Ухвала

від 02.12.2024 по справі 320/3252/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 грудня 2024 року

м. Київ

справа №320/3252/24

адміністративне провадження № К/990/43104/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

перевірив касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АК-ТРАНС» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «АК-ТРАНС» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,

УСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Приватне акціонерне товариство «АК-ТРАНС» (далі - позивач, ПрАТ «АК-ТРАНС») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Шевченківський ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ)), в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Полінкевича О.В. про стягнення виконавчого збору від 25.10.2022 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Полінкевича О.В. про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 14.12.2023 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_3 від 25.10.2022;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Полінкевича О.В. про стягнення виконавчого збору від 29.05.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Полінкевича О.В. про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 від 14.12.2023 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_2 від 29.05.2023.

Рішенням від 24.05.2024 Київського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою від 07.10.2024 Шостого апеляційного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову ПрАТ «АК-ТРАНС» відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПрАТ «АК-ТРАНС» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Скаржник зазначає підставою для касаційного оскарження пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, що оскаржувані судові рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняті за неповного з?ясування судами обставин, що мають істотне значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що слід відступити від правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 160/4481/20 на яку посилаються суди попередніх інстанцій.

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що з матеріалів виконавчих проваджень встановлено, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2023 у справі № 910/21995/21 задоволено заяву Приватного акціонерного товариства «АК-ТРАНС» у справі № 910/21995/21 частково, відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 до 01.12.2023. Виконання рішення відстрочено за ухвалою суду вже після відкриття виконавчих проваджень та прийняття постанов про стягнення з боржника виконавчого збору, тобто після початку примусового виконання виконавчих документів.

Спірні правовідносини у цій справі врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII).

Суд вже досліджував питання початку виконання рішення суду за Законом № 1404-VIII, який не містить порядку надання строку для добровільного виконання рішення суду боржнику, як це було передбачено Законом № 606-XIV.

Усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до частини четвертої статті 27 Закону №1403-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 28.04.2020 у справі № 520/9144/18, від 27.07.2023 у справі № 500/3394/22.

Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтра під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права; 2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку); 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).

Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Тобто, у разі посилання на цей пункт, скаржник має чітко вказати норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку саме у подібних правовідносинах.

Водночас скаржником зазначених вимог не дотримано, зокрема, чітко не конкретизовано висновок Верховного Суду щодо застосування яког Верховний Суд має відступити.

Мотиви скаржника зводяться в цілому до незгоди із застосованими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, натомість обґрунтованих доводів наявності підстав для відступлення від цих висновків, викладених у наведеній вище постанові скаржник не наводить.

Лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду та необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

За таких підстав, Суд дійшов висновку, що скаржник не навів належних обґрунтувань необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця.

За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Скаржник зазначає, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки потребує врегулювання проблема правомірності (чинності) постанов приватних виконавців про стягнення з боржника основної винагороди як виконавчого документа після закінчення виконавчого провадження за умови, що стягнення суми заборгованості за рішенням фактично не відбулося і право на отримання основної винагороди приватним виконавцем не здобуто.

У цьому випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах тощо.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Проте, наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов, скаржник жодним чином не посилається на різноманітність такої практики, не зазначає норму права та правовідносини, які вона врегульовує, що потребують висновку Верховного Суду стосовно питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає передусім у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «АК-ТРАНС» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «АК-ТРАНС» до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов