Ухвала

від 21.11.2024 по справі 466/906/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/906/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/803/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження № 12023140000001015 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , представника цивільного відповідача - ТзОВ «ПАРКБУДТЕХ» Андрія ЖУКА на вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 01.07.2024 року стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Сарни, Яворівського району, Львівської області, українця, громадянина України, раніше не судимого, який працює на посаді водія у ТОВ «ПАРКБУДТЕХ», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю:

прокурора - ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого адвоката - ОСОБА_8 ,

обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

потерпілого - ОСОБА_9 ,

представника потерпілих - адвоката ОСОБА_10 ,

представника цивільного відповідача ТОВ «Паркбудтех» - ОСОБА_11 ,

встановила:

Обвинувачений та цивільний відповідач подали апеляційні скарги на вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 01.07.2024 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на 1 рік.

Початок строку відбування покарання рахується з моменту виконання вироку.

Запобіжний захід ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді особистого зобов`язання - залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті потерпілого - задоволено частково.

Стягнуто з ТзОВ «ПАРКБУДТЕХ» на користь ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 моральну шкоду, заподіяну внаслідок смерті батька, у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

Стягнуто з ТзОВ «ПАРКБУДТЕХ» на користь ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 моральну шкоду, заподіяну внаслідок смерті батька, у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

Стягнуто з ТзОВ «ПАРКБУДТЕХ» на користь ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 моральну шкоду, заподіяну внаслідок смерті чоловіка, у розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнуто з ТзОВ «ПАРКБУДТЕХ» на користь ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - 10 000 (десять) тисяч гривень витрат на правову допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави 48 193 гривні 10 коп. - витрат на залучення експертів.

Скасовано арешт на вантажний - спеціалізований бетонорозмішувач марки «MERCEDES-BENZ Axor», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ТзОВ «ПАРКБУДТЕХ», накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 11.09.2023 року у справі № 461/7427/23.

Вантажний - спеціалізований бетонорозмішувач марки «MERCEDES-BENZ Axor», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ТзОВ «ПАРКБУДТЕХ» повернуто власнику.

Вирішено питання з речовими доказами в порядку ст. 100 КПК України.

Даний вирок оскаржив обвинувачений ОСОБА_6 , який просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення основного та додаткового покарання та призначити обвинуваченому ОСОБА_6 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами та звільнити обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. ст. 75, 76 КК України. Вважає вирок незаконним та необргунтованим у цій частині.

Апелянт свої вимоги мотивує тим, що невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження полягає в не дослідженні судом доказів сплати потерпілим платежів на відшкодування моральної шкоди ще на стадії досудового розслідування, після ДТП; той факт, що висновки експерта, які вказують на вину потерпілого враховані тільки при вирішенні цивільного позову, внаслідок чого суд неправильно оцінив тяжкість кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, що призвело до незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, що в сукупності, керуючись п. п. 2, 4 ч. 1, 2 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 411, п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України, є підставою для скасування вироку Шевченківського районного суду міста Львова в частині призначення основного покарання та його реального відбування та ухвалення нового вироку, яким, за наявності підстав, слід звільнити обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. ст. 75, 76 КК України.

Окрім цього, невідповідність призначеного додаткового покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого з огляду на визнання ОСОБА_6 своєї вини, щирого розкаяння у скоєному, відсутність судимостей, відсутність обставин, що обтяжують покарання, його посткримінальну поведінку, яка полягала у добровільному відшкодуванні моральної шкоди як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи, що не було належно оцінено судом першої інстанції, та є підставами для скасування або зміни вироку суду першої інстанції в частині призначення додаткового покарання на підставі ч. 2 ст. 409 КПК України.

Апелянт звертає увагу, що при обранні та призначенні покарання суд не врахував всіх обставин, викладених у висновках експертів.

Так, серед іншого, висновком за результатами проведення автотехнічної експертизи № 4686-Е від 15.12.2023 р. встановлено, що «Причиною виникнення даної ДТП був вихід пішохода ОСОБА_15 на проїзну частину поза межами пішохідного переходу і за межами поля зору водія автомобіля MERCEDES-BENZ AXOR д. н. НОМЕР_2 ОСОБА_6 ».

У свою чергу, висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-транспортної експертизи №5-Е від 22.01.2024 р. встановлено, зокрема, що «У заданій дорожній ситуації пішохід ОСОБА_16 повинен був, з технічної точки зору, керуватися вимогами п.п. 4.7.; 14.4. (підпункт «г») ПДР України, у відповідності до яких вказаний пішохід повинен був переходити проїзну частину по пішохідному переході. ... 4. При заданих вихідних даних дії пішохода ОСОБА_15 не відповідали вимогам п.п. 4.7; 14.4 (підпункт «г») ПДР України та вказані невідповідності перебувають у причинному зв`язку з фактом даної ДТП».

Так, за ч. 2 ст. 66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Надаючи оцінку зазначеним висновкам експертів за результатами проведення судової інженерно-транспортної експертизи №5-Е від 22.01.2024 р. та автотехнічної експертизи № 4686-Е від 15.12.2023 р., суд не врахував викладених у них обставин стосовно наявності причинного зв`язку між неправильною поведінкою самого потерпілого від кримінального правопорушення та виникненням механізму ДТП, що є істотною фактичною обставиною в рамках кримінального провадження та обставиною, що впливає на оцінку тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого.

Апелянт наголошує, що у вироку суду першої інстанції наведено таке:

«Проте ОСОБА_6 хоч і визнав свою винуватість, однак активних дій щодо відшкодування потерпілому завданої шкоди не вчиняв, оплатив суму 25000 грн. перед завершенням розгляду справи».

Такий висновок суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки у матеріалах справи перебувають долучені стороною захисту докази, зокрема листи із вибаченнями ОСОБА_6 до потерпілих від 20 жовтня 2023 року та платіжна інструкція від 27 жовтня 2023 року (арк. 67 т.1 кр.пр.), згідно із якою обвинувачений ОСОБА_6 особисто частково відшкодовував моральну шкоду сім`ї потерпілих, зокрема потерпілому ОСОБА_17 у сумі 19 800 грн. після вчинення ДТП 07 вересня 2023 року.

Крім цього, протягом усього періоду кримінального провадження моральна шкода частково відшкодовувалась потерпілим роботодавцем ОСОБА_6 , ТОВ «Паркбудтех» на загальну суму 80000 грн., що враховано судом при розгляді вимог цивільного позову, заявленого в межах кримінального провадження, проте не враховано при призначенні судом покарання обвинуваченому.

Відтак, суд необгрунтованою не взяв до уваги докази відшкодування моральної шкоди не лише перед завершенням розгляду справи у сумі 25000 грн., а й на стадії досудового розслідування, після вчинення ДТП, 27.10.2023 року, у сумі 19 800 грн., що стало однією із обставин, яку суд врахував при призначенні покарання та його реального відбування та оцінив хибно як обставину яка вказує на не щире каяття засудженого.

Не оцінивши у сукупності з іншими доказами зазначені докази відшкодування моральної шкоди від 27.10.2023 року, суд помилково дійшов висновку щодо неправильного застосування про кримінальну відповідальність.

Крім того апелянт наголошує, що суд першої інстанції при призначені покарання врахував розкаяння ОСОБА_6 , здійснюючи посилання при ухваленні вироку, зокрема на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 166/1065/2019, відповідно до якого розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Якби судом було враховано описані вище докази відшкодування моральної шкоди потерпілим, з огляду на висновки Верховного Суду, при ухваленні вироку було би можливим застосування статей 75 та 76 КК України та звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.

Також неналежно судом першої інстанції враховано обставини при вирішенні питання призначення додаткового покарання стосовно нього, ОСОБА_6 , оскільки він визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному та послідовно з моменту досудового розслідування та під час розгляду справи судом першої інстанції таку поведінку ставлення показав, раніше не судимий, відсутність обставин, що обтяжують покарання, його посткримінальна поведінка полягала у добровільному вчиненні дії щодо відшкодуванні моральної шкоди як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи, що не було належно оцінено Шевченківським районним судом міста Львова.

Даний вирок оскаржив представник цивільного відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРКБУДТЕХ», який просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині часткового задоволення цивільного позову ОСОБА_9 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 до товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРКБУДТЕХ» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті потерпілого.

Ухвалити новий вирок, яким зменшити суми стягнення моральної шкоди стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРКБУДТЕХ»:

на користь ОСОБА_9 моральну шкоду у розмірі 50000 грн.;

на користь ОСОБА_18 моральну шкоду у розмірі 50000 грн.;

на користь ОСОБА_19 моральну шкоду у розмірі 100000 грн.

Апелянт вважає задоволені суми завищеними та необґрунтованими.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що при оцінці доказів суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав оцінку у мотивувальній частині вироку доказам відшкодування моральної шкоди обвинуваченим ОСОБА_6 та юридичною особою ТОВ «ПАРКБУДТЕХ» одразу після вчинення кримінального правопорушення (на загальну суму 80 000 грн., до моменту передання справи до суду та прийняття вироку у справі).

Апелянт наголосив, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки у матеріалах справи перебувають долучені стороною захисту докази, зокрема листи із вибаченнями ОСОБА_6 до потерпілих від 20.10.2023 року та платіжна інструкція від 2.10.2023 року (арк. 67 т.1 у матеріалах справи), згідно із якою обвинувачений ОСОБА_6 особисто частково відшкодовував моральну шкоду потерпілому ОСОБА_17 у сумі 19 800 грн. після вчинення ДТП 07.09. 2023 року.

Проте, при розгляді вимог цивільного позову суд необгрунтованою не взяв до уваги докази відшкодування моральної шкоди самим обвинуваченим, до якого не було заявлено вимог цивільного позову, не лише перед завершенням розгляду справи у сумі 25000 гри., а й на стадії досудового розслідування, після вчинення ДТП, 27.10.2023 року, у сумі 19800 грн., що у своїй сукупності, з огляду на визнання ОСОБА_6 своєї вини, щирого розкаяння у скоєному, відсутністю судимостей, відсутністю обставин, що обтяжують покарання тощо, створює підстави для зменшення сум відшкодування моральної шкоди цивільним позивачам, ухвалених судом першої інстанції.

Додатково, потерпілим повторно було надіслані листи з боку водія - ОСОБА_6 та ТОВ «ПАРКБУДТЕХ» зі співчуттям за обставинами справи, вибаченням, та запропоновано врегулювати питання виплати узгодженого розміру моральної шкоди з боку ТОВ ««ПАРКБУДТЕХ».

Апелянт зазначає, що в матеріалах справи ненаведено в повному обсязі підтвердження моральних чи фізичних страждань, які необхідно довести.

При обґрунтуванні цивільного позову потерпілі вказують на негативні психологічні зміни у загальному стані здоров`я, перенесення ОСОБА_20 мікроінсульту та погіршення стану здоров`я ОСОБА_19 . Безумовно, втрата рідної людини за раптових і неочікуваних обставин є тяжкою, як в силу психологічного сприйняття, так і в силу фізіологічних наслідків для емоційних станів та можливого погіршення стану здоров`я внаслідок трагедії, але, водночас, на підтвердження таких фактів зі сторони потерпілих не надано жодних доказів.

Крім того апелянт вказав на те, що при вирішенні вимог цивільного позову суд першої інстанції не врахував всіх обставин, викладених у висновках експерті, які наголосили, що причини ДТП було порушення пішоходом ОСОБА_21 вимог ПДР, оскільки він переходив дорогу у недозволеному місці.

Відтак, керуючись ч.1, 2 ст. 1193 ЦК України, з урахуванням вини самого потерпілого суд першої інстанції повинен був, залежно від ступеня вини самого ОСОБА_15 , пропорційно зменшити суму відшкодування моральної шкоди.

Представник цивільного відповідача надав суду апеляційної інстанції, для долучення до справи, квитанцію про переведення коштів сім`ї ОСОБА_22 на підтвердження відшкодування моральної шкоди, яку перераховано на ім`я ОСОБА_23 в сумі 49900 гривень.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 , 07.09.2023, близько 12 год. 15 хв., керуючи вантажним - спеціалізованим бетонорозмішувачем марки «MERCEDES-BENZ Axor», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи початок руху вул. Б. Хмельницького, поблизу будинку №225, в сторону вул. Замарстинівська, порушив вимоги Розділу 1 п. п. 1.5, 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»), Розділу 2 п. п. 2.3 б), д). Розділу 10 п. 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, які виразились в тому, що він, керуючи технічно-справним вантажним - спеціалізованим бетонорозмішувачем, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, перед початком руху не переконався, що він буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав рух, що і призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_21 , котрий рухався попереду вантажного-спеціалізованого бетонорозмішувача справа наліво відносно напрямку руху транспортного засобу поза межами регульованого пішохідного переходу.

Внаслідок порушення водієм ОСОБА_6 Правил дорожнього руху відбулася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої пішохід ОСОБА_21 , згідно висновку судово-медичної експертизи, отримав тупу поєднану травму тіла у вигляді крововиливу під м`які мозкові оболонки та у шлуночки головного мозку, повного перелому шийного відділу хребта з розривом спинного мозку, руйнування правої стопи, з крововиливами у внутрішні органи та м`язи спини і нижніх кінцівок з утворенням кишень, заповнених кров`ю, що призвело до гострої крововтрати та смерті.

Потерпілі ОСОБА_24 , ОСОБА_18 , які були належним чином повідомлений про розгляд справи в суд апеляційної інстанції, не прибули з невідомих причин, клопотання про відкладення не подавали. Потерпілий ОСОБА_9 та представник потерпілих - адвокат ОСОБА_10 просили продовжити розгляд справи без їх участі.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомив про поважні причини свого неприбуття.

Заслухавши доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_6 , підтриману його захисником - адвокатом ОСОБА_8 та представником цивільного відповідача ОСОБА_11 , які, кожен окремо, просили задовольнити апеляційні скарги обвинуваченого та цивільного відповідача, міркування прокурора ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_9 та представника потерпілих - адвоката ОСОБА_10 , які, кожен окремо, просили залишити без задоволення апеляційні вимоги обвинуваченого та представника цивільного відповідача, а вирок суду першої інстанції - без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

У суді апеляційної інстанції встановлено, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, вчиненого за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам, які ніким не оскаржувався.

Згідно вироку суду першої інстанції, свою вину обвинувачений у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю та щиро розкаявся, щодо задоволення цивільного позову в повному об`ємі заперечив.

Правова кваліфікація дій обвинуваченого за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, на переконання колегії суддів, є вірною та в апеляційному порядку не оскаржується.

Щодо призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, то слід вказати наступне.

У силу вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Колегією суддів встановлено, що при призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого злочину, конкретні обставини кримінального правопорушення та його наслідки, якими є смерть людини, дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем праці, раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, є працевлаштований; на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, на утриманні має малолітню дитину.

Наявність обставин, які пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено; враховано висновки досудової доповіді та призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, яке судом визнано необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При цьому судом першої інстанції було враховано думки потерпілого та цивільних позивачів, які наполягали на призначенні реального покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , тобто без звільнення останнього від відбування покарання з випробування.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що думка потерпілого стосовно питань, вирішення яких відноситься до дискреційних повноважень суду, враховується судом у сукупності з іншими обставинами та не може бути вирішальною, про що зазначається зокрема у правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 21.02.2019 у справі № 742/584/18 та від 03.07.2019 у справі № 165/2070/17.

На думку колегії суддів судом першої інстанції при призначення остаточного покарання не в повній мірі враховані дані про особу обвинуваченого та фактичні обставини справи.

У матеріалах справи наявна досудова доповідь, складена за дорученням суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 з якої вбачається, що результати оцінки обвинуваченого ОСОБА_6 показали низький ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та низький ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб. На думку органу пробації, виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень. При цьому в доповіді звернуто увагу на те, що у разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням орган пробації вважає доцільним крім обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України покласти на особу додатковий обов`язок передбачений ч.3 ст. 76 КК України, зокрема не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_6 показав, що у нього на утриманні є троє дітей, старший син, на даний час є військовослужбовцем, який брав участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, має статус учасника бойових дій. Обвинувачений ОСОБА_6 зазначив, що щиро розкаюється у скоєному, але права водія йому потрібні для роботи, яка є єдиним джерелом доходу за рахунок якого він утримує сім`ю, а тому просить призначити йому покарання із звільненням від його відбування покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами. Наголосив, що ним по мірі можливості було потерпілим відшкодовано добровільно 25000 гривень та 19800 гривень, хоча до нього безпосередньо не було заявлено цивільного позову.

З врахуванням зазначеного колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що у даному випадку виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо лише в умовах ізоляції від суспільства.

Щодо звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з встановленням іспитового строку відповідності до вимог ст. 75 КК України, то це є правом суду, а не обов`язком, оскільки даний злочин не пов`язаний з корупційним злочином.

Відповідно до ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Врахувавши наведені у вироку дані про особу обвинуваченого, суд першої інстанції не в повній мірі врахував їх, зокрема те, що він до кримінальної відповідальності притягується вперше, висновки досудової доповіді з центру пробації, факт того, що єдиним джерелом доходу ОСОБА_6 є його робота на якій він здійснює керування транспортними засобами.

Колегія суддів враховує думку потерпілого та представника потерпілих про необхідність, на їх думку, призначення обвинуваченому реальної міри покарання у виді позбавлення волі, однак з цим не погоджується.

Статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод визначено право на справедливий суд, що знайшло своє відображення у положеннях статей 7, 10, 22 КПК, відповідно до яких зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться рівність перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК, свобода сторін кримінального провадження у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом. При цьому, суд зобов`язаний, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створити необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання ними процесуальних обов`язків.

Згідно п.4 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Скоппола проти Італіївід 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

У п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Суд першої інстанції не в повній мірі дотримався зазначених вимог закону при призначенні обвинуваченому покарання.

Що стосується апеляційних вимог представника цивільного відповідача та доводів наведених в апеляційній скарзі і висловлених в суді апеляційної інстанції, стосовно зменшення сум на відшкодування моральної шкоди родині Саркевичів, то колегія суддів вважає їх безпідставними з врахуванням наступного.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Згідно з положеннями ч.2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями, зокрема, підозрюваного або обвинуваченого.

Стаття 62 КПК України передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У межах кримінального провадження за ст. 286 КК України обставини ДТП, особа, винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмету доказування.

Суд першої інстанції з врахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов переконання про те, що заявлений у цивільному позові потерпілими розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним, тому суд вважав за необхідне задовольнити відповідні позовні вимоги частково у розмірі по 100 000 грн. ОСОБА_9 , ОСОБА_18 для кожного та 250 000 грн. для ОСОБА_19 . При цьому було враховано, що на час розгляду позову ТзОВ «ПАРКБУДТЕХ» на користь ОСОБА_12 оплатив 80000 грн. (09.10.23 та 11.03.24) на відшкодування моральної шкоди.

При визначенні розміру стягнення суд першої інстанції підставно врахував обставини ДТП, а саме поведінку ОСОБА_15 , яка згідно висновку експерта судової інженерно-транспортної експертизи №5-Е від 22.01.2024 р., не відповідала вимогам п.п.4.7; 14.4 (підпункт «г») ПДР України та вказані невідповідності перебувають у причинному зв`язку з фактом даної ДТП. Тобто враховано, що пішохід ОСОБА_21 перетинав дорогу у невстановленому місці, що є однією із причин ДТП.

Виходячи із встановлених у судовому засіданні обставин, суд вважав доведеним факт завдання моральної шкоди потерпілим ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , яка полягає у стражданнях, яких вони зазнали внаслідок смерті близької людини.

При частковому задоволені цивільного позову суд керувався тим, що в наслідок дорожньо-транспортної пригоди було спричинено смерть ОСОБА_21 , батькові та чоловікові потерпілих, і це завдало останнім значної моральної шкоди та болю, як близьким, ріднім людям з якими він проживав. Потерпілі зазнали душевних страждань, відчуття безпорадності, нервової напруги, відчуття нестерпного болю.

Статтею 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи відшкодовується чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачем), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно покликання апелянтів про те, що в матеріалах справи немає підтверджень моральних страждань потерпілих є необґрунтованими.

Водночас апеляційні вимоги представника цивільного позивача про те, що судом першої інстанції не в повній мірі було враховано поведінку обвинуваченого при призначенні йому остаточного покарання, зокрема неналежна враховано факт відшкодувань наданих потерпілим, які ОСОБА_6 самостійно, добровільно виплатив їм та неналежно враховані дані про особу обвинуваченого, у якого єдиними джерелом доходу для утриманні сім`ї є робота пов`язана з керуванням транспортними засобами, а відтак позбавлення ОСОБА_6 прав водія позбавить його і джерела доходу, є обґрунтованими.

Визначаючи рівень моральних, душевних страждань дружини та дітей ОСОБА_21 , який загинув в наслідок ДТП, суд першої інстанції керувався вимоги ч.3 ст. 23 ЦК України щодо розумності та справедливості визначення розміру моральної шкоду, у зв`язку з чим і було частково задоволено позивні вимоги потерпілих. При цьому судом першої інстанції детально у вироку описано, якої втрати та страждань зазнали потерпілі із загибеллю рідної людини.

З таким рішенням погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

З матеріалів кримінального провадження видно, що під час керування транспортним засобом ОСОБА_6 мав водійське посвідчення та відсутні будь-які сумніви щодо керування ним транспортним засобом всупереч установленому закону.

Відтак апеляційні вимоги представника цивільного відповідача не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, які викладені у вироку, з врахуванням того, що позовні вимоги були в цій частині задоволені частково.

Колегія суддів, приходить до переконання, що злочин вчинений ОСОБА_6 , який спричинив смерть людини, був скоєний з необережності, при цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги позитивну посткримінальну поведінку ОСОБА_6 та інші характеризуючи дані про особу обвинуваченого, та приходить до переконання, що ОСОБА_6 на даний час не становить підвищеної суспільної небезпеки, а тому надалі досягнення мети його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою впродовж іспитового строку, що передбачено законом.

З урахуванням викладених вище обставин кримінального провадження, даних про особу винного, який на даний час не представляє підвищеної суспільної небезпеки, обставин, що пом`якшують покарання, колегія суддів дійшла висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без відбування основного покарання й звільнення його на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки та з покладенням на обвинуваченого обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

У силу п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.

Відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом`якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Санкцією ч.2 ст. 286 КК України передбачено покарання у вигляді обмеження волі строком до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.

При апеляційному розгляді колегією суддів з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_6 працює водієм, позитивно характеризується по місцю праці; до адміністративної відповідальності не притягувався; ДТП раніше не скоював; на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває; дане місце праці є єдиним джерелом доходу для його сім`ї, а також для подальшого відшкодування коштів по вироку суду. Його щоденна робота пов`язана з керуванням транспортним засобом, а тому йому необхідні права водія.

Апеляційні вимоги представника цивільного відповідача доводів, викладених у вироку стосовно заявлених позовних вимог та обґрунтувань зазначених судом першої інстанції по цьому питанню, не спростовують висновки суду першої інстанції.

Врахувавши всі обставини кримінального провадження, колегія суддів вважає, що вирок районного суду відносно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою обвинуваченого, підлягає зміні із прийняттям рішення судом апеляційної інстанції про виключення із резолютивної частини вироку рішення суду щодо призначення обвинуваченому за ч.2 ст. 286 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, з коригуванням обов`язків за ст. 76 КК України.

Інших підстав, які б свідчили про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону згідно ст. 412 КПК України під час апеляційного перегляду, апеляційним судом не встановлено.

Призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавленням права керувати транспортними засобами із звільненням від відбування основного покарання з випробуванням буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. У решті вирок слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 408, 419, 424 КПК, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 -задовольнити.

Апеляційну скаргу представника цивільного відповідача - ТзОВ «ПАРКБУДТЕХ» ОСОБА_25 - залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 01.07.2024 року, яким засуджено ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - змінити в частині призначення покарання. Вважати ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженим за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді 3 трьох) років позбавлення волі без позбавленням права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк 2 (два) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ст. 76 КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_6 повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та періодично з`являтися для реєстрації в орган пробації за місцем проживання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У решті вирок залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набуває законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: