Постанова

від 28.11.2024 по справі 678/261/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 678/261/24

Провадження № 22-ц/4820/2129/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., ЯрмолюкаО.І.,

секретаря: Чебан О.М.

учасники справи: представник позивача адвокат - Парпальос В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2024 року (суддя Лазаренко А.В.) за позовом ОСОБА_1 до Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 про зняття арешту з нерухомого майна,

в с т а н о в и в :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Летичівського відділудержавної виконавчоїслужби уХмельницькому районіХмельницької областіЦентрального міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Київ),третя особа: ОСОБА_2 про зняттяарешту знерухомого майна.

Позовну заяву мотивовано тим, що 15 листопада 2023 року позивач із відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізнався, що на належне йому на праві власності нерухоме майно накладено арешт, згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеною державним виконавцем ВДВС Летичівського РУЮ Хмельницької області в межах виконавчого провадження № 44465715 від 20 серпня 2014 року.

27 жовтня 2016 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України № 606-XIV від 21.04.1999 «Про виконавче провадження», тобто у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Визначено стягувачу строк повторного пред`явлення виконавчого документа до 27 жовтня 2017 року. У зв`язку з поверненням виконавчого документа 27 жовтня 2016 року було закінчене виконавче провадження № 44465715, повторно виконавчий документ стягувачем не пред`являвся. Попри закінчення виконавчого провадження № 44465715 у встановленому законом порядку та знищенням матеріалів, державним виконавцем не був знятий арешт, накладений постановою від 20 серпня 2014 року.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд скасувати арешт нерухомого майна, накладений на майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах виконавчого провадження №44465715 відповідно до постанови ВДВС Летичівського РУЮ Хмельницької області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.08.2014, записи про обтяження за №6755819 від 21.08.2014, №6806924 від 27.08.2014.

Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановивши, що постанова про арешт майна боржника не була скасована, оскільки виконавчий документ повернутий стягувачу у справі з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи розшуку такого майна виявилися безрезультатними, знищення виконавчого провадження за закінченням термінів зберігання, що не є підставою для закінчення виконавчого провадження, врахувавши відсутність доказів на підтвердження добровільного розрахунку та оплати боргу боржником перед стягувачем, неналежний спосіб захисту, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про зняття арешту з нерухомого майна.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд, встановлюючи можливість зняття арешту в даних спірних правовідносинах, повинен був керуватися положеннями Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, який набрав законної сили 05.10.2016, а не Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999, що свідчить про неправильне застосування ним норм матеріального права. На думку апелянта, суд першої інстанції помилково не врахував, що з моменту закінчення виконавчого провадження № 44465715 пройшло більше 7 років, тобто строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, визначений Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999, сплинув. Тому твердження суду про можливість повторного звернення стягувачем із заявою про примусове виконання рішення суду не відповідає ні нормам законодавства, ні фактичним обставинам спору з приводу виконання виконавчого документа. Апелянт, посилаючись на статтю 41 Конституції України, ст.ст.319, 321 ЦК України, зазначає, що за даних обставин справи, збереження арешту нерухомого майна, накладеного в межах виконавчого провадження № 44465715, є невиправданим втручанням у право апелянта на мирне володіння своїм майном, яке не спрямоване на досягнення мети виконавчого провадження чи забезпечення реального виконання рішення суду в інший спосіб.

Також зазначає про помилковість висновку суду щодо обрання позивачем неналежного способу захисту, рішення не містить належного обґрунтування неправильності обраного позивачем способу захисту, підстав неможливості зняття накладеного арешту на майно за заявленими позовними вимогами. Навіть за умови звернення апелянтом до суду зі скаргою на дії державного виконавця, такий спосіб захисту не призведе до поновлення порушених прав та законних інтересів позивача на мирне володіння своїм майном.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Летичівського відділу ДВС просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що частинами 4-5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

В судовому засіданні представник апелянта адвокат Парпальос В.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Інші учасники по справі в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 14 листопада 2013 року заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/18124/13-ц позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу за договором позики від 03 травня 2012 року у розмірі 1000000грн. та 3441грн. понесених судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою державного виконавця від 20 серпня 2014 року, на підставі заяви стягувачки, було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа, виданого Вінницький міським судом Вінницької області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу за договором позики від 03 травня 2012 року у розмірі 1 000 000 грн. та 3441 грн. понесених судових витрат.

20 серпня 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

27 жовтня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України № 606-XIV від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження», тобто у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно накладено арешт нерухомого майна згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 44465715, виданий 20.08.2014 року відділом ДВС Летичівського РУЮ Хмельницької обл., особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , дата реєстрації обтяження 21.08.2014 та 27.08.2014.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

У справі, що переглядається, судом встановлено, що на примусовому виконанні у ВДВС Летичівського РУЮ Хмельницької перебувало виконавче провадження № 44465715 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу за договором позики від 03 травня 2012 року у розмірі 1 000 000 грн. та 3441 грн. понесених судових витрат. Стягувач у вказаному виконавчому провадженні - ОСОБА_2 , а боржник - ОСОБА_1 .

Під час примусового виконання судового рішення 20 серпня 2014 року державний виконавець виніс постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що ОСОБА_1 був відповідачем у цивільній справі №127/18124/13, яку розглядав Вінницький міський суд Вінницької області, і відповідно, боржником у зазначеному виконавчому провадженні.

Розглядаючи спір за його позовом про зняття арешту, суд першої інстанцій не врахував того, що ОСОБА_1 який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Тобто він не може бути позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Оскільки суд першої інстанції помилково розглянув справу по суті та не врахував того, що арешт накладено на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), Верховного суду складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2024 року у справі №359/4519/23-ц ( провадження №61-17407св23).

Суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 4 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 374, 376,377, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2024 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 про зняття арешту з нерухомого майна закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 грудня 2024 року.

Судді: Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк