Рішення

від 21.11.2024 по справі 914/1839/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2024 Справа № 914/1839/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю РА.ДА, м. Київ

до відповідача: Приватного виробничо-торгівельного підприємства Акрополіс, м. Львів

про: стягнення заборгованості

Суддя Коссак С.М.

за участі секретаря Полюхович Х.М.

Від учасників справи:

Від позивача: Нецкар Юрій Ігорович представник;

Від відповідача: Музика Максим Петрович представник

ВСТАНОВИВ:

На розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю РА.ДА, м. Київ до відповідача Приватного виробничо-торгівельного підприємства Акрополіс, м. Львів про стягнення 1 000 000,00 грн. заборгованості. Також, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 15375,00 грн. та 25 000,00грн. витрат на правову допомогу, які понесено станом на час подання позову.

Ухвалою суду від 29.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 29.08.2024 року на 10:50 год.

Рух справи в ухвалах суду.

У судовому засіданні 31.10.2024 року клопотання відповідача № 3156/24 про залучення третіх осіб останнім відкликано, а відтак не розглядається судом.

В судове засідання 07.11.2024 року позивач явку представника забезпечив, підтримав позовні вимоги та не заперечив щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

В судове засідання 07.11.2024 року відповідач явку уповноваженого представника забезпечив, заперечив позовні вимоги та не заперечив щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 21.11.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція учасників справи.

Аргументи позивача

21 липня 2022 року ТзОВ «РА.ДА» (далі- Позивач) здійснило оплату грошових коштів в розмірі в розмірі 1 000 000,00 (один мільйон) гривень на користь Приватного виробничо-торгівельного підприємства «Акрополіс» (далі-Відповідач) на банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Як вбачається з виписки по рахунку Позивача за 21.07.2022 року, в призначенні платежу вказано «оплата за комплектуючі вироби згідно Договору №1504/1 від 15.04.2022 року». Проте незважаючи на неодноразові обіцянки відповідача укласти Договір №1504/1 від 15.04.2022 року та поставити товар, останній зобов`язання не виконав, договір не уклав, товар не поставив та грошові кошти не повернув.

Просить позов задоволити та на підставі ст. 1212 ЦК України зобов`язати відповідача повернути 1 000 000, 00грн.

Аргументи відповідача

16 березня 2022 року ТзОВ РА.ДА уклало з Міністерством оборони України договір № 286/3/22/36. Предметом вказаного договору було індивідуальне обмундирування Бронежилет Оберіг-6 6 класу захисту. У зв`язку із тим, що у ТзОВ РА.ДА на момент укладення такого договору були відсутні виробничі потужності, які б дозволили йому виконати вказаний договір, позивач звернувся до ПВТП Акрополіс з пропозицією щодо виготовлення ПВТП Акрополіс комплектуючих виробів (чохол до бронежилета (Оберіг-6) у кількості 3000,00 шт. З цією метою, між ТзОВ РА.ДА та ПВТП Акрополіс була досягнута домовленість щодо укладення договору № 1504/1 від 15.04.2022 року. Примірник вказаного договору з додатками направлявся та передався представнику ТзОВ РА.ДА, проте станом на сьогодні, підписаний примірник вказаного договору не повернувся.

Оскільки гроші перераховувалися за виконані роботи, підстав для їх повернення на підставі ст.1212 ЦК відсутні, відтак у позові слід відмовити.

Обставини, встановлені судом.

21 липня 2022 року ТзОВ «РА.ДА» (далі- Позивач) здійснило оплату грошових коштів в розмірі в розмірі 1 000 000,00 (один мільйон) гривень на користь ПВТП «АКРОПОЛІС» (далі-Відповідач) на банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК". З виписки по рахунку Позивача за 21.07.2022 року, в призначенні платежу вказано «оплата за комплектуючі вироби згідно Договору №1504/1 від 15.04.2022 року».

Позивач і відповідач у судовому засіданні підтвердили відсутність укладеного між ними договору, який зазначений у призначенні цього платежу. Крім цього відповідач підтвердив факт отримання зазначених коштів, однак на виконання господарських зобов`язань, а не у зв`язку з фінансовою підтримкою, як зазначив позивач.

Судом встановлено, що позивач неодноразово перераховував на рахунок відповідача кошти і у призначенні платежу посилався на Договір №1504/1 від 15.04.2022 року. Зокрема, ТзОВ РА.ДА у період протягом квітня-липня 2022 року перерахувало на рахунок ПВТП АКРОПОЛІС грошові кошти у загальній сумі 22 400 000, 00 грн., а саме:

21.04.2022 року 4 200 000, 00 грн.,

25.05.2022 року 8 500 000, 00 грн.,

20.06.2022 року 3 700 000, 00 грн.,

23.06.2022 року 5 000 000, 00 грн.,

21.07.2022 року 1 000 000, 00 грн.

Повернення останнього платежу на суму 1 000 000,00грн на підставі ст.1212 ЦК України є предметом позову.

Незважаючи на відсутність укладеного договору між позивачем та відповідачем, що зазначений в призначенні платежу, відповідач у підтвердження виконання зобов`язань зокрема - комплектуючих виробів (чохли до бронежилета (Оберіг-6) у кількості 3000 шт. та отримання коштів за це, надає такі документи: ТТН № Р511 від 25 травня 2022 року, де в розділі пункт навантаження вказано: 79018, м. Львів, вул. Залізнична 18 (адреса потужностей ПВТП АКРОПОЛІС та місця реєстрації підприємства), а також Замовником у цій ТТН вказано ПВТП Акрополіс, кількість штук 448; із ТТН № Р2804, від 28 квітня 2022 року: м. Київ, вул. Качалова, 3, кількість 1000 шт., факт поставки і відвантаження підтверджується: Товарно-транспортною накладною № Р2804, від 28 квітня 2022 року, де в розділі пункт навантаження вказано: 79018, м. Львів, вул. Стороженка 32 (адреса заїзду на виробничі та складські потужності ПВТП АКРОПОЛІС), кількість штук 1000 шт., транспортний засіб, яким здійснено поставку: ВС 9579 НІ. 20. ТТН № Р1205, від 12 травня 2022 року: місце поставки: речовий склад в/ч А 2678 в АДРЕСА_1 , кількість 528 шт., факт поставки і відвантаження підтверджується: Товарно-транспортною накладною № Р1205, від 12 травня 2022 року, де в розділі пункт навантаження вказано: 79018, м. Львів, вул. Стороженка 32 (адреса заїзду на виробничі та складські потужності ПВТП АКРОПОЛІС), кількість штук 528, транспортний засіб, яким здійснено поставку: АІ 7501 АМ. 21. ТТН № Р2405 від 24 травня 2022 року: де в розділі пункт навантаження вказано: 79018, м. Львів, вул. Стороженка 32 (адреса заїзду на виробничі та складські потужності ПВТП АКРОПОЛІС), кількість штук 1024, транспортний засіб, яким здійснено поставку: ВС 0132 СН/ НОМЕР_2 .

Вказані вироби було укомплектовано в індивідуальне обмундирування Бронежилет Оберіг-6, розмірність І-ІV (предмет договору № 286/3/22/36) та у подальшому поставлено ТзОВ РА.ДА на потреби Міністерства оборони України в межах договору № 286/3/22/36, укладеного між позивачем та Міноборони.

Наявні у справі докази свідчать, зокрема договори оренди №1/2019 від 01 січня 2019 року між ТОВ «Залізничне-18» та ПВТП «Акрополіс» та від 28 грудня 2020 року №239/2020-о між Фінансово-лізинговою компанією «Електрон лізинг» та ПВТП «Акрополіс», що поставки виробів здійснювались з виробничих потужностей ПВТП Акрополіс, що слідує з інформації, зазначеної у товарно-транспортних накладних, зокрема у графі «пункт навантаження» - м. Львів, вул. Стороженка,32». Цю обставину позивач не заперечує, оскільки у відповіді на відзив зазначає, що оскільки між ним та відповідачем були ділові відносини, ПВТП «Акрополіс» запропонував свої офісні та складські приміщення у м. Львові по вул. Залізнична, 18 та Стороженка, 32 для розміщення готових виробів та компонентів для їх виготовлення (с.3 відповіді на відзив).

На підтвердження факту виконання господарського зобов`язання відповідач у додаткових поясненнях у справі (вх.№26271/24) зазначає та надає докази, що у межах кримінального провадження № 12024141390000758 від 30.07.2024 року було проведено ряд процесуальних дій, в тому числі виїмку договору та додатків укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ РА.ДА№ 286/3/22/36 від 16 березня 2022 року. Системний аналіз пунктів 2.5, 2.7, 2.8 та 2.9 договору свідчить про те, що постачальник ТзОВ РА.ДА зобов`язаний (зокрема абзац/частина 8 пункту 2.9.) надати висновки санітарно-епідеміологічної експертизи на товар або матеріали, з яких він виготовлений, протоколи лабораторних матеріалів, що використовувались для виготовлення Товару.

Так, на аркуші 17 матеріалів проведеної виїмки міститься висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи на матеріал Кордура 1500, 100% поліамід. Кордура це вид тканини який використовується для пошиття товарів, в тому числі, військового призначення На аркуші 25 матеріалів виїмки міститься висновок державної санітарно- епідеміологічної експертизи на інший підвид тканини кордура, про яку ми зазначали раніше у пункті 8 даних пояснень. На вказаному сертифікаті міститься інформація, що таку тканину на дослідження передано на вимогу і потребу ПВТП Акрополіс, сфера застосування: пошиття військово-тактичного спорядження.

На аркуші 27 матеріалів виїмки міститься висновок державної санітарно- епідеміологічної експертизи на тканину EVA, NEOPRENE. Полімер ЕВА має безліч переваг він водонепроникний, легкий і еластичний, не має хімічного запаху і має відмінну амортизацію, та використовується для пошиття товарів військового призначення. На вказаному сертифікаті міститься інформація, що таку тканину на дослідження передано на вимогу і потребу ПВТП Акрополіс.

Відповідач стверджує, що перелічені вище сертифікати на тканину та нитки, з якої власне і здійснювалось пошиття чохлів для бронежилетів ПВТП Акрополіс, долучено ТзОВ РА.ДА до договору з Міністерством оборони України.

Такі сертифікати долучені як спосіб підтвердження якості матеріалів з яких здійснювалось пошиття комплектуючих до бронежилета, на них міститься підпис та печатка ТзОВ РА.ДА і це цілковито нівелює твердження Позивача про те, що ними було завезено з території Китаю такий бронежилет у готову вигляді.

На підтвердження факту отримання коштів за виконання господарського зобов`язання ПВТП «Акрополіс» надає заяви свідка: бригадира ПВТП «Акрополіс» ОСОБА_1 , головного бухгалтера ПВТП «Акрополіс» ОСОБА_2 , начальника дільниці ПВТП «Акрополіс» ОСОБА_3 , директора по виробництву ПВТП «Акрополіс» ОСОБА_4 , заступника виконавчого директора з питань виробництва засобів індивідуального захисту ПВТП «Акрополіс» ОСОБА_5 закрійника ПВТП «Акрополіс» ОСОБА_6 . Ці заяви свідків відповідають вимогам ст.88 ГПК України.

Норми права та мотиви суду.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Суд зазначає, що позивачем добровільно перераховано суму коштів у розмірі 22 400 000,00грн. згідно платіжних доручень №305 від 21.04.2022року на суму 4 200 000,00грн., №300 від 25.05.2022 року на суму 8 500 000,00грн., №364 від 20.06.2022 року на суму 3 700 000,00грн., №377 від 23.06.2022 року на суму 5 000 000,00грн., №404 від 21.07.2022 року на суму 1 000 000,00 грн на банківський рахунок № НОМЕР_1 відповідача ПВТП «Акрополіс», відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" із призначенням платежу: «оплата за комплектуючі вироби згідно Договору №1504/1 від 15.04.2022 року».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Суд звертає увагу, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Одночасно суд зазначає, що позивач засвідчив, що між ним та відповідачем жодних договорів не укладалось і таких не існує, проте такі кошти добровільно перерахував, знаючи всі реквізити щодо оплати відповідача.

Відтак, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховував відповідачу кошти тривалий час, а саме з квітня по липень місяць 2022 року, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 5 платежів. У призначеннях платежу позивач зазначав - «оплата за комплектуючі вироби згідно Договору №1504/1 від 15.04.2022 року». Отже позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти, оскільки сам стверджує, і це підтверджено матеріалами справи, про відсутність укладеного Договору №1504/1 від 15.04.2022 року з відповідачем, проте він здійснював ці платежі протягом місяця, регулярно, відтак його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Не переконливими, бездоказовими та суперечливими є аргументи позивача, що підстава платежу «оплата за комплектуючі вироби згідно Договору №1504/1 від 15.04.2022 року» зазначалася ним на власний розсуд, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику (див. відповідь на відзив). При цьому у відповіді на відзив, позивач вказує, що «так як склалися певні ділові та дружні стосунки між керівниками цих підприємств, ПВТП «Акрополіс» надавало допомогу при комплектуванні бронежилетів, було погоджено здійснити такий напис про співпрацю обох підприємств». Позивачем не спростовані доводи відповідача, що перерахування коштів здійснювалося за виконані ним роботи, про що свідчать наявні у справі докази, що судом зазначені вище. При цьому суд звертає увагу на ту обставину, що позивач, здійснюючи оплату у розмірі 1 000 000, 00 грн., виокремив лише один платіж з платежів на загальну суму 22 400 000, 00 грн., які ним перераховувалися з призначенням платежу «оплата за комплектуючі вироби згідно Договору №1504/1 від 15.04.2022 року».

Суд при застосуванні доктрини venire contra factum proprium, керується правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22, де зазначено «так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною».

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України у розмірі 1 000 000,00грн.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 02.12.2024 року.

СуддяКоссак С.М.