Ухвала

від 02.12.2024 по справі 420/18215/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 грудня 2024 року

м. Київ

справа №420/18215/23

адміністративне провадження №К/990/43201/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бачинський Максим Васильович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2014 року у справі № 420/18215/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, третя особа - комунальне підприємство «Водоканал» Ренійської міської ради, про визнання протиправним та нечинним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

18.07.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, третя особа - комунальне підприємство «Водоканал» Ренійської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення від 27.02.20223р. №33 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які надаються комунальним підприємством «Водоканал» Ренійської міської ради».

В обґрунтування позову зазначено, що КП «Водоканал» протягом п`яти робочих днів з дня подання відповідних розрахунків до Ренійської міської ради, як органу, уповноваженого встановлювати тарифи, не було проінформовано споживачів про намір здійснити зміну тарифів шляхом розміщення у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери оголошення, в газеті «Ренійський вісник», будь-якій іншій газеті, іншому друкованому виданні або на власному офіційному сайті. Всупереч пунктам 3-11 Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.06.2018 №130 (далі - Порядок № 130), проект рішення виконавчого комітету № 33 від 27.02.2023 року про встановлення тарифів на холодне водопостачання та водовідведення, а також погодження вартості виробництва теплової енергії жодним чином не оприлюднювались на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет та веб-сайті суб`єкта господарювання (за наявності), до відома мешканців м. Рені та споживачів послуг КП «Водоканал» не доводились, можливості фізичним та юридичним особам надати свої пропозиції та зауваження до рішень не представлено.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024, відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бачинський М.В., звернулася через підсистему "Електронний Суд" із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує, що судами попередніх інстанцій не враховано правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.10.2023 року у справі № 420/2986/19.

Водночас, суд касаційної інстанції звертав увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач дотримався вимог Порядку № 130 та повідомив про збільшення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення у належний строк, шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет. Законодавець не пов`язує невчасну публікацію проекту рішення органу місцевого самоврядування, з правильністю та законністю такого рішення в подальшому. Разом з тим, згідно з частини 10 статті 9 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги пункту 3 частини першої (у частині оприлюднення проектів актів), частини четвертої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання». Неоприлюднення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування проекту рішення, як акту індивідуальної дії згідно вимог статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не є підставою для безумовного скасування оскаржуваного рішення.

На відміну від обставин цієї справи, у справі № 420/2986/19 судом касаційної інстанції установлено, що за обставин цієї справи, виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради допущено порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення про коригування тарифів, зокрема Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30.11.2012 № 390 (далі - Порядок № 390).

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеному скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони зумовили різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, оскільки у цій справі суди надавали оцінку щодо дотримання відповідачем Порядку № 130, а у справі № 420/2986/19 - Порядку № 390.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, у зв`язку із запровадженням в Україні правового режиму воєнного стану. Так, а обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність в формуванні судової практики в частині: 1) необхідності оприлюднення проєктів нормативно-правових актів щодо змін до тарифів на житлово-комунальні послуги під час дії воєнного стану; 2) шляхів, механізмів забезпечення доступу органами місцевого самоврядування, до повноважень яких віднесено встановлення цін/тарифів у сферах теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення, доступу споживачів до видів інформації, зазначених у пунктах 1, 2, 6-8, 12, 14 частини першої статті 1 Закону України від 10.12.2015 № 887-VIII "Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення" під час дії правового режиму воєнного стану.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Водночас скаржник не зазначає доводи щодо правильного, на його думку, застосування норми права щодо якої ще не сформульовано Верховним Судом висновку, не вказує, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, така норма має бути застосована.

Суд звертає увагу скаржника, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

Керуючись статтями 248, 330-332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бачинський Максим Васильович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2014 року у справі № 420/18215/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, третя особа комунальне підприємство «Водоканал» Ренійської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення- залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

А.Г. Загороднюк

Судді Верховного Суду