Постанова

від 20.11.2024 по справі 914/318/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. Справа №914/318/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЖелік М.Б.

суддівОрищин Г.В.

Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства Місто Лева б/н від 23.08.2024 (вх. №01-05/2408/24 від 26.08.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2024 (Трускавецький В.П., повний текст складено 09.08.2024)

у справі №914/318/24

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства Місто Лева, м. Львів

про: усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно

за участю представників:

від позивача: Попович Я.Д.

від відповідача: не з`явився.

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.08.2024 у справі №914/318/24 позов задоволено повністю; усунено перешкоди в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою м. Львів, просп. Червоної Калини, 68 шляхом припинення володіння правом приватної власності Приватним підприємством Місто Лева на об`єкт нерухомого майна: будівлю кафе літ. Д-1 загальною площею 100,3 кв. м. на пр-т. Червоної Калини, 68 у м. Львові; стягнуто з Приватного підприємства Місто Лева на користь Львівської міської ради 3028,00 грн. - відшкодування витрат на оплату судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2024 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2024 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 апеляційну скаргу Приватного підприємства Місто Лева залишено без руху та встановлено строк 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме для надання суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.

12.09.2024 апелянт подав суду заяву про усунення недоліків скарги, до якої додано квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.09.2024 відкрито апеляційне провадження; призначено розгляд справи на 16.10.2024; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано матеріали справи у Господарського суду Львівської області.

16.10.2024 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи до винесення постанови Великої палати Верховного Суду у справі №914/1785/22, що матиме значення для розгляду даної справи по суті.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у ній.

В судове засідання 20.11.2024 позивач участь уповноваженого представника забезпечив, який навів свої доводи та міркування щодо вимог апеляційної скарги та просив врахувати їх при винесенні постанови.

Відповідач явки уповноваженого представника не забезпечив. 19.10.2024 подав до суду апеляційної інстанції клопотання (вх. № 01-04/7923/24) про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість забезпечення участі уповноваженого представника, зважаючи на його відрядження до м.Києва.

Колегія суддів заслухавши думку уповноваженого представника позивача присутнього у судовому засіданні та порадившись на місці враховуючи повторне подання відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи; не долучення до клопотання доказів на підтвердження факту неможливості участі уповноваженого представника у судовому засіданні, що виключає можливість суду визнати причини неявки адвокатки відповідача поважними; не надання доказів щодо неможливості залучення іншого представника, враховуючи завчасне повідомлення сторони; участь уповноваженого представника у попередньому судовому засіданні та строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду відмовила у задоволенні поданого клопотання.

Окрім того, вважає за необхідне зазначити, що за приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Статтею 43 ГПК України встановлений обов`язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України).

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою, учасники були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, враховуючи наведені представниками сторін доводи, колегія суддів дійшла висновку про те, що в задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, з огляду на наступне.

1.Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Львівська міська рада звернулася до господарського суду з позовом до Приватного підприємства Місто Лева про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно з підстав того, що в результаті реєстрації права власності на об`єкт у м.Львові загальною площею 100,3 кв.м., враховуючи скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено реєстрацію зазначених прав порушено майнові інтереси законного власника земельної ділянки територіального громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою.

Повністю задовільняючи позовні вимоги господарський суд дійшов наступних висновків:

- земельна ділянка, на якій нібито розташоване нерухоме майно, а саме будівля кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м. по пр. Червоної Калини, 68 у м. Львові, належить територіальній громаді міста Львова, в особі Львівської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, в силу ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст.ст. 26, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.

- земельна ділянка, розташована по пр. Червоної Калини, 68 у м. Львів, нікому не надавалась Львівською міською радою під будівництво, право користування на неї також наразі належить лише Львівській міській раді.

- у Державному реєстрі речових прав на майно міститься інформація про реєстрацію на вказаній земельній ділянці права власності на будівлю кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м. за ПП Місто Лева.

- державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Натомість, рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі № 5015/634/12, серед іншого, визнано за ТзОВ Інвестиційні ділові системи право власності на будівлю кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 68, яке в подальшому скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013.

- зазначене рішення було підставою для державної реєстрації права власності за ТОВ Інвестиційні ділові системи на будівлю кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м., яке в подальшому відчужувалось на користь ТОВ Салон Же-О-Зе та ПП Місто Лева. Однак, правовстановлюючий документ, на підставі якого ТОВ Інвестиційні ділові системи набуло право власності та зареєструвало його у Державному реєстрі речових прав на майно скасовано, а відтак, воно не може бути підставою виникнення у будь-якої особи права власності на нерухоме майно.

- фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності відповідача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

- у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

- невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав.

- позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, а тому власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

2. Узагальнені доводи апелянта, заперечення позивача.

Вимоги апеляційної скарги Приватного підприємства Місто Лева обґрунтовані тим, що оскаржене рішення постановлене на підставі неповного та неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи та загалом прийняте з порушенням норм процесуального права, при не правильному застосуванні норм матеріального права, на підтвердження чого апелянт наводить наступні доводи:

- для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнанні або оспоренні. В контексті зазначеного, скаржник вважає, що судом першої інстанції хибно висновано щодо позиції позивача, який заявляючи вимоги про припинення права власності підприємства, фактично намагався витребувати спірну земельну ділянку з володіння підприємства та уникнути застосування до спірних правовідносин приписів статей 387 та 388 ЦК України щодо неможливості витребування спірного майна у підприємства, як у добросовісного набувача.

- зазначена поведінка позивача призводить до виникнення прецеденту щодо позбавлення добросовісного володільця правового захисту, наданого йому не лише нормами статей 387 і 388 ЦК України, а й загалом, як матеріальним, так і процесуальним правом, що є неприпустимим.

- Львівська міська рада була повідомленою та була учасником розгляду справ про визнання права власності на будівлю кафе під літ. Д-1, яка знаходиться за адресою м. Львів, пр. Червоної Калини, 68. Право власності на зазначену будівлю вперше зареєстровано за ТОВ Інвестиційні ділові системи ще у 11.06.2012, відтак позивач усвідомлюючи та будучи повідомленим щодо визнання права власності на вищезазначений об`єкт не порушував питання щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення, а лише у 2024 році подав позов до добросовісного набувача.

- до позовних вимог про витребування майна на підставі ст. 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, відтак скаржник вважає, незастосування судом наслідків спливу строків позовної давності у даному спорі неприйнятним та таким, що нехтує засадами законності, розумності та справедливості.

- вказане свідчить про багаторічну бездіяльність органу місцевого самоврядування, що є безпосереднім порушенням прав та законних інтересів відповідача.

- позивачем не наведено одного аргументу, які дії відповідача призвели до порушення прав позивача, позивачем не наведено обставин, які свідчать про недобросовісність відповідача, а його добросовісність взагалі не ставиться під сумнів. Просить врахувати, що відповідач на відміну від позивача не був учасником справи №5015/634/12.

- втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підстав і закону, нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування наслідків дії його норм.

Позивач не скористався своїм право щодо подання відзиву на апеляційну скаргу.

4. Фактичні обставини справи, правильно встановлені судом першої інстанції за результатами оцінки доказів.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі № 5015/634/12, серед іншого, визнано за ТОВ Інвестиційні ділові системи право власності на будівлю кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, проспект Червоної Калини, 68.

11.06.2012 зареєстровано право власності за ТОВ Інвестиційні ділові системи на будівлю кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, проспект Червоної Калини, 68.

05.07.2012 між ТОВ Інвестиційні ділові системи та ТОВ Салон Же-О-Зе укладено договір купівлі-продажу Р.№ 976 за умовами якого продавець відчужив право власності на будівлю кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, проспект Червоної Калини, 68, про що 23.07.2012 внесено запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

23.10.2012 ТОВ Салон Же-О-Зе на підставі договору купівлі-продажу № 1557 відчужило ПП Місто Лева право власності на будівлю кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, проспект Червоної Калини, 68, про що 21.11.2012 внесено запис у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. В матеріалах справи міститься Інформаційна довідка № 341010886 від 31.07.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 у справі № 5015/634/12 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у зазначеній справі.

Листом № 4-0006-12942 від 27.09.2023 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю повідомила Юридичний департамент ЛМР, що з даних з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва вбачається, що інформація про видачу дозвільних документів на виконання будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації за адресою: м. Львів, пр-т Червоної Калини, 68 відсутня.

Листом № 4-2401-13281 від 04.10.2023 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування ЛМР повідомило Юридичний департамент ЛМР, що містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта за адресою: м. Львів, пр-т Червоної Калини, 68 не надавалися.

05.10.2023 проведено обстеження земельної ділянки на пр-ті Червоної Калини, 68 за результатами якої головним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель міської агломерації управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради та начальником відділу соціально-економічного розвитку Сихівської районної адміністрації скаладено Акт № 357 яким встановлено, що будівля кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м. з реєстраційним номером нерухомого майна 36859349 на такій земельній ділянці не виявлена.

Листом № 4-2403-13872 від 16.10.2023 Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування ЛМР повідомило Юридичний департамент ЛМП про те, що інформація щодо прийнятих рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування будівлі кафе загальною площею 100,3 кв.м за адресою: пр. Червоної Калини, 68, м. Львів (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 36859349) в управлінні земельних ресурсів відсутня. Також, відсутня інформація стосовно підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання згоди на виготовлення технічної документації щодо земельної ділянки для обслуговування будівлі кафе (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 36859349).

5. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

В силу вимог ч. 1 ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю.

Відтак, виходячи із вимог вказаної статті, презюмується належність земельних ділянок на території міста Львова територіальній громаді міста з визначенням її власником Львівської міської ради.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема, нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.

Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Львівська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки) виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст. 116, 118, 123, 124 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 125, 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За приписами ст. 187, 188 ЗК України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель, самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Таким чином, обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Судом встановлено, а сторонами не спростовано, що у відповідача відсутнє зареєстроване право власності чи користування земельною ділянкою розташованою за адресою м.Львів, пр.Червоної Калини, 68. Натомість, у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про реєстрацію на вказаній земельній ділянці права власності на будівлю кафе під літ. Д-1 площею 100,3 кв.м. за ПП Місто Лева.

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Приписами ч. 1,2 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. У Державному реєстрі прав також реєструються передбачені законом речові права та їх обтяження на об`єкти незавершеного будівництва та майбутні об`єкти нерухомості. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

За таких обставин, колегія суддів виснує, що в Державному реєстрі реєструються речові права лише на існуюче нерухоме майно.

При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі № 5015/634/12, серед іншого, визнано за ТОВ Інвестиційні ділові системи право власності на будівлю кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, проспект Червоної Калини, 68. на підставі якого зареєстровано право власності товариства. В подальшому, право власності на кафе відчужувалось на користь ТОВ Салон Же-О-Зе та ПП Місто Лева, за яким станом на даний момент зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на майно.

Натомість, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 у справі № 5015/634/12 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у зазначеній справі. Відтак, правовстановлюючий документ, на підставі якого ТОВ Інвестиційні ділові системи набуло право власності та зареєструвало його у Державному реєстрі речових прав на майно скасовано, а відтак, воно не може бути підставою виникнення у будь-якої особи права власності на нерухоме майно.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду зазначає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, а отже, вона (будівля) є самочинно збудованими об`єктами, а тому у ТОВ Інвестиційні ділові системи не виникло та не могло виникнути права власності на неї та ТОВ Інвестиційні ділові системи не мало права в подальшому її відчужити. З огляду на що, будівля кафе літ. Д-1 площею 100,3 кв.м., зареєстрована за адресою: м. Львів, проспект Червоної Калини, 68 не могла бути предметами договору купівлі-продажу Р.№ 976 від 05.07.2012, а також договору купівлі-продажу № 1557 від 23.10.2012 на підставі якого ПП Місто Лева набуло право власності на нього.

При вирішенні даного спору, колегія суддів звертає увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди хоч безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, але знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Згідно з указаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

В контексті зазначеного, та враховуючи скасування правовстановлюючого документу, на підставі якого ТОВ Інвестиційні ділові системи набуло право власності та зареєструвало його у Державному реєстрі речових прав на майно, і як наслідок відсутність прав на його подальше відчуження колегія суддів зазначає про те, що відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди в реалізації ним прав влдасника спірної земельної ділянки, зокрема, відчуження або передачі у користування її іншим особам в силу закону.

Стаття 391 Цивільного кодексу Украі?ни передбачає права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном.

Тобто передбачений вказаною правовою нормою позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає и?ому здіи?снювати користування та розпорядження ним.

У даному позові позивачем заявлено вимогу усунути перешкоди в користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою м. Львів, просп. Червоної Калини, 68 шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ПП «Місто Лева» на об`єкт нерухомого майна: будівля кафе літ. Д-1 загальною площею 100,3 кв. м. на пр-т. Червоної Калини, 68 у м. Львові (реєстраційний номер майна 36859349) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції передбачає право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту є як ефективними, так і такими, що відповідатимуть його змісту та системі права.

Разом з тим, суд звертає увагу, що будь-який ефективний спосіб захисту є належним, проте не кожен належний засіб є ефективним. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18, від 10.09.2024 у справі №914/1261/22).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (п. 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (п. 5.6, 5.9)).

Не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду зазначає, що стаття 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Посилання у статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встанволенням приватно-правових способів захисту прав.

При цьому законами України не встановлено способу захисту для випадків, коли за особою зареєстроване право власності чи інше речове право, яке не може бути зареєстроване за жодною особою. Тобто у законах наявна прогалина, яка має бути заповнена за аналогією закону чи права (стаття 8 ЦК України).

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності відповідача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), колегія суддів дійшла висновку, що у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом.

Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт, а також підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права та закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт, якщо такий розділ був відкритий.

З огляду на зазначене, колегія суддів виснує, що задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом припинення володіння правом приватної власності відповідача є ефективним, тобто таким що забезпечуватиме поновлення порушеного права позивача та повним, оскільки усуває необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових заходів захисту.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (п. 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (п. 5.6, 5.9)).

При вирішенні даного спору колегія суддів також враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття подібні правовідносини, що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін подібні правовідносини може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін подібні правовідносини, зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття подібні правовідносини, задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Предметом спору у справі № 914/1785/22 (про подібність якої до даної зазначає відповідач) є скасування державної реєстрації права приватної власності на майно; визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна; зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень.

Предметом спору у справі № 914/318/24, що розглядається є усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Предмети спорів у вищевказаних справах є різні. Крім того у справі № 914/1785/22 є об`єкт самочинно збудовані нежитлові приміщення, які позивач просить знести, а у справі № 914/318/24 такого об`єкту немає.

Як вбачається із листа управління контролю за використанням та охороною земель №4-2412-14158 від 20.10.2023 та акту обстеження земельної ділянки №357 від 05.10.2023 встановлено, що на земельній ділянці комунальної власності орієнтовною площею 0,48 га., на проспекті Червоної Калини, 68 будівлі кафе під літ. Д-1 загальною площею 100,3 кв.м. не виявлено.

Скаржником вказане не заперечується, доказів в спростування доводів про відсутність будівлі кафе під літ. Д-1 загальною площею 100,3 кв.м. за адресою пр. Червоної Калини, 68 суду не надано, про неможливість подання зазначених доказів не зазначено. Враховуючи зазначене, колегія суддів виснує про відсутність подібності правовідносин у справах № 914/318/24 та № 914/1785/22 з огляду на фактичні обставини обох справ.

Окрім того, підставою передачі справи № 914/1785/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду була необхідність відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, щодо встановлення особи, до якої власниками земельних ділянок належать подавати позов про звільнення земельних ділянко шляхом знесення (демонтажу) об`єктів самовільного будівництва.

Щодо невідповідності чи неповної відповідності позовних вимог належному способу захисту, то такий не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).

В спростування доводів скаржника суд також зазначає, що за змістом статей 268, 391 ЦК України позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, а тому власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав (постанова ВС у складі КГС від 17.05.2018 по справі 910/11527/17).

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а рішення господарського суду Львівської області від 25.06.2024 у справі № 914/318/24 скасуванню.

В порядку положень статті 129 ГПК України судовий збір слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1 В задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного підприємства Місто Лева б/н від 23.08.2024 (вх. №01-05/2408/24 від 26.08.2024) відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 01.08.2024 у справі №914/318/24 - залишити без змін.

3. Судові витрати залишити за скаржником.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 02.12.2024.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.