Постанова

від 12.11.2024 по справі 911/2292/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2024 р. Справа№ 911/2292/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Муковоз В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Білан Р.О.;

від відповідача 1: Назарець Д.А.;

від відповідача 2: Назарець Д.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед" та ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.09.2024 про часткове забезпечення позову

у справі №911/2292/24 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Фінанс"

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед"

2. ОСОБА_1

про стягнення 28 718 148, 86 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімп-Фінанс" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 28 718 148, 86 грн., з яких: 28 706 775, 96 грн. основного боргу (неповернутої позики) та 11 372, 90 грн. відсотків за користування позикою.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Олімп-Фінанс" посилається на обставини порушення відповідачем 1, як позичальником, грошового обов`язку щодо повернення суми позики, отриманої за договором позики № П-27/05-2024 від 27.05.2024 зі змінами та доповненнями, а також сплати передбачених цим договором відсотків за її користування та невиконання відповідачем 2 як поручителем взятих на себе обов`язків згідно договору поруки № 05/07-2024 від 05.07.2024 в частині забезпечення виконання відповідачем 1 основного зобов`язання.

Крім того, позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:

- накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ "Стейлед", які знаходяться (обліковуються) на рахунку № IBAN: НОМЕР_1 в ПАТ "БАНК ВОСТОК", МФО 307123, а також на будь-яких інших виявлених виконавцем рахунках ТОВ "Стейлед" у банківських та інших фінансових установах, та на майно, що належить ТОВ "Стейлед", в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 28 718 148, 86 грн;

- накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , які знаходяться (обліковуються) на рахунках у банківських та інших фінансових установах, та на майно, що належить ОСОБА_1 , в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 28 718 148, 86 грн.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Ухвалою Господарського Київської області від 06.09.2024 у справі №911/2292/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Фінанс" про забезпечення позову задоволено частково.

Вжито заходів забезпечення позову, а саме: накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Стейлед", які знаходяться (обліковуються) на рахунку в ПАТ "БАНК ВОСТОК", МФО 307123, а також на будь-яких інших виявлених виконавцем рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед" у банківських та інших фінансових установах, в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 28 718 148, 86 грн.

Вжито заходів забезпечення позову, а саме: накладений арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , які знаходяться (обліковуються) на рахунках у банківських та інших фінансових установах, в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 28 718 148,86 грн.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вказав, що вибуття із власності відповідачів грошових коштів у розмірі 28 718 148, 86 грн здатне істотно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у цій справі, тим самим поставити під сумнів ефективний захист прав та інтересів позивача.

Водночас, заявляючи захід забезпечення позову через накладення арешту на майно відповідачів, позивачем не вказано переліку майна на яке спрямований такий захід, не надано необхідних доказів, які підтверджують право власності на відповідне майно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стейлед" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 06.09.2024 у справі №911/2292/24 в частині накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Стейлед", і ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Фінанс" про забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Стейлед".

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- накладення арешту на рахунки відповідача 1 в банківських установах на період вирішення спору може призвести до блокування поточної господарської діяльності, однак у майбутньому не убезпечить від виконання чинних судових рішень перед іншими контрагентами;

- наявність руху коштів у мільйонах гривень за останні три місяці доводить, що відповідач 1 здійснює діяльність, відбувається продаж товарів, отримується виручка і у випадку задоволення позову останній буде в змозі виконати судове рішення та будуть джерела для стягнення сум за судовим рішенням, якщо таке буде на користь позивач;

- суд першої інстанції не з`ясував, що у відповідача 1 є ліквідне майно, на яке можливо накласти арешт для забезпечення позову. Такий захід забезпечення позову був би адекватним, запобіг би продажу майна та в певній мірі забезпечив би можливість стягнути з відповідача кошти, якщо позов буде задоволено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 06.09.2024 у справі №911/2292/24 в частині накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , і ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Фінанс" про забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів, які належать ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- відповідач 2 є поручителем по договору поруки, несе відповідальність лише у випадку несплати боргу боржником;

- судом першої інстанції не враховано, що у договорі поруки не міститься жодної інформації про суму основного зобов`язання відповідача 1 перед позивачем;

- відповідач 2, підписуючи договір поруки, не була поінформована ні про основні умови договору позики, ні про стан заборгованості відповідача 1 перед позивачем станом на момент підписання договору поруки;

- подаючи позов, позивач не повідомив суд про існування ще одного виду поручительства - розписки ОСОБА_1 на ім`я засновника позивача та вжиття заходів забезпечення позову Приморським районним судом м. Одеси та накладення арешту на аналогічну суму.

Рух апеляційної скарги та дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягів з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/2292/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

25.09.2024 на адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою від 30.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед" на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.09.2024 у справі №911/2292/24 та призначено справу до розгляду на 22.10.2024.

Ухвалою суду від 02.10.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.09.2024 у справі №911/2292/24 залишено без руху так надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом надання описів вкладення у цінний лист до фіскальних чеків Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Фінанс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед".

Ухвалою суду від 21.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.09.2024 у справі №911/2292/24 та призначено справу до розгляду на 12.11.2024.

Ухвалою суду від 22.10.2024 розгляд справи № 911/2292/24 відкладено на 12.11.2024 для спільного розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед" на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.09.2024.

Заявлені клопотання та результати їх розгляду

12.11.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача 2 подано клопотання, в якому останній просить долучити до матеріалів справи нові докази та надати їм оцінку під час розгляду апеляційних скарг.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

За змістом ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку є можливим лише у разі наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

При цьому приписи ч. 3 ст. 269 ГПК передбачають наявність критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Вказаний висновок щодо застосування норми ст.269 ГПК викладений у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі 912/2294/20, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

Так, в обґрунтування причин неподання доказів до суду першої інстанції відповідач 2 посилається на те, що заява про забезпечення позову була розглянута без повідомлення відповідачів, що унеможливило складання та подання до суду заперечень на забезпечення позову.

Відповідно до приписів ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Тобто докази подаються стороною із першим процесуальним документом, в якому викладаються вимоги та заперечення учасників справи.

Водночас, відповідач 2 не наводить обґрунтованих причин, за яких відповідні докази не могли бути подані ним разом з апеляційною скаргою.

Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, з огляду на основні засади господарського судочинства, саме на позивача покладався обов`язок доводити обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

А тому, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідачем 2 не наведено причин, що об`єктивно не залежали від нього, та з яких він не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваної ухвали.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

У зв`язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що долучені відповідачем 2 до апеляційної скарги нові докази до розгляду колегією суддів не приймаються.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Предметом позову у даній справі є вимоги про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед" та ОСОБА_1 28 718 148, 86 грн., з яких: 28 706 775, 96 грн. основного боргу (неповернутої позики) та 11 372, 90 грн. відсотків за користування позикою.

Подаючи заяву про забезпечення позову позивач вказує на те, що відповідачі ухиляються від виконання власних зобов`язань за договором позики № П-27/05-2024 від 27.05.2024 та договором поруки № 05/07-2024 від 05.07.2024.

Позивач наголошує, що виконання рішення суду у разі задоволення позову може бути істотно ускладнено чи унеможливлено взагалі, оскільки протягом часу судового розгляду відповідачі матимуть змогу вільно розпоряджатися коштами на рахунках, витрачаючи їх та перераховуючи їх на користь третіх осіб.

Окремо заявник звертає увагу на те, що досить поширеною практикою є обставини, коли, з метою невиконання зобов`язань юридичною особою (зокрема, судових рішень), керівництво / власники такої юридичної особи вчиняють дії щодо виведення з підприємства активів та грошових коштів, залишаючи його формально діючим, не здійснюючи при цьому дій для припинення юридичної особи у передбаченому законодавством порядку та погашення вимог кредиторів.

Зазначені обставини, на думку позивача, у їх сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що має місце існування обставин щодо можливого ухилення та створення відповідачами перешкод для виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову, в тому числі через виведення з підприємства активів, зокрема, грошових коштів, що у випадку вчинення таких дій фактично нівелює можливість захисту прав та інтересів позивача.

Постановляючи оскаржувану ухвалу забезпечення позову в частині накладення арешту на кошти відповідачів, суд першої інстанції зазначив, що вибуття із власності відповідачів грошових коштів у розмірі 28 718 148, 86 грн здатне істотно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у цій справі, тим самим поставити під сумнів ефективний захист прав та інтересів позивача.

Водночас, заявляючи захід забезпечення позову через накладення арешту на майно відповідачів, позивачем не вказано переліку майна на яке спрямований такий захід, не надано необхідних доказів, які підтверджують право власності на відповідне майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову застосовується господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, а також викладених ним доводів, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (кошти) яке є відповідача може зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.

Крім того має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Подібну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.

Як вбачається з матеріалів оскарження, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про стягнення з відповідачів боргу в розмірі 28 718 148, 86 грн, з яких: 28 706 775, 96 грн сума неповернутої позики та 11 372, 90 грн відсотків за користування позикою за договором позики № П-27/05-2024 від 27.05.2024, в забезпечення виконання якого укладено договір поруки № 05/07-2024 від 05.07.2024.

Таким чином, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матимуть відповідачі необхідну суму грошових коштів.

Варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідачів у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на їх рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у їх власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідачів у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Аналогічний за змістом висновок наводиться Верховним Судом (постанови від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22 та інші), що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

Крім того, у пункті 24 постанови від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду звернула увагу, що в разі задоволення позову про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися з позивачем за умови наявності в нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Отже, колегія суддів зазначає, що вибуття з власності відповідачів грошових коштів у розмірі 28 718 148, 86 грн здатне істотно ускладнити виконання рішення суду, поставити під сумнів ефективний захист прав та інтересів Позивача. Водночас судовий захист має бути повним, об`єктивним, вичерпним та забезпечити відсутність потреби повторного звернення до суду.

У разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Водночас, відповідачі не довели належними та допустимими доказами недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову, які були вжиті судом першої інстанції.

Зокрема, доводи відповідача 1, що у період з червня до серпня 2024 він мав мільйонні обороти, за рахунок яких останній мав можливість розрахуватися з позивачем, є суперечливими та спростовуються наданими останнім виписками з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед", які підтверджують, що на дату накладення арешту на його рахунках була лише сума коштів у розмірі 35 477,13 грн.

Більше того, відповідачем 1 не надано доказів вчинення дій щодо, зокрема, акумулювання коштів на рахунках, в сумі, що відповідає ціні позову, і не надано доказів зарахування коштів на вказані рахунки після постановлення ухвали про забезпечення позову.

Доводи відповідача 2 про не ознайомлення із основними умовами договору позики та відсутності у договорі поруки інформації про суму основного зобов`язання колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи направлені на заперечення позову, тоді як під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Безпідставними є також посилання відповідача 2 на постановлення Приморським районним судом м. Одеси ухвали про вжиття заходів забезпечення позову, так як не може бути підставою для скасування вжитих заходів забезпечення позову наявність інших заходів забезпечення, вжитих щодо тієї ж особи в межах іншої справи.

Твердження представника відповідача 2, що застосовані заходи забезпечення позову призводять до неуможливлення ОСОБА_1 забезпечити необхідні та достатні умови для її малолітніх дітей колегія суддів також відхиляє, оскільки арешт має тимчасовий характер, наслідком якого є накладання заборони на право розпоряджатися грошовими коштами на певний час.

Колегія суддів у даному випадку враховує, що обраний судом першої інстанції захід забезпечення позову є належним, відповідає предмету спору та узгоджується зі способом захисту порушеного права. Накладення арешту покликане зберегти спірну суму грошових коштів у власності апелянтів та, як наслідок, забезпечити виконання судового рішення шляхом їх стягнення.

З огляду на предмет спору в цій справі та обґрунтування, наведені позивачем, накладення арешту на грошові кошти відповідачів у розмірі 28 718 148,86 грн. є адекватним і співмірним заходом забезпечення позову. Накладення арешту не порушило права осіб, які не є учасниками судового процесу, не потягнуло застосування надмірних обмежень, а також обмежень, що не пов`язані з предметом спору чи виходять за його межі.

Доводи відповідача 1, що суд першої інстанції не з`ясував, що у відповідача є ліквідне майно, на яке можливо накласти арешт для забезпечення позову, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову в частині накладення арешту на майно відповідачів, оскільки не знайшов для цього підстав.

Ухвала суду першої інстанції в цій частині апелянтами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в силу приписів ст. 269 ГПК України не досліджується.

Більше того, колегія суддів зазначає, що відповідач 1, не оскарживши ухвалу суду в частині відмови у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед", погодився із відповідним судовим рішенням і не просив змінити один вид забезпечення позову (накладення арешту на кошти) на інший (накладення арешту на рухоме/нерухоме майно).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду Київської області від 06.09.2024 у справі № 911/2292/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявників.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стейлед" та ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.09.2024 про часткове забезпечення позову у справі № 911/2292/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2024 про часткове забезпечення позову у справі № 911/2292/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянтів.

4. Матеріали оскарження у справі № 911/2292/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 02.12.2024 у зв`язку з перебуванням головуючої судді Барсук М.А. з 14.11.2024 по 15.11.2024 на лікарняному, 18.11.2024 у відпустці, з 19.11.2024 по 22.11.2024 на лікарняному, з 25.11.2024 по 29.11.2024 у відпусті.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко