Постанова

від 13.11.2024 по справі 288/1993/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №288/1993/24 Головуючий у 1-й інст. Поліщук Р. М.

Категорія 68 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

справу №288/1993/24 зазаявою представника ОСОБА_1 адвоката Мельничук Ілони Вікторівни про забезпечення позову

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року, яка постановлена під головуванням судді Поліщука Р.М. в смт Попільні,

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Мельничук Ілону Вікторівну звернулася до суду з заявою про забезпечення позову. Просила у справі про визначення місця проживання дитини з матір`ю вжити заходи забезпечення позову наступним чином: визначити час спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 з 20:00 неділі по п`ятницю до 14:00 (кінець навчального дня); зобов`язати батька ОСОБА_2 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_1 за місцем проживання матері АДРЕСА_1 .

Заява обґрунтована тим, що 16 серпня 2024 року вона ( ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до батька дитини про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, тобто з нею. Вжиття заходів забезпечення позову в межах цивільного спору про визначення місця проживання дитини є об`єктивно нагальним, а невжиття зазначених заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Так, з 04 листопада 2003 року по 13 серпня 2020 року вони із ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням суду за ініціативою ОСОБА_2 , адже у останнього інша сім`я. Від шлюбу з ОСОБА_2 у них народилося двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 . Вони ( ОСОБА_1 ) із сином проживали в орендованій квартирі, де створені всі необхідні умови для проживання дитини, а донька проживає і навчається за кордоном. Син ОСОБА_5 навчається в ліцеї №176 ім.Мігеля де Сервантеса Сааведри Дніпровського району м.Києва, де закінчив 1-Б клас. ОСОБА_5 спокійний, уважний та посидючий хлопчик. Вона ( ОСОБА_1 ) приділяла увагу вихованню та навчанню сина: кожен день вчасно приводила сина до навчального закладу та забирала з групи продовженого дня, у дитини кожен день була їжа для перекусів, вона цікавилася шкільним життям дитини (спілкувалася з педагогами та завжди відвідувала батьківські збори і допомагала батьківському комітету класу). Однак, після останнього дзвоника відповідач ОСОБА_2 забрав сина та їй (матері) не повертає, не надає можливості бачитися і спілкуватися з дитиною. Домовитися з батьком дитини вона не може. Спір виник після того, як вона ( ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до батька дитини про стягнення аліментів на ОСОБА_5 . Сином відповідач фактично шантажує її ( ОСОБА_1 ). У відповідача є інша сім`я та спільна з новою дружиною дитина. Відповідач примушує ОСОБА_5 свою нинішню дружину називати «матір`ю». Враховуючи військовий стан, відповідач може вивезти сина за кордон без згоди матері, тобто без її згоди. Скоро перше вересня та ОСОБА_5 потрібно йти до школи, де йому подобалося навчатися та де у нього з`явилися перші друзі. Починаючи з липня 2024 року батько дитини повністю усунув матір, тобто її ОСОБА_1 , від виховання та спілкування з сином ОСОБА_5 , протиправно без згоди матері змінив місце проживання дитини, на всі прохання матері побачити дитину батько реагує дуже агресивно, не відповідає на дзвінки, не надає інформацію про місцезнаходження дитини, не дає сину спілкуватися із старшою сестрою ОСОБА_4 та бабусею по материнській лінії, що свідчити про бажання відповідача перервати будь-який зв`язок із рідними для дитини людьми. Вона розцінює поведінку відповідача, як недобросовісну, при наданні інформації про місце проживання дитини, адже у ті нечасті випадки, коли батько дитини відповідає на її дзвінки чи повідомлення, постійно говорить про інше місце перебування. Така поведінка батька сина негативно впливає на розвиток ОСОБА_5 та на стосунки і контакт із матір`ю та старшою рідною сестрою, а за таких обставин, не може йти мова про духовне та моральне благополуччя сина ОСОБА_5 і виховання його в атмосфері взаємоповаги та любові. З липня 2024 року по день звернення із заявою про забезпечення позову відповідач не надав їй можливості побачитися з сином жодного разу. Поспілкуватися з дитиною телефоном їй вдалося лише кілька разів. Наразі їй достеменно невідоме місце перебування відповідача та дитини. Звернення до правоохоронних органів та служби у справах дітей не надали належного результату, а тому захист можливий лише у судовому порядку. Існує правова невизначеність щодо місця проживання малолітнього сина, який не досяг десяти років, наявний спір та конфліктна ситуація між сторонами щодо реалізації батьківських прав та обов?язків. Наразі вона абсолютно (зовсім) не має доступу до сина для реалізації своїх батьківських прав та обов`язків. У неї, як у матері, відчай, адже вона не забороняла відповідачу бачитися з сином. Навіть коли ОСОБА_5 знаходився у бабусі, вона завжди привозила дитину на зустріч до батька. Переконана у тому, що синочок не розуміє, чому батько не відвозить його назад до неї, тобто до матері. Натомість відповідач налаштовує сина проти неї та переконує дитину в тому, що вона начебто не хоче, щоб ОСОБА_5 приїздив до неї та проживав разом із нею. Також намовляє сина називати її (позивача) біологічною матір`ю. Насправді її діти для неї це сенс її життя. Порівнюючи негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (встановлення режиму спілкування батьків із малолітнім сином) із тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрати емоційного зв`язку між нею, як матір`ю, та сином внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу), ураховуючи законний інтерес, за захистом якого вона звертається до суду, заходи забезпечення позову, які вона просить застосувати, є співмірними із заявленими нею вимогами. При вирішенні заяви про забезпечення позову, матір дитини також просить врахувати вік сина, який з народження перебував із нею у постійному контакті, проживав із нею та навчався в ліцеї №176, який знаходиться біля її місця проживання, а батько сина завжди мав змогу за бажанням підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з дитиною. Незважаючи на особисті образи, вона ніколи не перешкоджала ОСОБА_2 у реалізації ним своїх батьківських прав та обов?язків. Усунення її, як матері, від участі у вихованні та спілкуванні з сином призведе до неминучих наслідків, таких як втрата контакту між сином та нею, а така ситуація є емоційно травмуючою та не буде сприяти найкращим інтересам дитини, які мають бути враховані максимально. Наразі відповідач повністю ізолював її, як матір, від спілкування та участі в житті сина. На її переконання, відповідач застосовує до дитини психологічне насильство. У разі забезпечення позову в спосіб, який вона просить, малолітній син буде підтримувати зв`язок з обома батьками, оскільки вона ніколи не перешкоджала та перешкоджатиме участі батька сина у житті дитини та вихованні ОСОБА_5 , незважаючи на завдані їй останнім особисті образи. Син навчатиметься у звичному для нього ліцеї із знайомими однокласниками-друзями та класним керівником, перебуватиме у звичних для нього умовах, що не призведе до порушення прав батька дитини, а буде цілком співпадати з інтересами дитини.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року заява про забезпечення позову задоволена. Позов забезпечений шляхом: визначення часу спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 з 20.00 години неділі по п`ятницю до 14.00 години (кінець навчального дня); зобов`язано батька ОСОБА_2 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його матері ОСОБА_1 за місцем проживання матері: АДРЕСА_2 , із моменту постановлення цієї ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили. Ухвала допущена до негайного виконання, а її оскарження не зупинило її виконання.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Висновки суду першої інстанції про те, що він забрав сина та перешкоджає матері дитини у спілкуванні з сином, у той час як дитина до липня 2024 року проживала разом із матір`ю та відвідувала навчальний заклад, а дії батька вказують на те, що він усунув матір від участі у вихованні сина та спілкуванні із останнім суперечать дійсним обставинам справи, не підтверджені належними доказами та ґрунтуються на припущеннях. Так, у порушення прямої заборони, закріпленої в частині десятій ст.150 ЦПК України, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог про визначення місця проживання дитини, оскільки фактично визначено місце проживання дитини, яка до цього постійно проживала з батьком, за адресою проживання матері, ще й з покладенням обов`язку на батька передавати дитину за місцем проживання матері. На переконання скаржника, застосовані судом заходи забезпечення позову не є співмірними із зазначеними позовними вимогами та не відповідають заявленим позовним вимогам. Суд першої інстанції не врахував, що заходи забезпечення позову застосовуються лише у разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що їх невжиття може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду та потягне за собою порушення прав заявниці, чого в даному випадку встановлено не було. Після припинення між ними у січні 2020 року шлюбних відносин ОСОБА_1 лише вісім місяців сумарно проживала разом із сином ОСОБА_5 . Інші чотири роки та чотири місяці син проживав із батьком, тобто з ним, або у батьків ОСОБА_1 за 350 км від останньої. При цьому, ОСОБА_1 не бажала спілкуватися і бачитися з дитиною та брати участь у вихованні сина, не виявляла зацікавленості до інтересів, навчання, фізичного розвитку, захоплень дитини, не відвідувала навчальні заклади та гуртки, в яких навчався та займався син, не спілкувалася з його вихователями та тренерами, не переймалася, як відбувається виконання програми щеплень дитини та профілактичні медичні огляди, не займалася питаннями організації відпочинку та оздоровчих поїздок сина, забула про питання вчасної підготовки вступу дитини до школи, проявила байдужість у питаннях безпеки життя дитини, свідомо залишивши малолітнього сина в зоні діяльності окупаційних військ, тоді як сама виїхала в безпечну зону Черкаської області. Натомість він, перебуваючи у зоні бойових дій, дізнавшись про становище сина, організував рятувальну експедицію та 28 травня 2022 року евакуював сина з смт Свеса Ямпільського району Сумської області (від баби та діда по материнській лінії) в безпечне місце. Всі п`ять років окремого від заявниці проживання, питаннями навчання, лікування, оздоровлення, розвиваючих програм та спорту сина займався він, як батько дитини, а в окремі періоди батьки ОСОБА_1 . За останні півтора роки проживання дитини з батьком, мати дитини лише тричі прохала привезти сина до неї та всі її прохання були ним виконані. Наразі син не бажає постійно проживати з матір`ю, а має глибоку емоційну прихильність до батька. Сектором ювенальної превенції відділу поліції Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м.Києві наразі здійснюється перевірка фактів за ознаками злісного невиконання ОСОБА_1 , як матір`ю, встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки та ухиляння матері від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітньої дитини. Викладені вище обставини підтверджуються доказами, долученими до апеляційної скарги. Ці ж докази є додатками до поданого ним позову до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом із батьком, який перебуває у провадженні Попільнянського районного суду Житомирської області з 20 серпня 2024 року (справа №228/1899/24), тобто за дев`ять днів до звернення ОСОБА_1 до нього з аналогічним позовом, подання якого розцінюється ним не як бажання матері проживати разом із сином, а як помста йому, тобто ОСОБА_2 . Негайна передача дитини матері фактично на постійне проживання без попереднього залучення представників органу опіки у складі психолога з дитячої психології призведе не до поновлення та підтримки відносин і контакту матері з дитиною та не до відновлення і налагодження емоційних стосунків між ними, а порушить звичний уклад життя дитини та, як наслідок, травмує психіку дитини, що матиме довгостроковий негативний зворотній від мети забезпечення позову результат. Наполягає на тому, що у суду відсутні підстави для забезпечення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Мельничук І.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Позиція ґрунтується на тому, що суд першої інстанції, забезпечуючи позов про визначення місця проживання дитини, тимчасово до розгляду спору по суті визначив час спілкування малолітнього сина як з матір`ю, так і з батьком, що відповідає найкращим інтересам дитини. Спілкування матері з дитиною буде сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту, що відповідає інтересам дитини. Скаржник для себе вирішив, що ОСОБА_1 є поганою матір`ю та, скориставшись забиранням сина на частину канікул, у подальшому відсторонив ОСОБА_5 від спілкування із матір`ю та особистим рішенням ізолював сина від матері, старшої сестри ОСОБА_4 і бабусі по лінії матері дитини, до яких хлопчик виявляв прихильність. Такі дії доводять бажання батька дитини перервати зв`язок сина із рідними для дитини людьми, що негативно впливає на розвиток ОСОБА_5 . На всі звернення батька дитини до правоохоронних органів поліція надала відповідь, що відносини не відносяться до її компетенції. З червня 2024 року мати дитини жодного разу з вини батька не змогла побачити сина. Навіть наявність ухвали про забезпечення позову не дало матері дитини можливості хоча б раз побачити сина. Мати дитини у відчаї. Хоча є образа, але натомість вона не забороняла батькові регулярно бачитися з сином після їх розлучення. Правові позиції Верховного Суду, на які посилається скаржник, як раз свідчать про правильність застосування судом першої інстанції норм права та про обґрунтованість постановленої ним ухвали, яка відповідає обставинам справи та вимогам закону. Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин. Позбавлення матері будь-якої можливості контактувати з її дитиною виключає за своєю суттю будь-які шанси на відновлення належного емоційного контакту між дитиною та нею, покращення психоемоційного характеру їх відносин. Разом із тим, здоровий психоемоційний характер стосунків дитини з обома батьками, незалежно від їх сімейного статусу та місця проживання, емоційний контакт із обома батьками і є найкращим інтересом дитини.

У судовому засіданні батько дитини ОСОБА_2 та його адвокат Бойчук В.П. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, - ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Пояснили, що з цього навчального року ОСОБА_5 у ліцеї №176 м.Києва не навчається. Після закінчення першого класу ОСОБА_5 постійно проживає із батьком та його теперішньою сім`єю: дружиною батька ОСОБА_6 , донькою дружини батька від першого шлюбу ОСОБА_7 , 2013 року народження, та братом ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Послалися на висновок за результатами психологічного обстеження від 15 жовтня 2024 року, який виготовлений за зверненням ОСОБА_2 . Наголосили на тому, що батько хлопчика та теперішня дружина батька забезпечують для ОСОБА_5 базову потребу в безпеці та турботі, батько для сина є джерелом тепла та своєчасної підтримки, а негативне ставлення ОСОБА_5 до матері пояснили тривалою відсутністю її у житті сина. Під час телефонних розмов матері із сином, мати здійснює на сина психологічний тиск. На їх думку, забезпечення позову є «вириванням» малолітнього хлопчика з комфортного для нього середовища у середовище, де не рахуються із його бажаннями, що суперечить інтересам ОСОБА_5 . З червня 2020 року до 28 травня 2022 року ОСОБА_5 постійно проживав із батьками його матері, а не з матір`ю. На їх погляд, мати дитини виявила неспроможність піклуватися про сина, активно заважала батькові дитини бачитися із сином та наразила сина на небезпеку під час окупації. Із травня 2022 року по серпень 2023 року ОСОБА_5 постійно проживав із батьком, який створив для сина умови для проживання, розвитку та відпочинку. Мати дитини до кінця 2022 року не проявляла жодних спроб побачитися з сином, хоча переконана у тому, що ОСОБА_5 не може проживати із «чужою для нього жінкою». З серпня 2023 року до останнього дзвоника по закінченню першого класу син проживав із матір`ю та навчався у ліцеї №176 м.Києва. Проте, організацією навчального процесу та дозвіллям ОСОБА_5 у цій період фактично займалася не мати дитини, а бабуся по лінії матері, яка тимчасово переїхала проживати у м. Київ до доньки. У цей період ОСОБА_5 не відвідував жодних спортивних секцій, крім гуртка з шахів. Отже, з часу розірвання шлюбу між батьками ОСОБА_5 лише вісім місяців проживав із матір`ю, а весь інший час він проживав із бабусею та дідусем по лінії матері, або із батьком та теперішньою сім`єю батька. Наразі дитина навчається у другому класі школи, до якої його влаштував тато. Суд не врахував, що викладені в заяві про забезпечення позову вимоги фактично є окремими позовними вимогами про встановлення порядку участі батька у спілкуванні з дитиною та його вихованні. Вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення графіка зустрічей (проживання) дитини по суті вирішує спір, який має ініціюватися окремо та є підміною рішення суду по суті справи. Встановленням графіку проживання дитини з батьком та матір`ю суд фактично визначив спільну фізичну опіку обох батьків над сином, хоча відповідних позовних вимог сторонами не заявлялося. Встановлений судом першої інстанції порядок спілкування сина з матір`ю, за яким син п`ять днів на тиждень проживає з матір`ю, а інші два дні з батьком, є фактичним вирішенням спору про місце проживання сина з матір`ю, не враховує рівність прав батьків, суперечить бажанню малолітньої дитини.

ОСОБА_1 та її адвокат Мельничук І.В. апеляційну скаргу не визнали та просять у її задоволенні відмовити, а ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову залишити без змін. Пояснили, що ОСОБА_2 перешкоджає матері дитини у спілкуванні з сином. Мати намагається усунути ці перешкоди. Так, постановою начальника Дніпровського відділу ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 04 жовтня 2024 року скасована постанова про закриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали суду першої інстанції у справі №288/1993/24 про забезпечення позову. Умисна поведінка батька сина щодо усунення матері від спілкування із сином призводить та призведе до розриву сталого психологічного зв`язку сина з матір`ю, а тому на період, поки триватиме судовий розгляд справи про визначення місця проживання ОСОБА_5 , забезпечення позову в спосіб, який вони просять, відповідає найвищим інтересам дитини та є співмірним із заявленими вимогами, оскільки негативні наслідки від невжиття заходів забезпечення позову можуть завдати незворотної шкоди дитині. На відміну від ОСОБА_2 вона ніколи не чинила перешкод у спілкуванні сина із його батьком. У ОСОБА_5 складні відносини з донькою нинішньої дружини ОСОБА_2 від першого шлюбі, але ОСОБА_2 на це не зважає, що ображає ОСОБА_5 . Коли закінчувалася декретна відпустка, вона вимушена була відвезти ОСОБА_5 до своїх батьків, адже коштів на няню батько сина не пропонував. Вона мусила знайти роботу. Не забрала ОСОБА_5 з смт ОСОБА_9 до м.Києва у зв`язку з тим, що там було спокійніше, ніж в м.Києві. Київська область частково була окупованою, в той час, як смт ОСОБА_9 ніколи не було під окупацією. Вона не виїздила до Черкаської області, а виїхала із старшою донькою до Київської області в с.Гланишев на дачу до свого брата, де знаходилася три тижні та у кінці березня 2022 року повернулася до м.Києва. ОСОБА_2 жодного разу не приїздив за ОСОБА_5 до її батьків. У 2022 році ОСОБА_2 доїхав лише до Шостки, бо побоявся їхати далі. У якісь момент ОСОБА_2 для себе вирішив, що рідна мати ОСОБА_5 вже не потрібна. Кожен раз, коли ОСОБА_5 проживав із батьком, як тільки поставало питання забрати сина до матері, ОСОБА_2 чинив перешкоди. Навіть зараз, коли є ухвала про забезпечення позову, ОСОБА_2 не дає їй бачитися з ОСОБА_5 , вигадуючи різноманітні приводи: ніби ОСОБА_5 плаче та не хоче до неї, що дитина знаходиться у збудженому стані, як тільки мова заходить про неї, тобто матір сина. Проте, цей збуджений стан і виник у дитини через те, що останні чотири місяці син зовсім не бачив маму. Коли постало питання, в якій школі хоче навчатися ОСОБА_5 та з ким хоче проживати, дитина сама однозначно відповіла, що хоче проживати із мамою та навчатися у школі старшої сестри, тобто у школі №176. При оформленні ОСОБА_5 до школи, їй потрібен був оригінал свідоцтва про народження дитини. Вона вимушена була роботи дублікат документа, бо ОСОБА_2 оригінал свідоцтва про народження сина не повернув та вчиняв перешкоди щодо оформлення дитини до школи. У період навчання ОСОБА_5 у першому класі його батько не цікавився навчанням та організацією відвідування гуртків (футбол, шахи). Вихідні дні вона проводила разом із ОСОБА_5 : відвідувала парки, зоопарки, батути, виставки, організовувала пікніки тощо. Грі у шахи та їздити на велосипеді дитину навчив її батько, читати та писати навчила вона, старша сестра ОСОБА_5 та її мати, тобто бабуся по материнській лінії. Коли ОСОБА_5 жив із її батьками (з липня 2020 року по червень 2022 року), то відвідував дитячий садочок, логопеда, приймав участь майже у всіх заходах, що проводилися в садочку та містечку, за що нагороджений грамотами та отримав подяки. Вона критично відносить до будь-якого психологічного дослідження ОСОБА_5 , яке організоване ОСОБА_2 , оскільки такі дослідження проведені після тривалої розлуки її із сином.

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився. Орган опіки та піклування про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Судова повістка доставлена до електронного кабінету. Про причину неявки свого представника орган опіки та піклування суд не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Із виділених матеріалів справи вбачається, що з 2003 року до 2020 року сторони перебували у шлюбі, від якого мають двоє дітей: доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 та сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частин першої та другоїст.149 ЦПК України,суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихст.150 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Виходячи з аналізу змісту норм глави 10 ЦПК України «Забезпечення позову» та правової природи заходів забезпечення позову, вони мають такі основні ознаки: 1) заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер захисту прав; 2) судове рішення про забезпечення позову не є остаточним рішенням про суті справи; 3) заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Згідно із пунктом 3 частини першоїст.150 ЦПК Українипозов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно дост.141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьоїст.11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою ст.157 СК України.Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третяст.157 СК України).

Відповідно до частин першої та другоїст.15 Закону України «Про охорону дитинства»дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У ст.3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною третьою ст.9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року в справі №760/15413/19, від 17 травня 2021 року в справі №761/25101/20, від 15 вересня 2021 року в справі №752/6099/20.

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати дитини - ОСОБА_1 , яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини не із своєї волі проживає окремо від сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також має право на особисте спілкування з сином, а батько дитини - ОСОБА_2 не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, оскільки таке спілкування не несе негативного впливу на нормальний розвиток сина ОСОБА_5 , а буде відбуватися в якнайкращих інтересах дитини (забезпечувати збереження зв`язку із рідною матір`ю, яка створює та забезпечує для сина безпечне та стійке середовище, яке не є неблагополучним).

Позбавлення матері з липня 2024 року будь-якої можливості контактувати з її сином виключає за своєю суттю будь-які шанси на відновлення належного емоційного контакту між сином та матір`ю, покращення психоемоційного характеру їх відносин. Висновок за результатами психологічного обстеження на звернення ОСОБА_2 , який складений спеціалістом-психологом ОСОБА_10 , сам по собі не виключає можливість контакту дитини із матір`ю, оскільки суть забезпечення контакту і зводиться до спроби усунути відповідні недоліки. Натомість ці висновки психологічного обстеження можуть бути аргументами для вирішення судом відповідного спору по суті з точки зору визначення того, з ким з батьків дитині краще проживати.

Разом із тим, здоровий психоемоційний характер стосунків дитини з обома батьками, незалежно від їх сімейного статусу та місця проживання, емоційний контакт із обома батьками і є найкращим інтересом дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року в справі за заявою «Хант проти України» («HANT v. UKRAINЕ»), № 31111/04, §54).

Установивши наявність обставин, які позбавляють ОСОБА_1 можливості спілкуватися з малолітнім сином ОСОБА_5 , з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною та відсутності обставин, які обмежують право на таке спілкування, суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом визначення часу спілкування дитини із рідною матір`ю з 20.00 неділі по п`ятницю до 14.00 (кінець навчального дня), зобов`язавши батька дитини передавати сина матері за місцем проживання останньої.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що заходи забезпечення позову є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог та фактично підміняють заявлення іншого позову щодо участі у вихованні дитини є безпідставними з огляду на необхідність для дитини продовжити навчання у звичному для неї місці у встановлений час.

Відповідно до усталеної практики Верхового Суду при вирішенні питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду відповідного спору по суті та не вирішується під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Оскільки заходи забезпечення згідно зіст.158 ЦПК Україниносять тимчасовий характер, а також можуть змінюватися відповідно дост.156 ЦПК України, то їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об`єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з матір`ю з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.

Отже, суд першої інстанції прав скаржника не порушив, оскільки забезпечення позову є процесуальною дією тимчасового характеру, а не вирішенням позову по суті спору, як помилково зазначено в апеляційній скарзі.

Переглядаючи законність та обґрунтованість ухвали про забезпечення позову в справі, спір у якій виник із сімейних правовідносин, колегія суддів апеляційного суду також враховує, що між батьками дитини склалися стосунки, які наразі позбавляють можливості матері спілкуватися з сином.

Позбавлення ж ОСОБА_1 можливості контактувати з її малолітнім сином виключає за своєю суттю будь-які шанси на відновлення належного емоційного контакту між дитиною та нею, покращення психоемоційного характеру їх відносин. Разом з тим, здоровий психоемоційний характер стосунків дитини з обома батьками, незалежно від їх сімейного статусу та місця проживання, емоційний контакт з обома батьками відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Схожі за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 04 квітня 2018 року в справі №344/16653/16 і від 31 серпня 2022 року в справі № 545/3933/21.

Доводискаржника про неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи та грунтуються на переоцінці доказів, що не даєпідстав длявисновку пропорушення судомпершої інстанціїнорм процесуальногоправа,яке призвелоабо моглопризвести донеправильного вирішенняпитання прозабезпечення позову.

Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява №18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§2 рішення ЄСПЛ від27вересня 2001 року в справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції розглянув питання про забезпечення позову з додержанням норм процесуального права. Ухвала суду першої інстанції залишається без змін, що відповідає положенням ст.375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 листопада 2024 року.

Головуюча Судді: