Ухвала

від 02.12.2024 по справі 600/4232/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

02 грудня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/4232/24-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернівецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Чернівецький апеляційний суд в асигнуваннях на проведення видатків з виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в сумі 2270,00 грн, з 01 січня 2022 року 2481,00 грн, з 01 січня 2023 року 2684,00 грн, з 01 січня 2024 року 3028,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Чернівецького апеляційного суду коштів для проведення виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року у сумі 2270,00 грн; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року у сумі 2481,00 грн; з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року у сумі 2684,00 грн; з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року у сумі 3028,00 грн;

- визнати протиправним дії Чернівецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;

- зобов`язати Чернівецький апеляційний суд здійснити перерахунок та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року становить 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року 2684,00 грн, на 01 січня 2024 року 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утримання передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Ухвалою суду від 23 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідачі Чернівецький апеляційний суд та Державна судова адміністрація України подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких, серед іншого, містяться посилання на пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Так, в обґрунтування таких тверджень відповідачі посилались на те, що до 19 липня 2022 року чинна на той час редакція статті 233 Кодексу законів про працю України передбачала звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Разом з цим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, змінено строк звернення до суду, який наразі становить три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно, позивач, звертаючись до суду з цим позовом за захистом своїх прав про стягнення належних їй сум суддівської винагороди за період з 2021 року по 2024 рік, лише у вересні 2024 року, не навела жодних обґрунтувань чи відомостей, які перешкоджали їй звернутися до суду з цим позовом у межах встановленого законом строку.

У зв`язку з цим суд зазначає таке.

Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.

Як свідчать обставини даної справи, спір у ній виник у зв`язку з виплатою судді Чернівецького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та допомоги на оздоровлення за 2021-2024 роки у меншому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством. Крім цього позивач просить суд визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Чернівецький апеляційний суд в асигнуваннях на проведення видатків з виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в сумі 2270,00 грн, з 01 січня 2022 року 2481,00 грн, з 01 січня 2023 року 2684,00 грн, з 01 січня 2024 року 3028,00 грн.

Відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди, яка охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.

Спір про суддівську винагороду набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що Кодекс адміністративного судочинства України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 Кодексу законів про працю України, яка містить спеціальні для даних спірних правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року Кодексу законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, шляхом внесенням до статті 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.

Однак, п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року.

Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами КМУ від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423. Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.

Аналіз статті 233 Кодексу законів про працю України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 Кодексу законів про працю України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 Кодексу законів про працю України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 Кодексу законів про працю України, був «прив`язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Такого ж підходу дотримався Верховний Суд в постанові від 12.09.2024 у справі №200/5637/23 з аналогічних правовідносин.

Відповідно, починаючи з 19 липня 2022 року для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоплачених сум заробітної плати передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ. Поряд з цим такий тримісячний строк для звернення з таким позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте, на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право у межах строку звернутися до суду з позовом щодо невиплати йому суддівської винагороди у належному розмірі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року по справі №990/139/23 сформулювала висновок, що у зв`язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини, які виникли до 19 липня 2022 року, у даному випадку з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року, не обмежуються будь-яким строком на звернення до суду.

Поряд з цим до спірних правовідносини, що виникли з 19 липня 2022 року по 31 серпня 2024 року, підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.

Аналогічної позиції щодо визначення строків звернення до суду з позовом про стягнення суддівської винагороди за період з 19 липня 2022 року дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справі №600/8181/23-а (постанова від 02 жовтня 2024 року).

Натомість ОСОБА_1 з позовом у даній справі звернулась до суду лише 19 вересня 2024 року (згідно відбитку штампу канцелярії суду), тобто через 1 рік і 2 місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України, і що в свою чергу свідчить про недотримання встановленого тримісячного строку на звернення до суду в частині, що стосується спірних правовідносин, що виникли з 19 липня 2022 року по 31 серпня 2024 року.

При цьому позивачем не було подано до суду заяву (клопотання) про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

До цього суд зауважує, що у постанові від 10 листопада 2022 року у справі №990/115/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбаченими КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Також суд звертає увагу і на те, що у постанові від 14 червня 2018 року (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (Заява №24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі Ашінгдан проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, №93). Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому наведені законодавчі приписи передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску.

Крім цього, частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно із частиною тринадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Отже, одним із обов`язків позивача при поданні позовної заяви, яку подано з пропуском строку звернення до адміністративного суду, є надання заяви про поновлення цього строку та доказів поважності причин його пропуску. Наслідком же невиконання такої вимоги, встановленої судом після відкриття провадження у справі, є прийняття судом ухвали про залишення позову без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення останньому ухвали.

Враховуючи, що після відкриття провадження у цій справі та прийняття до розгляду позовної заяви ОСОБА_1 судом встановлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, з метою надання можливості подати заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин пропуску, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 171, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дій залишити без руху.

2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви в указаній вище частині протягом п`яти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску. Роз`яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява у відповідній частині буде залишена без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя О.П. Лелюк