Окрема думка

від 05.11.2024 по справі 753/17344/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/17344/19 Головуючий у 1 інстанції: Лужецька О.Р.

провадження № 22-ц/824/11275/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

05.11.2024

ОКРЕМА ДУМКА

Судді цивільної палати Київського апеляційного суду Олійника В.І. по постанові Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у справі №753/17344/19, за апеляційної скаргою представника ОСОБА_1 - Рахильчука Олександра Вікторовича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю та відібрання дітей, стягнення аліментів та додаткових витрат на дітей.

У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю та відібрання дітей, стягнення аліментів та додаткових витрат на дітей.

Позов обґрунтовувала тим, що 21 грудня 2012 року між сторонами було укладено шлюб. У шлюбі сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказувала, що спільне життя з відповідачем не склалось, у зв`язку з чим 16 листопада 2018 року подружжя прийняло рішення про почергове проживання дітей у кожного з батьків по 4 дні.

25 травня 2019 року ОСОБА_1 поїхав у відрядження та залишив дітей своїй мамі ОСОБА_6 . Позивачка приїхала, щоб згідно з графіком та домовленістю забрати дітей, але свекруха дітей їй не віддала, а чоловік повідомив, що дітей він відмовляється віддавати.

03 червня 2019 року вона приїхала в садочок у смт Глеваха та забрала дітей. Діти були дуже раді її бачити, сумували за нею.

10 червня 2019 року під час перебування дітей на пляжі у Бортничах разом із хрещеною мамою ОСОБА_1 насильно відібрав дітей. Зараз діти перебувають за адресою його проживання: АДРЕСА_1 .

Їй не дають бачитися з дітьми, постійно чинять перешкоди. Жодної інформації щодо дітей не надається.

Тому, просила суд визначити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею (матір`ю - ОСОБА_3 ), та відібрати їх від батька - ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця на кожну дитину, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та зобов`язати ОСОБА_1 щомісяця, в останній день місяця сплачувати на користь ОСОБА_3 50% витрат на медичне лікування та ліки на неповнолітніх дітей та 50% витрат на навчання та розвиток дітей.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року позов задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_3 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на кожну, починаючи з 07 вересня 2022 року і до повноліття дітей.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави України судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - Рахильчука О.В. на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Рахильчуком О.В., задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При цьому, в постанові зазначено, що Верховний Суд частково погодився з доводами касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Рахильчуком Олександром Вікторовичем на рішення Дарницького районного суду міста Києва та постанову Київського апеляційного судку від 22 травня 2023 року в частині відсутності під час апеляційного перегляду оцінки сталого постійного проживання дітей у середовищі, враховуючи тривалість проживання дітей з батьком.

Верховний Суд зазначив, що відсутність аргументації в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції щодо оцінки сталого постійного проживання дітей в середовищі на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи тривалість проживання дітей з батьком, та недостатньо ретельний аналіз обставин під час апеляційного перегляду заважав Верховному Суду належно оцінити правильність застосування судом апеляційної інстанції з урахуванням вказаних обставин норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваної постанови.

Судом вказано, що під час нового розгляду суд апеляційної інстанції у цій справі має встановити місце фактичного проживання дітей, чи створені умови постійного безпечного сталого середовища за місцем їх фактичного проживання, легітимність мети захисту прав і свобод безпосередньо дітей з урахуванням обставин, що встановлені в суді першої інстанції та тих обставин, які суд має встановити.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Рахильчука Олександра Вікторовича задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та судових витрат скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення місця проживання дітей з матір'ю, суд першої інстанції виходив з наступного.

Так, відповідачем не було надано доказів, які в свідчили про неналежне виконання позивачкою або її ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, негативний вплив на виховання дітей або обставини, які б давали підстави стверджувати, що проживання дітей з матір`ю суперечить їх інтересам, натомість проживання дітей з батьком буде для них кращим з тих чи інших підстав.

Всі заперечення відповідача ґрунтуються виключно на його звинуваченнях ОСОБА_3 про психічну хворобу ОСОБА_3 , значне акцентування уваги саме на цьому, а не на інтересах дітей. Таке ставлення знайшло своє відображення у висновку експерта №СЕ-19-20/34078-ПС від 06.04.2022, відповідно до якого «за результатами проведеного психодіагностичного дослідження ОСОБА_1 було виявлено ознаки дій, спрямованих на відчуження дітей від матері, що проявляється в: постійному акцентуванні уваги на психічне захворювання ОСОБА_3 (що не підтверджується за результатами проведеного аналізу наданих на дослідження матеріалів та не було виявлено ознак психічних патологій або захворювань під час психодіагностичного дослідження); бажання фіксування ставлення дітей до матері через психологів, яких у дітей було більше 10 (згідно слів ОСОБА_1 ); відсутності розуміння та ініціативи щодо необхідності та важливості спілкування дітей і матері, що відповідає їх інтересам («На питання чи бажає він, щоб діти бачились із матір`ю відповідає, що він не буде змушувати дітей бачитися із матір`ю»). За результатами бесіди із ОСОБА_1 було виявлено, що обставинами і причинами виникнення сімейної ситуації ОСОБА_1 вважає психічне захворювання ОСОБА_3 та її образи на нього.

Разом з тим, доказів, що визначення місця проживання дітей з матір`ю створює загрозу їх життю та здоров`ю або негативно впливатиме на їх розвиток відповідач не надав і судом не встановлено.

Судом першої інстанції враховано ту обставину, що діти значний час проживають з батьком, проте це не може бути підставою для відмови в позові, оскільки відповідач чинив перешкоди матері у зустрічах з дітьми. Причини відмови ОСОБА_1 у зустрічах з дітьми носили формальний характер, слугували для нього підставою не надавати дітей матері, тому що в ухвалі суду чітко вказано зобов`язати ОСОБА_1 забезпечити явку неповнолітніх дітей для побачень з матір`ю, чітко вказано дні та години побачень матері та дітей, а як зазначала ОСОБА_3 , її чоловік не відповідав на її телефонні дзвінки, не надавав можливості бачитися їй з доньками та приймати участь у їх вихованні, навіть не надавав можливості через мобільний відео зв`язок бачити доньок.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 тривалий час проживають у сім`ї батька, де для них створені належні умови проживання і розвитку, і між дітьми та матір`ю дійсно втрачений сталий емоційний зв`язок, однак це стало наслідком перешкоджання батьком у побаченні і прийнятті участі матері у вихованні доньок.

Також суд вважав встановленим, що поведінка ОСОБА_1 свідчить, що він вишукує будь-який привід відмовити матері у спілкуванні з доньками, як-то: на питання експерта «чи бажає він, щоб діти бачились із матір`ю відповідає, що він не буде змушувати дітей бачитися із матір`ю» і сформувала у суду думку, що він і надалі не забезпечить можливості матері приймати участь у вихованні дітей.

Суд першої інстанції вважав, що така поведінка батька не сприяла забезпеченню найкращих інтересів дітей, гармонійному розвитку та зв`язку з матір`ю, оскільки він не надає можливості зустрічатися та спілкуватися матері з доньками, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у повазі один одного та якнайкращому вихованні дитини, ураховуючи інтереси дитини.

Натомість, найбільш актуалізованою особистісною потребою ОСОБА_3 є потреба та відновлення стосунків із дітьми, провідними мотивами і цілями є забезпечення найкращих інтересів дітей, щоб у них були як мама, так і тато.

Посилання ОСОБА_1 на довідку ТОВ «Медлюкс+» від 2 жовтня 2018 року видану ОСОБА_3 з визначеним діагнозом: «Гострий шизофреноподібний розлад» судом до уваги не було прийнято, оскільки вона спростовується наявними у справі доказами.

Визначаючи місце проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з матір`ю, суд використовуючи надане суду право не погодився з висновком Васильківської районної державної адміністрації від 25 листопада 2020 року, яким вирішено за недоцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом із матір`ю ОСОБА_3 , оскільки він не достатньо мотивований, оснований на документах, які є недійсними, а головне, суд вважав, що даний висновок не буде відповідати найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_7 та малолітньої ОСОБА_8.

А саме, комісією під час розгляду питання про визначення місця проживання дітей не взято до уваги ставлення обох батьків до виконання батьківських обов`язків, висновок не містить висновків щодо особистої прихильності дітей до кожного з батьків, особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дітьми, чи є взаємопорозуміння між кожним з батьків і дитиною. Крім того суд зауважив, що висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Також судом зазначено, що при розгляді справи не встановлено жодних фактів, що визначення місця проживання дітей з матір`ю буде суперечити їх інтересам.

Враховуючи вищевикладене, суд вважав за необхідне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 та малолітньої дитини ОСОБА_8 з матір`ю ОСОБА_3 , оскільки таке рішення максимально відповідає інтересам дітей та забезпечить надалі можливості їх всебічного морального, духовного, культурного, фізичного та психічного розвитку, виховання в оточенні любові і поваги.

При цьому судом враховано також те, що батько, хоча й належним чином займався вихованням та утриманням дітей, однак перешкоджаючи ОСОБА_3 у спілкуванні з доньками, позбавив дітей як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушив їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дітей. Створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні з доньками руйнують їх зв`язки із сім`єю, до якої належать як батько так і мати, а отже така поведінка відповідача суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню малолітньої ОСОБА_7 та малолітньої ОСОБА_8.

При цьому, визначення проживання дітей з позивачкою не може розцінюватися як їх розлучення з батьком, який має такі ж права що і мати, а відтак, маючи бажання, може займатися вихованням та розвитком дітей на рівні з позивачем.

Разом з тим, незважаючи те, що малолітня ОСОБА_10 та малолітня ОСОБА_11 дійсно тривалий час проживають з батьком та між ними існує тісний емоційний зв`язок, однак суд вважав, що найкращим інтересам малолітніх дітей - дівчаток, з огляду на їх вік, є саме потреба в материнській турботі та догляді, повноцінному вихованні та розвитку. ОСОБА_1 працює пілотом ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» та в силу своїх професійних обов`язків часто буває відсутній удома, що підтверджується довідкою ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» та довідкою з Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України в силу чого не має можливості достатньо часу приділяти вихованню дітей, натомість ОСОБА_3 працевлаштована, але має гнучкий графік роботи та може планувати свій робочий час та достатньо часу приділяти дітям.

Враховуючи вищевикладене, зокрема конфліктні відносин між сторонами, суб`єктивне ставлення ОСОБА_12 щодо виховання дітей ОСОБА_3 та належне виконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків до припинення спілкування з дітьми, суд вважав, що не є необхідним призначення перехідного періоду при визначенні місця проживання дітей. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітніх дітей з їх матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дітей від матері.

Судом також роз`яснено сторонам, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дітьми, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено, як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Вважаю, що рішення суду першої інстанції повністю відповідало вимогам ст.263 ЦПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції у постанові від 05 листопада 2024 року вважав, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягало скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст.376 ЦПК України, і при цьому виходив з наступного.

Згідно з матеріалами справи суд першої інстанції встановив, що сторони працевлаштовані, мають дохід, забезпечені житлом, та кожен з них створив комфортні умови для проживання та гармонійного розвитку дітей. Жодних негативних фактів неналежного ставлення до дитини зі сторони обох батьків не встановлено.

Відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру за результатами судової психологічної експертизи від 06 квітня 2022 року №СЕ-19-20/34078-ПС особливості ставлення дитини ОСОБА_7 до батька ОСОБА_1 характеризуються позитивним вербальним ставленням та емоційним відторгненням на емоційному рівнях, дитина оцінює його позитивні якості, відмічає його турботу про неї, при цьому наявна безпечна прив`язаність до батька. Особливості ставлення ОСОБА_7 до матері ОСОБА_3 характеризуються амбівалентним ставленням - нейтральне або відсутнє оцінювання матері на вербальному рівні, та емоційно позитивне ставлення, при цьому наявна порушена прив`язаність, що спричинена діями батька у відчуженні дитини до матері.

Особливості ставлення ОСОБА_8 до батька ОСОБА_1 характеризуються вербальним ставленням та емоційним відторгненням, дитина оцінює його позитивні якості, наявна безпечна прив`язаність до батька. Особливості ставлення дитини до матері ОСОБА_3 характеризуються амбівалентним ставленням - оцінює її позитивні якості, виявляє небажання її бачити через страх, що батька заберуть у в`язницю та наявність емоційного відторгнення, при цьому порушена прив`язаність, що спричинена діями батька у відчуженні дитини від матері.

Під час дослідження було виявлено ознаки відчуження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від матері, що проявляється у діях та поведінці батька ОСОБА_1 . Умови виховання батька ОСОБА_1 щодо відчуження дітей від матері негативно впливають на дітей, що може призвести до неможливості повернення контакту із матір`ю, якщо відчуження буде продовжуватися. На момент дослідження матері ОСОБА_3 не виявлено ознак, які б могли негативно вплинути на дітей.

З урахуванням вікових та індивідуально-психологічних особливостей дітей встановлено залежність їхньої оцінки сімейної ситуації від дій та поведінки батька ОСОБА_1 .

За результатами дослідження було виявлено, що для забезпечення інтересів та благополуччя дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є важливим, зокрема: припинення дій батька ОСОБА_1 щодо відчуження дітей від матері ОСОБА_3 ; повернення до постійного контакту дітей з матір`ю із попередньою психологічною підготовкою матері та дітей, за сприянням батька та за участю психолога; припинення постійних проведень психологічних досліджень із дітьми у різних психологів, без крайньої необхідності. Рекомендується звернення до сімейного психолога із фокусуванням на відновлення контакту дітей із матір`ю внаслідок відчуження батьком.

Наведене та посилання заявника, що діти самі не хочуть бачитись з матір`ю, і він не буде їх змушувати, підтверджують, що між сторонами є особистісний конфлікт, що, зокрема відображується у впливі батька на формування думки та світогляду дітей щодо матері в силу їх віку та психологічної залежності від перебування виключно з батьком, що також підтверджено вказаним висновком експерта від 06 квітня 2022 року № СЕ-19-20/34078-ПС.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині врахування поведінки матері та батька, оцінки ставлення дітей до кожного з них, обставин сприяння батьком відчуженню дітей від матері.

Водночас суд зазначив, що з моменту отримання висновку експерта від 06 квітня 2022 року до дати ухвалення рішення судом апеляційної інстанції минуло більше двох років.

Згідно з висновком судової психологічної експертизи від 06 квітня 2022 року № СЕ-19-20/34078-ПС ухвала суду про проведення судово-психологічної експертизи надійшла психологу 10 листопада 2020 року, опитування під час проведення експертизи матері відбувалось 05 квітня 2021 року (т. 7, а. с. 58), батька - 14 травня 2021 року (т. 7, а. с. 62), дітей 24 червня 2021 року (т. 7, а. с. 67), як і встановлення інших обставин участі батьків у вихованні дітей з урахуванням найкращих інтересів.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує повагу, серед іншого, до сімейного життя. Тому суди, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, мають враховувати легітимну мету захисту прав і свобод саме дитини.

Суд апеляційної інстанції вважав, що в інтересах неповнолітніх дітей та їх основоположних прав на життя та здоров`я, з урахуванням того, що в м. Києві та Київській області на час розгляду справи проводяться масовані обстріли різними видами ракет зі сторони російської федерації, є недопустимим повернення дітей в Україну для визначення їх місця проживання з матір`ю. Не зважаючи на можливу часткову втрату зв`язку. Адже життя неповнолітніх дітей є більш цінним ніж права батьків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що справа перебуває на розгляді в судах тривалий час, визначити спільну опіку над дітьми суд апеляційної інстанції позбавлений можливості, оскільки мати, приймаючи рішення виїзду з України у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації та війною на території України обрала країну для проживання Португалію, а не країну, де наразі живуть та навчаються її діти - Казахстан . Так відстань між країнами перебування дітей Казахстаном та Португалією, місцем проживання матері близько 7000 км., такі постійні тривалі перельоти не будуть іти на користь дітям, їх здоров`ю, розвитку. Тому, з урахуванням вище викладених обставин, що змінились під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції вважав встановлення спільної опіки не можливим, і що вона не буде відповідати інтересам неповнолітніх дітей.

При цьому, вважаю, що апеляційним судом не дано аналізу того, що батько ОСОБА_1 категорично ухилявся від виконання рішення про почергове проживання дітей у кожного з батьків, тривалий час, більше 5 (п'яти) років, а саме, від 10 червня 2019 року, часу насильного відібрання дітей від матері ОСОБА_3 , і навіть не давав можливості матері спілкуватися з дітьми по відеозв'язку, переховував дітей від матері і всяко перешкоджав їхньому спілкуванню, і мати змушена була розшукувати дітей по країнах і в тому числі і в Казахстані , де їй теж не дали побачитись з дітьми, чим зумисне здійснив відчуження дітей від матері.

Також суд апеляційної інстанції вважав безпідставними вимоги позивачки про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з матір`ю в Португалії, оскільки суд позбавлений можливості пересвідчитись щодо належних створених умов для проживання малолітніх дітей, та належного матеріального забезпечення їх, забезпечення їх належним медичним обслуговуванням.

Помилковим є і даний висновок апеляційного суду.

Адже, за матеріалами справи, і як стверджує сама позивачка, зокрема і у клопотанні про долучення доказів від 11 червня 2024 року з додатками (т.10, а.с.100-149), 10.06.2019 року ОСОБА_1 самовільно змінив місце проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а у подальшому на початку повномасштабного вторгнення без її згоди ( ОСОБА_3 ) перетнув із доньками кордон України і з того часу разом із дітьми здійснює закордонні поїздки між різними країнами.

У зв?язку із наявністю ознак незаконного перетину кордону малолітніми дітьми, ОСОБА_3 через свого представника - адвоката Кубегенова Мураткалі Мухаметкалієвича була вимушена звернутися до прокуратури м.Алмати з проханням провести відповідне розслідування.

У квітні 2023 року, на сайті linkedin.com позивачка знайшла інформацію про те, що ОСОБА_1 пройшов навчання як пілот компанії Ейр Астана , Казахстан. ОСОБА_3 зібрала необхідний пакет документів і звернулась до Мін?юсту України із заявою про повернення викрадених дітей до їх рідної матері.

Так, відповідю на адвокатський запит Департаменту прикордонної служби комітету національної безпеки Республіки Казахстан від 21.05.2024 №Ж-2024-04077350 (відповідь з нотаріально посвідченим перекладом додано) підтверджується, що від 2021 року діти неодноразово були вимушені їздити з батьком у короткострокові подорожі, зокрема:

1) ОСОБА_10 : ??04.06.2023 виїхала з Королівства Таїланд до Республіки Казахстан; ??14.07.2023 виїхала з Республіки Казахстан до Королівства Таїланд; ??22.09.2023 виїхала з Королівства Таїланд до Республіки Казахстан; ??01.03.2024 виїхала з Республіки Казахстан до Королівства Таїланд; ??08.03.2024 виїхала з Королівства Таїланд до Республіки Казахстан; 2) ОСОБА_11 : ??04.06.2023 виїхала з Королівства Таїланд до Республіки Казахстан; ??14.07.2023 виїхала з Республіки Казахстан до Королівства Таїланд; ??22.09.2023 виїхала з Королівства Таїланд до Республіки Казахстан; ??01.03.2024 виїхала з Республіки Казахстан до Королівства Таїланд; ??08.03.2024 виїхала з Королівства Таїланд до Республіки Казахстан.

Позивачка ОСОБА_3 вважає, що за такого способу життя ОСОБА_1 не здатний забезпечити ОСОБА_8 та ОСОБА_15 сталі умови проживання, що негативно впливає на дітей, їх психоемоційний та фізичний розвиток.

Водночас, Республіка Казахстан не розглядається ОСОБА_1 як місце постійного прихистку, оскільки у травні 2024 року відповідач повідомив Васильківський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що від 22.03.2022 року ОСОБА_15 та ОСОБА_8 присвоєно PESEL на території Республіки Польща (додано). PESEL - це загальний ідентифікаційний номер, який використовується для отримання медичних послуг, участь в соціальних програмах, відкриття банківських рахунків та для багатьох інших потреб на території Республіки Польща. PESEL надається іноземцям, що проживають в країні на довгостроковій чи постійній основі. При цьому, ОСОБА_16 дає можливість перебування у Польщі терміном на 18 місяців з можливістю виїхати з країни на строк до 30 днів.

Враховуючи, що станом на теперішній час PESEL ОСОБА_8 та ОСОБА_7 досі не скасовано, то позивачка вважає реальним те, що найближчим часом ОСОБА_1 планує разом доньками переїхати до Польщі.

Разом із тим, у тому ж зверненні до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) представник ОСОБА_1 наголошував, що дівчата проживають на території Республіки Казахстан, тобто, навіть сам відповідач не може визначитися, де йому проживати разом із доньками - у Казахстані чи у Польщі. У вересні 2022 року ОСОБА_1 намагався вивезти дівчат через Швейцарію до Бангкоку , хоча перед тим хизувався спільним друзям сторін, що має намір перевезти дітей до Канади. Словацький лейтенант Норберт Раффай з Відділу розшуку КСС Департаменту кримінальної поліції МВС Словацької Республіки (Norbert Raffaj ІНФОРМАЦІЯ_7) 27.09.2022 року електронним листом повідомив позивачку ОСОБА_3 про те, що дід та баба ОСОБА_30 та ОСОБА_20 , без дозволу та навіть повідомлення матері дітей, були затримані швейцарською поліцією в аеропорту в Цюріху, коли вони намагались вивезти ОСОБА_21 та ОСОБА_22 до Королівства Таїланд .

Також, словацький поліцейський написав, що батько дітей надіслав документ, згідно якого він є одноосібним опікуном малолітніх ОСОБА_25 та ОСОБА_8 з 2015 року.

Звертала особливу увагу на те, що такого документа ніколи не існувало.

Загалом за 2022-2023 роки відповідач возив за собою доньок через Польщу, Латвію , Нідерланди , Таїланд , перешкоджаючи позивачці у пошуках дітей.

Позивачка вважає, що такі поїздки жодним чином не сприяють створенню сталого середовища для розвитку доньок, а, навпаки, провокують умови для хронічного пригнічення психоемоційної активності дітей, оскільки життя ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проходить у постійних переміщеннях в умовах акліматизації та необхідності адаптації до нових соціально- побутових умов.

Увесь цей час позивачка була вимушена займатися розшуком дітей: неодноразово зверталася до польських правоохоронних органів, поліції Словаччини, Угорщини, посольств різних держав, куди ОСОБА_1 за своїми забаганками привозив дітей, ініціювала процедуру щодо повернення дітей в Україну за нормами Гаазької конвенції, оскільки щиро переймалася долею та становищем ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (копія заяв про сприяння поверненню дітей у відповідності до Конвенції про громадянсько-правові аспекти міжнародного викрадення дітей є в матеріалах справи).

Станом на червень місяць діти на канікулах перебували на території Республіки Казахстан, оскільки приїхали до батька в гості. За словами самого відповідача, його постійне місце проживання знаходиться у Європі, діти проживають там з бабусею та дідусем, що підтверджує копія листа Міністерства юстиції України від 15.08.2023 року.

Листом Міністерства юстиції України від 15.08.2023 року підтверджується, що ОСОБА_11 та ОСОБА_10 не зареєстровані в Національній освітній базі даних Республіки Казахстан, тобто не є ученицями організацій освіти даної держави.

Також зазначала, що Казахстан має відмінні від України культурні, релігійні традиції, є мусульманською країною, очевидно, що дівчаткам, які виховувалися у світській державі у православному дусі неймовірно важко адаптуватися до нових обставин та умов, сприймати чужі для них звичаї та обряди. Звертала увагу, що безпечним і комфортним для дитини є лише те середовище існування, в якому вона знаходиться протягом періоду часу, достатнього для соціальної, культурної та мовної адаптації, і яке має для неї сенс, надає можливість вільно здійснювати будь-які соціальні взаємодії (навчання, медичне обслуговування, соціальну комунікацію, тощо).

При цьому, Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 по справі №607/20787/19 зазначив, що нормами чинного законодавства України не передбачено імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини. Більше того, зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України у питаннях батьківської відповідальності, очевидним є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами.

Таким чином, сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні, а факт повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини.

Посилаючись на сукупність наведених доказів, позивачка стверджує, що ОСОБА_1 нездатний забезпечити ОСОБА_8 та ОСОБА_15 сталі умови проживання. Більше того, у зв?язку із непередбачуваним графіком роботи відповідач вимушений часто залишати дітей під наглядом своєї матері ОСОБА_28 , яка, будучи особою похилого віку, очевидно нездатна забезпечити дітям нормальний догляд. Окрім того, випискою з Єдиної нотаріальної інформаційної системи Республіки Казахстан підтверджується, що 29.04.2024 ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_29 .

Натомість, вона, позивачка ОСОБА_3 має тимчасовий прихисток у м.Лісабон, будучи самозайнятою особою, має гнучкий графік роботи, що дозволить їй максимум часу приділяти донькам ОСОБА_8 та ОСОБА_15 уваги та турботи і, найголовніше, позивачка, на відміну від відповідача, не стане чинити перешкоди батькові в участі у вихованні дітей. ОСОБА_3 живе у трьохкімнатній квартирі, має постійний заробіток, займається підприємницькою діяльністю у Португалії та має постійний дохід від надання нерухомості в оренду. Вона ( ОСОБА_3 )зареєстрована в Україні як фізична особа-підприємець (ФОП) з основним КВЕДоМ - діяльність у сфері архітектури (копія Виписки з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 додано до матеріалів справи) та доходи від здійснення підприємницької діяльності.

Апеляційний суд у постанові також послався на справу «Ген та інші проти України» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10 червня 2021 року, заяви №41596/19, 42767/19, пункт 66), в якій ЄСПЛ зазначив, що право дитини висловлювати власні погляди (небажання бачитись дитини з одним із батьків) не потрібно тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини з сім`єю.

Апеляційний суд приділив належну увагу поглядам та думці неповнолітніх дітей, які висловили своє бажання залишити проживати разом з батьком, зазначивши, що в них є все необхідне для проживання та навчання, та вони не бажають змін, проживання з матір`ю ні в Україні, ні у Португалії.

Міжнародно-правові акти та практика ЄСПЛ визначають, що після року перебування в новому середовищі дитина може прижитись у ньому, може бути сформоване стале, постійне та благополучне середовище її розвитку та виховання.

Суд вважав встановленим, що неповнолітні діти проживають більше року в Казахстані і зазначена обставина сторонами визнається.

Як вбачається з постанови, апеляційний суд у постанові неодноразово зазначає, що діти є неповнолітніми.

Проте, вважаю це не вірним, оскільки донька ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 і їй ІНФОРМАЦІЯ_8 року виповнилось лише 11 років, а донька ОСОБА_11 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 і їй ІНФОРМАЦІЯ_9 року виповниться лише 9 років, тому вони є малолітніми і будуть такими до досягнення ними віку14-ти років.

Відповідно до ч.1 ст.31 ЦПК України «Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років» малолітньою особою є фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років.

Неповнолітньою особою є фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ч.1 ст.32 ЦПК України).

З урахуванням обставин справи та бажання дітей, суд апеляційної інстанції вважав в інтересах дітей, які більше року проживають з батьком Казахстані , навчаються в школі, мають окреме житло та свою кімнату у квартирі, мають друзів, надійне середовища перебування (країна, в якій не проводяться військові дії), залишити їх проживати з батьком.

При цьому, суд апеляційної інстанції послався на рішення від 11 липня 2017 року у справі М.С. проти України, заява 2091/13, в якому ЄСПЛ зазначив, що тривалість часу, проведеного дитиною з одним із родичів може бути важливим фактором у забезпеченні найкращих інтересів дитини. Підстави для визначення місця проживання дитини з одним із батьків повинні бути «відповідними і достатніми».

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважав, що сімейні права позивачки ОСОБА_3 не були порушено відповідачем ОСОБА_1 .

Апеляційний суд у постанові вказав, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити з положень ст.161 СК України, Закону України «Про охорону дитинства».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Вважаю помилковим висновок колегії суддів щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, враховуючи наступне.

Згідно зі ст.35 ЦПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім.

При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Обгрунтування судом апеляційної інстанції висновку про наявність підстав для визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком, оскільки батько належним чином займається вихованням та утриманням дітей не заслуговують на увагу з огляду на те, що батько, перешкоджаючи матері у спілкуванні з малолітніми дочками, позбавив їх як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дітей.

При цьому, створювані батьком протягом тривалого часу (більше 5 років) перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні з доньками руйнують їх зв'язки зі своєю сім'єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже, в даному конкретному випадку така поведінка відповідача суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітніх доньок.

Відповідно да наявних матеріалів справи, в порушення норм СК України (на спілкування дітей з матір'ю - ч.1 ст.153) батько ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої обов'язки і навіть дуже активно, систематично та протягом тривалого часу перешкоджав спілкуванню матері з малолітніми доньками і виконанню нею своїх батьківських обов'язків, чим діючи всупереч найкращим інтересам дітей навмисне штучно створив відчуження дітей від матері.

Тому таке стале проживання, яке вважав за необхідне перевірити Верховний Суд, і на яке посилається в постанові колегія суддів, суперечить найкращим інтересам дітей, оскільки вони за час такого сталого проживання з батьком забули маму.

Оцінюючи можливі негативні наслідки, психоемоційне відчуження дітей від матері, яке вже негативно вплинуло на дітей і в майбутньому вплине ще більше, зокрема, оцінюючи перевагу сімейних цінностей, збереження сім'ї, інтересів збереження відносин дітей і матері, яка для них теж є сім'єю, вважав би за необхідне постановити рішення на користь матері, оскільки саме в такий спосіб можуть бути поновлені відносини дітей з матір'ю і при цьому будуть збережені зв'язки з батьком.

Саме такими обставинами і підставами було обгрунтоване рішення суду першої інстанції, яке вважаю справедливим, законним та належним чином обгрунтованим.

В разі постановлення такого рішення апеляційним судом, залишенням рішення Дарницького районного суду м.Києва від 07 вересня 2022 року без змін, спір був би вирішеним в інтересах всіх його учасників: і батьків і дітей. Було б досягнуто належного балансу інтересів з врахуванням найкращих інтересів малолітніх дітей.

Перевага сталим відносинам і більш звичній обстановці могла би бути надана у випадку відсутності ізоляції дітей від матері. Іншими словами, на мою думку, спір на користь батька з врахуванням сталих відносин міг би бути вирішеним лише за умови відсутності ізоляції ним дітей від матері, тобто, за умови, забезпечення ним можливості спілкування дітей з матір'ю.

На мою думку, цією постановою судова колегія, по суті, винагородила неправомірну поведінку батька скасуванням рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року.

Адже, судові рішення не повинні стимулювати неправомірну поведінку жодної сторони у справі, оскільки це суперечить завданням цивільного судочинства, визначеним Конституцією України та Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Колегією суддів не враховано правові позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з:

постановою від 08 червня 2022 року у справі №710/1678/18 «Щодо умови обов'язкового врахування судом психоемоційного стану дитини у справах про визначення місця її проживання»;

постановою від 16 березня 2023 року у справі №520/13963/17 «Щодо підстав для вжиттґя заходів забезпечення позову шляхом забезпечення батьком контакту матері з дитиною за допомогою засобів дистанційного зв'язку»;

постановою від 12 січня 2022 року у справі №663/724/19 «Щодо визначення місця проживання дитини».

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною (дітьми).

У статті 141 Сімейного кодексу України «Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини» визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

З огляду на вищенаведене, оскільки батько ОСОБА_1 тривалий час, більше 5 (п'яти) років, а саме: від 10 червня 2019 року (часу насильного відібрання дітей від матері ОСОБА_3 ) категорично ухилявся від виконання рішення про почергове проживання дітей у кожного з батьків, і навіть не давав можливості матері спілкуватися з дітьми по відеозв'язку, переховував дітей від матері і всяко перешкоджав їхньому спілкуванню, і мати змушена була розшукувати дітей по країнах і в тому числі і в Казахстані, де їй теж не дали побачитись з дітьми, чим зумисне здійснив відчуження дітей від матері, то скасування апеляційним судом рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року є винагородженням такої неправомірної поведінки батька і стимулюванням в подальшому такої поведінки, і тому вважаю, що при ухваленні колегією суддів постанови про скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позову про визначення місця проживання дітей з матір'ю та стягнення аліментів є помилковим, та таким, що не відповідає висновкам Верховного Суду в аналогічних справах, завданням та основним засадам цивільного судочинства (ст.2 ЦПК України) і вимогам щодо справедливості (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), як загальним засадам цивільного законодавства).

Суддя Київського апеляційного суду В.І. Олійник