Постанова

від 27.11.2024 по справі 183/7115/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 183/7115/21

провадження № 61-5603св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року у складі судді Оладенко О. С та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

11 жовтня 2021 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив розірвати договір довічного утримання від 08 липня 2020 року, укладений між ним та відповідачкою, а також визнати її такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 08 липня 2020 року уклав із ОСОБА_2 договір довічного утримання, за умовами якого передав у власність останній належну йому квартиру АДРЕСА_1 , взамін ОСОБА_2 зобов`язувалась забезпечувати його утриманням та доглядом довічно.

Однак ОСОБА_2 порушує умови укладеного договору, а саме не виконує взяті на себе зобов`язання та не здійснює догляд за ним, залишила квартиру з січня 2021 року і до моменту звернення з позовом не з`являлася.

Посилаючись на наведене, просив його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2021 року провадження у справі закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_7 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2022 року ухвалу про закриття провадження скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості правонаступника позивача - ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; залучено до участі у справі у якості третіх осіб - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в інтересах яких діє мати - ОСОБА_5 ; залучено до участі у справі у якості третьої особи - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року до участі у справі залучено у якості третьої особи ОСОБА_6 , нового власника спірної квартири.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для розірвання договору довічного утримання у зв`язку з тим, що позивач не довів порушення його прав та, як відчужувач спірної квартири, не довів порушення набувачем істотних умов указаного договору.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Пташинського О. А. залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_1 - адвокат Пташинський О. А. 15 квітня 2024 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 759/501/17 та постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в справі № 6-142цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем і лише спадкоємці за заповітом можуть звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав щодо спірної квартири.

Суд першої інстанції помилково вважав, що розірвання договору довічного утримання створює правові наслідки лише для спадкоємців, зазначених у заповіті, оскільки на цьому етапі не вирішується питання щодо спадкування належного майна ОСОБА_7 .

Апеляційний суд, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, формально провів розгляд справи, поверхнево та однобічно, необґрунтовано зазначив, що погоджується з висновками суду першої інстанції, зокрема про те, що позивачем не надано доказів порушення його прав, а також доказів того, що договір довічного утримання не виконувався належним чином.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 183/7115/21.

Витребувано з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 183/7115/21 за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах яких діє законний представник - ОСОБА_5 , орган опіки та піклування Виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_6 , про розірвання договору довічного утримання та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

У червні 2024 року матеріали справи № 183/7115/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року справу № 183/7115/21 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій

Суди встановили, що 02 липня 2020 року ОСОБА_7 на випадок своєї смерті склав заповіт, згідно з яким заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, 08 липня 2020 року ОСОБА_7 , як відчужувач, уклав із ОСОБА_2 , як набувачем, договір довічного утримання, за умовами якого передає у власність останній належну йому на праві особистої власності житлову квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 приймає цю квартиру у власність, взамін чого зобов`язується надавати ОСОБА_7 довічне матеріальне забезпечення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Після смерті ОСОБА_7 до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини за заповітом в інтересах своїх дітей звернулася мати малолітніх спадкоємців за заповітом ОСОБА_5 .

Також 09 грудня 2021 року до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини звернувся брат померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 22 грудня 2021 року спірну квартиру відчужено на користь ОСОБА_6 .

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року до участі у справі ОСОБА_1 в якості правонаступника позивача - ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 759/501/17 та постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в справі № 6-142цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанова Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20)).

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).

Положення частини першої статті 755 ЦК України не містять визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому при вирішенні зазначеного питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та приписи статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.

Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК свідчить, що підставою для розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача є невиконання (неналежне виконання) набувачем тих обов`язків, які безпосередньо передбачені договором.

Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення, та яка не набула статус сторони зобов`язання не може вимагати припинення зобов`язання.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов. Саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України має надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування статей 755, 756 ЦК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19, від 15 серпня 2023 року у справі № 712/10192/22.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, установивши, що позивач не довів порушення його прав та, як відчужувач спірної квартири, не довів порушення набувачем істотних умов указаного договору, дійшли висновку про відсутність підстав для розірвання договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 409, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов