Постанова

від 27.11.2024 по справі 361/4692/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 361/4692/22 Головуючий у суді першої інстанції - Радзивіл А.Г.

Номер провадження № 22-ц/824/2695/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2023 року у складі судді Радзівіл А.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Колор» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Полімер-Колор» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, який мотивувала тим, що згідно договору від 02 грудня 2021 року між Броварським міськрайонним центром зайнятості та ТОВ «Полімер-Колор» з 03 грудня 2021 року по 15 грудня 2021 року проходила стажування бухгалтера.

Наказом № 170/к/тр директора TОB «Полімер-Колор» Людмили Гредуновой від 17 грудня 2021 року «Про прийом на роботу ОСОБА_3 », прийнята на посаду головного бухгалтера за основним місцем роботи з 20 грудня 2021 року з посадовим окладом 22 000 грн на місяць, з випробуваним терміном три місяці.

З 01 лютого по 25 лютого 2022 року вона знаходилася в лікарняному на стаціонарному лікуванні, про що роботодавцю були надані копії електронних листків непрацездатності.

В цей період вона працювала в базі 1С дистанційно, нараховувала заробітну плату, відпустки, лікарняні, реєструвала податкові накладні, готувала та здавала звіти в контролюючі органи, тобто виконувала свої безпосередні обов`язки, що підтверджується перепискою у месенджері «Viber» із бухгалтером, кадровиком та зданими звітами.

25 лютого 2022 року знявши дренажі, після виписки з лікарні, у зв`язку з військовою агресією російською федерацією проти України, постійними обстрілами, небезпекою для життя як у м. Бровари так і у Броварському районі, вона вимушена була переїхати для тимчасового проживання до Бориспільського району.

02 березня 2022 року вона повідомила по месенджеру «Viber» директору ТОВ «Полімер-Колор» Людмилі Гредуновій , що вона документально закрила рік, повідомила суму до сплати в бюджет податку на прибуток, що різниця між 2020 роком і 2021 роком 8 000 грн., директор попросила, щоб позивач скинула їй розширену складову по витратах та попередній баланс і декларацію на прибуток за 2020 рік. Для надання даної інформації позивачу потрібна була база 1С. Попросивши директора надати їй віддалений доступ до бази 1С, у відповідь директор їй відмовила.

22 квітня 2022 року зателефонувавши директору, щоб повідомити, що повернулася до м. Бровари і у понеділок 25 квітня 2022 року вийде на роботу, у відповідь почула - зустрінемось поспілкуємось, в даний час розмовляти не можу.

25 квітня 2022 року вона, як завжди на прохідній в журналі розписалась, що вийшла на роботу, а також розписалась в журналі, що взяла ключ від кабінету і пішла до офісу виконувати свої безпосередні обов`язки. В офісі нікого не було.

Виконуючи свої безпосередні обов`язки, а саме: готувала звіт до ФСС з ТВП по лікарняним (виплату), в 12 годин 30 хвилин до кабінету бухгалтерії зайшов охоронець та начальник виробництва, забравши ключ від кабінету та повідомивши, щоб вона покинула офіс, що це наказ директора. Віддавши ключ від кабінету, розписалася в журналі про повернення ключа на охорону, зателефонувала директору, але у відповідь директор безпідставно стала на гучно кричати, принижувати, ображати.

Зазначила, що під час телефонної розмови з директором, вона перехвилювалася, їй стало зле.

25 квітня 2022 року звернувшись до лікарні її поклали на стаціонарне лікування та 02 травня 2022 року зробили операцію.

18 травня 2022 року перевели із стаціонарного лікування на амбулаторне лікування по 19 серпня 2022 року.

Знаходячись на амбулаторному лікуванні вона дзвонила та писала директору по месенджеру «Viber», що їй надали віддалений доступ до бази 1С, що їй телефонують з приводу здачі звітів, що вона може працювати віддалено. Проте директор повідомила, що їй такий працівник не потрібен, прийдіть на звільнення.

Вказує, що її листи непрацездатності з 01 лютого 2022 року по 25 лютого 2022 року, з 26 квітня 2022 року по 19 серпня 2022 року станом на 22 серпня 2022 року не оплачені, хоча заробітна плата весь час працівникам виплачувалась.

19 серпня 2022 року, а саме у п`ятницю, закритий лист непрацездатності.

