Ухвала

від 28.11.2024 по справі 607/17901/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

28.11.2024 Справа №607/17901/24 Провадження №2-з/607/106/2024

місто Тернопіль

Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Герчаківська О. Я., ознайомившись із заявою представника ОСОБА_1 адвоката Черніцького Івана Романовича про забезпечення зустрічного позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення транспортного засобу та відшкодування завданої майнової шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі № 607/17901/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення транспортного засобу та відшкодування завданої майнової шкоди.

Також ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2024 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на частину квартири, реєстраційний номер 77299461101, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 64.1 кв.м.; 2/3 частини квартири, реєстраційний номер АДРЕСА_2 , загальною площею 66.7 кв. м, які на праві приватної власності належать ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

26листопада 2024року представника ОСОБА_1 адвокат ЧерніцькийІван Романовичзвернувся доцього жсуду іззустрічним позовомта разоміз нимподав заявупро забезпеченняпозову.В обґрунтуваннязаяви прозабезпечення позовувказав,щопредметом позовує оскарженнядоговору купівлі-продажуспірного автомобілята йогореєстрація за ОСОБА_2 .Для можливої перереєстрації (зняття з обліку) спірного автомобіля ОСОБА_2 не є необхідним наявність самого транспортного засобу в Регіональному сервісному центрі. Дані обставини дають ОСОБА_1 підстави вважати наявність ризиків перереєстрації (зняття з обліку) спірного автомобіля ОСОБА_2 , оскільки останній згідно реєстраційного посвідчення на т.з. є його власником, і може вчиняти щодо даного майна будь-які дії не заборонені законом, в тому числі відчужувати автомобіль.

На підставі наведеного представник ОСОБА_1 адвокат Черніцький І. Р. просить суд застосувати заходи забезпечення зустрічного позову, а саме заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження транспортного засобу Toyota Avensis, 2006 року випуску, номер кузова, шасі НОМЕР_2 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_3 .

Щодо пропозиції про зустрічнезабезпечення,представник заявниці покликається на те, що ОСОБА_1 має зареєстрованев установленому законом порядку місце проживанняна території України.

Отож, розгляд заяви здійснено судом у строки, визначені ч. 1 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), в порядку письмового провадження за наявними у суду матеріалами без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання, що відповідає вимогам ч. 13 ст. 7 та ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд доходить до таких висновків.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будьякій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом заборони вчинення певних дій.

В силу ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріальноправових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільнопроцесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Пункт 6 вказаної Постанови містить роз`яснення про те, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Зі змісту зустрічної позовної заяви судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу правомірності набуття у власність ОСОБА_2 транспортного засобу Toyota Avensis, 2006 року випуску, номер кузова, шасі НОМЕР_2 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 неправомірно зареєстрував за собою вказаний транспортний засіб, оскільки договір купівлі-продажу № 2611 від 14 жовтня 2022 року є фіктивним, а отже недійсним.

Тому суд, обґрунтовано виснує про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження спірного автомобіля, оскільки вчинення таких дій може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення.

Приймаючи рішення про задоволення заяви про забезпечення позову, суд дотримується принципів співмірності та пропорційності застосування заходів забезпечення позову, які полягають в дотриманні балансу вимог позивача з можливими негативними наслідками для відповідача.

Заборона відчуження автомобіля не скасовує права володіти і користуватися цим майном, а право розпорядження рухомими майном буде обмежене тимчасово, що відповідатиме характеру спірних правовідносин та забезпечить баланс інтересів сторін.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

За встановлених обставин, проаналізувавши матеріали справи та доводи заяви про забезпечення позову, враховуючи те, що між сторонами виник спір щодо майна

У відповідності до частин 13 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

З наданих до суду документів, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована на території України. Також слід взяти до уваги що ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2024 року, накладено арешт на частину квартири, реєстраційний номер 77299461101, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 64.1 кв.м.; 2/3 частини квартири, реєстраційний номер АДРЕСА_2 , загальною площею 66.7 кв. м, які на праві приватної власності належать ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , а відтак такі заходи забезпечення позову у справі № 607/17901/24 є достатньою мірою відповідальності перед відповідачем за зустрічним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись ст.ст. 149153, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,

П О С Т А Н О В И Л А :

Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Черніцького Івана Романовича про забезпечення позову задовольнити.

Заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження транспортного засобу Toyota Avensis, 2006 року випуску, номер кузова, шасі НОМЕР_2 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_3 .

Копію ухвали про забезпечення позову надіслати учасникам справи, Тернопільському відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Острозького, 14, м. Тернопіль, 46002, info2@tem.te.dvs.gov.ua), та Регіональному сервісному центру ГСЦ МВС в Тернопільській області (вул. Стрийська, 5, с. Підгородне, Тернопільський рн, 47715, info_ter@hsc.gov.ua), для негайного виконання.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.

Суддя Тернопільського міськрайонного суду

Тернопільської області О. Я. Герчаківська