Постанова

від 12.11.2024 по справі 910/18632/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2024 р. Справа№ 910/18632/23 (910/8585/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Доманської М.Л.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

арбітражний керуючий Ципляк П.С. особисто

від ТОВ "Акріс-Груп": Сердюк В.О. згідно ордера

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року

у справі №910/18632/23(910/8585/24) (суддя Івченко А.М.)

за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест" арбітражного керуючого Ципляка Павла Сергійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп"

про спростування майнових дій Товариства з обмеженою відповідальністю

"Дейвест"

в межах справи №910/18632/23

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24) позов задоволено повністю; спростовано майнові дії боржника ТОВ "Дейвест", які полягали в перерахуванні грошових коштів на користь ТОВ "Акріс-Груп" в розмірі 20 547 477,99 грн. на підставі платіжної інструкції, поданих в АТ "ОТП Банк" №103 від 24.02.2023; присуджено до стягнення з ТОВ "Акріс-Груп" на користь ТОВ "Дейвест" грошові кошти в розмірі 20 547 477,99 грн.; присуджено до стягнення з ТОВ "Дейвест" на користь розпорядника майна ТОВ "Дейвест" арбітражного керуючого Ципляка П.С. судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.; присуджено до стягнення з ТОВ "Акріс-Груп" на користь розпорядника майна ТОВ "Дейвест" арбітражного керуючого Ципляка П.С. судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Акріс-Груп" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24) повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.09.2024 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: ОСОБА_1, Доманська М.Л.

Ухвалою суду від 16.09.2024 року відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Акріс-Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18632/23(910/8585/24).

26.09.2024 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/18632/23(910/8585/24)/5479/24 від 25.09.2024 року витребувані матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

27.09.2024 року через систему "Електронний суд" від скаржника надійшло клопотання про доповнення до апеляційної скарги.

Ухвалою суду 01.10.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Акріс-Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 07.11.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому через "Електронний суд" відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

05.11.2024 року від скаржника надійшли додаткові пояснення по справі.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2024 року для розгляду справи №910/18632/23(910/8585/24) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Доманська М.Л.

Ухвалою суду від 07.11.2024 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/18632/23(910/8585/24) за апеляційною скаргою ТОВ "Акріс-Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року.

В судовому засіданні 07.11.2024, заслухавши пояснення представників сторін, протокольною ухвалою суду оголошено перерву у справі до 12.11.2024 на підставі положень ст. 216 ГПК України.

08.11.2024 року від скаржника та 12.11.2024 року від арбітражного керуючого Ципляка П.С. надійшли додаткові пояснення по справі.

В судове засідання 12.11.2024 з`явились особисто арбітражний керуючий Ципляк П.С. та представники ТОВ "Акріс-Груп" і Семенка Д.В. Представником Семенка Д.В. заявлено клопотання про залучення засновника ТОВ "Дейвест" до участі у справі.

Розглянувши в судовому засіданні заявлене представником Семенка Д.В. клопотання про залучення засновника ТОВ "Дейвест" до участі у даній справі з наведених у ній мотивів та заслухавши позиції присутніх учасників провадження у справі з цього приводу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, про що було постановлено відповідну ухвалу суду від 12.11.2024 року.

Щодо додаткових пояснень скаржника по справі, які надійшли до суду 05.11.2024 року та 08.11.2024 року, а також додаткових пояснень арбітражного керуючого Ципляка П.С., які надійшли до суду 12.11.2024 року, то судом залишено їх без розгляду, про що було постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч.5 ст. 233 ГПК України.

При цьому, при прийнятті даного рішення, суд виходив з того, що додаткові письмові пояснення апелянта по справі надійшли після закінчення процесуальних строків для їх подання та без клопотання про поновлення таких строків, у зв`язку із чим письмові пояснення ТОВ "Акріс-Груп" залишено без розгляду на підставі положень ст.ст. 118, 207 ГПК України.

А оскільки письмові пояснення арбітражного керуючого Ципляка П.С. подано на спростування доводів, наведених скаржником у своїх письмових поясненнях, які було залишено судом без розгляду, відповідні письмові пояснення арбітражного керуючого Ципляка П.С. також залишено без розгляду.

Крім того, представником скаржника було заявлено усне клопотання про оголошення перерви у справі з метою ознайомлення з поданою ОСОБА_2 апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі №910/18632/23(910/8585/24), за результатами розгляду якого судом відмовлено у його задоволенні у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю, про що було постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч.5 ст. 233 ГПК України.

При постановленні даної ухвали судом враховано, що станом на дату проведення судового засідання зазначену скаржником апеляційну скаргу ОСОБА_2 не було зареєстровано у комп`ютерній програмі "ДСС", не визначено склад суду та, як наслідок, не розглянуто її матеріли і не вирішено питання про відкриття провадження за такою апеляційною скаргою.

Представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24) повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Арбітражний керуючий Ципляк П.С. в судовому засіданні проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

12.11.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у даній справі - залишити без змін, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/18632/23 про банкрутство ТОВ "Дейвест", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 21.02.2024 року за заявою АТ "Банк Альянс", розпорядником майна боржника призначено Ципляка П.С.

У липні 2024 року розпорядник майна ТОВ "Дейвест" арбітражний керуючий Ципляк П.С. звернувся до Господарського суду міста Києва в межах справи №910/18632/23 з позовом до ТОВ "Дейвест" та ТОВ "Акріс-Груп" про спростування майнових дій ТОВ "Дейвест", які полягали в перерахуванні грошових коштів в розмірі 20 547 477,99 грн. на користь ТОВ "Акріс-Груп" на підставі платіжної інструкції, поданих в АТ "ОТП Банк" №103 від 24.02.2023, та стягнення з ТОВ "Акріс-Груп" на користь ТОВ "Дейвест" цих грошових коштів.

Позивач у позовній заяві зазначає, що під час здійснення повноважень розпорядника майна у справі про банкрутство ТОВ "Дейвест" було виявлено, що боржником було здійснено платіж на користь ТОВ "Акріс-Груп" на суму 20547477,99 грн. з призначенням платежу "Спл.штраф санкц.по повт. претенз ТОВ Акріс Груп від 15.12.2022 р. №02-08/26 щодо сплат штраф санкц у розм 561 888,56 дол.США (по курс 36,5686 за 1 дол США)" відповідно до платіжної інструкції №103 від 24.02.2023.

На переконання арбітражного керуючого, добровільне взяття боржником на себе зобов`язань зі сплати штрафу в підозрілий період мало наслідком неможливість виконання зобов`язань перед кредиторами ТОВ "Дейвест", що спричинило їм відповідну шкоду, а тому ця майнова дія підлягає спростуванню.

За наслідками розгляду заявлених вимог, рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/18632/23 (910/8585/24) позов задоволено повністю; спростовано майнові дії боржника ТОВ "Дейвест", які полягали в перерахуванні грошових коштів на користь ТОВ "Акріс-Груп" в розмірі 20 547 477,99 грн. на підставі платіжної інструкції, поданих в АТ "ОТП Банк" №103 від 24.02.2023; присуджено до стягнення з ТОВ "Акріс-Груп" на користь ТОВ "Дейвест" грошові кошти в розмірі 20 547 477,99 грн.; здійснено розподіл витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог належними та допустимими доказами.

Відповідач-2 з даним судовим рішенням не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

За твердженням скаржника, належним способом захисту у спірних правовідносинах є визнання недійсним правочину, а тому позивачем в даному випадку обрано неналежний спосіб захисту. Скаржник зазначає, що оскільки Договір підряду на виконання сільськогосподарських робіт від 01.04.2021 року №01/04/2021-07 не визнано в судовому порядку недійсним, даний правочин у відповідності до ч.1 ст. 204 ЦК України є правомірним правочином, а отже, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Також скаржник зазначає, що грошові кошти перераховано боржником на користь ТОВ "Акріс-Груп" не безпідставно, а у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за Договором, при цьому, сплата неустойки є умовою, щодо якої сторони правочину досягли згоди.

Апелянт вказує, що основною метою визнання недійсними правочинів за участю боржника у межах справи про банкрутство є захист інтересів кредиторів, наповнення ліквідаційної маси та скорочення різниці між розміром ліквідаційної маси і загальним розміром кредиторських вимог.

Натомість, як стверджує скаржник, спосіб захисту кредиторів, який обрав арбітражний керуючий Ципляк П.С., не забезпечує досягнення вищевказаної мети, оскільки обов`язки боржника перед ТОВ "Акріс-Груп" так і залишаються невиконаними і ТОВ "Акріс-Груп" може у будь-який момент звернутись до суду з заявою про визнання грошових вимог за Договором підряду на виконання сільськогосподарських робіт від 01.04.2021 року №01/04/2021-07 і на момент такого звернення такі вимоги можуть бути ще більшими, оскільки строк невиконання зобов`язання зі сторони боржника перед ТОВ "Акріс-Груп" збільшився, а тому і розмір збитків та штрафних санкцій за цим договором може бути більшим.

На думку апелянта, оскаржуваним судовим рішенням без вирішення питання про недійсність правочину, фактично погіршено становище боржника, а не скорочено різницю між розміром ліквідаційної маси і загальним розміром кредиторських вимог.

Додатково скаржник у судових засіданнях зазначив, що на дату укладення договору - 01.04.2021 та на дату виконання умов цього договору щодо сплати штрафу - 24.02.2023 діяла редакція Кодексу України з процедур банкрутства, стаття 42 якого не передбачала норми про "спростування майнових дій", оскільки відповідні зміни до ч. 1 ст. 42 КУзПБ були внесені 15.04.2023 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №2971-IX від 20.03.2023.

А тому, оскільки до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 по справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), то на думку апелянта відсутні підстави для задоволення позовних вимог про спростовування майнових дій, які мали місце до набрання чинності змін до КУзПБ.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду з огляду на наступне.

Щодо права розпорядника майна боржника на звернення до суду з даним позовом про спростування майнових дій та належності такого способу захисту

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019 року, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство.

21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Відповідно до частини 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин (укладення договору та його виконання), правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (ч.ч. 3, 4 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства).

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 року у справі № 913/849/14).

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 року у справі № 904/7905/16 викладено висновок щодо застосування ст. 42 КУзПБ, за яким норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст. 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 року може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022 року.

Разом з тим, з метою формування єдиної правозастосовчої практики, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 дійшла висновку про уточнення правової позиції судової палати щодо застосування ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, викладеної у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 року у справі №904/7905/16.

Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2021 року у справі № 904/7905/16 про те, що темпоральним критерієм застосування норми ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, що повністю узгоджується з наведеним вище правовим висновком, що критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Водночас, палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 уточнила викладений у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 правовий висновок про те, що при застосуванні ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, дійсно, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Проте, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), як зазначено вище, застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Крім цього, уточнено і висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 02.06.2021 року у справі №904/7905/16, стосовно того, що передбачений ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Аналіз норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, оскільки провадження у даній справі №910/18632/23 про банкрутство ТОВ "Дейвест" відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 року, то, керуючись темпоральним принципом, в даному випадку підлягають застосуванню положення Кодексу України з процедур банкрутства.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку судова колегія вважає за необхідне також зазначити та звернути увагу скаржника на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.

Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).

Водночас провадження у справі про банкрутство є самостійним видом судового провадження, який характеризується особливим порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань банкрутства, суб`єктного складу учасників, способів захисту учасників справи про банкрутство, тривалістю судового провадження тощо.

Преамбулою КУзПБ закріплено одне із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Одним із засобів досягнення зазначеної мети є інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

Стаття 42 "Визнання недійсними правочинів боржника" КУзПБ встановлює підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, а також правові наслідки визнання таких правочинів недійсними.

Визначені наведеною нормою підстави є додатковими, специфічними підставами для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

За цих умов застосування положень статті 42 КУЗПБ та визнання згідно наведеної норми недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є тим засобом, який спрямований на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого задоволення вимог кредиторів.

Звідси в силу основоположних засад цивільного законодавства, таких як добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

У період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після відкриття провадження у справі про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, тому відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Тому, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Однак, у справі про банкрутство досить часто відповідне виконання чи прийняття на себе майнових зобов`язань боржником, в результаті яких настають негативні наслідки у вигляді зменшення майна (активів), може бути вчинене у вигляді дій щодо відмови від власних майнових вимог, виконання зобов`язання раніше визначеного строку, розпорядження майном на підставі рішень, що не відповідають законодавству або вчинені без достатніх підстав тощо, які не відповідають законодавчо визначеним ознакам правочину наведеному в статтях 202, 203 ЦК України.

Такі дії боржника зовні можуть мати ознаки досягнення та реалізації "нібито законних цілей", однак насправді можуть переслідувати інші цілі, які зрештою несуть негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності та може унеможливити надання оцінки таким діям боржника (їх оспорення) на предмет відповідності та наявності в них ознак "fraus creditorum" (з лат. - вчинення на шкоду кредиторам) через призму їх відповідності приписам статті 42 КУзПБ через відсутність ознак правочину.

Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі "Каіч та інші проти Хорватії" зазначено, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд наголошує на тому, що провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цього завдання є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Тлумачення статті 42 КУзПБ свідчить, що закріплені в ній підстави недійсності визначальним критерієм недійсності визначають негативні наслідки виконання боржником/прийняття ним на себе майнових зобов`язань, тобто економіко-правову оцінку дій боржника, що призвели до зменшення його активів (приховування майна) та неплатоспроможності.

Тобто "недійсність" за статтею 42 КУзПБ перш за все пов`язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності, а її предметом правового регулювання є повернення у ліквідаційну масу майна боржника та унеможливлення боржником зловживаючи своїми правами вчинення дій на шкоду кредиторам.

Буквальне тлумачення статті 42 КУзПБ, обмежившись оспоренням й визнання недійсними за її нормами лише правочинів, які відповідають ознакам визначеним статтями 202, 203 ЦК України фактично надає боржнику можливість зловживаючи своїми права вчиняти дії щодо свого майна на шкоду кредиторам та не сприяє досягненню легітимної мети закріпленої у КУзПБ, який одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство визначає максимально можливе задоволення вимог кредиторів.

Тож вочевидь, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ має характеризуватися своєю ефективністю та якнайповніше забезпечувати захист прав учасників такої справи, оскільки можливість оспорення майнових дій боржника є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

Отже, дії боржника, що мають юридичним наслідком зменшення майнових активів боржника можуть оспорюватися та визнаватися недійсними на підставі положень статті 42 КУзПБ, адже є тим способом захисту, який дозволяє з максимальною ефективністю забезпечити відновлення порушених прав внаслідок вчинення боржником дій із використанням права на шкоду.

Наведені вище висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які сформульовані у постанові від 08.02.2023 року у справі №908/3057/21(908/213/22), спростовують посилання апелянта на те, що оскільки на дату укладення договору - 01.04.2021 року та на дату виконання умов цього договору щодо сплати штрафу - 24.02.2023 року стаття 42 КУзПБ не передбачала норми про "спростування майнових дій", тому відсутні й підстави для задоволення позовних вимог про спростовування майнових дій, які мали місце до набрання чинності змін до КУзПБ.

Як встановлено судом, звертаючись до суду з поданим позовом у липні 2024 року, розпорядник майна в обґрунтування заявлених ним вимог послався на положення ч.1 ст.42 КУзПБ та на ст.ст.3,13 ЦК України.

Разом з тим, слід наголосити, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №2971-IX від 20.03.2023, який набрав чинності 15.04.2023, внесено зміни до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та викладено її в наступній редакції: "1. Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

З цього приводу судова колегія звертає увагу, що різниця між редакцією статті 42 КУзПБ станом дату укладення правочину у квітні 2021 року і його виконанням у лютому 2023 році та редакцією статті станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство та звернення до суду з даним позовом, на яку посилався розпорядник майна, полягає в наступному:

"Правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:...." (початкова редакція);

"Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів з таких підстав: ..." (редакція чинна на момент відкриття провадження у справі про банкрутство за звернення до суду з цим позовом).

При цьому, слід зазначити про помилковість ототожнення скаржником в даному випадку понять "підстав звернення із заявами про визнання недійсними правочинів, укладених боржником" з "підставами визнання правочинів недійсними".

Так, підстави для визнання правочинів недійсними повинні існувати на момент вчинення таких правочинів. Тобто, при вирішенні питання відповідності правочину нормам закону, необхідно встановити відповідність правочину закону/нам чинному/ним на момент укладення такого правочину.

Водночас, різниця редакції статті ст. 42 КУзПБ, на яку посилається скаржник, не є підставою для визнання правочину недійсним та не є нормою закону, якій повинен відповідати укладений правочин, вона визначає за яких обставин кредитору чи арбітражному керуючому надається можливість оскаржити укладені боржником правочини, а саме, якщо такі правочини порушили права кредиторів.

Тобто, на відмінність від попередньої редакції статті, законодавець розширив права кредиторів від "завдали збитків кредиторам" до "порушили права кредиторів".

При цьому, скаржник, трактуючи положення закону на свою користь, намагається позбавити арбітражного керуючого права на спростування майнової дії боржника, яке надано йому положеннями КУзПБ, чинного станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство та на момент звернення з позовом у цій справі.

Подібної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.06.2024 року у справі №922/2154/22 (922/3793/23), яка підлягає врахуванню у справі №910/18632/23(910/8585/24).

Більш того, судом також взято до уваги, що в силу положень ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

При цьому, під негайною дією норми права в часі слід розуміти поширення дії нової норми на ті правові наслідки, які хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми, проте настають після набрання чинності новою нормою. Таке розуміння негайної дії норми права відображено в нормах процесуальних кодексів, зокрема в частині третій статті 3 ГПК України, яка передбачає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Отже, у разі негайної дії норми права застосовується норма, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії (висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2020 у справі №Б8/180-10).

Таким чином, оскільки провадження у даній справі про банкрутство відкрито 21.02.2024 року, а з позовом розпорядник майна боржника звернувся 09.07.2024 року, тобто вже після набрання чинності змін до КУзПБ, в даному випадку правомірним є посилання розпорядника майна на нову редакцію норми ст.42 КУзПБ, яка надає йому можливість спростувати вчинені боржником фраудаторні майнові дії, як такі, що порушують права інших кредиторів.

Посилання скаржника на те, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є визнання недійсним правочину, а тому позивачем в даному випадку обрано неналежний спосіб захисту, колегією суддів відхиляються, оскільки метою застосування спростування майнових дій є не спростування саме по собі, а повернення до ліквідаційної маси певного майна, відтак є цілком обґрунтованим та доцільним спростовувати майнові дії, вчинені боржником за укладеним правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів, без визнання його недійсним.

Наведені вище обставини справи у їх сукупності свідчать про наявність у розпорядника майна боржника відповідного права на звернення до суду з даним позовом про спростування майнових дій ТОВ "Дейвест" та обранням ним належного способу захисту порушеного права.

Щодо суті спору та заявлених позивачем позовних вимог, то судом встановлено, що звертаючись до суду з даним позовом розпорядник майна посилається на те, що добровільне взяття боржником на себе зобов`язань зі сплати штрафу в підозрілий період мало наслідком неможливість виконання зобов`язань перед кредиторами ТОВ "Дейвест", що спричинило їм відповідну шкоду, а тому ця майнова дія підлягає спростуванню в судовому порядку.

Отже, предметом спору у даній справі є питання наявності або відсутності правових підстав для спростування майнових дій боржника з підстав їх фраудаторності, а також стягнення з ТОВ "Акріс-Груп" на користь ТОВ "Дейвест" грошових коштів в розмірі 20 547 477,99 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальною засадою цивільного законодавства визначено справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику. Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний так і безоплатний договір, а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 частини першої ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло") (висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, зокрема, якщо боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування при цьому інтересів кредиторів - є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Оскільки період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника, у тому числі при загрозі неплатоспроможності, або при надмірній заборгованості, до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані із застосуванням наслідків передбачених цією нормою.

Майнові дії боржника - це вид юридичних дій, як-то вчинки, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу будь-якого правочину (угоди, договору), розпорядчого документу, акту, пов`язаного з волевиявленням боржника як суб`єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них. Отже, спростування майнових дій боржника, це - заперечення, відхилення, оспорювання фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин між учасниками цивільних правовідносин, майнові дії боржника, які вчинені на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним, відповідна майнова дія може бути спростована в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такі, що вчинені всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом.

Як встановлено колегією суддів на підставі наявних у справі доказів, у лютому 2023 року ТОВ "Дейвест" здійснило платіж на користь ТОВ "Акріс-Груп" на суму 20 547 477,99 грн. з призначенням платежу "Спл.штраф санкц.по повт. претенз ТОВ Акріс Груп від 15.12.2022 р. №02-08/26 щодо сплат штраф санкц у розм 561 888,56 дол.США (по курс 36,5686 за 1 дол США)" відповідно до платіжної інструкції №103 від 24.02.2023.

В даному випадку суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що добровільно виконане ТОВ «Дейвест» зобов`язання зі сплати штрафу в підозрілий період у розумінні КУзПБ мало наслідком неможливість виконання боржником своїх зобов`язань перед іншими кредиторами.

Так, станом на момент вчинення спірних майнових дій ТОВ "Дейвест" вже мало заборгованість перед ТОВ "Акріс Агро" на суму 616 028,16 грн.; перед ТОВ "Аграрні системні технології" на суму 46 740 000 грн.; перед АТ "Банк Альянс" на суму 6 166 117,00 доларів США.

При цьому, місцевий господарський суд правомірно погодився з доводами позивача, що про вказану заборгованість ТОВ "Дейвест" було достеменно відомо, оскільки: заборгованість обліковується в фінансовій звітності, була підтверджена під час проведення інвентаризації, а заборгованість перед ТОВ "Акріс Агро" та ТОВ "Аграрні системні технології", крім того, повністю визнається боржником в межах справи про банкрутство; ТОВ "Дейвест" було обізнане про відкриття провадження про стягнення заборгованості на користь АТ "Банк Альянс", ці зобов`язання вже існували на час вчинення спірної майнової дії.

З матеріалів справи та наданих ТОВ "Дейвест" копій претензій від 23.02.2022 року №02-02/23 та від 15.12.2022 року №02-08/26 вбачається, що між ТОВ "Дейвест" та ТОВ "Акріс-Груп" було укладено Договір підряду на виконання сільськогосподарських робіт №01/04/2021-07 від 01.04.2021 року.

За умовами вказаного договору ТОВ "Акріс-Груп", як замовник, доручає ТОВ "Дейвест", як підряднику, здійснити поставку та внесення Аміаку рідкого технічного марки "Ак" (ГОСТ 62210-90) на поля замовника.

Як наголошується в претензії, обумовлений обсяг робіт ТОВ "Дейвест", як підрядник, не виконав, у зв`язку з чим замовником було пред`явлено відповідну вимогу стосовно сплати передбачених договором штрафних санкцій у розмірі 20 547 477,99 грн.

В подальшому, маючи велику заборгованість по основних зобов`язаннях перед іншими кредиторами ТОВ "Дейвест" 24.02.2023 року добровільно перерахувало на користь ТОВ "Акріс-Груп" 20 547 477,99 грн. в якості оплати штрафних санкцій.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, підрядник (ТОВ "Дейвест") та замовник (ТОВ "Акріс-Груп") є пов`язаними юридичними особами, оскільки мають одного кінцевого бенефіціарного власника. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №332296790852 станом на момент вчинення спірних майнових дій (24.02.2023) кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Дейвест" була ОСОБА_3 . Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №383389932060 станом на момент вчинення спірних майнових дій (24.02.2023) кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Акріс-Груп" була ОСОБА_3 .

Отже, колегія суддів погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції, що перерахування суми штрафних санкцій однією особою на користь іншої особи, які мають одного кінцевого бенефіціарного власника, в підозрілий період під час наявності значного розміру кредиторської заборгованості протирічить принципу розумності та добросовісності в господарських відносинах, а також суті правовій природі забезпечення виконання зобов`язань.

Зважаючи на те, що одна й та сама особа контролювала ТОВ "Дейвест" та ТОВ "Акріс-Груп", наявні підстави для висновку, що фінансова операція (безпосередньо оплата коштів) проводиться в інтересах однієї і тієї ж особи.

Тобто, цим самим нівелюється одна з головних рис господарсько-правової відповідальності - відновлення порушених прав потерпілої сторони за рахунок порушника, оскільки застосування господарсько-правової відповідальності відбувається від імені, за рахунок і на користь однієї і тієї ж особи, відсутнє відновлення становища та економічного ефекту у вигодонабувача (кінцевого бенефіціарного власника), навпаки він несе додаткові витрати, пов`язані з оподаткуванням прибутку та банківськими транзакціями.

Наведене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.11.2019 року у справі №908/130/15-г, в якій суд наголосив, що вчинення спірної майнової дії (перерахування грошових коштів) боржником на користь особи з тим самим кінцевим бенефіціарним власником у підозрілий період є підставою для спростування майнових дій.

Судом також встановлено, що протягом підозрілого періоду боржник мав негативну тенденцію до збільшення непокритого збитку та зменшення вартості активів. Так, відповідно до балансу станом на 31.12.2022 вартість активів зменшилась на 266 772 тис грн. (на початок року становила 657 709 тис грн., а на кінець - 390 937 тис грн.), непокритий збиток виріс на 128 883 тис грн. (на початок року становив 12 389 тис грн., а на кінець - 141 272 тис грн.).

Відповідно до балансу станом на 31.12.2023 вартість активів зменшилась на 110 604 тис грн. (на початок року становила 390 738 тис грн., а на кінець - 280 134 тис грн.), непокритий збиток виріс на 165 079 тис грн. (на початок року становив 141 520 тис грн., а на кінець - 306 599 тис грн.).

Разом з тим, попри наведену збитковість, ТОВ "Дейвест" добровільно бере на себе додаткові необґрунтовані витрати зі сплати штрафних санкцій та збитків на користь ТОВ "Акріс-Груп", в той час як мало реальну можливість спрямувати вказані грошові кошти на погашення заборгованості перед кредиторами або на господарську діяльність для отримання прибутку.

Отже, у контексті встановлених обставин та наведених правових висновків боржник, який здійснив виплату грошових коштів, вчинив дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності, після виникнення у нього грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, відтак діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно інших кредиторів.

В даному випадку спростування відповідної фраудаторної майнової дії боржника по перерахуванню відповідачу-2 штрафу у сумі 20 547 477,99 грн. та повернення цих коштів боржнику забезпечує формування якнайбільшої ліквідаційної маси боржника, як гарантії виконання зобов`язань боржника перед його кредиторами.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачі, в свою чергу, не спростували належними доказами доводів позивача щодо порушення загальних законодавчих умов та принципів, вчиненням спірної майнової дії у "підозрілий" період за вищевказаних обставин.

Господарський суд міста Києва вірно встановив, що сплата штрафних санкцій відбулась без наявних та не фактичних підстав та всупереч умовам інституту господарсько-правової відповідальності, що у результаті спричинило шкоду інтересам кредиторів боржника.

Тобто, рівень відповідальності за неналежне виконання зобов`язання відповідно до договору є в даному випадку для боржника надмірним тягарем, який призвів до неможливості боржника виконати зобов`язання перед іншими кредиторами, зважаючи на порушення провадження у даній справі про банкрутство, відтак спірна майнова дія є фраудаторною, вчинена всупереч принципу добросовісності та є зловживанням правом (ст.ст. 3,13 ЦК України).

З огляду на викладене, стягнення з ТОВ "Акріс-Груп" на користь ТОВ "Дейвест" грошових коштів у розмірі 20 547 477,99 грн. спрямовано на відновлення майнового стану боржника, який існував до вчинення спірної фраудаторної майнової дії, з метою наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог інших кредиторів.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника, в тому числі щодо порушення балансу інтересів сторін правочину, так і можливе в подальшому звернення ТОВ "Акріс-Груп" до суду з відповідними кредиторськими вимогами до боржника у більшому розмірі (нарахованому за більший період) судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ "Акріс-Груп" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24) залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 02.12.2024 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

М.Л. Доманська