Постанова

від 28.11.2024 по справі 924/381/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року Справа № 924/381/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дьяченко Людмили Ярославівни на рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 серпня 2024 року, повний текст судового рішення складено 22 серпня 2024 року по справі №924/381/24 (суддя Вибодовський О.Д.)

за позовом Хмельницької міської ради

до Фізичної особи-підприємця Дьяченко Людмили Ярославівни

про стягнення 71121 грн 19 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по вул. Геологів, 13 у м. Хмельницькому

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Хмельницька міська рада (надалі Позивач) звернулась до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Дьяченко Людмили Ярославівни (надалі Відповідач) про стягнення 71121 грн 91 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по вул. Геологів, 13 у м. Хмельницькому.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач впродовж тривалого часe користувався земельною ділянкою без укладено договору оренди або іншої правової підстави, а відтак Позивач доводить, шо Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути безпідставно збережні кошти у вигляді несплаченої орендної плати власнику земельної ділянки- Позивачу.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 19 серпня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 71121 грн 19 коп. безпідставно збережених коштів.

Відповідне судове рішення ґрунтується на тому, що матеріалами справи стверджується, що Відповідач з 27 травня 2010 року є власником нежитлового приміщення речового ринку з комплексом капітальних споруд (громадський туалет та КНС) загальною площею 386,6 кв.м. по вул Геологів, 13 в м. Хмельницькому, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, відсутні докази того, Відповідач оформив право на землю, натомість Відповідач користувався земельними ділянками для обслуговування нежитлових приміщень без правовстановлюючих документів, плату за користування даними земельними ділянками не здійснював.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що Відповідач правомірно володіє лише об`єктом нерухомого майна по вул. Геологів, 13 в м. Хмельницькому, проте, правовстановлюючих документів на земельну ділянку не отримав, жодних прав щодо вказаної земельної ділянки не зареєстрував. При цьому виникнення права власності на будівлю, споруду чи будинок з позиції суду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні також зауважив, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними і правові підстави стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати визначені саме статтями 1212 та 1214 ЦК України.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, враховуючи приписи статті 1214 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що Відповідач зберіг (заощадив) у себе майно (кошти) у вигляді орендної плати, яка мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою 386,6 кв.м. по вул Геологів, 13 в м. Хмельницькому, а тому суд першої інстанції виснував про правомірність здійснення нарахування Позивачем Відповідачу безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в розмірі 71121 грн 19 коп., суд першої інстанції встановив, що остання нарахована в межах можливих нарахувань та дійшов висновку про правомірність її нарахування, задоволивши відповідний позов повністю.

Не погоджуючи з рішенням суду, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 серпня 2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що для розрахунку таких сум визначальне значення має саме площа, яку фактично використовує Відповідач, підтверджена належними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки в один об`єкт цивільних прав з відповідною площею. При цьому апелянт наголошу на тому, що в позовній заяві Позивачем не доведено жодними доказами, що вся земельна ділянка фактично використовувалася Відповідачем.

Окрім того скаржник в апеляційній скарзі вказав, що представником Відповідача 11 червня 2024 року подано до суду першої інстанції клопотання про зупинення розгляду справи №924/381/24, проте судом дане клопотання залишено поза увагою. Вказує, що у клопотанні про зупинення розгляду справи від 11 червня 2024 року представник Відповідача зазначав, що на розгляді Господарського суду Хмельницької області перебуває справа № 924/475/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бартерсервіс" до Позивача, міського комунального підприємства ринок "Ранковий" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою зазначаючи, що приміщення, що належать Відповідачеві і за які Позивачем нараховано 71121 грн 19 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати знаходяться на земельній ділянці площею 0,84 Га, яка перебуває в постійному користуванні ТОВ "Торговий дім "Бартерсервіс" на підставі Державного акта серії: ХМ №0053 від 28 лютого 1994 року, а тому на переконання апелянта у разі задоволення позову у справі №924/475/24 у Позивача будуть відсутні підстави для задоволення позову у справі №924/381/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 серпня 2024 року (а.с. 191). Запропоновано Позивачу в строк протягом 7 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до довідки про доставку електронного листа копія ухвали апеляційного господарського суду від 30 вересня 2024 року доставлена до електронних кабінетів Позивача та Відповідача 30 вересня 2024 року о 19:50 год. (а.с. 192).

Через підсистему «Електронний суд» 1 жовтня 2024 року надійшов відзив від Позивача, в котрому Позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що земельні ділянки площею 465 кв.м. кадастровий номер 6810100000:10:001:0755 та площею 248 кв.м. кадастровий номер 6810100000:10:001:0753 були зареєстровані у Державному земельному кадастрі 1 березня 2016 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 10 лютого 2016 року, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18 листопада 2022 року №НВ 0001303432022 та №НВ 0001303462022. Вищевказані обставини підтверджують той факт, що як у період, за який стягуються кошти, так і на сьогодні два основні критерії, які ідентифікують земельні ділянки (площа і кадастровий номер) не змінювалися. Позивач визначає, що оскільки Відповідачем не сформована земельна ділянка іншою площею та конфігурацією для обслуговування належних йому об`єктів нерухомого майна, тому він у визначений позовом період користувався земельною ділянкою саме тієї площі, яка є сформованою та зареєстрована в Державному земельному кадастрі.

Відносно відхиленого судом клопотання Відповідача про зупинення провадження по справі №924/381/24 до вирішення справи № 924/475/24 то Позивач вказав, що земельні ділянки з кадастровим номером 6810100000:10:001:0753 площею 248 кв.мю та кадастровий номер 6810100000:10:001:0755 площею 465 кв.м., які розташовані по вул. Геологів, 13 в м. Хмельницькому, не є предметом спору у справі № 924/475/24, а Позивач не є учасником справи №924/475/24, тому рішення у справі № 924/475/24 жодним чином не вплине на правильне вирішення даної справи.

У зв`язку із відпусткою судді-члена колегії Філіпової Т.Л., на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 27 листопада 2024 року за №01-05/969 призначено заміну судді-члена колегії в справі №924/381/24.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2024 року прийняти справу №924/381/24 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Бучинська Г.Б..

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 924/381/24 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 3028 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 302800 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою апеляційного господарського суду від 30 вересня 2024 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №924/381/24 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 29 листопада 2024 року включно. Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому Північно-західний апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як вбачається з доказів, долучених до матеріалів справи, Позивач є власником нежитлового приміщення речового ринку з комплексом капітальних споруд (громадський туалет та КНС) загальною площею 386,6 кв.м. по вул Геологів, 13 в м. Хмельницькому, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З моменту оформлення права власності на нерухоме майно Відповідач права на землю не оформляв, користувалась земельними ділянками для обслуговування нежитлових приміщень без правовстановлюючих документів, плату за користування даними земельними ділянками не здійснювала.

Управлінням земельних ресурсів було направлено запит на адресу Головного управління ДПС Хмельницькій області стосовно Відповідача з метою здійснення контролю за використанням земельних ділянок з порушенням земельного законодавства щодо надання інформації по сплаті орендної плати/земельного податку за земельні ділянки по вул. Геологів, 13 у м. Хмельницькому за період 2020-2023 років.

На запит Головним управлінням ДПС Хмельницькій області листом від 12 грудня 2022 року за №10031/5/22-01-24-12 та від 31 липня 2023 року №11440/5/22-01-24-12 повідомлено, що інформація щодо сплати Відповідачем коштів орендної плати або земельного податку відсутня.

На підставі вищевказаних відомостей управлінням земельних ресурсів та земельної реформи департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Позивача зроблено запити до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області. У відповідь на який отримано витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та нараховано розмір орендної плати в період з 1 грудня 2020 року по 16 січня 2023 року, який мав би сплатити Відповідач у випадку дотримання вимог чинного законодавства України щодо укладення договору оренди землі.

За визначеного вбачається, що внаслідок порушення Відповідачем своїх зобов`язань, Хмельницька міська територіальна громада в особі Позивача позбавлена можливості отримати дохід у розмірі 71121 грн 19 коп. від здачі земельної ділянки в оренду в період з 1 грудня 2020 року до 16 січня 2023 року.

Позивач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а Позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати) у розмірі 71 121 грн 19 коп..

Розмір доходу Відповідача у період з 1 грудня 2020 року до 16 січня 2023 року розраховано Позивачем як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 17 червня 2020 року, від 12 грудня 2022 року та від 6 грудня 2023 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 248 кв.м. відповідно становить: за 2020 рік - 302 662 грн, за 2021 рік - 302 662 грн, за 2022 рік - 332 993 грн та за 2023 рік - 382 867 грн.

У відповідності до витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 17 червня 2020 року, від 12 грудня 2022 року та від 6 лютого 2023 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 465 кв.м. відповідно становить: за 2020 рік - 567 491 грн, за 2021 рік - 567 491 грн, за 2022 рік - 624 362 грн та за 2023 рік - 717 875 грн.

Розрахунок зазначеної у позові суми здійснено шляхом застосування орендних ставок 4% та 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначеної у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен рік використання. Згідно рішення дев`ятнадцятої сесії Позивача №64 від 29 серпня 2012 року "Про впорядкування орендної плати за землю та втрату чинності рішень сесії міської ради" затверджено орендні ставки, а саме відсотки від нормативної грошової оцінки, що враховується для розрахунку річної плати за землю.

Позивач, з метою захисту порушеного, на його думку права, звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів в сумі 71121 грн 19 коп..

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 390 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Суд констатує, що конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В силу дії статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такі висновки судів відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс 1 8), від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

Відповідно до правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 9 лютого 2021 року в справі № 922/3617/19 та від 10 лютого 2020 року в справі № 922/981/18, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Тобто об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Отже, інформація з Держгеокадстру є належним доказом формування земельної ділянки, її площі, місця розташування, цільового призначення, категорії землі, виду її використання, форми власності.

Відтак, колегія суддів констатує, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України .

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки Відповідачі, як вбачається з доказів долучених до матеріалів справи, не є власниками або постійним землекористувачеми спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо того, що в матеріалах справи відсутні докази щодо розміру площі, яку фактично використовує Відповідач без правовстановлюючих документів, колегія суддів дослідивши матеріали справи, зважаючи на предмет та підставу позовних вимог в розрізі правовідносин, які виникли по даній справі саме з огляду на нормативно-правове регулювання, зазначає наступне.

Матеріалами справи стверджується, що відповідач з 27 травня 2010 року є власником нежитлового приміщення речового ринку з комплексом капітальних споруд (громадський туалет та КНС) загальною площею 386,6 кв.м. по вул Геологів, 13 в м. Хмельницькому, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, відсутні докази того, що Відповідач оформив право на землю, натомість Відповідач у даний час користувався земельними ділянками для обслуговування нежитлових приміщень без правовстановлюючих документів, та не здійснював плату за користування даними земельними ділянками.

З аналізу змісту статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України, абзацу 4 частини 1 статті 144, абзацу 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України слідує, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: відбувається набуття чи збереження майна; правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

При цьому, колегія суддів констатує, що незалежно від наявності вини в поведінці Відповідача, сам факт несплати Відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату Позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування у даній справі передбачених статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

В той же час, частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України чітко унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Вищевказані норми права приводять суд до висновку, що навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Згідно положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою регулюються спірні правовідносини і обґрунтовується позов, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року по справі №922/3412/17, від 4 грудня 2019 року по справі №917/1739/17,

Відповідно до правової позиції, наведеної в постановах Верховного Суду, в правовідносинах, що виникають з приводу кондикційних зобов`язань, вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, і до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати регулюються статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Саме тому, при розгляді даної категорії справ, не мають жодного значення причини, чому Відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної у вищевказаних постановах Верховного Суду, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 5 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20.

Згідно статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формування; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України.

Отже, вищевказаними нормами передбачено, що площа земельної ділянки встановлюється відповідно до норм земельного законодавства згідно землевпорядної документації (проекту землеустрою або технічної документації) з її подальшою реєстрацією у Державному земельному кадастрі, а не згідно висновку експерта.

Як зазначено вище в даній постанові, земельні ділянки площею 465 кв.м. кадастровий номер 6810100000:10:001:0755 та площею 248 кв.м кадастровий номер 6810100000:10:001:0753 зареєстровані у Державному земельному кадастрі 1 березня 2016 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 10 лютого 2016 року, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.11.2022 №НВ 0001303432022 та за №НВ 0001303462022 .

Згідно статті 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державна реєстрація земельної ділянки це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Кадастровий номер земельної ділянки це індивідуальна послідовність цифр та знаків, що не повторюється, яка присвоюється земельній ділянці під час її реєстрації і зберігається протягом усього часу існування.

Відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей є обов`язковим.

В силу дії частини 8 статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки. Поряд з тим, згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18 листопада 2022 року №НВ 0001303432022 та №НВ 0001303462022 земельні ділянки площею 465 кв.м. кадастровий номер 6810100000:10:001:0755 та площею 248 кв.м. кадастровий номер 6810100000:10:001:0753 відповідно є сформованими та зареєстрованими як об`єкти цивільних прав з 1 березня 2016 року. Вищевказані обставини підтверджують той факт, що як у період, за який стягуються кошти, тобто з 1 грудня 2020 року по 16 січня 2023 року, так і на сьогодні два основні критерії, які ідентифікують земельні ділянки (площа і кадастровий номер) не змінювалися.

Підсумовуючи усе описане вище колегія суддів виснує, що оскільки Відповідачем не сформована земельна ділянка іншою площею та конфігурацією для обслуговування належних йому об`єктів нерухомого майна, тому він у визначений позовом період користувався земельною ділянкою саме тієї площі, яка є сформованою та зареєстрована в Державному земельному кадастрі.

Суд при цьому констатує, що Позивачем додано до позовної заяви витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, з якого вбачається, що земельні ділянки площею 465 кв.м. кадастровий номер 6810100000:10:001:0755 та площею 248 кв.м. кадастровий номер 6810100000:10:001:0753 зареєстровані 1 березня 2016 року. Відтак, даним доказом повністю спростовуються твердження апеляційної скарги Відповідача щодо того, що Позивачем не доведено площу фактично використовуваної Відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, а також розмір орендної плати. При цьому суд наголошує і на те, що реєстрація речового права за Позивачем не змінює дату реєстрації сформованої земельної ділянки саме у Державному земельному кадастрі, оскільки, саме з цього дня земельна ділянка в силу дії статті 79-1 Земельного кодексу України, є сформованою.

В той же час, твердження скаржника про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише тією, на якій безпосередньо розташовані нежитлові будівлі, колегія суддів вважає недоречними, оскільки: по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою; по-друге, у справі відсутні докази на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується Відповідач доведений Позивачем належними і допустимими доказами та обгрунтований і підтверджений.

Схожі висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 4 жовтня 2022 року в справі №922/1717/20, від 20 вересня 2022 року в справі №925/1082/20, від 7 вересня 2022 року в справі 3925/1081/20, від 19 вересня 2023 року в справі № 920/1149/21.

Відтак, підсумовуючи усе вищевстановлене колегія суддів резюмує, що Відповідач у період, за який стягуються кошти, володів на праві власності об`єктом нерухомого майна, що розташований на сформованих земельних ділянках, відомості про розмір яких внесено до Державного земельного кадастру.

Що ж до доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що ніби-то полягає у незадоволенні клопотання Відповідача про зупинення провадження по даній справі до розгляду Господарським судом Хмельницької області справи № 924/475/24, то колегія суду зауважує таке.

Твердження Відповідача, що власником спірних земельних ділянок є не Позивач а інша юридична особа не відповідає дійсності, виходячи з наступного.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею №0053 від 28 лютого 1994 року, МП "Ремтехсервіс" надано у постійне користування 0,84 Га землі по вул. Геологів, 13, що знаходиться під виробничою базою відповідно до розпорядження Хмельницької міської адміністрації від 24 грудня 1993 року №2867.

Наказом №10 від 15 травня 1995 року "Про приєднання підприємств до Приватного малого підприємства "Бартерсевіс" вирішено приєднати Мале підприємство "Вторелектромаш", Мале приватне підприємство "Ремтехсервіс" до Приватного малого підприємства "Бартерсевіс".

У додатку до Статуту Приватного малого підприємства "Бартерсевіс", свідоцтво №14150424, зареєстрованому 16 травня 1995 року, даний Статут доповнено пунктом 1.6, згідно якого Приватне мале підприємство "Бартерсервіс" є правонаступником Малого підприємства "Вторелектромаш" та Малого приватного підприємства "Ремтехсервіс", які реорганізовані шляхом приєднання. ТОВ "Торговий дім "Бартерсервіс" 29 грудня 2001 року видано державний акт на право постійного користування землею площею 0,24 Га, під стоянку автотранспорту речового ринку /фактичне використання/ в м. Хмельницькому по вул. Геологів, 13 відповідно до рішення виконкому Позивача від 27 грудня 2001 року №1107. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ХМ №1190.

Рішенням Позивача від 8 червня 2004 року №9 "Про припинення права користування земельними ділянками і надання згоди на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та внесення змін до пункту 19 рішення тринадцятої сесії міської ради №18 від 17 вересня 2003 року", внесення змін до пункту 4 рішення п`ятнадцятої сесії Позивача №14 від 22 грудня 2003 року, а саме: було припинено Малому приватному підприємству "Ремтехсервіс" право користування земельною ділянкою 8400 м.кв. за адресою: вул. Геологів, 13; пункт 24 додатку 1 розпорядження міської адміністрації №2867 від 24 грудня 1993 року визнано таким, що втратив чинність; державний акт на право постійного користування анульовано; ТзОВ "ТД "Бартерсервіс" право користування земельною ділянкою площею 2400 кв.м. по вул. Геологів, 13, рішення 11 сесії міської ради таким, що втратив чинність, договір оренди №926 від 13 жовтня 2003 року розірвано. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20 квітня 2018 року в справі №924/127/17 відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Торговий дім «Бартерсервіс» до Позивача про визнання незаконним та скасування рішення Позивача від 8 червня 2004 року №9.

Відтак посилання Відповідача в апеляційній скарзі на дане судове рішення, як на документ який підтверджує наявність у ТОВ «Торговий дім «Бартерсервіс» права постійного користування ТОВ «Торговий дім «Бартерсервіс» земельними ділянками площами 8400 м.кв. та 2400 кв.м. по вул. Геологів, 13 в м. Хмельницькому є безпідставним.

Також у поданій апеляційній скарзі Відповідачем зазначено, що судом першої інстанції не враховано той факт, що згідно договору купівлі продажу від 27 травня 2010 року №1696 Позивач придбав у ТОВ «Речовий ринок «Торговий дім «Бартерсервіс» нежитлове приміщення речового ринку з комплексом капітальних споруд (громадського туалету та КНС) загальною площею 386,6 кв.м. по вул. Геологів, 13 в м. Хмельницькому, що розташовані на земельній ділянці к.н. 6810100000:10:001:0058 загальною площею 57036 кв.м.

Проте, колегія суду звертає увагу, що предметом спору у даній справі є земельні ділянки площею 465 кв.м кадастровий номер 6810100000:10:001:0755 та площею 248 кв.м кадастровий номер 6810100000:10:001:0753, які призначені для обслуговування нежитлового приміщення речового ринку з комплексом капітальних споруд (громадського туалету та КНС).

Предметом позову в справі № 924/475/24 є скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Позивача на земельну ділянку кадастровий номер 6810100000:10:001:0751, яка розташована по вул. Геологів, 13 площею 41605 кв.м., припинивши право постійного користування міському комунальному підприємству ринок «Ранковий» на земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:10:001:0751, та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 6810100000:10:001:0751, яка розташована по вул. Геологів, 13 площею 41605 кв.м. При цьому, Позивачем по вказаній справі є ТОВ «Торговий дім «Бартерсервіс», відповідачем Позивач та міське комунальне підприємство ринок «Ранковий».

Водночас, предметом позову у даній справі № 924/381/24 є стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за користування Відповідачем земельними ділянками к.н. 6810100000:10:001:0753 площею 248 кв.м та кадастровий номер 6810100000:10:001:0755 площею 465 кв.м., які розташовані по вул. Геологів, 13 в м. Хмельницькому у період з 1 грудня 2020 року по 16 січня 2023 року. Таким чином, земельні ділянки з кадастровим номером 6810100000:10:001:0753 площею 248 кв.м та к.н. 6810100000:10:001:0755 площею 465 кв.м., які розташовані по вул. Геологів, 13 в м. Хмельницькому, не є предметом спору у справі № 924/475/24, на котру покликається Відповідач, як на підставу зупинення провадження по даній справі.

При цьому, Відповідач не є учасником справи №924/475/24, тому рішення у справі № 924/475/24 жодним чином не вплине на правильне вирішення даної справи.

Відповідно до статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Підсумовуючи усе описане вище, колегія суддів зазначає, що докази, що містяться в матеріалах справи, дозволяють самостійно встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та враховуючи, що предметом судового розгляду у цих двох справах є різні земельні ділянки, суд наголошує на факті відсутності підстав для зупинення розгляду справи № 924/381/24 до вирішення справи № 924/475/24.

Що ж стосується долученого Відповідачем до апеляційної скарги висновку експерта від 16 серпня 2024 року №31/24, то колегія суддів не приймає його до уваги та не оцінює його як доказ по даній справі, оскільки Відповідачем в силу дії статті 269 Господарського процесуального кодексу України, не наведено об`єктивних підстав щодо неподання такого доказу суду першої інстанції, а відтак висновок експерта не був предметом розгляду у суді першої інстанції, і взагалі складений не лише після закінчення строку для подання Відповідачем відзиву, а взагалі вже й після закриття підготовчого провадження (яке відбулося 25 червня 2024 року).

Окрім того, колегія суду зауважує, що відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Відповідно до статті 284.1 Податкового кодексу України, Верховна Рада та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. У відповідності до зазначеної норми у спірних правовідносинах підлягає застосуванню рішення Хмельницької міської ради від 29 серпня 2012 року №64 «Про впорядкування орендної плати за землю» із наступними змінами.

Досліджуючи питання розміру ставки орендної плати, яка підлягає застосуванню при розрахунку безпідставно збережених коштів, посилаючись на положення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, визначальним є те, що застосуванню підлягає ставка орендної плати, визначена рішенням органу місцевого самоврядування.

Схожі висновки містяться й у пунктах 68-75 постанови Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 917/353/19, постанові Верховного Суду у пунктах 65-74 постанови від 1 червня 2022 року в справі № 922/3758/20.

Крім того, існує відмінність поняття цільове призначення та використання землі. Цільове призначення землі чітко визначено та воно не змінювалось. Натомість, застосування коефіцієнту для розрахунку розміру плати залежить від мети використання земельної ділянки.

Визначальним у тлумаченні зазначених норм права є закріплення принципу цілісності об`єкта нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій він розташований. Зважаючи на те, що в період часу, за який стягуються кошти, відносини щодо користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, не були оформленні, стягненню підлягають кошти за користування земельною ділянкою з урахуванням нормативної грошової оцінки сформованої земельної ділянки із застосуванням ставки орендної плати, встановленої для цільового призначення земельної ділянки, за яким вона фактично використовується.

Саме тому при розрахунку розміру безпідставно збережених коштів Відповідачем, який використовує спірну земельну ділянку для обслуговування будівлі застосуванню підлягає ставка орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки.

З огляду на встановлені обставини справи, враховуючи приписи статті 1214 Цивільного кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача 71121 грн 19 коп. доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави, підлягають до задоволення. Відповідно апеляційний господарський суд стягує з Відповідача на користь Позивача 71121 грн 19 коп. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Дане рішення й було прийняте і місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд задоволює позовні вимоги, та залишає без змін оспорюване рішення, а апеляційну скаргу залишає без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду покладаються на Відповідача, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дьяченко Людмили Ярославівни на рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 серпня 2024 року по справі №924/381/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 19 серпня 2024 року по справі №924/381/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу № 924/381/24 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.