Постанова

від 05.11.2024 по справі 910/4961/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2024 р. Справа№ 910/4961/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Отрюха Б.В.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,

арбітражного керуючого Кізленка В.А.,

представника ТОВ "Монтале" адвоката Гурай-Рацун О.В.,

представника Національного банку України Бірюкової О.А.,

представника боржника адвоката Лакусти О.І.,

представника ЦМУ Мін`юсту (м. Київ) Михайлова А.І.,

розглянувши апеляційну скаргу Національного банку України

та апеляційну скаргу розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 29.04.2024 (повний текст складено 22.05.2024, суддя Яковенко А.В.)

у справі № 910/4961/18

за Приватного акціонерного товариства "Росава"

до Приватного акціонерного товариства "Готель "Салют" (код 22950541)

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/4961/18 задоволено заяву Національного банку України про надання згоди на реалізацію майна боржника, що перебуває в заставі.

Надано Національному банку України дозвіл на задоволення вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.11.2008, укладеним між Національним банком України та Приватним акціонерним товариством "Готель "Салют", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек A.B., та зареєстрованим в реєстрі за № 3827, на наступне нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі готелю "Салют", загальною площею 12255,4 кв. м (літ. А та літ. А-1), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Мазепи Івана, 11-Б, які належать Приватному акціонерному товариству "Готель "Салют" на праві власності на підставі права власності, у рахунок часткового погашення заборгованості ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" за кредитними договорами № 48 від 21.10.2008, № 03/4 від 16.02.2009, № 03/28 від 10.07.2009, № 03/33 від 12.11.2009, № 03/35 від 02.09.2018, № 03/36 від 11.03.2014, № 63/1 від 04.11.2008, № 63/3 від 18.11.2008, № 03/6 від 05.03.2009 (з усіма змінами та доповненнями до них) перед Національним банком України у загальній сумі заборгованості 4106418035,83 грн.

Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із визначенням вартості майна у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, 03.06.2024 Національний банк України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково змінити мотивувальну частину ухвали Господарського суду міста Києва від 29.04.2024, зокрема прибрати висновок:

"Щодо заявленої Національним банком України вимоги у поданій заяві про постановлення ухвали з урахуванням вимог ч. 1 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" та видачу наказу, суд зазначає наступне.

Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

На переконання суду, з огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв`язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового врегулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства.

Цей принцип полягає, сере іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін, у тому числі під час продажу майна банкрута з метою реалізації за найвищу ціну та відповідно до встановленої КУзПБ процедури.

У межах дотримання наведеного принципу з відкриттям провадження у справі про банкрутство, з огляду на мету та цілі КУзПБ, такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовими рішеннями (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство.

Отже, підсумовуючи викладене, завданням суду є саме надання дозволу на звернення стягнення на майно" та вказати про необхідність видачі наказу.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги стягнути на користь Національного банку з Приватного акціонерного товариства "Готель "Салют".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд справи № 910/4961/18 призначено на 25.06.2024.

Також розпорядник майна боржника звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 (про задоволення заяви Національного банку України про надання згоди на реалізацію майна боржника), прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні заяви Національного банку України про надання згоди на реалізацію заставного майна боржника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.04.2024, розгляд справи № 910/4961/18 призначено на 25.06.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 відкладено розгляд справи на 27.08.2024.

В судовому засіданні 27.08.2024, 03.09.2027, 01.10.2024 оголошувалась перерва відповідно до ст. 216 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу розпорядника майна Національний банк України заперечив доводи апеляційної скарги, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Провадження у справах про банкрутство регулюється Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

За визначенням ст. 1 КУзПБ, забезпеченими кредиторами є кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.

Згідно з абз. 1, 2 ч. 8 ст. 41 КУзПБ, дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство. Щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації.

Як вбачається з матеріалів справи, між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" укладено низку кредитних договорів з додатковими угодами до них, а саме: кредитний договір №48 від 21.10.2008, №03/4 від 16.02.2009, №03/18 від 18.05.2009, №03/23 від 18.06.2009, №03/28 від 10.07.2009, №03/33 від 12.11.2009, №03/35 від 02.09.2010, №03/36 від 11.03.2014, №63/1 від 04.11.2008, №63/3 від 18.11.2008, №03/6 від 05.03.2009.

18.11.2008 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами між Національним банком України та ПрАТ "Готель "Салют" укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек A.B. та зареєстрований в реєстрі за №3827 (далі - Іпотечний договір).

Пунктом 1.3. Іпотечного договору (в редакції договору про внесення змін від 25.01.2010) передбачено, що предметом іпотеки є нежитлові будівлі готелю "Салют", загальною площею 12255,4 кв. м (літ. А та А-1), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Мазепи Івана, 11-Б (далі - Предмет іпотеки).

22.05.2014 між Національним банком, ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ПрАТ "Готель "Салют" укладено договір про внесення змін до Іпотечного договору, за яким п. 1.1. ст. 1 "Предмет Іпотеки" викладено у наступній редакції: "Іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги Іпотекодержателя, що випливають з кредитних договорів № 48 від 21.10.2008, № 03/4 від 16.02.2009, № 203/18 від 18.05.2009, № 03/23 від 18.06.2009, № 03/28 від 10.07.2009, № 03/33 від 12.11.2009, № 03/35 від 02.09.2010, № 03/36 від 11.03.2014, № 63/1 від 04.11.2008, № 63/3 від 18.11.2008, № 03/6 від 05.03.2009".

Втім, з моменту визнання кредиторських вимог у справі (2020 рік) та на поточний час, з огляду на погашення заборгованості, загальна сума заборгованості за кредитними договорами №48 від 21.10.2008, №03/4 від 16.02.2009, №03/18 від 18.05.2009, №03/28 від 10.07.2009, №03/33 від 12.11.2009, №03/35 від 02.09.2010, №03/36 від 11.03.2014, №63/1 від 04.11.2008, №63/3 від 18.11.2008, №03/6 від 05.03.2009 змінилася.

Станом на 17.10.2023 загальна заборгованість за кредитними договорами укладеними між Національним банком та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" становить 4106418035,83 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі № 910/20057/16 задоволено позов Національного банку України та звернуто стягнення на предмет іпотеки, встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" у рахунок погашення заборгованості ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" за кредитними договорами в розмірі 4112545235,83 грн.

В подальшому, постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 04.10.2023, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 у справі № 910/20057/16 та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову Національного банку України.

Верховний Суд у постанові від 04.10.2023, залишаючи без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2022, виходив з того, що відповідно до положень ч. 6 ст. 41 КУзПБ задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина п`ята статті 41 КУзПБ).

Таким чином, після спливу 170 днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, постановленою господарським судом за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими.

З наведеного можна дійти висновку про те, що позов у даній справі не є за своєю суттю отриманням згоди на реалізацію майна боржника у порядку положень ч. 5 ст. 41 КУзПБ, а тому задоволення такого позову матиме наслідком недотримання положень ч. 6 ст. 41 КУзПБ щодо того, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.

У жовтні 2023 року Національний банк України звернувся до суду із клопотанням про надання згоди на реалізацію майна, що перебуває в заставі в порядку ч. 5 ст. 41 КУзПБ.

Клопотання обґрунтоване тим, що 14.05.2018 порушено провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Готель "Салют" та введено процедуру розпорядження майном боржника, а також мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відносно забезпечених вимог Національного банку України мораторій вважається закінченим зі спливом 170 днів з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, а ч. 5 ст. 41 КУзПБ вимагає отримання згоди суду на звернення стягнення на майно боржника, яке перебуває в заставі.

Оскільки дія мораторію на задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника припинилася, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення відповідного клопотання про надання згоди на реалізацію майна боржника, що перебуває в заставі, з метою забезпечення балансу інтересів учасників провадження у справі про банкрутство, у тому числі забезпеченого кредитора Національного банку України.

Як вірно встановив суд першої інстанції, дія мораторію на задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, який був введений ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018, автоматично припинилася на підставі ч. 8 ст. 41 КУзПБ, позаяк у справі триває процедура розпорядження майном боржника.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу", застава є способом забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами. Аналогічна норма міститься у ст. 572 ЦК України.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

У статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Положеннями ст. 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

В частині 1 статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" унормовано, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У разі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) іпотекодавця або визнання його банкрутом, або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

У разі схвалення судом відповідно до законодавства про банкрутство плану санації чи реструктуризації боргів боржника за основним зобов`язанням, якщо він відмінний від іпотекодавця, іпотекодержатель, який голосував проти схвалення плану санації юридичної особи чи плану реструктуризації боргів боржника - фізичної особи, набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання зобов`язання, забезпеченого іпотекою.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об`єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.

Таким чином, наявність забезпечення виконання грошового зобов`язання у вигляді застави/іпотеки надає такому кредитору певні особливості у статусі і обсязі прав протягом процедур банкрутства порівняно з іншими кредиторами боржника.

Відповідно до ч. 14 ст. 39 КУзПБ, з моменту відкриття провадження у справі, пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

Задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство (ч. 6 ст. 41 КУзПБ).

Отже з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, процедура задоволення вимог забезпечених кредиторів щодо звернення стягнення на заставне майно відбувається виключно в межах справи про банкрутство за ухвалою господарського суду після встановлення факту спливу передбаченого ч. 8 ст. 41 КУзПБ строку (в процедурі розпорядження майном), або при переході до наступної судової процедури (санація, ліквідація) за відповідними правилами, передбаченими Кодексом для таких процедур.

Стаття 64 КУзПБ, якою врегульовано черговість задоволення вимог кредиторів, в частині шостій передбачає, що погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово.

Верховний Суд в постанові від 22.09.2021 у справі № 905/1923/15 сформулював наступні висновки щодо застосування норм права.

Відповідно до частини восьмої статті 41 КУзПБ дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство; щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації.

В частині шостій статті 41 КУзПБ унормовано, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, після спливу 170 днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, постановленою господарським судом за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими.

Враховуючи те, що провадження у даній справі про банкрутство було відкрите 14.05.2018 із введенням процедури розпорядження майном боржника та мораторію на задоволення вимог кредиторів, строк дії мораторію на задоволення вимог забезпеченого кредитора сплив на підставі ч. 8 ст. 41 КУзПБ, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що забезпечений кредитор має право на погашення своїх вимог за рахунок майна боржника, що є предметом забезпечення.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що наявність забезпечення виконання грошового зобов`язання у вигляді застави/іпотеки надає такому кредитору певні особливості у статусі і обсязі протягом процедур банкрутства порівняно з іншими кредиторами боржника. Надання дозволу на звернення стягнення на майно є дискрецією суду, в даному випадку. При цьому, забезпечений кредитор реалізовує своє право шляхом звернення стягнення на майно у спосіб, визначений чинним законодавством.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, при розгляді заяви забезпечених кредиторів, належить враховувати те, що звернення стягнення на майно боржника та реалізація його активів мають здійснюватися із урахуванням особливостей поточної процедури банкрутства, в даному випадку - триває процедура розпорядження майном, за результатами якої вирішуються питання про можливість відновлення платоспроможності або ліквідації боржника, а також з урахуванням інтересів усіх кредиторів та самого боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом означеної судової процедури, що триває протягом 6 років, реальні наміри інвесторів відновити платоспроможність боржника відсутні, план санації не розроблений, на розгляд комітету кредиторів не запропонований, до суду відсутні звернення кредиторів про санацію боржника, а відтак звернення стягнення на заставне майно не буде суперечити інтересам як боржника так і конкурсних кредиторів.

Таким чином, належить відхилити апеляційну скаргу розпорядника майна із вимогою про відмову в задоволенні заяви Національного банку України про надання згоди на реалізацію заставного майна боржника.

Також, належить відхилити апеляційну скаргу Національного банку України із вимогами про зміну ухвали суду в частині висновків про відсутність підстав для видачі наказу на примусове виконання ухвали суду про надання дозволу (згоди) на звернення стягнення на заставне майно, оскільки як вірно виснував суд першої інстанції, у справі про банкрутство на суд покладається обов`язок з надання дозволу на реалізацію заставним кредитором своїх правомочностей щодо заставного майна, а не визначення способу такої реалізації права. Тобто, заставний кредитор, в даному випадку, сам обирає спосіб звернення стягнення на заставне майно з метою погашення своїх забезпечених вимог за рахунок такого майна.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у даній справі, оскільки доводи апеляційних скарг спростовуються наведеними вище обставинами та матеріалами справи.

Судові витрати за розгляд справи апеляційним судом належить покласти на скаржників в межах сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича залишити без задоволення.

3. Ухвалу Господарського суду Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/4961/18 (питання надання згоди на реалізацію заставного майна боржника) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та з врахуванням ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 02.12.2024.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді Б.В. Отрюх

О.М. Остапенко