Постанова

від 20.11.2024 по справі 357/13949/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 357/13949/21

провадження № 61-9826св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Білоцерківська міська державна лікарня ветеринарної медицини,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року в складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що наказом начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини від 23 жовтня 2021 року № 66-КО ОСОБА_1 , директора лабораторії - лікаря ветеринарної медицини-бактеріолога, звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин протягом двох робочих днів - 20 жовтня 2021 року та 21 жовтня 2011 року згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України з 23 жовтня 2021 року.

Таке звільнення, на думку позивача, є незаконним та результатом помсти новопризначеного начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2., який вимагав від позивача звільнитися за власним бажанням. Проте позивач не лише відмовилася від його пропозиції, а й повідомила Головне управління Держпродспоживслужби в Київській області про тиск новопризначеного начальника шляхом направлення доповідної записки поштою.

Відповідно до інформації з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» доповідну записку позивача з приводу здійсненого тиску було отримано 22 жовтня 2021 року, а вже наступного дня, 23 жовтня 2021 року, позивача було звільнено нібито за прогул. Підставою для прийняття рішення про звільнення в оскаржуваному наказі вказано: 1) акт про відсутність працівника на робочому місці від 20 жовтня 2021 року; 2) акти про відмову від надання письмових пояснень щодо причини відсутності на роботі 20 жовтня 2021 року та 21 жовтня 2021 року; 3) протокол засідання ради трудового колективу від 22 жовтня 2021 року № 1.

ОСОБА_1 просила:

визнати незаконним та скасувати наказ начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини від 23 жовтня 2021 року № 66-КО про застосування до директора лабораторії - лікаря ветеринарної медицини-бактеріолога Білоцерківської міської державної лабораторії Держпродспоживслужби Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення;

визнати незаконним та скасувати наказ начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини від 23 жовтня 2021 року № 66-КО про звільнення ОСОБА_1 з посади директора лабораторії - лікаря ветеринарної медицини-бактеріолога з 23 жовтня 2021 року за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України;

поновити її на роботі у Білоцерківській міській державній лабораторії Держпродспоживслужби Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини на посаді директора лабораторії - лікаря ветеринарної медицини-бактеріолога;

стягнути з Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 95 303,79 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини від 23 жовтня 2021 року № 66-КО про застосування до директора лабораторії - лікаря ветеринарної медицини - бактеріолога ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та про звільнення ОСОБА_1 з посади директора лабораторії - лікаря ветеринарної медицини - бактеріолога з 23 жовтня 2021 року за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Білоцерківській міській державній лабораторії Держпродспоживслужби Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини на посаді директора лабораторії - лікаря ветеринарної медицини - бактеріолога Білоцерківській міській державній лабораторії Держпродспоживслужби Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини.

Стягнено з Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення - 23 жовтня 2021 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

Стягнено з Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі за сплату судового збору в сумі 953,04 грн.

Суд першої інстанцій зробив висновок, що відповідач при винесенні наказу від 23 жовтня 2021 року № 66-КО про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин не дотримався вимог пункту 4 частини першої статі 40 КЗпП України та статті 149 КЗпП України, оскільки ним не доведено відсутність позивача на робочому місці протягом всього робочого часу 20-21 жовтня 2021 року. Це підтверджується підписами ОСОБА_1 в журналі виходу на роботу спеціалістів ветеринарної медицини; перебуванням ОСОБА_1 20-21 жовтня 2021 року у лікаря стоматолога-хірурга Комунального закладу Київської обласної ради «Обласна стоматологічна поліклініка»; складенням ОСОБА_1 21 жовтня 2021 року експертних висновків на замовлення ТОВ «Маревен Фуд Європа» та ТОВ «Фудком»; перевіркою ОСОБА_1 журналів серологічних досліджень, опломбування приміщень архіву, реєстрації результатів випробувань у радіологічному відділі, що мало місце 20-21 жовтня 2021 року; прийняття ОСОБА_1 участі у позачерговому засіданні Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Узинській міській раді від 20 жовтня 2021 року.

Суд першої інстанції не взяв до уваги твердження відповідача щодо викрадення ОСОБА_1 робочих журналів та підроблення висновків експертиз у зв`язку з тим, що ним до матеріалів справи не надано копії обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, ухваленого відносно вказаних фактів.

Суд також критично оцінив зміст акта про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 20 та 21 жовтня 2021 року протягом всього робочого часу, оскільки члени комісії ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 працюють у відповідача, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а робоче місце директора лабораторії ОСОБА_1 знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (в іншій частині міста), а тому члени цих комісій фізично не могли бути присутніми на робочому місці позивача протягом усього робочого часу 20 та 22 жовтня 2021 року.

Зміст актів про відмову працівника надавати пояснення про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 протягом всього робочого часу 20 та 21 жовтня 2021 року суд поставив під сумнів, так як дані акти підписано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , а відповідно до наказу начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2. від 20 жовтня 2021 року № 14АГ, останнім створено комісію для проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника на роботі, до складу якої входили: ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . Таким чином, лише вказані особи були уповноважені з`ясовувати причини відсутності позивача на робочому місці.

Суд першої інстанції звернув увагу на порушення процедури звільнення ОСОБА_1 , яка відповідно до пункту 1.3 посадової інструкції директора лабораторії - лікаря ветеринарної медицини - бактеріолога, затвердженої начальником Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини 20 листопада 2018 року, призначається та звільняється з посади начальником Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини в установленому порядку за погодженням начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області та директора Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та в м. Києві. Суд встановив, що рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади прийнято ОСОБА_2 та озвучено ним на засіданні ради трудового колективу 22 жовтня 2021 року, водночас погодження начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області на звільнення позивача згідно з журналом реєстрації документів, створених установою (№ 2175), зареєстровано лише 23 жовтня 2021 року. Крім того, відповідно до журналу вхідної кореспонденції Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини (а. с. 72 за № 729) відповідь з Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області надійшла та зареєстрована ще 22 жовтня 2021 року, що судом поставлено під сумнів.

За таких обставин суд зробив висновок про невідповідність законодавству наказу начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2. від 23 жовтня 2021 року № 66-КО про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та про звільнення позивача з посади з 23 жовтня 2021 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Тому вказаний наказ підлягає до скасування, а ОСОБА_1 поновленню на роботі.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважав, що з метою ефективного захисту порушених прав позивача необхідним є зобов`язати відповідача Білоцерківську міську державну лікарню ветеринарної медицини виплатити на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу звільнення (23 жовтня 2021 року) до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2023 року заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнено з Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 29 400,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини задоволено частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2022 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що позивач заперечувала свою відсутність на роботі 20 жовтня 2021 року та 21 жовтня 2021 року. При цьому 20 жовтня 2021 року та 21 жовтня 2021 року вона зверталася до лікаря стоматолога-хірурга за медичною допомогою, про що попереджала начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2., а також 20 жовтня 2021 року брала участь у засіданні Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Узинській міській раді.

Згідно з посадовою інструкцією директора лабораторії - лікаря ветеринарної медицини-бактеріолога передбачено виконання посадових обов`язків в межах Білоцерківської міської державної лабораторії Держпродспоживслужби, яка знаходиться за адресою: вул. Курсова, 60-А. м. Біла Церква, Київська область, графік роботи лабораторії: з 08 год 30 хв до 16 год 30 хв. До позовної заяви позивач долучила копію журналу виходу на роботу спеціалістів ветеринарної медицини в Білоцерківській міській державній лабораторії Держпродспоживслужби за період з 01 жовтня 2021 року до 31 жовтня 2021 року, у якому містяться підписи ОСОБА_1 20 жовтня 2021 року та 21 жовтня 2021 року на початку робочого дня та в кінці дня. Проте такий доказ не підтверджує перебування позивача на роботі протягом повного робочого дня 20 жовтня 2021 року та 21 жовтня 2021 року, враховуючи можливість проставлення підпису працівниками одразу як за початок робочого дня, так і за кінець. У свою чергу відповідач надав до суду копію табелю обліку робочого часу за жовтень 2021 року, згідно з яким ОСОБА_1 20 жовтня 2021 року та 21 жовтня 2021 року була відсутня на роботі з нез`ясованих причин.

На обґрунтування того, що позивач зверталася до лікаря до позовної заяви надано довідку, видану лікарем Комунального закладу Київської обласної ради «Обласна стоматологічна поліклініка» ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні в хірурга-стоматолога 20-21 жовтня 2021 року. Проте листом Комунального закладу Київської обласної ради «Обласна стоматологічна поліклініка» від 17 січня 2022 року інформовано адвоката ОСОБА_19. про те, що ОСОБА_1 не зверталася 20 та 21 жовтня 2021 року до вказаного комунального закладу. Крім того, листом Комунального закладу Київської обласної ради «Обласна стоматологічна поліклініка» від 04 травня 2022 року проінформовано адвоката Капустіна В. В. про те, що закладом ініційовано службову перевірку, за результатами якої встановлено, що 20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 дійсно зверталася до лікаря-стоматолога-хірурга ОСОБА_10 за наданням медичної допомоги (вказаний факт відображено в журналі щоденного обліку роботи лікаря-стоматолога (форма № 037о). Із пояснювальної записки ОСОБА_10 з`ясовано, що під час огляду пацієнта, відповідно до протоколу лікування, їй було встановлено діагноз «Гострий гнійний перекоронаріт від 38 зуба» (час послуги 8 хвилин), проведення промивання капішону (час послуги (8 хвилин) та рекомендовано пройти амбулаторний курс лікування. 21 жовтня 2021 року ОСОБА_1 повторно звернулася до лікаря-стоматолога-хірурга, де їй вдруге було проведено промивання капішону (час послуги 8 хвилин) та рекомендовано продовжити лікування. Цього ж дня ОСОБА_1 звернулася до лікаря з проханням видати їй довідку про встановлений діагноз. Відповідна довідка була надана пацієнту безпосередньо лікарем в паперовому форматі з його підписом та печаткою. Після цього ОСОБА_1 лікування не продовжувала. Комунальний заклад працює з 08 год 00 хв до 20 год 00 хв, що надає можливість пацієнтам звертатися за наданням медичної стоматологічної допомоги у вільний від роботи час. Проте з наданих доказів неможливо встановити у який проміжок часу (в робочий час чи поза робочим часом) 20 та 21 жовтня 2021 року позивач була на прийомі у лікаря, враховуючи що графік роботи позивача визначений з 08 год 30 хв до 16 год 30 хв.

Апеляційний суд прийняв до уваги посилання позивача на те, що вона попереджала начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2. про необхідність звернення до лікаря, що підтверджується звукозаписом засідання Ради трудового колективу від 22 жовтня 2021 року. Проте позивач не довів існування об`єктивних причин перебування у поліклініці протягом повних робочих днів 20 та 21 жовтня 2021 року, зокрема, не надано доказів відкриття лікарняного чи перебування на стаціонарному лікуванні. Виписки із сайту «Мій Київстар» щодо вхідних, вихідних телефонних дзвінків за номером телефону позивача не доводять поважних причин відсутності позивача на роботі 20 та 21 жовтня 2021 року понад 3 години. Отже, позивач не довела поважності причин відсутності на роботі понад 3 години протягом повних робочих днів 20 та 21 жовтня 2021 року, що зафіксовано актами про відсутність на робочому місці.

Крім того, позивач посилалася на те, що 20 жовтня 2021 року була присутня на позачерговому засіданні Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Узинській міській раді, на підтвердження чого надала копію протоколу № 2 засідання та диск з відеозаписом засідання. У протоколі № 2 позачергового засідання Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Узинській міській раді від 20 жовтня 2021 року зазначено, що на засіданні була присутня, у тому числі, ОСОБА_1 . З дослідженого судом відеозапису засідання протиепізоотичної комісії від 20 жовтня 2021 року вбачається, що головуючим оголошено, що на засіданні комісії в режимі відеоконференцзв`язку присутні всі члени комісії, які одноголосно проголосували за прийняте на засіданні комісії рішення. Отже, позивач довела, що вона брала участь на засіданні Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Узинській міській раді 20 жовтня 2021 року, але доказів коли саме відбувалося засідання (час початку та закінчення) до суду не надано. При цьому з наданого відеозапису вбачається, що таке засідання не було тривалим за часом.

Позивач також посилалася на те, що 20 та 21 жовтня 2021 року вона виконувала свої посадові обов`язки, а саме 20 жовтня 2021 року здійснила перевірку журналу серологічних досліджень крові на лейкоз, 20 жовтня 2021 року перевірила журнал реєстрації результатів випробувань у радіологічному відділі, 21 жовтня 2021 року перевірила журнал опломбування приміщень архіву, 21 жовтня 2021 року підписала експертні висновки. Проте апеляційний суд оцінив дані доводи критично, адже попередньо зроблено записи працівників датовані 22 жовтня 2021 року, а тому запис позивачем про проведення 20 жовтня 2021 року результатів записів про проведені роботи працівників лабораторії виконаних 22 жовтня 2021 року є суперечливим, оскільки не вбачається об`єктивно можливим перевірити 20 жовтня 2021 року роботу працівників лабораторії, які були виконані лише 22 жовтня 2021 року (тобто пізніше на два дні).

Суд апеляційної інстанції також зауважив, що записи про проведені перевірки в Журналі серологічних досліджень крові з боку позивача ОСОБА_1 носили непостійний характер: 26 лютого 2021 року за період липень-вересень 2020 року, раз на місяць у травні 2021 року, один раз на п`ять місяців з 15 червня до 06 жовтня 2021 року. Запис про перевірку в Журналі опломбування приміщень архіву за період з 27 січня до 21 жовтня 2021 року виконаний позивачем один раз - 21 жовтня 2021 року. Такі записи не спростовують наданих відповідачем доказів про відсутність позивача на робочому місці більше трьох годин 20 жовтня 2021 року і більше трьох годин 21 жовтня 2021 року.

Щодо підписання позивачем експертних висновків від 21 жовтня 2021 року № 001068п/21 і № 000882 з/21, апеляційний суд погодився з доводами, що за змістом вказаних висновків, актом від 20 жовтня 2021 року № 2010/1, забори зразків продукції виконували провідні лікарі ветеринарної медицини ОСОБА_3 і ОСОБА_11 , а лабораторні дослідження здійснювала і безпосереднім виконавцем цих висновків була інший працівник лабораторії - провідний лікар ветеринарної медицини бактеріолог ОСОБА_12 . Підписання вказаних висновків ОСОБА_1 обумовлювалось затвердженням нею висновків як директором лабораторії. При цьому сам факт підписання ОСОБА_1 двох зазначених висновків не спростовує наявних у справі об`єктивних доказів щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі без поважних причин більше трьох годин протягом двох робочих днів, а саме 20 і 21 жовтня 2021 року.

Доводи позивача щодо неможливість членів комісії фізично зафіксувати її відсутність на роботі через певну відстань між лікарнею і лабораторією суперечать наявним у справі доказам (актам, поясненням), за якими зафіксовано факт відсутності позивача на робочому місця протягом вказаних днів.

Апеляційний суд вважав помилковим посилання суду першої інстанції на те, що начальник Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2. не міг підписувати акти про відмову від надання пояснень, оскільки він є керівником лікарні і за посадою має повноваження відбирати пояснення від підпорядкованих працівників, у тому числі приймати рішення про прийняття (звільнення) з роботи працівників лікарні. Посилання суду першої інстанції на сумнівний запис аудіо фіксації, законність якого заперечує позивач, не може вважатись належним і допустимим доказом у справі.

Крім того, висновки суду першої інстанції в мотивувальній частині про зобов`язання відповідача виплатити середню заробітну плату з 23 жовтня 2021 року до часу фактичного виконання цього рішення та висновок в резолютивній частині про стягнення такого заробітку без зазначення суми суперечить статті 235 КЗпП України, тобто є незаконним.

Доводи відповідача про доступ позивача у неробочій час до документів у приміщенні лабораторії з посиланням на акт від 25 жовтня 2021 року виявленої невідповідності на робочих місцях та довідку про зняття та постановку позивачем на охоронну сигналізацію з 18 год 01 хв до 20 год 15 хв 22 жовтня 2021 року приміщення лабораторії Білоцерківської державної лікарні ветеринарної медицини самі по собі не свідчать про вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій, вчинення записів 23 жовтня 2021 року із зазначенням дати 20 жовтня 2021 року, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив.

Встановлено, що згідно з актами від 22 жовтня 2021 року позивач відмовилась надавати письмові пояснення про причини відсутності на робочому місці 20 та 21 жовтня 2021 року. Документи щодо поважності причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 не надала. 22 жовтня 2021 року відбулося засідання Ради трудового колективу Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини в складі голови ради Дерев`янко Н. М. та її членів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 . За результатами засідання ради трудового колективу вирішено, що за порушення трудової дисципліни, вимог трудового законодавства та колективного договору, надати згоду на розірвання трудового договору з директором лабораторії-лікарем ветеринарної медицини-бактеріологом Білоцерківської міської державної лабораторії Держпродспоживслужби Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин). Водночас суд апеляційної інстанції перевірив обставини та за наявними у справі доказами ОСОБА_1 на час звільнення не була членом профспілки.

Судом також встановлено, що 22 жовтня 2021 року начальник Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2 направив лист на ім`я в. о. начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області Куриліну В. М. щодо погодження на звільнення ОСОБА_1 з 23 жовтня 2021 року. Згідно з оригіналом журналу вихідної документації Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини вказаний лист зареєстровано - 22 жовтня 2021 року з вихідним № 01-03/429. Відповідно до оригіналу журналу вхідної документації Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини зареєстровано надходження вказаного листа з погодженням на звільнення - 22 жовтня 2021 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач порушив процедуру звільнення ОСОБА_1 , оскільки рішення про звільнення позивача із займаної посади прийнято начальником лікарні ОСОБА_2 та озвучено ним на засіданні ради трудового колективу 22 жовтня 2021 року, в той час, як погодження начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області на звільнення ОСОБА_1 згідно з журналом реєстрації документів, створених установою (№ 2175), зареєстровано лише 23 жовтня 2021 року. Проте відповідно до журналу вхідної кореспонденції Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини відповідь з Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області надійшла та зареєстрована 22 жовтня 2021 року, що суд першої інстанції поставив під сумнів. Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду з огляду на те, що з наявної у матеріалах справи копії журналу реєстрації документів створених установою за 2021 рік Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області неможливо встановити дату створення документу № 2176 «Щодо погодження звільнення ОСОБА_1 » з вихідним № 10-09-23, адже у журналі стоїть прочерк у колонці дати створення документа. Сам лист Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області № 10-09-23 датований 22 жовтня 2021 року та матеріалами справи підтверджено його надходження до Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини 22 жовтня 2021 року за вх. № 729. Ураховуючи вказане, призначення технічної експертизи з визначення підроблення журналів вхідної та вихідної кореспонденції Головного управління Держпродспоживслужби у Київській області за 22-23 жовтня 2021 року не входить до предмету доказування у цій справі.

Відповідно до наказу Головного управління Держпродспоживслужби у Київській області від 25 червня 2021 року № 406, визнано таким, що втратив чинність пункт 1 наказу Держпродспоживслужби від 26 квітня 2021 року № 267 «Про затвердження Положення про Центральну випробувальну державну лабораторію Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві». яким змінено підпорядкування вказаної установи на Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції погодився із доводами відповідача про те, що станом на час звільнення позивача з роботи погодження такого звільнення з директором Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби не вимагалось. Крім того, таких доводів та (або) підстав позову подана позовна заява не містить.

Оскільки позивач не навела і суд апеляційної інстанції не встановив поважності причин відсутності на роботі з 20 та 21 жовтня 2021 року, її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул) є законним і обґрунтованим.

Апеляційний суд також зробив висновок, що з огляду на результат апеляційного перегляду справи понесені позивачем судові витрати відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають. Тому додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2023 року про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду;

апеляційний суд взагалі не з`ясовував чи були підстави для складання актів про відсутність працівника на робочому місці від 20 та від 21 жовтня 2021 року, не розмежував такі поняття відсутність «на робочому місці» та «на роботі», характер роботи позивача, не надав оцінку допустимості складених актів, на підставі яких позивача звільнено з роботи, їх законності та правомірності, а також не з`ясував чи підтвердилась під час розгляду справи відсутність позивача саме на роботі, а не на робочому місці, про яке зазначено в актах. Таким чином, суд апеляційної інстанції прийняв рішення на підставі недопустимих доказів;

суд апеляційної інстанції, здійснивши переоцінку усіх доказів у справі, безпідставно надав перевагу доказам, які надані відповідачем. Водночас докази, які подавались позивачем проігнорував чи не надав їм належної оцінки;

апеляційний суд залишив поза увагою докази, які наявні у матеріалах справи, зокрема доповідну записку позивача від 18 жовтня 2021 року, в якій повідомлено керівництво Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області про тиск на неї керівника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2 з метою її звільнення. За таких обставин апеляційний суд повинен був більш ретельно перевіряти та оцінювати докази з урахуванням обставини, про які повідомляла позивач, тобто створення завідомо неправдивих штучних доказів спрямованих для надання виду законності її звільнення;

дії ОСОБА_2 щодо складення акта про відсутність позивача на роботі 21 жовтня 2021 року є проявом дій всупереч своєї попередньої поведінці та порушенням принципу добросовісності, а сам акт є сфальсифікованим (недопустимим доказом);

неправильно застосувавши пункт 4 статті 40 КЗпП України, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про вчинення позивачем прогулу 21 жовтня 2021 року, який фактично не був підставою для застосування дисциплінарного стягнення, а також безпідставно вважав, що позивач вчинила прогул 20 жовтня 2021 року як протягом всього дня, так і більше трьох годин впродовж цього дня, що спростовується матеріалами справи.

Аргументи іншого учасника справи

У жовтні 2023 року від Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини надійшов відзив, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що позивач не навела і суд не встановив поважності причин її відсутності на роботі з 20 та 21 жовтня 2021 року, а тому звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.

Відповідач наголошував, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками апеляційного суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 357/13949/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У жовтні 2023 року матеріали справи № 357/13949/21 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року справу призначено судді - доповідачеві Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 вересня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України(суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 522/17702/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/6744/21, від 31 травня 2021 року у справі № 753/1721/19, від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17, від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19, від 08 грудня 2022 року у справі № 686/14032/20; суд апеляційної інстанції встановив обставини на підставі недопустимих доказів).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що наказом Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини від 19 лютого 2013 року № 44 ОСОБА_1 прийнято на роботу до Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини на посаду директора лабораторії - лікаря ветмедицини-бактеріолога Білоцерківської міської державної лабораторії ветеринарної медицини за переведенням з Білоцерківської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 направила на ім`я в. о. начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області доповідну записку щодо службової записки начальника лікарні ОСОБА_2 про виявлені ним порушення, оскільки вважає її необґрунтованою, а факти, викладені в ній - недостовірними. ОСОБА_1 у своїй доповідній записці припустила, що службова записка начальника лікарні ОСОБА_2 є результатом її відмови на пропозицію звільнення за власним бажанням, адже у начальника лікарні є кандидат на її посаду.

20 жовтня 2021 року о 15 год 10 хв начальником лікарні ОСОБА_2 , провідним лікарем ветеринарної медицини ОСОБА_3 та начальником відділу ГУ ДПСС ОСОБА_4. складений акт про відсутність на робочому місці 20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , яка не з`явилася на роботі, в результаті чого була відсутня на роботі 7 годин 12 хвилин, тобто весь робочий час. Згідно з цим актом ОСОБА_1 про свою відсутність на роботі не попередила, на телефонні дзвінки не відповідала.

Наказом Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини від 20 жовтня 2021 року № 14АГ затверджений склад комісії для проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника на роботі; розпочато з 20 жовтня 2021 року роботу комісії.

Лаборантом І категорії Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_17 на ім`я начальника лікарні написано доповідну записку щодо відсутності на робочому місці 21 жовтня 2021 року директора ОСОБА_1 .

З доповідною запискою аналогічного змісту на ім`я начальника лікарні 21 жовтня 2021 року зверталася провідний лікар ветеринарної медицини ОСОБА_18

21 жовтня 2021 року о 16 год 25 хв начальником Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2 , провідним лікарем ветеринарної медицини ОСОБА_5 , провідним лікарем ветеринарної медицини ОСОБА_6 складений акт про відсутність на робочому місці 21 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , в результаті чого була відсутня на роботі 7 год 12 хв, тобто весь робочий час.

22 жовтня 2021 року начальником Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2., начальником Білоцерківського відділу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області ОСОБА_4. та головним бухгалтером Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_7 о 14 год 41 хв складені акти про відмову працівника надавати пояснення про відсутність на робочому місці. Документи щодо поважності причин відсутності на робочому місці 20 та 21 жовтня 2021 року ОСОБА_1 не надала.

22 жовтня 2021 року комісією у складі завідувача відділу - лікаря ветеринарної медицини-епізоотолога ОСОБА_8., головного бухгалтера ОСОБА_7 та провідного лікаря ветеринарної медицини ОСОБА_9 складено акт службового розслідування стосовно відсутності на роботі директора лабораторії-лікаря ветеринарної медицини-бактеріолога Білоцерківської міської державної лабораторії Держпродспоживслужби ОСОБА_1. Комісією встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 20 жовтня 2021 року цілий робочий день з 08 год 30 хв до 16 год 30 хв, про що складено відповідний акт. 21 жовтня 2021 року працівниками Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини написано доповідні записки з метою повідомлення відсутності на роботі ОСОБА_1 , що перешкоджало їх роботі. Керівником Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини в присутності комісії здійснювалися телефонні дзвінки з метою з`ясування причин відсутності на роботі ОСОБА_1 , але відповіді не надійшло. 21 жовтня 2021 року ОСОБА_1 повідомила, що звернулася до лікаря. Комісією з`ясовано, за допомогою програми Helsi, відсутність запису до лікаря ОСОБА_1 . Встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 21 жовтня 2021 року цілий робочий день з 08 год 30 хв до 16 год 30 хв. Комісією складений акт про відсутність працівника на робочому місці. Комісією встановлено відсутність доручень на здійснення роботи поза межами робочого місця та відсутність ОСОБА_1 на підприємстві 20 та 21 жовтня 2021 року. 22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 з`явилася на роботі. Комісією та керівником лікарні ОСОБА_1 було запропоновано надати пояснення про відсутність на робочому місці та подати документи поважності відсутності на роботі. ОСОБА_1 відмовилася надавати будь-які пояснення та документи щодо поважності причин відсутності на робочому місці. Ці обставини були зафіксовані у відповідних актах. Комісія прийшла до висновку щодо наявності в діях ОСОБА_1 грубого порушення трудової дисципліни та запропоновано звільнити її з посади та звернутися за попередньою згодою до Ради трудового колективу лікарні і Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області.

22 жовтня 2021 року комісією Білоцерківською міської державної лікарні ветеринарної медицини запропоновано ОСОБА_1 ознайомитися з актом службового розслідування від 22 жовтня 2021 року та надано можливість надавати пояснення і документи, які спростовують висновки комісії. Відповідно до цього акта ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з актом службового розслідування та наданням пояснень і спростувань.

22 жовтня 2021 року відбулося засідання Ради трудового колективу Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини в складі голови ради Дерев`янко Н. М. та її членів: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 . За результатами засідання ради трудового колективу вирішено, що за порушення трудової дисципліни, вимог трудового законодавства та колективного договору, надати згоду на розірвання трудового договору з директором лабораторії на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).

Листом Головного управління Держпродспоживслужби від 21 жовтня 2022 року, адресованого начальнику Білоцерківського відділу Головного управління Держпродспоживслужби ОСОБА_4., рекомендовано звільнити із займаної посади ОСОБА_1 за безвідповідальне ставлення до виконання службових обов`язків.

22 жовтня 2021 року з Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області до Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини надійшло письмове погодження звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України директора лабораторії ОСОБА_1 з 23 жовтня 2021 року.

Відповідно до табеля обліку робочого часу за жовтень 2021 року ОСОБА_1 20 жовтня 2021 року та 21 жовтня 2021 року була відсутня на роботі з нез`ясованих причин.

Наказом Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини від 23 жовтня 2021 року № 66-КО у зв`язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин протягом двох робочих днів - 20 жовтня 2021 року, 21 жовтня 2021 року за порушення трудової дисципліни до директора лабораторії-лікаря ветеринарної медицини-бактеріолога ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Звільнено ОСОБА_1 з посади директора лабораторії-лікаря ветеринарної медицини-бактеріолога з 23 жовтня 2021 року за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Підстави видання наказу про звільнення є: правила внутрішнього трудового розпорядку Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини; акт про відсутність працівника на робочому місці від 20 жовтня 2021 року; акти про відмову від надання письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі 20 жовтня 2021 року, 21 жовтня 2021 року від 22 жовтня 2021 року; протокол засідання Ради трудового колективу від 22 жовтня 2021 року № 1.

Листом дізнавача сектору дізнання Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області від 13 грудня 2021 року повідомлено ОСОБА_19 про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 жовтня 2021 року за № 12021116030002245 відомостей про вчинене кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 357 КК України.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі

У статті 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з статтею 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

У статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі (див. постанови Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23)).

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див. постанову Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 947/6744/21 (провадження № 61-8268св22) вказано, що «прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України. Вбачається та встановлено місцевим судом, що відповідачем не доведено виділення позивачу конкретно визначеного робочого місця. Місцевий суд також встановив, що посадові обов`язки інспектора з військового обліку не передбачають його присутність саме на робочому місці протягом усього робочого дня, оскільки існує ряд обов`язків, які він має здійснювати як поза робочим місцем, так і поза самою роботою. Наявність у працівника посадових обов`язків, які він має здійснювати поза робочим місцем та які не передбачають його присутність на робочому місці протягом усього робочого дня, не може свідчити про відсутність працівника на робочому місці. Факт відсутності позивача на роботі 06 січня 2021 року протягом більше трьох годин (з 8 год. 30 хв. до 12 год. 00 хв.) також спростовується даними із Журналу прийому та здачі під охорону приміщення військово-мобілізаційного підрозділу, згідно з якими, ОСОБА_1, 06 січня 2021 року було власноручно проставлено, зокрема, дату, підпис та зазначено час прийому приміщення за адресою: АДРЕСА_1, в якому він виконував свої посадові обов`язки, а саме: «08 год. 30 хв» до 17 год. 00 хв. Судом першої інстанції, з врахуванням доказів у справі, встановлено, що 06 січня 2021 року знаходився безпосередньо на підприємстві, виконував трудові обов`язки. Таким чином, установивши, що вчинення позивачем прогулу не знайшло свого підтвердження матеріалами справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що звільнення ОСОБА_1 відбулось без законної підстави, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для поновлення його на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та покладенням на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, розмір якої визначив у 5 000 грн».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2022 року в справі № 686/14032/20 (провадження № 61-7414св22 вказано, що «робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень. Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України, частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, яка переглядається:

при задоволенні позовних вимог суд першої інстанцій зробив висновок, що відповідач при винесенні наказу від 23 жовтня 2021 року № 66-КО про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин не дотримався вимог пункту 4 частини першої статі 40 КЗпП України та статті 149 КЗпП України, оскільки ним не доведено відсутність позивача без поважних причин на робочому місці протягом всього робочого часу 20-21 жовтня 2021 року.

перебування позивача на роботі підтверджується її підписами в журналі виходу на роботу спеціалістів ветеринарної медицини; перебуванням позивача 20-21 жовтня 2021 року у лікаря стоматолога-хірурга Комунального закладу Київської обласної ради «Обласна стоматологічна поліклініка»; складенням ОСОБА_1 21 жовтня 2021 року експертних висновків на замовлення ТОВ «Маревен Фуд Європа» та ТОВ «Фудком»; перевіркою ОСОБА_1 журналів серологічних досліджень, опломбування приміщень архіву, реєстрації результатів випробувань у радіологічному відділі, що мало місце 20-21 жовтня 2021 року; прийняття ОСОБА_1 участі у позачерговому засіданні Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Узинській міській раді від 20 жовтня 2021 року. При цьому, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги твердження відповідача щодо викрадення ОСОБА_1 робочих журналів та підроблення висновків експертиз у зв`язку з тим, що ним до матеріалів справи не надано копії обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, ухваленого відносно вказаних фактів;

крім того, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що зміст акта про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 20 та 21 жовтня 2021 року протягом всього робочого часу є сумнівним, адже члени комісії ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 працюють у Білоцерківській міській державній лікарні ветеринарної медицини, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а робоче місце директора лабораторії ОСОБА_1 знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (в іншій частині міста), тому члени цих комісій фізично не могли бути присутніми на робочому місці позивача протягом усього робочого часу 20 та 22 жовтня 2021 року. При цьому суд першої інстанцій також правильно поставив під сумнів зміст актів про відмову працівника надавати пояснення про відсутність на робочому місці протягом всього робочого часу 20 та 21 жовтня 2021 року, адже ці акти підписано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , а відповідно до наказу начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2. від 20 жовтня 2021 року № 14АГ комісію для проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника на роботі створено у складі: ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . Таким чином, лише вказані особи були уповноважені з`ясовувати причини відсутності позивача на робочому місці;

суд апеляційної інстанції безпідставно вдався до переоцінки певних фактів і доказів, зокрема щодо: нормативної тривалості надання стоматологічних послуг, можливість звернення до лікаря поза межами робочого часу, яким судом першої інстанції надана оцінка відповідно до вимог процесуального законодавства. При цьому порушень процесуального закону не встановлено;

водночас апеляційний суд встановив, що позивач попереджала начальника Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2. про необхідність звернення до лікаря, що підтверджується звукозаписом засідання Ради трудового колективу від 22 жовтня 2021 року; суд також встановив, що позивач брала участь на засіданні Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Узинській міській раді 20 жовтня 2021 року, проте вказав, що доказів коли саме відбувалося засідання (час початку та закінчення) до суду не надано. Із наданого відеозапису вбачається, що таке засідання не було тривалим за часом;

за таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо задоволення вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. Водночас апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду в частині даних позовних вимог.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 367/569/23 (провадження № 61-4703св24) зазначено, що «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22) зазначено, що: «cуми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».

У справі, яка переглядається:

при зверненні до суду ОСОБА_1 , крім іншого, просила стягнути з Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 95 303,79 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів;

суд першої інстанції стягнув з Білоцерківської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення - 23 жовтня 2021 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Суд вважав, що з метою ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача Білоцерківську міську державну лікарню ветеринарної медицини виплатити на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, з часу звільнення - 23 жовтня 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку № 100;

апеляційний суд вважав, що висновки суду в мотивувальній частині про зобов`язання відповідача виплатити середню заробітну плату з 23 жовтня 2021 року до часу фактичного виконання цього рішення та висновок в резолютивній частині про стягнення такого заробітку без зазначення суми суперечить нормам статті 235 КЗпП України та є незаконними;

таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що суд першої інстанції порушив норми статті 235 КЗпП України, оскільки не визначив конкретну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проте апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні цих позовних вимог;

за таких обставин рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, у зв`язку із необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 367/569/23 (провадження № 61-4703св24), дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та постанова апеляційного суду ухвалені без дотримання норм процесуального та матеріального права.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу слід задовольнити частково;

постанову апеляційного суду скасувати;

рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі залишити в силі;

рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року скасувати.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2022 року в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі залишити в силі.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2022 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2022 року в скасованій частині та постанова Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко