Постанова

від 28.11.2024 по справі 160/18292/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/18292/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року в адміністративній справі №160/18292/24 (головуючий суддя І першої інстанції Турлакова Н. В.) за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Першотравенської міської ради про визнання про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Першотравенської міської ради, в якому просила:

1) визнати протиправними дії виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області щодо відмови (бездіяльність) у наданні позивачу:

- рішення виконавчого комітету про затвердження висновку про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу щодо відмови від прийняття спадщини від імені її неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті її батька;

- висновок органів опіки та піклування про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу про відмову від прийняття спадщини від імені її неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ії батька;

- витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Першотравенської міської ради від 03.05.2024 року;

2) зобов`язати виконавчий комітет Першотравенської міської ради Дніпропетровської області (ЄДРПОУ 04052666) надати ОСОБА_1 :

- рішення виконавчого комітету про затвердження висновку про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу про відмову від прийняття спадщини від імені її неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ії батька;

- висновок органів опіки та піклування про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу про відмову від прийняття спадщини від імені її неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті її батька;

- витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Першотравенської міської ради від 03.05.2024 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Першотравенської міської ради про визнання про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що предметом позову є не оскарження самого рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у наданні дозволу, а зобов`язання відповідача видати позивачу прийняте рішення про відмову та документи (відповідні рішення), які, з огляду на їх відповіді є в наявності, але відповідач не надає ці документи позивачу, тому вона позбавлена можливості оскаржити рішення виконавчого комітету про затвердження висновку про відмову у наданні дозволу на відмову від прийняття спадщини від імені її неповнолітньої дитини. Також, відповідачем не надано висновок органів опіки та піклування про відмову у наданні позивачу дозволу про відмову від прийняття спадщини від імені її неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті її батька та витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Першотравенської міської ради від 03.05.2024 року, на підставі якого було прийнято, але не видано позивачеві, яке вона має намір оскаржити у суді загальної юрисдикції.

Відповідач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута в порядку статті 311 КАС України.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги встановила наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірні правовідносини виникли у сфері сімейних відносин та стосуються правомірності рішення органу опіки та піклування, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов`язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу.

Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п. 24-25 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 року, заяви №29458/06 і №29465/04).

З тексту позовної заяви вбачається, що позивачем при зверненні до адміністративного суду заявлені вимоги щодо зобов`язання відповідача видати рішення виконавчого комітету про затвердження висновку про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу про відмову від прийняття спадщини від імені її неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті її батька та висновку органів опіки та піклування.

Позивач при цьому вказує, що ці документи їй необхідні для їх оскарження до суду загальної юрисдикції.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Предметом розгляду у цій справі є протиправність дій щодо відмови (бездіяльнсть) у наданні рішення виконавчого комітету про затвердження висновку про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу про відмову від прийняття спадщини від імені її неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті її батька; висновку органів опіки та піклування про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу про відмову від прийняття спадщини від імені її неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ії батька; витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Першотравенської міської ради від 03.05.2024 року правомірність/неправомірність розпорядження Виконавчого комітету Першотравенської міської ради як органу опіки та піклування щодо відмови у наданні позивачу дозволу.

При цьому, позивач наполягає, що вказані документи їй необхідні для звернення до суду загальної юрисдикції з метою оскарження вказаних рішень

Питання розмежування юрисдикції спорів щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування та органів опіки і піклування неодноразово було предметом перегляду Верховного Суду.

Так залишаючи без змін рішення адміністративних судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 756/4477/18 зазначала, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів…

Спірні правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту особистих немайнових прав та інтересів особи та її дітей, гарантованих Сімейним Кодексом.

Подібні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 23 жовтня 2019 року у справі № 352/536/17, від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 522/23095/16-а.

У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту особистих немайнових прав та інтересів матері ОСОБА_1 та її дитини, гарантованих Сімейним кодексом України.

Оскаржене розпорядження, хоч і прийняте суб`єктом владних повноважень, водночас спрямоване на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті немайнові права позивача та її доньки.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року у справі № 947/5258/21.

Доводи апелянта стосовно того, що їй не було надано ні витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті, ні висновку органів опіки та піклування, ні рішення виконавчого комітету про затвердження висновку, колегія суддів оцінює критично, адже, позивач помилково підміняє поняття процесуальної дії «збирання доказів» у відповідності до приписів ЦПК України з наявністю окремого спору щодо заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на вказані вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за вказаною позовною заявою та відношенням порушеного питання до юрисдикції в порядку цивільного судочинства за нормами Цивільного процесуального кодексу України.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.

Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року в адміністративній справі №160/18292/24 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року в адміністративній справі №160/18292/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяС.В. Білак

суддяІ.В. Юрко