Постанова

від 25.11.2024 по справі 2-189/10

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №2-189/10 Головуючий у 1-й інст. Лотуга В.Ф.

Категорія 84 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Коломієць О.С.,

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.

за участю секретаря

судового засідання Антоневської В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №2-189/10 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за участю стягувача - Акціонерного товариства «Райффайзен Банк»

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,інтересиякого представляєадвокатОпанасюк СергійПавлович

на ухвалу Червоноармійського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2024 року, яка постановлена під головуванням судді Лотуги В.Ф.

в с т а н о в и в:

В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просив зобов`язати останнього припинити обтяження, а саме, арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 11071527, зареєстрований 13.04.2011 року Житомирською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №25834881 від 12.04.2011 року, винесеної державним виконавцем Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ Рудюком А.В. (стягувача або особи, в інтересах якої накладено обтяження, не зазначено).

Ухвалою Червоноармійського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2024 року скаргу залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що скаргу подано з пропуском строку, визначеного ч. 1ст. 449 ЦПК України.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, постановлення з порушенням норм процесуального права, просив її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як на підставу скасування ухвали суду скаржник посилається на те, що залишаючи ухвалою від 15 серпня 2024 року скаргу ОСОБА_1 без руху, у суду першої інстанції були відсутні підстави застосувати аналогію закону та стверджувати про недотримання скаржником положень ст. 175, 177 ЦПК України. Зазначає, що вказані судом недоліки, а саме, на думку суду, помилковий вибір скаржником способу захисту своїх прав, оскільки звернувся не зі скаргою на дії державного виконавця, а з позовом про звільнення майна з-під арешту, є формальним недоліком, що створило для скаржника невиправдані перешкоди у доступі до правосуддя.

Зазначає, що вказані судом недоліки, зокрема, не зазначення скаржником орієнтовного розрахунку судових витрат; ненадання письмової відповіді щодо звернення боржника до державного виконавця з приводу питань, що є предметом скарги; не зазначення скаржником інформації про наявність в інших учасників зареєстрованих кабінетів в системі «Електронний суд»; не зазначення інших боржників, якщо скарга стосується саме боржника-скаржника; не зазначення в скарзі прізвища, імені та по-батькові конкретного державного виконавця; не зазначення скаржником, де перебувають оригінали доданих до скарги доказів, є формальними та такими, що можуть бути усунуті в процесі розгляду скарги.

Звертає також увагу, що висновок суду про пропуск встановленого ст. 449 ЦПК України строку для подання скарги на бездіяльність державного виконавця є помилковим, оскільки бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна є триваючим правопорушенням, а тому оскаржується в будь-який час шляхом подання скарги. Незняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні після закінчення виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право скаржника підлягає захисту.

За наведених обставин, просив скасувати ухвалу Червоноармійського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2024 року, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постановити окрему ухвалу відносно порушення норм процесуального права суддею Червоноармійського районного суду Житомирської області Лотугою Василем Федоровичем при розгляді справи №2-189/10.

Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу учасники справи не скористалися.

Представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Опанасюк С.П. скерував до суду заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі та участі скаржника, апеляційну скаргу підтримав.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно та інформації про виконавче провадження №25834881, головним державним виконавцем Корольовського ВДВС у м. Житомирі ГТУЮ у Житомирській області Рудюком А.В. відкрито виконавче провадження №25834881, постановою від 12.04.2011 року накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 з метою виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в розмірі 575925,82 грн. 13.04.2011 року арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 11071527, був зареєстрований Житомирською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №25834881 від 12.04.2011 року (а.с.8,10-12).

15 листопада 2018 року старшим державним виконавцем Бринчак І.П. Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), повернуто виконавчий документ стягувачу п. 2 ч. 1 ст. 37 (відсутність у боржника майна) (а.с.12-13).

02 травня 2024 року листом Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив скаржника, що 15 листопада 2018 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», копію якої разом з оригіналом виконавчого документа направлено на адресу стягувача. Станом на 02.05.2024 року даний виконавчий документ повторно до відділу ДВС на виконання не надходив (а.с.14).

Постановляючи ухвалу про залишення скарги без розгляду та її повернення, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту порушеного права у даному випадку має бути звернення ОСОБА_1 до суду із позовною заявою про зняття арешту з майна, а не зі скаргою на дії державного виконавця. Крім того,заявником недотримано строків на звернення зі скаргою до суду, визначенихст.449ЦПК України та не подано клопотання про поновлення процесуального строку звернення із скаргою.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Частиною п`ятоюстатті 124 Конституції Українипередбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьоїстатті 129 Конституції Українидо основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про виконавче провадження»(тут і надалі - Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьомуЗаконі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цимЗаконом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цимЗакономзаходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина першастатті 11 Закону України «Про виконавче провадження»).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно зістаттею 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Положеннямистатті 449 ЦПК Українипередбачено, що скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Положення наведених статей дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного виконавця, а й бездіяльність.

Бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. Отже, ухвала про залишення скарги на бездіяльність державного виконавця, яка триває, без розгляду з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 23 жовтня 2019 року у справі №127/2-2177/2005, від 08 липня 2020 року у справі №589/6044/13 та від 21 грудня 2021 року у справі №760/19348/20.

Зважаючи на те, що предметом даної скарги є оскарження боржником бездіяльності державного виконавцяКорольовського відділуДВС умісті ЖитомиріЦентрального міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Київ)щодо припинення обтяження, а саме, зняття арешту з нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 11071527, зареєстрованого 13.04.2011 року Житомирською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №25834881 від 12.04.2011 року,колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 звернувся із зазначеною скаргою поза межами процесуального строку, передбаченогост. 449 ЦПК України.

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, що ухвала суду першої інстанції про залишення скарги без розгляду є незаконною та перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів вважає обґрунтованими. У зв`язку з цим відсутні підстави для аналізу інших доводів апеляційної скарги.

Оскільки, згідно вимог Глави3РозділуVII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України, повноваженнями щодо постановлення ухвали за результатами розгляду скарги на дії та рішення приватного виконавця наділений суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, колегія суддів вважає, що ухвала суду про залишення без розгляду скарги на дії та рішення приватного виконавця підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1ст. 379 ЦПК України, порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо постановлення окремої ухвали відносно порушення норм процесуального права суддею Червоноармійського районного суду Житомирської області Лотугою Василем Федоровичем при розгляді справи №2-189/10, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з правилами частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Окремі ухвали це процесуальний засіб реагування суду на виявлені ним під час розгляду справи порушення з метою усунення існуючих причин та умов, що сприяли порушенню та попередженню таких порушень у майбутньому.

Постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності відповідних клопотань учасників справи. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком. Тобто, окрему ухвалу суд постановляє за власною ініціативою. Особи, які беруть участь у справі, позбавлені можливості вимагати винесення окремої ухвали, проте вони можуть звернути увагу суду на наявність обставин, що, на їхню думку, свідчать про необхідність постановлення окремої ухвали.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі №761/32388/13-ц (провадження №61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону.Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Аналіз заявленого клопотання ОСОБА_1 свідчить, що підстави для постановлення окремої ухвали відсутні та апеляційним судом не встановлені, тому у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали слід відмовити.

Керуючисьст. 367,368,374,376,381-384ЦПК України,суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Опанасюк Сергій Павлович, задовольнити.

Ухвалу Червоноармійського районного суду Житомирської області від 04 вересня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розглядудо судупершої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року.

Головуючий Судді