Крім того в доводах позову вказує, що у період з 26 квітня 2022 року по 19 серпня 2022 року, крім лікарняного вона працювала дистанційно, нараховувала заробітну плату, відпустки, лікарняні, реєструвала податкові накладні, готувала та здавала звіти в контролюючі органи, тобто виконувала свої безпосередні обов`язки, що підтверджується перепискою у месенджері «Viber» із бухгалтером, кадровиком та зданими звітами.

Так, з 26 квітня 2022 року по 19 серпня 2022 року, вона знаходилася в лікарняному на стаціонарному лікуванні.

22 серпня 2022 року приїхавши на роботу її через прохідну не пропустили до офісу, наказали чекати директора. А з 09 годин 00 хвилин до 13 годин 10 хвилин вона чекала на прохідній директора.

Директор приїхала о 13 годин 10 хвилин, до кабінету бухгалтерії позивачу не дозволила заходити, наказала написати заяву на звільнення. Заява про звільнення написана не була.

Також зазначали, що в її присутності в кабінет директора, директор визвала бухгалтера, наказала бухгалтеру нарахувати їй розрахунок невикористаної відпустки з урахуванням заяв за свій рахунок із 26 лютого 2022 року по 24 квітня 2022 року, а позивачу повторно наказала писати заяву на звільнення за власним бажанням.

Відмовившись писати заяву на звільнення за власним бажанням, директор повторно визвала бухгалтера і наказала зробити розрахунок без врахування заяв за власний рахунок, що заяв не буде. Позивачу наказала покинути кабінет і чекати на першому поверху до тих пір поки директор запросить.

Заяви на відпустку за власний рахунок з 26 лютого 2022 року по 24 квітня 2022 року із відмітками внизу в правому кутку листа, номерами наказів написаними власноруч директором, директор розірвала. Проте їй вдалося на телефон сфотографувати заяви до того як директор їх розірвала.

Запросивши її зайти до кабінету в 19 годин 05 хвилин, директор повідомила, що звільнила її по статті і надала наказ про звільнення, щоб позивач поставила підпис про ознайомлення.

Відповідно до наказу №56/к/тр від 22 серпня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_3» директора ТОВ «Полімер-Колор» Людмили Гредуновой, звільнена ОСОБА_1 , головний бухгалтер, з 22 серпня 2022 року у зв`язку з нез`явленням на роботі більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності пункт 5 статті 40 КЗпП України. Бухгалтерії провести розрахунок з ОСОБА_1 за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. Підстава: табелі обліку робочого часу відділу «Бухгалтерія» за: січень 2022, лютий 2022, березень 2022, квітень 2022, травень 2022, червень 2022, липень 2022. На наказі позивач написала, що з наказом і розрахунком не згодна.

На вимогу надати письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми належні при звільнені, провести повний розрахунок, їй відмовили у наданні письмового розрахунку, а надали лише трудову книжку та наказ про звільнення. На вимогу внести належні записи про звільнення до трудової книжки - теж відмовили.

В кінці робочого дня на банківську картку надійшли три суми, позивач вважає, що дві суми це листи непрацездатності з 01 лютого 2022 року по 25 лютого 2022 року, та із 26 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, а третя сума за що нарахована не відомо.

Розрахунок не використаної відпустки позивачу зробили за 16 календарних днів, без урахування заяв на відпустку за власний рахунок збільшивши календарні дні.

25 квітня 2022 року виходу на роботу, не оплатили, 22 серпня 2022 року день звільнення теж не оплатили.

Крім того, ТОВ «Полімер-Колор» нарахована заробітна плата за січень 2022 року, але у повному обсязі не виплачена.

Вважає, що незаконним наказом їй було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тому, що вона перенесла хірургічну операцію, знаходилася на лікарняному їй ніхто не оплатив, на лікарняному у повній мірі виконувала свої безпосередні обов`язки в умовах військового стану, а ще навпаки не допустили до роботи, незаконно звільнили, все це спричинило фізичні, душевні, психічні та моральні страждання, через що, вона постійно думає про незаконне звільнення, постійно думає як та за які грошові кошти жити в умовах військового стану. Позивач зазначила, що не може вночі спокійно спати, у неї і на даний час безсоння. Все це спричинило у виникнення пригніченого стану, внаслідок чого вона почала до всього нервово відноситися, та дійшло до розладу стосунків із близькими родичами.

Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю.

Вважає, що моральна шкода заподіяна їй у розмірі 50 000 грн, і саме у такому розмірі відповідає засадам розумності, справедливості та виваженості на даний час.

Враховуючи викладене, просила суд скасувати наказ № 56/к/тр від 22 серпня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_3» директора ТОВ «Полімер-Колор» Людмили Гредуновой, яким звільнена ОСОБА_1 , головний бухгалтер, з 22 серпня 2022 року у зв`язку з нез`явленням на роботі більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності пункт 5 статті 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на роботі на посаді головного бухгалтера ТОВ «Полімер-Колор» із 22 серпня 2022 року; стягнути з ТОВ «Полімер-Колор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в за період часу з 22 серпня 2022 року по день поновлення на роботі; зобов`язати ТОВ «Полімер-Колор» виплатити нарахований, але не виплачений залишок заробітної плати за січень 2022 року; нарахувати та виплатити заробітну плату за 25 квітня 2022 року та за 22 серпня 2022 року ОСОБА_1 стягнути з ТОВ «Полімер-Колор» на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень та судові витрати; зобов`язати ТОВ «Полімер-Колор» належним чином оформити трудову книжку ОСОБА_1 ; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом не неправильно застосовано норми матеріального права (ст. 40, ст. 255, ст. 237 - 1 КЗпП України) та не відповідність висновків суду обставинам справи. Відсутність безперервність строку тимчасової непрацездатності, як підстави для звільнення працівника за п. 5 ч. 40 КзпП України. Чинення роботодавцем перешкод в допуску працівника до робочого місця, відсутність робочої необхідності для звільнення працівника. Вказує, що незаконне звільнення призвело до заподіяння моральної шкоди.

13 грудня 2019 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ТОВ «Полімер - Колор», у якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції вірно розраховано період непрацездатності позивачки, а тому вона була звільнена належним чином без порушення норм трудового законодавства на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Апелянт не заперечує відсутність її на робочому місці, а лише ставить під сумнів безперервність терміну непрацездатності і вказує, що роботодавець мав звільнити за прогул. Натомість остання стверджувала, що вона виконувала роботу дистанційно і певний час перебувала у відпустці.

Посилання в апеляційній скарзі, що перебуваючи на лікарняному на стаціонарному лікуванні остання працювала дистанційно в бухгалтерський програмі «1С», що підтверджується роздруківкою з застосунку «Viber» вважає таким, що невірно відображає обставини справи, оскільки під час знаходження на лікарняному остання не виконувала зазначену нею роботу. Усю роботу з ведення бухгалтерського обліку товариства вели інші бухгалтери, які працюють на товаристві. Наведені роздруківки, свідчать лише про переписку, яка зовсім не відображає обсяг роботи, яку працівник виконував би кожного дня систематично та не містить обсягу виконаної роботи.

Посилання щодо дистанційної роботи та те, що остання ніби то була на зв`язку із співробітниками та директором вважає невірним та таким, що має на меті лише створити видимість роботи, оскільки віддаленого доступу до бухгалтерського програмного забезпечення позивачка не мала.

Керівництво намагалось з`ясувати стан здоров`я, щоб визвати її на роботу та пояснити, що остання прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера та вона має, як трудові так і моральні обов`язки перед товариством і таке ставлення до покладення на неї обов`язків, які не влаштовують роботодавця, оскільки після нетривалого терміну перебування на посаді пішла на лікарняний і фактично не виконувала роботу для виконання якої її було прийнято.

Також вказує, що з 24.02.2022 керівництво товариства не встановлювало режим простою чи дистанційної роботи на підприємстві. За правилами внутрішнього трудового розпорядку працівники підприємства, як і раніше зобов`язані були виконувати покладені на них обов`язки. Позивачка хоч і мала проблеми зі здоров`ям із заявою про перехід на дистанційну форму роботи або про надання відпустки не зверталась.

Щодо доводів про перешкоджання в доступі до робочого місця не погоджується с такими доводами вважає їх такими, що направлені на дискредитацію відповідача в очах суду. Жодних перешкод у в доступі до робочого місця він не чинив, а рішення, які приймав були лише обумовлені початком війни в Україні, намаганням убезпечити майно товариства від розкрадання у зв?язку із масовими новинами про випадки мародерства, вчинених цивільним населенням, як на території Київської області так і інших областей.

Вказує, що вони не мають записів про вихід на роботу позивачки 25.04.2022 і не підтверджує те, що остання знаходилась на робочому місці 25.04.2022 та виконувала посадові обов`язки. У зв`язку з чим вважає, що надані позивачем фото є неналежним доказом факту виходу на роботу.

Доводи про відсутність виробничої необхідності для звільнення працівника не знаходять свого підтвердження та є надуманими. Підприємство опинилось заручником ситуації, коли прийнятий на роботу працівник фактично 6 місяців не виходив на роботу та був відсутній.

Крім того, посилання, щодо встановлення судом першої інстанції, що остання надавала заяви на відпустку не відповідають дійсності, оскільки на підприємство такі заяви не надходили, позивачка не надала доказів на підтвердження своїй тверджень про направлення зазначених заяв відповідачу, а копії заяв, які долучені до позовної заяви не містять відміток про їх прийняття, а також відсутні документи підтверджуючи надсилання таких заяв.

Також відповідач не погоджується із твердженням щодо заподіяння моральної шкоди, оскільки він не вчиняв зі своєї сторони жодних дій які могли заподіяти моральної шкоди.

При апеляційному розгляді справи позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача ТОВ «Полімер-Колор» до суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином (а.с. 73, 77,78, 80, 82,83, 89, 91, 96-98 т.2) у судове засідання не з`явився та не повідомив суд про поважність неявки до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу за відсутності відповідача та його представника, який будучи обізнаним про да час та місце розгляду справи до суду не з`явився та не зазначив про причини неявки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції розглядаючи вказану справу встановив, що 17 грудня 2021 року ОСОБА_1 наказом № 170/к/тр "Про прийняття на роботу ОСОБА_1 " ОСОБА_1 була прийнята на посаду бухгалтера за основним місцем роботи з 20 грудня 2021 року з посадовим окладом 22000 грн. 00 коп. на місяць, з випробувальним терміном три місяці.(а.с. 14)

Із наданих позивачем роздруківок листів непрацездатності вбачається, що позивач перебувала на лікарняному у наступні періоди:

- листок непрацездатності 3131088-2005865025-1, дата відкриття 01.02.2022 року по 11.02.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.15)

-листок непрацездатності 3131088-2006812584-1, дата відкриття 12.02.2022 року по 17.02.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.16)

- листок непрацездатності 3864879-2007377449-2, дата відкриття 18.02.2022 року по 25.02.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.17)

-листок непрацездатності 4246500-2008161377-1, дата відкриття 26.04.2022 року по 13.05.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.21)

-листок непрацездатності 4246500-2008344486-1, дата відкриття 14.05.2022 року по 17.05.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.22)

-листок непрацездатності 4246500-2008364266-1, дата відкриття 18.05.2022 року по 02.06.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.22)

-листок непрацездатності 4246500-20085-12479-1, дата відкриття 03.06.2022 року по 16.06.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.24)

-листок непрацездатності 4246500-2008655453-1, дата відкриття 17.06.2022 року по 07.07.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.25)

-листок непрацездатності 4246500-2008878613-1, дата відкриття 08.07.2022 року по 21.07.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.26)

-листок непрацездатності 4246500-2009038635-1, дата відкриття 22.07.2022 року по 04.08.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.27)

-листок непрацездатності 4246500-2009038635-1, дата відкриття 05.08.2022 року по 19.08.2022 року, статус готово до сплати, причина захворювання або травма загального характеру. (а.с.28)

Із матеріалів справи вбачається, що 25 лютого 2023 року ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ "Полімер-Колор" написана заява про надання відпустки за власний рахунок у зв`язку з військовою агресією росії із 26.02.2022 року по 25.03.2022 року та військовими діями в країні. (а.с. 34) Даючи оцінку вказаній заяві суд зазначив, що вказана заява не містить відомостей про її прийняття та реєстрацію представником або директором ТОВ "Полімер-Колор".

Також, не містить будь яких доказів її прийняття та реєстрації і датована 28 березня 2023 року ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ "Полімер-Колор" заява про надання відпустки за власний рахунок у зв`язку з військовою агресією росії із 28.03.2022 року по 24.04.2022 року та військовими діями в країні. (а.с. 35)

Із сторінки непронумерованого зошита вбачається, дата 25.04.2022 року прізвище ОСОБА_1 , 9 год 00 хв. проставлений підпис та надалі в графі вказаний час 12 год. 30 хв. (а.с.19, 20), із сторінки непронумерованого зошита вбачається, дата 22.08.2022 року прізвище ОСОБА_1 , 9 год 00 хв. проставлений підпис та надалі в графі 19 год. 18 хв. (а.с. 33)

Суд не прийняв вказані докази як належні та допустимі, оскільки він не містить інформацію щодо предмета доказування. Зокрема, позивач у позовній заяві стверджувала, що це сторінки журналу виходу на роботі у якому здійснюється відображення виходу працівників на роботу, але не можливо дійти такого висновку із копії наданої сторінки. Порядок виходу на роботу та фіксування виходу на роботу на підприємстві здійснювалось у спосіб, який підтверджується доказами наданими стороною відповідача.

Так, 24 лютого 2022 року директором ТОВ "Полімер-Колор" винесено розпорядження за № 12 "Про встановлення нового порядку перетину контрольно-пропускного пункту працівниками".

У п.1 зазначено про те, що допуск на територію контрольно-пропускного пункту (КПП) працівниками підприємства з 24.02.2022 року з 17.00 сторожами дозволяється за "Списком працівників ТОВ "Полімер-Колор" на 2022", затверджених директором, а в разі її відсутності начальником цеху ОСОБА_5 , відповідно до встановленого графіку виходу на роботу по підприємству, який надається на КПП за добу до початку наступного робочого дня.

24 квітня 2022 року директором "Полімер-Колор" на 25 квітня 2022 року затверджений список працівників ТОВ "Полімер-Колор" (для допуску на територію підприємства). У вказаному списку прізвище ОСОБА_1 відсутнє.

17 жовтня 2022 року старшим сторожем ОСОБА_6 у службовій записці зазначено про те, що допуск осіб на територію підприємства був згідно затвердженого списку. ОСОБА_1 у списку відсутня та 25 квітня 2022 року КПП не проходила.

17 жовтня 2022 року начальником цеху складена службова записка про те, що у період з 15.04.2022 року по 25.04.2022 року вона була черговим адміністратором. Згідно затвердженого списку на 25 квітня 2022 року на підприємстві було 18 осіб. В цей день на підприємстві ОСОБА_1 не було. Сторож ОСОБА_7 їй не доповідав про те, що ОСОБА_1 приходила на КПП.

У табелі обліку робочого часу у графі на прізвище ОСОБА_1 за лютий з 01.02.2022 року по 25.02.2022 року міститься відмітка ТН, за 28.02.2022 року - НЗ.

Тобто ТН - оплачувана непрацездатність, НЗ - нез`ясована причина.

У табелі обліку робочого часу у графі на прізвище ОСОБА_1 за березень з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року міститься відмітка НЗ.

У табелі обліку робочого часу у графі на прізвище ОСОБА_1 за квітень з 01.04.2022 року по 25.04.2022 року міститься відмітка НЗ, а з 26.04.2022 року по 30.04.2022 року - ТН.

У табелі обліку робочого часу у графі на прізвище ОСОБА_1 за травень з 01.05.2022 року по 31.05.2022 року міститься відмітка ТН.

У табелі обліку робочого часу у графі на прізвище ОСОБА_1 за червень з 01.06.2022 року по 25.06.2022 року міститься відмітка НЗ, з 26.06.2022 року по 30.06.2022 року міститься відмітка ТН.

У табелі обліку робочого часу у графі на прізвище ОСОБА_1 за липень з 01.07.2022 року по 31.07.2022 року міститься відмітка ТН.

У табелі обліку робочого часу у графі на прізвище ОСОБА_1 за серпень з 01.08.2022 року по 19.08.2022 року міститься відмітка ТН.

Таким чином, із наданих листів непрацездатності вбачається, що позивач перебувала на лікарняних у період з 01.02.2022 року по 25.02.2022 року та з 26.04.2022 року по 19 серпня 2022 року (п`ятниця). Таким чином належними та допустимими доказами не підтверджена відсутність на роботі у період із 26.02.2022 року по 25 квітня 2022 року.

Будь яких наказів про надання відпустки у цей період суду не надано.

22 серпня 2022 року наказом за № 56/к/тр директора ТОВ "Полімер-Колор", "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнено ОСОБА_1 , головного бухгалтера, з 22.08.2022 року у зв`язку з нез`явленням на роботі більш ніж як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності п.5 ст. 40 КЗпП України. (а.с. 36)

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, щооцінивши надані позивачем та відповідачем докази, встановивши відповідно обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про скасування наказу № 56/к/тр від 22 серпня 2022 року "Про звільнення ОСОБА_3 " з 22 серпня 2022 року у зв`язку з нез`явленням на роботі більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності пункт 5 статті 40 КЗпП України.

Також суд визнав не обґрунтованими і інші вимоги позивача у справі.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі суд першої інстанції послався на те, завертаючись до суду із вказаним позовом позивач посилалася на те, що існує заборгованість у відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати, як це вказано у розрахунковому листі за серпень 2022 року зазначено, що борг підприємства становить на кінець місяця - 42034 грн. 77 коп., борг підприємства на початок місяця - 24 грн. 70 коп., до виплати належить 47452 грн. 77 коп., а також по виплаті коштів по листкам непрацездатності, про що відповідач вказав у листі від 05.10.22 року, а саме: лікарняні з 26.04.2022 року по 05.08.2022 року сума доплати склала 19205 грн. 22 коп., лікарняні з 01.02.2022 року по 12.02.2022 року сума доплати склала 5156 грн. 88 коп. Суд звертає увагу на те, що позивач не зверталась із вимогою про стягнення не виплачених та зазначених вище сум із відповідача, а тому суд обмежених розглядом тих вимог із якими звернулась позивач.

Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 5 частиною першою статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що підставою звільнення може бути тільки безперервна непрацездатність більше чотирьох місяців. Сумарний облік часу відсутності працівника не допускається. Вихід на роботу хоча б на один день перериває перебіг чотиримісячного строку. Звільняти за пунктом 5 частини 1 статті 40 КЗпП України можна за умови, що у роботодавця була виробнича необхідність у такому звільненні. Роботодавець має право звільняти працівника тільки в період його хвороби, а не тоді, коли він одужав і вийшов на роботу. Не можна звільнити працівника, якщо він уже одужав і став до виконання своїх трудових обов`язків, незважаючи на те, що тимчасова непрацездатність до цього продовжувалася понад чотири місяці (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 367/6881/15-ц (провадження № 61-465св17)).

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 759/10039/18 (провадження № 61-10705св19), зазначено, що "не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 КЗпП України).

Застосування пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

Згідно з пунктом 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 квітня 2008 року № 189, непрацездатність (утрата працездатності) - це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я.

Випадок тимчасової непрацездатності - тимчасова непрацездатність, яка триває безперервно від початку визначеного захворювання, травми тощо, підтверджується видачею листка непрацездатності з можливим продовженням лікування в одному або декількох закладах охорони здоров`я до відновлення працездатності, що підтверджується закриттям листка непрацездатності - "стати до роботи".

У разі, якщо особа стала непрацездатною з приводу того самого захворювання, травми до виходу на роботу або відпрацювала неповний робочий день, випадок тимчасової непрацездатності не переривається.

Пунктом 4.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 455 від 13 листопада 2001 року (далі - Інструкція № 455), обумовлено, що направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування при наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців безперервно з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п`яти місяців у зв`язку з одним і тим самим захворюванням або його ускладненнями за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз - протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності.

Слід зазначити, що конкретний список захворювань, за яких роботодавець має зберігати за працівником місце роботи й посаду, відсутній, однак, зважаючи на вищенаведений пункт 4.1 Інструкції № 455, конкретний строк збереження місця роботи й посади, а саме 10 місяців з дня настання непрацездатності встановлено лише у випадку захворювання працівника на туберкульоз, що в свою чергу, узгоджується з приписами частини другої статті 25 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", в якій вказано, що особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.

За такого правового врегулювання, звільнення працівника за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України з ініціативи керівництва підприємства можливе у разі нез`явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо така непрацездатність не пов`язана: з вагітністю та пологами; із захворюванням на туберкульоз; із професійним захворюванням або трудовим каліцтвом.

Із матеріалів справи та встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивач у справі ОСОБА_1 була прийнята на роботу у ТОВ «Полімер-Колор» 17 грудня 2021 року згідно до наказу № 170/к/тр на посаду головного бухгалтера за основним місцем роботи з 20 грудня 2021 року з посадовим окладом 22000 грн. 00 коп. на місяць, з випробувальним терміном три місяці.(а.с. 14)

З 01 лютого по 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному згідно до листів непрацездатності : 01.02,2022 року по 11.02.2022 року - 11 днів (листок непрацездатності 3131088-2005865025-1); з 12.02.2022 року по 17.02.2022 року-6 днів (листок непрацездатності 3131088-2006812584-1); з 18.02.2022 року по 25.02.2022 року - 8 днів (листок непрацездатності 3864879-2007377449-2) (а.с. 15-17 т.1).

Тобто у вказаний період позивачка була непрацездатною протягом 25 календарних днів.

Наступний період непрацездатності позивачки (з 26.04.2022 року по 19.08.2022 року): з 26.04.2022 року по 13.05.2022 року - 18 днів (листок непрацездатності 4246500-2008161377-1); з 14.05.2022 року по 17.05.2022 року - 4 дні (листок непрацездатності 4246500-2008344486-1); з 18.05.2022 року по 02.06.2022 року - 16 днів (листок непрацездатності 4246500-2008364266-1); з 03.06.2022 року по 16.06.2022 року - 14 днів (листок непрацездатності 4246500-20085-12479- 1); з 17.06.2022 року по 07.07.2022 року - 21 день (листок непрацездатності 4246500-2008655453-1); з 08.07.2022 року по 21.07.2022 року - 14 днів (листок непрацездатності 4246500-2008878613-1); з 22.07.2022 року по 04.08.2022 року - 14 днів (листок непрацездатності 4246500-2009038635-1); з 05.08.2022 року по 19.08.2022 року - 15 днів (листок непрацездатності 4246500-2009038635-1).

Загальна кількість днів непрацездатності за період з 26.04.2022 року по 19.08.2022 року - 116 календарних днів поспіль.

Приймаючи рішення про звільнення позивача з посади головного бухгалтера на підставі п. 5 ч.1 ст. 40 КЗпП України, відповідачем не було враховано, що за перший період непрацездатності останній із листків непрацездатності був закритий 25.02.2022 року, після чого позивач був працездатний до 25.04.2022 року включно. Тобто за період з 26.02.2022 року по 25.04.2022 року непрацездатність працівника не була підтверджена жодними документами, про що роботодавцем проставлені відповідні відмітки у табелі обліку робочого часу. Про це також вказує суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні: із наданих листів непрацездатності вбачається, що позивач перебувала на лікарняних у період з 01.02.2022 року по 25.02.2022 року та з 26.04.2022 року по 19 серпня 2022 року (п`ятниця). Таким чином належними та допустимими доказами не підтверджена відсутність на роботі у період із 26.02.2022 року по 25.02.2022 року.

Разом з тим відповідач у своєму відзиві на позовну заяву вказує на те що, де знаходилася позивач у період з 26.02.2022 року по 25.04.2022 рік, роботодавцю відомо не було.

Як вбачається із пояснень ОСОБА_1 у вказаний період відсутності, вважала, що знаходиться у відпустці, надання якої заперечується відповідачем. Останній вказує, що позивачем не було погоджено використання днів відпустки у період з 26 лютого 2022 року по 25 квітня 2022 року.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів звернення роботодавця до ОСОБА_1 з метою отримання пояснень щодо відсутності на робочому місці у період з 26 лютого 2022 року по 25 квітня 2022 року.

За матеріалами справи виходить відповідач навіть не намагався з`ясувати причини відсутності працівника на роботі, що ставить під сумнів достовірність наданих Відповідачем доказів та пояснень у справі.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та висновки суду першої інстанції за наслідками розгляду вказаного спору колегія суддів враховує, що підставою для звільнення працівника за п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП України може бути безперервна непрацездатність тривалістю понад 4 місяці, разом із цим у спорі який наразі розглядається апеляційним судом встановлено, що мали місце окремі періоди непрацездатності позивача, які підтверджуються різними листками непрацездатності.

Відсутність на робочому місці протягом чотирьох місяців поспіль обов`язково повинна бути підтверджена наявністю листків непрацездатності, у разі їх відсутності підставою звільнення буде п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09.11.2021 року у справі № 235/5659/20 зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, висловленої у постанові від 03.12.2018 року у справі № 686/21222/16-ц невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника. Вказана правова позиція висловлена також у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 року у справі № 6-1412цс17.

У Відповідача були відсутні підстави для звільнення працівника за п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, натомість Відповідач мав право звільнити працівника за п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України за прогул (за період з 26 лютого 2022 року по 25 квітня 2022 року), однак таким правом не скористався.

Керівник приймає рішення про звільнення на підставі запису у табелі обліку робочого часу та листків непрацездатності. Звільнити працівника за зазначеною підставою можливо вже на наступний день після чотиримісячного строку.

Підсумовувати періоди нез`явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності, тривалість яких менше чотирьох місяців, не можна. Передбачений п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП строк повинен збігти повністю. Закінченням цього строку слід вважати відповідний день четвертого місяця з моменту, коли працівник не з`явився на роботі у зв`язку з хворобою.

З врахуванням викладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір допустився помилки і неправильно застосував норму матеріального права, яка врегульовує спірні правовідносини - п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення про задоволенню позовної вимоги ОСОБА_1 в частині скасування наказу директора ТОВ «Полімер-Колор» Людмили Гредунової № 56/к/тр від 22 серпня 2022 року «щодо звільнення ОСОБА_1 , головного бухгалтера, з 22 серпня 2022 року у зв`язку з нез`явленням на роботі більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності пункт 5 статті 40 КЗпП України та поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді головного бухгалтера ТОВ «Полімер-Колор» із 22 серпня 2022 року.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за весь час її перебування у вимушеному прогулі з 23 серпня 2022 року по дату ухвалення вказаного судового рішення 27 листопада 2024 року, що становить 27 місяців та три робочі дні (25, 26, 27 листопада) .

Такий висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року в справі № 161/8196/22, від 27 березня 2024 року № 753/12518/22.

Обчислюючи середній заробіток за час перебування позивача у вимушеному прогулі, суд апеляційної інстанції вважає, що розрахунок середньої заробітної плати позивача необхідно провести виходячи із місячного окладу - 22000 грн зазначеного у наказі № 170/к/тр від 17 грудня 2021 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_3 » (а.с. 14)., оскільки відповідач не надав суду відомостей про середньо денний заробіток позивача.

Тому виходячи із місячного окладу позивача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 22 серпня 2022 року по день ухвалення вказаного рішення 27 листопада 2024 року в розмірі 597 142,86 грн. ( п`ятсот дев`яносто сім тисяч сто сорок дві гривні 86 копійок).

Стягуючи вказаний заробіток суд виходить що час вимушеного прогулу становить 27 місяців з 23 серпня 2022 року по 23 листопада 2024 року та три робочі дні - 25,26,27 листопада 2024 року тому сума середнього заробітку відповідно повинна становити 597142,86 грн. ( 27 місяців х 22000 грн + 3142,86 ( 22000 \ 21 робочий день у листопаді 2024 року х 3 робочі дні)

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справа № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24) викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.

З огляду на зазначене із присудженої позивачу сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід утримати установлені законодавством України податки і збори.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення із відповідача у справі відшкодування спричиненої їй моральної шкоди, суд апеляційної інстанції враховує наступні норми матеріального права та обставини вказаної справи.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів вирішуючи спір у вказаній частині позовних вимог враховує, що дії відповідача у справі щодо незаконного звільнення позивачки у справі призвело до завдання їй моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, крім того призвело до втрати заробітку та змусило вживати до додаткових зусиль для нормального життєзабезпечення, та призвело до порушення гарантованих ст. 43 Конституції України прав позивача на працю та отримання доходів від вказаної роботи, а тому з врахування характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат їх тривалості на протязі тривалого часу суд апеляційної інстанції вважає, що достатнім буде стягнення 5000 ( п`ять тисяч) грн. на відшкодування спричиненої моральної шкоди, тому задовольняє вказані вимоги частково.

Щодо вирішення інших позовних вимог то колегія суддів враховує, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 проведено розрахунок на нарахованій їй заробітній оплаті та іншим виплатам на час видачі спірного наказу, що не заперечується і самою позивачкою при розгляді справи.

Щодо пояснення позивачки про неправильний розрахунок належної їй заробітної плати є відповідним спором про правильність нарахування належних до виплати сум заробітної плати інших виплат, однак таких вимог позивачка не заявила, а просила лише стягнути нараховану та невиплачену заробітну плату, що унеможливлює вирішення спору по суті.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка у справі звільнена від сплати судового збору як при подачі позову так і при подачі апеляційної в порядку визначеному п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з чим зазначені судові витрати повинні бути покладені на відповідача у справі пропорційно до суми задоволених позовних вимог.

Відповідно з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог та складає 15053,58 грн, з яких 6012,43 грн (597142,86 + 5000 /100), судового збору, що підлягали сплаті до суду першої інстанції та 9032,15 грн ( 6012,43 х 150%) грн, за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати наказ директора ТОВ «Полімер-Колор» Людмили Гредунової № 56/к/тр від 22 серпня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_3 », щодо звільнення ОСОБА_1 , головного бухгалтера, з 22 серпня 2022 року у зв`язку з нез`явленням на роботі більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності пункт 5 статті 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного бухгалтера ТОВ «Полімер-Колор» із 22 серпня 2022 року.

Стягнути з ТОВ «Полімер-Колор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 22 серпня 2022 року по день ухвалення вказаного рішення 27 листопада 2024 року в розмірі 597 142,86 грн. ( п`ятсот дев`яносто сім тисяч сто сорок дві гривні 86 копійок), з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.

Стягнути з ТОВ «Полімер-Колор» на користь ОСОБА_1 на 5000 грн (п`ять тисяч гривень) у відшкодування заподіяної моральну шкоду.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ТОВ «Полімер-Колор» в дохід держави судовий збір у розмірі 15053,58 грн. ( п`ятнадцять тисяч п`ятдесят три гривні 58 копійок) судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв