Постанова

від 19.11.2024 по справі 354/1744/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/1744/23

Провадження № 22-ц/4808/1332/24

Головуючий у 1 інстанції Єрмак Н. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.

суддів: Девляшевського В. А.,

Мальцевої Є. Є.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Федорончука Андрія Володимировича на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2024 року в складі судді Єрмак Н. В., ухвалене у м. Яремче Івано-Франківської області, повний текст якого складено 14 серпня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Карпатського національного природного парку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Юридичний департамент Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання переведення на іншу посаду незаконним, поновлення на посаді, стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача Карпатського національного природного парку про визнання переведення на іншу посаду незаконним, поновлення на посаді, стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що з 07 липня 1995 року перебуває у трудових відносинах з Карпатським національним природним парком на посаді юрисконсульта. Наказом № 13-к від 13 січня 2020 року з 01 січня 2020 року введено в дію «Штатний розпис на 2020 рік», в якому було передбачено посаду провідного юрисконсульта. Наказом № 42-к від 18 лютого 2020 року введено в дію з 02 березня 2020 року зміни до штатного розпису Карпатського національного природного парку, згідно яких до штатного розпису на 2020 рік включаються з 01 березня 2020 року посади завідувача сектору та провідного юрисконсульта.

У лютому 2020 року Карпатський національний природний парк звернувся до Юридичного департаменту Міністерства енергетики та захисту довкілля України із поданням щодо погодження призначення на посаду завідувача юридичного сектору Карпатського національного природного парку Івасюк Г. М., однак у погодженні було відмовлено. Водночас, покладення на неї відповідних обов`язків не заперечувалося.

02 березня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про переведення її завідувачем юридичного сектору з 02 березня 2020 року.

Наказом № 57 від 28 лютого 2020 року на підставі заяви ОСОБА_1 остання з 02 березня 2020 року була переведена на посаду виконуючого обов`язки завідувача юридичного сектору Карпатського національного природного парку. При цьому, в заяві та наказі про переведення ОСОБА_3 не вказана дата чи подія, на який період вона повинна була виконувати обов`язки завідувача юридичного сектору, що свідчить про те, що її переведення мало не тимчасовий, а постійний характер. Цим же ж наказом ОСОБА_4 фахівця І категорії Підліснівського природоохоронного науково-дослідного відділення переведено на колишню посаду ОСОБА_1 . провідного юрисконсульта юридичного сектору з 02 березня 2020 року.

Наказом № 441-к від 21 листопада 2022 року за погодженням юридичного департаменту Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на посаду завідувача юридичного сектору було прийнято ОСОБА_2 з 22 листопада 2022 року та припинено виконання обов`язків завідувача юридичного сектору ОСОБА_1 - провідного юрисконсульта юридичною сектору з 21 листопада 2022 року.

Посилаючись на те, що перед переведенням з посади завідувача юридичного сектору на посаду провідного юрисконсульта ОСОБА_1 роботодавцем не було роз`яснено її права та обов`язки, не проінформовано під розписку про умови праці, не ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, не проведено інструктаж щодо техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони, а також на те, що роботодавець знаючи про її невідповідність кваліфікаційним вимогам до посади завідувача юридичного сектору поклав на неї такі обов`язки, просила суд поновити строки звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропущені з поважних причин; визнати переведення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язки завідувача юридичного сектору на посаду провідного юрисконсульта юридичного сектору Карпатського національного природного парку незаконним та скасувати наказ Карпатського національного природного парку № 441-ц від 21 листопада 2022 року; поновити ОСОБА_1 на займаній до переведення посаді виконувача обов`язків завідувача юридичного сектору Карпатського національного природного парку; стягнути з Карпатського національного природного парку на користь ОСОБА_1 , різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи у розмірі 54717 грн.; стягнути з Карпатського національного природного парку на користь ОСОБА_1 300000 грн. у відшкодування моральної шкоди та судові витрати в справі.

Рішенням Яремчанського міського суду від 12 серпня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Федорончук А. В., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невірне застосування норм матеріального права, а також на неправильне дослідження та оцінку доказів у справі, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував, що переведення ОСОБА_1 відбувалося не тільки на підставі наказу № 57-к від 28 лютого 2020 року, але й на підставі наказу № 441-к від 21 листопада 2022 року, видання якого оспорює позивачка. Вказує, що ОСОБА_1 не могла бути переведена з посади в.о. завідувача юридичного сектора на посаду провідного юрисконсульта юридичного сектора, оскільки посада провідного юрисконсульта на той час вже не була вакантна, а ОСОБА_4 не була звільнена із займаної посади.

Представник скаржниці звертає увагу на те, що у наказі № 441-к від 21 листопада 2022 року не зазначена підстава для переведення ОСОБА_1 , відсутня її згода на переведення, не вказано, що на час переведення за позивачкою зберігається робоче місце за попередньою посадою, а також наявні інші суттєві порушення допущені роботодавцем при такому переведенні.

Представник ОСОБА_1 вважає, що суду першої інстанції не потрібно було виходити за межі позовних вимог, оскільки сформульовані позивачем вимоги до відповідача в повній мірі відповідали наявним обставинам. Водночас, на думку представника позивачки, суд першої інстанції повинен був дослідити не законність підстав переведення позивача з займаної раніше посади на посаду в.о. завідувача юридичного сектору, а законність підстав переведення з посади в.о. завідувача юридичного сектору на посаду провідного юрисконсульта юридичного сектору.

Не погоджується представник скаржниці і з висновком суду про те, що між сторонами виникли правовідносини тимчасового замісництва, оскільки, по-перше, посада в.о. завідувача юридичного сектору була передбачені штатним розписом і не була зайнята попередньо тимчасово відсутнім працівником, по-друге, в заяві та наказі № 57 не був визначений строк виконання обов`язків завідувача юридичного сектору, а по-третє: ОСОБА_1 отримувала не різницю між фактичним і посадовим окладом, а власне посадовий оклад завідувача юридичного сектору. Вказане, на думку представника позивачки, свідчить про виникнення між сторонами власне правовідносин щодо переведення.

Також суд не дослідив та не здійснив оцінку тієї обставини, що основною причиною переведення ОСОБА_1 з посади в.о. завідувача юридичного сектору на посаду провідного юрисконсульта є невідповідність її кандидатури вимогам п. 21 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації для зайняття посади завідувача юридичного сектору.

Представник ОСОБА_1 також зауважує, що у разі переведення працівника без документа про освіту чи досвіду трудової діяльності, він не може бути переведений з роботи з причини лише відсутності освіти чи досвіду, бо про таку невідповідність роботодавцю було відомо і раніше. Більш того зазначає, що відповідно до п. 11 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336 особи, які не мають відповідної освіти або стажу роботи, встановлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід та успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов`язки, можуть бути, як виняток залишені на займаній посаді або призначені на відповідні посади за рекомендацією атестаційної комісії.

Крім того, представник позивачки зазначає, що строк звернення до суду з позовом ОСОБА_1 був пропущений із поважних причин і позивачка надала належні та допустимі докази на підтвердження поважності причин пропуску строку. Зокрема, вказує, що під час підготовки позову опрацьовувалася та долучалася значна кількість документів, які представник позивача самостійно отримати не міг. Також впродовж тривалого часу після переведення ОСОБА_1 змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, на відновлення та стабілізацію її душевного та психоемоційного стану.

Також представник скаржниці вказує, що суд першої інстанції порушив процесуальні строки розгляду даної справи.

У надісланому на адресу апеляційного суду відзиві, ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги вважає безпідставними, а оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Додатково зазначає, що оскарження позивачкою наказу № 441-к від 21 листопада 2022 року в повному обсязі порушує її права та тягне скасування наказу про призначення її на роботу. ОСОБА_2 вказує, що її було призначено на посаду у спосіб, передбачений законодавством. Також звертає увагу на те, що п. 2 оскаржуваного наказу було припинено виконання ОСОБА_1 обов`язків завідувача юридичного сектора, а не переведено на іншу роботу. Крім того, вказує, що посада в.о. завідувача юридичного сектора не передбачена штатним розписом установи. Також ОСОБА_2 зазначає, що причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 не є поважними, оскільки її представник адвокат Федорончук А. В. подавав запит на отримання копії документів для звернення до суду лише один раз 20 січня 2023 року, і відповідь йому була надана 26 січня 2023 року разом із копіями документів, однак позовна заява була подана лише у листопаді 2023 року.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Федорончука А. В., які просили скаргу задовольнити, пояснення представника відповідача Карпатського національного природного парку Іванціва М. В., який просив залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновків, що оскільки позивачку було переведено виконуючою обов`язки завідувача юридичного сектору, вона фактично заміщувала тимчасово відсутнього працівника, а тому ці правовідносини є тимчасовими.

З такими висновками суду не погодитися не можна.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 07 липня 1995 року працювала на посаді юрисконсульта апарату управління Карпатського національного природного парку (наказ № 49к від 05 липня 1995 року).

01 січня 2006 року посаду перейменовано на провідний юрисконсульт відділу кадрів та правового забезпечення Карпатського національного природного парку (наказ № 70к від 20 квітня 2006 року).

Наказом Карпатського національного природного парку № 13-к від 13 січня 2020 року (Щодо введення в дію штатного розпису з 01 січня 2020 року) з 01 січня 2020 року введено в дію «Штатний розпис на 2020 рік». У штатному розписі на 2020 рік Карпатського національного природного парку передбачено посаду провідного юрисконсульта. Відповідно до наказу Карпатського національного природного парку № 42-к від 18 лютого 2020 року «Про введення в дію змін до штатного розпису Парку» введено в дію з 02 березня 2020 року зміни до штатного розпису Карпатського національного природного парку, затверджені Міністерством енергетики та захисту довкілля України 17 лютого 2020 року, згідно з додатком 1 до даного наказу.

У змінах до штатного розпису на 2020 рік Карпатського національного природного парку був створений Юридичний сектор з двома працівниками: завідувач сектору та провідний юрисконсульт.

У лютому 2020 року Карпатський національний природний парк звернувся до Юридичного департаменту Міністерства енергетики та захисту довкілля України із поданням щодо погодження призначення на посаду завідувача юридичного сектору Карпатського національного природного парку ОСОБА_1 .

Згідно з листом-відповіддю Юридичного департаменту Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 94 від 21 лютого 2020 року із посиланням на пункт 2.1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2015 року за № 266 кандидатуру позивачки не було погоджено на посаду завідувача юридичного сектору Карпатського національного природного парку. Водночас не заперечував щодо покладення на позивачку відповідних обов`язків.

Наказом Карпатського національного природного парку № 57-к від 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 , провідного юрисконсульта, переведено виконувачем обов`язки завідувача юридичного сектору з 02 березня 2020 року.

Листом-відповіддю Юридичного департаменту Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 07 листопада 2022 року за № 16/16-01/333-22 погоджено кандидатуру ОСОБА_2 на посаду завідувача юридичного сектору Карпатського національного природного парку як такої, що відповідає кадровим вимогам та наявним освітнім критеріям.

21 листопада 2022 року ОСОБА_2 подала заяву про прийняття її на посаду завідувача юридичного сектору з 22 листопада 2022 року.

Наказом Карпатського національного природного парку № 441-к від 21 листопада 2022 року ОСОБА_2 було прийнято завідувачем юридичного сектору з 22 листопада 2022 року та припинено виконання обов`язків завідувача юридичного сектору ОСОБА_1 , провідного юрисконсульта юридичного сектору з 21 листопада 2022 року.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалася на те, що під час переведення її з посади виконуючої обов`язки завідувача юридичного сектору на посаду юрисконсульта юридичного сектору порушено правила статті 32 КЗпП України.

Відповідно до положень статті 23 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні контракту. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (стаття 24 КЗпП України).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою (частина перша статті 33 КЗпП України).

За встановленими обставинами справи до покладення на позивачку виконання обов`язків завідувача юридичного сектору вона обіймала посаду юрисконсульта юридичного сектору, а після звільнення від виконання таких обов`язків продовжила працювати на посаді юрисконсульта юридичного сектору до припинення з нею трудових відносин.

Встановлені обставини справи дають підстави для висновку, що покладення на позивачку виконання обов`язків завідувача юридичного сектору є тимчасовим замісництвом.

Тимчасовим замісництвом вважається виконання службових обов`язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою потребою. Таке замісництво здійснюється працівником на період, визначений роботодавцем, та може бути припиненим ним у будь-який час і з будь-яких підстав, після чого працівник повертається до виконання своїх безпосередніх обов`язків на підприємстві відповідно до займаної посади.

Призначення працівника виконуючим обов`язки за вакантною посадою не допускається. Таке призначення є можливим лише за посадою, призначення на яку здійснюється вищим органом управління. Керівник підприємства, установи, організації зобов`язаний не пізніше місячного строку з дня прийняття працівника на роботу надати документи для його призначення на посаду до вищого органу управління. Цей орган в місячний строк з дня отримання документів повинен розглянути питання і повідомити керівникові про результати.

Подібні роз`яснення викладені у листі Міністерства соціальної політики України від 21 липня 2011 року № 591/13/84-11, у якому зазначено, що виконання службових обов`язків за більш відповідальною посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це пов`язано із розпорядчими функціями, працівником, який працює на тому ж підприємстві, в установі, організації є тимчасовим замісництвом. Працівник, який заміщує тимчасово відсутнього працівника, на період замісництва звільняється від виконання обов`язків, обумовлених трудовим договором за основним місцем роботи.

Наведене узгоджуються з правовими висновками, які викладені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 333/7100/15-ц (провадження № 61-766св17), від 16 травня 2018 року у справі № 756/5123/16-ц (провадження № 61-9077св18).

Отже, оскільки до виконання обов`язків завідувача юридичного сектору позивачка обіймала посаду юрисконсульта цього сектору, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що виконання обов`язків завідувача було тимчасовим заміщенням, та після припинення такого тимчасового заміщення вона фактично повернулася до виконання своїх основних обов`язків юрисконсульта юридичного сектору. Переведення позивачки на посаду виконуючої обов`язки завідувача юридичного сектору відбулося не за правилами статті 32 КЗпП України, оскільки вона не переводилася на іншу роботу на підприємстві, а повернулася до виконання своїх основних обов`язків, а тому правові висновки, на які посилалася позивачка у позовній заяві та апеляційній скарзі щодо застосування правил статті 32 КЗпП України (переведення на іншу роботу, зміна істотних умов праці), не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У зв`язку з наведеним є безпідставними й доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не надавала згоди на переведення її з посади виконуючої обов`язки завідувача юридичного сектору, оскільки таке переведення є автоматичним у зв`язку з припиненням замісництва виконання обов`язків завідувача.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка просила суд поновити її саме на посаді виконуючого обов`язки завідувача юридичного сектора, вимог про поновлення її на посаді юрисконсульта не заявляла, підстав для такого поновлення не навела.

За фактичних обставин справи у позивачки виникли трудові відносини з відповідачем за строковим трудовим договором у зв`язку з призначенням виконуючою обов`язки завідувача юридичного сектора. Тож покладення на неї виконання обов`язків завідувача сектору, як зазначалося, є тимчасовим суміщенням посад, яке роботодавець може скасувати у будь-який момент та з будь-яких підстав.

Призначення виконуючим обов`язки за своєю природою є укладенням з працівником строкового трудового договору, строк закінчення якого пов`язується з настанням певної події призначенням працівника на цю посаду на постійній основі.

Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Із заяви позивачки від 02 березня 2020 року вбачається, що вона просила перевести її на посаду завідувача юридичного сектора (том 1 а.с. 16). Проте в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтвердила, що погодилася із наказом № 57-к від 28 лютого 2020 року та не оскаржувала його.

Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли складав і підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він висловив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Отже, позивачка не могла не знати і не мати чіткого й ясного розуміння про умови і строк роботи нею виконуючою обов`язки завідувача юридичного сектору чи про спеціальний особливий статус прийняття на роботу на цю посаду. Так само позивачка мала розуміти та усвідомлювати наслідки обіймання нею посади виконуючого обов`язки завідувача сектору.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення апеляційним судом не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Федорончука Андрія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

Є. Є. Мальцева