Рішення

від 20.11.2024 по справі 638/9186/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа №638/9186/20

Провадження № 2/638/488/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 , третя особа: Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю понад п`ять років, визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості одержання права на спадкування за законом та визнання права власності в порядку спадкування за законом-

встановив:

Позивач звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 , третя особа: Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора, в якому просить встановити юридичний факт постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача разом із спадкодавцем ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 2008 року по день смерті; визнати позивача спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_6 ; визнати за позивачем право на спадкування після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_4 та визнати за позивачем право власності на частину майна, яке складається з: 1)квартири АДРЕСА_1 ; 2) квартири АДРЕСА_2 ; 3) квартири АДРЕСА_3 ; 4)гаражу, розташованого по АДРЕСА_4 ; 5) автомобіля Hyundai Accent, р.н. НОМЕР_1 , 2009 року випуску.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що дві квартири померлого є власністю ОСОБА_6 , оскільки після смерті своєї матері він подав заяву про прийняття спадщини, проте оформити право на спадщину до кінця не встиг. Тобто він є особою, яка фактично прийняла спадщину, але не оформила її, що вже дає підстави для визнання такого майна його власністю. Так, позивач із померлим ОСОБА_6 проживали в одній із перелічених квартир однією сім?єю з 2008 року, тобто на протязі останніх майже дванадцяти років. 18 лютого 2020 року позивачем до Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори було подано заяву при прийняття спадщини, адже фактично вона є спадкоємем четвертої черги за законом після померлого ОСОБА_6 . При цьому спадкоємцями четвертої черги згідно ст. 1264 ЦК України є особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім?єю не менш як п?ять років до часу відкриття спадщини. З метою отримання можливості реалізації права на спадкування необхідним є встановлення факту проживання її із ОСОБА_6 однією сім?єю не менш як п?ять років до моменту його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Так, я позивач знайома з ОСОБА_6 на протязі 27 років, була знайома ще з його матір?ю. Увесь цей час вони мали дружні відносини, проживали неподалеку один від одного та постійно спілкувались. Починаючи з 2008 року, позивач почала проживати у належній ОСОБА_6 квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_5 . Жили разом із померлим весь цей час до моменту його смерті, мали спільний побут, несли витрати, пов?язані з утриманням житла, разом зустрічали свята, ховали його матір, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , тощо, а також мали спільні права та обов?язки по відношенню один до одного. Спільне проживання із померлим ОСОБА_6 та момент його початку підтверджується показами свідків, клопотання про виклик та допит яких буде надано суду, квитанціями про сплату комунальних послуг, медичною документацією, яка знаходиться у позивача, а також тим, що похованням померлого займалась саме вона у повному обсязі Як вже зазначалось, позивачем була подана заява про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 . Проте, заява про прийняття спадщини подавалась і спадкоємцем першої черги - ОСОБА_4 (законний представник - ОСОБА_5 ),- яка є донькою померлого. Таким чином, позивач позбавлена можливості отримати належну їй частку спадщини.

Так, вважає за необхідне окремо зазначити щодо кожної з обставин, встановлення яких необхідне для зміни черговості спадкування:- здійснення опіки над спадкодавцем - дана вимога безумовно була виконана, адже позивач із спадкодавцем проживали однією сім?єю, тобто вона з ним спілкувалась, турбувалась за нього, надавала поради, підтримку тощо. Крім того, ОСОБА_6 не отримував всього цього у сукупності від будь-кого іншого. Так, з родичів ОСОБА_6 мав лише тітку, яка вже навіть через свій вік не мала можливості ним опікуватись; ані колишня дружина, ані донька з ним навіть не спілкувались: ще у 2007-2008 році вони поїхали жити до АР Крим та й досі там проживають, донька навіть не спілкувалась з батьком у телефонному режимі, а приїхала лише вже на його поховання. Крім того, останні два-три роки

ОСОБА_6 хворів на токсичний хронічний гепатит (цироз печінки), який став наслідком зловживання алкоголем та наркотиків, через що з ним ніхто особливо і не спілкувався.

- матеріальне забезпечення спадкодавця - ОСОБА_6 працював анестезіологом :

1-му пологовому будинку. Точний розмір його заробітної плати позивачу не відомий (а у липні

2019 року він взагалі звільнився з роботи), проте гроші ОСОБА_6 , коли почав зловживати спиртними напоями, завжди дуже швидко витрачав на алкоголь та інші аналогічні засоби, а решту необхідних для життя речей (продукти харчування, сплата комунальних послуг, побутова хімія, медикаменти тощо) забезпечувала позивач. Дохід позивача складав приблизно 5000 грн. на місяць. З урахуванням того, що такої суми не завжди вистачало для того, щоб забезпечити нас усім необхідним, а ОСОБА_6 через погіршення стану здоров?я необхідно було все більше ліків, позивачу навіть іноді доводилось позичати кошти, які потім сама і повертала.

- надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - звичайно ж, у такому стані ОСОБА_6 не міг допомагати позивачу ані по хатнім справам (прибрати, приготувати, попрати тощо), ані по будь-яким іншим справам (сходити до магазину, винести сміття тощо). Позивачу доводилось робити все це самотужки, що також буде підтверджено свідками, а також підтверджується відповідною медичною документацією.

- тривалість часу здійснення цих дій - гепатит у ОСОБА_6 з?явився ще у 2016 році, а значне погіршення стану здоров?я (загострення гепатиту) відбулось у 2018 році, потім - у 2019, що підтверджується відповідними виписками з медичної карти амбулаторного хворого №762 та № 317. Таким чином, померлий перебував у зовсім безпорадному стані майже півтора року, а взагалі потребував догляду, забезпечення та опіки три-чотири роки. - безпорадний стан спадкодавця був обумовлений наявністю у нього кількох захворювань, які у своїй сукупності унеможливлювали будь-яке самостійне його забезпечення усім необхідним. Так, у вказаних виписках також вбачається, що померлий був двічі госпіталізований, а також у проміжках лікувався амбулаторно; стаціонарне лікування йому було необхідно постійно, з певною періодичністю; окрім гепатиту він мав ще кардіосклероз та гіпертонічну хворобу. З урахуванням того, що на додачу до усіх цих хвороб, померлий зловживав алкоголем, то стає очевидним, що його стан дійсно був безпорадним. За таких умов позивач вважає, що зміна черговості на спадкування та надання їй права на спадкування разом із донькою померлого є цілком законним та справедливим.

Позивач не зможе набути право власності поза межами судового порядку, оскільки станом на 05 липня 2020 року вона не матиме права на спадкування взагалі, оскільки не матиме статусу спадкоємця (підтверджується відповіддю №1876/02-14 від 25.06.2020 року, копії якої додаються), не кажучи вже про спадкування разом із донькою померлого, а тому визнання за позивачем права власності на частину майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_6 можливе лише у судовому порядку.

Ухвалою суду від 15.09.2020 року було відкрито загальне позовне провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

19.11.2020 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх письмових доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, які можуть бути прийняті судом на підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Зазначає, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, окрім ознак, які притаманні сім`єї, потрібна ще й умова проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Крім того, наголошувала, що функції позивача лише полягали у догляді та допомозі померлому, про що було обумовлено із його родичами. Зазначає, що всі обставини безпорадності померлого є надуманими. Саму з позивачку як повноцінну співмешканку разом із померлим сусіди не знали та не бачили, подання цього позову до суду носить лише характер наживи та введення суд в оману. На підставі викладеного просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 09.06.2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві та спираюсь на докази, що містяться в матеріалах справи.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, просила суд розглянути справи за її відсутністю.

Суд, заслухавши вступне слово позивача представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст.83 ЦПК Українине було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК Україниособа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК Україникожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи і докази, надані до суду.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст.315 ЦПК Українисуд розглядає справи про встановлення юридичних фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 06.01.2020 року.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, до складу якої входить: 1) квартира АДРЕСА_1 ; 2) квартира АДРЕСА_2 ; 3) квартира АДРЕСА_3 ; 4) гараж, розташована по АДРЕСА_4 ; 5) автомобіль Hyundai Accent, р.н. НОМЕР_1 , 2009 року випуску.

ОСОБА_3 звернулась до нотаріуса Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6 .

Листом від 25.06.2020 року №1876/02-14 зав Шостої ХМДНК ОСОБА_7 повідомлено позивача, що для видачі свідоцтва про право на спадщину необхідно подати нотаріусу документ, який підтверджує факт прийняття спадщини, юридично підтвердити родинний зв`язок зі спадкодавцем та/або факт спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менше ніж п`ять років або заповіт спадкодавця.

Постановою Шостої ХМДНК від 23.07.2020 року №2219/02-31 відмовлено ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальної дії через ненадання документів, які б свідчили про факт спорідненості із спадкодавцем.

Крім того, після смерті ОСОБА_6 була заведена спадкова справа №144/2020 за заявою спадкоємця першої черги донька ОСОБА_4 .

Згідно договору-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_6 , замовником кремації тіла померлого виступала ОСОБА_3 . Крім того, згідно актів до договору-замовлення, ОСОБА_3 сплатила грошові кошти за надані ритуальні послуги.

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 з 03.12.2014 року зареєстрованаза адресою АДРЕСА_6 .

Згідно вимог статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1264 ЦК Україниу четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідне встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім`єю; 2) на час відкриття спадщини має пройти принаймні п`ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім`єю.

Ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК Українипро те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Так, у відповідності до ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 36 цього Кодексушлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, чоловік і жінка, які спільно проживають без шлюбу, можуть складати сім`ю, але статусу подружжя не набувають.

При цьому, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім`єю без наявності інших ознак сім`ї. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

В той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердженняспільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у період з 2008 року по 05.01.2020 року однією сім`єю, наявність у них спільного побуту, взаємні права та обов`язки.

Факт спільного відпочинку, спільна присутність на святкуванні свят, придбання один одному речей, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між останніми склались та мали місце протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року, справа №552/6659/16-ц, провадження № 61-36768св18.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 761/38043/17, провадження № 61-47739 св 18.

Надані позивачем копії фотокарток зі спільного відпочинку та спільної присутності на святкуваннях чи в певних місцях, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, спільного побуту, наявності взаємних прав і обов`язків, не можуть свідчити про те, що між позивачем та померлим склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні сім`ї.

Такі правові висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 листопада 2020 року в справі № 750/12880/19 (провадження № 61-8759св20).

Не спростовуютьзазначених висновківі наданіпозивачем письмовідокументи,зокрема,медичні довідкипро наявністьхвороб у ОСОБА_6 ,а також договір організації иа надання ритуальних послуг, розрахунок та товарні чеки на його виконання.

При цьому наявність документів, пов`язаних зі смертю та захороненням спадкодавця, а також інших особистих документів, наданих позивачем до суду не є доказом проживання з померлим однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, перебування із ним у фактичних шлюбних відносинах чи спільного постійного проживання на час відкриття спадщини.

Доводи позивача ані про надання допомоги ОСОБА_6 під час його хвороби, ані про хворобу останнього свідчать про доброзичливі стосунки вказаних осіб, однак не доводять факту проживання позивача та померлого однією сім`ю у вказаний вище період.

Судом також прийнято до уваги той факт, що на момент нібито подружніх стосунків позивача з померлим ОСОБА_6 позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 і розірвала його лише 28.12.2020 року.

Також під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження посилання позивача щодо здійснення нею матеріального забезпечення ОСОБА_6 .

В судовому засіданні за клопотанням позивача були допитані в якості свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Так, свідок ОСОБА_9 повідомила суду, що позивача знає з 1999 року, вона працювала разом із нею. Вказує, що також знала мати померлого та самого ОСОБА_6 . Зустрічала їх на дні народженні де була і позивачка і ОСОБА_6 . Зазначає, що ОСОБА_3 була цивільною дружиною ОСОБА_6 доглядала його та піклувалась про нього та його матір.

Свідок ОСОБА_10 повідомила суду, що вона знайома із ОСОБА_3 з 2001 року, а з ОСОБА_6 познайомилась коли ще працювала його мати. Блище з ним вже познайомилась у 2009 році, коли той почав мешкати разом із позивачкою. Зазначила, що мешкали ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в його квартирі. Сам ОСОБА_6 був порядною людиною, працював анестезіологом у лікарні, однак зловживав спиртними напоями. За час спільного мешкання померлого та позивачки, вони придбали меблі у квартиру, ОСОБА_3 піклувалась про померлого та матеріально допомагала у скрутні часи, як дружина, оскільки сім`я ОСОБА_6 була далеко.

З показів свідка ОСОБА_11 вбачається, що вона є близькою подругою позивачки та знає її близько 20-25 років, а самого ОСОБА_6 з 2008 року. Зазначила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 разом працювали, позивачка знала батьків померлого. ОСОБА_3 була на всіх святах разом із ОСОБА_6 , мешкали в нього у квартирі. Також підкреслила, що померлий зловживав спиртними напоями, через що мав матеріальні складнощі та проблеми зі здоров`ям. ОСОБА_3 як повноцінна дружина підтримувала його та допомагала.

Разом із тим, покази свідків, допитаних в судовому засіданні, не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Також судом були допитані свідки зі сторони відповідача.

Так свідок ОСОБА_13 повідомила суду, що вона є сусідкою ОСОБА_6 та мешкає в будинку з 1982 року. Зазначила, що ОСОБА_6 після розлучення з дружиною мешкав та зустрічався із різними жінками з роботи (лікарні). Підкреслила, що серед усіх ОСОБА_3 не бачила та не знає її взагалі.

Свідок ОСОБА_14 повідомила суду, що мешкає за адресою: АДРЕСА_7 з 1981 року. ОСОБА_6 мешкав там з 1998 року. На початку 2000 року ОСОБА_6 одружився та в нього народилась донька. Після того як поїхала дружина та донька, мешкав сам. До нього приходили різні жінки, однак ОСОБА_3 вона не бачила та не знала. Також померлий спілкувався зі своєю донькою після її від`їзду

Згідно зі ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять та позивачем не надано до суду достатньо достовірних та належних доказів в розрізі положень статей 76-81 ЦПК України на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_6 склались усталені стосунки, що притаманні сім`ї, що вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обов`язки, а отже відсутні докази на підтвердження факту їх спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Враховуючи викладені обставини, та той факт, що суд відмовляє позивачу у позовних вимогах про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача та відповідача та відповідно суд відмовляє і у позовних вимогах в частині визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості одержання права на спадкування за законом та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Положеннями ст.89ЦПК Українивстановлено,що судоцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномута безпосередньомудослідженні наявниху справідоказів.Жодні доказине маютьдля судузаздалегідь встановленоїсили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності.Суд надаєоцінку якзібраним усправі доказамв цілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи результат розгляду справи, витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 , третя особа: Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю понад п`ять років, визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості одержання права на спадкування за законом та визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 02.12.2024 року.

Головуючий суддя: