Ухвала

від 27.11.2024 по справі 521/10464/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 521/10464/21

провадження № 61-14048ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Одеська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотор», Товариство з обмеженою відповідальністю «Одестехносервіс-М», про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради з позовом звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Позов обґрунтований тим, що до комунальної власності територіальної громади м. Одеси належить окремо розташована будівля загальною площею 15,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку у територіальної громади виникло у зв`язку із розмежуванням державного майна України між загальнодержавною (республіканською) та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05 листопада 1991 року, а також відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ.

В ході здійснення заходів, спрямованих на державну реєстрацію прав на вказане майно позивачем було виявлено, що технічні характеристики вказаної будівлі збігаються із відображеними в технічному паспорті на нежитлове приміщення площею 15,14 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яке 23 березня 2016 року було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 на підставі підроблених документів, оскільки дозвіл на проведення реконструкції вказаного приміщення останньому не надавався, а 25 квітня 2016 року право власності на вказаний об`єкт було зареєстровано за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у частках 1/3 та 2/3 відповідно.

Вважаючи, що вказаний об`єкт незаконно вибув із володіння територіальної громади м. Одеси як власника у зв`язку із незаконними діями вказаних осіб, Департамент комунальної власності Одеської міської ради просив витребувати на користь територіальної громади м. Одеси із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 2/3 частки нежитлового приміщення нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 площею 15,14 кв. м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 884623751237), а із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 - 1/3 частину вказаного приміщення, а також скасувати державну реєстрацію прав власності на вказане майно.

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 16 березня 2023 року у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовив.

Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2021 року про забезпечення позову.

Одеський апеляційний суду постановою від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишив без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 березня 2023 року залишив без змін.

15 жовтня 2024 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року в указаній справі.

Верховний Суд ухвалою від 22 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків.

14 листопада 2024 року до Верховного Суду, на виконання вимог ухвали, від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшла уточнена редакція касаційної скарги а також надано інформацію, разом із відповідним підтвердженням, щодо ціни позову у цій справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК Українине підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

22 листопада 2023 року Конституційний Суд України у рішенні у справі № 10-р(II)/2023 визнав пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК Українитаким, що відповідає Конституції України(є конституційним).

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України(абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК Українималозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК Українималозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.

Ціна позову у цій справі, згідно наданих документів, не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 80 = 242 240,00 грн) та становить 72 000 грн, справа є незначної складності, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.

Таким чином, обставин, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, Верховним Судом у цій справі не встановлено.

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу rаtione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року.

За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Одеська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотор», Товариство з обмеженою відповідальністю «Одестехносервіс-М», про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко