Постанова

від 28.11.2024 по справі 695/2034/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 695/2034/22

провадження № 61-7667св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Заклад дошкільної освіти (дитячий садок) «Яблунька»,

третя особа - Золотоніська районна організація профспілки працівників освіти і науки України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Середи Л. В., та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закладу дошкільної освіти (дитячого садка) «Яблунька» (далі - ЗДО «Яблунька»), третя особа - Золотоніська районна організація профспілки працівників освіти і науки України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 лютого 2003 року її призначено на посаду вихователя дошкільного навчального закладу «Яблунька» с. Зорівка Золотоніського району.

04 липня 2022 року наказом ЗДО «Яблунька» № 46 її звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за прогули без поважних причин.

ОСОБА_1 вважала наказ про своє звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки його було прийнято з порушенням вимог частини третьої статті 252 КЗпП України та частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Її було обрано керівником Первинної організації профспілки ЗДО «Яблунька» терміном на п`ять років, тому на її звільнення ЗДО «Яблунька» мав одержати попередню згоду профспілки, членом якої є працівник, а також вищого органу цієї профспілки, що не було зроблено.

Доповідна, надіслана на адресу Золотоніської районної організації Профспілки працівників освіти і науки України, не є належним чином оформленим поданням щодо отримання згоди на її звільнення.

Таким чином, дії ЗДО «Яблунька» порушують гарантії, встановлені частиною першою статті 57-1 Закону України «Про освіту», відповідно до яких працівникам закладів освіти на час особливого періоду гарантується збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 46 «Про звільнення вихователя різновікової групи ОСОБА_1 за прогули», виданий 04 липня 2022 року директором ЗДО «Яблунька» ОСОБА_2 ;

- поновити її на посаді вихователя різновікової групи ЗДО «Яблунька» з 04 липня 2022 року;

- стягнути з ЗДО «Яблунька» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з 06 червня 2022 року до 17 червня 2022 року позивач без поважних причин була відсутня на робочому місці, що підтверджується актами від 06 червня 2022 року - 16 червня 2022 року, в яких зафіксована відсутність позивача на робочому місці.

Відповідно до протоколу № 28 засідання профкому ЗДО «Яблунька» від 04 липня 2022 року профспілковою організацією надано згоду на звільнення позивача за прогул.

Отже, при вирішенні питання про звільнення позивача за прогул роботодавцем належним чином виконано вимоги статей 147-149 КЗпП України та пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України, які регламентують підстави та порядок притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та звільнення з підстав здійснення прогулу без поважних причин.

Також суди не прийняли до уваги доводи позивача про те, що вона подавала заяву про надання їй роботодавцем додаткової оплачуваної відпустки строком на три дні у зв`язку з одруженням близького родича з 06 червня 2022 року до 08 червня 2022 року, одного дня невикористаної щорічної відпустки 09 червня 2022 року, одного дня відпустки без збереження заробітної плати 10 червня 2022 року та по можливості відпустки без збереження заробітної плати на три дні з 13 червня 2022 року до 17 червня 2022 року, оскільки матеріали справи не містять належних, достовірних та допустимих доказів подання цих заяв, їх погодження та видання відповідних наказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 за час своєї роботи в ДЗО «Яблунька» не мала жодного дисциплінарного стягнення, а навпаки добровільно виконувала свої трудові обов`язки, своєчасно підвищувала свій освітньо-кваліфікаційний рівень та дбала про самоосвіту. Звільненням ОСОБА_1 була позбавлена не лише постійного місця роботи, стабільного заробітку, але і припинення свого стажу двадцятирічної роботи, у зв`язку з чим втратила можливість вийти на пенсію.

Також, суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на те, що на утриманні ОСОБА_1 залишилися її мати ОСОБА_3 та племінники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які позбавленні батьківського піклування,

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не було витребувано та досліджено колективний договір, який містить інформацію про порядок та строки надання додаткових соціальних відпусток працівникам ДЗО «Яблунька».

Також, суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку тому, що вона була обрана на посаду керівника Первинної організації профспілки ЗДО «Яблунька» терміном на п`ять років, тому на її звільнення, окрім дотримання загального порядку звільнення, відповідач повинен був одержати попередню згоду профспілки, членом якої є працівник, та вищого органу цієї профспілки, чого відповідачем не зроблено.

Підставою касаційного оскарження рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2024 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 червня 2108 року у справі № 465/6964/15-ц (провадження № 61-15293св18), від 13 червня 2018 року у справі № 488/3841/16-ц (провадження № 61-20624св18), від 20 березня 2019 року у справі № 740/1702/17-ц (провадження № 61-30904св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 564/1072/17 (провадження № 61-44555св18), від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц (провадження № 61-20068св18), від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19 (провадження № 61-3130св21).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року ЗДО «Яблунька» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також у відзиві заявлено клопотання про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат, докази понесення яких будуть надані суду в порядку та в строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

У липні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заперечення проти задоволення клопотання ЗДО «Яблунька» про стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу, оскільки їх розмір є необґрунтованим, неспівмірним та завищеним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 01 лютого 2003 року № 5 ОСОБА_1 прийнята на роботу в дитячий садок «Яблунька» на посаду вихователя.

Згідно з наказом ДЗО «Яблунька» від 04 липня 2022 року № 46 ОСОБА_1 звільнено з посади вихователя різновікової групи 04 липня 2022 року за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

У цьому наказі встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі 06 червня 2022 року, 07 червня 2022 року, 08 червня 2022 року, 09 червня 2022 року, 10 червня 2022 року, 13 червня 2022 року, 14 червня 2022 року, 15 червня 2022 року, 16 червня 2022 року, 17 червня 2022 року без поважних причин, документів ніяких не надала, письмово пояснити причини відсутності відмовилась.

Підставами для видання цього наказу слугували: акти про відсутність працівника на робочому місці від 06 червня 2022 року, 07 червня 2022 року, 08 червня 2022 року, 09 червня 2022 року, 10 червня 2022 року, 13 червня 2022 року, 14 червня 2022 року, 15 червня 2022 року, 16 червня 2022 року, 17 червня 2022 року, відповідно до змісту яких директор ЗДО «Яблунька» ОСОБА_2 у присутності свідків склали акт про відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин. Відсутність позивача на робочому місці у вказані дні також відображено в табелі обліку використання робочого часу.

Відповідно до акта від 09 червня 2022 року № 10 директор ЗДО «Яблунька» ОСОБА_2 у присутності свідків склали акт про те, що працівник ОСОБА_1 була ознайомлена з актами про відсутність працівника на робочому місці, але відмовилася підписувати їх.

13 червня 2022 року директор ЗДО «Яблунька» ОСОБА_2 звернулася до Золотінської районної організації Профспілки працівників освіти і науки України з проханням допомогти вирішити конфліктну ситуацію щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 06 червня 2022 року до 10 червня 2022 року без поважних причин.

Згідно з актом від 16 червня 2022 року № 11 директор ЗДО «Яблунька» ОСОБА_2 у присутності свідків склали акт про те, що працівнику ОСОБА_1 направлено лист з повідомленням з вимогою надати письмову відповідь про відсутність на робочому місці.

15 червня 2022 року ОСОБА_1 на ім`я директора ЗДО «Яблунька» ОСОБА_2 надано пояснювальну записку, зміст якої зводиться до наявності конфлікту між ОСОБА_1 та директором ЗДО «Яблунька» ОСОБА_2 з приводу незгоди ОСОБА_1 виконувати додаткові обов`язки відсутніх працівників. Свою відсутність на роботі ОСОБА_1 пояснювала одруженням 07 червня 2022 року дочки та проведенням організації весілля. Також стверджувала, що писала заяви про надання їй відпустки, однак останні адміністрацією ЗДО «Яблунька» прийняті не були за наказом директора.

Відсутність на роботі з 09 червня 2022 року до 17 червня 2022 року пояснювала відпусткою без збереження заробітної плати на основі заяви, яка також не була прийнята адміністрацією дитячого садка.

17 червня 2022 року ЗДО «Яблунька» листом повідомило ОСОБА_1 , як голову Первинної організації Профспілки працівників освіти і науки України ЗДО «Яблунька», про скликання зборів на 20 червня 2022 року щодо її неявки на роботу. У зв`язку з непрацездатністю ОСОБА_1 , збори було перенесено на 04 липня 2022 року.

04 липня 2022 року протоколом зборів трудового колективу «Яблунька» № 3, на якому була присутня ОСОБА_1 , що підтверджується її підписом, вирішувалось питання відсутності її на робочому місці та прийнято рішення звільнити її за прогул з 06 червня 2022 року до 17 червня 2022 року.

04 липня 2022 року протоколом засідання профспілкового комітету ЗДО «Яблунька» № 28, на якому була присутня ОСОБА_1 , за її ініціативи було вирішено припинити її повноваження як голови профспілки у зв`язку із звільненням та призначенням нового голови ОСОБА_6

04 липня 2022 року протоколом засідання профспілкового комітету ЗДО «Яблунька» № 29 прийнято рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із прогулом з 06 червня 2022 року до 17 червня 2022 року.

04 липня 2022 року голова Золотінської районної організації Профспілки працівників освіти і науки України листом № 30 надала відповідь про вжиті профспілкою дії.

Рішення Золотоніської районної організації Профспілки працівників освіти і науки України оформлене постановою президії від 09 серпня 2023 року № 43-1 причини пропуску робочого часу ОСОБА_1 визнано поважними, а у наданні погодження на її звільнення у зв`язку з відсутністю на робочому місці відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник перебуває і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника на фіксованому робочому місці за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).

Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і в разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19 (провадження № 61-3130св21).

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див. постанови Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20), від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20 (провадження № 61-5863св23)).

Отже, порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника, покладених на нього трудових обов`язків. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогул є дисциплінарним проступком підвищеного ступеня тяжкості, тому у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України за його вчинення передбачене право власника або уповноваженого ним органу застосувати до працівника найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша, друга статті 149 КЗпП України).

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами (див. постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 та постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21), від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22 (провадження № 61-11016св23)).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що ДЗО «Яблунька» було накладено на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення у зв`язку з її відсутністю на робочому місці з 06 червня 2022 року до 17 червня 2022 року включно, що підтверджують акти від 06 червня 2022 року - 16 червня 2022 року, в яких зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 06 червня 2022 року, 07 червня 2022 року, 08 червня 2022 року, 09 червня 2022 року, 10 червня 2022 року, 13 червня 2022 року, 14 червня 2022 року, 15 червня 2022 року, 16 червня 2022 року та 17 червня 2022 року.

ОСОБА_1 було надано можливість надати пояснення з приводу поважності причин її відсутності на роботі, що підтверджується актом від 16 червня 2022 року, яким зафіксовано отримання ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку листа із пропозицією надати пояснення щодо поважності причин відсутності на робочому місці, а також відповідним зверненням ДЗО «Яблунька» від 14 червня 2022 року.

04 липня 2022 року ДЗО «Яблунька» звернувся до виконуючого обов`язки голови профкому ЗДО «Яблунька» за згодою на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулом без поважних причин.

Протоколом № 28 засідання профкому ЗДО «Яблунька» від 04 липня 2022 року профспілковою організацією було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 за прогул.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_1 за прогул ЗДО «Яблунька» належним чином виконано вимоги статей 147-149 КЗпП України та пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України, які регламентують підстави та порядок притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та звільнення з підстав прогулу без поважних причин.

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона подавала заяви про надання їй роботодавцем додаткової оплачуваної відпустки строком на три дні у зв`язку з одруженням близького родича з 06 червня 2022 року до 08 червня 2022 року, одного дня невикористаної щорічної відпустки 09 червня 2022 року, одного дня відпустки без збереження заробітної плати 10 червня 2022 року та по можливості відпустки без збереження заробітної плати на три дні з 13 червня 2022 року до 17 червня 2022 року, оскільки матеріали справи не містять належних, достовірних та допустимих доказів подання цих заяв, їх погодження та видання відповідних наказів.

Також колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що її було звільнено без згоди профспілки з огляду на таке.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 2, 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке відповідно до вимог статей 76, 89 ЦПК є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18 (провадження № 61-6930св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19), від 22 липня 2020 року у справі № 760/11864/16 (провадження № 61-8891св19).

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що 04 липня 2022 року протоколом засідання профспілкового комітету ЗДО «Яблунька» № 29 прийнято рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із прогулом з 06 червня 2022 року до 17 червня 2022 року.

Також судом апеляційної інстанції правомірно визнано необґрунтованим рішення Золотоніської районної організації Профспілки працівників освіти і науки України оформлене постановою президії від 09 серпня 2023 року № 43-1, в якому зазначено, що причини пропуску робочого часу ОСОБА_1 визнано поважними, а у наданні погодження на її звільнення у зв`язку з відсутністю на робочому місці відмовлено, оскільки в цьому рішенні органу профспілки взагалі відсутнє нормативно-правове обґрунтування, на підставі якого воно прийняте та виходячи із яких норм права прогули, вчинені позивачем з 06 червня 2022 року до 10 червня 2022 року та з 13 червня 2022 року до 17 червня 2022 року визнані такими, що вчинені з поважних причин.

При цьому, орган профспілки взяв до уваги пояснення тільки ОСОБА_1 , визнаючи поважними причини неявки на роботі такі, як одруження доньки, допомога 70-ти річній матері та двом племінникам в проходженні медичного огляду для оформлення опіки над дітьми. Враховує, що ОСОБА_1 написала відповідні заяви на відпустку, які залишені в закладі за погодженням з директором, а оскільки директор не прийшла вчасно на роботу, то вихователь не змогла зареєструвати їх.

Однак, жодних доказів в підтвердження таких обставин висновок органу профспілки не містить. Заявлені причини прогулу підтверджуються лише словами ОСОБА_1 , яка без сумніву є зацікавленою стороною у справі.

Крім того, ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях роботодавцю щодо причин її відсутності не згадувала про необхідність проходження медогляду матері, як і не зазначила, коли саме такий огляд проводився та чому саме її участь у його проведенні була необхідною, що вірно враховано судами першої та апеляційної інстанцій.

Отже, заявлені причини прогулу працівника мають бути підтвердженні документально та вказувати на реальну об`єктивну неможливість працівника бути на робочому місці.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечить висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник