Рішення

від 28.11.2024 по справі 761/3269/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/3269/24

Провадження № 2/761/5352/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., за участю секретаря судового засідання Каніковського Б.А., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Мельник Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського Національного університету імені Тараса Шевченка про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в обґрунтування якого зазначає, що наказом № 08-593-04 від 23.02.2023 року його було звільнено з посади робітника благоустрою відділу інфраструктури Київського Національного університету імені Тараса Шевченка за прогул без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважає вказане звільнення незаконним, оскільки 03.02.2023 року він внаслідок поганого самопочуття звернувся до лікаря, після чого ще, почуваючи себе погано, залишився вдома, листок непрацездатності при цьому він не отримував. Роботодавця про цей факт він не повідомив. 06.02.2023 року він з`явився на роботі, написав пояснення, а 27.02.2023 року його було ознайомлено з наказом про звільнення. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки він був відсутній на роботі з поважних причин, що підтверджується довідкою лікаря. Просив суд скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток в сумі 97 226 грн

14.08.2024 року через канцелярію суду надійшов відзив від відповідача, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, зазначає про те, що позивача було правомірно звільнено з займаної посади у зв`язку із прогулом, який було допущено 03.02.2023 року. Позивач не підтвердив поважності причин своєї відсутності на роботі документально. 27.02.2023 року комісія оголосила ОСОБА_1 наказ про звільнення, від підпису якого він відмовився, про що комісією було складено відповідний акт. Крім того, відповідач зазначає, що позивач пропустив строк на звернення до суду із позовом про поновлення на роботі, передбачений ст. 233 КЗпП України, оскільки звернувся до суду в січні 2024 року. Просили суд відмовити в задоволенні позову.

19.08.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не визнає доводи відповідача, викладені у відзиві та наполягає на задоволенні своїх позовних вимог. Зазначив, що перед зверненням до суду із позовом намагався врегулювати спір мирним шляхом, на що був потрібен певний час.

19.09.2024 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він наполягає на своїх доводах проти позовних вимог.

В судовому засіданні позивач та його представник адвокат Янковська В.Ю. підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання, яке відбулось 28.11.2024 року представник позивача ОСОБА_2 не з`явилась, позивач не заперечував проти розгляду справи в її відсутність.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з Київським Національним університетом імені Тараса Шевченка.

Наказом проректора з науково-педагогічної роботи (адміністративно-господарська робота) Університету від 23.02.2023 року № 08-593-04 ОСОБА_1 звільнено з 02.03.2023 року із займаних посад за прогул без поважної причини, вчинений 03.02.2023 року.

27.02.2023 року комісією у складі начальника відділу інфраструктури В. Токаренком, провідним інженером відділу В. Ткачуком, інженером І категорії відділу М. Сурковим, майстром відділу ОСОБА_3 було складено акт про ознайомлення ОСОБА_1 із наказом про звільнення та його відмову від підпису на наказі про ознайомлення та отриманні його копії.

У зв`язку з тим, що позивачем 28.02.2023 року було оформлено лист непрацездатності, відповідачем на підставі наказу № 08-668-04 від 03.03.2023 року були внесені зміни до наказу від 23.02.2023 року № 08-593-04 в частині дати звільнення позивача, а саме 04.03.2023 року.

06.03.2023 року комісією у складі начальника відділу інфраструктури В. Токаренком, провідним інженером відділу В. Ткачуком, інженером І категорії відділу М. Сурковим, майстром відділу Т. Тромсою було складено акт про ознайомлення ОСОБА_1 із наказом № 08-668-04 від 03.03.2023 року про звільнення та його відмову від підпису на наказі про ознайомлення та отриманні його копії.

У поясненнях від 29.02.2023 року позивач зазначив, що йому було погано 03.02.2023 року, тому він не пішов на роботу.

Відповідно до довідки від 03.03.2023 року, виданої ОСОБА_1 Новосілківською амбулаторією загальної практики сімейної медицини КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 був на прийомі в сімейного лікаря Новосілківської АЗПСМ 3 лютого 2023 року. Діагноз : загострення хронічного гастриту. Больовий синдром. Призначено амбулаторне лікування.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі, а основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 334/8910/18, провадження № 61-2338св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/14798/17 (провадження № 61-6928св19), зазначено, що: «в Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої МОЗ України № 455 від 13 листопада 2001 року, зокрема, передбачено: тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності (пункт 1.1.); видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. (пункт 1.2.); листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах (підпункт 1.3.1. пункту 1.3.); особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведеної консультації (пункт 2.19)».

ОСОБА_1 не заперечував обставину відсутності на робочому місці 03.02.2023 року, проте зазначив, що порушення ним трудової дисципліни зумовлене поважними причинами, а саме погіршенням стану його здоров`я, на підтвердження чого до позову було додано копію довідки від 03.03.2023 року, виданої Новосілківською амбулаторією загальної практики сімейної медицини КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, з якої вбачається, що ОСОБА_1 був на прийомі в сімейного лікаря Новосілківської АЗПСМ 3 лютого 2023 року.

Умовою підтвердження тимчасової непрацездатності в Україні, яка надає право на допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», є наявність належним чином оформленого лікарняного листа або іншого документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність. Порядок видачі таких документів регулюється Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року №455 (далі Інструкція №455). Право на отримання листка непрацездатності мають особи які, зокрема, працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання.

Пунктами 1.1, 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян передбачено, що Тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.

Відповідно до п. 2.19 Інструкції №455 особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведеної консультації.

За приписами пункту 1.7 Інструкції №455 видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.

Також, у відповідності до п.п. 2.5-2.7 Інструкції №455 листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.

Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.

Особам, направленим фельдшером здоров пункту під час робочої зміни до лікувально-профілактичного закладу, листок непрацездатності видається з моменту звернення у здоров пункт у разі визнання їх тимчасово непрацездатними.

Особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу, а у випадку, коли працівник звертався в здоровпункт в нічну зміну, видається листок непрацездатності з часу звернення у здоровпункт до закінчення робочоїзміни.

З аналізу положень Інструкції №455 випливає, що випадок тимчасової непрацездатності може засвідчуватися видачею листка непрацездатності, а у окремих випадках довідкою про тимчасову непрацездатність із зазначенням порядкового номера та дати її видачі. При цьомув довідкуслід вносити всі ті ж реквізити, що і в бланк листка непрацездатності, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Таким чином суд зазначає, що надана позивачем вказана довідка з медичної установи не підтверджує тимчасову втрату ним працездатності та, відповідно, поважність причин відсутності на роботі, а лише констатує факт звернення позивача до медичного закладу.

При цьому, суд зазначає, що пояснення позивача з приводу відсутності на робочому місці хоча і датовані 29.02.2023 року, тобто після наказу про його звільнення, між тим, не є порушенням процедури звільнення. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі N 643/10816/17 (провадження N 61-188св21).

Суд також не бере до уваги доводи позивача, що із змістом наказу про звільнення відповідач його не ознайомлював та не надавав копію такого, оскільки такі твердження спростовуються наявним в матеріалах справи актами від 27.02.2023 року та 06.03.2023 рокукомісії у складі начальника відділу інфраструктури В. Токаренком, провідним інженером відділу В. Ткачуком, інженером І категорії відділу М. Сурковим, майстром відділу Т. Тромсою було складено акт про ознайомлення ОСОБА_1 із наказом про звільнення та його відмову від підпису на наказі про ознайомлення та отриманні його копії.

Зазначені обставини в сукупності з іншими доказами спростовують доводи позивача про те, що він був відсутній на роботі з поважних причин.

Оскільки позивачем не доведено належними, достатніми та достовірними доказами поважність причин відсутності на робочому місці протягом робочого часу 03.02.2023 року, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а відтак теж не підлягає задоволенню.

Щодо порушення позивачем строку звернення до суду із позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду у трудових спорах застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом exofficio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Так судом встановлено, що позивач звернувся із даним позовом до суду 25.01.2024 року, а з наказом про звільнення його було ознайомлено 27.02.2023 року.

В судовому засіданні позивач пояснив, що протягом цього часу він намагався вирішити питання про поновлення його на роботі шляхом звернення до адміністрації Університету, правоохоронних та контролюючих органів у сфері трудових правовідносин.

Суд зазначає, що самостійні звернення позивача до контролюючих органів у сфері трудових правовідносин, до правоохоронних органів та до адміністрації відповідача не перешкоджали йому своєчасно звернутись і до суду за захистом свого порушеного права.

Таким чином, позивачем було пропущено передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі, що також є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 77, 81, 263-265, 315 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського Національного університету імені Тараса Шевченка про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02.12.2024 року.

Суддя Ю.О. Матвєєва

28 листопада 2024 року