Постанова

від 28.11.2024 по справі 673/681/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 673/681/23

Провадження № 22-ц/4820/1986/24

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Чебан О.М.,

з участю позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 1 лютого 2024 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю.

ОСОБА_1 зазначила, що з 26 серпня 1977 року до 22 квітня 1983 року вона перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, а 16 червня 1993 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 . Протягом 1981-1985 років позивачка самостійно здійснила будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 (далі житловий будинок), на який 16березня 2004 року нею зареєстровано право власності та отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно. На час реєстрації права власності на житловий будинок позивачка перебувала в шлюбі з ОСОБА_5 , який не брав участі у будівництві та не набув права спільної сумісної власності на майно. Оскільки житловий будинок набутий позивачкою до шлюбу з ОСОБА_5 за власні кошти, то він належить їй на праві особистої приватної власності. ОСОБА_5 помер, а тому позов пред`явлений до його спадкоємців, які прийняли спадщину, але не успадкували житловий будинок.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд визнати житловий будинок її особистою приватною власністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 1 лютого 2024 року в позові відмовлено.

Суд керувався тим, що ОСОБА_1 зареєстрована як єдина власниця житлового будинку в ідеальній неподільній частці у співвідношенні 1/1. Водночас у справі відсутні докази про наявність між сторонами спору щодо цього будинку та належність відповідачів до спадкоємців ОСОБА_5 . Отже, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є неналежними відповідачами у справі, а ОСОБА_1 обрано неправильний спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 зареєструвала право власності на житловий будинок за час шлюбу з ОСОБА_5 , хоча той не брав участі у будівництві та не набув права спільної сумісної власності на майно. Оскільки ОСОБА_5 помер, то вона пред`явила позов до його спадкоємців ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які є належними відповідачами у справі. Право особистої приватної власності ОСОБА_1 на житловий будинок не визнається нотаріусом, а тому вона правомірно звернулася до суду з позовом про визнання цього права. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не подали відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною першою статті 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасницю судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

З 26 серпня 1977 року до 22 квітня 1983 року ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. 16 червня 1993 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , який також розірвано (актовий запис про розірвання шлюбу від 12 квітня 2005 року).

ОСОБА_1 побудувала житловий будинок.

16 березня 2004 року Кальнянська сільська рада Деражнянського району Хмельницької області видала ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно жилий будинок (серія САА №640514).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №993800 від 1 листопада 2012 року ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 6821584000:01:002:0073, розташованої по АДРЕСА_1 , та призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються з приписами статті 5 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), згідно яких акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до частини першою статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі КпШС України), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Із положень частини першої статті 24 КпШС України слідує, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

1 січня 2004 року набрав чинності Сімейний кодекс України (далі СКУкраїни), в якому містяться аналогічні положення (статті 57, 60 СК України).

За змістом статті 100 Цивільного кодексу Української РСР в редакції закону від 18липня 1963 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) в особистій власності громадян може бути майно, призначене для задоволення її матеріальних і культурних потреб. Кожний громадянин може мати в особистій власності трудові доходи і заощадження, жилий будинок (або частину його) і підсобне домашнє господарство, предмети домашнього господарства і вжитку, особистого споживання і комфорту.

В силу статті 112 цього Кодексу майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

За загальним правилом усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Для визнання спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Водночас майно, придбане одним із подружжя до шлюбу чи за час шлюбу але за кошти, що належали йому особисто, чи на підставі договору дарування або в порядку спадкування є особистою приватною власністю цього подружжя.

Частиною першою статті 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Згідно зі статями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Із положень статті 1223 ЦК України слідує, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

В силу частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Як передбаченостаттею 1277ЦК України(вредакції начас виникненняспірних правовідносин),у разівідсутності спадкоємцівза заповітомі зазаконом,усунення їхвід правана спадкування,неприйняття нимиспадщини,а такожвідмови відїї прийняттяорган місцевогосамоврядування замісцем відкриттяспадщини зобов`язанийподати досуду заявупро визнанняспадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що суб`єктами цивільних відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов`язок визначати відповідача у справі.

Якщо позивач заявляє позовні вимоги до неналежних відповідачів або заявляє такі вимоги не до всіх належних відповідачів, які мають безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами, то суд відмовляє у задоволенні позову.

Право на спадщину переходить до спадкоємців за заповітом чи за законом, які прийняли спадщину. Якщо спадкоємці за заповітом і за законом відсутні чи усунуті, не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, то спадщина визнається відумерлою та переходить у власність місцевої територіальної громади.

Із технічного паспорта на житловий будинок (а.с. 6-7) слідує, що житловий будинок був побудований у 1982 році, тобто за час перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_4 та до укладення шлюбу з ОСОБА_5 . Цю обставину фактично визнала в суді позивачка ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 (а.7 /на звороті/) ОСОБА_1 зареєструвала право власності на житловий будинок у період шлюбу з ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 заявила позов із вимогою про визнанняза неюправа особистоїприватної власностіна житловийбудинок.При цьомупозивачка невисунула вимогидо ОСОБА_4 або йогоспадкоємців,або домісцевої ради(якщоспадщина визнанавідумерлою),які мають безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами.

Водночас ОСОБА_1 пред`явила позов до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 як до спадкоємців ОСОБА_5 , які прийняли спадщину після смерті останнього. Однак, у справі відсутні будь-які докази на підтвердження цих обставин, які б давали суду підстави для висновку, що відповідачі порушили, не визнали чи оспорили права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 , і тому притягнуті до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами. При цьому позивачка не висунула вимоги до місцевої ради за місцем відкриття спадщини ОСОБА_5 (якщо спадщина визнана відумерлою).

За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки його заявлено до неналежних відповідачів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують указаного висновку суду.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи та дав належу оцінку дослідженим доказам. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права є безпідставними.

Також суд загалом правильно визначився з правовими нормами, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновок суду про неправильність обраного ОСОБА_1 способу захисту цивільного права суперечить нормам пункту 1 частини першої статті 16 ЦК України, однак ця невідповідність не вплинула на правильність вирішення справи та не може бути підставою для скасування судового рішення.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм закону, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деражнянського районногосуду Хмельницькоїобласті від1лютого2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 листопада 2024 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Дворнін О.С.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 5