Постанова

від 12.11.2024 по справі 918/397/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року Справа № 918/397/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Захарова М.О.

за участю представників сторін:

прокурора - Гіліс І.В.

Гпозивача Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області - не з`явилися

відповідача ОСОБА_1 - адв. ОСОБА_2

відповідача Фермерського господарства "Валентина" - адв. Янчук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Рівненської обласної прокуратури та відповідача ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Рівненської області від 10.07.2024 р.

постановлене у м. Рівне, повний текст складено 16.07.2024 р.

у справі № 918/397/24 (суддя Романюк Р.В.)

за позовом Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області

до відповідачів:

1. ОСОБА_1

2. Фермерського господарства "Валентина"

про витребування земельної ділянки

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення від 10.07.2024 р. у справі № 918/397/24 Господарський суд Рівненської області відмовив у позові Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до ОСОБА_1 та до Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельної ділянки.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Рівненська обласна прокуратура звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права щодо позовної давності (ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 388 ЦК України), з порушенням норм процесуального права (ст. 236 ГПК України) та без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню згідно зі ст. 277 ГПК України, а позов підлягає задоволенню.

Зауважує, що про необхідність захисту інтересів держави в судовому порядку, тобто про незаконне вибуття з власності держави земельної ділянки сільськогосподарського призначення у приватну власність ОСОБА_1 органам прокуратури стало відомо 09.02.2024 р. лише після ознайомлення з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам ФГ «Валентина». Звертає увагу, що суд першої інстанції не навів будь якої оцінки поважності/неповажності причин пропуску позовної давності позивачем у даній справі.

Просить рішення Господарського суду Рівненської області від 10.07.2024 р. у справі № 918/397/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому доводить, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову вважає законним.

Пояснює, що завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельної ділянки у власність є рішення уповноваженого органу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, і у цій справі це - наказ Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 р. № 17-153/16-15-СГ. Офіційне визнання і підтвердження Державою факту набуття речових прав відповідачем на нерухоме майно (земельну ділянку) відбулось з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, - з 10.03.2015 р. Водночас з даним позовом прокурор звернувся 15.04.2024 р., тобто - за межами строку, встановленого ст. 257 ЦК України.

Доводить, що при визначенні початку перебігу позовної давності у цьому спорі слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач.

Просить апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 10.07.2024 р. у справі № 918/397/24 без змін.

Відповідач ОСОБА_1 також звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, у якій просить оскаржуване рішення змінити в мотивувальній частині з урахуванням доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області, однак не погоджується з мотивами суду при ухваленні судового рішення та вважає, що вони ґрунтуються на неправильній оцінці судом сукупності досліджених доказів та з`ясованих обставин справи, що вказує на прийняття судового рішення, яке в розумінні статті 236 Господарського процесуального кодексу України, не може вважатися законним та обґрунтованим.

Зазначає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою той факт, що ОСОБА_1 було отримано оспорювану земельну ділянку в загальному порядку, що не суперечило нормам чинного на той час законодавства України.

Стверджує, що набуття права власності на частку у земельній ділянці фермерського господарства може бути обмежено лише у випадку, якщо член фермерського господарства вже набув право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення в порядку її приватизації.

Доводить, що не існує норми закону, яка наділила б повноваженнями прокурора представляти інтереси комунальної власності (Дядьковицької сільської ради), тому участь у справі прокурора як позивача/представника позивача є незаконною та безпідставною, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Також вважає, що суд першої інстанції мав би закрити провадження у справі відповідно до суб`єктивного складу сторін та характеру спірних правовідносин згідно п.1 ч.1 ст.231, а справу мав би передати до загального суду для розгляду за правилами цивільного судочинства.

Просить змінити рішення Господарського суду Рівненської області від 10.07.2024 р. у справі № 918/397/24 в мотивувальній частині з урахуванням доводів, викладених у цій апеляційній скарзі.

Рівненська окружна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, зазначивши у ньому, що доводи скарги є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в частині встановлення неправомірності набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 3,1893 га з к.н. 5624682700:01:001:1271, а також незаконності її передачі в оренду ФГ «Валентина», відповідає обставинам справи, має документальне підтвердження та ґрунтується на вимогах законодавства.

Доводить, що ОСОБА_1 мала право на отримання спірної земельної ділянки у загальному порядку після припинення права постійного користування фермерським господарством. Натомість метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності ОСОБА_1 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку.

Звертає увагу, що інтереси держави також охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах як розпорядження землями державної, комунальної власності та об`єктами права комунальної власності, і в даному випадку звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельної ділянки комунальної власності, яке проведене з грубим порушенням вимог законодавства.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення і залишити без змін рішення суду першої інстанції в частині встановлення неправомірності набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 3,1893 га з к.н. 5624682700:01:001:1271 та незаконності її передачі в оренду ФГ «Валентина».

Позивач Дядьковицька сільська рада Рівненського району Рівненської області та відповідач Фермерське господарство "Валентина" відзивів на апеляційні скарги не подали.

Прокурор в судових засіданнях підтримала доводи апеляційної скарги Рівненської обласної прокуратури та заперечила проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 . Вважає рішення суду першої інстанції по суті спору законним та обґрунтованим, натомість рішення суду першої інстанції в частині застосування позовної давності просить скасувати з урахуванням доводів, викладених в апеляційній скарзі прокуратури.

Представник скаржника ОСОБА_1 в судових засіданнях підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та просив її задоволити. Щодо апеляційної скарги прокурора заперечував та пояснив, що суд вірно застосував позовну давність.

Представник позивача в судовому засіданні 22.10.2024 р. підтримала позицію прокурора.

Зазначила зокрема, що про незаконне розпорядження спірною земельною ділянкою відбулося у 2015 році, коли така земельна ділянка перебувала у державній власності та розпоряджалося нею Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, тому орган місцевого самоврядування про порушення не знав і не міг знати.

Представник відповідача Фермерського господарства "Валентина" в судових засіданнях повністю підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 та заперечив проти задоволення апеляційної скарги Рівненської обласної прокуратури.

Розглянувши апеляційні скарги, заслухавши у судових засіданнях пояснення прокурора, представника позивача та представників відповідачів, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги Рівненської обласної прокуратури та відповідача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

Згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 р. за № 58, ОСОБА_3 надано у постійне користування для ведення селянського фермерського господарства земельну ділянку загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району /а.с. 55 61 у т.1/.

ОСОБА_3 створено Фермерське господарство "Валентина" 02.02.1993 р., відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру за № 16021200000000445 /а.с. 40 41 у т.1/.

Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 р. № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування ОСОБА_3 для розширення селянського (фермерського) господарства" ОСОБА_3 надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га /а.с. 62 у т.1/.

Згідно з п. 1.4 статуту Фермерського господарства "Валентина" у редакції 2008 року, затвердженого 09.12.2008 р. головою Фермерського господарства "Валентина" Вограліком В.О. /а.с. 24 36 у т.1/ зі змінами, які затверджені головою Фермерського господарства "Валентина" 15.03.2011 р. /а.с. 37 39 у т.1/, членами господарства є: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Пунктом 5.1 статуту передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.

15.12.2008 р. ОСОБА_1 подала до Рівненської районної державної адміністрації заяву, у якій просила виділити в натурі на місцевості земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) 3,50 га за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради /а.с. 64 у т.1/.

19.12.2008 р. ОСОБА_3 подав до Рівненської районної державної адміністрації заяву, у якій просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою по виготовленню державних актів на право власності на землю в розмірі земельної ділянки (паю) за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради, слідуючим членам фермерського господарства: ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_18 /а.с. 63 у т.1/.

Відповідно до розпорядження Рівненської районної державної адміністрації № 13 від 13.01.2009 р. "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради" надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_18 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради /а.с. 67 68 у т.1/.

Згідно з розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації № 690 від 13.09.2011 р. "Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 13.01.2009 р. № 13" внесені зміни до розпорядження голови районної державної адміністрації від 13.01.2009 р. № 13 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради" та викладено пункт 1 в такій редакції: надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради /а.с. 69 у т.1/.

21.01.2015 р. ОСОБА_3 подав до Головного управління Держземагенства у Рівненській області заяву, в якій просив затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж зем. ділянок в натурі (на місцевості) членам ФГ "Валентина": ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , яка розташована на території Верхівської с/р Рівненського району та надати її у власність /а.с. 65 у т.1/.

Наказом Головного управління Держземагенства у Рівненській області № 17-153/16-15-СГ від 17.02.2015 р. "Про передачу земельних ділянок у власність" передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 гектара для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як членам фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області згідно з додатком /а.с. 70 у т.1/.

Відповідно до списку громадян, яким передано у власність земельні ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, який є додатком до наказу Головного управління Держземагенства у Рівненській області), у п. 8 зазначено « ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5624682700:01:001:1271, площа 3,1893 га.» /а.с. 71 у т.1/.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме ОСОБА_1 10.03.2015 р. зареєструвала за собою право приватної власності на земельну ділянку площею 3,1893 га кадастровий номер 5624682700:01:001:1271 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства (реєстраційний номер: 592207655246) /а.с. 22 23 у т.1/.

В подальшому ОСОБА_1 передала земельну ділянку площею 3,1893 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1271 в оренду Фермерському господарству "Валентина" на підставі договору оренди земельної ділянки /а.с. 72 76 у т.1/.

Так, відповідно до п. 1, 2 договору, укладеного 11.11.2022 р. ОСОБА_1 /орендодавець та Фермерським господарством «Валентина»/орендар, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 3,1893 га кадастровий номер 5624682700:01:001:1271 сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Дядьковицької ОТГ Рівненського району Рівненської області, - для ведення фермерського господарства (товарного сільськогосподарського виробництва) без зміни її цільового призначення,.

Договір укладений на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 6 договору).

Земельна ділянка передана в оренду Фермерському господарству «Валентина» за актом приймання передачі об`єкта оренди /а.с. 78 у т.1/.

Право оренди земельної ділянки зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.11.2022 р. (номер запису про інше речове право: 48430901) /а.с. 22 23 у т.1/.

Обґрунтовуючи позов, прокурор доводить, що ОСОБА_1 , будучи членом ФГ «Валентина», яка не є засновником ФГ «Валентина» та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність земельну ділянку площею 3,1893 га (кадастровий номер 5624682700:01:001:1271) із земель, які перебували у користуванні фермерського господарства. При цьому надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, які вже перебували у користуванні фермерського господарства. У таких діях ОСОБА_1 прокурор вбачає порушення вимог ст. 13 Закону України Про фермерське господарство та ст. 32 Земельного кодексу України.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій згідно зі ст. 23 Закону "Про прокуратуру" стала усвідомлена пасивна поведінка позивача.

Так, листом Рівненської окружної прокуратури від 21.02.2024 р. № 50-56-1468вих-24, /а.с. 86 - 82 у т.1/ до Дядьковицької сільської ради прокурор повідомив орган місцевого самоврядування про факти порушення ОСОБА_1 вимог земельного законодавства, яке полягає у розпорядженні земельною, яка перебувала у користуванні Фермерського господарства «Валентина». Також прокурор просив повідомити про вжиті Дядьковицькою сільською радою заходи, в тому числі, про проведену претензійно-позовну роботу.

Листом від 22.02.2024 р. № 140/01-10 Дядьковицька сільська рада у відповідь на лист прокурора зазначила, що орган місцевого самоврядування не заперечує щодо звернення Рівненської окружної прокуратури до суду для реалізації повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, в тому числі в частині дотримання вимог чинного законодавства при приватизації земель Фермерського господарства «Валентина» /а.с. 93 у т.1/.

Листом від 12.04.2024 р. № 50-56-33636вих-24 Рівненська окружна прокуратура повідомила орган місцевого самоврядування про прийняте рішення звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Валентина» про витребування земельної ділянки площею 3,1893 га /а.с. 94 у т.1/. Дядьковицька сільська рада на такий лист не відреагувала.

Судом відзначено, що позивач є органом місцевого самоврядування, до компетенції якого у відповідності до ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні віднесені повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

27.05.2021 р. набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, яким Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, і з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, які вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 р. № 722-р Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області визначено, що до складу Дядьковицької територіальної громади входять Дядьковицька, Верхівська та Малошпаківська територіальні громади. Відповідно, Дядьковицька сільська рада є правонаступником Верхівської сільської ради відповідно до наведеного розпорядження Кабінету Міністрів України.

Отже, за доводами прокурора, земельна ділянка з 27.05.2021 р. мала б перебувати у комунальній власності Дядьковицької сільської ради відповідно до норм п.24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18 визначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 914/225/18.

Такі висновки враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, ч.4 ст. 236 ГПК України.

Отже, прокурор відповідно до норм ч.4 статті 23 Закону України Про прокуратуру обґрунтував необхідність представництва інтересів держави, оскільки компетентний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не відреагував на стверджуване порушення законності у сфері земельних відносин. Звертаючись до Дядьковицької сільської ради до подання позову, прокурор надав їй можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після повідомлення прокурора про стверджуване порушення, кваліфікується як бездіяльність відповідного органу та є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи відповідача/скаржника про те, що прокурор безпідставно заявив позов в інтересах держави в особі неналежного позивача, а також про те, що участь у справі прокурора є незаконною та безпідставною, оскільки прокурор не може представляти інтереси комунальної власності (в даному випадку Дядьковицької сільської ради).

Суд першої інстанції виснував про обґрунтованість позовних вимог Рівненської окружної прокуратури в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області про витребування з володіння ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельної ділянки площею 3,1893 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1271, однак відмовив у позові у зв`язку з спливом строку позовної давності - на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, враховуючи такі обставини.

Нормами ч.1 статті 32 ЗК України передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону України Про фермерське господарство члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Згідно з нормами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої та шостої статті 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Отже, для реалізації права на приватизацію землі відповідно до норм ст..32 ЗК України та ст..13 Закону України Про фермерські господарства фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства має попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до фермерського господарства після його створення та не отримувала для такого створення земельної ділянки, тоді така особа не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України.

Таким чином, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 р. у справі № 633/408/18.

Такі правові висновки Верховного Суду враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, ч.4 ст. 236 ГПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Судом у даній справі встановлено, що Фермерське господарство «Валентина» створене громадянином ОСОБА_3 /а.с. 40 - 41 у т.1/, якому на підставі Державного акту на право користування землею надано для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 25.7 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Верхівської сільської ради. В подальшому розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 р. № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування ОСОБА_3 для розширення селянського (фермерського) господарства" Вограліку В.О. надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га /а.с. 62 у т.1/.

Згідно з п. 1.4 статуту Фермерського господарства "Валентина" у редакції 2008 року /а.с. 25 37 у т.1/ зі змінами від 15.03.2011 р. /а.с. 37 39 у т.1/ ОСОБА_1 є членом цього фермерського господарства.

Отже, ОСОБА_1 була членом фермерського господарства, яка не була засновник фермерського господарства та попередньо не отримувала земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Натомість спірна земельна ділянка 5624682700:01:001:1271 площею 3,1893 га на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Рівненській області передана у власність ОСОБА_1 як члену фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 та розташовані на території Верхівської сільської ради.

Таким чином, передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із подальшою реєстрацією за нею права власності вчинена із порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, норм ч.1 статті 32 ЗК України, оскільки ОСОБА_1 як член фермерського господарства, який не отримував земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства, може отримати таку земельну ділянку у власність, в т.ч. шляхом безоплатної приватизації, виключно на загальних підставах, передбачених ст.116 Земельного кодексу України.

Натомість ОСОБА_1 після отримання спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства не використовувала її за цільовим призначенням, а передала спірну земельну ділянку в оренду ФГ «Валентина».

Враховуючи, що безоплатна передача земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вчинена з порушенням норм чинного законодавства, відповідно, остання неправомірно здійснює правомочності власника щодо землі та неправомірно розпорядилась землею шляхом передачі її в оренду ФГ «Валентина».

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Тому Дядьковицька сільська рада вправі витребувати у комунальну власність належну територіальній громаді земельну ділянку з чужого незаконного володіння.

Відповідно до норм статей 387 і 388 ЦК України власник вправі витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Для такого витребування не є ефективним способом захисту права власника оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право (п. 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, п. 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).

Право оренди - є видом речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування цим майном. Отже, в порядку віндикаційного позову власник має право витребувати земельну ділянку від орендаря, який як володілець і користувач земельною ділянкою фактично утримує її.. Таким чином, у Фермерського господарства «Валентина» існує безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, і його дії фактично призводять до порушення майнових прав територіальної громади.

Втручання у право на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, про що зазначено вище, і метою такого втручання є публічні інтереси та право громади на володіння землею після припинення права на цю земельну ділянку попереднього користувача гр. ОСОБА_3 відповідно до вищенаведених норм п.24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

При цьому доводи скаржника про непропорційне втручання у мирне володіння майном відхиляються судом, враховуючи, що майно (земельна ділянка) набута ОСОБА_1 безоплатно, що виключає обгрунтування позиції скаржника про надмірний тягар для її інтересів як особи, яка зазнає такого втручання.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується із обґрунтованими висновками суду першої інстанції про встановлені підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про те, що справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, враховуючи наступне.

Так, відповідно до норм ст. 2, 4 ГПК України завданням господарського судочинства є вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності та інших справ як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб - підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання, відповідно до ст. 20 ГПК України, норми якої визначають особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів. Зокрема, у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа).

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 р. у справі № 922/1830/19 зазначила, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17.02.2023 р. у справі № 917/1701/23, від 12.09.2023 р. у справі № 556/889/22, від 28.02.2024 р. у справі № 182/8900/19.

Такі правові висновки Верховного Суду враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, ч.4 ст. 236 ГПК України.

У даній справі наказом Головного управління Держземагенства у Рівненській області № 17-153/16-15-СГ від 17.02.2015 р. "Про передачу земельних ділянок у власність" земельну ділянку кадастровий номер 5624682700:01:001:1271 передано у власність громадянці ОСОБА_1 саме для ведення фермерського господарства. Згідно з інформаційною довідкою від 21.02.2024 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна /а.с.22 24 у т.1/ 10.03.2015 р. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1271, площею 3,1893 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Отже, спір у справі стосується надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, тому має вирішуватися господарським судом.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задоволив клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності та відмовив у зв`язку з цим у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до норм ст.260, ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський Суд з прав людини визначає, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 р. за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 р. за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 р. у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Крім цього, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Тобто, позивач має довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 р. у справі № 362/44/17, постановах Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2021 р. у справі № 911/2669/19.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач. Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі № 911/3681/17, від 05.02.2020 р. у справі № 911/2191/16.

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що відповідно до розпорядження Рівненської районної державної адміністрації № 13 від 13.01.2009 р. "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради" надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам, в т.ч. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради /а.с.67-68 у т.1/. В подальшому згідно з розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації № 690 від 13.09.2011 р. "Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 13.01.2009 р. № 13" внесено зміни до розпорядження голови районної державної адміністрації від 13.01.2009 р. № 13 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради" та викладено пункт 1 в такій редакції: надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради /а.с. 69 у т.1/.

При розроблені технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_18 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради були виготовлені експлікації земель, зокрема - земельної ділянки ОСОБА_1 площею 3,1893 га. Така експлікація земель була погоджена начальником управління Держземагенства у Рівненській області О.Доброжанським, сільським головою Верхівської сільської ради Р.Іванчуком, головою ФГ «Валентина» В.Вограліком та землевласниками, про що свідчать їх підписи і печатки юридичних осіб, зокрема - Верхівської сільської ради /а.с. 229 зв. 230 у т.1/.

Отже, держава в особі Рівненської районної державної адміністрації, Верхівської сільської ради, правонаступником якої є позивач у даній справі Дядьковицька сільська рада, та в особі Головного управління Держземагенства у Рівненській області була обізнана про обставини (вчинення комплексної процедури) передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 у розумінні статті 261 ЦК України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначені органи діють у безперервній послідовності. Ліквідація одних органів і створення інших, є зміною структури органів державної влади і органів місцевого самоврядування, яке не впливає на зміну повноважень органів державної влади.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Відповідна правова позиція за аналогічних обставин наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц.

В подальшому наказом Головного управління Держземагенства у Рівненській області № 17-153/16-15-СГ від 17.02.2015 р. "Про передачу земельних ділянок у власність" передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 гектара для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) як членам фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області згідно з додатком /а.с. 70 у т.1/.

10.03.2015 р. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1271, площею 3,1893 га для ведення фермерського господарства (номер відомостей про речове право: 8982422), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 592207656246.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. таким чином, з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10.03.2015 р. відбулось офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття речових прав відповідачкою на нерухоме майно (земельну ділянку).

Оскільки державні органи і органи місцевого самоврядування повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, тому Верхівська сільська рада, Рівненська районна державна адміністрації та Головне управління Держземагенства у Рівненській області мали об`єктивну можливість протягом тривалого періоду часу виявити можливу помилку або порушення, яке полягало у неправомірному відчуженні земельної ділянки.

Прокурором чи позивачем не було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності та не зазначалось про наявність поважної причини пропуску строку позовної давності.

Натомість прокурор доводить, що пропуску позовної давності не допущено, оскільки про порушення вимог законодавства при приватизації спірної земельної ділянки позивач Дядьковицька сільська рада не знала, оскільки на час прийняття сільською радою земель у комунальну власність спірна земельна ділянка вже перебувала у приватній власності, і орган місцевого самоврядування не мав підстав і повноважень перевіряти законність передання її у приватну власність.

Такі доводи прокурора спростовуються встановленими у справі обставинами.

Як зазначено вище, Дядьковицька сільська рада є правонаступником Верхівської сільської ради відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 р. № 722-р Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області.

Матеріалами справи підтверджено, що при розроблені технічної документації із землеустрою Верхівська сільська рада в особі голови сільської ради Р.Іванчука та начальник Управління Держземагенства у Рівненській області О.Доброжанський були ознайомлені із підставами і метою виготовлення технічної документації та експлікацією земель, зокрема, земельної ділянки ОСОБА_1 площею 3,1893 га, про що свідчать підписи цих посадових осіб про погодження на експлікаціях земель без будь яких зауважень, застережень чи заперечень /а.с. 229 зв. 230 у т.1/. Таким чином, Верхівська сільська рада, правонаступником якої є Дядьковицька сільська рада, брала участь у процедурі виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам, в т.ч. ОСОБА_1

10.03.2015 р. факт порушення відбувся шляхом державної реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Матеріали справи не містять жодних відомостей про вчинення Верхівською сільською радою (в подальшому - Дядьковицькою сільською радою), а також Рівненською районною державною адміністрацією та Головним управлінням Держземагенства у Рівненській області як органами, на які у спірних правовідносинах покладались функції з розпорядження землями сільськогосподарського призначення, будь-яких дій, направлених на повернення чи витребовування землі протягом тривалого періоду часу з моменту рішення Головного управління Держземагенства у Рівненській області 17.02.2015 р. про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_1 та з моменту державної реєстрації 10.03.2015 р. Не наведено також об`єктивних перешкод для вчинення таких дій, в т.ч. для ініціювання вирішення спірних питань в судовому порядку.

Наведені обставини оцінюються колегією суддів в їх сукупності відповідно до норм ст..86 ГПК України та дозволяють дійти висновку, що суду надані належні, допустимі та вірогідні докази на підтвердження обізнаності чи об`єктивної можливості бути обізнаними держави в особі компетентних органів про передачу земельної ділянки у приватну власність із порушенням вимог законодавства.

Отже, перебіг позовної давності розпочався 11.03.2015 р., коли факт порушення відбувся шляхом державної реєстрації права приватної власності, і, відповідно, закінчився 10.03.2018 р., тоді як прокурор звернувся з позовною заявою 15.04.2024 р.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви відповідачів про застосування позовної давності та, відповідно, про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з спливом строку позовної давності на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

З приводу решти доводів скаржників, викладених в їх скаргах, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи були почуті, враховані судами першої та апеляційної інстанції, натомість оскаржуване рішення є вмотивованим, і судом першої інстанції зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає нормам ст. 236 ГПК України та практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України", "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

За результатом перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 10.07.2024 р. у справі № 918/397/24 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і немає підстав для його скасування чи зміни. Доводи апеляційних скарг Рівненської обласної прокуратури та відповідача ОСОБА_1 не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржників згідно зі ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Рівненської обласної прокуратури та відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 10.07.2024 р. у справі № 918/397/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Справу № 918/397/24 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений 02.12.2024 р.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.