Постанова

від 29.11.2024 по справі 161/10339/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/10339/24 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В. Провадження № 22-ц/802/1119/24 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч» про стягнення заборгованості по заробітній платі, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що він працював у відповідача Сільськогосподарському приватному підприємстві «Несвіч» (далі СГ ПП «Несвіч») на посаді водія автотранспортних засобів. Наказом № 25-О «Про припинення трудового договору (контракту)» від 10 квітня 2024 року його було звільнено з роботи з виплатою компенсації за 37 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22 вересня 2022 року по 10 квітня 2024 року включно.

Позивач також зазначав, що при звільненні з роботи йому вказані кошти повністю виплачені не були. В розрахунковому листку за квітень 2024 року вказано, що ОСОБА_1 нарахований оклад по днях 845,45 грн, компенсація відпуски 9 218,16 грн, компенсація відпустки 1 905,06 грн (сума до виплати 9 634,78 грн, борг за підприємством на кінець місяця 13556,54 грн). За березень нараховані грошові кошти у розмірі 7 843 грн (3 921 грн+3 922 грн згідно з відомостями № 39 та № 46). Вказана сума грошових коштів йому не виплачена, а підпис у відомості № 39 за березень 2024 року в графі на отримання коштів йому не належить. За квітень були нараховані кошти у розмірі 9 634,50 грн (відомість на виплату готівки № 50), які не виплачені до цього часу.

В день звільнення з роботи йому був вручений наказ про припинення трудового договору (контракту) та розрахунковий листок за квітень 2024 року, в якому вказано, що борг сільськогосподарського підприємства перед ним на кінець місяця складав 13 556,54 грн.

Позивач також зазначав, що відповідач не виплатив йому всі належні суми в день звільнення.

Покликаючись на зазначені обставини, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача СГ ПП «Несвіч» 17 477,50 грн заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 квітня 2024 року по 29 травня 2024 року в розмірі 20 072,85 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2024 року у цій справі у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Порхун О. В. подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що, на його думку, рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув цю справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вини відповідача у невиплаті позивачу всіх належних сум при звільненні з роботи, в зв?язку з чим суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Судом за матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у відповідача Сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч» на посаді водія автотранспортних засобів.

На підставі наказу № 25-О «Про припинення трудового договору (контракту)» від 10 квітня 2024 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України з виплатою компенсації за 37 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 22 вересня 2022 року по 10 квітня 2024 року включно (а. с. 4).

ОСОБА_1 був ознайомлений з цим наказом 10 квітня 2024 року, про що свідчить його особистий підпис (а. с. 4).

Згідно з відомостями на виплату готівки № 46 за березень 2024 року у касу Сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч» для виплати заробітної плати працівникам підприємства у строк з 05 квітня 2024 року до 09 квітня 2024 року роботодавцем було перераховано готівкові кошти у розмірі 320 797,00 грн. За цією відомістю працівникам сільськогосподарського підприємства було виплачено заробітну плату за другу половину березня 2024 року у розмірі 316 875,00 грн, а кошти, які належали позивачу до виплати у розмірі 3 922,00 грн, були депоновані (а. с. 36, 37, 38).

Крім того згідно з відомостями про виплату готівки № 50 за квітень 2024 року у касу сільськогосподарського підприємства для виплати заробітної плати позивачу ОСОБА_1 у строк з 10 квітня 2024 року до 12 квітня 2024 року були перераховані грошові кошти у розмірі 9634,50 грн і ці кошти у розмірі 9634,50 грн були депоновані (а. с. 39, 40).

За положеннями статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (стаття 94 КЗпП України).

Верховний Суд у своїй постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18) зробив висновок про те, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту, коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).

Відповідно до підпункту 6 пункту 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України 29 грудня 2017 року № 148, депонована заробітна плата це готівка, одержана суб`єктами господарювання для виплат, пов`язаних з оплатою праці, та не виплачена в установлений строк окремим фізичним особам. Інакше кажучи, якщо у встановлений для виплати заробітної плати строк (враховуючи також строк зберігання готівки в касі з цією метою) працівник не з`явився для її одержання в касу підприємства, то така заробітна плата вважатиметься депонованою, а сам працівник депонентом.

Відповідно до пункту 18 Положення установи/підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу) понад установлений ліміт каси протягом п`яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку.

Суми готівки, одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених пунктом 18 розділу II цього Положення строків, повертаються установою/підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку.

Установа/підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праці та здійснюються за рахунок готівкової виручки, понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, зазначеній у переданих до каси відомостях на виплату готівки.

Згідно з пунктом 1 статті 257 ЦК України працівник може отримати заробітну плату, яка була депонована, протягом трьох років (лист Міністерства фінансів від 26 листопада 2004 року № 31-03140-02-13/21911).

При цьому судом встановлено, що заробітна плата працівникам Сільськогосподарського підприємства «Несвіч», в тому числі і позивачу у цій справі ОСОБА_1 , перераховується в касу підприємства для виплати, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями на виплату готівки та реєстрів депонованих сум.

Для отримання відповідних грошових коштів ОСОБА_1 мав звернутись до каси підприємства, отримати належні йому суми та поставити свій підпис у відомості на виплату готівки про отримані кошти.

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку в разі звільнення є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку під час звільнення та вину власника.

У справі, що переглядається, судом не встановлено, що належні позивачу суми при звільненні не були виплачені останньому з вини роботодавця, оскільки позивач відмовився отримати розрахунок при звільненні (не отримав кошти в касі підприємства). Сільськогосподарське приватне підприємство «Несвіч» не має можливості здійснити безготівкове перерахування коштів, оскільки виплата належних працівникам підприємства сум здійснюється у готівковій формі через касу підприємства.

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді