Постанова

від 06.02.2025 по справі 916/4720/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 916/4720/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Ємця А. А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська Стивідорна Компанія» - Шевченка С. В.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» - Чеботарьової Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська Стивідорна Компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 (суддя Р. В. Бойко)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 (колегія суддів: Ходаківська І. П. (головуюча), судді: Владимиренко С. В., Демидова А. М.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська Стивідорна Компанія»

до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,

про стягнення збитків у розмірі 2 264 494,21 грн,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонська Стивідорна Компанія» (далі - ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія», товариство, позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна», Порше Лізинг Україна, третя особа), у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийнятої і розглянутої судом, просило стягнути збитки у розмірі 2 264 494,21 грн, 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 7 664,24 грн витрат зі сплати судового збору та 10 000,00 грн витрат на послуги з перекладу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» вказувало, що окупаційними військами російської федерації в м. Гола Пристань Херсонської області було викрадено належний товариству автомобіль Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 , а тому вважає що у країни-агресора в особі міністерства юстиції російської федерації наявний обов`язок щодо відшкодування понесених позивачем витрат на придбання вказаного автомобіля, що були сплачені лізингодавцю за договором про фінансовий лізинг № 00018961 від 28.10.2019.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 31.07.2024, яке залишене без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024, у задоволенні позову відмовив. Судові витрати поклав на позивача. Стягнув з ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з указаними рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування до спірних правовідносин статті 1166 Цивільного кодексу (далі - ЦК ) України щодо відшкодування шкоди у формі сплачених лізингових платежів у правовідносинах, у яких завдано шкоди особі, яка є користувачем об`єкта лізингу та правомірно розраховує отримати цей об`єкт у власність у майбутньому.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 916/4720/23 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. (головуючої), Булгакової І. В., Ємця А. А.

Верховний Суд згідно з ухвалою від 20.12.2024 відкрив касаційне провадження у справі № 916/4720/23 та встановив строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 03.01.2025.

03.01.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу з аналогічним змістом, у яких третя особа заперечує проти доводів касаційної скарги, просить касаційну скаргу ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 28.10.2019 позивач ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» та третя особа ТОВ «Порше Лізинг Україна» уклали договір про фінансовий лізинг № 00018961 (далі - Договір), за умовами якого позивач придбав у лізинг транспортний засіб Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 .

Відповідно до умов Договору вартість об`єкта лізингу становила еквівалент 85 500,00 дол. США (2 149 470 грн), авансовий платіж еквівалент 17 100,00 дол. США. Обсяг фінансування еквівалент 68 400 дол. США, кількість лізингових платежів 60.

За умовами договору лізинговий платіж потрібно сплатити до 15 числа відповідно до графіка, якщо інший розмір не перебачено в графіку, еквівалент 1 856,86 дол. США, процентна ставка змінювана 10,50 % річних, адміністрований платіж еквівалент 1 710 дол. США.

Згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» (лізингоодержувач) у Договорі встановили розмір лізингових платежів, які лізингоодержувач сплачує лізингодавцю, а також дати оплати. Датою останнього лізингового платежу є 15.10.2024.

Додатком до Договору є «Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу» (далі - Умови).

Згідно з пунктом 2 Умов лізинговий платіж - це щомісячний платіж, що сплачується лізингоодержувачем на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» у строки та в розмірі відповідно до графіка покриття витрат на виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).

У пункті 3.2. Умов визначено, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбаває об`єкт лізингу (отримує право власності на об`єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об`єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосованого українського законодавства та цього Контракту.

Після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержавач придбаває об`єкт лізингу у ТОВ «Порше Лізинг Україна» за купівельною ціною, що буде визначена ТОВ «Порше Лізинг Україна» з урахуванням виконання лізингодержувачем своїх зобов`язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають сплаті за цим Контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за Контрактом, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем всіх належних до сплати платежів за Контрактом, купівельна ціна об`єкта лізинга буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за Контрактом розмір купівельної ціни буде визначений відповідним чином (пункт 3.4. Умов).

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. Умов Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об`єкт лізингу, тоді як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об`єкта лізингу, впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право припинити цей Контракт / відмовитися від Контракту та вимагати повернення об`єкта лізингу.

За умовами Договору право власності на об`єкт переходить до лізингоодержувача після завершення строку дії цього договору та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом і виконання всіх зобов`язань лізингоодружувачем, право власності на об`єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього контракту або оформлять таке придбання в інший спосіб, запропонований ТОВ «Порше Лізинг Україна».

Лізингоодержувач зобов`язаний негайно повідомити Порше Лізинг Україна про будь-які факти або дії третьої сторони стосовно об`єкта лізингу а також про будь-які вчинені або очікувані дії третіх сторін у зв`язку з примусовим виконанням, включаючи, окрім іншого, конфіскацію, затримання, вилучення об`єкта лізингу тощо. Лізингоодержувач уповноважений та зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів і вчиняти всі дії з метою захисту права власності ТОВ «Порше Лізинг Україна» та нести всі втрати, пов`язані із зазначеним вище, якщо тільки такі дії не були спричинені діяльністю Порше Лізинг Україна. Лізингоодержувач зобов`язаний відшкодувати Порше Лізинг Україна всі витрати, понесені у зв`язку із зазначеним, протягом 10 (десяти) робочих днів із моменту направлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги. Порше Лізинг Україна подає лізингоодержувачу необхідні документи, які підтверджують понесені витрати. Неподання таких документів не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення компенсаційних платежів (пункт 4.10 Умов).

Відповідно до умов пункту 12.6.1 Умов Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку припинити цей контракт / відмовитися від контракту та, крім того, право на повернення об`єкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов`язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Як встановили суди попередніх інстанцій, згідно з актом приймання-передачі від 01.11.2019 ТОВ «Порше Лізинг Україна» (покупець) прийняло від ТОВ «Юг-Авто» (продавець) автомобіль Volkswagen Touareg 3.0 TDI автомат повний, номер шасі - НОМЕР_2 , який в подальшому переданий ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» за договором лізингу, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі від 08.11.2019.

Посилаючись на те, що вказаний автомобіль було викрадено окупаційними військами російської федерації, ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія», звертаючись до суду з цим позовом, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просило зобов`язати країну-агресора відшкодувати 2 264 494,21 грн, понесених позивачем на придбання автомобіля.

Суди попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовили.

Скаржник не погодився з висновками судів попередніх інстанцій.

У касаційній скарзі ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» вказує, що відмова у задоволенні його позову судами попередніх інстанцій є необґрунтованою та свідчить про неправильне застосування судами норм матеріального права, посилаючись на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 1166 ЦК України. Зазначає, що:

- для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення (порушення зобов`язання, збитки, причинний зв`язок між порушенням зобов`язань та збитками, вина), проте суди попередніх інстанцій не встановлювали наявності / відсутності вказаних елементів, а лише посилалися на преюдиційність встановлених обставин у справі № 916/965/23;

- суди попередніх інстанцій не врахували інших обставин, встановлених у справі № 916/965/23;

- суди попередніх інстанцій не врахували, що заподіяна йому шкода є прямим наслідком повномасштабного збройного вторгнення російської федерації в Україну, окупації та ведення бойових дій на території м. Гола Пристань Скадовського району Херсонської області, що, зокрема, засвідчує сертифікат Херсонської торгово-промислової палати № 6500-23-1924 від 06.04.2023;

- суди попередніх інстанцій повинні були застосувати до спірних правовідносин статті 22, 1166 ЦК України та статтю 225 ГК України та встановити наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Так, предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, залишене без змін згідно з постановою апеляційного суду, про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» про стягнення збитків, завданих російською федерацією внаслідок незаконної агресії проти України.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин статті 22, 1166 ЦК України та статтю 225 ГК України, що, на його думку, підлягали до застосування, оскільки вважає, що внаслідок збройної агресії російської федерації йому як користувачу об`єктом лізингу, який він правомірно розраховував отримати у власність, завдані збитки у вигляді сплачених ним лізингових платежів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У частині першій та другій статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

(1) неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

(2) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

(3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

(4) вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Так, суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України за загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до вимог статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У статті 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.

У справах про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з недоведення позивачем таких обов`язкових складових відшкодування збитків, як причинно-наслідковий зв`язок між втратою ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» права користування об`єктом лізингу і можливості набути у власність спірний автомобіль та повномасштабною військовою агресією російської федерації, у зв`язку з тим що позивач не набув та не міг набути у власність транспортний засіб Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 , оскільки втратив право користування цим автомобілем через невиконання своїх обов`язків зі сплати лізингових платежів у період з березня 2022 року до грудня 2022 року за Договором.

Верховний Суд вважає такі висновки передчасними та погоджується з доводами скаржника щодо того, що в оскаржуваних рішеннях суди попередніх інстанцій навели лише обставини та докази, на які посилався позивач для обґрунтування своїх вимог, проте жодним чином не виснували, чи визнають відповідні обставини встановленими чи доведеними, не надали оцінки поданим позивачем доказам, як і не навели мотивів їх прийняття чи відхилення.

Зокрема, суди попередніх інстанцій не встановили та не надали оцінки обставинам та причинам позбавлення права позивача на користування автомобілем з урахуванням наведених у позовній заяві доводів. Не надали оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які свідчать про понесені позивачем витрати за договором лізингу.

Суди зосередилися на виконанні сторонами договору лізингу, проте поза увагою залишилися вимоги позивача про стягнення збитків, спричинених втратою автомобіля і, відповідно, покладення на нього відповідальності за невиконання / неналежне виконання Договору.

У позовній заяві ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» вказувала, що згідно з наказом № 63-3 від 09.11.2019 автомобіль, що був переданий позивачу за Договором, було закріплено за головним радником підприємства ОСОБА_1 , а місце зберігання автомобіля визначено за адресою: АДРЕСА_1 .

У заяві свідок ОСОБА_2 повідомив, що на дату початку повномасштабної війни на території його домоволодіння в гаражі знаходився службовий автомобіль його сина ОСОБА_1 .

09.02.2023 сусід ОСОБА_3 повідомив позивачу про викрадення зазначеного автомобіля окупантами з території домоволодіння ОСОБА_2 шляхом буксирування.

Позивач вказував, що 10.02.2023 про факт викрадення автомобіля було повідомлено лізингодавця (лист № 02/23), а також направлено заяву про вчинення кримінального правопорушення до Головного управління національної поліції в Херсонській області.

10.02.2023 слідчий комітет Головного управління національної поліції в Херсонській області відкрив кримінальне провадження № 12023230000000251 за ознаками кримінального правопорушення, що передбачене частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України за фактом викрадення автомобіля Volkswagen Touareg 3.0 TDI автомат повний, що підтверджується копією витяга з ЄРДР.

Отже, наведені позивачем обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: заявою свідка ОСОБА_2 , наказом ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» від 09.11.2019 № 63-3; повідомленням позивачем ТОВ «Порше Лізинг Україна» № 01/23 від 09.01.2023, заявою про кримінальне правопорушення від 10.02.2023; повідомленням СУ ГУНП в Херсонській області від 20.02.2023 № 1564/8/02-23; витягом з ЄРДР.

Суди попередніх інстанцій вказаним доказам, якими обгрунтовані позовні вимоги ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія», оцінки не надали та їх не дослідили, обмежившись при цьому посиланням на те, що у справі № 916/4720/23 вже було встановлено, що Договір припинений з 05.01.2023 через порушення лізингоодержувачем своїх грошових зобов`язань зі сплати лізингових платежів, а в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем про викрадення (знищення / втрату) предмета лізингу.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій посилалися на невиконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, проте не врахували, що до повномасштабного військового вторгнення російської федерації 24.02.2024 на територію України у позивача була відсутня заборгованість зі сплати лізингових платежів, а отже, ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» добросовісно виконувало умови Договору та припинило сплату таких платежів з настанням обставин, які від нього не залежали.

Наведене підтверджується, зокрема, й сертифікатом № 6500-23-1924 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким Херсонська торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» щодо обов`язку повернути об`єкт лізингу, датою настання яких визначено 24.02.2022.

Зазначені обставини також були встановлені у справі № 916/965/23.

У вказаній справі у рішенні Господарського суду Одеської області від 27.11.2023, яке залишене без змін згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024, місцевий господарський суд позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» задовольнив частково. Стягнув з ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 502 949,99 грн заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00018961 від 28.10.2019, з яких: 454 493,56 грн - сума заборгованості за лізинговими платежами, 5 416,90 грн - 3 % річних, 27 201,02 грн інфляційних втрат, 15 838,51 грн пені, а також 7 544,25 грн витрат зі сплати судового збору. Витребував із володіння ТОВ «Херсонська Стивідорна компанія» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» транспортний засіб VW R-Line 3.0 V6 TFSI, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 . Відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за лізинговими платежами в сумі 68 826,81 грн, 3 % річних в розмірі 96,17 грн та пені в розмірі 320,56 грн.

Верховний Суд згідно з ухвалою від 21.05.2024 у справі № 916/965/23 касаційну скаргу ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» на вказані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду повернув скаржнику відповідно до вимог частини четвертої статті 174 ГПК України.

Отже, рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 у справі № 916/965/23 набрало законної сили, а тому встановлені у ньому обставини відповідно до вимог частини четвертої статті 75 ГПК України є преюдиційними та не підлягають встановленню у справі, що розглядається.

Проте суди попередніх інстанції у справі, що розглядається, не зосередили уваги на суті позовних вимог, а тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування збитків, спричинених відповідачем, та не врахували при цьому, що у справі, на яку посилається скаржник, № 916/965/23, суд стягнув з ТОВ «Херсонська Стивідорна Компанія» 502 949,99 грн заборгованості за Договором, та зобов`язав повернути спірний транспортний засіб.

Суд першої інстанції та апеляційний господарський суд не надали належної оцінки зазначеним доводам позивача, зокрема, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин статті 1166 ЦК України, не дослідили та не встановили належним чином факт спричинення шкоди позивачу, протиправність дій відповідача що полягає в протиправних діях, зокрема пошкодженні / викраденні автомобіля, та причинний зв`язок між такими протиправними діями та негативними наслідками, що настали для позивача.

Протиправність дій відповідача як складової збройної агресії росії проти України у розумінні частини третьої статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, закріпленому державою на законодавчому рівні та визнаному на міжнародному рівні.

Підставою ж для відшкодування завданих позивачу збитків є спричинення їх внаслідок протиправних дій відповідача, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшенні чи позбавленні майнових прав іншої сторони.

Наведене, зокрема, підтверджується згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, відповідно до якого територія вього Скадовського району Херсонської області, до якого відноситься і м. Гола Пристань, є окупованою з 24.02.2024 і дотепер.

Водночас суди не встановили жодних обставин, які б спростовували доводи позивача стосовно того, що заявлені до стягнення збитки могли бути завдані йому за відсутності широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України.

Що ж стосується встановлення вини як складового елемента цивільного правопорушення, позивач обґрунтовано вказував, що обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди не покладається на позивача (презумпція вини). Зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17 Верховний Суд виснував, якщо під час розгляду справи зазначена презумпція вини не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування судом вказаних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною п`ятою статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У частині четвертій статті 238 ГПК України визначено, що в мотивувальній частині рішення суду зазначається крім іншого, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Так колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 1166 ЦК України у спорах про шкоду, заподіяну в результаті збройної агресії росії проти України.

Отже, підстава касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підтвердилася.

Оскільки відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясовувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати належну правову оцінку доводам позивача та наданим на їх підтвердження доказам з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а отже, вжити усіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення згідно з вимогами частин першої та другої статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до вимог частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій припустилися порушень норм процесуального права, неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для розгляду справи, та, не дослідивши наявних в матеріалах справи доказів, дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України у зв`язку із скасуванням ухвалених у справі судових рішень і передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська Стивідорна Компанія» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 у справі № 916/4720/23 скасувати.

3. Справу № 916/4720/23 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Суддя І. В. Булгакова

Суддя А. А. Ємець