Рішення

від 13.11.2024 по справі 911/362/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032 тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2024 р. м. Київ Справа № 911/362/24

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Корж О.І.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю «УБА-Агросвіт»

про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю представників:

позивача: Щербини Л.А. - адвоката (посвідчення №7086/10 від 19.10.2018 року);

відповідача: Куценко Н.В. - адвоката (ордер, серії АІ №1564622, від 08.03.2024 року),

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «УБА-Агросвіт» (далі - відповідач) про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послалась на незаконне звільнення позивача з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт", відповідно до наказу відповідача №31-к від 22.06.2023 року.

Ухвалою суду від 14.02.2024 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 13 березня 2024 року.

11 березня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

13 березня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на позовну заяву, долучена до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні оголошена перерва до 10 квітня 2024 року.

13 березня 2024 року, після засідання, через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.

10 квітня 2024 року в підготовчому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представники відповідача в засіданні проти задоволення позову заперечували.

Ухвалою суду від 10.04.2024 року закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті на 15 травня 2024 року.

Ухвалою суду від 07.05.2024 року судове засідання відкладене на 19 червня 2024 року, в зв`язку з перебуванням судді Грабець С.Ю. у відпустці.

Ухвалою суду від 17.06.2024 року задоволене клопотання представника відповідача про участь у засіданні в режимі відеоконференції, постановлено провести судове засідання, призначене на 19 червня 2024 року, в режимі відеоконференції, відповідача зобов`язано в строк до 19 червня 2024 року надати документи, що підтверджують надіслання позивачу копії заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

19 червня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з її участю в іншому судовому засіданні, яке було задоволене судом.

Судове засідання відкладене на 07 серпня 2024 року, про що постановлена ухвала суду.

Ухвалою суду від 17.06.2024 року задоволене клопотання представника відповідача про участь у засіданні в режимі відеоконференції, постановлено провести судове засідання, призначене на 07 серпня 2024 року, в режимі відеоконференції, відповідача зобов`язано в строк до 07 серпня 2024 року надати докази надіслання позивачу копії заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Частиною 1 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Згідно з ч. 3 ст. 169 Господарського процесуального кодексу України, заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення).

Згідно з ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки представник відповідача витребуваних ухвалою суду від 17.06.2024 року документів не подала, клопотання про участь у засіданні в режимі відеоконференції було повернуте судом без розгляду.

Ухвалою суду від 07.08.2024 року судове засідання відкладене на 09 жовтня 2024 року.

09 жовтня 2024 року в судовому засіданні оголошена перерва до 13 листопада 2024 року.

13 листопада 2024 року від представника позивача до Господарського суду Київської області надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та долучення документів до матеріалів справи.

У засіданні представник позивача клопотання про відкладення розгляду справи просила залишити без розгляду та поновити пропущений процесуальний строк для долучення доказів до матеріалів справи, у зв`язку з технічною помилкою, що сталася під час направлення суду відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача проти задоволення цього клопотання не заперечувала.

Клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку було задоволене судом, до матеріалів справи долучені документи, подані представником позивача.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала, просила суд позов задовільнити.

Представник відповідача в засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 13 листопада 2024 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

22 червня 2023 року товариством з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" був виданий наказ "Про звільнення Тетяни Малюти" №31-к (далі - наказ №31-к), згідно з яким, ОСОБА_1 (далі - позивач) була звільнена з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" (далі - відповідач).

Вважаючи, що її права порушені, позивач звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача про визнання незаконним наказу №31-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 50000,00 грн.

Згідно з ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2024 року, провадження в справі закрите, позивачу роз?яснено, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У зв?язку з цим, 06 лютого 2024 року позивач звернулась до Господарського суду Київської області, просила визнати незаконним наказ №31-к, поновити її на посаді директора, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 50000,00 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 07.02.2024 року, позовна заява повернута позивачу, у зв?язку з порушенням правил об?єднання позовних вимог.

09 лютого 2024 року позивач звернулась через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області з позовною заявою, в якій просила визнати незаконним наказ №31-к, прийнятий відповідачем, поновити її на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Так, підставою для розірвання договору, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому (звільнення) працівників.

Відповідно до ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Системний аналіз положень п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України дає підстави дійти висновку про те, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутись у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому, припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобігання негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року в справі №510/456/17 та від 04.02.2020 року в справі №915/540/16).

Визначена у п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів діяльності працівників (постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року в справі №766/1211/20).

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно зі ст. 92 Цивільного кодексу України, дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель "роботодавець - працівник", властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.

Розірвання трудового договору, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому (звільнення) працівників. Для звільнення на підставі вищевказаної норми повинні бути наявні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в подальшому є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами товариства.

Так, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, згідно з цією статтею Кодексу законів про працю України, є припинення повноважень посадової особи, що повинне відбуватись відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення".

Разом з цим, встановлена п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.

Так, у чинному законодавстві про працю відсутнє визначення поняття "посадова особа".

Для усунення цієї прогалини Державна інспекція України з питань праці (далі - інспекція) надала роз`яснення від 24.07.2014 року, згідно з якими, до категорії "посадові особи", у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, можна віднести, зокрема, категорію працівників, визначених як: "посадові особи" у статтях 2 Закону України "Про державну службу" та 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування"; "службові особи" - у примітці до статті 364 Кримінального кодексу України, до яких належать, у тому числі: особи, які обіймають постійно чи тимчасово на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях, посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальними повноваженнями, якими особа наділяється повноважним органом чи уповноваженою особою такого підприємства, установи, організації. Службова особа наділена певним обсягом повноважень і в їх межах має право вчиняти дії, що породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини (наприклад, право прийняття та звільнення працівників, застосування дисциплінарних чи адміністративних стягнень тощо).

При цьому, інспекція зробила висновок про те, що терміни "посадова особа" та "службова особа" є синонімічними.

Отже, особа є посадовою не лише під час здійснення відповідних функцій або виконання обов`язків на постійній основі, але й у разі їх здійснення тимчасово.

Крім цього, поняття "посадова особа" міститься і в Господарському кодексі України щодо посадових осіб підприємств, у тому числі заснованих на державній формі власності (державних підприємств).

Частиною 3 ст. 65 Господарського кодексу України встановлено, що керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 Цивільного кодексу України).

Тлумачення наведених вище норм права дає підстави стверджувати те, що основними критеріями при визначенні кола посадових осіб, до яких може бути застосована ця норма, є, по-перше, належність конкретної посади до органу управління (керівного, виконавчого, наглядового тощо) юридичної особи, в тому числі закріплення статусу посадової особи в статуті, й, по-друге, передбачена законодавством чи статутом процедура припинення повноважень такої посадової особи за рішенням власника, адже наявність юридичного факту, - припинення повноваження посадової особи за рішенням власника в особі відповідного органу управління, повинно передувати звільненню на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

Ця правова правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.01.2023 року в справі №766/23789/19.

Звертаючись із позовною заявою до суду, представник позивача просила, зокрема, визнати поважними причини пропуску та поновити пропущений процесуальний строк для оскарження незаконного звільнення позивача з посади.

Судом встановлено, що ст. 234 Кодексу законів про працю України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність визначається судом у кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому, як поважні причини пропуску строку, встановленого ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Встановлені ст. 233 Кодексу законів про працю України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до ст. 234 Кодексу законів про працю України, у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, встановлений ст. 233 Кодексу законів про працю України, пропущений без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Ця правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 03.11.2021 року в справі №387/326/20.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що позивач 15 серпня 2023 року звернулась із позовною заявою до Бориспільського міськрайонного суду Київської області, яка була залишена судом без руху, а після усунення недоліків, - провадження в справі було відкрите.

Відповідно до ч. 3 ст 185 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Згідно з ч. 3 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Як уже було зазначено, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2024 року провадження в справі закрите, після чого позивач 05 лютого 2024 року звернулась із позовною заявою до Господарського суду Київської області, яка була повернута позивачу, в зв?язку з порушенням правил об?єднання позовних вимог.

Після цього, 09 лютого 2024 року позивач звернулась через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області з позовом, в якому просила визнати незаконним наказ №31-к, прийнятий відповідачем, поновити її на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач звернулась із вищевказаним позовом у строк, встановлений законодавством.

В обгрунтування заявлених вимог представник позивача послалась на те, що наказ "Про звільнення Тетяни Малюти" №31-к від 22 червня 2023 року (далі - наказ №31-к) був прийнятий незаконно, оскільки позивач не була допущена до робочого місця, фактично не приступила до виконання обов?язків, тому не могла бути звільнена. Крім цього, позивач не була ознайомлена з наказом №31-к у встановленому законодавством порядку.

За твердженнями представника позивача, ОСОБА_1 в шлюбі не перебуває, має двох неповнолітніх дітей, які перебувають на її утриманні, оскільки біологічний батько дітей, - ОСОБА_2 , батьківство не визнає. Так, позивач є одинокою матір?ю, яку, в порушення вимог чинного законодавства про працю, було звільнено за ініціативою роботодавця.

У зв?язку з цим, позивач просила визнати незаконним наказ №31-к, поновити її на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

13 листопада 2024 року в судовому засіданні представник позивача просила стягнути з відповідача 179310,00 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

11 березня 2024 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона проти задоволення позову заперечувала, послалась на те, що 22 червня 2023 року на загальних зборах учасників товариства відповідача позивачу була висловлена недовіра та виданий наказ про її звільнення №31-к.

За твердженнями представника відповідача, дії позивача завдали суттєвих збитків відповідачу, позивач здійснювала розкрадання грошових коштів та товарно-матеріальних цінностей підприємства, а також вчинила шахрайство, в результаті якого у відповідача були викрадені паливно-мастильні матеріали більше, ніж на 17 млн. грн.

Також, представник відповідача послалась на те, що позивач не являється одинокою матір?ю, оскільки батько дітей сплачує аліменти, на підставі рішення суду.

Доводи представника відповідача спростовуються, у зв?язку з наступним.

Судом встановлено, що 19 лютого 2014 року позивач була прийнята на посаду директора товариства відповідача, на підставі наказу «Про прийняття на посаду директора ОСОБА_1 » №9-к.

13 березня 2019 року позивач звернулась із заявою про її звільнення із займаної посади за власним бажанням, у з?язку з чим, 13 березня 2019 року проведені загальні збори учасників товариства відповідача, оформлені протоколом №2/2019, на яких вирішено звільнити позивача з посади директора товариства, про що виданий наказ №6-к.

У липні 2019 року позивач звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просила визнати незаконним рішення загальних зборів учасників відповідача від 13 березня 2019 року, оформленого протоколом №2/2019 про звільнення з посади директора, поновити її на посаді директора відповідача, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 45195,93 грн., визнати незаконним та скасувати наказ №6-к від 13 березня 2019 року про звільнення її за власним бажанням, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 141382,14 грн., зобов`язати відповідача оформити, нарахувати та виплатити допомогу по вагітності і пологам за 126 днів непрацездатності з 26 вересня 2016 року по 29 січня 2017 року, зобов`язати відповідача оформити, нарахувати та виплатити допомогу по вагітності і пологам за 126 днів непрацездатності з 29 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2020 року в задоволенні цього позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач 17 липня 2020 року звернулась із апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду, просила рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року, визнаний незаконним та скасований наказ №6-к від 13 березня 2019 року, позивач поновлена на посаді директора товариства з 13 березня 2019 року, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 141 382,14 грн.

У зв?язку з невиконанням постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, позивач звернулась з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та моральної шкоди, який був задоволений частково, відповідно до рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2023 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 10000,00 грн. моральної шкоди.

Під час розгляду цієї справи позивачу стало відомо про прийняття відповідачем 22 червня 2023 року наказів "Про поновлення на роботі Тетяни Малюти" №30-к та "Про звільнення Тетяни Малюти" №31-к, з якими позивач у встановленому порядку ознайомлена не була.

Вважаючи, що її права порушені, позивач звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача про визнання незаконним наказу №31-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 50000,00 грн.

Згідно з ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2024 року, провадження в справі закрите, позивачу роз?яснено, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У зв?язку з цим, 06 лютого 2024 року позивач звернулась до Господарського суду Київської області, просила визнати незаконним наказ №31-к, поновити на посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 50000,00 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 07.02.2024 року, позовна заява повернута позивачу, у зв?язку з порушенням правил об?єднання позовних вимог.

09 лютого 2024 року позивач звернулась через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області з позовною заявою, в якій просила визнати незаконним наказ №31-к, прийнятий відповідачем, поновити її на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Як уже зазначалось вище, відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року, зокрема, визнаний незаконним та скасований наказ №6-к від 13 березня 2019 року, позивач поновлена на посаді директора відповідача.

22 червня 2023 року відповідачем були видані накази "Про поновлення на роботі Тетяни Малюти" АДРЕСА_1 , з якими позивач ознайомилась 18 липня 2023 року в приміщенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області, у зв?язку з розглядом справи №359/4029/23, що підтверджується відміткою на обкладинці справи, фотокопія якої долучена до матеріалів справи.

Разом з цим, ст. 29 Кодексу законів про працю України встановлено, що до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про:

1) місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи;

2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами;

3) права та обов`язки, умови праці;

4) наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, а також про право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору - під підпис;

5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення);

6) проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони;

7) організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено);

8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці;

9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.

При укладенні трудового договору про дистанційну роботу роботодавець забезпечує виконання пунктів 1, 3, 5, 7-9 частини першої цієї статті та у разі потреби надає працівникові необхідні для виконання роботи обладнання та засоби, а також рекомендації щодо роботи з ними. Інформування може здійснюватися у формі дистанційного інструктажу або шляхом проведення навчання безпечним методам роботи на конкретному технічному засобі. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися додаткові умови щодо безпеки праці.

Ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

Так, позивач не була ознайомлена з наказами відповідача №30-к та №31-к у встановленому законом порядку.

Крім цього, ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, зокрема, що у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Такий спосіб захисту, як відновлення права, яке існувало до порушення (явної загрози порушення), окреслює такий захід захисту, як поновлення на роботі в разі незаконного звільнення або переведення.

Так, поновлення на роботі в разі незаконного звільнення або переведення - це захід захисту трудових прав, що спрямований на відновлення договірних трудових правовідносин між працівником і роботодавцем у разі звільнення працівника без законної підстави або внаслідок незаконного переведення на іншу роботу.

У цьому разі одним із засобів захисту буде винесення судового рішення та видання наказу роботодавця про поновлення працівника на роботі (про надання роботи працівнику, що обумовлена трудовим договором). При цьому треба мати на увазі, що наказ роботодавця про поновлення працівника на роботі має ознаки правовстановлювального акта, адже він установлює юридичний факт поновлення на роботі. Саме тому наказ роботодавця про поновлення працівника на роботі має ознаки не лише право-застосовного акта, а і юридичного факту, що посвідчує факт поновлення на роботі.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Ця правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26.05.2022 року в справі №640/4699/20.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника (постанова Верховного Суду від 17.06.2020 року в справі №521/1892/18).

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків (постанови Верховного Суду від 06.12.2018 року в справі №465/4679/16, від 26.02.2020 року в справі №702/725/17 та від 17.06.2020 року в справі №521/1892/18).

Так, позивачу доступ до роботи та можливість виконання своїх обов?язків забезпечені відповідачем не були.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 Кодексу законів про працю України, зокрема, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Документів, що підтверджували б повну ліквідацію підприємства відповідача, представник відповідача суду не надала.

Законодавче визначення "одинокої матері" відсутнє, разом з цим, відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 року, під одинокою матір?ю слід розуміти жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини (ст. 18-1 Закону України "Про державну допомогу сім?ям з дітьми").

До матеріалів справи долучена копія свідоцтва про народження 25 листопада 2016 року ОСОБА_3 , а також копія свідоцтва про народження 20 липня 2018 року ОСОБА_4 .

Згідно з п. 5 ч. 14 ст. 10 Закону України "Про відпустки", щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Як вбачається з матеріалів справи, в липні 2019 року позивач звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_5 про визнання його батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та стягнення з нього на користь позивача аліментів на утримання малолітніх дітей.

В обгрунтування заявлених вимог позивач послалась на те, що позивач та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах, під час яких у них народилось двоє дітей. Проте, відповідач своє батьківство не визнає та ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно утримання та виховання дітей.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року в справі №359/6678/19 позов задоволений частково, ОСОБА_5 визнано батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та стягнуто на користь позивача аліменти на утримання дітей.

Постановою Київського апеляційного суду мотивувальна частина рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року щодо задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_5 батьком змінена, в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь позивача аліментів на утримання дітей, - залишене без змін.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 25 червня 2024 року, касаційна скарга ОСОБА_5 залишена без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року у незміненій частині та постанова Київського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року, - без змін.

На виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року виданий виконавчий лист №359/6678/19 та 20 грудня 2022 року державним виконавцем Драбівського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрите виконавче провадження, про що винесена постанова ВП №70583329.

До матеріалів справи долучена копія платіжної інструкції від 27 січня 2023 року, на суму 4497,18 грн., із призначенням платежу: "відрахування із доходів ОСОБА_2 згідно ВП №70583329 у розмірі частки всіх видів його доходу починаючи утрим. з 22.07.2019 року в межах суми платежу за один місяць", копія платіжної інструкції №439 від 30.01.2023 року, на суму 2055,84 грн., із призначенням платежу: "відрахування із доходів ОСОБА_2 . виконавчого провадження №70583329 у розмірі частки всіх доходів починаючи із 22.07.2019 р у межах суми платежу за один місяць", а також копія платіжної інструкції від 15 лютого 2024 року, на суму 892594,29 грн., із призначенням платежу: "сплата коштів на користь ОСОБА_1 згідно стягнення по виконанню виконавчого документу: виконавчий лист 359/6678/19 виданий 14.12.2023 документ видав: Бориспільський міськрайонний суд Київської області. Пл. ОСОБА_2 (іпн НОМЕР_1 )".

Разом з цим, як уже зазначалось вище, згідно з п. 5 ч. 14 ст. 10 Закону України "Про відпустки", щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Так, вищевказана норма закону не пов?язує статус одинокої матері зі сплатою (несплатою) аліментів на утримання дитини.

ОСОБА_2 , який є батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , своє батьківство заперечує, у вихованні дітей участі не бере.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, документів, що підтверджували б здійснення позивачем розкрадання грошових коштів та товарно-матеріальних цінностей підприємства, вчинення шахрайства, в результаті якого у відповідача були викрадені паливно-мастильні матеріали, або інших дій позивача, що могли б слугувати підставою для висловлення відповідачем недовіри позивачу, представник відповідача суду не надала, тому вимога позивача про визнання незаконним наказу "Про звільнення Тетяни Малюти" №31-к є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, зокрема, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як зазначалось вище, ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, зокрема, що у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, тому встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи (постанови Верховного Суду від 31.05.2023 року в справі №640/4922/20 та від 06.10.2022 року в справі №260/2642/21).

Відтак, вимога позивача про поновлення її на посаді директора відповідача також є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Оскільки 22 червня 2023 року позивач відпрацювала один день, що підтверджується повідомленням про нараховані суми, належні працівникові при звільненні від 22.06.2023 року, копія якого долучена до матеріалів справи, позивач підлягає поновленню на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «УБА-Агросвіт» 23 червня 2023 року.

Представник позивача також просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 червня 2023 року по день прийняття рішення в справі, в сумі 179310,00 грн.

Представник позивача послалась на те, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначений Законом України «Про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, а також надала довідку №122 про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) за 2019 рік від 18 липня 2019 року, в розрахунку від середньоденного заробітку в сумі 492,61 грн., за 38 робочих днів у січні та лютому 2019 року.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» встановлено, зокрема, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п 1. постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995 року, зокрема, затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок).

Згідно з абз. 4 п. 2 Порядку, зокрема, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абз. 5 п. 2 Порядку).

Пунктом 4 Порядку встановлено, зокрема, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;

н) винагороди державним виконавцям;

о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, розрахунковий період відсутній, тому середня заробітна плата в такому випадку обчислюється виходячи з посадового окладу.

Водночас, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один повний відпрацьований день, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за такий робочий день.

Ця правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 25.09.2024 року в справі №761/16359/22.

Як зазначалось вище, відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року, позивач була поновлена на посаді директора відповідача 13 березня 2019 року.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (постанови Верховного Суду від 14.12.2022 року в справі №501/4019/21-ц та від 05.01.2024 року в справі №204/8655/21).

22 червня 2023 року відповідачем був прийнятий наказ "Про поновлення на роботі Тетяни Малюти" №30-к, а також наказ "Про звільнення Тетяни Малюти" №31-к.

Так, січень та лютий 2019 року не включаються в чотирьохмісячний період, що передував звільненню позивача, яке відбулось в червні 2023 року.

Разом з цим, як зазначалось вище, позивач відпрацювала один робочий день, а саме 22 червня 2023 року, що підтверджується повідомленням відповідача про нараховані суми, належні працівникові при звільненні від 22.06.2023 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідно до цього повідомлення, відповідачем нарахований позивачу, зокрема, оклад в сумі 304,55 грн. за один відпрацьований день, виходячи з місячного окладу в сумі 6700,00 грн., тому, розмір середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу підлягає розрахунку, виходячи саме з цієї суми.

Як зазначалось вище, частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Так, представник позивача звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача про визнання незаконним наказу №31-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 50000,00 грн. 15 серпня 2023 року.

Разом з цим, провадження в справі №359/8020/23 було закрите, відповідно до ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2024 року, в зв`язку з порушенням правил юрисдикції.

Після цього, 09 лютого 2024 року представник позивача звернулась до Господарського суду Київської області з цим позовом.

Враховуючи вищевикладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік, починаючи з 23 червня 2023 року до 22 червня 2024 року включно, що становить 261 робочий день, враховуючи середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 304,55 грн., що складає 79 487,55 грн. (за розрахунком суду).

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору встановлюється за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору встановлюється за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір").

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3 028,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так, позивачем заявлені дві вимоги немайнового характеру, а саме, - про визнання незаконним наказу про звільнення та про поновлення на посаді, а також одна вимога майнового характеру, - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судовий збір за подання позовної заяви в цій справі становить 7 267,20 грн. (6 056,00 грн., - за дві вимоги немайнового характеру та 3 028,00 грн., - за одну вимогу майнового характеру, розмір якої не перевищує розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8, оскільки позовна заява в цій справі подана представником позивача через систему "Електронний суд").

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволені частково, відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір стягується з відповідача в дохід Державного бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 43, 124 Конституції України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", п. 5 ч. 14 ст. 10 Закону України "Про відпустки", ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. 5 ч. 1 ст. 41, ст. ст. 29, 234, 235 Кодексу законів про працю України, 1 ст. 4 , п. п. 1, 2 п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ст. 7 "Про судовий збір", 3 ст. 65 Господарського кодексу України, ст. 92, ч. 3 ст. ст. 97, 99 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. 1, 3 ст. 9, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 1 ст. 123, ст. 129, ч. 1, п. 1 ч. 6 ст. 165, ч. 3 ст. 169, п. 6 ч. 1, ч. 4 ст. 170, ч. 3 ст. 174, ч. ч. 1,2 ст. 197, ч. 3 ст. 232, ч. 1 ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «УБА-Агросвіт» про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визнати незаконним наказ товариства з обмеженою відповідальністю «УБА-Агросвіт» (07545, Київська область, Броварський район, село Волошинівка, вулиця Шкільна, будинок 41-А, ідентифікаційний код 34248426) №31-к від 22.06.2023 року "Про звільнення Тетяни Малюти" ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «УБА-Агросвіт» (07545, Київська область, Броварський район, село Волошинівка, вулиця Шкільна, будинок 41-А, ідентифікаційний код 34248426) з 23.06.2023 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УБА-Агросвіт» (07545, Київська область, Броварський район, село Волошинівка, вулиця Шкільна, будинок 41-А, ідентифікаційний код 34248426) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 79 183,00 грн. (сімдесят дев`ять тисяч сто вісімдесят три грн. 00 коп.).

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 28.11.2024 року.

Суддя С. Грабець