Постанова

від 20.11.2024 по справі 914/1334/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. Справа №914/1334/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. КравчукО.І. Матущака,

секретар судового засідання В.Б. Лагутін,

розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» б/н від 08.05.2023 (вх. № 01-05/1476/23 від 08.05.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 (повний текст рішення складено 19.04.2023, м. Львів, суддя О.І. Щигельська)

у справі № 914/1334/22

за позовом: заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області, м. Львів

до відповідача-1: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», с. Зелів Яворівського району Львівської області

про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації прав.

за участю представників:

прокурор (позивач): Л.М. Винницька;

від відповідача-1: Х.І. Пилип`як;

від відповідача-2: Ю.О. Медвідь.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4821 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки»; скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0169, площею 0, 1000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2204806346101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39295119; припинення речового права - права приватної власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0169, площею 0, 1000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2204806346101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39295119.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Франківською окружною прокуратурою м. Львова Львівської області встановлено факт незаконної передачі земельної ділянки у приватну власність, а саме рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4821 від 12.11.2020 передано у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0169, площею 0, 1000 га.

Прокурор зазначає, що згідно з містобудівною документацією м. Львова, а саме Генпланом м. Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території міських та районних парків, а план зонування території за функціональним регламентом (базове зонування) для земельної ділянки відсутній. В межі діючого генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були. Відтак, на переконання прокурора спірне рішення про передачу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч ст. 41 Земельного кодексу України.

Також зазначено, що спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, а відтак для містобудівних потреб, передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території. Вказане підкреслює незаконність спірного рішення ради, що прийнято з порушенням ст.24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того прокурор зазначав, що гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови.

Водночас, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4821 від 12.11.2020, відповідачу 2 передано у власність земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 Земельного кодексу України.

Також у позовній заяві зазначалося про порушення умов передачі земельної ділянки, оскільки з Статуту відповідача-2, слідує, що останній не має на меті здійснення виключно гаражного будівництва для забезпечення потреб його членів, а є юридичною особою, створеною з метою отримання прибутку.

При цьому прокурор вказував, що проект відведення земельної ділянки кооперативу відсутній, технічна документація щодо поділу та оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 0,1000 га (по 0,0333 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу, а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.

Крім того, Рішенням Рясне-Руської сільської ради №3698 від 19.05.2020 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для зміни цільового призначення зокрема земельної ділянки за кадастровим №24610136300:06:012:0008 (в результаті поділу якої утворена спірна земельна ділянка) з КВЦПЗ 16.00 (землі запасу) на КПЦПЗ 01.05 (для індивідуального садівництва). Наведене на думку прокурора свідчить, про порушення оспорюваним рішенням ради ст. 41 Земельного кодексу України.

У зв`язку з наведеним прокурор вказує про наявність підстав для визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради та скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4821 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки». Скасовано державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0169, площею 0, 1000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2204806346101, номер запису про право власності /довірчої власності: 39295119. Стягнуто з Львівської міської ради на користь Львівської обласної прокуратури 2481,00 грн судового збору. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на користь Львівської обласної прокуратури 2481,00 грн судового збору.

Суд першої інстанції встановив, що оскільки спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, а відтак для містобудівних потреб, її передання не могло відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території, що суперечить положенням ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того місцевий суд зазначив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 мала код КВЦПЗ 16.00 «землі запасу» (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

При цьому Обслуговуючому кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» відповідно до п. 2.3. Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4821 від 12.11.2020 зазначено забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 «землі запасу» (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 12.04 «для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу)».

Однак суд зазначив, що для будівництва та обслуговування гаражів можна використовувати саме землі житлової забудови з КВЦПЗ 02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів та 02.06 - для колективного гаражного будівництва.

Натомість, спірна земельна ділянка не мала жодного із допустимих цільових призначень, а віднесена до КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, які одночасно перебували в землях запасу.

Відтак, місцевий суд дійшов висновку, що надання ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки для будівництва гаражів з кодом КВЦПЗ 12.04 «для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу) не відповідає вимогам чинного законодавства.

Окрім того, суд першої інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів, що при прийнятті оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування здійснювалося дослідження обґрунтованості передання відповідачу 2 у складі трьох засновників земельної ділянки саме для будівництва та обслуговування гаражів і саме в розмірі 0,1000 га., статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу, що є порушенням приписів ст. 41 Земельного кодексу України.

Разом з тим, суд зазначив, що гараж чи гаражний комплекс, який мав намір збудувати відповідач 2 на отриманій земельній ділянці, не є об`єктом транспортної інфраструктури.

Відтак, відповідно до Земельного кодексу України, передати у приватну власність земельну ділянку комунальної власності гаражному кооперативу можна було лише на конкурентних засадах (земельних торгах).

Враховуючи наведене вище місцевий суд зазначив про обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення у повному обсязі. Спосіб захисту відповідає пунктам 4 і 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якими способами захисту цивільних прав й інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 08.05.2023 (вх. № 01-05/1476/23 від 08.05.2023) у якій просить: cкасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.09.2022 року про відмову в задоволенні заяви відповідача 2 про залишення позову без руху у справі №914/1334/22 (до зміни предмета позову); cкасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.12.2022 року про відмову в задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення позову без руху (після зміни предмета позову); cкасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.12.2022 про відмову в задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення позову без розгляду (щодо повноважень прокурора на звернення до суду із даним позовом) повністю та залишити позовну заяву без розгляду; Скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.12.2022 в частині задоволення клопотання прокурора про поновлення пропущеного строку для подання доказів до матеріалів справи, долучення доказів до матеріалів справи та прийняття доказів до розгляду; Скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 року у справі №914/1334/22 повністю та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.09.2022 року (за заявою апелянта/відповідача 2 вх.№15598/22 від 21.07.2022) та ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.12.2022 року (за заявою апелянта/відповідача 2 вх.№22290/22 від 27.10.2022) відмовлено відповідачу 2 в задоволенні клопотань щодо залишення позовної заяви без руху з підстав несплати прокурором судового збору за вимогу майнового характеру.

Дані ухвали мотивовані позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 24.01.2020р. у справі №910/10987/18, згідно якої державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Однак, на переконання скаржника, судом не враховано зміни, внесені 26.07.2022 року до ч.З ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а відтак дана позиціє є нерелевантною до спірних правовідносин.

Апелянт не погоджується з ухвалою суду від 19.12.2022р. у справі №914/1334/22, якою відмовлено у задоволенні клопотання Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про залишення позову без розгляду, та вказує, що як вбачається зі змісту позову, прокурор не звертався перед поданням позовної заяви до суду до будь-якого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування та не повідомляв про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді. Таким чином, будь - яким іншим органом не вчинено дій щодо звернення до суду, а прокурором не повідомлено такий про необхідність захисту порушеного, на думку прокурора, права.

Скаржник також зазначає, що позивачем (прокурором) не доведено підстав для представництва інтересів держави, а також обставин бездіяльності компетентного органу, виходячи із того, що така бездіяльність має місце у разі, якщо компетентний орган упродовж розумного строку після отримання повідомлення не звернувся до суду з позовом в інтересах держави; не навів причин, які перешкоджали захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підстави для звернення прокурора з відповідним позовом до суду.

Щодо ухвали від 26.12.2022 про поновлення пропущеного строку для подання доказів, апелянт вказує, що всупереч вимогам ст. 80 господарського процесуального кодексу позивачем ні в позовній заяві, ні у відповіді на відзив, ні в інших письмових документах поданих до суду, не було зазначено про докази зазначені в клопотанні про долучення доказів від 26.12.2022 року, що не можуть бути подані до суду, не було вказано про причини з яких доказ не може бути подано у зазначений в ГПК строк, не надано доказів, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів. Тобто, позивачем не виконані всі чотири вимоги визначені ч.4 ст. 80 ГПК України.

Окрім того, апелянт зазначає, що у цій справі позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Рясне-Руської сільської ради, скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, скасувати свідоцтво про право на спадщину, скасувати запис у поземельній книзі, скасувати державну реєстрацію права на земельну ділянку та зобов`язати усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки. Проте такі вимоги не є необхідним та ефективним способом захисту порушених прав, що не приводить до їх поновлення.

Скаржник вказує, що в даному випадку належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов, що не спростовано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, а тому в силу рішень Європейського суду з прав людини та Конвенції повинен бути застосований судом.

Разом з тим, на переконання скаржника, внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на землю за відповідачем 2 в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав. Крім того, варто зазначити, що Львівська міська рада (відповідач 1) попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:12:005:0169 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем 2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно

Апелянт також посилається на те, що в матеріалах справи містяться пояснення відповідача від 28.10.2022 року, в яких відповідач 2 /апелянт наголошує на необхідності дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою. Проте, всупереч вимогам ст. 236 ГПК України, суд в оскаржуваному рішенні від 20.03.2023 року взагалі не надає оцінку таким обставинам справи.

Окрім того, судом першої інстанції не досліджено всіх обставин справи та здійснено покликання на обставини, які не підтверджені письмовими доказами у справі. Також судом першої інстанції не досліджено письмових доказів формування спірної земельної ділянки, тобто з моменту формування земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 сформованої Львівською міською радою відповідно до технічної документації затвердженої ухвалою №4647 від 14.02.2019 року до моменту утворення спірної земельно з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169, відтак не досліджено підстав формування земельної ділянки.

Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова подав до суду відзив на апеляційну скаргу (вих. №01-04/3641/23 від 30.05.2023), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали та рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 без змін.

Львівська міська рада подала до суду відзив на апеляційну скаргу (вих. №01-04/3719/23 від 01.06.2023), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відзиви на апеляційну скаргу мотивовані тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

У судове засідання 20.11.2024 з`явився прокурор, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

У судове засідання 20.11.2024 з`явився представник відповідача-1, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

У судове засідання 20.11.2024 з`явився представник відповідача-2, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Ухвалою Львівської міської ради від 14.02.2019 №4676 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», беручи до уваги ухвали міської ради від 16.11.2017 №2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017 №2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 №4968 та від 01.10.2015 №5143», звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 №1132 (зареєстроване у Львівській міській раді 18.12.2018 за №1,9-39518-001), керуючись ст.144 Конституції України, п.п. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 79-1, 117, 123, 186, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 57 Закону України «Про землеустрій», ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», міська рада ухвалила:

1. Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі:

1.13. Земельної ділянки № 15 площею 91,1650 га (кадастровий номер 4610136300:06:012:0003), у тому числі площею 4,4411 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Пунктами 2 та 3 Ухвали ЛМР від 14.02.2019 №4676 вирішено:

- Львівській міській раді у встановленому законом порядку здійснити державну реєстрацію речового права на земельні ділянки, які зазначені у підпунктах 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6, 1.7, 1.9, 1.10, 1.11, 1.12, 1.13, 1.14, 1.15 цієї ухвали;

- передати земельні ділянки, які зазначені у підпунктах 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6, 1.7, 1.9, 1.10, 1.11, 1.12, 1.13, 1.14, 1.15 цієї ухвали, з комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності.

Згідно з пунктом 5 Ухвали ЛМР від 14.02.2019 №4676 Львівській обласній державній адміністрації рекомендовано розглянути питання про прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.03.2019 було зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим №4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га.

Розпорядженням Львівської обласної державна адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», земельні ділянки (в тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га) із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято у державну власність.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 29.11.2019 було зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим №4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га.

Розпорядженням Львівської обласної державна адміністрації від 13.12.2019 №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, земельні ділянки (в тому числі і земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га)

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» прийнято до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності серед яких зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га).

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.12.2019 було зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на земельну ділянку з кадастровим №4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 03.01.2020 №3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», Рясне-Руська сільська рада вирішила надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га на такі ділянки:

- земельна ділянка №1 площею 7,7415 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 9,1897 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 7,4685 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 0,2179 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_4 площею 0,2290 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_5 площею 8,1730 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_6 площею 21,8466 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_7 площею 20,9306 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_8 площею 3,2914 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_9 площею 3,2914 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_10 площею 3,2913 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_11 площею 2,7472 га;

- земельна ділянка № НОМЕР_12 площею 2,7470 га;

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3698 від 19.05.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок», вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 91,1650 га, на такі земельні ділянки:

- земельна ділянка №1 площею 7, 7415 га (4610136300:06:012:0007);

- земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 9, 1897 га (4610136300:06:012:0015);

- земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 7,4685 га (4610137500:12:005:0041);

- земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 0, 2179 га (4610137500:12:005:0042);

- земельна ділянка № НОМЕР_4 площею 0,2290 га (4610137500:12:005:0043);

- земельна ділянка №6 площею 8, 1730 га (4610137500:12:005:0044);

- земельна ділянка № НОМЕР_6 площею 21,8466 га (4610136300:06:012:0008);

- земельна ділянка №8 площею 20, 9306 га (4610136300:06:012:0009);.

- земельна ділянка №9 площею 3, 2914 га (4610136300:06:012:0010);

- земельна ділянка № НОМЕР_9 площею 3, 2914 га (4610136300:06:012:0011);

Пунктом 4 вказаного Рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3698 від 19.05.2020 змінено функцію використання земель в межах категорії (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, на земельні ділянки 11 площею 3,2913 га з кадастровим номером 4610136300:06:012:0012, №12 площею 2,7472 га з кадастровим номером 4610136300:06:012:0013 та №13 площею 2,7470 га з кадастровим номером 4610136300:06:012:0014 з КВЦПЗ 16.00 «землі запасу» (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 12.04 «Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).

Рішенням Рясне-Руської сільська рада Яворівського району Львівської області від 11.09.2020 №4194 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)» Рясне-Руська сільська рада вирішила надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу, зокрема, земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:06:012:0008 площею 21,8466 га, на земельні ділянки (згідно додатку №9 до рішення).

В подальшому Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4584 від 22.10.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок» Рясне-Руська сільська рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим №4610136300:06:012:0008 загальною площею 21,8466 га на 190 земельних ділянок, серед яких, зокрема, земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 23.10.2020 було зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 площею 0,1000 га.

11.11.2020 року до Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області надійшло звернення в якому керівник ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» ОСОБА_1 просив розглянути можливість передати у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно - будівельний кооператив «Пікап» (43815360), земельні ділянки: площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,1239 га, площею 0,1000 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га площею 3,2914 га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4821 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки», розглянувши звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», керуючись ст.144 Конституції України, п.п. 34 п.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ст.ст. 19, 25 Закону України «Про землеустрій», ст.ст. 41, 12, 92, 122, 123 Земельного кодексу України, Рясне-Руська сільська рада вирішила передати Обслуговуючому кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (43815360) земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0169), Львівська область, місто Львів, (територія що межує з Рясне-Руською сільською радою) у власність для будівництва та обслуговування гаражів, код КВЦПЗ 16.00 «землі запасу» (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

Обслуговуючому кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» відповідно до п. 2.3. Рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4821 від 12.11.2020 вказано забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 «землі запасу» (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 12.04 «для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу)».

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 20.11.2020 було зареєстровано право власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 площею 0,1000 га.

16.06.2022 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради на запит Франківської окружної прокуратури міста Львова від 03.06.2022 №14.51/04-16-3010 ВИХ-22 надіслало прокуратурі лист №2401-вих-37713 стосовно надання інформації з підтверджуючими документами щодо відповідності містобудівній документації м. Львова та с. Рясне-Руське місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером №4610137500:12:005:0169.

Вказаним листом зокрема зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером №4610137500:12:005:0169 відповідно до експлікації генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, розташована в межах території міських та районних парків. Відповідно до плану зонування території Залізничного району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 №4657, за функціональним регламентом (базове зонування) функціональне зонування для земельної ділянки з кадастровим номером №4610137500:12:005:0169 не визначено. Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Залізничного району вказана земельна ділянка розташована в межах підзони VI периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0.37, а також згідно з санітарно-гігієнічним регламентом в межах підзони САН-1 - санітарно-захисні зони підприємств та поза межами підзон за природно-заповідним, історико-архітектурним та інженерно-геологічним регламентами.

Крім того вказано, що в межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка з кадастровим номером №4610137500:12:005:0169 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Щодо звернення прокурора.

Положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У встановлених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України).

Передумовою участі органів та осіб в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 та 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України «Про прокуратуру», ч. З ст. 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз 4 цієї частини ст. 23 цього закону.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З урахуванням того, що поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливоу сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).

Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Положеннями ч.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Так, згідно з частинами 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.

Враховуючи наведене колегія суддів зазначає що, Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.

В даній справі позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем. Враховуючи предмет спору Львівська міська рада в даному випадку може бути виключно відповідачем по справі.

Колегія суддів також звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 20.07.2022 (справа № 910/5201/19) у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, у якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про підставність самостійного звернення прокурора до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади.

За таких обставин колегія суддів вказує, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування всупереч інтересам територіальної громади прийняв на переконання прокурора незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура передбачена абз. З і 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 (справа № 587/430/16-ц, п. 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 (справа № 483/448/20). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (п. 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 (справа № 698/119/18), п. 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 (справа № 483/448/20).

Наведене свідчить про те, що не відповідає вимогам закону позиція апелянта щодо необхідності інформування органу місцевого самоврядування в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про виявлені порушення та надання можливості їх усунути в розумний строк, оскільки такий не є уповноваженим органом на захист порушених державних інтересів у спірних правовідносинах, а прокурор у даній справі звернувся до суду самостійно.

Разом з тим, позов у цій справі поданий прокурором не в межах заходів, які належать до державного контролю за використанням і охороною земель, передбачених ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а в межах спору щодо законності розпорядження земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення.

Відтак, колегія суддів вказує, що органи Держгеокадастру, згідно з ч. 4 ст. 122 та ст. 15-1 Земельного кодексу України, не уповноважені державою здійснювати захист її інтересів в спорі, що виник внаслідок прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

Така правомірна позиція прокурора підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 (справа № 911/5201/19).

Вищенаведене свідчить про законність пред`явлення прокурором самостійно позову у даній справі, оскільки відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») випадків, коли прокурор може звертатися до суду як позивач.

За таких обставин, колегія суддів також вказує про обгрунтованість ухвали Господарського суду Львівської області від 19.12.2022.

Щодо скасування ухвал Господарського суду Львівської області від 26.09.2022 та від 05.12.2022 про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без руху, колегія суддів вказує наступне.

Апелянт зазначає про незаконність оскаржуваних ухвал, оскільки вважає, що позовна заява прокурора із врахуванням заяви від 11.08.2022 про зміну предмету позову подана до суду з порушенням вимог п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України, оскільки судовий збір сплачено у розмірі, який не відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір», оскільки за позовну вимогу про скасування державної реєстрації права власності такий, на думку апелянта, мав би бути сплачений як за вимогу майнового характеру, незважаючи на зміни в законодавстві.

Так, ухвалою суду першої інстанції від 26.09.2022 відмовлено в задоволенні заяви Відповідача 2 (вх. № 15598/22 від 21.07.2022) про залишення позовної заяви без руху; заяву прокурора (вх. №2550/22 від 11.08.2022) про зміну предмета позову прийнято до розгляду та подальший розгляд справи здійснювати з її врахуванням.

Судом встановлено, що подана прокурором заява в порядку ст. 46 ГПК України спрямована саме на зміну його предмету способом вилучення деяких із позовних вимог.

Відтак, враховуючи зміну предмету позову в цій справі, а саме виключення з числа позовних вимог вимогу про припинення речового права - права приватної власності ОК «ГБК «Пікап» суд прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача 2 щодо залишення без руху в частині сплати судового збору.

Суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали (ч. 1 ст. 176 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 174 ГПК України, якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Судом першої інстанції не встановлено обставин сплати судового збору у розмірі, який не відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір», чи жодних інших підстав для залишення позову без руху після відкриття провадження у справі.

Обґрунтовуючи підстави для відмови в задоволенні заяви відповідача 2 (вх. № 22290/22 від 27.10.2022) про залишення позовної заяви без руху, в ухвалі від 05.12.2022 суд першої інстанції обгрунтовано зазначив про те, що предметом позову у справі № 914/1334/22 є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності. За змістом ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Аналогічну позицію містить Постанова Верховного Суду від 24.01.2020 (справа №910/10987/18).

Колегія суддів вказує, що суд першої інстанції вірно зазначив, що справи наведені представником відповідача 2 різняться за суб`єктним складом сторін спору, змістом правовідносин, фактичними обставинами справи, відтак має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Важливим є та обставина, що вимога про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, як і вимога про визнання недійсним рішення сільської ради, відповідно до змін у законодавстві, є самостійною підставою для припинення відповідного речового права. Як наслідок задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, так і за результатами визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, настане наслідок у вигляді припинення речового права, що передбачено зазначеною вище нормою, і про що не зазначає відповідач 2.

На підтвердження обгрунтованої позиції прокурора та висновків суду першої інстанції свідчить і висновок Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 (справа № 914/2350/18 (914/608/20) про те, що ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 (справа № 177/1163/16-ц), від 28.04.2022 (справа № 910/15316/21).

З аналізу приписів ч. 11 ст. 176 ГПК України ГПК України випливає, що залишення позовної заяви без руху в такому випадку, який є винятком із загального правила відкриття провадження у справі, є можливим лише в тому випадку, коли обставини, що стали підставою для залишення позову без руху, стали відомі після відкриття провадження.

Провадження у справі відкрито 27.06.2022, а на час подачі клопотань відповідачем 2 у справі не вбачається обставин, що стали б підставою для залишення позову без руху, про які стало відомо після відкриття провадження у справі.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвал господарського суду Львівської області у цій справі про залишення без розгляду заяви відповідача 2 про залишення позовної заяви без руху є безпідставими, а законні підстави для скасування оскаржуваних ухвал відсутні.

Разом з тим, апелянт вказує, що ухвала Господарського суду Львівської області від 26.12.2022 прийнята судом першої інстанції з грубим порушенням норм процесуального права.

Так, 19.12.2022 в системі документообігу суду за вх. №26189/22 зареєстровано клопотання прокурора про долучення доказів та поновлення пропущеного строку для подання доказів. Аналогічне клопотання також подано через підсистему Електронний суд (вх.№26625/22 від 26.12.2022).

Прокурором зазначено, що листом Спеціалізованої екологічної прокуратури від 06.12.2022, окружною прокуратурою отримано копію звернення ОК ГБК «Пікап» до Рясне-Руської сільської ради з додатками. Згідно вказаних документів встановлено, що 11.11.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про надання у власність кооперативу земельних ділянок: площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,1239 га, площею 0,1000 га площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га площею 3,2914 га. До звернення кооперативу долучено виписку з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, графічні матеріали.

На думку прокурора вказане підтверджує, що звернення кооперативу та додані до нього документи не містять обґрунтування (розрахунку) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідної земельної ділянки відповідної площі.

Прокурор зазначає, що такі докази неможливо було подати раніше, оскільки прокурору, який подавав позовну заяву, місцезнаходження вказаних доказів раніше встановити не вдалось у зв`язку із не передачею їх разом з рішеннями ради у архівний відділ Яворівської районної державної адміністрації, оскільки вони були вилучені в ході тимчасового доступу до речей та документів, здійсненим в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42021142040000015, досудове розслідування у якому здійснюється ГУ НП у Львівській області.

У зв`язку з наведеними обставинами прокурор просив поновити пропущений строк для подання доказів, прийняти до розгляду судом та приєднати до матеріалів справи докази у копіях - звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» з додатками, лист Спеціалізованої екологічної прокуратури.

Розглянувши клопотання прокурора про поновлення строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи, судом обгрунтовано зазначене наступне.

Зі змісту ст. 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання. Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

У відповідності до ч. 1 ст. 118 України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Частинами 1, 3, 4, 5 ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк. Одночасно з поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, зважаючи на поважність причин пропуску строку для подання доказів, з метою повного і всестороннього розгляду справи та забезпечення реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків, суд першої інстанції обгрунтовано задоволив клопотання прокурора, поновив процесуальний строк на подання доказів та приєднав до матеріалів справи докази у копіях, які долучені до клопотання.

Щодо способу захисту.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Скаржники вважає, що обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави у даній справі є неефективним, що у свою чергу є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Так, скаржник наголошують на тому, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Вищенаведені висновки Верховного Суду не були враховані при винесенні судом оскаржуваного рішення.

У постанові ВС від 08 листопада 2022 року у справі № 911/4706/15 зазначено:

«Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (п.9.19).

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16) (п.9.21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.201 8 у справі №338/180/1 7 (провадження №14-144цс18), від 11.09.201 8 у справі №905/1926/1 6 (провадження №12-187гс18), від 30.01.201 9 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.201 9 у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19)).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (п.9.23). Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.201 8 у справі №183/1617/1 6 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.201 8 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).

Натомість позовні вимоги про визнання права власності на майно або про витребування майна не були заявлені у справі, яка переглядається, тоді як одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено в статті 1 4 ГПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.».

Як встановлено судом з матеріалів справи право власності відповідача-2/апелянта ОК ГБК «Пікап» на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий №4610137500:12:005:0169 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з реєстру: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2204806346101 , номер запису про право власності: 39295119.

Згідно відомостей з ДЗК, Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель міста Львова площею 209,0 га, рішення про затвердження Технічної документації із землеустрою (ухвала ЛМР від 14.02.201 9 року №4647), рішення №343 2 від 03.01.2020 року Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та інших документів цільове призначення спірної земельної ділянки з кадастровим №4610137500:12:005:0169 - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради №4821 від 12.11.2020 року земельну ділянку з кадастровим №4610137500:12:005:0169 цільове призначення землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення передано у приватну власність ОК ГБК «Пікап», та зареєстровано відповідне право власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що здійснено відповідний запис.

Відтак, особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).

Таким чином, фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим №4610137500:12:005:0169 є ОК ГБК «Пікап».

А тому, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, про що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Колегія суддів вказує, що внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на землю за відповідачем 2 в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав.

Крім того, варто зазначити, що Львівська міська рада (відповідач 1) попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:12:005:0169 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем 2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно.

Отже, місцевий господарський суд помилково не звернув уваги на те, що позовна вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави. Подібний висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 911/665/22, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

Водночас позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо неефективного способу захисту є обґрунтованими і враховуючи правові висновки Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно з положеннями частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи усе вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення Господарського суду області від 20.03.2023 у справі № 914/1334/22 в порядку статті 277 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати

З огляду на те, що суд задовільняє апеляційну скаргу, судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» б/н від 08.05.2023 (вх. № 01-05/1476/23 від 08.05.2023) задоволити.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі № 914/1334/22 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

3.Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) на користь Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (81083, Львівська область, Яворівський район, с. Зелів, вул. Центральна, 347; ідентифікаційний код 43815360) 7 443, 00 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 02.12.2024.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак