Постанова

від 20.11.2024 по справі 369/15039/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 369/15039/19

провадження № 61-3334св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , державне підприємство «Сетам», приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Семчук Марина Адамівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у складі колегії суддів Приходька К. П., Журби С. О., Коцюрби О. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , державного підприємства «Сетам», приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Семчук Марина Адамівна, про визнання недійсними електронних торгів та свідоцтва, визнання недійсним та скасування акта приватного виконавця.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 , державного підприємства «Сетам» (далі -

ДП «Сетам»), приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Семчук М. А., про визнання недійсними електронних торгів та свідоцтва, визнання недійсним та скасування акта приватного виконавця.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обґрунтовували тим, що 05 листопада 1988 року вони уклали шлюб, який розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2014 року у справі № 369/1286/14-ц.

За час шлюбу вони набули у спільну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:05:010:0029 та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене майно у подальшому рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 лютого 2015 року у справі № 369/764/15-ц було розподілено між ними в рівних часткам по 1/2 частині кожному.

На початку листопада 2019 року ОСОБА_1 стало відомо, що вказане майно, яке належить йому на праві спільної часткової власності з ОСОБА_2 було продано за ціною 3 111 980,04 грн в процесі примусового виконання рішення суду через ДП «Сетам» на електронних торгах, які відбулися 28 жовтня 2019 року за номером лоту 377173.

При ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження позивачі довідались, що спірне майне було реалізовано на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2014 року у справі № 369/356/14, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2014 року, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Легбанк» (далі - ПАТ «Легбанк») заборгованість в розмірі 2 904 308,24 грн.

Після незаконного продажу майна, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Семчук М. А. видав свідоцтво та перереєстрував право власності на спірну земельну ділянку та домоволодіння за відповідачем ОСОБА_3 .

Позивачі стверджували, що приватний виконавець з порушенням чинного законодавства передав їх майно на реалізацію, в тому числі незважаючи на те, що майно, на яке він звертав стягнення, належало також і ОСОБА_2 , яка не була боржником за виконавчим листом.

Звертали увагу, що приватний виконавець був обізнаний про те, що спірне майно перебуває у спільній частковій власності, зокрема про що було відомо зі звіту про оцінку домоволодіння.

Крім того, вважали, що спірне майно відчужене за заниженою більше ніж у вісім разів ціною, оскільки відповідно до експертної оцінки нерухомого майна, складеної на замовлення позивачів, вартість земельної ділянки становить 2 411 400 грн, а домоволодіння - 25 642 000 грн.

При цьому звіти про експертну оцінку, що були складені в рамках виконавчого провадження, не відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісними та непрофесійними, проведені без реального огляду, а тому не могли бути використані приватним виконавцем при відчуженні нерухомого майна.

Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

- визнати недійсними електронні торги від 28 жовтня 2019 року, які проведені ДП «Сетам» за лотом № 377173 та оформлені протоколом № 440316

від 28 жовтня 2019 року, за результатами яких було реалізовано: земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:05:010:0029, площею 0,2451 га, що має цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1956234632224 та домоволодіння, загальною площею 828 кв. м, житловою площею 314 кв. м, з надвірними спорудами, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31580232000, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати акт приватного виконавця Говорова П. В. про проведені електронні торги від 04 листопада 2019 року, лот реалізованого майна № 377173, складений в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- визнати недійсним свідоцтво, серія та номер: 3609 від 07 листопада

2019 року, видане приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Семчук М. А. на ім`я ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 28 вересня 2021 року у складі судді Янченка А. В. позовні вимоги задовольнив.

Визнав недійсними електронні торги від 28 жовтня 2019 року, які проведені

ДП «Сетам» за лотом № 377173 та оформлені протоколом № 440316

від 28 жовтня 2019 року, за результатами яких було реалізовано земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:05:010:0029, площею 0,2451 га та домоволодіння, загальною площею 828 кв. м, житловою площею

314 кв. м, з надвірними спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнав недійсним та скасував акт приватного виконавця Говорова П. В. про проведені електронні торги, лот реалізованого майна № 377173.

Визнав недійсним свідоцтво, серія та номер: 3609 від 07 листопада

2019 року, видане приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Семчук М. А. на ім`я ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_2 , яка є співвласником спірного майна, не є боржником у виконавчому провадженні, в межах якого приватним виконавцем було звернено стягнення на спірне майно. При цьому суду не надано доказів того, що вона надавала згоду на продаж цього майна.

Також суд першої інстанції вважав, що висновки Київського апеляційного суду у постанові від 17 лютого 2021 року в справі № 369/1177/20 за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність та рішення приватного виконавця, у задоволенні якої було відмовлено, зазначених обставин не спростовують.

Київський апеляційний суд постановою від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2021 року скасував та ухвалив у цій справі нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі № 369/1177/20 за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність та рішення приватного виконавця судом апеляційної інстанції було досліджено та встановлено низку преюдиційних фактів, які мають значення для вирішення спору у розглядуваній справі, зокрема встановлено відсутність будь-яких процедурних порушень з боку приватного виконавця в ході реалізації оспорюваного майна на електронних торгах.

Суд першої інстанції не врахував, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Підтвердженням такої недобросовісної поведінки позивачів суд вважав невнесення ними до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформації про право часткової власності на спірне майно після ухвалення судового рішення про поділ майна подружжя.

Крім того, колегія суддів зазначала, що оскільки за договором позики позикодавець передає позичальникові грошові кошти у власність, які стають об`єктом спільної сумісної власності подружжя, то в такому випадку позичальником (боржником) стає не чоловік або дружина, а подружжя, яке несе солідарну відповідальність за виконання кредитного договору.

Верховний Суд постановою від 16 листопада 2022 року скасував постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що посилаючись на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 369/1177/20, як на преюдиційне рішення, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 не була учасником вказаної справи, а отже, ухвалені в цій справі судові рішення не мають для неї преюдиційного значення.

Крім того, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, постанова Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 369/1177/20 скасована постановою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року.

Також, посилаючись в оскарженій постанові на положення статті 73 СК України та вказавши, що подружжя несе солідарну відповідальність за виконання кредитного договору, апеляційний суд не врахував, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2014 року у справі № 369/356/14 кредитний договір від 21 лютого 2008 року № 04-09-08 КФ, який укладений між АКБ «Легбанк» і ОСОБА_1 був визнаний недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 в момент його укладення не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

При цьому, грошові кошти в сумі 2 904 308,24 грн стягнуті цим рішенням суду із ОСОБА_1 в порядку реституції (частина перша статті 216 ЦК України), як отримані за недійсним правочином.

Передаючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що він позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи здійснювати їх переоцінку.

Київський апеляційний суд постановою від 26 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2021 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час передачі спірного майна на реалізацію на електронних торгах та їх проведення земельна ділянка та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , належали позивачам на праві спільної власності. Доказів того що ОСОБА_2 дала згоду на продаж на електронних торгах спірних земельної ділянки та домоволодіння, суду надано не було. Така реалізація майна без її згоди та відома порушує її право власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

Отже, під час продажу спірного майна на електронних торгах було порушено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на зазначене, суд першої інстанції при вирішенні цього позову обґрунтовано задовольнив вимогу позивачів про визнання недійсними електронних торгів від 28 жовтня 2019 року, проведених ДП «Сетам» за лотом № 377173 та оформлених протоколом № 440316 від 28 жовтня 2019 року, за результатами яких було реалізовано спірне майно.

Оскільки вимоги позивачів про визнання недійсним та скасування акта приватного виконавця про проведені електронні торги від 04 листопада 2019 року, а також про визнання недійсним свідоцтва, серія та номер: 3609 від 07 листопада 2019 року, виданого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Семчук М. А. на ім`я ОСОБА_3 на спірні об`єкти нерухомого майна, є похідними від вимог позивачів про визнання недійсними електронних торгів, а також порушують право власності ОСОБА_2 на це майно, то ці вимоги обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, та зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

01 листопада 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 07 листопада 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 13 листопада 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2008 року у справі № 6-27563св07, від 15 квітня 2010 року у справі № 6-21170св08, від 03 жовтня 2011 року у справі № 3-98гс11, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 352/1656/15-ц, від 09 лютого 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 753/15957/18.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що оспорюване домоволодіння первинно було набуто ОСОБА_1 як подарунок та не входить до спільного сумісного майна.

Позивачі діяли недобросовісно як учасники цивільних правовідносин, оскільки не повідомили приватного виконавця про існуюче судове рішення про поділ майна.

ОСОБА_1 отримав позику в інтересах сім`ї.

У цій справі відсутні обставини, щоб вказували б на порушення процедури проведення електронних торгів з боку приватного виконавця.

ОСОБА_3 є добросовісним набувачем майна.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2023 року позивачі надіслали відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 05 листопада 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2014 року у справі № 369/1286/14-ц.

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 18 вересня 2014 року у справі № 369/356/14, яке Апеляційний суд Київської області ухвалою від 30 жовтня 2014 року залишив без змін, стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Легбанк» грошові кошти в розмірі 2 904 308,24 грн.

На підставі зазначеного рішення 14 січня 2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області видав виконавчий лист.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 26 лютого 2015 року у справі № 369/764/15-ц про поділ майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині земельної ділянки, площею 0,2451 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 3222482000:05:010:0029, набутої на підставі договору дарування від 04 лютого 2005 року за № 3-204, та по 1/2 частині житлового будинку, загальною площею 828 кв. м, житловою площею 314 кв. м, з надвірними спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1 та зареєстровані за ОСОБА_1

03 вересня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров П. В. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 із примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Легбанк» коштів у розмірі 2 904 308,24 грн.

03 вересня 2019 року у виконавчому провадженні прийнято постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, зокрема: земельну ділянку, кадастровий номер 3222482000:05:010:0029, площею 0,2451 га, та домоволодіння, загальною площею 828 кв. м, житловою площею 314 кв. м, які розташовані на

АДРЕСА_1 .

17 вересня 2019 року прийнято постанову про опис та арешт вказаного нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , а 18 вересня 2019 року - постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

25 вересня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров П. В. отримав:

- звіт від 18 вересня 2019 року № 20190918/01 про незалежну експертну оцінку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ринкова вартість зазначеного домоволодіння становить 1 775 229,15 грн;

- звіт від 18 вересня 2019 року № 20190918/02 про незалежну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 3222482000:05:010:0029, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ринкова вартість земельної ділянки становить 1 336 750,00 грн.

Того ж дня приватний виконавець Говоров П. В. подав заявку до ДП «Сетам» на реалізацію вказаного майна.

28 жовтня 2019 року ДП «Сетам» провело електронні торги за лотом

№ 377173, на яких відповідно до протоколу № 440316 про проведення електронних торгів, було продано земельну ділянку, кадастровий номер 3222482000:05:010:0029, площею 0,2451 га, та домоволодіння, загальною площею 828 кв. м, житловою площею 314 кв. м, які розташовані на

АДРЕСА_1 , за ціною 3 111 980,04 грн, переможцем торгів визначено ОСОБА_3

04 листопада 2019 року приватний виконавець Говоров П. В. склав акт про проведені електронні торги та підтвердження факту надходження коштів у сумі 3 111 980,04 грн.

Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Семчук М. А., на підставі вказаного акта про проведені електронні торги, видав на ім`я ОСОБА_3 свідоцтво

від 07 листопада 2019 року та зареєстрував право власності на спірне нерухоме майно.

03 березня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про припинення юридичної особи ПАТ «Легбанк».

05 березня 2020 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 369/827/14, виданого 14 січня 2015 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Легбанк» заборгованості в розмірі 2 904 308,24 грн винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з припиненням юридичної особи - сторони виконавчого провадження.

Київський апеляційний суд постановою від 17 лютого 2021 року у справі № 369/1177/20 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні скарги, в якій він просив суд:

- визнати незаконною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П. В. у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1: в частині невжиття заходів доведення до відома боржника ОСОБА_1 документів даного виконавчого провадження; в частині опису, накладення арешту та звернення стягнення на належне на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки та домоволодіння, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , через електронні торги ДП «Сетам» на підставі звітів № 20190918/01, 20190918/02 від 18 вересня 2019 року, у тому числі й в частині складення та направлення для виконання заявки на реалізацію арештованого майна до ДП «Сетам» від 25 вересня 2019 року, а також складення акта про проведені електронні торги, лот реалізованого майна № 377173, від 04 листопада 2019;

- скасувати рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П. В., прийняті в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 при примусовому виконанні виконавчого листа № 369/827/14, а саме: постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 17 вересня 2019 року; постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 18 вересня 2019 року; акт про проведені електронні торги, лот реалізованого майна № 377173, від 04 листопада 2019 року; постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 06 листопада 2019 року;

- визнати такими, що не можуть бути використаними звіти

№ 20190918/01, 20190918/02 від 18 вересня 2019 року, відповідно до яких ринкова вартість домоволодіння становить 1 775 229,15 грн, земельної ділянки - 1 336 750 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника.

За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (частина перша статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час проведення торгів).

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів та складанні за результатами їх проведення акта про проведення торгів, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством.

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 вказано, що виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У частині першій статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частин першої та другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно із частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17 вказано, що правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів.

Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Отже, відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Подібний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 підтверджено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу та зазначено, що відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Згідно із частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати, чи не володіє він цим нерухомим майном спільно з іншими особами, вирішити питання про необхідність визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 та від 05 квітня 2021 року у справі № 741/496/18.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання торгів недійсними.

Зі змісту рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 лютого 2015 року у цивільній справі № 369/764/15-ц відомо, що спірні земельна ділянка та домоволодіння були набуті подружжям у спільну власність та розподілені між ними в рівних частках по 1/2 частині кожному.

На момент передачі спірного майна на реалізацію на електронних торгах, а також під час їх проведення, земельна ділянка та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , залишалися у спільній власності позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_2 , будучи співвласником спірного майна, не була боржником у виконавчому провадженні, в межах якого приватний виконавець здійснив звернення стягнення на це майно. Її відсутність як боржника в цьому провадженні означає, що вона не мала зобов`язань перед стягувачем, які могли б бути підставою для продажу її частки в спільному майні.

Крім того, спірне майно на момент звернення стягнення не перебувало в іпотеці у стягувача. Це свідчить про те, що продаж такого майна не міг здійснюватися з огляду на кредитні зобов`язання.

Суду не було надано доказів того, що ОСОБА_2 як співвласник майна надала згоду на його продаж на електронних торгах. Відсутність згоди ОСОБА_2 на реалізацію її частки в майні означає, що електронні торги, під час яких було продано її частку, відбулися з порушенням її прав як власника. Реалізація майна без згоди співвласника порушує його право на володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, проведення торгів ДП «Сетам» 28 жовтня 2019 року за лотом № 377173 щодо спірного майна відбулося з порушенням права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Зважаючи на ці обставини, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оспорюване домоволодіння первинно було набуто ОСОБА_1 як подарунок, оскільки правовий режим спірного майна було змінено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 лютого 2015 року у справі № 369/764/15-ц.

Недобросовісність позивачів у цій справі судом не була встановлена, а добросовісність ОСОБА_3 не може бути підставою для відмови в позові про визнання недійсними електронних торгів за умови, коли встановлено порушення прав власника майна, що реалізовувалося на торгах.

Щодо ефективності заявлених позивачами позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва, визнання недійсним та скасування акта приватного виконавця, колегія суддів звертає увагу, що ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, тобто після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, не дає підстав вийти за межі доводів касаційної скарги, оскільки в цій постанові лише систематизовано актуальні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правомірного та ефективного способу захисту у разі оскарження результатів торгів, проте нових висновків щодо застосування норм права та нового алгоритму вирішення питання про спосіб захисту у цій постанові не сформульовано.

Подібний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 115 постанови від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22.

Суд касаційної інстанції під час розгляду справи є безумовно обмеженим доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Вихід за межі таких доводів та вимог є можливим лише у виняткових, прямо передбачених процесуальним законодавством випадках (правові висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17).

Суд апеляційної інстанції всебічно та повно розглянув справу, надав належну оцінку зібраним доказам, а також правильно застосував відповідні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2008 року у справі № 6-27563св07, від 15 квітня 2010 року у справі № 6-21170св08, від 03 жовтня 2011 року у справі № 3-98гс11, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 352/1656/15-ц, від 09 лютого 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 753/15957/18 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постановусуду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк