Рішення
від 28.10.2024 по справі 915/169/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року Справа № 915/169/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Шараєвої М.В.,

за участю представників учасників справи

від прокуратури: Григорян Е.Р.

інші представники учасників справи не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: керівника Вознесенської окружної прокуратури (56500, Миколаївська обл., м.Вознесенськ, пров. Костенка, 2, ідентифікаційний код 02910048; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2) в інтересах держави в особі:

Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) (54001, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 22, ідентифікаційний код 00022579; адреса електронної пошти: cancelar@mk.gov.ua)

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, просп. Миру, 34, ідентифікаційний код 39825404; адреса електронної пошти: mykolaiv@land.gov.ua)

до відповідача-2: Вознесенської міської ради (56543, Миколаївська обл., м.Вознесенськ, площа Центральна, 1; ідентифікаційний код 38016400, адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А, ідентифікаційний код 44768034)

про: визнання незаконними та скасування наказу та рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки

У С Т А Н О В И В:

09.02.2023 керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 53-711ВИХ-23 від 02.02.2023 (вх. №1552/23) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Вознесенської міської ради, в якій просить суд:

1. Визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держземагенства в області від 10.02.2015 № 755-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га у власність Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою подальшого розташування громадських пасовищ.

2. Визнати незаконним і скасувати рішення Вознесенської міської ради від 15.02.2019 № 2 Про затвердження передавального акту Новогригорівської сільської ради, зі змінами внесеними рішенням від 21.06.2019 № 1 Про внесення змін до передавального акту Новогригорівської сільської ради, яким передавальний акт доповнено додатком 4 переліком земельних ділянок, в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га у комунальну власність правонаступнику територіальній громаді м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради.

3. Скасувати вчинену 09.12.2014 у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га.

4. Стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір за подачу позову.

5. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Миколаївську обласну прокуратуру.

Прокурором також зазначено в позовній заяві третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А, ідентифікаційний код 44768034, адреса електронної пошти: vozleshos@ukr.net).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог закону, спірним наказом Головного управління Держземагенства в Миколаївській області в області від 10.02.2015 №755-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення у комунальну власність земельних ділянок для організації громадських пасовищ, на підставі якого сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га та віднесено її до земель сільськогосподарського призначення. У подальшому, на підставі вказаного проекту землеустрою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.02.2015 зареєстровано право власності держави в особі Головного управління Держземагенства в Миколаївській області на вказану земельну ділянку (запис № 8754118), яке в силу закону не мало повноважень на розпорядження землями державного лісового фонду. Таким чином, Головним управлінням Держземагенства в Миколаївській області в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - Державного підприємства "Вознесенське лісове господарство" спірну земельну ділянку (в межах її накладення на землі державного лісового фонду) із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення. Крім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки з метою розташування громадських пасовищ супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, ст.57 Лісового кодексу України без необхідних погоджень органів контролю.

Ухвалою суду від 14.02.2023 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

На виконання вимог ухвали суду від 14.02.2023 щодо усунення недоліків позовної заяви, до Господарського суду Миколаївської області від Вознесенської окружної прокуратури надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви № 53-1236ВИХ-23 від 24.02.2023 (вх. № 2449/23), до якої додано уточнену позовну заяву №53-1234ВИХ-23 від 24.02.2023.

У зв`язку з усуненням прокурором виявлених судом недоліків, ухвалою суду від 07.03.2023 було відкрито провадження у справі, справу постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.03.2023, залучено до участі у справі Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Миколаївська обласна державна адміністрація (позивач) у письмових поясненнях від 14.03.2023 підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

24.03.2023 від відповідача-2 до суду надійшов відзив, в якому він не визнає заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просить суд у задоволенні позову відмовити.

Під час розгляду справи керівником Вознесенської окружної прокуратури подано до суду заяву про забезпечення позову № 53-1778ВИХ-23 від 27.03.2023 (вх. №3771/23), в якій прокурор просить суд вжити заходів до забезпечення позову та з цією метою просить накласти арешт на земельну ділянку площею 24,8136 га з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки, у тому числі, у разі її поділу чи об`єднання з іншими земельними ділянками; заборонити територіальній громаді м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га дії, спрямовані на зміну цільового призначення, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Ухвалою суду від 29.03.2023 вказану заяву було задоволено.

Ухвалою суду від 30.03.2023, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання було відкладено на 02 травня 2023 року об 11:30.

29.03.2023 та 03.04.2023 від Вознесенської окружної прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2 (Вознесенської міської ради), в якій прокурор наполягає на правомірності заявлених позовних вимог та ефективності обраного способу захисту та просить суд позовні вимоги задовольнити.

11.04.2023 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позов, в якому ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області проти заявлених позовних вимог заперечує, просить суд у задоволенні позову відмовити.

18.04.2023 від Вознесенської окружної прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1 (ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), в якій прокурор зазначає про обґрунтованість заявлених позовних вимог та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.05.2023, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 01 червня 2023 року о 13:30, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 04.05.2023.

01.06.2023 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 06.07.2023 підготовче засідання було призначено на 27 липня 2023 року об 11:30.

Ухвалою суду від 27.07.2023, занесеною до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 вересня 2023 року о 14:30.

Ухвалою суду від 28.09.2023, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи було відкладено на 02 листопада 2023 року об 11:30.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що у період часу визначеного для проведення розгляду справи, з урахуванням затримки розгляду попередньої справи, у Миколаївській області була оголошена повітряна тривога, судове засідання у справі 02.11.2023 не відбулось.

Ухвалою суду від 03.11.2023 судове засідання було призначене на 27.11.2023 о 12:00.

06.11.2023 від прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі, в яких прокурор вважає позовну заяву законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Судове засідання, призначене на 27.11.2023, не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Ухвалою суду від 19.08.2024 призначено судове засідання на 16.09.2024 об 11:00.

29.08.2024 від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшла заява № б/н від 29.08.2024, в якій третя особа підтримує позовні вимоги у повному обсязі, просить їх задовольнити та розглядати справу за відсутності її представника.

Ухвалою суду від 16.09.2024, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 03 жовтня 2024 року о 13:00.

Судове засідання, призначене на 03.10.2024, не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Ухвалою суду від 16.10.2024 призначено судове засідання на 28.10.2024 о 10:00.

Учасники справи явку повноважних представників, окрім представника прокуратури, у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Представник прокуратури в ході розгляду справи та в судовому засіданні 28.10.2024 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Господарським судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності інших представників учасників справи.

У судовому засіданні 28.10.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління Держземагентства у Миколаївській області від 01.10.2014 №1904-сг надано дозвіл територіальній громаді сіл в особі Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 160,0 га земель сільськогосподарського призначення (пасовищ) для передачі їх у комунальну власність з метою розташування громадських пасовищ.

Наказом Головного управління Держземагентства у Миколаївській області від 10.02.2015 №755-сг було: 1) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі у комунальну власність територіальній громаді сіл в особі Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою подальшого розташування громадських пасовищ в межах території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області; 2) надано територіальній громаді сіл в особі Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області в комунальну власність земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби (код КВЦПЗ 01.08) із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області з метою подальшого розміщення на ній громадських пасовищ: з кадастровим номером 4822083200:01:000:0189 на площу 4,9027 га пасовищ; з кадастровим номером 4822083200:07:000:0214 на площу 34,7320 га пасовищ; з кадастровим номером 4822083200:06:000:0018 на площу 34,1176 га пасовищ; з кадастровим номером 4822083200:02:000:0120 на площу 37,6729 га пасовищ; з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 на площу 24,8136 га пасовищ; з кадастровим номером 4822083200:06:000:0006 на площу 17,5147 га пасовищ.

Як вбачається з листа ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.02.2021 №10-14-0.2-6922/2-22, на підставі розробленого проекту землеустрою, згідно з наказом від 01.10.2014 №1904-сг, на замовлення Новогригорівської сільської ради, було сформовано та зареєстровано у державному земельному кадастрі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, в т.ч. земельну ділянку площею 24,8136 га (кадастровий номер 4822083200:06:000:0012, дата реєстрації 09.12.2014), розташовану в межах Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

На підставі цього наказу та акту приймання-передачі б/н від 18.02.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.02.2015 було зареєстровано право комунальної власності Новогригорівської сільської ради на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24.8136 га, про що вчинено запис №8922440.

В подальшому, у зв`язку з приєднанням Новогригорівської сільської ради до територіальної громади м.Вознесенська з адміністративним центром у м.Вознесенську та переданням територіальній громаді м.Вознесенська усіх прав та обов?язків, а також майна територіальних громад сіл Новогригорівка та Ракове, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 07.02.2020 за №35424427 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 було зареєстроване право комунальної власності територіальної громади м.Вознесенська (як ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби).

Станом на дату звернення прокурора до суду з даним позовом, власником спірної земельної ділянки залишається територіальна громада м.Вознесенська.

Водночас, згідно з матеріалами топографічної зйомки, проведеної 28.07.2022 спеціалістом-землевпорядником за участі фахівця ДП "Вознесенське лісове господарство" під час огляду земельної ділянки у рамках кримінального провадження №42022152040000038, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України, встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 частково накладається на землі державного лісового фонду, загальною площею 3,6010 га, а саме: ділянка 1 площа накладення становить 2,2109 га; ділянка 2, площа накладення становить 1,3901 га.

Як вбачається з листа ДП "Вознесенське ЛГ" від 19.01.2022 №50, земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 частково сформована за рахунок земель державного лісового фонду Прибузького лісництва у кварталі 106, виділах 1,16, що також підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 04.05.1970 №52, виданого Вознесенському лісгоспзагу, та матеріалами базового лісовпорядкування Прибузького лісництва 2014 року.

Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства листом від 11.02.2022 №124 повідомило аналогічні відомості та додало планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Вознесенський лісгоспзаг в період 1991-2005 неодноразово реорганізовувався та наразі правонаступником є Державне підприємство "Вознесенське лісове господарство", в т.ч. правонаступником усіх прав та обов`язків, зокрема права постійного користування земельними ділянками державного лісового фонду.

Прокурор стверджує та матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка на момент виникнення спірних правовідносин в частині накладення загальною площею 3,6010 га належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування ДП "Вознесенське лісове господарство".

Кpiм того, прокурор вважає, що при проведені інвентаризації земель допущено порушення земельного законодавства щодо зміни цільового призначення спірних земельних ділянок, оскільки повноваження щодо зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, та вилучення лісів для нелісогосподарських потреб, станом на момент виникнення спірних правовідносин належало виключно до компетенції Кабінету Міністрів України, яким не приймалось жодних рішень про зміну цільового призначення, вилучення або припинення права Державного підприємства "Вознесенське лісове господарство" на постійне користування спірними земельними ділянками, на підтвердження чого прокурором надано лист Кабінету Міністрів України від 02.02.2022 за №2959/0/2-22.

Як вбачається з листа ДП "Вознесенське лісове господарство" від 19.01.2022 №50 жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної земельної ділянки у комунальну власність державне підприємство не надавало.

Прокурор стверджує, що право державної власності на спірні землі, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства, не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 №318-р, з метою збереження об`єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб`єктів управління об`єктами державної власності зобов`язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.

Прокурор зазначає, що в порушення вказаних вимог закону, спірним наказом ГУ ДЗА в Миколаївській області від 10.02.2015 №755-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення у комунальну власність земельних ділянок для організації громадських пасовищ, на підставі якого сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га та віднесено її до земель сільськогосподарського призначення.

В подальшому на підставі вказаного проекту землеустрою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.02.2015 зареєстровано право власності держави в особі ГУ ДЗА в Миколаївській області на вказану земельну ділянку (запис №8754118), яке в силу закону не мало повноважень на розпорядження землями державного лісового фонду.

Прокурор стверджує, що ГУ ДЗА в Миколаївській області в односторонньому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - ДП "Вознесенське лісове господарство" спірну земельну ділянку (в межах її накладення на землі державного лісового фонду) із земель лісогосподарського призначення зі зміною їх цільового використання.

Відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки з метою розташування громадських пасовищ супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України без необхідних погоджень органів контролю.

Зокрема, ГУ ДЗА в Миколаївській області, приймаючи спірний наказ фактично віднесло спірну земельну ділянку до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та у подальшому до комунальної форми власності.

Як наслідок, дійсний власник i землекористувач таких земель лісогосподарського призначення позбавлені можливості розпоряджатися i користуватися ними відповідно до вимог чинного законодавства, а отже вбачається порушення інтересів держави у сфері охорони i раціонального використання земель лісогосподарського призначення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання незаконним і скасування спірного наказу від 10.02.2015 №755-сг в частині формування спірних земельних ділянок та скасування вчиненої на підставі такого наказу у Державному земельному кадастрі державної реєстрації таких земельних ділянок, оскільки спірні земельні ділянки майже повністю входять до земель державного лісового фонду, що позбавляє можливості вимагати їх витребування (чи повернення) у власність Держави в oco6i Миколаївської обласної державної адміністрації, яка на даний час є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності, так як окремо ділянки лісогосподарського призначення не сформовані.

При цьому, прокурор вважає, що формування Миколаївською обласною державною адміністрацією земель лісового фонду в частині їх накладення на вже сформовані спірні земельні ділянки, як землі сільськогосподарського призначення, державна реєстрація яких не скасована, є неможливим, з огляду на існування цих ділянок у встановлених межах та набуття на них прав комунальної власності.

Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що специфічна інформація щодо встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів, яка становить зміст технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, як результат роботи спеціаліста, не може бути оцінена на предмет "правильності" посадовими особами Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області під час вирішення питання щодо затвердження технічної документації iз інвентаризації земель в силу того, що останні такими знаннями та навичками не володіють.

Відповідач-1 вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області мало "легітимні (законні) очікування" щодо належного виконання обов`язків за договором ДП "Центр державного земельного кадастру", а саме щодо отримання інформації пов`язаної iз специфікою роботи інженерів-землевпорядників під час проведення інвентаризації, оскільки не безпідставно Урядом України на державному piвнi безальтернативно визначено саме цей суб`єкт, як єдино можливого одержувача бюджетних коштів за здійснення заходів щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах об`єднаних територіальних громад.

Відповідач-1 наголошує, що прийняття оспорюваного наказу - є результатом дій Головного управління Держкомземагентства у Миколаївській області, вчинюваних згідно законодавчо визначеного алгоритму. Такий наказ не є самоініційованим актом Головного управління Держкомземагентства у Миколаївській області. Прийняття поданої заяви, а так само її розгляд та надання ГУ Держкомземагентства у Миколаївській області наказом від 01.10.2014 територіальній громаді сіл в особі Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області дозволу на розроблення документації із землеустрою є абсолютно легальним етапом реалізації повноважень розпорядника сільськогосподарських земель державної власності в силу приписів ст.117 ЗК України. Зазначає, що законодавство дозволяє органам місцевого самоврядування вчинити юридично значимі дії з метою набуття у комунальної власність земельної ділянки для створення громадського пасовища (пасовищ) за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Також відповідач-1 зауважує, що спірна земельна ділянка з 2015 року по теперішній час (більше 8 років) використовується для сінокосіння та випасу худоби членів відповідної територіальної громади. За вказаних обставин, ДП "Вознесенське ЛГ" не могло не знати про випас худоби та сінозаготівлю на власній території, оскільки відповідно до Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань у лісах України, затвердженого ПКМУ від 23.04.1996 №446, терміни сінокосіння, місця та терміни випасання худоби зазначаються у лісовому квитку, який в свою чергу є спеціальним дозволом на використання лісових ресурсів та видається власником лісів або постійним лісокористувачем для заготівлі другорядних лісових матеріалів; здійснення побічних лісових користувань; використання корисних властивостей лісів на умовах короткострокового тимчасового користування. Таким чином, відповідач-1 зазначає про пропуск строку позовної давності та як наслідок - відмови у позові.

У відзиві відповідач-2 зазначає, що позивачем не було надано доказів на підтвердження належності спірної земельної ділянки із категорії земель сільськогосподарського призначення для сінокосіння і випасання худоби загальною площею 24,8136 га з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012, що розташована в межах території Новогригорівської сільської ради (територіальної громади міста Вознесенська), до лісового фонду, а також будь-яких документів щодо відведення та закріплення спірної земельної ділянки за ДСГП "Ліси України". Надані прокурором матеріали планово-картографічних матеріалів містять неспівпадіння з зображенням, розміром та місцем розташування спірної земельної ділянки.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв`язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У вказаному рішенні Конституційного суду України констатовано, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Тобто воля держави, як власника може виражатись лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Здійснення органом державної влади розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись як вираження волі держави (схожу позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 23.01.2019 у справі №916/2130/15, від 08.11.2023 у справі №918/1141/23).

Судом також прийнято до уваги, що у даній справі наявність "інтересу держави" полягає у стверджуваному прокурором порушенні права держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

В даному випадку відповідач-1 розпорядився щодо передачі спірної земельної ділянки відповідачу-2, тобто з державної у комунальну власність, та позовні вимоги стосуються обох відповідачів у сукупності, що унеможливлює ототожнення відповідача-1 з державою, і, відповідно, позивачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 виклала правову позицію про можливість заявления негаторного позову на захист інтересів держави, у тому числі, шляхом визнання незаконним та скасування наказів територіального органу Держгеокадастру.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

Аналіз ст. 155 ЗК України, ст. 16, 21, 393 ЦК України та стала судова практика підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права (у тому числі, визнання незаконним та скасування наказу ГУ ДГК в області).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулось її подальше відчуження (п.п. 120, 121 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Питання можливості оскарження наказів ГУ ДГК в області, на підставі яких незаконно сформовано землі сільськогосподарського призначення, що частково накладаються на ділянки державного лісового фонду та наявності чи відсутності позову держави до неї самої також досліджувалося судами у справах №916/1749/22, №916/1750/22, за результатами розгляду яких Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду 22.05.2024 виніс постанови, якими позовні вимоги прокурора задовольнив.

Судом також прийнята до уваги правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у п.п. 141-149 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, а саме, оскільки спірним рішенням органу влади чи місцевого самоврядування змінено цільове призначення земельної ділянки, то таке рішення не вичерпало своєї дії шляхом його виконання, воно є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування відповідно рішення органу влади (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту порушених інтересів держави шляхом оскарження наказів уповноваженого органу безпосередньо передбачений у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України та є ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для ведення сільського господарства та розташування громадських пасовищ.

У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше надання у комунальну власність як земель сільськогосподарського призначення, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.

Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Незаконна реєстрація права комунальної власності на спірні земельні ділянки порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 13, 19 Конституції України).

За таких обставин "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та передачі у комунальну власність земель державного лісового фонду, недопущення можливості розпорядження спірною ділянкою не уповноваженим суб`єктом - Новогригорівською сільською радою. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом припинення права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельних ділянок.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

У даному випадку у зв`язку з нездійсненням захисту інтересів держави, прокурор звертається до суду в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), враховуючи наступне.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, на цей час Миколаївська обласна державна адміністрація, відповідно до ст. 84, 122, 149 ЗК України, є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності.

Враховуючи викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства до моменту звернення прокурора до суду з відповідним позовом не було вжито.

Вознесенською окружною прокуратурою 24.01.2022 за №53-483вих-22 був скерований до Миколаївської обласної державної адміністрації лист із зазначенням конкретних порушень законодавства при прийнятті спірних наказів та рішень, і звернуто увагу на необхідність вжиття облдержадміністрацією, як розпорядником земель державного лісового фонду, заходів до скасування таких рішень.

Водночас, Миколаївською ОДА листом від 02.02.2022 №05-67/360/5-22 прокурора повідомлено про відсутність наміру самостійно звернутись з відповідним позовом до суду через відсутність у кошторисі витрат коштів на сплату судового збору.

Отже, нездійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави і стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.

Про подачу позовної заяви Вознесенською окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" попередньо повідомлено Миколаївську обласну державну адміністрацію (Миколаївську обласну військову адміністрацію) листом за №53-602вих-23 від 30.01.2023.

З урахуванням вищевикладеного, судом по суті спірних правовідносин встановлено такі обставини.

Наказом Головного управління Держземагентства у Миколаївській області від 01.10.2014 №1904-сг надано дозвіл територіальній громаді сіл в особі Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 160,0 га земель сільськогосподарського призначення (пасовищ) для передачі їх у комунальну власність з метою розташування громадських пасовищ.

Наказом Головного управління Держземагентства у Миколаївській області від 10.02.2015 №755-сг було: 1) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі у комунальну власність територіальній громаді сіл в особі Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою подальшого розташування громадських пасовищ в межах території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області; 2) надано територіальній громаді сіл в особі Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області в комунальну власність земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби (код КВЦПЗ 01.08) із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області з метою подальшого розміщення на ній громадських пасовищ: з кадастровим номером 4822083200:01:000:0189 на площу 4,9027 га пасовищ; з кадастровим номером 4822083200:07:000:0214 на площу 34,7320 га пасовищ; з кадастровим номером 4822083200:06:000:0018 на площу 34,1176 га пасовищ; з кадастровим номером 4822083200:02:000:0120 на площу 37,6729 га пасовищ; з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 на площу 24,8136 га пасовищ; з кадастровим номером 4822083200:06:000:0006 на площу 17,5147 га пасовищ.

Як вбачається з листа ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.02.2021 №10-14-0.2-6922/2-22, на підставі розробленого проекту землеустрою, згідно з наказом від 01.10.2014 №1904-сг, на замовлення Новогригорівської сільської ради, було сформовано та зареєстровано у державному земельному кадастрі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, в т.ч. земельну ділянку площею 24,8136 га (кадастровий номер 4822083200:06:000:0012, дата реєстрації 09.12.2014), розташовану в межах Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

На підставі цього наказу та акту приймання-передачі б/н від 18.02.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.02.2015 було зареєстровано право комунальної власності Новогригорівської сільської ради на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24.8136 га, про що вчинено запис №8922440.

В подальшому, у зв`язку з приєднанням Новогригорівської сільської ради до територіальної громади м.Вознесенська з адміністративним центром у м.Вознесенську та переданням територіальній громаді м.Вознесенська усіх прав та обов?язків, а також майна територіальних громад сіл Новогригорівка та Ракове, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 07.02.2020 за №35424427 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 було зареєстроване право комунальної власності територіальної громади м.Вознесенська (як ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби).

Водночас, згідно з матеріалами топографічної зйомки, проведеної 28.07.2022 спеціалістом-землевпорядником за участі фахівця ДП "Вознесенське лісове господарство" під час огляду земельної ділянки у рамках кримінального провадження №42022152040000038, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України, встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 частково накладається на землі державного лісового фонду, загальною площею 3,6010 га, а саме: ділянка 1 площа накладення становить 2,2109 га; ділянка 2, площа накладення становить 1,3901 га.

Як вбачається з листа ДП "Вознесенське ЛГ" від 19.01.2022 №50, земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 частково сформована за рахунок земель державного лісового фонду Прибузького лісництва у кварталі 106, виділах 1,16, що також підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 04.05.1970 №52, виданого Вознесенському лісгоспзагу, та матеріалами базового лісовпорядкування Прибузького лісництва 2014 року.

Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства листом від 11.02.2022 №124 повідомило аналогічні відомості та додало планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Вказане, на переконання прокурора свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час інвентаризації, передачі у комунальну власність та на теперішній час частково належать до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування Державного підприємства "Вознесенське лісове господарство".

З урахуванням наведеного, предметом даного позову виступають немайнові вимоги прокурора в інтересах держави щодо визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про затвердження технічної документації із землеустрою та щодо надання у комунальну власність спірних земельних ділянок, а також щодо скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 ГПК України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, щодо наведених у відзиві аргументів відповідача про неналежність та недопустимість наданих прокурором до матеріалів справи доказів, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва; прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4).

За змістом абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до п. 1 абз. 5 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом, у разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави.

Як уже зазначалося, за приписами ч.1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відтак, скеровуючи запити до Кабінету Міністрів України, Миколаївської обласної державної адміністрації, Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ДП "Вознесенське лісове господарство", з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави, прокурор діяв на виконання конституційної функції та з дотриманням вимог закону. Водночас зазначені суб`єкти, маючи законні повноваження та володіючи на законних підставах інформацією, яка стосується предмета спору, надали відповіді, які прокурором в подальшому правомірно подано до суду разом з позовною заявою на підтвердження обставин справи.

Таким чином, усі надані прокурором до позовної заяви докази є належними та допустимими у розумінні ст. 76, 77 ГПК України, а відтак дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі ст. 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

За змістом ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Пунктом 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.

За наданими прокурором даними, згідно з матеріалами топографічної зйомки, проведеної 28.07.2022 спеціалістом землевпорядником, за участі фахівця ДП "Вознесенське лісове господарство", пiд час огляду спірної земельної ділянки у рамках кримінального провадження №42022152040000038, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. З67 КК України, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 частково накладається на землі державного лісового фонду, загальною площею 3,60l0 га, а саме:

- дiлянка l, площа накладення становить 2,2109 га;

- дiлянка 2, площа накладення становить 1,З901 га.

Вiдповiдно до iнформацiї ДП "Вознесенське ЛГ" вiд l9.01.2022 №50, земельна ділянка з кадастровим 482208З200:06:000:0012 частково сформована за рахунок земель державного лісового фонду Прибузького лісництва кварталі 106, видiлах 1, 16, що також підтверджується державним актом на право постiйного користування землею вiд 04.05.1970 №52, виданого Вознесенському лiспгосзагу, та матеріалами базового лiсовпорядкування Прибузького лісництва 2014 року.

Аналогічну інформацію надано Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства 11.02.2022 за №24, до якої долучено планово-картографiчнi матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, вказане свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі частково належала до земель державного лісового фонду.

Зі змісту ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних наказів) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Згідно з ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних наказів) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З огляду на наведені норми законодавства, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України (лист № 8218/0/2-21 від 16.03.2021) вбачається, що Кабінет Міністрів України рішень про добровільну відмову, погодження вилучення, припинення права постійного користування та зміну цільового призначення щодо земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні Державного підприємства "Врадіївське лісове господарство" не приймав.

Питання вилучення земель лісогосподарського призначення та зміни їх цільового призначення регулювалось ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) та було виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

Документи, на підставі яких прийнято спірний наказ Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, не містять будь-яких рішень Кабінету Міністрів України щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відтак, відповідні земельні ділянки спірними наказами відповідача неправомірно віднесено до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано сільській раді у той час, коли уповноваженим органом рішення щодо таких дій не приймалося.

Таким чином, оспорювані наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області і рішення Вознесенської міської ради стосуються спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, розпоряджатися якою неуповноважений вказаний орган державної влади не міг та яка не могла бути передана у комунальну власність поза волею власника в особі Кабінету Міністрів України без згоди постійного користувача таких земель ДП "Врадіївське лісове господарство", що суперечить вимогам ст. 13 Конституції України, ст.317, 319, 321, 328 Цивільного кодексу України, ст. 117, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. 11, 27 Лісового кодексу України, та порушує інтереси держави, а тому відповідно до вимог ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 152, 155 Земельного кодексу України суд вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо визнання їх судом незаконними та скасування в частині формування земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 та передачі останньої у комунальну власність.

Також суд враховує, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать: ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні; ведення поземельних книг та надання витягів із Державного земельного кадастру про земельні ділянки. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку, здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації, веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки (п. 4 Положення).

Таким чином, уповноваженим органом в частині скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок є Відповідач-1.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Частиною 10 статті 24 наведеного Закону передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 частково накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може у цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Оскільки допустимі види використання земельної ділянки і її правовий режим тісно пов`язані із цільовим призначенням, навіть формального зазначення у документації із землеустрою, Державному земельному кадастрі і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 має сільськогосподарське призначення, достатньо для подальшого знищення природних якостей лісових культур та інших об`єктів лісової екосистеми, розташованих на вказаних землях.

Водночас, особливий режим земель лісогосподарського призначення характеризується тим, що усі заходи з їх охорони спрямовані на попередження та недопущення вилучення цих земель для інших потреб. Отже, залишення вказаним земельним ділянкам цільового призначення для сільськогосподарського призначення, фактично може призвести до знищення лісу.

Більше того, згідно з положеннями статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про права на земельну ділянку підлягають реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також усі відомості про земельну ділянку, у тому числі її цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), вносяться до Державного земельного кадастру (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає державну реєстрацію як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав та їх обтяжень, а тому реєстрація цільового призначення земельних ділянок засвідчує визнання державою того режиму їх оборотоздатності і використання, який є властивим для відповідного цільового призначення.

У ст. 373 Цивільного кодексу України, якою встановлено права власника земельної ділянки, та у ст. 415 Цивільного кодексу України, якою визначені права землекористувача, вказано на можливість використання земельної ділянки виключно за цільовим призначенням.

Тобто реєстрація у державних реєстрах спірних земельних ділянок як таких, що належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, засвідчує перед державою їх відповідний режим, наділяє власника та землекористувача правом здійснювати на них відповідні сільськогосподарські роботи та унеможливлює їх використання як земель лісогосподарського призначення, оскільки будь-які вимоги та обмеження, спрямовані на захист цих територій, спростовуватимуться зареєстрованим цільовим призначенням ділянок як призначених для сільськогосподарських потреб.

Крім цього, виходячи із приписів ст. 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" у межах земельної ділянки із кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 не може існувати різних об`єктів речових прав, тобто різних земельних ділянок за категорією, цільовим використанням та межами, площею.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц роз`яснила, що права володіючого власника на повноцінне розпорядження та/чи користування належним йому майном, порушені протиправним вчиненням третіми особами перешкод у їх реалізації, підлягають захисту шляхом подання негаторного позову.

Разом з тим, відповідні перешкоди можуть полягати не лише у неправомірній державній реєстрації прав власності на земельні ділянки за приватними особами, їх самовільному зайнятті, використанні тощо, а й у встановленні земельним ділянкам цільового і функціонального призначення, яке не відповідає їх справжнім природним якостям та характеристикам, унеможливлює виконання ними функцій, притаманних з огляду на такі характеристики, та позбавляє державу благ, які б вона могла отримати у разі їх належного використання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (зокрема, висновки у постанові від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18 (пункт 71)).

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та в подальшому в установленому законом порядку мають бути створені нові об`єкти речових прав з іншими межами та кадастровими номерами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтями 16, 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

За змістом ст. 15 Закону України "Про державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються, у тому числі, такі відомості про земельні ділянки, як кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; координати поворотних точок меж; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка.

Також відповідно до вимог ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Відповідно до ст. 1, 5 Закону України "Про державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом: створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних". Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей - у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру, тощо.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними (ч. 1 ст. 20 Закону України "Про державний земельний кадастр").

У п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17,10.2012 № 1051, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Відповідно до п.п. 12-2, 12-3 Порядку інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №483, дані інших кадастрів та інформаційних систем, розміщені на картографічній основі Державного земельного кадастру у вигляді інформаційних шарів і атрибутів, є офіційними. У разі потреби такі дані можуть уточнюватися після розроблення документації, передбаченої законодавством. Відповідальність за об`єктивність, достовірність та повноту даних інших кадастрів та інформаційних систем, розміщених на картографічній основі Державного земельного кадастру у вигляді інформаційних шарів та атрибутів, покладається на держателів таких кадастрів та інформаційних систем.

Відповідно до ст. 6, 7 Закону України "Про державний земельний кадастр", п. 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

Тобто законодавець встановив, що у випадку здійснення незаконної державної реєстрації земельної ділянки єдиною можливою підставою для її скасування у Державному земельному кадастрі є саме судове рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке має супроводжуватись скасуванням рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію, що слугувала підставою для формування відповідної ділянки, а також припиненням речових прав на таку ділянку,

Згідно з приписами ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Отже, позовні вимоги прокурора в частині скасування вчиненої в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо аргументів відповідача стосовно строків позовної давності, суд вважає за необхідне зауважити, що зі змісту відзиву не вбачається чітко викладеного прохання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Разом із тим, суд звертає увагу учасників справи на те, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р., було запроваджено на усій території України карантин, який, з урахуванням неодноразових продовжень, тривав до 30.06.2023 (постанова Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023).

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022р. №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який станом на даний час ще триває.

Вказане свідчить про те, що строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України (загальна та спеціальна позовна давність), у спірних правовідносинах були продовжені з 12.03.2020 та тривають станом на даний час.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, з огляду на те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, суд вважає за доцільне покласти витрати зі сплати судового збору на відповідача-1.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держземагенства в області від 10.02.2015 № 755-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність" в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га у власність Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою подальшого розташування громадських пасовищ.

3. Визнати незаконним і скасувати рішення Вознесенської міської ради від 15.02.2019 № 2 "Про затвердження передавального акту Новогригорівської сільської ради", зі змінами внесеними рішенням від 21.06.2019 № 1 "Про внесення змін до передавального акту Новогригорівської сільської ради", яким передавальний акт доповнено додатком 4 - переліком земельних ділянок, в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га у комунальну власність правонаступнику - територіальній громаді м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради.

4. Скасувати вчинену 09.12.2014 у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, просп. Миру, 34, ідентифікаційний код 39825404) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28; р/р №UA74820172034315000100000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) 8052,00 грн судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Миколаєву повне рішення суду складено та підписано 28.11.2024.

Суддя В.С. Адаховська

СудГосподарський суд Миколаївської області
Дата ухвалення рішення28.10.2024
Оприлюднено03.12.2024
Номер документу123425136
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —915/169/23

Рішення від 28.10.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Адаховська В. С.

Ухвала від 16.10.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Адаховська В. С.

Ухвала від 16.09.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Адаховська В. С.

Ухвала від 19.08.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Адаховська В. С.

Ухвала від 03.11.2023

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Адаховська В.С.

Ухвала від 11.10.2023

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Адаховська В.С.

Ухвала від 01.08.2023

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Адаховська В.С.

Ухвала від 06.07.2023

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Адаховська В.С.

Ухвала від 04.05.2023

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Адаховська В.С.

Ухвала від 30.03.2023

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Адаховська В.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні