Ухвала

від 02.12.2024 по справі 320/2642/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 грудня 2024 року

м. Київ

справа №320/2642/23

адміністративне провадження № К/990/37961/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі № 320/2642/23 за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури, про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на публічній службі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

УСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі - кадрова комісія, Комісія, Відповідач-1), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2), Київської міської прокуратури (далі - Відповідач-3) про:

- визнання протиправним і скасування рішення Шістнадцятої кадрової комісії офісу Генерального прокурора від 18.11.2022 № 2 про неуспішне проходження ним атестації;

- визнання протиправним та скасування наказу керівника Київської міської прокуратури від 14.12.2022 № 2113к про звільнення його, - ОСОБА_1 , з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»;

- поновлення його на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва з 15.12.2022;

- стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 15.12.2022 по день винесення рішення по справі.

Рішенням від 27.03.2024 Київського окружного адміністративного суду у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Постановою від 03.09.2024 Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 скасовано та ухвалено нове судове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Шістнадцятої кадрової комісії офісу Генерального прокурора від 18.11.2022 № 2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Київської міської прокуратури від 14.12.2022 № 2113к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Поновлено ОСОБА_1 в Прокуратурі міста Києва прокурором відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури місті Києва з 15.12.2022. Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.12.2022 до 03.09.2024 в розмірі 149 579 грн 86 коп.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Офіс Генерального прокурора подав до Верховного Суду касаційну скаргу на підставі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм пунктів 9, 12, 17 розділу II Закону № 113-ІХ та положень Порядку № 221 (пункту 8 розділу І, пунктів 15, 16 розділу IV Порядку № 221), а також положень пункту 12 Порядку № 233 щодо вмотивованості та обґрунтованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації з урахуванням особливостей цієї справи. Також відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права саме в контексті визначення кадровою комісією відповідності прокурора вимогам професійної етики.

Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2024 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без руху з наданням строку у 10 днів для усунення її недоліків шляхом подання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження відповідно до пунктів частини четвертої статті 328 КАС України та обґрунтувань згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також документа про сплату судового збору чи доказів наявності підстав для звільнення від його сплати.

Скаржник обґрунтовував касаційну скаргу посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування певних норм законодавства стосовно атестації прокурорів. Однак Верховний Суд зазначив, що вже висловлював позиції з цих питань у ряді своїх постанов, зокрема, щодо перевірки дискреції кадрових комісій, критерію доброчесності прокурорів та відмінностей між атестацією і дисциплінарним провадженням. Тому доводи скаржника про відсутність висновків Верховного Суду необґрунтовані.

На виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху від Офісу Генерального прокурора 08.11.2024 до Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі № 320/2642/23.

Уточнена касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України через необхідність надання Верховним Судом висновку до норм матеріального права з урахуванням індивідуальних особливостей обставин встановлених судами у цій справі щодо оцінки кадровою комісією поведінки, яка дискредитує позивача як представника прокуратури та із значним ступенем вірогідності призвели до завдання істотної шкоди авторитету прокуратури як такої.

Касаційна скарга за змістом ідентична минулій редакції за виключенням розширеного переліку норм для обґрунтування неправильного застосування норм права, а саме підпункту 2 пункту 13, пунктів 15, 17 розділу II Закону № 113-ІХ та пунктів 6, 8 розділу І, підпункту 3 пункту 9, пунктів 11 - 16 розділу IV Порядку № 221, а також положення пункту 12 Порядку № 233 у взаємозв`язку зі статтями 3, 19, 36 Закону № 1697-VII, статтями 6, 7, 11, 16, 18 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, пункту 51 Висновку Консультативної ради європейських прокурорів № 13 (2018), пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, пункту 39 Бордоської декларації, пунктів «a», «b», «c», «d» Стандартів професійної відповідальності та викладом основних обов`язків та прав прокурорів щодо вмотивованості та обґрунтованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації з урахуванням особливостей цієї справи.

За частиною першою статті 334 КАС України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Під час перевірки уточненої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

З 08.02.2020 набрали чинності норми Закону України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», якими внесено зміни щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду, викладені у розділі 3 Глави 2 «Касаційне оскарження».

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування п. п. 9, 12, 17 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX та пункту 8 розділу І, пунктів 15, 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, а також положень пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом №233 Генерального прокурора від 17.10.2019.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

При цьому, Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо перевірки дискреції кадрової комісії під час проведення співбесіди на третьому етапі атестації прокурорів, процедура проведення якого визначена пунктом 9 розділу IV Порядку №221, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 640/1083/20, від 22.09.2022 у справі № 200/7541/20-а, від 29.09.2022 у справі № 260/3026/20, від 20.10.2022 у справах № 140/17496/20 та 640/18156/20, від 06.10.2022 у справі № 640/777/20, від 24.10.2022 у справі № 640/1358/20, від 03.11.2022 у справі № 640/1088/20, від 08.11.2022 у справі № 640/1559/20, від 10.11.2022 у справі № 280/7188/20.

Також, Верховний Суд у цій категорії спорів неодноразово наголошував, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому. Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб`єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних (постанови Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №600/1450/20-а, від 21.12.2022 у справі № 640/33526/20, від 08.06.2023 у справі № 420/23643/21).

Також, у постановах від 19.10.2023 у справі № 640/398/20, від 20.04.2023 у справі № 640/19764/20 Верховний Суд викладав висновки щодо застосування пунктів 7, 9, 10, 11, 19 розділу II Закону № 113-IX та пункту 2 розділу І Порядку № 221.

Крім того, у постановах від 04.08.2022 у справі № 160/12019/20, від 03.11.2022 у справі № 280/9730/20, від 15.11.2022 у справі № 140/3147/21, від 29.11.2022 у справі № 640/33311/20, Верховний Суд зауважував, що атестація за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії атестації відповідна Комісія не встановлює і не кваліфікує наявності в діях прокурора ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов`язковою складовою процедури атестації. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки прокурора в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) прокурора, на підставі яких формується висновок про його здатність бути прокурором. Урахування відомостей про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є лише композиційним елементом характеристики особи прокурора. Ці відомості можуть містити інформацію, яка свідчитиме про те, чи може обіймати посаду прокурора особа, котра вчиняла дії, які за визначенням є неприйнятними і несумісними зі статусом прокурора.

При цьому, колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку з обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

В ухвалі Верховного Суду від 28.10.2024 про залишення касаційної скарги без руху скаржнику роз?яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, скаржник не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 28.10.2024 про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.

Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Суд роз`яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

З огляду на те, що суддя Загороднюк А.Г. перебував на лікарняному, питання про відкриття провадження у справі вирішується у перший робочий день судді.

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі № 320/2642/23 за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури, про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на публічній службі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк