Постанова

від 20.11.2024 по справі 910/16242/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/16242/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Приватного акціонерного

Товариства «Національна

енергетична компанія «Укренерго» - Драчової М. С.,

«Далековод акціонерне товариство з

інжинірингу, виробництва та будівництва»

в особі Представництва «Далековод, д.д. в Україні» - Павленка Я. В.,

Приватного акціонерного

товариства «ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР» - Ляшенка К. Б., Романенка М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (у складі колегії суддів: Палій В.В. (головуючий), Кравчук Г.А., Сибіга О.М.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 (суддя Гулевець О.В.)

у справі № 910/16242/23

за позовом «Далековод акціонерне товариство з інжинірингу, виробництва та будівництва» в особі Представництва «Далековод, д.д. в Україні»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР»,

про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року «Далековод акціонерне товариство з інжинірингу, виробництва та будівництва» в особі Представництва «Далековод, д.д.» в Україні (далі - «Далековод, д.д.») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - НЕК «Укренерго») про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви НЕК «Укренерго» про зарахування вимог від 16.08.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оспорювана заява НЕК «Укренерго» про зарахування вимог від 16.08.2023 не відповідає вимогам статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому відповідно до положень частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Приватне акціонерне товариство «ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР» (далі - ПрАТ «ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР»).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024, позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним односторонній правочин - заяву НЕК «Укренерго» про зарахування вимог від 16.08.2023. Здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачем належними доказами не підтверджена заборгованість позивача за контрактною угодою від 05.12.2018 № 08-1/3045-18 (далі - Контракт), укладеною між учасниками справи, відтак підстави для проведення заліку зустрічних однорідних вимог відсутні; грошові вимоги на суму 2 684 005,20 євро, які є предметом зарахування за заявою НЕК «Укренерго» від 16.08.2023, не є безспірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності підстав нарахування суми заздалегідь оцінених збитків, отже правочин, оформлений відповідачем заявою про зарахування вимог від 16.08.2023, не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 203 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання НЕК «Укренерго» про залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшов висновку, що арбітражне застереження, яке міститься у Контракті є не чітким, і таким, що не можливо виконати, оскільки не визначає конкретно суд, в якому повинен вирішуватись спір; не містить положень щодо порядку вирішення спорів у разі укладення Контракту з постачальником, який одночасно є резидентом країни покупця та іноземною компанією.

Не погоджуючись з висновками судів апеляційної та першої інстанцій, у серпні 2024 року НЕК «Укренерго» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов «Далековод, д.д.» залишити без розгляду.

Посилаючись на статі 7, 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», скаржник зазначає, що сторони уклали арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження щодо розгляду будь-яких спорів, які виникатимуть з Контракту або у зв`язку з ним, за Правилами арбітражу Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольму. Зазначена арбітражна угода не визнана недійсною, не втратила чинність та не є такою, що не може бути виконана.

При цьому, скаржник вказує, що відмовляючи у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК України суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22, у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 924/1253/20, від 20.01.2022 у справі № 910/13813/21, від 19.07.2022 у справі № 910/13770/21.

Крім того, у поданій касаційній скарзі НЕК «Укренерго» посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору по суті положень статей 601, 602, 629 ЦК України, статті 203 Господарського кодексу України, без урахування висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.-1.2021 у справі № 910/11116/19.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.09.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/16242/23 за касаційною скаргою НЕК «Укренерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.10.2024.

«Далековод, д.д.» та ПрАТ «ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР» у відзивах на касаційну скаргу зазначають про безпідставність доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

У судовому засіданні 30.10.2024 у справі № 910/16242/23 за касаційною скаргою НЕК «Укренерго» оголошено перерву до 20.11.2024.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Предметом спору у справі, що розглядається, є недійсність вчиненого НЕК «Укренерго» відповідно до статті 601 ЦК України одностороннього правочину про зарахування вимог від 16.08.2023.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.12.2018 між НАЕК «Укренерго» (покупець), Dalekovod, d.d. (Хорватія), компанією, яка зареєстрована за законами Республіки Хорватія, та ПрАТ «ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР» укладено Контракт на постачання товарів та супутніх послуг - «Трансформаторів для ПС 330кВ «Залютине», ПС 750 кВ «Запорізька» та ПС 750 кВ «Дніпровська», відповідно до умов якого постачальник (Dalekovod, d.d. та ПрАТ «ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР») в обмін на платежі з боку покупця взяли на себе зобов`язання перед покупцем поставити товари та надати супутні послуги, усунути дефекти у зв`язку з цим, відповідно до всіх положень Контракту, а покупець в обмін на поставку товарів та надання послуг і усунення дефектів у зв`язку з цим, зобов`язався виплатити постачальнику (Dalekovod, d.d. та ПрАТ «ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР») ціну Контракту або таку іншу суму, яка може підлягати виплаті згідно з положеннями Контракту, в час та у спосіб передбачені Контрактом.

В подальшому, до цього Контракту було укладено ряд додаткових угод.

Відповідно до статті 27.1 Загальних умов Контракту (ЗУК) (Розділ ІІІ) за винятком того, як зазначено у статті 32 ЗУК, якщо постачальник не може забезпечити доставку будь-яких або всіх товарів до дати доставки або надати супутні послуги у термін, визначений у Контракті, покупець може, без завдання шкоди усім своїм іншим засобам в рамках Контракту, відняти від ціни Контракту, в якості заздалегідь оцінених збитків, суму, еквівалентну процентному співвідношенню, зазначеному в Особливих умовах Контракту (ОУК), ціни товарів, які було доставлено із запізненням, чи ненаданих послуг за кожен тиждень або його частину до моменту фактичної доставки товарів чи надання супутніх послуг. Максимальна сума проценту, що віднімається вказана в ОУК. Після досягнення максимуму покупець може розірвати Контракт відповідно до статті 35 ЗУК.

Статтею 27.1 ОУК (Розділ II) встановлено розмір заздалегідь оцінених збитків - 0,5% за тиждень; максимальна сума заздалегідь оцінених збитків складає -10% від ціни Контракту.

ПрАТ НЕК «Укренерго» у заяві від 16.08.2023 заявило про зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом зменшення вимоги постачальника (непогашене грошового зобов`язання покупця перед постачальником) у розмірі 3 234 929,00 євро на вимогу покупця (заздалегідь оцінених збитків нарахованих відповідачем згідно пункту 27.1 Загальних умов Контракту) у розмірі 2 684 005,20 євро.

Отже, як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, Контракт укладено за участю іноземної юридичної особи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до статті 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 6 статті 4 ГПК України передбачено, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Право сторін передати спір на вирішення міжнародного комерційного арбітражу також передбачено статтею 22 ГПК України.

Статтею 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зав`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітраж - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі (частина 1 статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (частина 1 статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

Аналогічні положення закріплені і у пункті 7 частини 1 статті 226 ГПК України, відповідно до якого суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідачем, до подання ним першої заяви по суті спору, було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відповідно до пункту 7 частини 1 статті 226 ГПК України.

Обґрунтовуючи зазначене клопотання, відповідач посилався на те, що Контракт, який містить арбітражне застереження, укладено, зокрема, з іноземною юридичною особою, тому спір за умовами арбітражної угоди має вирішуватись виключно арбітражним судом згідно з Правилами арбітражу Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольму.

Розглянувши таке клопотання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про неможливість виконання укладеного арбітражного застереження, оскільки у ньому не визначано конкретно суд, в якому повинен вирішуватись спір; відсутні положення щодо порядку вирішення спорів у разі укладення Контракту з постачальником, який одночасно є резидентом країни покупця та іноземною компанією.

Про суд касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанції, виходячи з наступного.

У статті 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» встановлено, що ніяке судове втручання не повинно мати місце, крім як у випадках, коли воно передбачене у цьому Законі. Тому питання про неможливість виконання арбітражної угоди вирішується судом виключно у випадках, передбачених статтею 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958).

Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер», головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22, у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 924/1253/20, від 20.01.2022 у справі № 910/13813/21, від 19.07.2022 у справі № 910/13770/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, статтею 10 ЗУК (Розділ ІІІ Контракту) визначено, що покупець та постачальник вживають усіх заходів для мирною вирішення, шляхом неофіційних перемовин, будь-якої незгоди чи спори, які виникають між ними в рамках виконання Контракту (10.1). Якщо, після двадцяти восьми (28) днів, сторонам не вдалося вирішити свої спори чи розбіжності шляхом таких взаємних консультацій, тоді або покупець, або постачальник можуть надати повідомлення іншій стороні про свій намір розпочати арбітражне провадження стосовно спору, як вказано надалі, і жодне арбітражне провадження у зв`язку з цим не може бути розпочате, якщо не було надано такого повідомлення. Будь-який спір чи спір чи розбіжність, у зв`язку з яким було надано повідомлення про намір розпочати арбітражне провадження згідно з цією статтею, в кінцевому підсумку вирішується в арбітражному суді. Арбітражне провадження може бути розпочато до або після постачання товарів в рамках Контракту. Арбітражне провадження відбувається згідно з правилами процедури, як зазначено в ОУК (10.2).

Відповідно до Розділу ІІ Контракту, Особливі умови (ОУК) доповнюють Загальні умови (ЗУК). У випадку конфлікту між умовами, положення цього розділу мають переваги над аналогічними положеннями ЗУК. Номер статті в ОУК є відповідним номером статті ЗУК.

У статті 10.2 ОУК сторонами визначено, що: «Стаття 10.2 (а) залишиться у випадку укладання контракту з іноземним Постачальником, а стаття 10.2 (b) залишиться у випадку укладання контракту з резидентом країни Покупця».

Так, відповідно до статті 10.2 (a) Контракт з іноземним постачальником: будь-який спір, протиріччя чи скарга, які виникають у зв`язку з виконанням цього Контракту або його порушенням, припиненням чи недійсністю мають вирішуватись арбітражним судом згідно з Правилами арбітражу Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольму; (b) Контракт з постачальником, який є резидентом країни Покупця: у випадку спору між покупцем та підрядником, який є резидентом країни покупця, спір передається на ад`юдикацію чи до третейського суду згідно із законодавством країни Покупця.

Як вже зазначалось вище, компанія Dalekovod, d.d. (позивач) є іноземною юридичною особою, тобто іноземним постачальником за Контрактом.

Отже, ураховуючи зазначене, під час укладення вищевказаного Контракту (з іноземним постачальником) сторони погодили, що у разі недосягнення домовленостей усі спори підлягають вирішенню за правилами арбітражу Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольму (англ. Arbitration Institute of the Stockholm Chamber of Commerce). Таким чином, сторони уклали арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження у Контракті, у якій зазначили назву арбітражу, місце проведення розгляду справи та матеріальне право, що підлягає застосуванню.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини добровільна відмова від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. зокрема рішення у справі Suovaniemi and others v. Finland, заява № 31737/96, 23.02.1999), тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не становить неприйнятного обмеження доступу до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не встановили, а сторони у справі, що розглядається, зокрема позивач, не стверджували про наявність обставин, які давали б підстави для висновку про недійсність арбітражної угоди, втрату нею чинності, неможливість її виконання, зокрема, внаслідок неможливості розгляду цього спору арбітражем за Правилами арбітражу Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольму.

Ураховуючи наведене, спір, який виник між сторонами у цій справі, має бути переданий на вирішення арбітражу згідно зі статтею 10.2 (а) ОУК, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України.

У зв`язку з залишенням позову без розгляду, інші доводи касаційної скарги по суті спору Верховний Суд не розглядає, оскільки будь-якого значення для результату провадження вони вже не мають.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно з частиною першою статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги НЕК «Укренерго», скасування оскаржуваних судових рішень та залишення позову «Далековод, д.д.» без розгляду.

Керуючись статтями 226, 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/16242/23 скасувати.

3. Позов «Далековод акціонерне товариство з інжинірингу, виробництва та будівництва» в особі Представництва «Далековод, д.д.» в Україні до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР», про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко