Рішення

від 29.11.2024 по справі 709/933/24

ЧОРНОБАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 709/933/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2024 року с-ще Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Левченка В. В.,

за участі секретаря судового засідання - Нікітенко В. Г.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - Рябоконь В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Чорнобаївського районногосуду Черкаськоїобласті впорядку ст.286КАС України адміністративнусправу запозовомОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ОдесаТрансПаркСервіс», Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

в с т а н о в и в:

У провадженні Чорнобаївського районного суду Черкаської області перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - відповідач-2), ТОВ «ОдесаТрансПаркСервіс» (далі - відповідач-3), ГУНП у м. Києві (далі - відповідач-4) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позову зазначалося, що стосовно позивача 26 травня 2024 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП. У постанові зазначено, що ним порушено пп. Д) п. 15.9 ПДР України, а саме транспортний засіб зупинено у місці, де відстань між суцільною лінією розмітки і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м. При цьому навіть на фото, що інспектор надає як докази чітко видно, що лінія розмітки не є суцільною, що говорить про невірне тлумачення правових норм, а в даному випадку вимог ПДР. Складена постанова не має належного законодавчого підґрунтя, суперечить чинним нормативно-правовим актам та носить суб`єктивний характер. Як наслідок, за результатами постанови, інспектором прийнято рішення про тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставлення для зберігання на спеціальний майданчик.

Позивач вважав, оскаржувану постанову безпідставною, винесеною з істотним порушенням його прав, яка не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Посилаючись на приписи чинного законодавства України та судову практику просив скасувати оскаржувану постанову, стягнути на його користь з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 616,50 грн., в тому числі комісія 10,90 грн., витрати по сплаті штрафу на суму 374,00 грн., в тому числі комісія 34,00 грн. Стягнути з ТОВ "ОдесаТрансПаркСервіс" понесені ним витрати, пов`язані з тимчасовим затриманням (евакуацією) автомобіля на загальну суму 1397 грн., в тому числі комісія 127 грн. Стягнути з ГУНП у м. Києві витрати на збереження автомобіля за час перебування на спеціальному майданчику за 1 добу у розмірі 158 грн., в тому числі комісія 14,40 грн.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 10 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 19 червня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 02 липня 2024 року замінено первісного відповідача Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на належного відповідача - Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

На виконання вимог ч. 2 ст. 48 КАС України, оскільки позивач не згоден на його заміну іншою особою, судом було направлено лист ОСОБА_1 про те, що він може бути залучений в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, по даній справі, оскільки предметом даного позову є оскарження постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Даний лист повернувся до суду без вручення з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 188).

Від відповідача-4 на адресу суду надійшов письмовий відзив, в якому зазначено, що позивачем здійснено адміністративне правопорушення, яке передбачало евакуацію транспортного засобу та поміщення на зберігання на територію спеціального майданчику відповідно до встановленого законом Порядку, є підстави вважати, що позивач бажає безпідставно стягнути бюджетні кошти, тим самим уникнути сплати за зберігання транспортного засобу на території спеціального майданчику ГУНП у м. Києві. Зазначено, що ГУНП в м.Києві діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, тому не здійснено жодних порушень законних прав та інтересів позивача, а відтак позовна заява в частині позовних вимог до ГУНП у м.Києві є безпідставною, необгрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

04 липня 2024 року до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду від представника відповідача-1 ОСОБА_3 , в якій останній зазначив, що предметом позовних вимог позивача, є оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів від 26 травня 2024 року серії 2КІ № 0000528874, якою права та обов`язки позивача жодним чином не порушуються. Відповідно до змісту постанови до адміністративної відповідальності притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не позивача. Водночас позивач жодним чином не довів належність транспортного засобу вказаного в оскаржуваній постанові йому. Крім того, позивач не підтвердив і те, що він був належним користувачем зазначеного транспортного засобу на момент вчинення правопорушення. Скріншот екрану з додатку «Дія» містить інформацію про кінцевий термін дії статусу належного користувача, проте не містить інформацію про дату набуття цього статусу. Оскільки оскаржувана постанова, є індивідуальним актом, а позивач будь-яких доказів представництва інтересів не надав, а тому не мав права підписувати та подавати позовну заяву. Таким чином, посилаючись на приписи законодавства представник відповідача-1 просив залишити позовну заяву без розгляду.

Також, від представника відповідача-1 ОСОБА_3 до суду був поданий відзив в якомузазначено,що позовні вимогипозивача єбезпідставними,необґрунтованими татакими,що непідлягають задоволенню.Зазначив,що зізмісту оскаржуваноїпостанови вбачається,що постановавинесена нестосовно Позивача,а стосовно ОСОБА_1 таштраф накладенона ОСОБА_1 . Твердження позивачащодо відсутностів йогодіях складуправопорушення зпосиланням нате,що вінзалишив свійтранспортний засібз дотриманнямвимог п.15.3ПДР єманіпулятивним таспрямовані науникнення адміністративноївідповідальності.Таким чиномфакт розміщеннятранспортного засобупозивача ближчетрьох метрівдо суцільноїлінії дорожньоїрозмітки підтверджуєтьсяналежними ідопустимими доказами-матеріалами фотофіксаціїдо Постанови,а фактстворення суттєвоїперешкоди дорожньомуруху невикликає жоднихсумнівів зогляду наположення ст.265-4КУпАП тасудову практику. Зазначено,що зматеріалів фотофіксаціївбачається розміщеннятранспортного засобуFORDFOCUS,номерний знак НОМЕР_1 на відстані1метр і60сантиметрів відсуцільної лініїдорожньої розмітки.При цьомуз матеріалівфотофіксації такожвбачається,що автомобільбуло розміщенона певнійвідстані відбордюрного каменю,вочевидь зметою уникненняпошкоджень лакофарбовогопокриття кузову,та коліснихдисків.На підтвердженняцього Департаментомбули здійсненізаміри ширинисмуги вмісці вчиненняправопорушення.Так,встановлено,що ширинасмуги,в якійбуло залишенотранспортний засібстановить 3метри 50сантиметрів. З вищевикладеноговбачається:3,5м(ширинасмуги)-(мінус)1,82м(ширинаавто)-(мінус)1.6м(відстаньміж транспортнимзасобом ісуцільною лінієюдорожньої розмітки)-(мінус)0.08м(відстаньміж автоі бордюром).Навіть враховуючилише ширинусмуги іширину транспортногозасобу -вбачається неможливістьйого розміщенняв даномуконкретному місцібез порушеннявимог пп.Д)п.15.9Правил.Таким чином,правопорушення єочевидним,а винуватість-повністю доведеною. Стосовно вимогпро відшкодуванняшкоди зазначено,що успірнихделіктних правовідносинахсаме напозивача покладаєтьсяобов`язокдовести наявністьшкоди (їїрозмір),протиправність (незаконність)поведінки органудержавної владита причиннийзв`язоктакої поведінкиіз заподіяноюшкодою. Оскільки,позивачем ненадано належнихі допустимихдоказів протиправностіоскаржуваної постанови,то відсутнінеобхідні підставивідшкодування шкоди. А тому посилаючись на законодавство України та практику Верховного Суду просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Від позивача ОСОБА_1 до суду подано відповідь на відзив ГУНП ум.Києві,де зазначено,що вимоги викладеніу відзивіна позовнузаяву,позивач невизнає повністю.Зазначив,що фактичнийчас зберіганняне становивнавіть однієїгодини,а враховуючинеобхідний часдля доставленийавтомобіля з АДРЕСА_1 до спеціальногомайданчика заадресою: АДРЕСА_2 -час перебуванняйого автомобіляна майданчикустановив від10до 15хвилин.Отже,відповідачем зайвонараховано йомудо сплатикошти всумі 144грн (безкомісії)за зберіганнятранспортного засобуна спеціальномумайданчику заодну добуі тимсамим порушеновимоги Наказу№ 967,відповідно доякого встановлюєтьсярозмір платза зберіганняі транспортуваннятимчасово вилученихтранспортних засобів.За транспортуванняі зберіганнятранспортного засобуним сплаченокошти,що невідповідають розмірамплат,затверджених Наказом№ 967,а саме: затранспортування автомобілярозмір оплатистановив 1270грн безкомісії,при томущо відповіднодо Наказу№ 967розмір платиза транспортуванняавтомобіля наспеціальний майданчикповною масоюдо 2000кг становить600грн запослугу безурахування ПДВта відповідно720грн.(заданими свідоцтвапро реєстраціюавтомобіля FordFocus,державний номер НОМЕР_1 повнамаса становить1810кг); зазберігання сплачено144грн зПДВ якза однудобу,при томущо враховуючифактичний термінзберігання автомобіляменше однієїгодини платаза зберіганняне малаб нараховуватись,або їїрозмір мавби нараховуватисьпропорційно фактичномучасу зберіганняавтомобіля. Таким чином, доводи відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства.

Також, від позивача ОСОБА_1 до суду подано відповідь на відзив представника відповідача-1 ОСОБА_3 ,де вимоги викладеніу відзивіна позовнузаяву,ним невизнаються повністю. Вважає,що правомірністьподання нимпозовної заявищодо захистусвоїх інтересівпідтверджується довіреністювід 22.04.2021року,що закінчилася22.04.2024року таяк наслідокчерез електроннийкабінет водіяним набутостатус належногокористувача легковогоавтомобіля FordFocusз державнимномером НОМЕР_1 зтерміном діїз 23.04.2024до 24.04.2027.Правомірність оскарженняним дійвідповідача підтверджуєтьсяотриманням саменим ОСОБА_1 черезособистий кабінетінформаційно-аналітичногододатку "ДІЯ"доказової базищодо вчиненогоправопорушення,а такожінформаційного повідомленняпро евакуаціюлегкового автомобіля,належним користувачемякого вінє,через особистийкабінет мобільногододатку "Київцифровий".Зазначив,що заміри,які здійсненіДепартаментом неможуть бутирозглянуті врамках цієїсправи,оскільки вонизроблені післянанесення новоїрозмітки,яка дійсновже заразможе вважатисясуцільною,тобто заміривідстаней здійсненнівідповідачем занових обставин,які буливідсутні станомна 26.05.2024року.Наведені відповідачемприклади ізсудової практикижодним чиномне можутьбути приміненів данійсправі,оскільки внаведених прикладахоскаржується фактзагрозі безпецідорожнього рухуз бокуневірного зупиненоготранспортного засобу.В йогоситуації мовайде проте,що автомобільбув зупиненийз урахуваннямвимог дорожньогоруху -тобто намомент зупинкидорожня лініярозмітки небула суцільною,що підтверджуютьсянаданими фотографіями. Таким чином, доводи Відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства. Просив відмовити в задоволенні відзиву.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити на підставах викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив. Вказав, що він є належним користувачем транспортного засобу, а відповідач не зміг визначити належного користувача та притягнув до відповідальності власника транспортного засобу, що суперечить вимогам

ст.ст. 14-2, 280 КУпАП. Окрім цього, зупинка транспортного засобу відбувалася з дотриманням ПДР України, лінія розмітки у місці зупинки не була суцільною та мала пошкодження, а через деякий час була нанесена нова розмітка. Також зазначив, що саме він є належним користувачем даного транспортного засобу, а тому він має право пред`являти даний позов та саме він є належним позивачем у даній справі.

Представник відповідача-1 Рябоконь В. В. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відповіді на відзив. Зазначив, що у даній справі неналежний позивач звернувся з позовом, предметом позовних вимог позивача, є оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, якою права та обов`язки позивача жодним чином не порушуються. Доказів представництва інтересів позивач не надав, а тому не мав права підписувати та подавати позовну заяву.

Представники інших відповідачів в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши позивача ОСОБА_1 , представника відповідача-1 Рябоконя В. В., дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини справи та визначені відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 26 травня 2024 року о 13 год. 39 хв. за адресою: вул. Велика Васильківська, 104, в м. Києві, інспектором з паркування першого відділу контролю за дотримання правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування ОСОБА_2 була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису), серія 2КІ №0000528874 від 26 травня 2024 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 680,00 грн.

У зазначеній постанові вказано, що водій ОСОБА_1 , транспортний засіб зупинив у місці, де відстань між суцільною лінією розмітки і транспортним засобом, що зупинився менше 3 м., чим порушив п. 15.9 Д) ПДР України.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, нормативно-правові акти чи індивідуальні акти, прийняті суб`єктом владних повноважень з порушенням закону, підлягають визнанню нечинними чи скасуванню лише у разі порушення прав, свобод чи інтересів фізичної особи і необхідності судового захисту з метою поновлення порушеного права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав, свобод та законних інтересів, який складається із двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист прав, свобод чи законних інтересів. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно з ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Також, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

На підставі викладеного та з урахуванням приписів ст. ст. 2, 5 КАС України суд доходить висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків,- тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відтак, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи, шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 504/4148/16-а та від 22 жовтня 2020 року у справі № 359/630/19, який в силу вимог ч. 5 статті 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

З`ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Крім того, в п. 1 рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп (справа 3/35-313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. Так, відмінною ознакою дій суб`єкта владних повноважень є наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхом впливу на її права і обов`язки.

Проте, спірна постанова не є актом, на підставі якого особа - позивач, в даному випадку - ОСОБА_1 - притягнутий до адміністративної чи будь-якої іншої відповідальності.

Згідно п. 19 ч. 1 статті 4 КАСУ, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Між тим, постановою про накладення адміністративного стягнення серії 2КІ

№ 0000528874 від 26 травня 2024 року, винесеною інспектором з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за якою застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого п. 15.9 Д) Правил дорожнього руху, ч. 3 статті 122 КУпАП, саме до ОСОБА_1 , а не до ОСОБА_1 .

Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17, а також Великою Палатою Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 800/489/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 9901/815/18.

Враховуючи, що із адміністративним позовом звертається ОСОБА_1 у якому просить скасувати постанову про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення, а оскаржувана постанова серії 2КІ

№ 0000528874 від 26 травня 2024 складена стосовно ОСОБА_1 , суд доходить висновку про відсутність порушеного права позивача, що є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

При цьому, у ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідачів.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 04 грудня 2019 року в справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року в справі № 910/6091/19, від 08 квітня 2020 року в справі № 761/310/17, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача-1 ОСОБА_3 про необхідність залишення даного позову без розгляду з тих підстав, що позивач будь-яких доказів представництва інтересів не надав, оскільки позов подано позивачем ОСОБА_1 у власних інтересах та позивачем зазначений саме він, а не інша особа, а тому суд не може залишити даний позов без розгляду.

Керуючись ст.ст. 72, 75, 76, 77, 241, 242-246, 268, 269, 286, 293 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ОдесаТрансПаркСервіс», Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне

правопорушення - відмовити.

Повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), місцезнаходження: вул.Дегтярівська,31,корпус 2,м.Київ, ЄДРПОУ 34926981.

ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОдесаТрансПаркСервіс», місцезнаходження: вул. Канатна, 42, офіс 202, м. Одеса, Одеська область, ЄДРПОУ 44604251.

Головне управління Національної поліції у місті Києві, місцезнаходження:

вул. Володимирська, 15, м. Київ, ЄДРПОУ 40108583.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В. В. Левченко