Постанова

від 27.11.2024 по справі 752/13851/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 752/13851/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/15029/2024

Головуючий у суді першої інстанції Ж. І. Кордюкова

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

27 листопада 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Автобот»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 липня 2024 року та ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2024 року, постановлені у складі судді Кордюкової Ж. І., в приміщенні Голосіївського районного суду м.Києва,

у с т а н о в и в :

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Логістична компанія «Автобот» про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1 659 066,20 грн та моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, мотивованим тим, що придбаний позивачем у відповідача транспортний засіб - спеціалізований вантажний сідловий тягач ScaniaR420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, використовуватися за призначенням для здійснення міжнародних перевезень не може у зв`язку із його технічними недоліками (невідповідність екологічному рівню Євро 5), які навмисно було приховано Товариством.

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подано до суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/гаманцях, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову; шляхом накладення арешту на рухоме майно (автомобілі, причепи та напівричепи) відповідача, які перебувають у його власності шляхом заборони відчуження, передачі в оренду, фінансовий, оперативний лізинг тощо.

В обгрунтування застосування заходу забезпечення позову зазначено, що предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 1 659 066, 20 грн для проведення капітального ремонту транспортного засобу - спеціалізований вантажний сідловий тягач ScaniaR420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, з метою відновлення екологічного рівня EURO5 та моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн. Позивач вважає, що існують ризики стикнутися з неможливістю виконання судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, оскільки сума заявлених позовних вимог перевищує річний дохід відповідача, які він декларує і офіційно отримує, тому невжиття заходу забезпечення позову у разі задоволення позовних вимог ускладнить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача. Позивач звертається з пропозицією про зустрічне забезпечення у вигляді накладення заборони на відчудження транспортного засобу - ScaniaR420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску, який є предметом цього спору.

Також одночасно з позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення доказів, обґрунтовану тим, що оригінали документів, які були підставами для державної реєстрації транспортного засобу транспортного засобу - ScaniaR420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску мають доказове значення у цій справі. Під час реєстрацїї/перереєстрації транспортних засобів заявники дають перелік документів, що регламентований постановою КМУ від 07.09.1998 №1388. Даними доказами підтверджується дійсність екологічного рівня за документами, а саме EURO 5, історія транспортних засобів та надані на отримання адміністративних послуг документи (акти, накази, довіреності, результати експертних оглядів тощо). Термін зберігання даних доказів (3 роки) спливає в липні 2024 року та липні 2025 року відповідно до положень ст. 203 Галузевого Переліку Наказу МВС від 10.01.2014 № 5ДСК, тому витребування цих документів є запорукою справедливого та чесного розгляду даної справи на підставі належних та допустимих доказів. Власними запитами витребувати усі документи позивач не має можливості у зв`язку з обмеженими термінами їх зберігання. Позивач просив суд витребувати у ТСЦ МВС №8046 РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві (03131, м. Київ Столичне шосе, 104), оригінали документів за наступними адміністративними операціями: - від 13.07.2021 між TOB «ВТО УКРТРАНС» та ТОВ «СКАНІЯ УКРАЇНА» (код операції 315, купівля-продаж транспортного засобу); - від 14.07.2021 між ТОВ «СКАНІЯ УКРАЇНА» та ТОВ «Логістична компанія «Автобот» (код операції 315, купівля-продаж транспортного засобу); - 05.07.2022 року між ТОВ «Логістична компанія «Автобот» та ОСОБА_1 (код операції 315, купівля-продаж транспортного засобу).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Логістична компанія «Автобот» про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без руху, надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 липня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів залишено без задоволення.

Не погоджуючись з ухвалами суду від 08.07.2024 та від 12.07.2024 ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати ухвалу суду про відмову у забезпеченні позову та ухвалу суду про відмову у забезпеченні доказів, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постановлених судом ухвал, порушення норм процесуального права, невстановлення судом обставин, що мають значення для вирішення питання про забезпечення позову та забезпечення доказів.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у забезпеченні позову зазначено, що судом не було наведено чому той чи інший довід відхилений, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і заявленими позовними вимогами та чому вони відхилені. Також судом першої інстанції жодним чином не оцінений доказ отримання відповідачем сум відшкодування ПДВ з Державного бюджету, яке у рази перевищує офіційний прибуток. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що не повинен доводити співмірність і доцільність тих чи інших заходів забезпечення позову, та звертає увагу суду на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у забезпеченні доказів зазначено, що суд формально розглядув заяву та не врахував загально відомі норми матеріального права, не врахував необхідність вивчення оригіналів документів по операціям з даним ТЗ з метою законного та справедливого розгляду справи, а відтак і ухвалення відповілного справедливого правосудного рішення. Вказав, що суд міг зробити виклик володільця документів до суду, або зробити запит до МВС України і отримати необхідну інформацію.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача на ухвалу про відмову у забезпеченні позову ТОВ «Логістична компанія «Автобот» заперечило проти її задоволення, ухвалу суду від 08.07.2024 просить залишити без змін як законну та обгрунтовану. Вважає, що заявником не надано доказів на підтвердження вчинення Товариством дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позову до суду, а самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обгрунтувань, не є достаньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову

Відзив на апеляційну скаргу позивача на ухвалу суду про відмову у забезпеченні доказів ТОВ «Логістична компанія «Автобот»» не подало.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримав подані апеляційні скарги, просить задовольнити їх з викладених доводів.

Представник відповідача ТОВ «Логістична компанія «Автобот»» - адвокат Заянчуковський С. О. у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційних скарг, ухвали суду від 08.07.2024 та від 12.07.2024 просить залишити без змін як законні та обгрунтовані.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість постановлених судом першої інстанції ухвал, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Так, вирішуючи питання про забезпечення позову, враховуючи предмет позовних вимог, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і заявленими позовними вимогами, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх застосування. Зокрема суд вважав, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач не мають зв`язку із заявленими позовними вимогами, не відповідають змісту прав чи законних інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з огляду на таке.

Так, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 641/6173/21 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

З огляду на вказане вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з`ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем заявлено недостатньо обґрунтоване припущення того, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову. Зокрема заявником не надано доказів, які б підтверджували обставини щодо намірів відповідача здійснити відчуження належного Товариству майна на користь третіх осіб або вчинити відносно нього будь-які інші дії.

Посилання позивача на необхідність накладення арешту на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/гаманцях, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, із зазначенням того, що річний дохід ТОВ «Логістична компанія «Автобот» менше за розмір заявлених позивачем до Товариства майнових вимог, не може слугувати підставою для необхідності застосування заходів забезпечення позову у даній справі, оскільки повністю суперечить наведеним вище норма закону та правовій позиції Верховного Суду, застосування якої є обов`язковим.

Накладення арешту на грошові кошти Товариства, які знаходяться на його банківських рахунках може спричинити Товариству перешкоди у здійсненні ним своєї господарської діяльності.

Посилання в апеляційній скарзі на наявність потенційного ризику невиконання ТОВ «Логістична компанія «Автобот» судового рішення у разі задоволення позову є лише припущенням, яке не обгрунтовано належно позивачем, а тому не підтверджує ризику ймовірності утруднення виконання судового рішення, у разі його ухвалення на користь позивача.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що підставою для застосування заходів забезпечення позову може бути встановлення об`єктивної можливості вчинення відповідачем дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду.

У цивільному судочинстві відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач вважав, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення у випадку ухвалення на його користь, проте не довів належнимичи чи допустимими доказами, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання ТОВ «Логістична компанія «Автобот» можливого рішення суду про задоволення позову.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідачем вживаються будь-які заходи щодо відчуження належного йому майна, а саме лише посилання в заяві на наявність у відповідача зазначеного наміру, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на це майно.

Проаналізувавши зміст ухвали суду першої інстанції, з точки зору застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що судом постановлено оскаржувану ухвалу відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер при вирішенні питання щодо застосування заходів забезпечення позову у кожній справі окремо.

Відтак доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що стосуєються вирішення питання про забезпечення позову.

Щодо доводів апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у забезпеченні доказів суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції посилався на те, що заява не містить доказів, які дають реальну підставу вважати, що докази, які заявник наразі просить суд витребувати, можуть бути втрачені або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. При цьому суд зазначив, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з клопотання про витребування доказів, надавши докази неможливості отримати їх самостійно, що передбачено ч. 1 ст. 84 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 116 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Отже, забезпечення доказів - це вжиття судом заходів, направлених на закріплення і збереження доказів. Підставою забезпечення доказів є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.

Відповідно до ч. 1ст. 117 ЦПК Україниу заяві про забезпечення доказів обов`язково зазначається: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази.

Аналізуючи наведені положення ЦПК України, насамперед необхідно зауважити, що процесуальний механізм забезпечення доказів призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх імовірній втраті у майбутньому.

Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18 та у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/385/19.

Цивільним процесуальним законодавством передбачено механізм витребування доказів як способу забезпечення доказів (ст. 116 ЦПК України) та витребування доказів (ст. 84 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів, в якій просив забезпечити докази: оригінали документів за наступними адміністративними операціями від 13.07.2021 між TOB «ВТО УКРТРАНС» та ТОВ «СКАНІЯ УКРАЇНА» (код операції 315, купівля-продаж транспортного засобу); від 14.07.2021 між ТОВ «СКАНІЯ УКРАЇНА» та ТОВ «ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ «АВТОБОТ» (код операції 315, купівля-продаж транспортного засобу);від 05.07.2022 року між ТОВ «ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ «АВТОБОТ» та ОСОБА_1 (код операції 315, купівля-продаж транспортного засобу).

Разом з тим, механізм сприяння сторонам, у яких виникають складнощі в отриманні доказів, і які вони не можуть одержати самостійно, передбачено ст. 84 ЦПК України.

Незважаючи на те, що вЦПК Українивідмежовано ці поняття та закріплено різними статтями, позивач помилково ототожнив витребування доказів, як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів, як сприяння суду сторонам в поданні відповідного доказу, який неможливо отримати самостійно.

Згідно з ч. 1ст. 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Однак, у поданій заяві про забезпечення доказів не зазначено, яким чином витребування доказів стане неможливим або утрудненим в майбутньому, не вказано, яким чином письмові докази, які можуть бути надані, будуть втрачені або збирання подання таких доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Жодних доказів на підтвердження даних обставин позивач не надав.

При цьому, наказ МВС від 10.01.2014 № 5ДСК, на який посилається позивач і яким нібито встановлено строки зберігання реєстраційних документів, які оформляються при реєстрації/перереєстрації транспортних засобів, є документом для службового користування, він відсутній у вільному доступі в базі нормативно-правових актів, що позбавило суд першої інстанції можливості перевірити доводи заявника. Іншого належногообґрунтування необхідності забезпечення доказів заява не містить.

Суд вірно вказав, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутись до суду з клопотання про витребування доказів, надавши докази неможливості отримати їх самостійно, що передбачено ч. 1 ст. 84 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють вирішення питання щодо забезпечення доказів, чи порушено норми процесуального права, а тому підстав для скасування ухвали не вбачається.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості заяви про забезпечення доказів, оскільки позивачем не наведено обставин та фактів, підтверджених належними доказами, які свідчать про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову та про відмову у забезпеченні доказів постановлені з додержанням вимог закону і не можуть бути скасовані з підстав, наведених в апеляційних скаргах, а тому залишає їх без змін, а апеляційні скарги позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 липня 2024 року та ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повна постанова складена 02 грудня 2024 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна