Постанова

від 29.11.2024 по справі 904/3425/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/3425/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. (доповідач),

судді Чередко А.Є. Мороз В.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 174 "СПОРТ"

про стягнення вартості недоврахованої електричної енергії за договором № 023121 від 25.12.2012 у розмірі 268 935, 65 грн

ВСТАНОВИВ:

В червні 2023 Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 174 "СПОРТ" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 023121 від 25.12.2012 про постачання електроенергії, а саме вартість недоврахованої електричної енергії у розмірі 268 935,65 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №904/3425/23 в задоволені позову відмовлено повністю.

29.01.2024 до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 975,00 грн.

Додатковим рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 заяву Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 174 "СПОРТ" про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (49107, м. Дніпро, шосе Запорізьке, буд. 22; код ЄДРПОУ 23359034) на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 174 "СПОРТ" (49087, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 65; код ЄДРПОУ 23076425) 10 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.

Не погодившись із зазначеними рішеннями суду, Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" подало до Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 та додаткове рішення від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі; скасувати повністю додаткове рішення та відмовити відповідачеві у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- при ухваленні оскаржуваного рішення, господарським судом першої інстанції допущено наступні порушення, які призвели до ухвалення незаконного рішення:

неправильно застосовано положення Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким Перехідні та Прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнені п. 12 про продовження строків, визначених ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину»;

порушено положення ч. 4 ст. 236 ГПК України, щодо застосування судової практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме, господарський суд першої інстанції не застосував судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах ні у справі № 914/1560/20 (постанова від 25.08.2021), ні у справі № 373/651/20 (постанова від 01.12.2021);

- господарським судом першої інстанції не дотримані вимоги статті 238 ГПК України при ухваленні оскаржуваного рішення. Судом не відображено у мотивувальній частині рішення причину не взяття до уваги аргументів і доводів Позивача стосовно застосування у нашому спірному випадку положень Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-I9)» (далі - Закон № 540-ІХ) та Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020№21 1 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CO VID-19»;

- у мотивувальній частині рішення судом не зазначено, чому саме він не визнав поважними причини, наведені Позивачем у поясненнях по справі від 07.08.2023;

- позивач наголошує на тому, що: саме лише посилання судом на норму права не може вважатися належною мотивацією рішення або висновку; завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті; вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією; ігнорування судом доречних аргументів сторони є грубим порушенням статті 6 Конвенції та сталої судової практики, як Верховного Суду, так і ЄСПЛ;

- судом першої інстанції, при ухваленні рішення, не застосовано основоположний принцип цивільного права - принцип справедливості;

- позивач наполягає на тому, що Відповідач, по відношенню до Позивача, діяв несправедливо і недобросовісно, здійснював безоплатне та безоблікове споживання електричної енергії для освітлення під`їздів, роботи ліфтів та підключення різноманітних електроприладів через самовільно приєднані розетки, а фактично здійснював крадіжку електроенергії для потреб шестипід`їзного дев`ятиповерхового будинку. Незаконні дії Відповідача по безобліковому споживанню електроенергії призвели до порушення прав Позивача на отримання оплати за поставлену ним електроенергію;

- суд виніс необґрунтоване та неправомірне та несправедливе рішення, яким безпідставно звільнив Відповідача від оплати електроенергії, яка безоплатно ним спожита, а фактично вкрадена у Позивача;

- оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області не відповідає принципу справедливості та добросовісності, оскільки, дозволяє Відповідачеві не сплачувати за фактично спожиту ним електроенергію.

Стосовно оскарження додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23, скаржник зазначає, що вказане рішення напряму пов`язано з результатом розгляду господарського спору, який виник між Сторонами.

Апелянт вважає, що у разі скасування Центральним апеляційним господарським судом рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі № 904/3425/23 підлягає скасуванню і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23 про стягнення з Позивача на користь Відповідача 10 000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, в апеляційній скарзі, Позивач, у відповідності до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, заявляє вимогу про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу у апеляційної інстанції, попередній розмір яких становить 20 000.00 грн.

Скаржник зазначає, що точний розмір витрат на професійну правничу допомогу буде повідомлений пізніше, шляхом подання письмової заяви з урахуванням часу, витраченого на підготовку процесуальних документів та участь у судових засіданнях, враховуючи тривалість розгляду справи та її складність.

01.05.2024 від відповідача до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача. В якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення від 23.01.2024 та додаткове рішення від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23 - без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що вимоги позивача викладені в апеляційній скарзі, ним не визнаються повністю з наступних підстав.

Відповідач вказує, що позивач довідався про порушення свого права, та про особу яка його порушила під час перевірки 25.03.2017, що підтверджується складеним працівниками позивача актом про порушення №117584 від 25.03.2017 з огляду на таке.

Відповідач відмічає, що перебіг строку позовної давності з вимогою про стягнення вартості необлікованої електричної енергії розпочинається з наступного дня після того, як сплинув строк на її оплату згідно виставленого споживачеві рахунку.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що збитки, заявлені позивачем до стягнення у цій справі, нараховані відповідачу за порушення ПКЕЕ і факт такого порушення зафіксовано саме в акті, складеному позивачем. Тобто, позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила в день складання акту про порушення ПКЕЕ, що відповідає положенням частини першої статті 261 ГПК України. Подальша процедура з розгляду на засіданні комісії енергопостачальної організації згаданого акту та визначення розміру завданої майнової шкоди не змінює моменту виявлення порушення та особи порушника. Відтак, виставлений відповідачу рахунок не є юридичним фактом, з яким пов`язаний початок перебігу позовної давності, оскільки в ньому лише вказано суму майнової шкоди, як наслідок порушення ПКЕЕ, тоді як сам факт такого порушення (тобто порушення ПКЕЕ і прав позивача) зафіксоване в акті, складеному за результатами перевірки споживача.

Відповідач зауважує, що аналогічний підхід в обрахуванні дати початку перебігу строку позовної давності у подібних правовідносинах саме з моменту виявлення порушення та складення відповідного акту наведено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 466/9977/16-ц (провадження N° 61-16315св18)

Таким чином, відповідач вважає, що оскільки перебіг строку розпочався з 26.03.2017 р., то на момент подання позову 29.06.2023 він сплив 27.03.2020.

Відповідач зазначає, що за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин. Позивач не довів суду поважність причин пропущення позовної давності.

На думку відповідача, судом обґрунтовано враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України у справі № 907/1214/13 від 23.12.2014 та у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 414/24/16-ц.

Відповідач відмічає, що, як встановлено вище, перебіг трирічного строку позовної давності розпочався з 26.03.2017, але позов у цій справі подано 29.06.2023, тобто поза межами вказаного строку, про застосування наслідків пропуску якого заявлено відповідачем.

Відповідач наголошує, що позивач не навів поважних причин пропуску строку позовної давності. Посилання на введення на всій території України з 12.03.2020 карантину у зв`язку із гострою респіраторною хворобою COVID-19 є безпідставним, оскільки позивач подав позов в період дії карантину проте з пропуском строку позовної давності понад три роки.

У відзиві на скаргу відзначено, що Законом України від 30.03.2020 N° 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину." Закон набрав чинності 02.02.2020 року, коли строк позовної давності вже сплив. При цьому вказаний Закон України зворотної сили не має.

Відповідач вважає, що суд обґрунтовано відмовив в позові в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що приймаючи додаткове рішення на підставі заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у господарському суді, врахувавши надані відповідачем докази, ступінь складності справи, підтверджену документально вартість робіт та детальний опис виконаних робіт, господарський суд обґрунтовано встановив, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 975,00 грн. є такою, що підтверджена наданими доказами.

Відповідач вважає нерелевантними посилання позивача на постанови Верховного Суду від 25.08.2021 року у справі № 914/1560/20 з огляду на неподібність правовідносин у названій справі та справі, що розглядається, зокрема предметом розгляду у справі було оскарження рішення загальних зборів учасників товариства, стосувалось воно саме спеціальної позовної давності.

Також, відповідач просить врахувати необґрунтованість заявлених позовних вимог як таких з огляду на наступне:

1. Позивач визначив обсяг та вартість недооблікованої активної електричної енергії за пунктом 2.9 Методики по формулі 2.7 Методики.

Відповідно до пункту 2.9 Методики: «У разі виявлення у споживача порушень, зазначених у підпункті 7 пункту 2.1 цієї Методики, розрахунковий добовий обсяг споживання електричної енергії через проводи (кабелі), якими здійснене самовільне підключення (W доб.с.п., кВт.год), розраховується за формулою (2.7) Методики.

Підпунктом 7 пункту 2.1 Методики: передбачене застосування Методики при вчиненні: підключення до електричної мережі, що не є власністю енергопостачальника, електроустановок, струмоприймачів або електропроводки поза розрахунковими приладами обліку електричної енергії без порушення схеми обліку.

Разом із тим, виходячи зі змісту акту про порушення, з яким Відповідач не погоджується, Відповідачем нібито було вчинено не порушення передбачене пп.7 пункту 2.1. Методики, а порушення передбачене пп. 5 пункту 2.1. Методики: самовільне підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електричної мережі енергопостачальника.

Згідно змісту акту про порушення від 25.03.2017 року № 117584 зміст порушення полягає саме в самовільному підключенні струмоприймачів та електропроводки до електричних мереж Позивача (магістральних електромереж), що відповідає визначенню порушення, яке міститься в пп. 5 пункту 2.1. Методики.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про електроенергетику»: магістральна електрична мережа - електрична мережа, призначена для передачі електричної енергії від виробника до пунктів підключення місцевих (локальних) мереж.

Враховуючи наведене, якщо мережі Відповідача були самовільно приєднані до транзитних мереж, що належить Позивачу, вказана обставина унеможливлює кваліфікації вказаних дій як порушення, передбачене пп. 7 пункту 2.1 Методики.

Враховуючи саме вчинення порушення, передбаченого пп. 5 пункту 2.1. Методики та наявність Договору, Позивач при розрахунку необлікованої електричної енергії мав застосовувати замість пункту 2.9 та формули 2.7 Методики - пункт 2.7 та формулу 2.10 Методики.

Верховний Суд у справі № 904/6626/17 (про скасування оперативно-господарських санкцій по акту про порушення № 117584 від 25.03.2017 року) вказав на необхідність перевірки правильності застосування визначених Методикою формул, наявність чи відсутність підстав для застосування приписів пункту 2.4 Методики; вказав про наявність у діях відповідача порушення, передбаченого пп. 5 п. 2.1. Методики, що має бути встановлено судом

З урахуванням змісту акту про порушення від 25.03.2017 року, доводів, які містяться в вищезазначених судових рішеннях, а також в листі Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в листі №03/10-3908 від 10.07.2017р., можна зробити висновок, що Позивач, враховуючи порушення зафіксоване в акті, помилково застосував при розрахунку безоблікової електричної енергії - пункт 2.9 та формулу 2.7, кваліфікуючи порушення за пп. 7 п. 2.1 Методики.

Враховуючи вчинення згідно акту позивачем порушення, передбаченого пп. 5 п. 2.1 Методики, при розрахунку розміру недоврахованої електроенергії мав застосовуватись саме п. 2.7 та формула 2.10 Методики.

Невірне застосування формули Методики є підставою для висновку про незаконність рішення щодо нарахування вартості необлікованої електричної енергії (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №910/17955/17).

2. Згідно акту про порушення від 25.03.2017 року № 117584 - приховане підключення було виявлено з використанням спеціальних технічних засобів, вказує на те, що такими засобами, зокрема є: ШУ-1-125-0,1, РК-120.

В спірному акті про порушення не зазначено відомості про дії представників відповідача, вжиті для виявлення прихованого самовільного підключення та місця його підключення до електричної мережі.

Таким чином, було допущено двозначність трактування порушення Правил користування електричною енергією в описовій частині актів про порушення, що є порушенням вимог пункту 4.7 Методики та не зазначено, в який саме частині (місці) магістральних електричних мереж багатоквартирного житлового будинку було здійснено самовільне підключення, що є порушенням вимог пункту 2.9 Методики.

Аналогічні висновки, викладені в листі Державною інспекцією з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в листі за вих. №03/10-3908 від 10.07.2017р., за наслідками розгляду поданої скарги Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив №174 «Спорт» на протиправні дії позивача.

3. Акт про порушення не містить всієї необхідної та достатньої інформації для проведення розрахунку обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, що є порушенням вимог пунктів 6.41 Правил та 2.1 Методики. Так, згідно з пунктом 4.2 додатку № 2 до договору про постачання електричної енергії від 25.12.2012 року "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін": "Споживач несе відповідальність за технічний стан та безпечну експлуатацію обліків електроенергії: 4КЛ-0,4кВ від ТП-1839, РП-0,4 кВ, РБ-6, РБ-8, РБ-10, РБ-12 до РП-0,4 кВ" Разом із тим, на схемі відображеній в акті порушення № 117584 від 25.03.2017 відсутня вказівка на РП-04кВ, що унеможливлює встановлення обставини наявності самовільного підключення саме на ділянці електричних мереж, відповідальність за яку несе Позивач.

4. В актах про порушення зазначено, що самовільне підключення виконане без порушення схеми обліку.

Враховуючи те, що самовільне підключення зазначене в акті про порушення № 117584 не передбачене проектними рішеннями, договором, вказане порушення - є порушенням схеми обліку.

Таким чином, розраховуючи вартість безоблікової електричної енергії, Позивач визначав добовий обсяг за формулою 2.7 замість формули 2.11, що повинна була бути застосована, якщо вважати, що самовільне приєднання все ж таки мало місце до електромереж Позивача, але із порушеним схеми обліку.

5. В акті №117584 від 25.03.2017р. не зазначено під`їзд та поверх будинку, на якому після виявлення порушення Правил користування електричною енергією та вимкнення напруги, дійсно продовжувала освітлювалася площадка (горіло світло), що не дає можливості ідентифікувати місце вчинення порушення.

6. Пунктом 6.40 Правил користування електричною енергією наведений вичерпний перелік підстав застосування вимог Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією. Зі змісту акту №117584 від 25.03.2017р. не вбачається виявлення під час перевірки порушень, перелічених в пункті 6.40 вказаних Правил (пошкоджень чи зриву пломб, встановлених у місцях, указаних в акті про пломбування, або пошкоджень відбитків тавр на цих пломбах, пошкодження розрахункових засобів обліку, явних ознак втручання в параметри розрахункових засобів (систем) обліку з метою зміни їх показів перерахунок обсягу електричної енергії).

7. Згідно з положеннями пункту 4.1 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, акт про порушення складається у присутності споживача представниками енергопостачальника, які мають таке право згідно з посадовою, інструкцією, пройшли відповідне навчання та інструктаж, після пред`явлення ними службових посвідчень на місці виявлення порушень.

Відповідно до акту №117584 від 25.03.2017р. перевірку здійснювали три представника відповідача, а саме: інженер ГТА (посвідчення №1904), майстер ГТА (посвідчення №7585) та провідний інженер-керівник ГТА - (посвідчення №15965).

Вказані особи під час перевірки і складання вищевказаних актів не надали позивачу доказів наявності у них повноважень згідно своїх посадових інструкцій складати відповідні акти про порушення та проходження ними відповідного навчання та інструктажу.

8. Складений акт №117584 від 25.03.2017р. не відповідає вимогам пунктів 2.2, 4.5, 4.6 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, та п. 6.41 Правил користування електричною енергією.

Так, на схемі електропостачання споживача (позивача), наведеній в цих актах, не вказані межі балансової належності, перерізи та матеріал усіх проводів (кабелів), використаних у схемі підключення.

Крім того, в актах не викладено докладно вид, обставини та суть порушення з урахуванням наведеної в актах схеми електропостачання; відсутні результати проведення вимірів параметрів схеми електропостачання споживача (відповідач) на дату складання відповідних актів про порушення; не зазначений перелік струмоприймачів, приєднаних до електричної мережі та режим їх роботи; не вказані відомості про те, на яку силу струму розраховані опломбовані запобіжники (обмежувальні комутуючі пристрої); не зазначено про згоду чи незгоду споживача (позивача) з виявленими порушеннями; відсутня відмітка про повідомлення споживача про його право внести зауваження та заперечення до актів.

9. В розділі п. 5 акту №117584 від 25.03.2017р. «Перелік струмоприймачів, приєднаних споживачем до електричної мережі, та режим роботи» зазначено, що: «Паспортні дані всіх струмоприймачів відсутні. Споживач (відповідач) не забезпечив підключення усіх наявних струмоприймачів на максимальну потужність для замірів навантаження». Відповідач наполягає на тому, що під час складання вказаних актів позивач не пропонував визначити силу струму у спосіб, наведений п. 2.6 Методики (шляхом проведення вимірювання струму навантаження електроустановки споживача (позивача) при підключенні всіх наявних струмоприймачів на повну потужність). Під час перевірки та під час складання актів про порушення позивач не вимагав від позивача надання будь-яких додаткових документів, у тому числі, паспортних даних всіх струмоприймачів, підключення усіх наявних струмоприймачів на максимальну потужність для замірів навантаження.

10. У представників позивача, які здійснювали перевірку та складали акт про порушення, були в наявності кліщі електровимірювальні РК-120 (підтверджується змістом таблиці, наведеній у розділу 3 обох актів про порушення), що дозволяли вимірювати струм навантаження. Але позивач необґрунтовано відмовився використовувати вищевказані кліщі електровимірювальні РК-120 за призначенням (тобто зробити вимірювання струму навантаження електроустановки споживача (позивача) при підключенні всіх наявних струмоприймачів на повну потужність).

11. В акті №117584 від 25.03.2017р. відсутні вхідні дані, необхідні та достатні для визначення обсягу спожитої позивачем електричної енергії за застосованою відповідачем формулою. Адже в цих актах не зазначено - інформації щодо причин відсутності технічної можливості здійснити виміри струму навантаження електроустановки споживача при підключенні всіх наявних на час складання акту струмоприймачів на повну потужність; інформації про відмову від проведення вимірів або вчинення споживачем конкретних дій, що зашкодили проведенню вимірів.

12. В порушення вимог пункту 2.5 та вимоги формули 2.6. Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, відповідач не вказав в акті №117584 від 25.03.2017р. кількість саме робочих днів споживача відповідача). Тобто позивачем не було зазначено показник Дусун, який є складовою формули 2.6 Методики.

Нарахування оперативно-господарських санкцій здійснювалось за період з 25.03.2015р. по 25.03.2017р. (тобто за два повних календарних роки), загальна кількість днів становила 730. Згідно з формулою 2.6. Методики під час розрахунку оперативно-господарської санкції повинні братися робочі дні споживача (позивача).

13. В порушення вимог пункту 3.33 Правил користування електричною енергією позивач не здійснював кожні шість місяців контрольний огляд приладів обліку відповідача. Після проведення технічної перевірки позивача 25.03.2015р. вдруге представник позивача з`явився 22.02.2017р. для пломбування засобів обліку.

14. Враховуючи положення пункту 1.2 Правил користування електричною енергією щодо контрольного огляду засобу обліку, представник відповідача, під час пломбування засобів обліку 22.02.2017р. був зобов`язаний без використання спеціальних технічних засобів та/або часткового демонтажу будівельних конструкцій або оздоблювальних матеріалів виявити самовільні підключення.

15. 22.02.2017р. представник позивача окрім пломбування засобів обліку здійснив контрольний огляд засобів обліку та намагався виявити будь-які самовільні підключення (спускався до підвалу будинку). Жодних самовільних підключень ним не було виявлено.

16. Місця (невеличкі металеві коробки) у підвалі будинку, в яких нібито 25.03.2017р. представниками позивача виявлені самовільні підключення, можливо виявити при звичайному візуальному огляді, без використання будь-яких спеціальних технічних засобів, без часткового демонтажу будівельних конструкцій або оздоблювальних матеріалів. Таким чином, при нарахуванні санкції позивач був зобов`язаний брати термін не до дня останньої технічної перевірки (25.03.2015р.), а за період з 22.02.2017р. по 25.03.2017р.

17. Згідно з пунктом 3.3. Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, розрахунок оперативно-господарської санкції не може перевищувати загальної кількості днів за шість календарних місяців, що передували дню виявлення порушення. Але розрахунок оперативно-господарської санкції зроблений з 25.03.2015р. по 25.03.2017р.

Також у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає попередній розрахунок судових витрат - витрати на правничу допомогу 7500,00 грн. докази яких будуть надані протягом 5 днів після прийняття постанови по справі. Просить судові витрати покласти на позивача, стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу за надання правничої допомоги з підготовки відзиву у Центральному апеляційному господарському суді в сумі 7500,00 грн.

Не погоджуючись з доводами викладеними відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, 09.07.2024 позивач надав свої пояснення/заперечення та просить скасувати у повному обсязі рішення від 23.01.2024 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі; скасувати додаткове рішення від 08.02.02024. Відмовити відповідачеві у задоволені заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Судові витрати у справі, у вигляді судового збору, сплаченого за розгляд позовної заяви у розмірі 4034,05 грн, судового збору сплаченого позивачем за розгляд апеляційної скарги у розмірі 6051,08 грн стягнути з відповідача.

Апелянт не погоджується з аргументами та доводами, викладеними Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, зважаючи на нижчевикладене.

По-перше, щодо подібності правовідносин.

Позивач вказує, що у відзиві на апеляційну скаргу Відповідач з посиланням на судову практику Верховного Суду, а саме постанову від 02.10.2019 у справі № 466/9977/16-ц, з посиланням на положення Цивільного кодексу України про позовну давність, зазначає, що перебіг строку позовної давності у даному спірному випадку розпочався з 26.03.2017, і, на момент подання позову 29.06.2023, він сплив 27.03.2020.

У своїх поясненнях позивач відмічає, що далі по тексту відзиву на позов, з посиланням на положення ч. 5 ст. 267 ЦК України, Відповідач зазначає, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, саме на Позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений з поважних причин. Позивач не довів суду поважність причин пропущення строку позовної давності.

Також у поясненнях вказано, що відповідач стверджує, що судом першої інстанції було обґрунтовано враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України у справі № 907/1214/13 від 23.12.2014 та у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 414/24/16-ц.

Позивач категорично не погоджується з Відповідачем щодо обґрунтованості застосування у їх спірному випадку вищезазначеної судової практики, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини у справі № 904/3425/23 та у вищезазначених справах не є подібними.

Позивач наголошує на тому, що судова практика Верховного Суду, наведена Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, стосується застосування судами строку позовної давності, який сплив під час відсутності у нашій державі епідемій та військових дій. Цей строк сплив у той час, коли були відсутні суворі обмеження, введені державними органами влади у всіх галузях життєдіяльності країни, у тому числі у господарській діяльності, у зв`язку з епідемією небезпечної інфекційної хвороби, яка розповсюджувалася в Україні. У судовій практиці, на яку в оскаржуваному рішенні послався суд першої інстанції були відсутні об`єктивні непереборні обставини, що не залежали від волі особи, які перешкоджали здійсненню юридично значимих дій, зокрема, своєчасному зверненню з позовом до суду.

Зважаючи на визначення подібності спірних правовідносин, надане Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі 233/2021/19, Позивач наполягає, що правовідносини, які розглядалися Верховним Судом та Верховним Судом України у справах, на які посилався Відповідач у відзиві на позов, не є подібними до правовідносин у справі № 904/3425/23.

Також позивач наполягає на тому, що справами з правовідносинами, подібними до правовідносин у справі № 904/3425/23, є справи, на які посилався Позивач у своїй апеляційній скарзі. У цих справах, як і у даній справі, строк позовної давності пропущений позивачами вже після введення карантину у зв`язку з епідемією інфекційної хвороби ковід -19 (12.03.2020), але до набрання чинності змінами у законодавство, спрямованими на забезпечення додаткових соціальних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (02.04.2020).

Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на ту обставину, що Відповідачем у відзиві на позов не було наведено жодної судової справи зі спірними правовідносинами, подібними до справи № 904/3425/23.

Позивач не погоджується зі ствердженням Відповідача про те, що посилання Позивача на постанову Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20 є нерелевантним з огляду на неподібність правовідносин у названій справі та у справі, що наразі розглядається Центральним апеляційним господарським судом. Відповідач вважає, що справа № 914/1560/20 не є подібною до справи № 904/3425/23 тому, що предметом розгляду у справі № 914/1560/20 було оскарження рішення загальних зборів учасників товариства, стосувалось воно саме спеціальної позовної давності.

Позивач, зважаючи на тлумачення поняття «подібності правовідносин», надане Великою Палатою Верховного Суду у постанові у справі № 233/2021/19, категорично не погоджується з точкою зору Відповідача.

Позивач наполягає на тому, що наслідки пропуску строку позовної давності та застосування судом позовної давності за заявою відповідача є однаковим, як щодо загальної позовної давності, так і щодо спеціальної позовної давності.

Позивач зазначає, що у справі № 914/1560/20 мова йде про пропуск строку позовної давності та наслідки цього пропуску, тому, Позивач вважає, що вищевказана справа є справою з правовідносинами, подібними до правовідносин у даній справі.

По-друге, щодо поважності причин пропуску Позивачем строку позовної давності.

Позивач зауважує, що на всій території України з 12.03.2020 р., у зв`язку із респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, був введений карантин, який потім був продовжений багатьма постановами КМУ, саме: Постановами КМУ від 11.03.2020 р. № 211, від 20.05.2020 р. № 392, від 22.07.2020 р. № 641, від 09.12.2020 р. № 1236 із змінами та доповненнями, від 25.04.2023 р. № 383.

Позивач вважає введення карантину на території України об`єктивними обставинами, які не залежали від волі Позивача, та на які Позивач вплинути не міг.

Позивач звертає увагу на те, що з дня введення карантину в Україні були введені жорсткі обмеження щодо одночасного перебування людей у приміщеннях, призупинена робота міського громадського, автомобільного, залізничного та авіаційного транспорту, введені заходи щодо заохочення людей знаходитися дома, а не у громадських місцях. Були введені обмеження щодо режиму роботи підприємств, установ та організацій, а також жорсткі обмеження щодо можливості їх відвідування. Саме ці обставин перешкодили Позивачу своєчасно звернутися з позовною заявою про стягнення заборгованості з Відповідача.

Позивач наголошує, що у поясненнях по справі від 07.08.2023 він просив визнати поважними причини пропуску ним строку позовної давності, пояснюючи цей пропуск введенням карантину на території України. Позивач посилався на конкретні непереборні обставини - введення нового режиму роботи в АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» з багатьма жорсткими обмеженнями, які перешкоджали офісному персоналу Позивача вчасно і якісно виконувати свої службові обов`язки, у зв`язку з не допуском у офісні приміщення, зокрема, своєчасно і у повному обсязі здійснювати претензійно-позовну роботу по стягненню заборгованості з боржників. Наявність таких обставин Позивач підтверджував доказами - наказами АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ», які стосуються діяльності підприємства в умовах введеного карантину та оголошеної пандемії.

Позивач у своїх поясненнях зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не визнав посилання Позивача на введення 12.03.2020 року карантину в України поважною обставиною, зазначивши у мотивувальній частині рішення наступне: «Позивач не навів поважних причин пропуску строку позовної давності. Посилання на введення на всій території України з 12.03.2020 року карантину у зв`язку з гострою респіраторною хворобою КОВІД - 19, є безпідставним, оскільки, Позивач подав позов в період дії карантину, проте, з пропуском строку позовної давності понад три роки».

Позивач категорично не погоджується з вищевказаним висновком господарського суду першої інстанції про подачу позову з пропуском позовної давності понад три роки.

Позивач наголошує на тому, що він подав позов з тижневим пропуском строку позовної давності (з 26.03.2020 по 01.04.2020), оскільки, з 02.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 р., відповідно до положень якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2024 у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Коваль Л.А., судді: Мороз В.Ф., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2024 витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/3425/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду справи № 904/3425/23.

08.03.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2024 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 та додаткове рішення від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23. Визначено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2025 (у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Коваль Л.А.) у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Мороз В.Ф., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

25.12.2012 р. між Відкритим акціонерним товариством Енергопостачальна компанія Дніпрообленерго (надалі - Позивач, Постачальник), правонаступником якого є АТ ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ, та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив № 174 Спорт (надалі - Відповідач, Споживач) укладено Договір про постачання електроенергії № 023121 (надалі - Договір) згідно з умовами якого Постачальник зобов`язався постачати Споживачеві електроенергію, Споживач, у свою чергу, зобов`язався сплачувати за спожиту електроенергію та дотримуватися вимог законодавства про електроенергетику.

П. 4.2.4. Договору визначено, що Споживач несе відповідальність за технічний стан розрахункових приладів обліку та пломб на них, які знаходяться на його території, забезпечує їх охорону та збереження.

У пункті 4.2.3. Договору вказано, що Споживач сплачує Постачальнику вартість недоврахованої електроенергії, розраховану відповідно до Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачами Правил користування електричною енергією, затвердженої Постановою НКРЕ від 04.05.2006 № 562, у разі умов, визначених Методикою (підпункт 3).

У п. 9.1 1 Договору зазначено, що Споживач ознайомлений з Правилами користування електроенергією (ПКЕЕ) і Сторони зобов`язані керуватися в своїх взаємовідносинах ПКЕЕ.

Зазначений Договір був укладений з метою електропостачання струмоприймачів житлового будинку № 65 по вул. Калинова у м. Дніпро (освітлення сходових клітин, робота ліфтів), що підтверджується змістом Додатку № 2 Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності Сторін до Договору, Додатку № 10 Загальна схема електропостачання. Однолінійна схема електропостачання об`єкта Споживача до Договору, а також змістом інших додатків до Договору про постачання електроенергії.

Про те, що житловий будинок № 65 по вул. Калинова у м. Дніпро зареєстрований за Обслуговуючим кооперативом ЖБК № 174 Спорт свідчить також копія виписки з облікової книги про реєстрацію багатоквартирного будинку, виданої КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації.

У відповідності до п. 6.41 ПКЕЕ, у разі виявлення уповноваженим представником постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію, або електропередавальної організації порушень цих Правил або умов договору на місці виявлення порушення у присутності представника споживача оформляється акт порушень.

В акті мають бути зазначені зміст виявленого порушення із посиланням на відповідні пункти цих Правил та вихідні дані, необхідні та достатні для визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та/або суми завданих споживачем збитків. За необхідності в акті зазначаються заходи, яких необхідно вжити для усунення допущених порушень.

25.03.2017 за результатами перевірки представниками Постачальника дотримання Споживачем умов договору та положень Правил користування електричною енергією, на об`єкті Споживача, у під`їздах 1, 2, 3, у присутності голови правління кооперативу Савченко В. Ф. і члена правління кооперативу Плитки Ю. Г., було складено акт № 117584 про порушення Правил користування електричною енергією, яким зафіксовано порушення ст. 27 Закону України Про електроенергетику та п.п. 6.40, 6.41 ПКЕЕ: Самовільне підключення струмоприймачів та електропроводки до електричної мережі повз розрахунковий прилад обліку № 379100 без порушення схеми обліку. Самовільне підключення виконано проводом ППВ 2 х1,5 мм2 від магістральних проводів 4 АПВ 10 мм2 1, 2, 3 під`їздів з метою безоблікового споживання електроенергії. Самовільне підключення виконано приховано. Виявити підключення при контрольному огляді було неможливо. При включенні навантаження електричний лічильник спожиту електроенергію не враховує. Споживачу продемонстровано порушення.

Представники Споживача Савченко В. Ф. та Плитка Ю. Г. підписали зазначений акт про порушення ПКЕЕ без жодних зауважень і заперечень стосовно обставин оформлення акта про порушення.

Про те, що Савченко В. Ф., є головою правління кооперативу, а, відтак, і повноважним представником Споживача, свідчить копія наказу ОК ЖБК № 174 Спорт № 4-к від 16.11.2012.

Пунктом 6.41. ПКЕЕ передбачено, що у разі виявлення під час контрольного огляду або технічної перевірки уповноваженим представником постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію, або електропередавальної організації порушень цих Правил або умов договору на місці виявлення порушення у присутності представника споживача оформляється акт порушень.

В акті мають бути зазначені зміст виявленого порушення із посиланням на відповідні пункти цих Правил та вихідні дані, необхідні та достатні для визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та/або суми завданих споживачем збитків. За необхідності в акті зазначаються заходи, які необхідно вжити для усунення допущених порушень.

Акт складається в двох примірниках, один з яких передається або надсилається споживачеві.

Акт підписується представником постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) та представником споживача.

В той же день, 25.03.2017 р., був складений акт про усунення порушення Правил користування електричною енергією № 117584, в якому зазначено наступне: Проведено відключення безоблікових лампочок освітлення сходових клітин у під`їздах 1, 2, 3. Проведено відключення освітлення підвалів і розеток у підвалах під`їздів 1, 2, 3. Проведено відключення освітлення та розеток у підсобному приміщенні на 1 стадії під`їзду ГЗ. Відключення виконано власником мереж ОК ЖБК № 174 Спорт. Зазначений акт про усунення порушення був підписаний представником Споживача Савченко В. Ф. без жодних зауважень та заперечень.

Вимірювальні прилади, які використовувалися в процесі складання акта про порушення ПКЕЕ № 117584 від 25.03.2017, відповідають вимогам законодавства про метрологію.

Відповідно до п. 6.42 ПКЕЕ, споживач має бути повідомлений про час і дату засідання комісії не пізніше ніж за 5 робочих днів до призначеного дня засідання і має право бути присутнім на засіданні комісії.

У п. 9 акта про порушення було зазначено місце та дата проведення засідання комісії постачальника з розгляду цього акту про порушення ПКЕЕ: 04.04.2017 року о 13-50 годині у каб. 214 за адресою вул. Ярослава Мудрого, буд. 40.

Споживач звернувся до Постачальника з заявою про перенесення дати засідання комісії з розгляду акта про порушення з 04.04.2017 на 30.03.2017 року.

Засідання комісії по розгляду акту про порушення ПКЕЕ № 117584 від 25.03.2017 відбулося 30.03.2017. На засіданні була присутня представник Споживача, голова правління кооперативу Савченко В. Ф.

На вищевказаному засіданні комісії Постачальника електричної енергії по розгляду акта про порушення № 117584 від 25.03.2017 було прийнято рішення про нарахування кількості недоврахованої електроенергії у відповідності з пунктом 2.9 за формулою 2.7. Методики.

Відповідно до п. 1.2 Постанови НКРЕ Про затвердження Методики визначення обсягу та \ вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування ; електричною енергією від 04.05.2006 № 562 (далі-Методика), Методика застосовується і постачальником електричної енергії за регульованим тарифом (електропередавальною | організацією) (далі - енергопостачальник) при визначенні обсягу та вартості електричної енергії, не І облікованої внаслідок порушення Правил користування електричною енергією та/або виявлення фактів крадіжки електричної енергії, самовільного підключення до об`єктів електроенергетики і) споживання електричної енергії без приладів обліку.

Пунктом 2.9. Методики визначено, що у разі виявлення у споживача порушень, зазначених у підпункті 7 пункту 2.1 цієї Методики, розрахунковий добовий обсяг споживання електричної енергії через проводи (кабелі), якими здійснене самовільне підключення (W, кВт.год), доб.с.п. розраховується за формулою (2.7) Методики.

Кількість днів у періоді, за який здійснюється перерахунок, визначається за формулою (2.6) Методики.

05.05.2017 комісія при виконавчій дирекції ПАТ ДТЕК ДНІПРООБЛЕНЕРГО з розгляду спірних питань по актах про порушення ПКЕЕ, спірних питань з розрахунків за спожиту електричну енергію, нарахування оплати за перевищення договірних величин споживання електричної потужності, нарахування штрафних санкцій споживачам розглянула акт про порушення № 117584 від 25.03.2017 року. Комісією було прийнято рішення скасувати протокол 3-66 від 30.03.2017. У відповідності до п. 4.42 ПКЕЕ, здійснити нарахування обсягу та вартості недоврахованої електроенергії по акту про порушення № 117584 від 25.03.2017 року, у відповідності з п. 2.9., формулою 2.6. Методики, за період з дати проведення технічної перевірки, з 25.03.2015 по 25.03.2017 по дату усунення порушенням.

У зв`язку зі скасуванням протоколу засідання комісії 3-66 від 30.03.2017 року, 16.05.2017 на адресу Відповідача був направлений лист з запрошенням на засідання комісії з розгляду акта про порушення № 117584 від 25.03.2017 року, яке відбудеться 30.05.2017 року.

30.05.2017 відбулося засідання комісії з розгляду акта про порушення № 117584 від 25.03.2017, на якому була присутня керівник кооперативу Савченко В. Ф., про що свідчить копія протоколу засідання комісії № 5-37 від 30.05.2017 р.

На вищевказаному засіданні комісії Постачальника електричної енергії по розгляду акта про порушення № 117584 від 25.03.2017 було прийнято рішення про нарахування кількості недоврахованої електроенергії у відповідності з пунктом 2.9 за формулою 2.7. Методики.

При розрахунку обсягу та вартості недоврахованої електроенергії були використані наступні вихідні дані:

- сила струму 18 А (допустимий тривалий струм для кабелю ППВ 2x1,5 мм2, визначений відповідно до глави 1.3. ПУЕ ),

- час роботи струмоприймачів протягом доби 12 год. (у відповідності до положень п. 2.6. Методики),

- добові витрати електричної енергії 384,912 кВт*год.,

- період нарахувань з 24.03.2015 (дата проведення технічної перевірки, акт технічної перевірки від 24.03.2015 № 160318) по 25.03.2017 (день усунення порушення) (у відповідності до положень п. 2.6. Методики),

Сума нарахувань склала 268 935,65 грн. за 280 968 кВт*год.

Протокол підписаний представником Споживача Савченко В. Ф., у протоколі зазначено, що представник Споживача отримала копію протоколу, розрахунок по акту та рахунок на оплату нарахувань по акту.

Представник Відповідача з нарахуваннями не погодилася та зазначила у протоколі засідання комісії, що Споживач буде оскаржувати рішення комісії.

Не погодившись з рішенням Постачальника про здійснення нарахувань по акту про порушення ПКЕЕ № 117584 від 25.03.2017, Споживач звернувся до НКРЕКП зі скаргою на дії Постачальника.

26.06.2017 листом, вих. № 7031/20/7-17, НКРЕКП надіслала Споживачу і Постачальнику відповідь на звернення Споживача.

У зазначеному листі НКРЕКП вказала наступне: Проаналізувавши матеріали, надані енергопостачальником, НКРЕКП вважає, що ПАТ ДТЕК Дніпрообленерго було здійснено на підставі акта № 117584 розрахунок обсягу та вартості необлікованої електричної енергії відповідно до | вимог Методики.

Позивач зазначив, що не погодившись з висновком НКРЕКП, ОК ЖБК № 174 Спорт, у червні 2017 року звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ ДТЕК ДНІПРООБЛЕНЕРГО про скасування оперативно-господарської санкції у розмірі 268 935,65 грн., застосованої до нього на підставі акта про порушення ПКЕЕ№ 117584 від 25.03.2017.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/6626/17 від 28.08.2017, залишеним в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 у цій же справі, позовні вимоги задоволені. Скасовано оперативно-господарську санкцію у розмірі 268 935,65 грн., застосовану до кооперативу на підставі акта про порушення ПКЕЕ№ № 117584 від 25.03.2017.

Не погодившись з рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ПАТ ДТЕК Дніпрообленерго оскаржило до Верховного Суду вищевказані судові рішення.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.04.2018 у справі № 904/6626/17 вищевказані рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, справу № 904/6626/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2018 року у справі № 904/6626/17, у зв`язку з неявкою у судові засідання позивача, залишено без розгляду позовну заяву ОК ЖБК № 174 Спорт до АТ ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ про скасування оперативно-господарської санкції у розмірі 268 935,65 грн., застосованої до нього на підставі акта про порушення ПКЕЕ № 117584 від 25.03.2017.

Позивач стверджує, що Споживач має оплатити розрахункові документи за недовраховану електричну енергію протягом 30 календарних днів від дня отримання рахунка (пункт 6.43 Правил користування електричною енергією).

Станом на 26.06.2023, Відповідач не сплатив вартість недоврахованої електричної енергії.

В зв`язку з несплатою Відповідачем вартості недоврахованої електроенергії, Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення вартості недоврахованої електроенергії.

Розглянувши позовні вимоги по суті, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив наступне.

Відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі регулюються Законом України "Про електроенергетику".

Згідно з ч. 1 ст. 26 вказаного Закону споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Відповідно до п. 5.1 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28, які були чинними на момент перевірки, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов`язків сторін. Споживання електричної енергії без дозволу не допускається.

Згідно з п. 1.3 ПКЕЕ постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Згідно з п. 5.1 ПКЕЕ споживання електричної енергії без договору не допускається. Між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом та споживачем укладається один договір про постачання електричної енергії за усіма об`єктами споживача, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. За взаємною згодою сторін можуть бути укладені окремі договори про постачання електричної енергії за кожним об`єктом споживача.

Відповідно до п. 6.41 ПКЕЕ у разі виявлення під час контрольного огляду або технічної перевірки уповноваженим представником постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію, або електропередавальної організації порушень цих ПКЕЕ або умов договору на місці виявлення порушення у присутності представника споживача оформляється акт порушень ПКЕЕ (акт).

Акт підписується представником постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) та представником споживача.

Складений позивачем акт відповідає вимогам ПКЕЕ, додаток № 1 до акту Схема підключення електроустановки містить інформацію щодо місця підключення.

Акт підписано представником відповідача без зауважень.

Згідно з п. 6.42 ПКЕЕ на підставі акту порушень уповноваженими представниками постачальника електричної енергії під час засідання комісії з розгляду актів про порушення визначаються обсяг недоврахованої електричної енергії та сума завданих споживачем збитків.

Рішення комісії оформлюється протоколом і набирає чинності з дня вручення протоколу споживачу. Разом з протоколом споживачу надаються розрахунок величини вартості та розрахункові документи для оплати недоврахованої електричної енергії та/або збитків.

Згідно з прийнятим комісією рішенням відповідача було притягнуто до відповідальності у вигляді нарахування до сплати вартості електроенергії, спожитої без обліку, розрахованої у відповідності до Методики визначення обсягу вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення споживачами Правил користування електричною енергією, затвердженої Постановою НКРЕ від 04.05.2006 № 562.

Зі змісту вказаних положень чинного законодавства, умов укладеного між позивачем та відповідачем договору вбачається, що рішення комісії постачальника електричної енергії про нарахування споживачу вартості недоврахованої електроенергії у загальній сумі 268 935,65 грн. є саме оперативно-господарською санкцією.

Рішення комісії енергопостачальника від 30.05.2017 по розгляду Акту про порушення № 117584 від 25.03.2017, оформлене протоколом № 5-37 про нарахування кількості недоврахованої електроенергії, є чинним та обов`язковим для виконання.

Також у судовому засіданні встановлено, що рахунок на сплату недоврахованої електричної енергії № 23-121/11/5№117584 від 30.05.2017 р. на суму 268 935,65 грн. був вручений представнику відповідача 30.05.2017 р.

Відповідно до ч. 2 п. 6.43 ПКЕЕ споживач має оплатити розрахункові документи за недовраховану електричну енергію протягом 30 календарних днів від дня отримання рахунка.

Відповідно п. 10.2 ПКЕЕ споживач електричної енергії зобов`язаний оплачувати обсяг спожитої електричної енергії, а також здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги факт вчинення правопорушення відповідачем та отримання ним рахунку, останній був зобов`язаний оплатити позивачу вартість недоврахованої електричної енергії протягом 30 календарних днів від дня отримання рахунку.

Однак, відповідач визначену суму не сплатив, що призвело до виникнення боргу.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч. 1 ст. 217 ГК України).

Згідно частини 5 ст. 277 ГК України відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.

Статтею 27 Закону України "Про електроенергетику" передбачена відповідальність за порушення законодавства в сфері електроенергетики, зокрема, за самовільне підключення до об`єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.

Таким чином, зважаючи на викладене та враховуючи норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати позивачу 268 935,65 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про відмову у позові у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову із наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції переглядає вказане рішення за апеляційною скаргою позивача, в межах наведених у скарзі доводів та вимог, відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України.

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, про які зазначено вище, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом позову в даній справі є стягнення вартості недоврахованої електричної енергії за договором № 023121 від 25.12.2012 у розмірі 268 935,65 грн.

Як було зазначено вище, місцевий господарський суд, розглянувши позовні вимоги по суті, дійшов висновку про їх правомірність, зазначене підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами. Разом з тим, оскаржуваним рішенням суду було відмовлено в позові з підстав пропуску Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі" позовної давності.

Позивач в апеляційній скарзі стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення, господарським судом першої інстанції допущено наступні порушення, які призвели до ухвалення незаконного рішення: неправильно застосовано положення Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким Перехідні та Прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнені п. 12 про продовження строків, визначених ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину»; порушено положення ч. 4 ст. 236 ГПК України, щодо застосування судової практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме, господарський суд першої інстанції не застосував судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах ні у справі № 914/1560/20 (постанова від 25.08.2021), ні у справі № 373/651/20 (постанова від 01.12.2021).

Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Крім того, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку з її закінченням за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

Водночас, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17).

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, заперечення позивача проти заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності обґрунтовані тим, що карантин на всій території України встановлено з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року, строк позовної давності по стягненню вартості недоврахованої електроенергії по акту про порушення ПКЕЕ № 117584 від 25.03.2017, станом, на момент подачі до суду позовної заяви, не сплив, а також тим, що відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» (далі - Закон № 540-ІХ) Перехідні та Прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнені п. 12 про продовження строків, визначених ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину».

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин, природи вимог позивача, початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами.

Вжиті у статті 261 ЦК України терміни "довідався" та "міг довідатися" дають підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих, а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевим господарським судом встановлені наступні обставини з якими пов`язаний початок перебігу строку позовної давності:

- існування між сторонами спору договірних відносин щодо постачання електричної енергії відповідно до договору № 023121 від 25.12.2012,

- проведення 25.03.2017 представниками позивача перевірки дотримання відповідачем вимог ПКЕЕ, в ході якої виявлено порушення ПКЕЕ;

- складення акту про порушення ПКЕЕ № 117584 від 25.03.2017, який підписано представником відповідача без зауважень щодо його змісту;

- розгляд акту про ПКЕЕ на засіданні комісії позивача 30.05.2017, за результатами якого ухвалено рішення про визнання названого акту таким, що складений правомірно, та нарахування відповідачу 268 935,65 грн збитків (вартість необлікованої електричної енергії);

- вручення 30.05.2017 відповідачу рахунку на сплату необлікованої електричної енергії на суму 268 935,65 грн;

- не сплата відповідачем рахунку у встановлений ч.2 п.6.43 ПКЕЕ строк (протягом 30 календарних днів від дня отримання рахунка);

- подання позивачем 29.06.2023 позову про стягнення з відповідача 268 935,65грн збитків, завданих порушенням ПКЕЕ.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №911/1014/20).

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно зазначив, що позивач довідався про порушення свого права, та про особу яка його порушила під час перевірки 25.03.2017, що підтверджується складеним працівниками позивача актом про порушення №117584 від 25.03.2017 з огляду на таке.

Перебіг строку позовної давності з вимогою про стягнення вартості необлікованої електричної енергії розпочинається з наступного дня після того, як сплинув строк на її оплату згідно виставленого споживачеві рахунку.

Суд першої інстанції вірно врахував, що збитки, заявлені позивачем до стягнення у цій справі, нараховані відповідачу за порушення ПКЕЕ і факт такого порушення зафіксовано саме в акті, складеному позивачем. Тобто, позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила в день складання акту про порушення ПКЕЕ, що відповідає положенням частини першої статті 261 ГПК України. Подальша процедура з розгляду на засіданні комісії енергопостачальної організації згаданого акту та визначення розміру завданої майнової шкоди не змінює моменту виявлення порушення та особи порушника. Відтак, виставлений відповідачу рахунок не є юридичним фактом, з яким пов`язаний початок перебігу позовної давності, оскільки в ньому лише вказано суму майнової шкоди, як наслідок порушення ПКЕЕ, тоді як сам факт такого порушення (тобто порушення ПКЕЕ і прав позивача) зафіксоване в акті, складеному за результатами перевірки споживача.

Аналогічний підхід в обрахуванні дати початку перебігу строку позовної давності у подібних правовідносинах саме з моменту виявлення порушення та складення відповідного акту наведено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 466/9977/16-ц (провадження № 61-16315св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2021 у справі № 913/567/19(913/404/20).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія про те, що оскільки перебіг строку розпочався з 26.03.2017 р., то на момент подання позову 29.06.2023 він сплив 27.03.2020.

Посилання позивача на пункт 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, відхиляються колегією суддів, оскільки вищезгаданий розділ ЦК України доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020. На момент набрання чинності вказаною нормою трирічний строк позовної давності щодо заявлених вимог вже сплив.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2024 у справі № 905/701/23.

Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що позивач не навів поважних причин пропуску строку позовної давності. Посилання на введення на всій території України з 12.03.2020 карантину у зв`язку із гострою респіраторною хворобою СOVID-19 є безпідставним, оскільки позивач подав позов в період дії карантину проте з пропуском строку позовної давності понад три роки.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків суду першої інстанції щодо недоведеності обставин існування об`єктивної перешкоди для позивача звернутись за захистом порушеного права у межах строку позовної давності та відповідно поважних причин пропуску цього строку.

Аргументи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.12.2021 у справі № 373/651/20, відхиляються колегією суддів, оскільки у названих справах предметами позовів були визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Арт-Ярич-Буд" про ліквідацію Товариства, та стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди відповідно. Натомість у справі, що переглядається, заявлено вимогу про стягнення вартості недоврахованої електричної енергії за договором № 023121 від 25.12.2012 у розмірі 268 935,65 грн.

Тобто, у справах № 914/1560/20 від 25.08.2021 та № 373/651/20 від 01.12.2021 рішення суду прийнято за іншого предмету і підстав позову, відповідно за інших встановлених обставин та поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) постановлено відповідне судове рішення, ані ж у справі, що переглядається.

Крім того, саме по собі посилання в апеляційній скарзі на судову практику Верховного Суду не є безумовною підставою для скасування рішення суду, позаяк релевантність правової позиції під час розгляду окремого спору визначається з урахуванням обставин, представлених доказів, дій та бездіяльності учасників справи тощо.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини заявлення відповідачем у відзиві на позовну заяву про застосування позовної давності, пояснення позивача щодо строку позовної давності, дослідження наведених учасниками справи доводів з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, колегія суддів апеляційного суду вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо визначення початку перебігу строку позовної давності та відмову у позові з підстав пропуску строку позовної давності за недоведеністю поважності причин пропуску цього строку та відхиляє протилежні аргументи скаржника.

З урахуванням викладеного, оскільки Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі" пропущено позовну давність та не наведено посилання на поважність причин її пропуску, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Щодо апеляційного оскарження додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Зі змісту частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що:

адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту;

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно із статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 25.07.2023 між відповідачем (далі - відповідач, замовник) та Адвокатським бюро "СМІРНОВ ТА ПАРТНЕРИ" (далі - виконавець) був укладений договір про надання правової допомоги № 25-07 (далі - договір) та 23.01.2024 була укладена додаткова угода, якою винесено зміни до договору .

Згідно з п. 1.1 договору у редакції додаткової угоди виконавець зобов`язується надавати Замовнику професійну правничу допомогу із представництва інтересів Замовника у Господарському суді Дніпропетровської області (надалі - Послуги), а саме професійну правничу допомогу в рамках судової справи № 904/3425/23 в наступному обсязі:

- Ознайомлення із матеріалами справи в приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області;

- розробка правової стратегії у справі; надання юридичних консультацій щодо подальших дій; складання та подання відзиву у справі № 904/3425/23, клопотання про перехід до загального провадження у справі; складання клопотання про залучення письмового доказу;

- представництво інтересів Замовника у 6 судових засіданнях у справі № 904/3425/23 у Господарському суді., 04.10.2023; 14.11.2023; 06.12.2023 року, 04.01.2024 року, 16.01.2024 року, 23.01.2024 року;

- підготовка клопотання про зупинення провадження у справі № 904/3425/23, правовий аналіз судової практики;

- підготовка та подання додаткових пояснень у справі, підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 904/3425/23.

Пунктом 3.1-3.2. передбачено, що "3.1. Загальна вартість Послуг за Договором включає в себе витрати Виконавця, повязані з виконанням Послуг за Договором. 3.2. Ціна Договору складається із гонорару Виконавця 1500 грн./год"

Виконання послуг підтверджується Актом від 26.01.2024 року наданих послуг за період з 25.07.2023 по 23.01.2024 за договором про надання правової допомоги.

Так, відповідно до договору та на замовлення клієнта виконавцем у період з 25.07.2023 по 23.01.2024 надано професійну правничу допомогу в рамках судової справи № 904/3425/23 в наступному обсязі:

- ознайомлення із матеріалами справи в приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області;

- розробка правової стратегії у справі; надання юридичних консультацій щодо подальших дій; складання та подання відзиву у справі № 904/3425/23, клопотання про перехід до загального провадження у справі; складання клопотання про залучення письмового доказу;

- представництво інтересів Замовника у 6 судових засіданнях у справі № 904/3425/23 у Господарському суді., 04.10.2023; 14.11.2023; 06.12.2023 року, 04.01.2024 року, 16.01.2024 року, 23.01.2024 року;

- підготовка клопотання про зупинення провадження у справі № 904/3425/23, правовий аналіз судової практики;

- підготовка та подання додаткових пояснень у справі, підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 904/3425/23.

Вартість наданих послуг (розмір гонорару) виходячи з кількості витрачених годин і складає 18975,00 грн.

Згідно платіжних інструкцій від 04.08.2023 року № 114, 06.12.2023 року № 186, від 26.01.2024 року № 15 на користь АБ "СМІРНОВ ТА ПАРТНЕРИ" було оплачено правничу допомогу згідно укладеного договору та підписаного акту наданих послуг на загальну суму 18975,00 грн.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що: "витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено".

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Разом із тим, ч. 4-5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

У ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями ч. 6-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись вказаними вище нормами чинного процесуального законодавства, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (Правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

У постанові від 18.03.2021 у справі №910/15621/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наголосив на тому, що суд може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Також Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст. 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації, а також співрозмірності до предмета (ціни) позову.

Як зазначено у додатковому рішенні суду першої інстанції, Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" заперечувало проти покладення на нього витрат Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 174 "СПОРТ" на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі з підстав явної їх неспівмірності із складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг. Просило суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату правничої допомоги.

Колегія суддів зазначає, що, проте, апелянтом не доведено, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із ціною позову.

Дослідивши заяву Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 174 "СПОРТ" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у господарському суді, врахувавши надані відповідачем докази, ступінь складності справи, підтверджену документально вартість робіт та детальний опис виконаних робіт, місцевий господарський суд вірно зазначив, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 975,00 грн є такою, що підтверджена наданими доказами, з чим погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення заявлених витрат, у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим.

Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з позицією господарського суду першої інстанції, про те, що дотримуючись критерію розумності, співмірності між ціною позову, обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами на оплату адвокатських послуг, враховуючи участь представника позивача в усіх (двох) судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), суд вирішив в даному випадку не присуджувати відповідачу всі його витрати на професійну правову допомогу, а обмежити їх сумою в розмірі 10 000,00 грн, яку, відповідно, стягнути з відповідача.

Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в повному обсязі та про часткове задоволення заяви Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 174 "СПОРТ" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23 ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює судових рішень та не ухвалює нових, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 904/3425/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя А.Є. Чередко

СуддяВ.Ф. Мороз