Постанова

від 20.11.2024 по справі 916/4720/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. Справа№ 916/4720/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Шевченко С.В.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: Літвінов Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія"

на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2024 (повний текст рішення складено 29.08.2024)

у справі № 916/4720/23 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія"

до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

про стягнення збитків у розмірі 2 264 494,21 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 2 264 494,21 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, судовий збір у розмірі 7 664, 24 грн, а також витрати на послуги з перекладу у розмірі 10 000 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийнятої і розглянутої судом).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що окупаційними військами Російської Федерації було викрадено належний позивачу автомобіль Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 , який знаходився в м. Гола Пристань Херсонської області, у зв`язку з чим у країни-агресора наявний обов`язок із відшкодування понесених позивачем витрат на придбання даного автомобіля - сплачених лізингодавцю за договором про фінансовий лізинг №00018961 від 28.10.2019 коштів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.11.2023 у справі №916/4720/23 матеріали позовної заяви ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 1 753 999,97 грн надіслано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі № 916/4720/23 в задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що судовим рішенням у справі №916/4720/23, що набрало законної сили, встановлено, що договір лізингу припинився 05.01.2023 не через викрадення предмету лізингу окупаційними військами країни-агресора, а через порушення лізингоодержувачем своїх грошових зобов`язань зі сплати лізингових платежів. При цьому судом у даній справі встановлено факт відсутності доказів повідомлення ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" про викрадення (знищення / втрату) предмету лізингу ТОВ "Порше Лізинг Україна" до реалізації останнім свого права на односторонню відмову від договору лізингу у зв`язку з допущенням позивачем порушення своїх грошових зобов`язань.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі № 916/4720/23, ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 809 ЦК України, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Зокрема, скаржник зазначає, що враховуючи мету договору, його реальність позивач до 24.02.2022 правомірно розраховував на отримання у власність транспортного засобу та добросовісно сплачував лізингові платежі. На думку скаржника, господарським судом міста Києва не враховано тієї обставини, що у справі № 916/965/23 господарським судом Одеської області встановлено, що ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" було надано сертифікат № 6500-23-1924 про форс-мажорні обставини, яким Херсонською ТПП засвідчено форс-мажорні обставини щодо обов`язку повернути об`єкт лізингу. Таким чином, скаржник вважає, що він був позбавлений отримати у власність автомобіль внаслідок протиправних дій відповідача, а сплачена позивачем сума грошових коштів за відкрито викрадене військовослужбовцями відповідача майно є прямими збитками.

Також в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що зібрані у справі докази, зокрема заява свідка ОСОБА_1 , доводить прямий зв`язок між військової агресією рф проти України, тимчасовою окупацією територій, ведення бойових дій на території України з порушенням позивачем своїх фінансових зобов`язань за договором, що в подальшому стали причиною розірвання договору.

Третя особа подала до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що суд дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між втратою позивачем права користування і можливості набути у власність спірний автомобіль та повномаштабною військовою агресією російської федерації, оскільки позивач не набув і не міг набути права користування цим автомобілем через невиконання обов`язків за договором лізингу зі сплати лізингових платежів у період з березня 2022 року по грудень 2022 року.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 (колегія суддів: головуюча суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2024 по справі № 916/4720/23 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.11.2024.

Присутній у судовому засіданні представник ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Присутній у судовому засіданні представник ТОВ "Порше Лізинг Україна" заперечив проти задоволення апеляційної скарги і просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідач явку свого представника у судове засідання 20.11.2024 не забезпечив. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов договір фінансового лізингу від 28.10.2019 №00018961, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія", останнім придбавається у лізинг транспортний засіб Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 .

Умови лізингу: вартість об`єкту лізингу еквівалент 85 500,00 дол. США (2 149 470 грн), авансовий платіж еквівалент 17 100 дол. США. Обсяг фінансування еквівалент 68 400 дол. США, кількість лізингових платежів 60. Лізинговий платіж сплатити до 15 числа відповідно до Графіка, якщо інший розмір не перебачено Графіком еквівалент 1 856,86 дол. США, процентна ставка змінювана 10,50% річних, адміністрований платіж еквівалент 1 710 дол. США.

За графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" встановлено розмір лізингових платежів, які лізингоодержувач сплачує дізингодавцю та дати оплати. Датою останнього лізингового платежу є 15.10.2024.

Згідно з п. 2 Загальних комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу, які є одним із додатків до договору лізингу, лізинговий платіж - це щомісячний платіж, що сплачується лізингоодержувачем на користь Порше Лізинг Україна у строки та в розмірі відповідно до Графіка покриття витрат на виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).

В п. 3.2. Умов Порше Лізинг Україна придбаває об`єкт лізингу (отримує право власності на об`єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об`єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосованого українського законодавства та цього Контракту.

Пунктом 3.4 Умов передбачено, що після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержавач придбаває об`єкт лізингу у Порше лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізиноодержувачем своїх зобов`язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають сплаті за цим Контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за Контрактом, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем всіх належних до сплати платежів за Контрактом, купівельна ціна об`єкта лізингу буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за Контрактом розмір купівельної ціни буде визначений відповідним чином ().

Відповідно до п. 4.1., 4.2 Умов Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об`єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об`єкта лізингу, впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше лізинг Україна матиме право припинити цей Контракт/відмовився від Контракту та вимагати повернення об`єкту лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

Після завершення строку дії цього Контракту та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом і виконання всіх зобов`язань лізингоодружувачем, право власності на об`єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього контракту або оформлять таке придбання в інший спосіб, запропонований Порше Лізинг Україна.

Пунктом 4.10 Умов встановлено, що лізингоодержувач зобов`язаний негайно повідомити Порше лізинг Україна про будь-які факти або дії третьої сторони стосовно об`єкту лізингу а також про будь-які вчинені або очікувані дії третіх сторін у зв`язку з примусовим виконанням, включаючи, окрім іншого, конфіскацію, затримання, вилучення об`єкта лізингу тощо. Лізингоодержувач уповноважений та зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів і вчиняти всі дії з метою захисту права власності Порше Лізинг Україна та нести всі втрати, пов`язані із зазначеним вище, якщо тільки такі дії не були спричинені діяльністю Порше Лізинг Україна. Лізингоодержувач зобов`язаний відшкодувати Порше Лізинг Україна всі витрати, понесені у зв`язку із вищезазначеним, протягом 10 (десяти) робочих днів із моменту направлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги. Порше Лізинг Україна подає лізингоодержувачу необхідні документи, які підтверджують понесені витрати. Неподання таких документів не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення компенсаційних платежів.

В п. 4.14 Умов визначено, що Порше лізинг Україна реєструє об`єкт лізингу на ім`я Порше Лізинг Україна. Порше лізинг Україна надає лізингоодержувачу всі необхідні реєстраційні документи, що надають лізингоодержавчу можливість у законний спосіб експлуатувати об`єкт лізингу.

Згідно з п. 12.6.1 Умов Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку припинити цей контракт/відмовився від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об`єкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов`язання зі сплати перевищує 30 календарних днів

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.11.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (покупець) прийнято від Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Авто" (продавець) автомобіль Volkswagen Touareg 3.0 TDI автомат повний, номер шасі - НОМЕР_2 , який в подальшому переданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" за договором лізингу, що підтверджується відповідним актом прийму-передачі від 08.11.2019.

Звертаючись з позовом у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" послалось на те, що у зв`язку з розв`язанням Російською Федерацією збройної агресії проти України окупаційними військами Російської Федерації було викрадено належний позивачу автомобіль Volkswagen Touareg, державний номерний, який знаходився в м. Гола Пристань Херсонської області, у зв`язку з чим у країни-агресора наявний обов`язок із відшкодування понесених позивачем витрат на придбання даного автомобіля - коштів у розмірі 2 264 494,21 грн (з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

В ч. 4 цієї статті визначено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Як обґрунтовано враховано місцевим господарським судом, Верховний Суд неодноразово переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської і Донецької областей України.

Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №2-о/381/134/16 (провадження №61-3789св18), Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення особи у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частиною четвертою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року особи з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.

Подібні висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2018 року у справі №752/6366/16-ц, від 21 серпня 2018 року у справі №428/8076/16-ц, від 06 червня 2018 року справа №428/13977/16-ц.

За таких обставин, починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України №2188-IX від 14 квітня 2022 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" №2433 і визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої Світової Війни.

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно визначено, що оскільки даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі №428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки - віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та від 08.06.2022 у справі №490/9551/19.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

З огляду на зазначене вище, місцевий господарський суд правомірно розгляду спір по суті та визначив, що російська федерація в особі міністерства юстиції РФ є належним відповідачем.

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відповідно до положень статті 1166 ЦК України юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, а тому для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, враховуючи презумпцію вини завдавача шкоди у цивільних правовідносинах, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).

Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Це означає, що основні положення про найм (оренду) поширюються на договір лізинг, а загальні положення купівлю-продаж на відносини, пов`язані з лізингом, зокрема, на відносини між лізингоодержувачем та лізингодавцем; лізингодавцем та постачальником майна; лізингоодержувачем та постачальником майна. Однак, ці положення застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законом. Закон може встановити інші правила щодо договору лізингу та відносин, пов`язаних з лізингом.

Як визначено в ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Таким чином, між лізингодавцем та лізингоодержувачем існують правовідносини оренди (найму) і правовідносини купівлі-продажу з відкладальною умовою. Такою відкладальною умовою є належне виконання лізингоодержувачем свого зобов`язання зі сплати лізингових платежів.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що набутий у користування за договором лізингу транспортний засіб Volkswagen Touareg, був викрадений окупаційними військами країни-агресора, у зв`язку з чим йому завдано збиток (шкоду) у розмірі 2 264 494,21 грн - це загальний розмір сплачених та присуджених до сплати рішенням суду від 27.11.2023 у справі №916/965/23 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" платежів за договором лізингу.

Згідно з умовами договору лізингу (п. 6.1 Умов) для експлуатації об`єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід`ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає:

- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об`єкта лізингу);

- проценти (винагорода Порше Лізинг Україна за отримання та використання лізингоодержувачем об`єкта лізингу);

- комісії;

- покриття витрат, пов`язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов`язані з Контрактом.

Тобто, щомісячний лізинговий платіж включає в себе як плату за користування предметом лізингу, так і попередню оплату за предмет лізингу для набуття його у власність.

Лізингоодержувач отримує у користування майно (предмет лізингу) та сплачує за користування таким майном, а також отримує право набути у власність від лізингодавця дане майно після сплати за нього кошів (лізингових платежів). Відповідно у лізингодавця наявний обов`язок передати у користування лізингоодержувачу предмет лізингу та в подальшому після сплати лізингових платежів лізингоодержувачем - передати у власність лізингоодержувачу предмет лізингу.

Таким чином, до моменту повної оплати лізингоодержувачем лізингових платежів власником предмету лізингу є лізингодавець, в той час як лізингоодержувач є користувачем такого майна.

Як визначено в ч. 1 статті 809 ЦК України, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" своїх зобов`язань за договором про фінансовий лізинг №00018961.

Так, у березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" зверталось до господарського суду Одеської області за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія", про стягнення заборгованості за договором про фінансовий лізинг №00018961 від 28.10.2019 у розмірі 572 193,53 грн та витребуваня із володіння Товариства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" транспортного засобу Volkswagen Touareg 3.0 TDI автомат повний.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.11.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024, у справі №916/965/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованість за Договором про фінансовий лізинг №00018961 від 28.10.2019 у розмірі 502 949,99 грн, з яких: 454 493,56 грн - сума заборгованості за лізинговими платежами, 5 416,90 грн - розмір 3% річних, 27 201,02 грн - розмір інфляційних втрат, 15 838,51 грн - розмір пені, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 544,25 грн; витребувано із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" транспортний засіб Volkswagen Touareg 3.0 TDI автомат повний; відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 68 826,81 грн, 3% річних в розмірі 96,17 грн та пені в розмірі 320,56 грн.

Судовими рішеннями у зазначеній справі встановлено: несплату ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" з березня 2022 року по грудень 2022 року лізингових платежів у встановлені Графіком строки і порушення строку виконання цього зобов`язання перевищувало 30 календарних днів; 26.12.2022 ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" одержано лист ТОВ "Порше Лізинг Україна" про відмову від договору, сплату заборгованості за договором та повернення об`єкту лізингу; договір лізингу є припиненим 05.01.2023; ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" не виконано свого обов`язку щодо повернення об`єкту лізингу позивачу, як то передбачено підпунктом 12.6.1 пункту 12.6, підпунктом 13.1 пункту 13 Загальних умов.

Таким чином, у даному випадку договір лізингу припинився внаслідок реалізації лізингодавцем свого права на односторонню відмову від договору у зв`язку з неналежним виконанням лізингоодержувачем своїх зобов`язань зі сплати лізингових платежів.

Окрім того, під час розгляду справи №916/965/23 судами було встановлено, що 14.02.2023 лізингоодержувач надіслав лізингодавцю лист за вих. №02/23 від 10.02.2023, яким повідомив про те, що 09.02.2023 лізингоодержувачу стадо відомо про те, що автомобіль, який знаходився у м. Гола Пристань Херсонської області, яке на даний час ще перебуває в окупації, в несправному стані, викрадено окупаційними військовими країни-агресора, шляхом його буксирування. 10.02.2023 лізингоодержувачем було направлено заяву про вчинення кримінального правопорушення до ГУ Національної поліції у Херсонській області та Херсонської обласної прокуратури.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги в межах справи №916/4720/23 (викрадення предмету лізингу окупаційними військами), вже були предметом дослідження господарського суду при розгляду справи №916/965/23.

З урахуванням з ч. 4 ст. 75 ГПК України місцевим господарським судом при розгляді даної справи правомірно взято до уваги обставини встановлені судовим рішенням у справі №916/965/23, що набрало законної сили, зокрема те, що договір лізингу припинився 05.01.2023 не через викрадення предмету лізингу окупаційними військами країни-агресора, а через порушення лізингоодержувачем своїх грошових зобов`язань зі сплати лізингових платежів.

При цьому під час звернення з позовом у даній справі та під час її розгляду позивачем не було надано належних доказів повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про викрадення (знищення / втрату) предмету лізингу до реалізації останнім свого права на односторонню відмову від договору лізингу у зв`язку з допущенням позивачем порушення своїх грошових зобов`язань.

З огляду на зазначене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами відповідно до норм законодавства України причинно-наслідкового зв`язку між втратою Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" права користування і можливості набути у власність спірний автомобіль та повномасштабною військовою агресією Російської Федерації, оскільки позивач не набув (не міг набути) у власність транспортний засіб Volkswagen Touareg, і втратив право користування цим автомобілем через невиконання своїх обов`язків за договором лізингу із сплати лізингових платежів у період з березня 2022 року по грудень 2022 року.

За таких обставин, вмотивованою є відмова в позові.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на заяву свідка ОСОБА_1 , яка, на думку скаржника, доводить прямий зв`язок між військової агресією рф проти України, тимчасовою окупацією територій, ведення бойових дій на території України з порушенням позивачем своїх фінансових зобов`язань за договором, що в подальшому стали причиною розірвання договору.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги (частина перша, четверта статті 87 ГПК України).

Заява свідка ОСОБА_1 не відповідає наведеним вимогам процесуального закону, оскільки ґрунтується на повідомленні іншої особи ( ОСОБА_2 ), у зв`язку з цим ця заява не може братися судом до уваги.

Так само правомірно, судом першої інстанції з урахуванням положень ст.ст. 126, 129 ГПК України судові витрати ТОВ "Херсонська Стивідорна Компанія" на оплату професійної правничої допомоги та на оплату послуг з перекладу, а також витрати третьої особи на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 25 000,00 грн покладено на позивача.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська Стивідорна Компанія" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі №916/4720/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови підписано - 25.11.2024.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова