Рішення

від 18.11.2024 по справі 381/273/24

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/460/24

381/273/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року Фастівський міськрайонний суд Київської області

в складі

головуючого судді: Осаулової Н.А.,

за участю секретаря: Слюсар Я.В.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_4 (далі - позивач) через представника - адвоката Мисана Василя Миколайовича звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), у якому просив суд стягнути з останнього на свою користь грошові кошти в розмірі 3 512 814,67 грн., з яких: 1 637 351,43 грн. - основний борг, 1 539 828,34 грн. - інфляційні втрати та 335 635,00 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 в період з 04.06.2009 року по 29.02.2012 року виконував повноваження керівника ТОВ «ПАК Трейдінг». Також, при дослідження руху коштів по рахунках вказаного товариства - банкрута стало відомо, що ОСОБА_2 було надано поворотну фінансову допомогу від ТОВ «ПАК Трейдінг» на загальну суму 1 672 500,00 грн. Ліквідатором товариства було подано до суду позовну заяву про стягнення частини коштів у сумі 200 000,00 грн. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області у справі №381/2001/17 від 01.08.2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ПАК Трейдінг» заборгованість у сумі 200 000,00 грн. Відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 14.03.2019 року ТОВ «ПАК Трейдінг» (первісний кредитор) передало ОСОБА_4 (новий кредитор) належне право вимоги до ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 1 675 500,00 грн. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23.07.2020 року замінено стягувача при виконання рішення суду від 01.08.2017 року на позивача. Постановою головного державного виконавця Костецького М.М. від 09.09.2020 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа у справі №381/2001/17. У 2023 році ОСОБА_2 звернувся із заявою про перегляд заочного рішення. Після скасування заочного рішення від 01.08.2017 року, справу було призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження. Надалі, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2023 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 залишено без задоволення. Після ухвалення даного рішення позивач дізнався про безпідставність отриманих коштів. На думку позивача, відповідач зобов`язаний повернути йому як правонаступнику ТОВ «ПАК Трейдінг» на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно набуті кошти. У період з 28.12.2020 року по 20.03.2023 року ОСОБА_2 повернув позику частинами на загальну суму 35 148,57 грн. Станом на 09.01.2024 року заборгованість складає 1 637 351,43 грн. (1 675 500,00 грн. - 35 148,57 грн.). 18.12.2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплачу боргу на підставі ст. 1212 ЦК України, проте, заборгованість погашена не була.

На загальну суму заборгованості, з урахуванням сплачених коштів, на підставі ст. 625 ЦК України, за період з 12.03.2017 року по 09.01.2024 року нараховано 1 539 828,34 грн. інфляційних втрат та 335 635,00 грн. - 3% річних. Тому, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог сторона відповідача зазначала, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем 1 672 500,00 грн., як і не доведено наявність у ОСОБА_4 права вимоги до ОСОБА_2 , так як було відступлено право вимоги за договором про поворотну фінансову допомогу, а такий договір, як встановлено судовим рішенням у справі №381/2001/17, не укладався. При цьому, позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки кошти відповідач, за твердження позивача, отримав ще у 2014 році, а даний позив було подано у 2024 році. Тому, на думку відповідача, наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач та його представник у судовому засіданні просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні (ч. 1 ст. 211 ЦК України).

Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Осаулової Н.А. від 26.01.2024 року відкрито провадження у справі, постановлено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 01.04.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 08.05.2024 року визнано явку відповідача у судове засідання обов`язковою.

Ухвалою суду від 03.06.2024 року витребувано докази у АТ «Сенс Банк», які надійшли на адресу суду 02.07.2024 року.

Ухвалою суду від 16.10.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та відповідача, суд приходить до наступних висновків.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що постановою Господарського суду Київської області від 23.11.2016 року у справі №911/401/16 Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАК Трейдінг» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ліквідатором ТОВ «ПАК Трейдінг» призначено арбітражного керуючого Звєздічева Максима Олександровича.

В ході виконання повноважень покладених на ліквідатора, стало відомо, що ОСОБА_2 в період з 04.06.2009 року по 29.02.2012 року виконував повноваження керівника ТОВ «ПАК Трейдінг».

Також, при дослідження руху коштів по рахунках банкрута стало відомо, що ОСОБА_2 було надано поворотну фінансову допомогу від ТОВ «ПАК Трейдінг» на загальну суму 1 672 500 грн.

Як вбачається з виписок по особовому рахунку № НОМЕР_1 в графі «призначення платежів» в кожному платіжному дорученні вказано "Поворотна фін. допомога згідно дог. №1/01/10 від 04.01.2010 без ПДВ».

Вказані обставини встановлені рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2023 року у справі №381/2001/17, яким позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів залишено без задоволення (т. 1 а.с. 42-44).

Також у ході розгляду справи №381/2001/17 встановлено, що відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 18.03.2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАК Трейдінг» (первісний кредитор) передало ОСОБА_4 (новий кредитор) належне право вимоги до ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 1675500,00 грн.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення коштів суд у справі №381/2001/17 дійшов висновку, що такий документ - Договір №1/01/10 від 04.01.2010, який вказаний в призначені платежу в кожному платіжному дорученні у формі єдиного письмового документу сторонами не укладався, а сам по собі факт перерахунку коштів на рахунок, не є позикою в розумінні ст. 1047 ЦК України, а тому не передбачає обов`язку їх повернення.

При цьому, рішення у справі №381/2001/17 від 01.11.2023 року було ухвалене після скасування заочного рішення від 01.08.2017 року.

Тому, посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п.14.1.257 Податкового Кодексу України, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Проте, як зазначалось вище, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2023 року у справі №381/2001/17, встановлено факт перерахування відповідачу коштів, але не встановлено, що їх було надано на підставі договору позики, що не передбачає обов`язку їх повернення.

Дане рішення у апеляційному порядку по суті переглянуто не було. Як вбачається із даних Єдиного реєстру судових рішень, ухвалою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у відкритті апеляційного провадження в справі за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Данілова Максима Васильовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Ковалевської Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, - відмовлено.

У матеріалах справи міститься копія апеляційної скарги на рішення суду від 01 листопада 2023 року, де сторона відповідача просить змінити рішення шляхом виключення з мотивувальної частини даних про те, що представник відповідача не заперечував факту надходження грошових коштів на рахунок, отримання ОСОБА_2 цих коштів та їх використання (т. 1 а.с. 228-229).

При цьому, повне заперечення сторони відповідача у ході розгляду даної справи стосовно отримання коштів, а також наявність у ОСОБА_4 права вимоги до ОСОБА_2 не можуть слугувати як обставини для відмови у задоволенні даного позовну із цих підстав, так як вказані факти уже було встановлено у ході розгляду справи №381/2001/17, рішення у якій станом на даний час набрало законної сили.

Із вимогою про повернення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 18.12.2023 року шляхом направлення вимоги засобами поштового зв`язку, яку останній отримав 27.12.2023 року.

При цьому, як вказував ОСОБА_4 , відповідач частково повернув кошти на суму 35 148,57 грн., що не спростовано стороною відповідача у ході розгляду справи.

Тобто, сума неповернутих коштів складає 1 640 351,43 грн., а позивачем ставиться питання стягнення 1 637 351,43 грн.

Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, положення статті 1212 ЦК України, відповідно до якого особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, застосовується також і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 висловила позицію, що, згідно з п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Оскільки під час розгляду справи №381/2001/17 було встановлено, що договір позики не укладався, але кошти були перераховані, вимоги ОСОБА_4 , який заявляє про повернення коштів на підставі ст.1212 ЦК України узгоджуються з вказаною нормою закону.

Щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивач 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, викладала висновки щодо питання застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення позадоговірного зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 цього Кодексу.

Так, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 536 та частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України зазначила, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Погодившись із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

У постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відступлення, зокрема, від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, що частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 цього Кодексу в разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

У іншій постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження № 3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань та зазначила, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-14859св20) від 05 квітня 2021 року.

Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, та, з урахуванням цього, наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Разом з тим, сторона відповідача у ході розгляду справи, окрім безпідставності позовних вимоги, посилалась ще й на пропуск позивачем строків позовної давності, про що суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

При цьому, згідно ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Як було встановлено у ході розгляду справи, ще 23.02.2017 року було направлено відповідачу поштовим зв`язком вимогу за вихідним №401/16/58 про повернення 1 672 500 гривень в семиденний строк.

Тобто, щонайменше з 23.02.2017 року було відомо про порушення порядку повернення коштів ОСОБА_2 , а строки позовної давності, з урахуванням змісту вимоги від 23.02.2017 року, сплили у березні 2020 року.

Позов про стягнення частини коштів у розмірі 200 000,00 грн. на підставі ст. 1046 ЦК України, у задоволенні якого відмовлено, було подано у червні 2017 року (справа №381/2001/17).

Крім того, ОСОБА_4 у квітні 2021 року також подавав позовну заяву про стягнення іншої частини отриманих коштів, інфляційних втрат на 3% річних, який ухвалою суду від 07 квітня 2023 року залишено без розгляду, про що містяться дані у Єдиному реєстрі судових рішень (справа №381/1280/21).

Даний позов, з посиланням на приписи ст. 1212 ЦК України ОСОБА_4 подав у січні 2024 року.

Посилань на об`єктивні обставини, які б перешкоджали поданню даного позову в межах позовної давності, у заяві про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не надано, оскільки, як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 року у справ № 910/11614/18, обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, обрання способу захисту порушеного права є суб`єктивним правом кожної особи, на яку покладається тягар відповідальності за неправильно обраний спосіб захисту і за всі наслідки пов`язані з цим (аналогічну правову позицію викладено в пункті 28 постанови Верховного Суду від 21.05.2019 у справі 904/5511/16), а тому обрання особою в іншій справі неналежного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є поважною причиною пропущення позовної давності у розумінні частини 5 ст. 267 ЦК України.

Варто також зазначити, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).

За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо строків позовної давності не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, враховуючи вказане, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском строків позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач, якому відмовлено у задоволенні позову, звільнений від сплати судового збору у відповідності до закону, судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 256, 257, 262, 624, 266, 267, 509, 625, 626, 638, 1046, 1212 ЦК України, п.14.1.257 Податкового Кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 137, 141, 211, 223, 263, 265, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя Н.А. Осаулова

Повний текст рішення суду виготовлено 29.11.2024 року.