Постанова

від 29.11.2024 по справі 466/6625/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/6625/24 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.

Провадження № 22-ц/811/2125/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

без участісторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 наухвалу Шевченківськогорайонного судум.Львова від 20 червня 2024 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» про захист прав споживачів, стягнення збитків та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» про захист прав споживачів, стягнення збитків та моральної шкоди.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що 21 березня 2024 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» укладено наступні Договори:

1. Договір №21032410 про надання правової допомоги/юридичних послуг;

2. Договір №21032411 про надання правової допомоги/юридичних послуг;

3. Договір №21032409 про надання правової допомоги/юридичних послуг.

За вказаними Договорами нею було здійснено повну оплату за виконання юридичних послуг/правової допомоги, проте станом на день звернення із позовною заявою жодного із вказаних Договорів ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» як Виконавець не надала послуг.

В сукупності за надання ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» як виконавцем юридичних послуг за вказаними договорами позивачкою було сплачено 70000 грн.

У зв?язку із невиконанням умов вказаних Договорів, керуючись п. 6.3 про обов?язковий претензійний (досудовий) порядок врегулювання спору, позивачка зверталасься до виконавця з претензіями щодо кожного із Договорів та вимогою повернути сплачені нею кошти за не надані послуги. Проте її претензії залишилися без реагування, а кошти повернуті так і не були.

Такі правовідносини входять до сфери дії Закону України «Про захист прав споживачів», а саме на правовідносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З врахуванням зазначених обставин, просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» на свою користь вартість сплачених та неотриманих послуг в розмірі 70000 грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000грн.

Ухвалою Шевченківськогорайонного судум.Львова від 20 червня 2024 рокуцивільну справу № 466/6625/24 (номер провадження 2/466/2066/24) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» про захист прав споживачів, стягнення збитків та моральної шкоди передано за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва (м. Київ, вул. Полковника Потєхіна, 14а).

Вищезгадану ухвалу в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції, що між нею та ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» не виникли правовідносини із захисту прав споживачів.

Звертає суду увагу на те, що 21 березня 2024 року, вона уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» ряд Договорів про надання правової допомоги/юридичних послуг, які є за своєю правовою природою договорами про надання послуг.

Предметом в даній справі є стягнення з ТОВ «Центр правової допомоги України» коштів сплачених нею на виконання умов Договорів про надання правової допомоги/юридичних послуг від 21 березня 2024 року та моральна шкода, яка спричинена їй як Замовнику невиконанням відповідачем Договорів.

Підставою цього позову є невиконання ТОВ «Центр правової допомоги України» договорів про надання правової допомоги/юридичних послуг від 21 березня 2024 року, зокрема не виконання відповідачем обов?язків щодо: 1. представництва в ТЦК та СП; 2. складення проектів скарг до 16 районної ВЛК та ЦВЛК, та контроль над виконанням рішення: 3. запитів щодо витребовування висновку ВЛК.

Покликається на те, що вона змушена звертатися за захистом своїх порушених прав, як споживача юридичних/правових послуг, у зв?язку із невиконанням ТОВ «Центр правової допомоги «Україна» своїх обов?язків за даними договорами.

Таким чином, наголошує, що між нею та відповідачем ТОВ «Центр правової допомоги Україна» склалися правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої ненаданням оплачених послуг за Договорами про надання правової допомоги/юридичних послуг.

Зазначає, що з огляду на те, що нею було подано позов, предметом якого є саме захист прав споживачів, тому вона, як споживач послуг, звернулася саме до Шевченківського районного суду м. Львова, тобто за своїм зареєстрованим місцем проживання відповідно до пункту 5 частини 1 статті 28 ЦПК України.

Просить ухвалу Шевченківськогорайонного судум.Львова від 20 червня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 14 листопада 2024 року, є дата складення повного судового рішення 29 листопада 2024 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про передачу справи для розгляду до Голосіївського районного суду міста Києва, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що на правовідносини, що виникли між сторонами, не є захистом прав споживача, а тому на них не поширюються вимоги ЦПК України про право позивача на альтернативну підсудність - за її місцем проживання. Отже, вищевказаний позов є непідсудним Шевченківському районному суду м. Львова.

З такими висновками колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підсудність це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Для визначення підсудності спору суду необхідно з`ясувати коло цивільних справ, які компетентний вирішувати по суті даний суд.

Територіальна підсудність (юрисдикція) це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

В порядку частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Виняток із вказаного правила становлять альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Частиною 5 статті 28 ЦПК України, передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Частиною першою статті 31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду (частина друга статті 31 ЦПК України).

Статтею 32 ЦПК України встановлено, що спори між судами про підсудність не допускаються.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» передбачено, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Таким чином, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду, у дотримання вимог ст. 175 ЦПК України, зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивачка, звертаючись до суду із вказаним позовом, вважає, що її права порушенні саме як споживача, посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, позивачка вказувала на те, що 21 березня 2024 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Україна» укладено наступні Договори: 1. Договір №21032410 про надання правової допомоги/юридичних послуг; 2. Договір №21032411 про надання правової допомоги/юридичних послуг; 3. Договір №21032409 про надання правової допомоги/юридичних послуг.

Із змісту укладених договорів №21032410,№21032411та №21032409(а.с. 7-9) вбачається, що предметом договору є зобов`язання виконавця за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу, відповідно до переліку послуг, зазначених в п.1.2 цього Договору, а замовник зобов`язався сплатити грошові кошти за надані послуги.

Згідно із п. 1.2 вказаних договорів, перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: представництво в ТЦК та СП, складення проектів скарг до 16 районної ВЛК та ЦВЛК, та контроль над виконанням рішення: запити щодо витребовування висновку ВЛК.

У позовній заяві позивачка зазначає, що всупереч умовам договору, ТОВ «Центр правової допомоги Україна» не виконав свій обов`язок, передбачений п. 1.2 Договору, внаслідок чого позивачка просила стягнути збитки в розмірі 70 000 грн., сплачених за виконання юридичних послуг/правової допомоги, які не були надані та 50 000 грн. моральної шкоди. Тобто предметом спору є стягнення збитків та моральної шкоди невиконанням відповідачем умов договору про надання юридичних послуг.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у справі № 922/404/19 від 09 липня 2020 року зроблено висновок, за яким позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно з преамбулою до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За приписами п. 22 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону надано визначення, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19 ч.1 ст. 1 Закону).

Згідно із пунктом 17 частини першої статті 1 цього Закону послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Хоча у Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку правових відносин, на які поширюється його дія, втім, з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з принципів цивільного судочинства, а також наявності у цивільних правовідносинах такої слабкої сторони, як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів, в тому числі з договорів надання послуг.

Передаючи справу за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги порушенням її права, як споживача послуг, так як на її думку відповідач не виконав умови договорів №21032410, №21032411 та №21032409 від 21 березня 2024 року, а саме не надав послуги з представництва, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Як видно з предмету та підстав позову оскаржувані правочини, на думку позивачки, зачіпають її права як споживача послуг, а тому засобом захисту порушеного права відбувається за допомогою Закону України «Про захист прав споживачів».

На переконання колегії суддів, передаючи справу за підсудністю, суд першої інстанції не врахував положенняст. 197 ЦПК України, відповідно до п. 7 ч. 2 якої, у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Питання про характер правовідносин, належність та допустимість доказів суд повинен вирішувати у відповідності з вимогамист. 89 ЦПК України.

Відтак, перевірку обставинам, якими позивачка обгрунтовувала власні вимоги, а саме порушення відповідачем її прав, як споживача послуг, суд міг провести, як під час підготовчого судового засідання, так і під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Так, у справі "Belletv. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відмова в судовому захисті суперечить положенням ст. ст. 55, 124 Конституції України.

Більше того, суд на стадії відкриття провадження у справі не вправі робити висновок про те, чи порушені права та інтереси позивача як споживача та чи поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини. Такі висновки суд може зробити лише після розгляду справи.

Відповідно до ст.32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до Шевченківського районного суду м. Львова.

Відповідно до вимог статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для її скасування з поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, 368, ч.6 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Шевченківськогорайонного судум.Львова від 20 червня 2024 року скасувати і справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.