Постанова

від 21.11.2024 по справі 460/4817/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 460/4817/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Колтун Ю. М.

Провадження № 22-ц/811/2943/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання Зеліско-Чемерис К. Р.,

з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Гордона І. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2024 року (повний текст рішення складно 02 вересня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 (яка є правонаступником ОСОБА_3 ) до ОСОБА_4 , Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області, Відділу держгеокадастру в Яворівському районі Львівської області про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акту про право власності на землю,

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила:

- визнати рішення Бердихівської сільської ради № 237 від 07 липня 2013 року про передачу у власність земельної ділянки 0,25 га землі в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4625880400:05:001:00280 - ОСОБА_4 недійсним;

- визнати приватизацію земельної ділянки 0,25 га в АДРЕСА_1 та державний акт, виданий на 0,25 га землі в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4625880400:05:001:00280, на ОСОБА_4 недійсними;

- визнати межу, яка існувала за дубом в АДРЕСА_1 ,;

- та визнати розпорядження №282 від 01.11.2013 року про зщдатверлдження проекту землеустрою щодло відведення земельної ділянки ОСОБА_4 недійсним.

Позов обґрунтований тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , в її користуванні перебуває земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та їй надано рішення на приватизацію землі № 111.

Позивач вказала, що вона є суміжним землекористувачем із ОСОБА_4 , однак акт узгодження межі не підписувала, оскільки межа суміжних земельних ділянок постійно проходила за дубом. За встановленою на даний час межею в неї обмежені права в обслуговуванні належного їй житлового будинку.

На неодноразові звернення надати технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості в с.Підлуби відповідачу ОСОБА_4 , Бердихівською сільською радою та відділом Держгеокадастру в Яворівському районі їй повідомлено, що технічна документація не збереглась.

Зважаючи на викладене вище, з метою захисту свої прав, позивач вимушена звертатись до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 22 листопада 2019 року, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання, в якості правонаступника після смерті позивача ОСОБА_3 залучена ОСОБА_1 .

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 22серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 (яка є правонаступником ОСОБА_3 ) до ОСОБА_4 , Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області, Відділу держгеокадастру в Яворівському районі Львівської області про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акту про право власності на землю відмовлено повністю.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши у вересні 2024 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2024 року повністю та ухвалити нове, яким позовом задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду мотивована тим, що судом першої інстанції невірно надано оцінку висновку комісії сільської ради, адже такий не може замінити собою технічну документацію, яка не досліджувалась судом, тобто є недопустимим доказом у справі. Також місцевим судом порушено вимоги статті 89 ЦПК України, адже судові рішення попередніх років не можуть вважатися доказом у справі, що переглядається, оскільки у цих справах відмінний предмет позову.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судових рішень суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Гордона І. М., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що згідно з рішенням виконавчого комітету Бердихівської сільської ради народних депутатів №111 від 16 листопада 1993 року «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та ведення особистого підсобного госоподарства» ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель в кількості 0, 25 га та ведення особистого підсобного господарства в с.Підлуби в кількості 0, 06 га.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 травня 2018 року з реєстровим номером 511, посвідченого державним нотаріусом Новояворівської державної нотаріальної контори Коцюмбасом С.Й., а також Витягу з Державного реєстру речових правна нерухоме майно про реєстрацію права власності № 124509850, сформованого 18 травня 2018 року, номер запису про право власності: 26220019 земельна ділянка площею 0, 3755 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Бердихівської сільської ради Яворівського району, з кадастровим номером: 4625880400:01:000:0275 належить позивачу ОСОБА_1 . Із вищезгаданого свідоцтва про право на спадщину за законом убачається, що вказане майно вона успадкувала від своєї матері ОСОБА_3 .

Рішенням ХХI сесії VI скликання Бердихівської сільської ради Яворівського району Львівської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_4 » № 282 від 01 листопада 2013 року, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер: 4625880400:05:001:0028, площею 0, 25 га, яка знаходиться в кварталі індивідувальної житлової забудови в АДРЕСА_1 . Передано ОСОБА_4 у власність вказану земельну ділянку.

Також, згідно з копії повідомлення виконкому Бердихівської сільської ради від 20 листопада 2015 року № 659, сесією Бердихівської сільської ради дійсно надавався дозвіл на оформлення прав власності на земельну ділянку у с.Підлуби ОСОБА_4 . Органом місцевого самоврядування було розглянуто і прийнято рішення щодо затвердження технічної документації на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 та у 2013 він звертався в сільську раду для оформлення прав на земельну ділянку.

Із повідомлення сільського голови Бердихівської сільської ради від 22 квітня 2016 року № 242 вбачається, що технічна документація щодо встановлення і відновлення меж земельної ділянки в натурі на (місцевості) в с.Підлуби ОСОБА_4 в сільській раді не зберігається.

Згідно з повідомлення Відділу Держгеокадастру в Яворівському районі Львівської області від 27 липня 2016 року № 31-1321-0.1-6315/2-16, документацію із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_4 не віднайдено.

Відмовлшяючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з такого.

За приписами статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічний припис відображено в статті 321 ЦК України.

Відповідно до статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) гарантується Конституцію України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування тощо.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з ймовірними, на думку ОСОБА_3 , перешкодами у користуванні земельною ділянкою, остання зверталась до Яворівського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області у справі від 21 серпня 2012 у справі № 2-218/11 у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Дане рішення залишено без змін та набрало законної сили відповідно до ухвали Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2012 року.

ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Бердихівської сільської ради із заявами з приводу розмежування її земельної ділянки та земельної ділянки її сусіда ОСОБА_4

24 грудня 2009 року комісія Бердихівської сільської ради склала акт обстеження земельної ділянки, згідно якого межа, яка проходить між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , була обстежена та фактів відхилення від межі не виявлено.

Згідно з повідомлення Бердихівської сільської ради від 06 травня 2010 року, направленої ОСОБА_3 , комісія зробила відповідний висновок: з боку сусіда ОСОБА_4 не виявлено жодних зазіхань на її земельну ділянку.

Окрім цього, за рішенням суду, у відповідності до акту № 3 обстеження земельних ділянок від 30 травня 2011 року, складеного комісією Бердихівської сільської ради, висновок комісії: з боку ОСОБА_4 порушень стосовно ОСОБА_3 не виявлено.

Отже, обставини, встановленні рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи, щодо якої встановленні ці обставини. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.02.2022 у справі №554/8632/18.

Відповідно частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною четвертою статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.

Згідно із статтею 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною першою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із частиною першої статті 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із вимогами статей 125, 126 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення та видачі державного акту), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) для висновку про порушене право позивача мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та друга статті 116 ЦПК України).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс».

Згідно частини першої статті 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із матеріалів справи убачається, що позивачем не надано доказів порушення її суб`єктивного права відповідачем.

Зокрема, позивач на підтвердження свої вимог посилається на невідповідність меж земельної ділянки відповідача, а саме, що під час виготовлення технічної документації на земельну ділянку відповідача кадастровий номер: 4625880400:05:001:0028, площею 0,25 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 межу земельної ділянки ОСОБА_4 перенесено в бік земельної ділянки позивача «за дуб», чим збільшена площа земельної ділянки відповідача.

Так, згідно актів обстеження земельної ділянки від 24 грудня 2009 року та від 30 травня 2011 року проведених комісією Бердихівської сільської ради, при обстеженні межі, яка проходить між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , фактів відхилення від межі не виявлено.

З урахуванням характеру спору, для з`ясування обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а саме, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_4 накладається на земельну ділянку, якою користується позивач, необхідні спеціальні знання у галузі земельно-технічних відносин.

Позивач не звертався до суду із клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи з метою визначення наявності перетинів земельних ділянок, а також площі перетину земельних ділянок, при цьому факт наявності перетинів земельних ділянок, а також площі перетину земельних ділянок, має довести особа, яка пред`явила позов.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи, місцевий суд прийшов до вірного переконання, що позивач не надав доказів обґрунтованості та підставності позовних вимог, що є підставою для відмови у позові.

Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З урахуванням вищенаведеного, доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки спростовуються вищенаведеним. Суд першої інстанції належним чином оцінив наявні в матеріалах справи докази, відтак доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2024 року, залишити без задоволення.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26 листопада 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич