Рішення

від 02.12.2024 по справі 910/12609/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2024Справа №910/12609/24за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Біт Групп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютс Брокеридж"

про стягнення 389 730,86 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Біт Групп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютс Брокеридж" про стягнення 389 730,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за разовим договором-заявкою № СТ-СТ-19102023/4 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023, в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у матеріалах справи документами.

31.10.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви повністю, посилаючись на те, що строк оплати не настав, від клієнта він не отримав грошові кошти за заявкою, для виконання якої і було залучено позивача. Також, неможливо встановити період простою позивача, оскільки умовами договору не визначено строку на здійснення операцій з завантаження/розвантаження.

Частиною першою ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 2521 цього Кодексу.

Згідно з частиною восьмою ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга ст. 161 ГПК України ).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08 листопада 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ютс Брокеридж» (надалі за текстом - Відповідач/Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Біт Групп» (надалі за текстом - Позивач/Перевізник) укладено разовий договір-заявку №СТ-СТ-19102023/4 (надалі за текстом - Договір), на підставі п.п. 1, 2 якого Перевізник зобов`язався здійснити перевезення вантажу власним транспортним засобом номерний знак тягача НОМЕР_1 /причіпа НОМЕР_2 (надалі за текстом - Послуги), а Експедитор зобов`язався своєчасно оплатити надані Перевізником послуги з перевезення на умовах даного Договору.

Пунктом 1.1 вказаного договору сторонами погоджено основні умови перевезення, зокрема про наступне:

- маршрут перевезення - Україна, Черкаська область, Степанці - перехід УКР/ПЛ Краківець/Корчова - Явожно, Польща;

- найменування вантажу, вага/кількість вантажу, його пакування - жир тваринного походження, кормовий, наливом 23-26 тонни;

- адреса розвантаження - Jaworzono 43-600 ul Federika szopena 4;

- дата розвантаження - 25.11.2023;

- вартість перевезення та умови оплати - 160 Євро/т - у вартість включені витрати на кордоні, в тому числі на ветеринара; тонаж див. в цмр по відповідному рейсу, 100% вартості перевезення по курсу НБУ на день розвантаження ТЗ - після розвантаження, експедитор оплачує на поточний рахунок перевізника.

Відповідно до п. 7 договору за понаднормативний простій транспортного засобу при здійсненні операцій з завантаження/розвантаження та виконанні митних процедур при міжнародних перевезеннях Експедитор сплачує Перевізнику неустойку в розмірі 150 EUR за кожну добу простою транспортного засобу типу тент, автоцистерна, або 150 EUR за кожну добу простою транспортного засобу типу рефрижератор. Підставою для нарахування штрафу за понаднормативний простій транспортного засобу є завірені печаткою вантажовідправника, вантажоодержувача відмітки у товарно-транспортній накладній, міжнародній автомобільній накладній (CMR).

На виконання умов разового договору-заявки №СТ-СТ-19102023/4 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 позивач надав послуги з перевезення, а відповідач, у свою чергу, прийняв вказані послуги, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №773180.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що згідно з CMR за №773180 тоннаж становив 23 960 кг, розвантаження відбулось 31.12.2023.

Отже, вартість перевезення, яка погоджена сторонами в разовому договорі-заявці, становить (160/євро тонна*23 960 кг (23,96 т.) = 3 833,60 євро, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) становить 161 808,20 грн.

26 квітня 2024 року, враховуючи несплату заборгованості за Договором, Позивач направив Відповідачу повторно рахунки на оплату через засоби поштового зв`язку.

08 травня 2024 року Відповідач отримав вказані рахунки особисто, що підтверджується витягом з сайту Укрпошта за трек № 3960024258682.

Проте, відповідач всупереч умовам Договору, не здійснив оплату за надані послуги у повному обсязі.

Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язань у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 3 833,60 євро, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) становить 161 808,20 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 5 400 євро, що згідно з офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) складає 227 922,66 грн.

За твердженням позивача, заборгованість Відповідача складає 9 233,60 Євро, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (31.12.2023) становить 389 730,86 грн, з яких: 3833,60 євро, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) становить 161 808,20 грн - основна заборгованість; 5 400 євро, що згідно з офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) складає 227 922,66 грн - неустойка за понаднормовий простій.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що: строк оплати не настав; від клієнта він не отримав грошові кошти за заявкою, для виконання якої й було залучено позивача. Також неможливо встановити період простою позивача, оскільки умовами договору не визначено строку на здійснення операцій з завантаження/розвантаження.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Внаслідок укладення договору-заявки № СТ-СТ-19102023/4 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

У силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Згідно зі ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт" організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Міжнародним договором, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Відповідно до ст. 1 Конвенції остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно зі статтею 9 Конституції України частиною 1 статті 10 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

З огляду на те, що виконання перевезення автомобільним транспортом, передбачене Заявкою та Міжнародною автомобільною накладною, відбувалося з перетином державного кордону України, до вказаних правовідносин сторін слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Частиною 2 ст. 10 ЦК України, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Разового договору-заявки № СТ-СТ-19102023/4 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 позивач надав послуги з перевезення, а відповідач прийняв вказані послуги, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 773180.

Суд зауважує, що перевезення, виконання якого було доручено позивачу відповідно до вищевказаного разового договору-заявки, виконано ним у повному обсязі, що підтверджується відповідною товарно-транспортною накладною, копію якої долучено позивачем до позовної заяви, та яка містить підписи та відбитки печаток одержувача вантажу (з урахуванням вказаних у заявці відомостей про водія, транспортний засіб, маршрут та найменування вантажу).

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та не заперечується відповідачем виконання позивачем зобов`язань відповідно до умов Разового договору - заявки № СТ-СТ-19102023/4 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023.

Згідно з п. 1.1 договору вартість перевезення та умови оплати сторонами погоджено в розмірі: 160 Євро/т - у вартість включені витрати на кордоні, в тому числі на ветеринара; тонаж див. в цмр по відповідному рейсу, 100% вартості перевезення по курсу НБУ на день розвантаження ТЗ - після розвантаження, експедитор оплачує на поточний рахунок перевізника.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 2285 від 31.12.2023 на суму 147 747,71 грн.

Слід зауважити, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги.

Аналогічна правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд звертає увагу, що умовами Разового договору-заявки №СТ-СТ-19102023/4 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 передбачено, що 100% вартості перевезення по курсу НБУ на день розвантаження ТЗ - після розвантаження Експедитор оплачує на поточний рахунок Перевізника.

Сторонами погоджено, що відповідачем здійснюється оплата за надані послуги з перевезення після настання події - розвантаження відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, а тому суд не бере до уваги заперечення відповідача в цій частині.

За таких підстав, враховуючи умови п. 1.1 Разового договору-заявки № СТ-СТ-19102023/4 від 08.11.2023, обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютс Брокеридж" з оплати наданих й прийнятих послуг транспортно-експедиційного обслуговування настав 01.01.2024, оскільки розвантаження відбулось 31.12.2023.

Стосовно суми заборгованості суд зазначає, що умовами договору визначено, що вартість перевезення: 160 євро/т - у вартість включені витрати на кордоні, у тому числі на ветеринара, тонаж див. в цмр по відповідному рейсу. Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 773180, тоннаж становив 23 960 кг, а тому вартість перевезення становить 3833,60 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на день відвантаження становить 161 808,20 грн.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Ютс Брокеридж" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Біт Групп" за разовим договором-заявкою № СТ-СТ-19102023/4 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 становить 161 808,20 грн.

Судом відхиляється посилання відповідача щодо того, що ним не отримано від клієнта плату за заявкою, для виконання якої й було залучено позивача, оскільки відносини відповідача з третьою особою не впливають на зобов`язання, що виникли з договору, який визначений як підстава позову.

Також судом не беруться до уваги заперечення позивача щодо того, що заявлені позивачем у даній справі вимоги є передчасними, які (заперечення) мотивовані тим, що в Разовому договорі-заявці сторонами не встановлено ні строку, ні терміну оплати послуг з перевезення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Так, формулювання в договорі-заявці терміну «після розвантаження» вказує на те, що сторонами в договорі погоджено термін оплати послуг перевезення з посиланням на вказівку, яка має неминуче настати.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем позивачу грошових коштів в розмірі 161 808,20 грн, у зв`язку з чим суд вважає вимогу позивача про стягнення основного боргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 5 400 Євро, що згідно з офіційним курсом НБУ на день розвантаження складає 227 922,66 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому згідно з ч.ч. 2, 3 вказаної норми штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Згідно зі статтею 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969, простоєм автомобіля вважається затримання під навантаженням або вивантаженням товарів понад установлені строки. Згідно з пунктом 15.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, простій автомобіля розпочинається понад встановлені норми часу. Тобто простій - це затримка або невикористання транспортного засобу, що починається після закінчення (перевищення) строків, передбачених для вчинення якихось дій, як-то навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо, тобто є порушенням строків виконання зобов`язання з перевезення.

Частиною 10 пункту 142 Статуту автомобільного транспорту передбачено, що підставою для нарахування штрафу за простій автомобілів є відмітки у товарно-транспортному документі та в путьовому листі про час прибуття і вибуття автомобілів.

Суд зазначає, що за існуючого нормативного регулювання призначенням простою є відшкодування перевізнику втрат внаслідок неможливості використання ним рухомого складу. Оскільки простій оплачується виходячи з тривалості затримки при перевезенні, то він за своєю правовою природою є штрафною санкцією, якою забезпечується виконання зобов`язання з перевезення.

Завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (частина 1 статті 918 ЦК України).

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (частина 2 статті 308 ГК України).

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення (частина 3 статті 310 ГК України).

Згідно з умовами договору завантаження мало відбутись 09.11.2023, розвантаження мало відбутися 25.11.2023, проте згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 773180 завантаження відбулось 13.11.2023, вантаж одержано 31.12.2023.

Відповідно до п. 7 договору за понаднормативний простій транспортного засобу при здійсненні операцій з завантаження/розвантаження та виконанні митних процедур при міжнародних перевезеннях Експедитор сплачує Перевізнику неустойку у розмірі 150 EUR за кожну добу простою транспортного засобу типу тент, автоцистерна, або 150 EUR за кожну добу простою транспортного засобу типу рефрижератор. Підставою для нарахування штрафу за понаднормативний простій транспортного засобу є завірені печаткою вантажовідправника, вантажоодержувача відмітки у товарно-транспортній накладній, міжнародній автомобільній накладній (CMR).

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо оплати простою його транспортного засобу на території місця розвантаження з 26.11.2023 по 31.12.2023 у місці розвантаження (тобто протягом 36 доби) є обґрунтованими на суму в розмірі 150 євро*36 = 5400 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на день відвантаження становить 227 922,66 грн.

Відповідач у відзиві на позов просить зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Господарський суд міста Києва зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вказане вище, суд зазначає, що з урахуванням інтересів обох сторін, причин та наслідків невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, наслідків порушення зобов`язання, суд вважає, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованої позивачем неустойки на 50% до 113 961,33 грн.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Біт Групп" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютс Брокеридж» (код ЄДРПОУ 44340781, 02099, місто Київ, вул. Бориспільська, будинок 9, корпус 21А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Біт Групп» (код ЄДРПОУ 38484105, 27500, Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Будівельників, буд. 16, кв. 55) заборгованість у розмірі 161 808 (сто шістдесят одну тисячу вісімсот вісім) грн 20 коп., 113 961 (сто тринадцять тисяч дев`ятсот шістдесят одну) грн 33 коп. неустойки за понаднормовий простій, 3 309 (три тисячі триста дев`ять) грн 23 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна