Рішення

від 14.11.2024 по справі 755/8889/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/8889/23

Провадження №: 2/755/291/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2024 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коваленко І.В.,

за участі секретаря судових засідань Назарової І.В.,

учасники справи:

представник позивача - адвокат Суліма С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про визнання права власності на квартиру у зв`язку з втратою правовстановлюючого документа,

в с т а н о в и в :

27 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), з вимогою:

«Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачу ОСОБА_1 належить на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира трикімнатна, загальною площею 122,9 м2, житловою площею 71,5 м2. Оригінал свідоцтва № НОМЕР_2 на право власності на вказану квартиру був виданий 19 грудня 2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м.Києві. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер: 923317 від 19.12.2013, здійснено державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управлення юстиції у м.Києві. Однак, вищевказаний правовстановлюючий документ був викрадений. Позивач письмово звертався до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, шляхом подання відповідної заяви через Центр надання адміністративних послуг, з питанням видачі дублікату правовстановлюючого документа - свідоцтва про право власності на квартиру. У відповідь отримане рішення № 23-16/Д від 31.03.2023, яке містить інформацію, що архівна справа по приватизації зазначеної квартири до органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не передавалась. Надана порада щодо необхідності звернутись до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві, як до суб`єкту, що видав такий документ. В оформленні та видачі дубліката Свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено. Згідно з листом Державної реєстраційної служби України № 12-06-15-13 від 15 січня 2013 року, за загальним правилом, у разі втрати або зіпсування документа, лише суб`єкт, що видавав такий документ, може видати його дублікат. Втрата чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого відповідний суб`єкт видавав документ, не є підставою для відмови у видачі дубліката документа. Єдиною підставою, за наявності якої видача дубліката документа не може бути здійснена суб`єктом, який видав такий документ, є ліквідація (припинення діяльності) такого суб`єкта. У такому випадку видача дубліката документа здійснюється правонаступником відповідного суб`єкта або архівною установою (якщо передбачається передача документів до архіву). Постановою Кабінету міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» ліквідовано Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, та утворено Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ). На виконання пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України», проведено державну реєстрацію Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602), яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Головного територіального управління юстиції у Київській області, Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870. Проте, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м. Київ), у своїй структурі наразі не має реєстраційної служби, та у відповідності до Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України (затверджено Наказом Міністерства юстиції України 23 червня 2011 року № 1707/5), не здійснює функцій з видачі дублікатів свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Отже, отримати дублікат втраченого свідоцтва про право власності, у суб`єкта, що видавав цей документ, наразі не можливо, у зв`язку з чим, Позивач звертається до суду з цим позовом.

27.06.2023 року в порядку автоматизованого розподілу справ між суддями позовну заяву передано на розгляд судді Коваленко І.В.

03.07.2023 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

01.08. 2023 року з дотриманням вимог статей 127, 174, 178 ЦПК України, до суду представник відповідача Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Яценюк Л.П. подала відзив на позов, з доказами направлення відзиву іншим учасникам справи. За змістом відзиву представник відповідача висловила свою позицію щодо предмету та підстав позову, просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з тим, що Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація є неналежним відповідачем у справі, оскільки не порушувала права позивача.

31.01.2024 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ); та про витребування від третьої особи належним чином засвідчених копій усіх документів, на підставі яких 19 грудня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Малишевим Максимом Сергійовичем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер:9233117) на квартиру АДРЕСА_2 , за громадянкою України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

08.03.2024 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшли пояснення від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) - ОСОБА_2 з доказами направлення пояснень іншим учасникам справи. За змістом пояснень представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору висловила свою позицію щодо предмету та підстав позову. Просила суд долучити пояснення третьої особи до матеріалів справи та ухвалити справедливе, законне та обґрунтоване рішення.

28.03.2024 року на виконання вимог ухвали суду від 31.01.2024 року від третьої особи Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) надійшла належним чином засвідчена копія матеріалів реєстраційної справи щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 .

18.06.2024 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача - адвокат Суліма С.Л. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, представник відповідача Яценюк Л. просила проводити судове засідання без її участі.

Суд у порядку загального позовного провадження, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані сторонами та наявні в матеріалах справи письмові докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини та дійшов до наступних висновків.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Дана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Положеннями ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, а тому потребують захисту.

Судочинство у цивільних судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з обєктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що 03 грудня 2013 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), яка у відповідності до ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на день подання заяви) була зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 03.12.2013 17:19:37 за реєстровим №410208.

Разом із вказаною заявою було подано наступні документи: технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 , виданий 15.10.2013 ТОВ «Проектний Дім»; Акт прийому-передачі нерухомого майна - квартири в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , складений 21.08.2013, підписаний ТОВ «Укоінвестбуд» та ОСОБА_1 ; договір дольової участі у фінансуванні будівництва №1614 від 01.11.2004 року, укладений між ТОВ «Укоінвестбуд» та ОСОБА_1 .

За результатами звернення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про державну реєстрацію права власності, було заведено реєстраційну справу, копія якої надійшла від Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

Як убачається з наявного в реєстраційній справі Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі рішення державного реєстратора Головного територіального управління юстиції у м.Києві (м.Київ) Малишева Максима Сергійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, від 19.12.2023 о 10:13:59 індексний номер: 923317 (з відкриттям розділу) здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме: на квартиру, загальною площею: 122,9 кв.м., житловою площею: 72,5 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 247190680000, номер запису про право власності: 3928406).

В матеріалах реєстраційної справи наявне свідоцтво (індексний номер: 14924900, від 19.12.2013) про право власності на нерухоме майно, яке підтверджує виникнення права власності у ОСОБА_1 при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно: квартиру, загальною площею: 122,9 кв.м., житловою площею: 72,5 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.161)

Натомість, як убачається з матеріалів цивільної справи представник позивача - адвокат Суліма С.Л. із заявою щодо видачі дублікату Свідоцтва про право власності звертався до Дніпровської районної в місті Києві адміністрації.

Рішенням органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 31 березня 2023 №23-16/Д було відмовлено у видачі дублікату Свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що Свідоцтво було видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, архівна справа по приватизації зазначеної квартири до Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не передавалася.

У мотивувальній частині рішення також зазначено: « ОСОБА_1 необхідно звернутись до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві». (а.с.10)

Згідно з положеннями ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач у цивільному судочинстві - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Як вбачається зі змісту ст.51,175 ЦПК України, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач визначив як відповідача Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію, посилаючись на рішення відповідача № 23-16/Д від 31.03.2023 про відмову позивачу в оформленні та видачі дубліката Свідоцтва про право власності на квартиру. Вказаним рішенням позивачу також роз`яснено її право звернутись до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві, як до суб`єкту, що видав такий документ. У свою чергу, позивач вказує, що Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), у своїй структурі наразі не має реєстраційної служби та не здійснює функцій з видачі дублікатів свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Отже, отримати дублікат втраченого свідоцтва про право власності, у суб`єкта, що видавав цей документ, наразі неможливо.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору.

Згідно ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У свою чергу, згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Районні в місті Києві державні адміністрації здійснюють свої повноваження відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 №121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» (зі змінами).

Відповідно до п.25 Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009 №396 зазначено, що у разі втрати або зіпсування свідоцтва про право власності за письмовою заявою власника (співвласників) органом приватизації видається його дублікат.

В Листі Державної реєстраційної служби України від 15.01.2013 №12-06-15-13 «Щодо видачі дублікатів втрачених або зіпсованих документів» зазначено, що за загальним правилом, у разі втрати або зіпсування документа лише суб`єкт, що видавав такий документ, може видати його дублікат. При цьому втрата чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого відповідний суб`єкт видавав документ, не є підставою для відмови у видачі дубліката документа. Єдиною підставою, за наявності якої видача дубліката документа не може бути здійснена суб`єктом, який видав такий документ, є ліквідація (припинення діяльності) такого суб`єкта. У такому випадку видача дубліката документа здійснюється правонаступником відповідного суб`єкта або архівною установою (якщо передбачається передача документів до архіву).

Натомість, правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, які існували на момент реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на день здійснення державної реєстрації права власності на квартиру) систему органів державної реєстрації прав становили: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав).

Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав.

Адміністратором Державного реєстру прав є державне підприємство, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України, здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав та відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних, що містяться у Державному реєстрі прав.

Відповідно до розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 26.11.2015 № 834-УПІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень) органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України у встановленому законодавством порядку, припинили надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 01.05.2016.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації.

Відповідно до повноважень, визначених в Положенні про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року за № 1707/5, міжрегіональні управління Міністерства юстиції України не здійснюють реєстрацію прав власності на об`єкти нерухомого майна, в тому числі видачу дублікатів свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

При цьому, з набранням чинності з 01 січня 2016 року нової редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та нового Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не передбачено видачі свідоцтв про право власності, а також їх дублікатів.

Відповідно до Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, за потреби, позивач має змогу отримати інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 5 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, їх обтяження, наявні в Державному реєстрі прав, а також відповідні відомості з його невід`ємної архівної складової частини або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень.

За бажанням особи інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, може додатково містити відомості про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень, а також про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру прав та його невід`ємної архівної складової частини у хронологічному порядку.

Відповідно до пункту 16 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, надання інформації з Державного реєстру прав в електронній формі здійснюється автоматично програмними засобами ведення Реєстру шляхом формування завантаження інформації з Державного реєстру прав залежно від зазначених особою, звернулася за її отриманням, параметрів пошуку для її подальшого використання, у то числі друку.

Інформація з Державного реєстру прав в електронній формі надається після справляння адміністративного збору з використанням засобів Порталу Дія чи інформаційних систем за допомогою інтегрованих платіжних систем або в інший спосіб, визначений договором про надання сервісної послуги.

Відповідно до пункту 10 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, для отримання інформації з Державного реєстру прав у паперовій формі особа, яка бажає отримати таку інформацію, звертається до будь-якого надавача інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, надавач інформації з Державного реєстру прав - державний реєстратор прав на нерухоме майно, адміністратор центру надання адміністративних послуг або помічник нотаріуса.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

При цьому, позивачем клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача в межах розгляду даної цивільної справи не заявлялось.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Встановлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред`явлений даний позов.

При зверненні з позовом до суду саме на позивача покладається право та обов`язок визначати коло відповідачів та визначати предмет та підстави позову.

Позов, для того, щоб бути задоволеним, має бути пред`явлений до належного відповідача.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків відповідного надавача інформації з Державного реєстру прав - державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор), адміністратора центру надання адміністративних послуг або помічника нотаріуса, на яких згідно Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно покладений обов`язок надання такої інформації на звернення особи.

Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту, належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на його правомірність.

У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи даний спір, слід з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку правові підстави для задоволення вимог відсутні.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Задоволення позову до неналежного відповідача, являється неефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення ймовірно порушеного права позивача, так як відповідач, в силу відсутності у нього обов`язків перед позивачем, юридично позбавлений можливості вчиняти будь-які дії щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що звернення з позовом до неналежного відповідача, є самостійною підставою для відмови в позові, а тому не вправі вдаватись до оцінки доказів у справі, доведеності та підставності позовних вимог в зазначеній справі, оскільки в ній бере участь в якості відповідача особа, яка є неналежним відповідачем.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.15, 16, 316, 328, 392 Цивільного Кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.2, 4, 12, 13, 48, 51, 76, 81, 83, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про визнання права власності на квартиру у зв`язку з втратою правовстановлюючого документа, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 25 листопада 2024 року.

С у д д я: І.В.Коваленко