Ухвала

від 27.11.2024 по справі 461/966/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/966/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/323/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційними скаргами представника цивільного відповідача КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» генерального директора ОСОБА_6 та захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2024 року, -

з участю прокурора ОСОБА_9 ,

представників потерпілих -

адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

представників цивільного відповідача

ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ,

захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_16 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 , -

встановила:

цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Львова, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 ,

засуджено за ч.1 ст. 140 КК України до двох років обмеження волі.

На підставі п.2 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов задоволено та постановлено стягнути з КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь ОСОБА_12 - 1 000 000 грн. моральної шкоди; на користь ОСОБА_17 - 1 000 000 грн. моральної шкоди; на користь ОСОБА_13 - 1 000 000 грн. моральної шкоди; на користь ОСОБА_17 - 533 427,18 грн. матеріальної шкоди; на користь ОСОБА_13 - 358 598,58 грн. матеріальної шкоди.

Вирішено питання з процесуальними витратами та речовими доказами.

Згідно вироку суду, ОСОБА_7 , будучи медичним працівником, перебуваючи на посаді завідувача відділення, лікаря-отоларинголога отоларингологічного відділення стаціонару Комунального підприємства Львівська 1-а міська клінічна лікарня ім. Князя Лева , володіючи вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю «Оториноларингологія», в період з 27 по 29 грудня 2016 року, перебуваючи у приміщенні вказаної лікарні за адресою: АДРЕСА_2 , несучи персональну відповідальність, як лікуючий лікар за організацію надання медичної допомоги, забезпечення належної діагностики та лікування, при підготовці до планового оперативного втручання, забезпечення динамічного спостереження у післяопераційному періоді хворого ОСОБА_18 , неналежно виконала свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки - смерть хворого ОСОБА_18 та виразилось в наступному.

Так, після госпіталізації 27 грудня 2016 року ОСОБА_18 в стаціонар та до моменту проведення планового оперативного втручання у вигляді септопластики переділки носа і конхопластики, що мало місце об 11.00 год. 28 грудня 2016 року, ОСОБА_7 попри виставлений діагноз: «Катаральний синусит. Викривлення переділки носа з порушенням дихання. Хронічний гіпертофічний риніт», що вказувало на наявність ознак гострого запалення слизової оболонки приносових пазух, не провівши лікування виявленого захворювання, не переконавшись у відсутності запального процесу та не забезпечивши проведення додаткових досліджень та обстежень (в тому числі, дослідження коагулограми крові та біохімічного аналізу крові), провела планове оперативне втручання в порожнині носа без проведення повної діагностики стану хворого перед проведенням такого виду планового оперативного втручання, що в кінцевому результаті, спровокувало генералізацію вірусно-бактеріальної інфекції.

Після проведення оперативного втручання, упродовж дня 29 грудня 2016 року у хворого ОСОБА_18 відмічалось прогресивне погіршення стану, що було обумовлено розвитком токсикоз-септичного стану. Враховуючи такий важкий стан, для проведення додаткових методів дослідження, 29 грудня 2016 року о 19.00 год. хворого ОСОБА_18 переведено у відділення анестезіології та інтенсивної терапії (ВАІТ) Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», що за адресою: АДРЕСА_3 , з діагнозом при госпіталізації: «Викривлення перегородки носа з порушенням дихання. Ниркова недостатність. Сепсис», де медичними працівниками вказаного закладу останньому до 21.30 год. 30 грудня 2016 року надавалась медична допомога згідно з описаного діагнозу та о 22.00 год. 30 грудня 2016 року хворого ОСОБА_18 переведено у реанімаційно-анестезіологічне відділення №1 (РАВ №1) Комунального некомерційного підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (за адресою: м. Львів, вул. Чернігівська, 7) з діагнозом при госпіталізації: «Сепсис. Набряк головного мозку. Гостре пошкодження нирок. Гостра серцево-судинна недостатність», де йому надавалась належна медична допомога. Однак, незважаючи на проведену реанімаційну допомогу, на фоні прогресуючого розвитку токсикоз-септичного стану і поліорганної недостатності, о 01.35 год. ІНФОРМАЦІЯ_4 року лікарями КНП «Львівська обласна клінічна лікарня» констатовано біологічну смерть ОСОБА_18 .

Причиною смерті ОСОБА_18 стала генералізована вірусно-бактеріальна інфекція з розвитком токсикоз-септичного стану, поліорганної недостатності породжена хірургічним втручання у порожнину носа за наявності гострого запалення слизової оболонки приносових пазух.

В апеляційній скарзі представник цивільного відповідача КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» генеральний директор ОСОБА_19 покликається на те, що рішення суду про задоволення цивільного позову цивільних позивачів у кримінальному провадженні в повному обсязі, винесено упереджено, необ`єктивно, з грубими порушеннями вимог чинного законодавства України, з ігноруванням та перекрученням поданих цивільним відповідачем доказів і аргументів.

Разом з тим зазначає, що відповідач визнає витрати позивачів на медичні вироби та лікарські засоби в розмірі 6 635,12 грн., однак, не погоджується із сумою витрат на поховання ОСОБА_18 , що становить 14 150 грн., згідно товарного чека № 223 від 03 січня 2017 року, та із визначенням витрат на спорудження надгробного пам`ятника в розмірі 72 965 грн., відповідно до товарних чеків від 13 червня 2018 року на суму 33 800 грн. і від 02 липня 2018 року на суму 39 165 грн., які, на думку апелянта, не можуть бути прийнятим як достовірні докази оплати понесених витрат, так як виписані з порушенням п.6 «Інструкції про порядок оформлення суб`єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами», затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України від 08.07.1997 № 343, і не містять штампу «оплачено».

Вважає завищеною вартість надгробного пам`ятника і такою, що не відповідає фактичній вартості стандартних пам`ятників в даній місцевості.

Також наголошує, що упередженим, протиправним є рішення суду щодо розрахунку суми нарахувань відшкодування за втратою годувальника, що становить 798 275,64 грн., визначеної на підставі недопустимого доказу - довідки про доходи ОСОБА_18 за період з січня по грудень 2016 року, виданої ТОВ «ДТ Технокомплект» 23 грудня 2019 року і за відсутності доказів того, що дружина - ОСОБА_13 не працювала 2017 - 2023 роки, а лише здійснювала догляд за сином, тобто, має право на відшкодування шкоди.

Акцентує, що суд першої інстанції, задоволивши вимоги про стягнення моральної шкоди в повному обсязі, дійшов до хибного висновку, що справедливою сатисфакцією є сплата на користь позивачів моральної шкоди у розмірі по 1 000 000,00 грн. кожному, однак, не взяв до уваги той факт, що така сума є завищеною, належними доказами не підтвердженою і не повинна призводити до надмірного збагачення.

Зазначає, що до цивільного відповідача КНП «Львівська 1-а міська клінічна лікарня ім. Князя Лева» (яке на даний час стало відокремленим підрозділом «Лікарня Князя Лева» КНП «Львівське ТМО 2»), немає конкретних претензій ні від цивільних позивачів, ні від органів досудового слідства, ні від суду. Тобто, слідство і суд не встановили в діях КНП «Львівська 1-а міська клінічна лікарня ім. Князя Лева» ознак злочину.

Покликається на те, що стягнення з КНП «Львівське ТМО 2» - об`єкта критичної інфраструктури суми у розмірі 892 025,76 грн. призведе до кризової ситуації - порушення або загрози порушення штатного режиму функціонування окремого об`єкта критичної інфраструктури, реагування на яке потребує залучення додаткових сил і ресурсів.

Просить змінити вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2024 року та зменшити суму матеріального та морального відшкодування, які підлягають стягненню з цивільного відповідача - Комунального некомерційного підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» у зв`язку із неповнотою судового розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 зазначає, що вирок суду є незаконним, у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, невирішенням клопотань сторони захисту щодо неналежності і недопустимості ряду доказів у кримінальному провадженні.

Вказує на порушення права на захист, численні суперечності у датах (період з 27 по 29.12.2017, 28.12.2016, 29.12.2016, 30.12.2016, 02.01.2017) у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, що не дає можливості встановити точну дату вчинення кримінального правопорушення, у зв`язку з чим стороною захисту під час підготовчого провадження заявлялось клопотання про повернення обвинувального акта від 27 січня 2020 року прокурору, однак ухвалою суду від 12 березня 2020 року в задоволенні такого було відмовлено.

Наголошує на відсутності об`єктивної сторони інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_7 кримінального правопорушення, оскільки у вироку не зазначено, яке саме лікування і якого захворювання повинна була провести обвинувачена, які конкретно види додаткових досліджень та обстежень виконати та які саме методи повної діагностики провести, також не вказано, які саме професійні обов`язки неналежно виконано ОСОБА_7 , чим такі обов`язки обумовлено, та вимоги яких конкретно нормативних актів нею порушено.

Акцентує, що під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду.

Окрім цього вважає, що зібрані у даному кримінальному провадженні докази є недопустимими, оскільки, призначаючи прокурорів у цьому ж кримінальному провадженні постановою від 13 грудня 2018 року, перший заступник прокурора Львівської області ОСОБА_20 перебував у відпустці, відтак діяв поза межами наданих йому процесуальних повноважень.

Покликається на те, що всі процесуальні дії та рішення прокурора ОСОБА_9 та інших прокурорів, визначених постановою першого заступника прокурора Львівської області ОСОБА_20 від 13 грудня 2018 року у даному кримінальному провадженні, прийняті/вчинені починаючи з 13 грудня 2018 року, у тому числі - підтримання публічного обвинувачення під час судового розгляду справи за відсутності винесеної відповідно до закону постанови про призначення групи прокурорів - є незаконними.

Зазначає про недопустимість гістологічних матеріалів та похідних доказів за принципом «плодів отруєного дерева», оскільки внаслідок не відкриття таких матеріалів та не надання до них доступу за клопотанням захисника, сторона захисту була позбавлена можливості ознайомитись та оглянути такі предмети (скляну банку з вологим архівом, парафінові блоки та предметні скельця), дослідити їх ознаки та якості, зокрема, кількість, зроблені маркування, інші властивості та відобразити їх шляхом фотографування.

На думку апелянта, висновки суду про те, що медична картка стаціонарного хворого № 31706 не є тимчасово вилученим майном, а відтак, на таке майно не повинен накладатись арешт як захід забезпечення кримінального провадження, суперечить чинному законодавству та матеріалам справи.

Крім цього вважає, що враховуючи положення ч.1 ст. 87 КПК України та доктрини про «плоди отруєного дерева», недопустимими доказами є також протокол огляду речей (медичної карти стаціонарного хворого № 31706 на прізвище ОСОБА_18 ) від 12 січня 2017 року, висновок експерта № 15/2017 від 27 січня 2017 року, висновок експерта № 201- 2017/о від 25 жовтня 2018 року, висновок експерта № 31/19 від 18 листопада 2019 року, висновок експерта №105 від 19 липня 2023 року, оскільки ці докази здобуто завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини та вони не можуть ґрунтуватись на доказах, визнаних судом недопустимими.

Наголошує, що наявними у справі доказами, дослідженими під час судового розгляду, не підтверджується, що ОСОБА_18 на момент поступлення в стаціонар для проведення планового оперативного втручання, хворів на будь-яке захворювання, окрім того, яке послужило причиною для проведення операції (викривлення переділки носа); що ОСОБА_18 перебував в стані реконвалесцент після перенесеного ГРЗ (а також, не встановлено, скільки такий стан триває); що існують законодавчі заборони для проведення планового оперативного втручання, якщо пацієнт перебуває в стані реконвалесцент після перенесеного ГРЗ; що ОСОБА_7 знала та мала об`єктивні дані про будь-які не пов`язані з оперативним втручанням захворювання у ОСОБА_18 , які б були об`єктивно встановлені лабораторними дослідженнями, проведеними останньому перед оперативним втручанням, оглядом та опитуванням ОСОБА_18 лікарем анестезіологом, оглядом та опитуванням ОСОБА_18 . лікарем ОСОБА_7 , іншими обстеженнями; що ОСОБА_7 повинна була, але не провела перед оперативним втручанням ОСОБА_18 , якихось обстежень, на підставі яких можна було б виявити захворювання, які не пов`язані із проведенням операції, та які б забороняли проведення такої.

Просить скасувати вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2024 року та закрити кримінальне провадження, у зв`язку із відсутністю в діяннях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України.

На вищезазначені апеляційні скарги представника цивільного відповідача та сторони захисту представник цивільних повивачів, потерпілої та законного представника ОСОБА_21 , потерпілої ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_10 подала заперечення, в яких зазначає, що вирок суду є законним, обґрунтованим і мотивованим, а відтак не вбачає підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а вирок Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2024 року - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ захисника - адвоката ОСОБА_16 , пояснення обвинуваченої ОСОБА_7 , виступи представників цивільного відповідача ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які підтримали апеляційні скарги, виступи представників потерпілих - адвокатів ОСОБА_22 , ОСОБА_11 , пояснення потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і думку прокурора про їх заперечення та залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За правилами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає, що вказані вимоги закону судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_7 були дотримані.

Так, при доказуванні обставин, які утворюють подію конкретного злочину, належить встановлювати передбачені нормою кримінального закону наслідки діяння для матеріальних складів та наявність між ними причинного зв`язку. Подія злочину розуміється як елемент об`єктивної сторони складу злочину, що відбувся у певному часі, місці та певним способом.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України, за яке її засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, ретельно дослідженими й перевіреними в судовому засіданні, яким дана у відповідності до вимог ст. 94 КПК України об`єктивна оцінка.

У справах «Мехмет Шентрюк проти Туреччини» від 09 квітня 2013 року, «Лопес де Соуза Фернандес проти Португалії» від 16 грудня 2015 року, «Альтуг проти Туреччини» від 30 червня 2015 року Європейський суд з прав людини встановив, що у досліджених судом зверненнях щодо неналежного надання медичної допомоги медичними працівниками, в результаті якого наступили тяжкі наслідки, державою була порушена ст. 2 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - право на життя.

Суд постановив, що позитивним зобов`язанням держави є охорона життя людини - держава повинна змусити лікарні та медичних працівників вжити відповідні заходи для захисту життя своїх пацієнтів, а також створити ефективну незалежну судово-медичну систему, що дозволяє встановити причини смерті, якщо вона наступила в лікарні або якщо пацієнт перебував під постійним та ефективним медичним контролем, і міру відповідальності медичного персоналу та притягнення винних до відповідальності.

Так, відповідно до посадової інструкції лікаря-отоларинголога, дослідженої місцевим судом, до функціональних обов`язків ОСОБА_7 , зокрема, входить надання спеціалізованої лікувально-діагностичної й консультативної отоларингологічної допомоги населенню із захворюваннями ЛОР-органів. Окрім цього, згідно з п. «а» ч.1 ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року на медичних працівників, в тому числі, покладені професійні обов`язки - сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу.

Разом з тим, як вбачається зізмісту обвинувального вироку, ОСОБА_7 , будучи медичним працівником, неналежно виконала свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки - смерть потерпілого ОСОБА_18 , причиною якої стала генералізована вірусно-бактеріальна інфекція з розвитком токсикоз-септичного стану, поліорганної недостатності породжена хірургічним втручання у порожнину носа за наявності гострого запалення слизової оболонки приносових пазух.

На думку колегії суддів, з врахуванням принципу змагальності сторін в кримінальному процесі, місцевим судом проаналізовані представлені докази по справі і встановлено причинно-наслідковий зв`язок між діями лікаря-отоларинголога ОСОБА_7 та смертю її пацієнта ОСОБА_18 .

Зокрема, судом першої інстанції допитано потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_23 - матір та дружину померлого ОСОБА_18 , проаналізовано показання свідків - лікарів, фахівців, консультантів, медичного персоналу КНП «3-тя міська поліклініка», 1 МКЛ ім. Князя Лева, Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

Так, свідок ОСОБА_24 терапевт КНП «3-тя міська поліклініка» в судовому засіданні зазначила, що 20 грудня 2016 року до неї звернувся ОСОБА_18 зі скаргами на ГРВІ. Діагноз підтверджений, призначено лікування. Повторний візит 24 грудня 2016 року показав стабілізацію стану, але були виявлені проблеми з носом.

Свідок ОСОБА_25 - лікар 3-ї міської поліклініки пояснив, що ОСОБА_18 прийшов до нього на прийом без медичної картки. Після огляду поставлено діагноз "катаральний синусит", направлено на рентген. Лікування не призначав, оскільки хворий потребував стаціонарної допомоги.

Свідок ОСОБА_26 - медична сестра-анестезиста 1 МКЛ ім. Князя Лева зазначила, що проводила анестезію під час операції ОСОБА_18 . Операція пройшла без ускладнень, пацієнт був переведений у післяопераційну палату, де за ним спостерігали.

Свідок ОСОБА_27 - сестра медичної операційної 1 МКЛ ім. Князя Лева в судовому засіданні пояснила, що проводила стерилізацію інструментів перед операцією ОСОБА_18 . Операція пройшла успішно, жодних ускладнень не було.

Свідок ОСОБА_28 - лікар-анестезіолог 1 МКЛ ім. Князя Лева пояснив, що оглядав пацієнта ОСОБА_29 перед операцією та оцінив ризик анестезії як низький. Операція була плановою, не було протипоказів. Під час операції пацієнт отримував препарати короткої дії, ускладнень не було.

Свідок ОСОБА_30 - завідувач інтенсивною терапією НОМЕР_1 МКЛ ім. князя Лева зазначив,що після операції приймав участь у консилярному огляді ОСОБА_18 , стан останнього погіршився. Залишкової дії препаратів не було, бо при анестезії застосовувались препарати короткої дії. Випадків анафілактичного шоку від препарату «Дипрофол» не було. Діагноз "сепсис" не ставився.

Свідок ОСОБА_31 - лікар отоларинголог поліклініки 1 ЛМК лікарні ім. Князя Лева пояснив, що 29 грудня 2016 року перебував на чергуванні і оглядав ОСОБА_18 після операції. Хворий скарг не висловлював, зафіксовано низький тиск.

У своїх показаннях свідок ОСОБА_32 - заступник головного лікаря з хірургічної допомоги 1 МКЛ ім. Князя Лева зазначив про те, що на консиліумі обговорювали погіршення стану ОСОБА_18 , рекомендовано додаткові обстеження. Виставлено діагноз «сепсис», «шокова нирка».

Свідок ОСОБА_33 - завідувач відділом хірургії 1 МКЛ ім. Князя Лева пояснив, що на консиліумі не виявлено хірургічних патологій. Стан хворого характерний для септичного.

Свідок ОСОБА_34 - професор кафедри хірургії ЛНМУ ім. Д. Галицького зазначив, що проводив огляд пацієнта ОСОБА_18 на наступний день після операції у ЛОР-відділенні разом із ОСОБА_35 . Під час огляду не виявлено патологій у черевній порожнині; відсутність ознак «гострого живота». Операцію проводили лікарі отоларинголог ОСОБА_7 та анестезіолог. За словами ОСОБА_7 , операція пройшла без ускладнень. У пацієнта спостерігалися низький артеріальний тиск, болі в поперековій ділянці, синдром Пастернацького був від`ємним. Носові ходи були тамповані. Свідок наголосив, що не бачив такого швидкого розвитку сепсису у своїй практиці. Перед консиліумом ознайомився з історією хвороби, результатами обстежень та УЗД. Виставлено діагнози: гіпотонія та ниркова недостатність. На консиліумі не обговорювався вплив анестезіологічного забезпечення. Роздуті петлі кишківника могли бути наслідком низького тиску.

Свідок ОСОБА_36 - завідувачка терапевтичним відділенням 1-ої МКЛ ім. Князя Лева у судовому засіданні пояснила, що оглянула ОСОБА_18 , який перебував у післяопераційній палаті із загальною слабкістю, зниженим артеріальним тиском, тахікардією, потовиділенням, болями у м`язах і затерпаннями ділянок тіла. Стан пацієнта оцінювала як середньої важкості, ближче до важкого. Прописала проведення кардіограми та введення глюкози. Жодного діагнозу на момент консультації вона не виставляла.

Свідок ОСОБА_37 - лікар УЗД 1-ої МКЛ ім. Князя Лева зазначила, що проводила УЗД внутрішніх органів ОСОБА_18 , патологій не було виявлено, сепсис і ниркова недостатність не діагностовані.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вищезазначені свідки підтверджують, що операція, яка проводилася ОСОБА_18 була планова, і пацієнт перед нею перебував у задовільному стані (свідки ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 ). Анестезіолог ОСОБА_28 та медсестра-анестезистка ОСОБА_26 також підтвердили, що під час операції були використані сертифіковані препарати, які ввели відповідно до інструкцій. Жодних реакцій на наркоз не було зафіксовано. Окрім цього, свідки ОСОБА_27 і ОСОБА_28 вказали на те, що операція пройшла без ускладнень. В подальшому, після операції, ОСОБА_18 залишався під наглядом медичного персоналу протягом кількох годин, і його стан оцінювався як стабільний до моменту виклику лікарів через погіршення такого. Жоден із свідків не повідомив про наявність алергічних реакцій у пацієнта під час анестезії, що, на переконання колегії суддів, всупереч доводам апеляційної скарги сторони захисту з цього приводу, підкреслює правильність вибору анестезії (свідки ОСОБА_28 , ОСОБА_30 ) і спростовує версію обвинуваченої ОСОБА_7 згідно якої, летальний наслідок пов`язаний із алергічною реакцією на анестезію. Також, з показань свідків ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_36 вбачається їх одностайність у тому, що стан ОСОБА_18 почав погіршуватися наступного дня після операції, що вимагало втручання та проведення консиліуму. Всі лікарі, які оглядали ОСОБА_18 , зіштовхнулися з труднощами у встановленні причин його важкого стану, зокрема, у зв`язку з відсутністю чітких ознак внутрішньої кровотечі та сепсису на початкових етапах (свідки ОСОБА_30 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_37 ).

Також, судом першої інстанції були допитані як свідки - лікарі КМК ЛШМД, які в подальшому надавали медичну допомогу пацієнту ОСОБА_18 , і у своїх показаннях описали важкий стан останнього після оперативного втручання, яке відбулося 30 грудня 2016 року, при цьому, вказали на невизначеність у причинах критичного стану.

Так, свідок ОСОБА_40 - лікар анестезіолог, зазначила, що ОСОБА_18 поступив із 1-ої МКЛ ім. Князя Лева у критичному стані з ознаками ниркової недостатності та був підключений до ШВЛ. На наступний день був встановлений діагноз «сепсис».

Свідок ОСОБА_41 - лікар анестезіолог, підтвердив, що ОСОБА_18 перебував на лікуванні в інтенсивній терапії, отримував необхідну допомогу та був переведений у ЛОКЛ для гемодіалізу з підтвердженим діагнозом «поліорганна недостатність» і «сепсис».

Свідок ОСОБА_42 - завідувач відділення анестезіології, зазначила, що стан пацієнта ОСОБА_18 залишався критичним, однак причини не були встановлені. Вона брала участь у консиліумі, де був підтверджений діагноз «сепсис».

Свідок ОСОБА_43 - лікар анестезіолог лікарні ШМД, зазначив, що ОСОБА_18 був у критичному стані без свідомості та потребував переведення на гемодіаліз. Пацієнту встановлено діагноз «гострий менінгоенцефаліт, сепсис».

Свідок ОСОБА_44 - лікар невропатолог, проводила консиліум для виключення захворювання головного мозку, зазначивши, що діагноз «гострий менінгоенцефаліт» був спростований.

Свідок ОСОБА_45 - лікар променевої діагностики, зазначила, що у пацієнта ОСОБА_18 не було виявлено органічних ушкоджень, але був присутній інфекційно-токсичний шок, можливо, внаслідок лікування вдома. Під час обстеження, яке вона проводила, пацієнт був у коматозному стані.

Із показань допитаних в судовому засіданні свідків - лікарів КНП ЛОР ЛОКЛ, ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 та свідка ОСОБА_50 - лікаря - інфекціоніста інфекційної лікарні м. Львова вбачається, що ОСОБА_18 переведений у ЛОКЛ у вкрай важкому стані, з поліорганною та нирковою недостатністю, на ШВЛ, без свідомості. Основні ознаки включали відсутність сечі, підвищений рівень азотистих сполук у крові, серцево-судинну недостатність. Лікарі виставили діагнози, включаючи сепсис і токсико-септичний шок. Високий рівень прокальцитоніну свідчить про бактеріальне ураження. Хоча пацієнту потрібен був гемодіаліз, проведення процедури затримувалося через нестабільний стан та низький тиск. Лікарі різних спеціальностей (анестезіологи, нефрологи, хірурги, інфекціоністи) активно співпрацювали, проводячи обстеження та консультації, щоб знайти джерело проблеми та вжити необхідних заходів. Операція гемодіалізу була запланована, але проведення затримувалося через критичний стан пацієнта. Гемодіаліз був остаточно проведений, але не дав бажаного ефекту.

Окрім цього, вина обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом даними медичної документації потерпілого ОСОБА_18 , та висновками експертів № 15/2017 від 03 січня 2017 року - 27 січня 2017 року, №106-107/2017 від 16-23 січня 2017 року, № 31/19 від 18 листопада 2019 року, № 65 від 05 листопада 2019 року, № 105 від 19 липня 2023 року, які підтримали допитані в судовому засіданні експерти.

На переконання колегії суддів, на постановлені експертам питання надано чіткі та вичерпні відповіді.

Колегія суддів звертає увагу на те, в ході проведення експертиз, згідно Правил та Інструкції залучалися фахівці у відповідних галузях медицини для надання консультативних висновків і у всіх висновках зазначено, що основною причиною смерті ОСОБА_18 стала генералізована вірусно-бактеріальна інфекція, яка призвела до токсико-септичного стану та поліорганної недостатності. Відзначено, що наявні ускладнення, такі як вторинний інфекційний ендокардит і серозний менінгіт, є наслідками основної інфекції. Окрім цього, експерти підтверджують, що результати гістологічних досліджень узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи, відзначаючи однакові патологоанатомічні зміни.

Також, колегія суддів вважає за доцільне наголосити, що у висновках клініко-експертної комісії зазначено, що пацієнту не було забезпечено належного динамічного спостереження в післяопераційний період, що могло вплинути на розвиток ускладнень. Встановлено, що перед операцією пацієнт мав ознаки ГРВІ, що могло бути джерелом інфекції, але це не було адекватно оцінено перед проведенням хірургічного втручання.

Як вбачається із висновку експерта №15/2017 від 03 січня 2017 року - 27 січня 2017 року судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_18 , проведеної експертами КЗ ЛОР ЛОБСМЕ ОСОБА_51 , ОСОБА_52 і показань останніх в ході судового розгляду, основним діагнозом експерти вказують генералізовану вірусно-бактеріальну інфекцію, що спричинила токсико-септичний стан, поліорганну недостатність та набряк головного мозку. Це ускладнення виникло після хірургічного втручання, зокрема, септопластики, в умовах вже наявного запалення носових пазух.

Так, експерт ОСОБА_51 підтвердив, що безпосередньою причиною смерті була інфекція, яка поширилася в організмі, призводячи до сепсису.

Крім цього, колегія суддів наголошує, що до участі у проведенні експертизи були залучені різні фахівці, зокрема гістолог, який підтвердив наявність вірусної складової в патологічних змінах. Гістологічні дослідження виявили зміни в легенях і трахеї, що вказують на вірусне ураження, хоча збудники вірусів грипу не були виявлені.

Супутніми діагнозами стали вторинний інфекційний ендокардит, серозний менінгіт, респіраторний дистрес-синдром, гастроентеропатія та інші.

На основі всіх даних, включно з висновками гістолога та патологоанатома, експерти дійшли висновку, що обставини смерті ОСОБА_18 свідчать про важкі ускладнення після хірургічного втручання на фоні запалення, яке могло стати воротами для інфекції. Отже, ключовими моментами є не лише прямі ураження органів, але й загальний стан організму, який призвів до поліорганної недостатності та смерті.

Висновком експерта-гістолога №106-107/2017 (КЗ ЛОР ЛОБСМЕ) шматочків внутрішніх органів від трупа ОСОБА_18 від 16-23 січня 2017 року встановлено морфологічні зміни, виявлені у внутрішніх органах, характерні для шоку на стадії вторинних змін: гострий некротичний нефроз з фібриновими мікро тромбами в судинах, центрочасточкові некрози в печінці, дрібні ділянки некрозів в міокарді, ознаки респіраторного дистрес-синдрому дорослого типу в легенях з дрібними інфарктами, ерозивна гастропатія. Серозно-некротичний трахеобронхіт. Серозно-десквамативна пневмонія та дистелектази в легенях. Селективні випадіння нейронів та набряк головного мозку. Гострі гемодинамічні зміни у внутрішніх органах. Атероматозна бляшка вінцевої артерії серця.

Висновок експерта № 31/19, проведеного Головним бюро судово-медичної експертизи, підтверджує, що смерть ОСОБА_18 була наслідком генералізованого сепсису, що розвинувся після проведення хірургічного втручання-сентопластики. Експерти вказують на наявність у пацієнта ознак гострого запалення, які були ігноровані перед операцією, що могло призвести до ускладнень.

Також, експерти підтверджують, що розвиток сепсису було правильно запідозрено лікарями, але консультація інфекціоніста була призначена запізно. Це свідчить про неналежне надання медичної допомоги у 1-ій міській лікарні ім. Князя Лева, яке стало прямою причиною летального результату.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз медичної документації показав, що пацієнт лікувався від ГРЗ з явними ознаками запалення придаткових пазух носа. Попередня комп`ютерна томографія підтверджувала діагноз катарального синуситу, отже планове хірургічне втручання в умовах запалення виявилося ризикованим і призвело до генералізації інфекції.

Експерти, окрім іншого, вказують і на відсутність лабораторних досліджень, таких як коагулограма, які могли б дати важливу інформацію про стан пацієнта. Хоча медикаментозна терапія була правильною, однак не могла бути ефективною через генералізований характер захворювання.

При цьому, у висновках підкреслюється, що токсикоз-септичний стан, зниження перфузії тканин і розвиток поліорганної недостатності стали основними причинами клінічних симптомів, таких як болі в животі та блювота.

Колегія суддів вважає, що зазначений вище висновок експерта № 31/19 містить ключові дані, які спростовують твердження захисника про відсутність власних досліджень експертної комісії, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на основі проаналізованих матеріалів, експерти зробили свої висновки щодо причин смерті пацієнта ОСОБА_18 , а також імовірних помилок в наданні останньому медичної допомоги.

На переконання колегії суддів, хоча експерти використовували наявні дані, їхні висновки є результатом комплексного аналізу клінічної ситуації. Аналізуючи зміст, експерти стверджують, що розвиток генералізованого сепсису стався через оперативне втручання при наявності запального процесу, що, на думку колегії суддів, свідчить про власну експертизу в цій справі. При цьому, експерти врахували як клінічні дані, так і результати попередніх експертиз, що є допустимим і прийнятним для комплексних медичних досліджень.

Відтак, колегія суддів вважає, що вищенаведене спростовує доводи захисника про відсутність досліджень і висновків з боку експертної комісії, оскільки такі, здійснили системний аналіз ситуації та надали обґрунтовані висновки.

Надмірно-формальними, на думку колегії суддів, і такими, що не ставлять під сумнів належність і допустимість висновку експерта № 31/19, як доказу у даному кримінальному провадженні, є покликання сторони захисту щодо критичної оцінки показань у судовому засіданні залучених експертів, оскільки, аналізуючи їх зміст, останні, на переконання колегії суддів, підтвердили по суті неналежне надання медичної допомоги пацієнту ОСОБА_18 , яке призвело до його смерті, що у даному конкретному випадку становить об`єктивну сторону інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_7 кримінального правопорушення.

Зокрема, начальник ДУ Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України ОСОБА_53 підтримала висновок експерта № 31/19, пояснивши, що для складання такого було достатньо наданих матеріалів. Зазначила, що сепсис був підтверджений гістологічними препаратами, а ниркова недостатність є проявом сепсису.

Експерт ОСОБА_54 підтвердив, що професійні недоліки медичних працівників були встановлені на основі аналізу амбулаторних карт і гістологічних даних. Вказав на неналежність локальних протоколів 1 МКЛ, які не були затверджені згідно вимог.

Експерт ОСОБА_55 підтримав висновок експерта № 31/19, акцентуючи на тому, що діагноз «синусит» був неповним, і що у пацієнта були явища вірусної інфекції, що є протипоказанням до хірургічного втручання.

Експертами БСМЕ Житомирської обласної ради, за клопотанням сторони захисту, проведено ще одну комісійну судово-медичну експертизу, за результатами якої, складено висновок експерта № 105 від 19 липня 2023 року та підтверджено ОСОБА_18 діагноз генералізована вірусно-бактеріальна інфекція, ускладнена сепсисом і токсико-септичним шоком. Також констатовано, що у медичних документах не було записів про захворювання, які могли б стати причиною смерті. Встановлено, що обстеження пацієнта ОСОБА_18 проведено правильно, але діагностоване запальне захворювання верхніх дихальних шляхів є протипоказом для планових операцій. Також зазначено, що оперативне втручання спровокувало розвиток сепсису, а відтак, наявний непрямий причинний зв`язок зі смертю ОСОБА_18 Ймовірними джерелами сепсису були умовно патогенні бактерії, що знаходяться в шлунково-кишковому тракті. Окрім цього встановлено, що сепсис почав розвиватися не пізніше 10:00 29 грудня 2016 року, але діагностований із запізненням.

У вищенаведеному висновку дано оцінку і впливу медичних препаратів та зазначено, що використані препарати ( ОСОБА_56 , Тракріум) не вплинули на основне захворювання. Медикаментозна терапія була правильною, але не могла бути ефективною через генералізований характер захворювання. Кровотеча з післяопераційної рани виявлена вчасно; дані про обсяг крововтрати в документах відсутні.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_57 (начальник обласного бюро СМЕ Житомирської обласної ради) підтвердив, що наявні записи та матеріали були достатніми для відповіді на судові запитання. Також зазначив, що операція (ринопластика) проведена з метою покращення носового дихання, однак перед її виконанням у пацієнта ОСОБА_18 було запалення слизової оболонки носа, а наявність запального процесу є протипоказом для проведення планових оперативних втручань. В свою чергу, операція спровокувала розвиток септичної інфекції, яка знаходиться в непрямому причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_18 . Ствердив про відсутність прямого зв`язку між діями лікаря та смертю пацієнта.

Судово-медичний експерт ОСОБА_58 (завідувач отоларингологічного відділення КНП ОКЛ ім. Горбачевського Житомирської обласної ради) пояснив, що на момент операції ОСОБА_18 був у стані рековалесценції після ГРВІ, що також свідчить про його вразливість до інфекцій. Діагноз катарального синуситу та результати КТ підтверджують запалення, що є протипоказом до оперативного втручання. Вважає, що операцію слід було відкласти на 1-2 тижні до повного виздоровлення пацієнта ОСОБА_18 , а також отримати висновок від сімейного лікаря про відсутність протипоказів. Вбачає непрямий причинний зв`язок між проведенням операції та смертю пацієнта, оскільки інфекція потрапила в організм під час захворювання.

У підсумку, обидва експерти підтвердили, що оперативне втручання не повинно було проводитись в умовах запального процесу, що стало причиною розвитку септичної інфекції та, в результаті, смерті пацієнта. Наголосили на важливості дотримання протоколів підготовки до операцій, враховуючи стан здоров`я пацієнта.

Що стосується долучених стороною захисту до матеріалів кримінального провадження Локальних клінічних протоколів медичної допомоги «Викривлення переділки носа» та «Хронічний гіпертрофічний риніт» 1 МКЛ ім. Князя Лева, то на думку колегії суддів, такі підставно і мотивовано визнано судом першої інстанції як неналежні та недопустимі докази у зв`язку з порушенням процедури затвердження, оскільки виявлено недоліки в їх розробці, що свідчить про невідповідність таких процедурним вимогам.

Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення.

На переконання колегії суддів, виходячи із змісту вищезазначених норм закону та керуючись відповідними нормами КПК України, що регламентують порядок дослідження і оцінки доказів, судом першої інстанції у вироку, всупереч доводам апеляційної скарги захисника обвинуваченої, повно і без порушень спростовано аргументи сторони захисту щодо належності та допустимості окремих доказів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що покликання сторони захисту із наведених підстав щодо визнання недопустимими ряду доказів внаслідок відсутності у прокурора процесуальних повноважень, а також про недопустимість доказів - гістологічних матеріалів, медичної картки стаціонарного хворого №31706 на прізвище ОСОБА_18 та похідних доказів за принципом «плодів отруєного дерева» і щодо відхилення місцевим судом висновку експерта №201-2017/о, то такі абсолютно повторюють лінію захисту, обрану у суді першої інстанції, а наведені на їх обґрунтування аргументи були предметом дослідження у місцевому суді і в результаті, на переконання колегії суддів, знайшли належну оцінку у вироку, правильність якої не спростована під час апеляційного розгляду.

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо законності і дотримання порядку проведення досудового розслідування та здійснення у належній формі процесуального керівництва прокурором, оскільки, місцевий суд встановив, що постанова про призначення прокурорів була підписана та внесена до ЄРДР у встановленому процесуальному порядку. Це підтверджує, що призначення групи прокурорів відбулося відповідно до вимог закону.

Колегія суддів вважає об`єктивними висновки суду першої інстанції про те, що так як жодні процесуальні дії не здійснювались у період з 13 грудня 2018 року по 03 січня 2019 року, відтак, докази не були зібрані під час відсутності прокурора, що свідчить про те, що права обвинуваченої ОСОБА_7 не були порушені.

Як вірно зазначено місцевим судом, кримінальне провадження із постановою про зміну підслідності та визначення групи прокурорів передане прокурору ОСОБА_9 28 грудня 2018 року, і всі подальші дії проводилися під її керівництвом, що у даному випадку, свідчить про забезпечення законності проведення досудового розслідування, наголосивши при цьому, що допущені описки або помилки в даті постанови є формальними та не призвели до істотних порушень прав обвинуваченої, так як вони не вплинули на суть справи.

Таким чином, всупереч доводам апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про законність призначення прокурорів, що узгоджується з вимогами ст. 37 КПК України, та про допустимість зібраних доказів у даному кримінальному провадженні.

Також, апелянт стверджує, що гістологічні матеріали, отримані органами досудового розслідування, є недопустимими доказами, оскільки сторона захисту не мала доступу до них для проведення досліджень та оцінки їх властивостей.

Разом з тим, колегія суддів вважає таке твердження захисника про недопустимість вищезазначених матеріалів, покликаючись при цьому на доктрину «плодів отруєного дерева» - безпідставним, виходячи з наступного.

Згідно з процесуальним законодавством, орган досудового розслідування зобов`язаний надати стороні захисту можливість ознайомитися з доказами (включаючи речові докази), якщо вони можуть бути використані в суді. У даному випадку, з огляду на матеріали справи, колегія суддів вважає, що сторона захисту мала доступ до матеріалів досудового розслідування, що включали не тільки ухвали суду та протоколи вилучення матеріалів, а й детальний опис гістологічних препаратів, зокрема парафінових блоків та предметних скелець зі зрізами. Протокол ознайомлення підтверджує, що захисник та обвинувачена ОСОБА_7 підписали акт ознайомлення з матеріалами, у тому числі з описом гістологічних препаратів, що фактично спростовує претензії щодо відсутності доступу до них, з чим погоджується і колегія суддів.

Окрім цього, місцевий суд, покликаючись на позицію Верховного Суду про те, що орган досудового розслідування не зобов`язаний здійснювати ознайомлення з доказами в обов`язковому порядку без ініціативи сторони захисту, на переконання колегії суддів, об`єктивно акцентував, що якщо захисник не подав окремого клопотання про необхідність ознайомлення з конкретними доказами до моменту скерування справи до суду, це не може бути підставою для визнання таких доказів недопустимими. Відповідно, факт подачі клопотання про надання доступу після завершення досудового розслідування не є підставою для визнання гістологічних матеріалів неналежними доказами.

Також, колегія суддів звертає увагу на доцільність, у даному конкретному випадку роз`яснення судом першої інстанції у вироку методики можливості виготовлення копій із гістологічних препаратів, мотивуючи спростування аргументів сторони захисту з цього приводу.

Зокрема, суд наголошує, що справжнім чином виконати копії гістологічних препаратів (наприклад, парафінових блоків або зрізів на предметних скельцях) неможливо, оскільки це спеціалізований медичний матеріал, який підлягає вивченню лише у фізичній формі. Жодної практики або технічних можливостей для створення копій живих тканин або зразків, що були б за своєю суттю аналогічними оригіналам, не існує. Це підтверджується як судовими експертами, так і специфікою виготовлення таких доказів, які повинні проходити певний лабораторний процес для збереження їх властивостей.

Обґрунтованим є і висновки місцевого суду, що стосуються завершення досудового розслідування і доступ до доказів.

Так, після завершення досудового розслідування доступ до матеріалів кримінальної справи вже регулюється певними обмеженнями. У випадку відмови у задоволенні клопотання захисника, прокурор посилається на необхідність збереження цілісності та якості доказів. Як зазначено у матеріалах справи, гістологічні препарати були скеровані на експертизу та повернуті з висновками експертів, які підтвердили їх значення та допустимість як частини доказової бази. Після завершення досліджень, відмова в копіюванні доказів зумовлена необхідністю збереження їх якості, що також підкріплює допустимість цих матеріалів.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що експертами було проведено достатню кількість досліджень щодо цих матеріалів, зокрема аналізу гістологічних препаратів на підставі завірених копій медичних документів. Це означає, що навіть у разі відсутності доступу до оригінальних матеріалів, їх значення не змінюється, оскільки висновки експертів базуються на достатньому обсязі підтверджених копій та іншої відповідної документації.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого суду про те, що органи досудового розслідування виконали всі вимоги щодо доступу до матеріалів і збереження цілісності доказів, а також не порушили права сторони захисту на ознайомлення з ними. Матеріали є частиною експертного висновку, який був належно підготовлений і підтверджений, а також пройшли ретельне дослідження, що підтверджує їх допустимість як доказів у судовому процесі.

Також, захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 наводить доводи щодо недопустимості як доказу, зокрема, медичної картки стаціонарного хворого № 31706 на прізвище ОСОБА_18 та похідних доказів, зазначаючи про те, що висновки суду, згідно яких медична картка стаціонарного хворого не є тимчасово вилученим майном, суперечать нормам кримінально-процесуального кодексу та матеріалам справи. Окрім цього наголошує на порушенні процедури тимчасового вилучення майна, невиправданому утриманні такого, істотному порушенні прав підозрюваної, невиконанні обов`язків прокурором щодо забезпечення доступу до матеріалів справи, порушенні норм щодо охорони лікарської таємниці та недопустимості експертних висновків, отриманих на підставі медичних карток ОСОБА_18 .

Разом з тим, з такими доводами колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Як вбачається з вироку, судом першої інстанції встановлено правовий статус медичної документації як майна.

Так, медична карта стаціонарного хворого, зокрема форма № 003/о, є важливим медичним документом, що містить усю інформацію про стан здоров`я хворого протягом його перебування в стаціонарі. Однак, з точки зору кримінально-процесуального законодавства, ця документація не є «майном» у розумінні статей 190 та 167 ЦК України, а також КПК України. Вона не підлягає жодній з категорій, визначених у цих нормах, таких як «знаряддя вчинення злочину», «предмет кримінального правопорушення», чи «доходи від злочину». Медичні карти є документами, що використовуються для фіксації стану здоров`я особи та не мають безпосереднього відношення до обігу майна в кримінальному контексті, відтак, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що вилучення медичної карти ОСОБА_18 є правомірним і відповідає вимогам КПК України щодо тимчасового вилучення документів, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні, з чим погоджується і колегія суддів.

Що стосується доводів сторони захисту про відсутність підстав для накладення арешту на медичну картку, то колегія суддів вважає обґрунтованими аргументи суду першої інстанції про те, що відповідно до ч.1 ст. 167 та ч.2 ст. 170 КПК України, вилучення документації є правомірним у разі наявності підстав вважати її важливою для кримінального провадження. Оскільки медична картка містить відомості, що можуть бути використані для встановлення обставин злочину, її вилучення не суперечить чинному законодавству. Також, колегія суддів погоджується з тим, що ця документація є важливою для кримінального провадження, так як містить відомості, що можуть допомогти у розслідуванні та встановленні обставин справи.

Голослівними, на переконання колегії суддів є покликання апелянта про неналежність огляду медичної документації слідчим через відсутність у нього необхідних спеціальних знань.

Так, огляди медичних документів, як правило, здійснюються у межах загальних процесуальних дій, і, хоча спеціальні знання можуть бути корисними при оцінці медичних даних, це не є обов`язковою вимогою для їх вилучення як доказів. Крім цього, колегія суддів не вбачає порушення процесуальних норм у тому, що слідчий здійснив огляд медичної картки без спеціальних медичних знань, оскільки це не вплинуло на загальну справедливість процесу.

Окрім цього, колегія суддів погоджується із висновками суду, які стосуються спростування доводів апеляційної скарги про недопустимість доказів за принципом «плодів отруєного дерева».

Місцевим судом об`єктивно встановлено, що принцип «плодів отруєного дерева» застосовується до ситуацій, коли докази були отримані через грубі процесуальні порушення, які мали суттєвий вплив на справедливість судового розгляду. У цьому ж випадку, порушення, на які вказує захист, не мали такого характеру, щоб автоматично позбавити суд можливості використовувати ці докази. Вилучення медичних карток та інших документів не становить порушення основоположних прав особи, якщо воно здійснене в межах належної процедури збору доказів, що не завдає шкоди основним принципам справедливості.

На переконання колегії суддів, у даному випадку застосування судом першої інстанції виключення із цієї доктрини, яке передбачає «нешкідливу помилку», є правомірним, оскільки допущені процесуальні порушення не мали суттєвого впливу на хід розслідування та прийняття обґрунтованого рішення.

Також, враховуючи відповідні документи, надані стороною захисту (відомості з КНП ЛОР та інших медичних закладів), місцевий суд відзначає, що ці документи мають інформаційний характер і не змінюють загальної оцінки справи. Вони не впливають на висновки суду щодо доказів, які було долучено до матеріалів провадження, оскільки не містять суттєво нової інформації, яка могла б змінити правову позицію по даній справі.

Отже, колегія суддів вважає, що медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_18 та інші відповідні документи є допустимими доказами, оскільки такі вилучені та досліджені відповідно до вимог КПК України, а процесуальні порушення не вплинули на законність цих доказів.

Також, судом першої інстанції досліджено висновок експерта № 201-2017/о від 25 жовтня 2018 року (експертизи за матеріалами кримінального провадження) та № 216-к від 17 серпня 2018 року судово-медичного дослідження гістологічних препаратів, проведених судовими експертами Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, проаналізовано такі, та встановлено низку недоліків, у висновку експертів Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи (МКБСМЕ) №201-2017/о, зокрема, зазначено про порушення вимог законодавства та недосконалість самого висновку. Однак, на переконання сторони захисту, даний висновок є належним доказом, який об`єктивно та обґрунтовано розкриває картину подій і не містить суперечностей з медичною документацією.

Всупереч аргументам сторони захисту з цього приводу, колегія суддів погоджується із контраргументами суду першої інстанції щодо невідповідності висновку вимогам законодавства, оскільки згідно з нормами ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», судово-експертну діяльність у кримінальних провадженнях мають право здійснювати лише державні спеціалізовані установи. Разом з тим, які вірно зазначено у вироку суду, Київське МКБСМЕ є комунальною установою, її діяльність не відповідала вимогам зазначеної норми на момент проведення експертиз.

Окрім цього, місцевим судом констатовано неповноту та недосконалість висновку, у зв`язку з численними недоліками, зокрема зазначено про відсутність належних обґрунтованих відповідей на запитання, поставлені слідчим та судом; неточності та суперечності у висновках, що стосуються діагностичного обстеження та медичних процедур; не вказано обґрунтованих відповідностей дій медичних працівників нормативним документам, що є необхідним для встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями лікарів та настанням смерті.

Колегія суддів вважає вірними висновки місцевого суду про те, що експерти не надали чітких та обґрунтованих відповідей на питання щодо діагностики перед оперативним втручанням, наявності протипоказів та правильності проведення оперативного втручання відповідно до нормативних документів, а також, що висновок експертів містить припущення щодо наявності інфекційного вогнища, які не мають достатнього наукового обґрунтування, що порушує вимоги до експертних висновків.

Що стосується необґрунтованості причинно-наслідкового зв`язку, то колегія суддів звертає увагу на те, що у висновку експертів вказано на відсутність прямого причинно-наслідкового зв`язку між проведенням оперативного втручання та настанням смерті. Разом з тим, таке питання має два аспекти: медичний (технічний) та юридичний (нормативний). Перший належить до компетенції судових експертів, а другий - до компетенції суду. Відтак колегія суддів вважає, що експертний висновок не містить достатніх доказів для визначення медичної правильності дій лікарів і не відповідає вимогам щодо обґрунтованості.

Таким чином, на думку колегії суддів, підставною є оцінка суду першої інстанції щодо неналежності висновку експертів та обґрунтованим є рішення про призначення повторної судово-медичної експертизи, яку доручено провести експертам Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України», що відповідає вимогам чинного законодавства та покликане забезпечити всебічне, повне та об`єктивне розслідування обставин справи.

Отже, на переконання колегії суддів, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що досудове розслідування та судовий розгляд були проведені належним чином з дотриманням вимог КПК України, що свідчить про те, що докази по справі зібрані у законний спосіб.

Враховуючи все вищенаведене, безпідставними колегії суддів вважає доводи сторони захисту щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв`язку із відсутністю в діях обвинуваченої ОСОБА_7 об`єктивної сторони складу інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки, згідно з ч.1 ст. 140 КК України, кримінальну відповідальність несе медичний працівник, який неналежно виконує свої професійні обов`язки, що призводить до тяжких наслідків, таких як смерть пацієнта. Дії обвинуваченої, з огляду на факти, викладені у вироку суду, чітко підпадають під це визначення, так як ОСОБА_7 , будучи лікарем-отоларингологом, не забезпечила належну діагностику і не провела необхідні аналізи, зокрема коагулограму і біохімічні дослідження, незважаючи на наявність запального процесу, що є грубим порушенням стандартів медичної допомоги та входить у професійні обов`язки лікаря. Окрім цього, попри виявлений діагноз, що вказував на наявність запалення, обвинувачена ОСОБА_7 не застосувала жодних лікувальних заходів, які могли б зменшити ризик ускладнень. В подальшому, лікар (обвинувачена ОСОБА_7 ) не забезпечила належного моніторингу стану пацієнта - потерпілого ОСОБА_18 у післяопераційний період, що ускладнило своєчасне виявлення проблем і хоча пацієнта перевели у ВАІТ для подальшого лікування, це сталося вже на стадії розвитку токсикоз-септичного стану. Це вказує на те, що початкове лікування було недостатнім і несвоєчасним.

На переконання колегії суддів, всупереч доводам сторони захисту, місцевим судом об`єктивно встановлено, що вищенаведені дії призвели до розвитку генералізованої вірусно-бактеріальної інфекції, яка спричинила септичний стан і смерть пацієнта. Проведення хірургічного втручання за наявності активного запалення створило високий ризик поширення інфекції, що медичний працівник зобов`язаний був врахувати. Незважаючи на реанімаційні заходи, пацієнт помер внаслідок ускладнень.

Разом з тим, відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», лікарі зобов`язані діяти з належною ретельністю та професійною обачністю. Обвинувачена ОСОБА_7 не виконала ці обов`язки належним чином. Її обов`язок як лікуючого лікаря включав: проведення комплексної діагностики перед операцією, зокрема перевірку на відсутність запалення, що могло б ускладнити післяопераційний період; відтермінування планової операції до усунення запального процесу або стабілізації стану пацієнта.

Таким чином, колегія суддів вважає, шо ігнорування цих вимог обвинуваченою беззаперечно вказує на неналежне ставлення ОСОБА_7 до професійних обов`язків, що у даному випадку, створило загрозу для життя пацієнта ОСОБА_18 , а в подальшому і летальний випадок.

На думку колегії суддів, обвинувачена ОСОБА_7 , володіючи вищою кваліфікаційною категорією і працюючи на посаді завідувача відділення, мала досвід та знання для розуміння небезпеки, пов`язаної з операцією в умовах активного запалення, а відтак, повинна була врахувати ризики та діяти відповідно до стандартів лікування.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що наявність складу кримінального правопорушення також підтверджується тяжкими наслідками, до яких призвела бездіяльність і неналежне виконання обов`язків обвинуваченою ОСОБА_7 , а саме смерть ОСОБА_18 , що є кваліфікуючою ознакою за ст. 140 КК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги сторони захисту про некоректність формулювання фабули кримінального правопорушення, що, на думку апелянта, унеможливлює встановлення дати та часу вчинення злочину, у зв`язку із суперечностями у зазначених прокурором в обвинувальному акті та в подальшому і судом в оскаржуваному вироці, у датах (період з 27 по 29.12.2017, 28.12.2016, 29.12.2016, 30.12.2016, 02.01.2017), то колегія суддів звертає увагу на те, що в підготовчому судовому засіданні судом першої інстанції перевірено обвинувальний акт на відповідність вимогам п.5 ч.2 ст. 291 КПК України і не встановлено підстав для прийняття рішення, передбаченого п.3 ч.3 ст. 314 КПК України.

На переконання колегії суддів, у даному випадку у процесуальних документах допущено описку у текстовому формулюванні календарних дат, що візуально є непослідовними та нелогічні по хронології, на що слушно покликається захисник в апеляційній скарзі, разом з тим, колегія суддів вважає за доцільне наголосити, що не слід ототожнювати описку, яка є очевидною механічною помилкою, допущеною під час письмово-вербального викладу тексту, із відсутністю складу кримінального правопорушення (ознаки об`єктивної сторони - часу вчинення злочину), що однозначно і безсумнівно встановлюється на підставі послідовного дослідження та оцінки наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, відтак, такий дефект не тягне за собою спотворення фактичних даних, оскільки некоректність спростовується фактами. Окрім цього, некоректність даних не може трактуватися як процесуальне порушення, і залежати від умовності, яка, як встановлено, є суто технічною помилкою, і не є самостійною підставою для констатації відсутності складу кримінального правопорушення.

З врахуванням судової практики та практики Європейського суду з прав людини щодо розуміння поняття «пуризм» (надмірний формалізм), Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних (публічних) інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним (публічним) інтересам або уникнення правопорушником обов`язку виконувати або дотримуватися законодавства.

Суд також наголосив, що основними правилами (підходами) до відмежування формалізму від надмірного формалізму є, зокрема, те, що суть, за загальним правилом, переважає над формою.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вказані апелянтом суперечності та недоліки змісту відображених у оскаржуваному судовому рішенні фактичних обставин справи відносно обвинуваченої ОСОБА_7 не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та не порушує права на захист останньої.

Щодо клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 про необхідність повторного дослідження ряду доказів, то колегія суддів вважає таке безпідставним, виходячи з положень ст. 404 КПК України, оскільки докази повно та без порушень досліджені судом першої інстанції і їм дана належна правова оцінка у вироку суду.

Повторне дослідження доказів, на думку колегії суддів, має на меті не доведення певних обставин події кримінального правопорушення, а спростування висновків суду першої інстанції щодо оцінки таких.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (Постанови Верховного Суду у провадженнях №51-1208км18, №51-297км19, № 51-1139км18).

Що стосується призначеного обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, відсутність пом`якшуючих і обтяжуючих покарання обставин, призначив таке за ч.1 ст. 140 КК України, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, та підставно звільнив останню від його відбування згідно п.2 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України, - у зв`язку із закінченням строку давності.

Окрім цього, справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданих злочином збитків або усунення заподіяної шкоди.

Європейський суд з прав людини стоїть на позиції, що можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один із виявів верховенства права.

Згідно із ч.1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Оцінюючи правильність вирішення судом цивільного позову про стягнення із КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь ОСОБА_12 , ОСОБА_17 та ОСОБА_13 моральної та матеріальної шкоди, колегія суддів вважає законним і належним чином обґрунтованим у вироку суду визначення сум відшкодувань і приходить до висновку, що такі є виправданими, виходячи з наступного.

Так, цивільний позов потерпілих базується на положеннях статей 127 та 128 КПК України, які дозволяють вимагати відшкодування шкоди у рамках кримінального провадження.

Встановлено, що шкода була завдана внаслідок неналежного виконання професійних обов`язків медичним працівником ОСОБА_7 , що підтверджує наявність вини відповідача та його відповідальності за дії своїх працівників.

КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання» є правонаступником КНП «Львівська 1-а міська клінічна лікарня імені Князя Лева», що відповідно зобов`язує його нести відповідальність за завдану шкоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі надали докази понесених витрат, зокрема на медичні послуги, поховання та виготовлення пам`ятника, що, на переконання колегії суддів, всупереч доводам апеляційної скарги представника цивільного відповідача, підтверджує обґрунтованість вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди. Наявні у матеріалах справи довідки, чеки відповідають вимогам законодавства та є належними, що підкріплюють вимоги позивачів.

Окрім цього, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди в 1 000 000 грн. на кожного потерпілого, враховуючи глибину страждань та характер правопорушення.

Також, колегія судді звертає увагу на те, що згідно із законодавством, у випадку смерті годувальника, право на відшкодування має його сім`я, що підтверджує обґрунтованість вимог родичів ОСОБА_18 .

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що вирішення у даному конкретному випадку позову в повному обсязі відповідає принципам справедливості і розумності, адже втрати, понесені сім`єю через смерть близької людини, є незмірними і потребують адекватної компенсації.

Заперечення апелянта - представника цивільного відповідача щодо недостовірності чеків, наданих на підтвердження витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, ґрунтуються на нібито порушенні вимог Інструкції про комісійну торгівлю, яка передбачає обов`язковий штамп "оплачено". Однак ці твердження, на переконання колегії суддів, не мають юридичної сили з огляду на наступні положення законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Таким чином, законодавство передбачає, що ці витрати включають витрати на поховання, ритуальні послуги та предмети ритуальної належності, що підтверджується товарними чеками.

Згідно з роз`ясненням, наведеним у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", організація або особа, що завдала шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на поховання тій особі, яка їх фактично понесла. Закон не обмежує форми та види документів, що підтверджують ці витрати.

Відтак, вірними колегія суддів вважає висновки суду про те, що товарний чек, який засвідчує витрати на поховання та спорудження пам`ятника, є належним доказом.

Окрім цього, витрати на надгробок регулюються ч.1 ст. 1201 ЦК України, яка дозволяє відшкодування особі, що зробила витрати на спорудження пам`ятника. Постанова Пленуму Верховного Суду України передбачає, що відшкодування витрат на виготовлення пам`ятника визначається його фактичною вартістю. Сума, витрачена ОСОБА_13 , не перевищує граничної вартості подібних послуг у відповідній місцевості, що, на думку колегії суддів, є підтвердженням витрат реальним ринковим умовам.

Безпідставно, на переконання колегії суддів, апелянт - представник цивільного відповідача, покликаючись на Інструкцію, яка регулює порядок оформлення операцій при комісійній торгівлі, ставить під сумнів допустимість товарних чеків від 13 червня 2018 року на суму 33 800 грн. і від 02 липня 2018 року на суму 39 165 грн., оскільки це стосується лише товарів, що продаються за комісійними схемами, і не є обов`язковим для товарів, що надаються безпосередньо суб`єктом господарювання, як це було у даному випадку. Вимога штампу "оплачено" не є обов`язковою умовою для документів, які підтверджують витрати на поховання та встановлення надгробного пам`ятника відповідно до законодавства України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що документи, подані для підтвердження витрат на поховання та встановлення пам`ятника, мають достатню юридичну силу для підтвердження понесених витрат. Законодавство не обмежує перелік можливих форм підтвердження витрат, а отже, чек без штампу "оплачено" не може автоматично вважатися недостовірним доказом. Додатково, ОСОБА_13 як дружина покійного мала право понести витрати на поховання, і відповідні суми відповідають положенням ст.ст. 1, 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», який визначає види ритуальних послуг та їх допустимість у витратах на поховання.

Не знайшли свого підтвердження нормами чинного законодавства і доводи апеляційної скарги представника цивільного відповідача щодо недопустимості довідки про доходи ОСОБА_18 , а також щодо неправомірності призначення виплат його вдові ОСОБА_13 .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до положень ст. 1200 ЦК України порядок обрахунку середньомісячного доходу загиблого не визначено. У таких випадках, відповідно до ст. 8 ЦК України, застосовується аналогія закону.

З огляду на вищенаведене, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано керувався положеннями абз.2 ч.1 ст. 1197 ЦК України, яка визначає, що середньомісячний заробіток обчислюється за дванадцять або три останні місяці роботи, що передували дню смерті.

Так, місцевий суд аргументовано взяв до уваги саме дванадцять останніх місяців, оскільки це найбільш повно відображає дохід ОСОБА_18 для розрахунку виплат, з чим погоджується і колегія суддів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що обрахований середньомісячний дохід в розмірі 11 190,78 грн. є допустимим і відповідає положенням ЦК України, а тому вірно врахований судом як базова сума для розрахунку відшкодувань.

Крім цього, апелянт стверджує, що довідка, видана ТОВ «ДТ Технокомплект» у 2019 році, є недопустимим доказом через те, що вона була видана після смерті ОСОБА_18 . Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що законодавство не містить обмежень щодо надання довідок про доходи після смерті особи. Довідка підтверджує дохід загиблого за життя та є офіційним документом, виданим роботодавцем. Згідно з цивільним процесуальним законодавством України, цей документ є належним доказом, оскільки він містить достовірні відомості про заробіток ОСОБА_18 у 2016 році і не був оскаржений апелянтом, а відтак, голослівними є покликання цивільного відповідача з цього приводу.

Що стосується права на відшкодування для дружини, яка здійснює догляд за дитиною, то ч.1 ст. 1200 ЦК України передбачає, що на відшкодування шкоди мають право утриманці загиблого, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дитиною до досягнення нею 14 років. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_13 здійснювала догляд за малолітнім сином, що відповідає вимогам п.4 ч.1 ст. 1200 ЦК України. Підтвердження зайнятості чи працевлаштування дружини в період після смерті чоловіка не є необхідним, оскільки закон не вимагає доказів відсутності працевлаштування, а лише встановлює факт догляду за дитиною.

Оскільки на момент смерті батька ОСОБА_18 - ОСОБА_59 було 8 років, і він залишався на утриманні матері, колегія суддів вважає, що місцевий суд правомірно визначив частку доходу на кожного члена сім`ї: по 1/3 до досягнення сином 14 років, а далі - 1/2 на кожного з них до досягнення сином повноліття.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно застосував розрахунок, визначений в абз.2 ч.1 ст. 1197 ЦК України. За розрахунками суду, виплати у зв`язку зі смертю годувальника, що підлягають відшкодуванню, становлять:

?Для сина: 3730,26 грн./міс. ? 71 міс. + 5595,39 грн./міс. ? 48 міс. = 533 427,18 грн.

?Для дружини: 3730,26 грн./міс. ? 71 міс. = 264 848,46 грн.

Відтак, загальна сума відшкодування за втратою годувальника, що становить 798 275,64 грн., є обґрунтованою і відповідає законодавству, з чим погоджується і колегія суддів.

Отже, твердження апелянта щодо упередженості рішення суду і недопустимості довідки про доходи є безпідставними. Розрахунок суду проведений відповідно до норм ЦК України та відображає справедливий обсяг відшкодування для утриманців загиблого.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає вирок суду законним і обґрунтованим і не вбачає підстав для його скасування та закриття відносно обвинуваченої ОСОБА_7 кримінального провадження.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

апеляційні скарги представника цивільного відповідача КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» генерального директора ОСОБА_6 та захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирокГалицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2024 року відносно ОСОБА_7 - без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4