Постанова

від 26.11.2024 по справі 213/2082/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9392/24 Справа № 213/2082/24 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 213/2082/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Кривому РозіДніпропетровської області,в порядкуспрощеного позовногопровадження,апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року, яке ухвалено суддею Мазуренком В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 серпня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доПриватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «ІнГЗК») про стягнення моральної шкоди, заподіяною ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків.

Позовна заява мотивована тим, що з 27 червня 2002 року, більше 19 років, позивач працював на підприємстві відповідача машиністом екскаватора в кар`єрі з повним робочим днем з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком № 1.

Зазначає, що за всю трудову діяльність у відповідача, відповідач не створив безпечні та не шкідливі умови праці на робочому місці позивача, чим заподіяв шкоду його здоров`ю.

Позивач отримав захворювання, яке було встановлено Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини. Так 15 серпня 2023 року позивачу встановлено захворювання, яке є професійним: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-переферичним ангіодистанічним синдромом у поєднанні з полірадикулоневропатією, вираженим порушенням біомеханіки хребра, стан після інтерламінарної дискектомії, стійким больовим та м`язово-тонічним синдромом, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу колінних суглобів, трофічних порушень на кистях.

12 вересня 2023 року складено Акт розслідування причин виникнення професійного захворювання, яким встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання є те, що він, працюючи на підприємстві, підпадав під дію шкідливих виробничих факторів, які перевищували граничні допустимі норми.

Неодноразові курси лікування не покращили стану здоров`я позивача.

Висновком МСЕК від 04 січня 2024 року позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності.

У зв`язку з професійними захворюваннями, позивачу завдано моральної шкоди, оскільки він у 40 років став інвалідом, що призводить до постійних душевних переживань. Він є додатковим тягарем для сім`ї, що викликає у нього почуття неповноцінності. Він постійно потребує сторонньої допомоги з боку рідних та оточуючих людей. Тому шкода заподіяна відповідачем не тільки йому, а і його сім`ї, яка переживає та турбується за його стан здоров`я.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив стягнути зПрАТ «ІнГЗК» на свою користь320 000 грн моральної шкоди, без утримання всіх податків та обов`язкових платежів.

РішеннямІнгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ІнГЗК» на користь ОСОБА_1 120 000 грн моральної шкоди, без урахування утримання податку з доходу фізичних осіб.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «ІнГЗК» 1 200 грн судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на його користь, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманого професійого захворювання, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що впливає на його моральний стан.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що факт заподіяння моральних страждань позивачу не підтверджений достовірними доказами, зокрема відсутній обґрунтований розрахунок моральної шкоди, не додано медичних документів про перенесений стрес та інші негативні прояви стану його здоров`я. В матеріалах цивільної справи відсутні розрахункові документи (касові чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витрати пов`язані з відновленням психологічного стану, стану здоров`я, який був до виникнення обставин, про які зазначає позивач.

Також вказує, що з огляду на судову практику, при 40 % втраті професійної працездатності, розмір відшкодування моральної шкоди позивачеві у даній справі є явно завищеним.

Крім того зазначає, що положеннямиЗакону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»( даліЗакон № 466), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а)статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.

Відзиви на апеляційні скарги не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «ІнГЗК» - адвоката Ботвинка Р.А., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача на наполягав на задоволенні апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційній скарга відповідача - залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач з 27 червня 2002 року, більше 19 років, працював на підприємстві відповідача машиністом екскаватора в кар`єрі з повним робочим днем з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком № 1.

Згідно зАктом розслідуванняпричин виникненняхронічного професійногозахворювання (отруєння)від 12вересня 2023року проведено розслідування випадку хронічних професійних захворювань позивача: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-переферичним ангіодистанічним синдромом у поєднанні з полірадикулоневропатією (L5, S1), вираженим порушенням біомеханіки хребра, стан після інтерламінарної дискектомії L4, L5 (2021), стійким больовим та м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу колінних суглобів (ПФ другого ступеня), трофічних порушень на кистях.

Діагноз встановлений Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» 15 серпня 2023 року.

Відповідно до Акту загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 24 роки 05 місяців, з яких у цеху, в умовах впливу шкідливих факторів - 19 років 03 місяців.

Згідно з п.п.17,18 Акту, професійні захворювання позивача виникли через те, що працюючи машиністом екскаватора цеху Кар`єр, виконував роботи з керування одноковшовим екскаватором за різних дорожніх умов. Переміщував гірничу масу, грунт на борт кар`єру або до відвалу. Виконував вимоги правил дорожнього руху, правил перевезень вантажів. Забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. При цьому внаслідок недосконалості технології збагачення руди протягом тривалої дії підпадав під вплив загальної вібрації. Рівень загальної вібрації: згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державн санітарні норми виробничої та загальної вібрації» складає: 72 дБ при ГДР 59 дБ, що перевищує допустимий рівень на 13 дБ.

При огляді МСЕК від 04 січня 2024 року ОСОБА_1 встановлено 40% втрати професійної працездатності, третю групу інвалідності з 01 листопада 2023 року з переоглядом 10 жовтня 2024 року.

Позивач неодноразовоперебував налікуванні вмедичних закладахз приводузахворювання.

Так, згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого 611 неврологічного відділення, з 21 травня 2021 року по 05 червня 2021 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «Широківська лікарня».

Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № У-13113, ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні та обстеженні в нейрохіругрічному відділенні КП «Криворізька міська клінічна лікарня №2» КМР з 07 червня 2021 року по 15 червня 2021 року.

Згідно виписки епікризу із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 2231 КНП «Криворізька міська лікарня №17» КМР, ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 18 березня 2024 року по 29 березня 2024 року та з 14 липня 2022 року по 25 липня 2022 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням у 2024 році, тобто, встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 12 вересня 2023 року причиною професійного захворювання позивача є його праця машиністом екскаватора цеху Кар`єр, відповідно до якої він виконував роботи з керування одноковшовим екскаватором за різних дорожніх умов. Переміщував гірничу масу, грунт на борт кар`єру або до відвалу. Виконував вимоги правил дорожнього руху, правил перевезень вантажів. Забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. При цьому внаслідок недосконалості технології збагачення руди протягом тривалої дії підпадав під вплив загальної вібрації. Рівень загальної вібрації: згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державн санітарні норми виробничої та загальної вібрації» складає: 72 дБ при ГДР 59 дБ, що перевищує допустимий рівень на 13 дБ.

Отже, роботодавець ПрАТ «ІнГЗК», під час роботи позивача ОСОБА_1 , допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПрАТ «ІнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ІнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 120 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із встановленням інвалідності третьої групи.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивача.

Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, втратив професійну працездатність у розмірі 40 % та визнаний людиною з інвалідністю ІІІ групи, що потягло за собою невідворотні зміни у житті позивача. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, у зв`язку з втратою професійної працездатності він постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, відновлення стану його здоров`я у повному обсязі неможливе.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третястатті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у його ситуації.

Так, колегією суддів встановлено, що позивач зазнав фізичну біль, а також страждання у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я. Лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці протягом 19 років 03 місяців на підприємстві відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 35%, з визнанням позивача особою з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає, що розумним, виваженим і справедливим у його ситуації буде визначення моральної шкоди у сумі 260000 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ІнГЗК» про те, що у постановахВерховного Суду від07 жовтня 2020 року в справі № 523/14396/19 та від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-цсуд дійшов висновку, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постановах від 07 жовтня 2020 року в справі № 523/14396/19 та від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-цє безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаній справі та справі № 212/4241/24 є відмінним. Так, у справах № 523/14396/19 та № 359/10023/16-цсклалися правовідносини щодо утримання податків зморальної шкоди, стягнутої судовим рішенням у справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої цим моральної шкоди, тоді як предметом данного спору є відшкодувнання моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров?я на виробництві

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, а тому вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження його здоров`я на виробництві.

Подібні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490 св 21).

Отже, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суми моральної шкоду без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов?язкових платежів.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінює рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшує її з 120 000 грн до 260 000 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, у зв?язку з чим частково задовольняє апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скаргу відповідачаПрАТ «ІнГЗК».

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ІнГЗК» на користь державита збільшує цей розмірі з 1 200 грн до 2 600 грн, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.

Крім того, з відповідача ПрАТ «ІнГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 3 900 грн за подання позивачем апеляційної скарги (2 600 грн х 150%).

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

РішенняІнгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір з 120 000 гривень до 260 000 (двісті шістдесят тисяч) гривень.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 1 200 гривень до 2 600 (дві тисячі шістсот) гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» за подання апеляційної скарги позивачем на користь держави судовий збір у розмірі 3 900 (три тисячі дев`ятсот) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: