Постанова

від 13.11.2024 по справі 487/6363/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 487/6363/21 Головуючий у І інстанції Мазур Ю.Ю.

Провадження №22-ц/824/12182/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Доброванової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр соціально-політичних технологій «Паблік релейшинс», Судово-юридичної газети, ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр соціально-політичних технологій «Паблік релейшинс», ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр соціально-політичних технологій «Паблік-релейшинс», Судово-юридичної газети, ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації направлено до Голосіївського районного суду м. Києва для подальшого розгляду.

У червні 2023 року вищевказана цивільна справа надійшла до Голосіївського районного суду м. Києва.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з 1988 року працює на посаді судді, до 1992 року працював суддею Заводського районного суду м. Миколаєва. З 1992 року до теперішнього часу позивач працює на посадах судді та заступника голови господарського суду Миколаївської області.

У березні 2021 позивачу стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_6 року на сторінці 16 спецвипуск №1(484) «Хто посяде крісла членів Вищої ради правосуддя та судді КСУ: досьє на кандидатів» газети «Судово-юридична газета» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» без зазначення автора оприлюднено текст під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_8».

09 березня 2021 року на інтернет-ресурсі вказаної газети зазначену публікацію також було опубліковано. У вказаних публікаціях стверджується, зокрема, що «оскільки суддею ОСОБА_1 було ухвалено рішення у справі на користь авто гаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_13», він ( ОСОБА_1 ) звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання у користування двох гаражів. Головою правління було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж». « ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів».

Вважає, що поширена відповідачами інформація не відповідає дійсності, нічим не підтверджена, не доведена, є такою, що ображає, принижує та порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, містить недостовірні відомості про нібито зловживання своїми цивільними правами, що полягало в порушенні позивачем моральних засад суспільства, тобто у недодержанні системи етичних норм, правил поведінки, громадянина та судді, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, недотримання етики судді та законодавства щодо статусу судді, про вчинення умисних діянь, що містять ознаки корупції, а саме нібито використання посади судді для отримання гаражу, а також, як наслідок цих протиправних дій, отримання неправомірної вигоди у вигляді гаражу та створення необґрунтованих боргових зобов`язань перед позивачем.

Враховуючи викладене, позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої 02.12.2021 року, просив:

- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та наносить шкоду діловій репутації ОСОБА_1 негативну інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці 16 спецвипуску №1(484) «ІНФОРМАЦІЯ_7» газети «Судово-юридична газета» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» без зазначення автора оприлюднено текст під заголовком: « ОСОБА_1 , заступник голови Господарського суду Миколаївської», а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_12»; «Головою правління було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж (до кооперативу суддя не ступав)»; « ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів, проте гараж кооперативу не повернув»;

- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та наносить шкоду діловій репутації ОСОБА_1 негативну інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет електронною публікацією в статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» під заголовком: ІНФОРМАЦІЯ_8», розміщеною за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-вузлі (веб-сайті) газети «Судово-юридична газета» (sud.ua), а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр соціально-політичних технологій «Паблік релейшинс» спростувати поширену ним недостовірну негативну інформацію не пізніше місяця з дня набрання чинності судовим рішенням шляхом опублікування у газеті «Судово-юридична газета» спростування під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5» ІНФОРМАЦІЯ_6 року на сторінці 16 спецвипуску НОМЕР_1) ««ІНФОРМАЦІЯ_7» газети «Судово-юридична газета» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» без зазначення автора оприлюднено текст під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_8» була розповсюджена недостовірна негативна інформація щодо ІНФОРМАЦІЯ_8. Повідомляємо, що ця поширена редакцією інформація в частині посилання на неправомірні дії ОСОБА_1 не відповідає дійсності, визнана недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та наносить шкоду діловій репутації ОСОБА_1 , рішенням суду, що набрало законної сили;

- зобов`язати солідарно власника інтернет-ресурсу sud.ua та авторів публікацій спростувати поширену ними недостовірну негативну інформацію не пізніше місяця з дня набрання чинності судовим рішенням шляхом розміщення в мережі Інтернет на головній сторінці ресурсу sud.ua спростування під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_9» у такій редакції: «В розділі «Публікації» ресурсу sud.ua газети «Судово-юридична газета» ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті ««ІНФОРМАЦІЯ_2» під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_8, була розповсюджена недостовірна негативна інформація щодо ОСОБА_1 , заступника голови Господарського суду Миколаївської області. Повідомляємо, що ця інформація в частині посилання на неправомірні дії ОСОБА_1 не відповідає дійсності, визнана недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та наносить шкоду діловій репутації ОСОБА_1 , рішенням суду, що набрало законної сили.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що не погоджується з твердженням суду стосовно того, що посилання на його особу у контексті його зв`язку зі злочином не є таким , що принижує честь, гідність та ділову репутацію його як судді місцевого суду. Більш того вважає, що судом не враховано презумпцію невинуватості, оскільки відносно позивача вирок відсутній, а тому посилання на те, що він просив, а потім і отримав неправомірну вигоду є приниженням честі , гідності та ділової репутації ОСОБА_1 .

Також , апелянт зазначає, що твердження суду, щодо обов`язку позивача доводити недостовірність відомостей є помилковим та таким , що не відповідає закону.

Не погоджується апелянт і з тим, що судом відхилено висновок експерта з тих підстав, що надання експерту інформації про те, шо поширена інформація була відібрана журналістами з офіційних відкритих джерел, оскільки висновок експерта щодо фактичного твердження чи оціночного судження не залежить від того з якого джерела експертом отримана інформація, поширена відповідачами.

Представником ТОВ «Центр соціально-політичних технологій «Паблік релейшинс» - адвокатом Старицькою Юліанною Юріївною було подано відзив на апеляційну скаргу. У своєму відзиві зазначає , що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а наведені постанови ВС не відповідають обставинам даної справи. Зокрема зазначає, що поширена інформація є дослівним відтворенням інформації, що зазначена в Ухвалі першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року, яка публічно оголошена та оприлюднена на офіційному веб-сайті ВРП.

Представник відповідача не погоджується з доводом наведеним в позові про те, що поширена інформація негативно вплинула на імідж судді, як кандидата на посаду Вищої ради правосуддя, та вплинула на прийняття рішення делегатами XVIII з`їзду суддів України при голосуванні, оскільки інформацію , яку позивач вважає недостовірною, ще раніше ніж її опубліковано у виданні та на інтернет сторінці Судово-юридичної газети, було оприлюднено у рішенні Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року.

Інших відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у відповідності до вимог процесуального законодавства, надіслав на адресу Київського апеляційного суду за допомогою системи «Електронний суд» заяву, в якій просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача ТОВ «Центр соціально-політичних технологій «Паблік релейшинс» - адвокат Старицька Ю.Ю. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, підтримала доводи, наведені нею у відзиві, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Інші відповідачі у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 08.03.2021 на сторінці 16 спецвипуску № 1 (484) «Хто посяде крісла членів Вищої ради правосуддя та судді КСУ: досьє на кандидатів» газети «Судово-юридична газета» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_10» на веб-вузлі (веб-сайті) газети «Судово-юридична газета» sud.ua, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_11».

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач зазначав, що оскаржувана поширена інформація не відповідає дійсності, нічим не підтверджена, не доведена, є такою, що ображає, принижує та порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, містить недостовірні відомості про нібито зловживання своїми цивільними правами, що полягало в порушенні позивачем моральних засад суспільства, тобто у недодержанні системи етичних норм, правил поведінки, громадянина та судді, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, недотримання етики судді та законодавства щодо статусу судді, про вчинення умисних діянь, що містять ознаки корупції, а саме нібито використання посади судді для отримання гаражу.

На доведення обгрунтованості своїх вимог, ОСОБА_1 подав суду висновок експерта «Українського бюро лінгвістичних експертиз» № 056/103 від 05.05.2021 року, згідно з яким текстові матеріали, надані для експертизи, містять інформацію про те, що ОСОБА_1 звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання в користування двох гаражів. Зазначену інформацію містить такий текстовий сегмент: «ІНФОРМАЦІЯ_12». Текстовий фрагмент, зазначений у відповіді на питання 1, містить інформацію про те, що ОСОБА_1 звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання в користування двох гаражів, виражену у формі твердження. Текстові матеріали, надані для експертизи, містять інформацію про те, що головою правління авто гаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_13» було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж. Зазначену інформацію містить такий текстовий сегмент: Головою правління було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж (до кооперативу суддя не вступав). Тестовий сегмент, зазначений у відповіді на питання 3, містить інформацію про те, що головою правління автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_13» було передано у користування ОСОБА_3 металевий гараж, виражену у формі твердження. Відповідь на питання 5 - текстові матеріали, надані для експертизи, містять інформацію про те, їх ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати ; розписку про отримання у нього в борг коштів. Зазначену інформацію містить такий текстовий сегмент: Він змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів, проте гараж кооперативу не повернув. Відповідь на питання 6 - текстовий сегмент, зазначений у відповіді на питання 5, містить інформацію про те, що ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів, виражену у формі твердження. Відповідь на питання 7 - є лінгвістичні підстави стверджувати, що зазначена в питаннях 1-6 інформація про ОСОБА_1 , наведена, в спецвипуску НОМЕР_1) видання «Судово-юридична газета», збігається з відповідною інформацією про ОСОБА_1 , наведеною на веб-сторінці цього видання. Відповідь на питання 8 - текстові матеріали, надані для експертизи, містять інформацію про ОСОБА_1 , яка може бути принизливою для його тесті й гідності і завдавати шкоди його діловій репутації. Зазначену інформацію містять такі текстові сегменти: «ІНФОРМАЦІЯ_12»; «Головою правління було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж (до кооперативу суддя не ступав)»; « ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів, проте гараж кооперативу не повернув».

Поряд із цим, судом першої інстанції встановлено, що оспорювана позивачем інформація є публічною, міститься у відкритому доступі на сайті Вищої ради правосуддя, відображена у вигляді цитати автора дисциплінарної скарги ОСОБА_2 на дії судді господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1., з посиланням на джерело отримання такої інформації, а саме, рішення ВРП від 15.11.2019 № 3029/1дп/15-19.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що поширена інформація не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не містить фактичних даних, не виходить за рамки суспільної моралі, є дослівним відтворюванням той, що зазначена в Ухвалі першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 3024/1дп/15-19 від 15.11.2019 щодо відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1 , яка розміщена на розміщена на сайті ВРП (як суб`єкта владних повноважень). Інформацію висловлено у формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, так як позивач є публічною особою та підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У відповідності до приписів статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

При цьому під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню (стаття 280 ЦК України).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Таким чином, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

У цій категорії справ суду необхідно надати оцінку балансу права особи, на свободу вираження поглядів, а також права особи на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Пунктом 15 цієї Постанови Пленуму ВСУ роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Згідно частини третьої статті 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до частини 2 статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири.

Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення ЄСПЛ у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції» (Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v. France), п. 55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення «Бразільє проти Франції» (Brasilier v. France), № 71343/01, п. 37), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (див. рішення «Патурель проти Франції».

У відповідності до абз. 5 п. 15 Постанови Пленуму ВСУ, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

В частині 2 п. 19 Постанови ВСУ зазначено, що відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що оспорювана позивачем інформація є публічною, міститься у відкритому доступі на сайті Вищої ради правосуддя, відображена у вигляді цитати автора дисциплінарної скарги ОСОБА_2 на дії судді господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1., з посиланням на джерело отримання такої інформації, а саме, рішенні ВРП від 15.11.2019 № 3029/1дп/15-19.

Стаття «ІНФОРМАЦІЯ_14» є власним продуктом журналістів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у «Судово-юридична газета», оскільки публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення, будь-яких особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі, у комерційних цілях, в поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих з обов`язковим посиланням на джерело отримання такої інформації, що і було зроблено журналістами, які у своїй діяльності використовують публічну інформацію.

Відповідно до статті 10-1 Закону України «Про доступ од публічної інформації» № 2939/2011 зазначено, що публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах. Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення. Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов`язковим посиланням на джерело отримання такої інформації, це стосується і діяльності журналістів.

Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939/2011 забезпечується систематичними та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті34 Конституції України здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 02.10.1992 № 2657-ХІІ зі змінами, вбачається, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. Відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 02.10.1992 № 2939/2011 встановлено, що відкритою є публічна, крім випадків, встановлених законом, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформації, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом.

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна або службова. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров?я, а також адреса, дата і місце народження, відомості про її майновий стан.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основи; свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» інших, Європейський суд з прав людини підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамбг Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посад: особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевої, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Позивач тривалий час є суддею, тобто є публічною особи яка обіймає публічну посаду, а тому межа допустимої критики та обсяг поширся інформації щодо нього є значно ширшим, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності певної територіальної громади, та його особистість та в безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

Інформацію до вищевказаної статті, яку було опубліковано в «Судово-юридичній газеті», було відібрано журналістами із офіційних відкритих джерел, зокрема, з Ухвали першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 3024/1дп/15-19 від 15.11.2019 щодо відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1 , (на підставі дисциплінарної скарги ОСОБА_2 від 24 квітня 2019 року (єдиний унікальний номер Ж-2748/0/7-19), яка розміщена на сайті ВРП за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_15.

Частиною першою статті Закону України «Про вищу раду правосуддя» №1798-VII від 21.12.2016 із змінами та доповненнями унормовано, що Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського самоврядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до частини шостої статті 34 Закону України «Про вищу раду правосуддя» № 1798- VII резолютивна частина рішення Вищої ради правосуддя, її органів оголошується публічно, безпосередньо після його ухвалення, а повний текст рішення оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя не пізніше ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом.

Журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій. Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль "сторожового пса суспільства" (рішення ЄСПЛ у справі "The Observer and The Guardian v. the United Kingdom", від 15 листопада 1991 року). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення ЄСПЛ у справі "Газета "Україна-Центр" проти України" заява № 16695/04 від 15 липня 2010 року, остаточне 15 жовтня 2010 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції про захист прав людини захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 ст. 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про питання, які становлять суспільний інтерес.

Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик або суддя є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, N 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вказана стаття ніяким чином не порушила немайнові права позивача, оскільки висвітлювала питання, які становлять суспільний інтерес щодо публічних осіб, якими є безпосередньо судді.

Позивач повинен довести, що інформація, поширена про нього, була недостовірною. Поширення правдивих фактів, які не є конфіденційною приватною інформацією, не висловлені в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, не можуть вважатися порушенням особистого немайнового права позивача.

Інформація, яка є достовірною, не може порушувати особисті немайнові права або завдавати шкоди відповідним особистим немайновим благам, перешкоджати особі повно та своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до статті 302 Цивільного кодексу України фізична особа не несе відповідальності за поширення інформації, отриманої з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо) в разі її спростування.

При цьому, закон встановлює обов`язок робити посилання на таке джерело. Спеціальні підстави звільнення від відповідальності журналістів передбачено у Законах України «Про телебачення і радіомовлення» та «Про друковані засоби масової інформації».

Так журналісти/аудіовізуальних ЗМІ можуть бути звільнені від відповідальності у випадках, коли, зокрема, інформація є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів власних повноважень, фізичних та юридичних осіб.

Співставляючи зміст наведених публікацій вбачається, що інформація, яка зазначена в статті Судово-юридичної газети є дослівним відтворюванням той, що - зазначена в Ухвалі першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 3024/1дп/15-19 від 15.11.2019 щодо відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1 , яка розміщена на сайті ВРП (як суб`єкта владних повноважень).

Місцевий суд також надав належну оцінку висновку експерта №056/103 від 05.05.2021, вказавши, що такий висновок для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Така позиція суду узгоджується з Постановою ВС від 01.10.2019 року по справі №910/13556/18, де суд наголошує на тому, що оцінка доказів має свій зміст, а саме визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності, достатності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів.

Як вбачається з тексту висновку експерта №056/103 від 05.05.2021, на розгляд експерта були винесені питання щодо форми вираження текстових матеріалів (фактологічного твердження чи оціночного судження) без надання експерті інформації про те, що інформація, зазначена в статті була відібрана журналістами із офіційних відкритих джерел, зокрема, з Ухвали першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 3024/1дп/15-19 від 15.11.2019.

Позивачем у позові стверджується, що інформація поширена у публікаціях, спрямована на створення негативного іміджу як кандидата на посаду Вищої ради правосуддя та вплинула на прийняття рішення делегатами ХУІІІ з`їзду суддів України при голосуванні.

Дані твердження є припущенням Позивача, оскільки не підтверджена жодним належним та допустимим доказом. На спростування даного твердження суд зазначає, що інформація, яку Позивач вважає недостовірною ще раніше ніж її опубліковано у виданні та на інтернет-сторінці Судово-юридичної газети було оприлюднено у рішенні ВРП від 15.11.2019.

Місцевий суд зауважив, що запис з`їзду суддів України, який знаходиться в загальному доступі за посиланням наданим Позивачем, не містить інформації стосовно спірної публікації. Після виступу кандидата йому не задано жодного питання та не запропоновано надати пояснення стосовно інформації, яку містить публікація. А тому неможливо поставити у пряму залежність не підтримання (прийняття рішення «За») кандидатури Позивача від наявності публікації, як про те зазначає Позивач.

Апеляційна скарга не містить доводів на спростування таких висновків суду.

Стаття 10 Конвенції також захищає інформацію або ідеї, які ображають, шокують або викликають занепокоєння. ЕСПЛ у своїй практиці виробив важливий принцип, згідно з яким журналістська свобода охоплює можливе застосування перебільшення або навіть провокації (рішення у справі «Прагер та Обрешлік проти Австрії» (Prager and Oberschlick v. Austria), п. 38).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК Україниі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У демократичному суспільстві преса виконує важливу функцію. І хоча преса не повинна переходити певні межі, зокрема, коли це стосується захисту репутації та прав інших осіб, крім того, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний з її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу. На пресу не тільки покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї, громадськість також має право їх отримувати. В іншому випадку преса не була б в змозі відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі Axel Springer AG проти Німеччини (№2). Свобода вираження поглядів стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або незначні, але й таких, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти державу або будь-яку верству населення. Журналістська свобода включає також можливість перебільшень або навіть провокацій (рішення у справі «Прагер та Обершлік проти Австрії»).

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із рішенням суду і переоцінки доказів, власного помилкового тлумачення скаржником норм законодавства та не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Фактично аргументи, наведені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка.

При цьому, колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ? від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 листопада 2024 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар