Рішення

від 19.11.2024 по справі 904/2967/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2024м. ДніпроСправа № 904/2967/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Курінової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна", м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємця Лисікова Павла Михайловича, с. Братське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.

про стягнення заборгованості у сумі 1 350 681 грн 99 коп.

Представники:

від позивача: Воронов Ю.В., ордер, адвокат;

від відповідача: Татьков В.А., ордер, адвокат;

від відповідача: Лисіков П.М., виписка з ЄДР.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна" звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом від 01.07.2024 № 01/07-1, в якому просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Лисікова Павла Михайловича заборгованість у сумі 1 350 681 грн 99 коп., з яких: 912 755 грн 59 коп. - безпідставно отримані кошти, 356 503 грн 40 коп. - інфляційні втрати, 81 423 грн 00 коп. - 3% річних.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позов мотивовано тим, що позивачем на розрахунковий рахунок відповідача було перераховано грошові кошти у розмірі 912 755 грн 59 коп., проте між сторонами не укладалися договори, реквізити яких вказані у платіжних інструкціях, а отже кошти перераховано помилково, без наявної на те правової підстави.

Такими чином, посилаючись на норми статті 1212 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що відповідачем безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 912 755 грн 59 коп.

Ухвалою господарського суду від 10.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 01.08.2024.

30.07.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позов, в якому останній вказує на те, що позивачем були перераховані грошові кошти на підставі господарських правовідносин, що склалися між сторонами відповідно до договору № 0520-1Е від 20.05.2020 та договору б/н від 20.02.2019.

Відповідач зазначає, що ним умови договорів не порушувались та були виконані в повному обсязі, що підтверджується відповідними фінансово-господарськими документами.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

31.07.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позов, в якому останній вказує на те, що на момент здійснення спірних платежів будь-яка документація, на яку посилається відповідач у своєму відзиві не існувала.

Того ж числа, позивачем подано клопотання про витребування доказів, в якому останній просив витребувати у відповідача оригінали усіх документів, копії яких долучено до відзиву.

У підготовчому засіданні 01.08.2024 представник позивача підтримав раніше подане клопотання про витребування.

Без виходу до нарадчої кімнати, судом задоволено вищезазначене клопотання позивача. Зобов`язано відповідача - надати до суду оригінали усіх документів, копії яких долучено до відзиву на позов, для огляду судом.

В засіданні 01.08.2024 оголошено перерву до 13.08.2024.

Ухвалою суду від 13.08.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 26.09.2024.

У підготовчому засіданні 26.09.2024 представник відповідача надав до суду оригінали договорів з додатками, для огляду судом та представником позивача.

Після огляду вищезазначених документів, представник позивача заявив, що надані представником відповідача оригінали договорів не відповідають копіям, які були долучені відповідачем до відзиву на позов.

Після огляду судом оригіналів документів, суд не долучає їх до матеріалів справи та повертає представнику відповідача.

Ухвалою господарського суду від 26.09.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 22.10.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Рудь І.А. на лікарняному, судове засідання, що було призначено на 22.10.2024 не відбулося.

Після усунення вказаних обставин перебування головуючого судді на лікарняному, ухвалою господарського суду від 29.10.2024 судове засідання призначено на 07.11.2024.

У призначене засідання 07.11.2024 відповідач явку повноважного представника не забезпечив. 06.11.2024 відповідачем через систему "Електронний суд" подано клопотання про відкладення судового засідання.

У судовому засіданні 07.11.2024 представник позивача заперечував проти задоволення вищезазначеного клопотання відповідача, але залишив вирішення питання на розсуд суду.

18.11.2024 відповідачем через канцелярію суду подано додаткові пояснення з документальним обґрунтуванням.

19.11.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява, в якій останній просить суд залишити без розгляду клопотання відповідача про долучення доказів.

Ухвалою суду від 07.11.2024 відкладено розгляд справи по суті на 19.11.2024.

У судовому засіданні 19.11.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позов.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є факт отримання коштів відповідачем, встановлення наявності /відсутності правових підстав для повернення коштів позивачу.

Звертаючись з даним позовом, позивач вказує про те, що ним на банківський рахунок Фізичної особи-підприємця Лисікова Павла Михайловича було здійснено переказ грошових коштів за наступними платіжними інструкціями (а.с. 19-26 том 1):

- платіжна інструкція № 461 від 24.09.2020 на суму 145 716 грн 80 коп., з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно Договору № 0520-1Е від 20.05.2020 (звіт № 1 від 14 вересня) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 464 від 28.09.2020 на суму 140 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно Договору № 0520-1Е від 20.05.2020 (звіт № 1 від 14 вересня) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 467 від 28.09.2020 на суму 140 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно Договору № 0520-1Е від 20.05.2020 (звіт № 1 від 14 вересня) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 469 від 29.09.2020 на суму 184 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно Договору № 0520-1Е від 20.05.2020 (звіт № 1 від 14 вересня) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 400 від 26.08.2022 на суму 55 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата по договору б/н від 20.02.19) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 401 від 26.08.2022 на суму 55 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата по договору б/н від 20.02.19) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 484 від 14.10.2022 на суму 150 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата по договору б/н від 20.02.19) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 485 від 14.10.2022 на суму 43 038 грн 79 коп., з призначенням платежу «Оплата по договору б/н від 20.02.19) без ПДВ».

Втім, будь-яких господарських правовідносин, в результаті яких мало б бути здійснено дані платежі між позивачем та відповідачем не існувало.

Отже, вказане свідчить про те, що набувач ФОП Лисіков Павло Михайлович безпідставно отримав кошти від ТОВ "ТКД Україна" без жодної на те правової підстави, визначено законодавством України.

Оскільки ФОП Лисіков Павло Михайлович не повернув на рахунок ТОВ "ТКД Україна" спірну суму грошових коштів, останнє звернулося з даним позовом до суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з жовтня 2020 року по травень 2024 року у сумі 356 503 грн 40 коп. та 3% річних за загальний період з 01.10.2020 по 31.005.2024 у сумі 81 423 грн 00 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна,

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи,

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст.1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інших правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз вищезазначених положень дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №917/803/18, від 09.07.2019 у справі №918/926/17, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Отже, однією із підстав виникнення господарського зобов`язання є юридично значимі дії суб`єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов`язків сторін.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Як встановлено судом та не спростовується сторонами, позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 912 755 грн 59 коп., згідно платіжних інструкцій:

- платіжна інструкція № 461 від 24.09.2020 на суму 145 716 грн 80 коп., з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно Договору № 0520-1Е від 20.05.2020 (звіт № 1 від 14 вересня) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 464 від 28.09.2020 на суму 140 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно Договору № 0520-1Е від 20.05.2020 (звіт № 1 від 14 вересня) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 467 від 28.09.2020 на суму 140 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно Договору № 0520-1Е від 20.05.2020 (звіт № 1 від 14 вересня) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 469 від 29.09.2020 на суму 184 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно Договору № 0520-1Е від 20.05.2020 (звіт № 1 від 14 вересня) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 400 від 26.08.2022 на суму 55 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата по договору б/н від 20.02.19) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 401 від 26.08.2022 на суму 55 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата по договору б/н від 20.02.19) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 484 від 14.10.2022 на суму 150 000 грн 00 коп., з призначенням платежу «Оплата по договору б/н від 20.02.19) без ПДВ»;

- платіжна інструкція № 485 від 14.10.2022 на суму 43 038 грн 79 коп., з призначенням платежу «Оплата по договору б/н від 20.02.19) без ПДВ».

Проте, як стверджує позивач, ТОВ "ТКД Україна" між ним та відповідачем не існує жодних господарських зобов`язань, на виконання яких могло б відбутися списання спірних грошових коштів.

Господарський суд зазначає про те, що під час розгляду даного спору відповідачем не надано до суду оригіналів договорів б/н від 20.02.2019 та № 0520-1Е від 20.05.2020, про які зазначено в платіжних інструкціях. Жодного доказу, який би підтвердив укладання між сторонами таких договорів, матеріали справи не містять.

Так, відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, вищенаведені норми ЦК України пов`язують обов`язок з оплати наданих послуг замовником з обов`язком надання йому таких послуг.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими та іншими доказами, крім показів свідків (частина перша статті 218 ЦК України)

Таким чином, при вирішенні спору значення має факт вчинення правочину. Однак позивач заперечує проти такого факту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Подібне визначення поняття "первинних документів" міститься у пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 вказано, що первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (2.1. вказаного Положення).

Згідно частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відтак, саме первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

В той же час, господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг, при цьому на вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов`язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.

На підтвердження фактичного здійснення операцій з надання (отримання) послуг, враховуючи специфіку таких послуг та договорів, що їх регламентують, сторони повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, зокрема і ті, які посвідчують мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг, а також можливість проведення таких операцій контрагентом з урахуванням необхідного часу, місця, матеріальних ресурсів необхідних для надання таких послуг.

Наявні в матеріалах справи платіжні інструкції не розкривають змісту та обсягу наданих послуг, тобто не дають можливості ідентифікувати за які саме послуги було здійснено оплату, період та строки їх надання та оплати і чи взагалі надавалися будь-які послуги.

Так, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із цим, указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, такі обставини можуть підтверджуватися також іншими доказами.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій особа повинна мати відповідні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб`єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Проте матеріали справи не містять жодного доказу, який підтверджував би фактичне надання відповідачем послуг позивачу.

Долучені відповідачем до відзиву копії актів приймання-передачі наданих послуг № 9 від 01.07.2022 на суму 171 754 грн 37 коп. та № 10 від 30.09.2022 на суму 201 705 грн 16 коп., господарським судом до уваги не приймаються, оскільки під час розгляду справи відповідачем, на вимогу суду, на надано оригіналів вказаних документів.

Господарський суд також зазначає, що відповідач несе повну відповідальністю за фіксування факту здійснення ним господарських операцій.

Відтак, позивач факту укладання договорів б/н від 20.02.2019 та № 0520-1Е від 20.05.2020, про які зазначено в платіжних інструкціях, та отримання від відповідача будь-яких послуг на виконання таких договорів не визнає, а відповідач не надав суду належних чи допустимих докази, які б підтверджували факт укладання вказаних в платіжних інструкціях договорів та надання послуг позивачу на суму 912 755 грн 59 коп.

Доказів повернення відповідачем вказаних коштів позивачу матеріали справи також не містять.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем в порушення ст. 73, 74 ГПК України не надано доказів які б свідчили про відсутність у діях останнього порушення прав позивача, а позивачем в свою чергу належним чином доведено факт користування відповідачем грошовими коштами позивача у сумі 912 755 грн 59 коп. без достатніх на те правових підстав.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення основної заборгованості у розмірі 912 755 грн 59 коп. заявлені правомірно та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з жовтня 2020 року по травень 2024 року у сумі 356 503 грн 40 коп. та 3% річних за загальний період з 01.10.2020 по 31.005.2024 у сумі 81 423 грн 00 коп.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат порушень норм чинного законодавства судом не встановлено.

За встановлених обставин, позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача заборгованість у сумі 1 350 681 грн 99 коп., з яких: 912 755 грн 59 коп. - безпідставно отримані кошти, 356 503 грн 40 коп. - інфляційні втрати, 81 423 грн 00 коп. - 3% річних, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Стосовно інших доводів відповідача суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лисікова Павла Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна" (49041, м. Дніпро, вул. Стартова, буд. 20, оф. 405, код ЄДРПОУ 42777424) безпідставно отриманих коштів у розмірі 912 755 грн 59 коп., 356 503 грн 40 коп. інфляційних втрат, 81 423 грн 00 коп. 3% річних, 20 260 грн 23 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 29.11.2024.

Суддя І.А. Рудь