Постанова

від 25.11.2024 по справі 916/5503/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5503/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Поліщук Л.В.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю РОБЕРТ БОШ ЛТД: Подоляк В.Г.

від Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РОБЕРТ БОШ ЛТД

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 року, суддя в І інстанції Степанова Л.В., повний текст якого складено 08.08.2024, в м. Одесі

у справі: №916/5503/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю РОБЕРТ БОШ ЛТД

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ

про стягнення 1 286 046,08 грн

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РОБЕРТ БОШ ЛТД» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» про стягнення 1 286 046,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «РОБЕРТ БОШ ЛТД» посилалось на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» умов укладеного між сторонами договору поставки №1236 від 27.07.2020 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 у справі №916/5503/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю РОБЕРТ БОШ ЛТД до Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ про стягнення 1 286 046,08 грн задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РОБЕРТ БОШ ЛТД 524 736,64 грн основного боргу, 7871,05 грн судового збору. У позовних вимогах про стягнення 461 335,08 грн пені, 58 061,20 грн 3% річних та 241 913,16 грн інфляційних втрат відмовлено.

Суд встановив, що станом на день розгляду справи відповідач за отриманий товар не розрахувався, доказів, що спростовують позовні вимоги не надав, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 524 736,64 грн підлягають задоволенню. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у сумі 461 335,08 грн за період 17.12.2020 30.06.2023 суд зазначив, що позивач помилково визначив дату початку нарахування пені саме з дати поставки товару, оскільки умовами договору, а саме п.7.3. договору встановлено, що Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований товар щотижня. Тобто умовами договору не передбачено граничного строку оплати з якого починається нарахування штрафних санкцій, тому доводи позивача про те, що період нарахування штрафних санкцій починається дати поставки судом до уваги не приймається, оскільки суперечить умовам договору.

Щодо початку строку нарахування штрафних санкцій з дати претензії (10.11.2023) суд зазначив, що позивачем невірно зазначений розрахунок пені, а суд не зобов`язаний встановлювати період нарахування та здійснювати розрахунок штрафних санкцій, а може лише перевірити правильність нарахування сум, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача у сумі 461 335,08грн за період 17.12.2020 30.06.2023. Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у зв`язку із невірним періодом нарахування, а розрахунок 3% річних та інфляційних витрат здійснений за такий самий період що й пеня, суд також відмовив і у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 58061,20 грн 3% річних та 241 913,16 грн інфляційних втрат.

28.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю РОБЕРТ БОШ ЛТД, в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 у справі №916/5503/23 в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову, а також змінити рішення в частині розподілу судових витрат.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що Договором встановлений строк оплати покупцем постачальнику поставленого товару є передчасним, оскільки договірні умови (п.7.3 Договору) обумовлюють його початок подією (реалізацією товару), яка може ніколи не настати, тобто не настане і строк оплати товару як такий. Тому строк оплати товару Відповідачем Позивачу має відповідати положенням ч. 1 ст. 692 ЦКУ згідно якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, що, з врахуванням здійснення поставки Відповідачу товару по Накладній №3046187735 від 15.12.2020, відповідає даті 16.12.2020. Виходячи з цього і має визначатися період, з якого розраховується пеня, 3% річних та інфляційні витрати, що і було здійснено Позивачем, подаючи позовну заяву.

Крім того, дія Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX і п. 7 Розділу ІХ Прикінцевих положень ГКУ (дія карантину) надають можливість Позивачу нараховувати пеню понад строки, встановлені ч. 6 ст. 232 ГКУ, тобто більше, ніж за шість місяців, а саме: з 17.12.2020 по 30.06.2023. Також на дату позовної заяви в Україні діяв воєнний стан. І воєнний стан почав діяти ще тоді, коли у Позивача, завдяки дії карантинної норми за п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ, існувало право за ч. 2 ст. 258 ЦКУ звернутися до суду з вимогою оплати Відповідачем пені по Договору внаслідок порушення строку оплати за товар. Тобто Позивачем строк звернення до суду з вимогою оплати пені не пропущено. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції в оскаржуваному Рішенні безпідставно вказав про невірний розрахунок, а тому не мав права відмовляти у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відповідача пені у сумі 461 335,08 грн, 58 061,20 грн 3% річних та 241 913,16 грн інфляційних за період 17.12.2020 - 30.06.2023.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі №916/5503/23 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, призначено дану справу до розгляду на 25.11.2024 о 12:00.

В засідання суду апеляційної інстанції 25.11.2024 прийняв участь представник позивача. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ в судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОБЕРТ БОШ ЛТД» (позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» (відповідач, Покупець) було укладено договір поставки №1236 (далі договір) з урахуванням узгоджених у Протоколі розбіжностей до такого договору редакцій окремих пунктів договору. За умовами договору Постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а Покупець прийняти і сплатити товар, на умовах, визначених цим договором. Згідно договору найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість, а також строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме - видаткова накладна. Сторони домовились, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції.

Приймання товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів Постачальник передає Покупцю разом із товаром (п. 3.1 договору).

Повернення нереалізованого товару та товару невідповідної якості відбувається силами та рахунок постачальника (п. 3.6 договору).

Виходячи з умов п. 4.1 договору обов`язок Постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару Покупцю, який визначається датою накладної.

Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній (п. 4.2 договору).

У випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів. (п.3.7. договору).

Згідно п. 7.3 договору Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня.

Оплата товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 даного договору (п. 7.4 договору).

Датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника або інший рахунок, вказаний постачальником (п. 7.6 договору).

Пункт 7.7 договору передбачає, що покупець за необхідністю надає постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту. Такий звіт надається покупцем у електронному вигляді засобами електронної пошти, по факсу та у інший спосіб.

У випадку невиконання або невідповідного виконання покупцем зобов`язань по оплаті поставленого товару постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від простроченої суми зобов`язання, за кожний день затримки оплати (п. 8.1 договору).

Сплата пені не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.3 договору).

Згідно п. 11.4 договору всі правовідносини, які з`являються в ході виконання договору, та їм не врегульовані, регулюються Господарським кодексом України, а також іншими актами діючого законодавства України.

У подальшому 29.12.2020 позивач та відповідач уклали Додаткову угоду №1 до договору, якою продовжили дію договору до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до виконання сторонами зобов`язань за договором.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем 15.12.2020 згідно товарної накладної №3046187735 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 1 222 729,03грн з ПДВ.

Накладна підписана директором відповідача Южбабенко В.І., на накладній наявний відтиск печатки ТОВ «СТРОЙ ОПТ».

Станом на 30.06.2021 позивач та відповідач в підписаному Акті звіряння розрахунків зафіксували, що відповідач здійснив 17 платежів й оплатив суму у розмірі 350345,81грн, а також що його заборгованість на вказану дату становить 872 383,22грн.

Позивач вказує, що всього у період з 09.02.2021 по 21.12.2021 відповідач здійснив: два повернення частини товару, що був йому поставлений по накладній, а саме: 01.12.2021 по накладній на повернення товару №211002/12533 повернуто товар на суму 101 775,30грн з ПДВ та по накладній на повернення товару №211002/12534 повернуто товар на суму 12,00грн з ПДВ, а також 40 платежів у рахунок оплати за товар, поставлений позивачем як Постачальником за накладною, але так і не оплатив всю вартість такого товару.

У результаті цього за відповідачем по договору станом на дату його останнього платежу (21.12.2021) склався борг у сумі 524 736,64грн з оплати такого товару.

Як зазначив позивач, після деокупації Херсонської міської територіальної громади позивач звертався до відповідача в телефонному режимі щодо погашення боргу, а також з вимогою №47 від 10.05.2023 (про сплату заборгованості по договору), яка була відправлена як електронний документ (повідомлення про заборгованість ТОВ «СТРОЙ ОПТ») з електронним підписом 11.05.2023 з використанням онлайн-сервісу електронного документообігу. Паперові копії електронної вимоги (повідомлення про заборгованість ТОВ «СТРОЙ ОПТ») №47 від 10.05.2023, електронної квитанції про підписання у сервісі Вчасно повідомлення про заборгованість ТОВ «СТРОЙ ОПТ») однак вказана вимога залишилася без відповіді зі сторони відповідача, борг не повернуто.

Позивач повторно звернувся до відповідача щодо оплати ним його заборгованості за товар, поставлений по накладній. Так, 14.11.2023 року через оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта» відповідачу позивачем була відправлена цінним листом Претензія (повторна) за вих. №145 від 10.11.2023 про погашення заборгованості за договором поставки №1236 від 27.07.2020. Згідно інформації із сайту АТ «Укрпошта» по трекінгу відстеження за номером поштового відправлення претензія позивача з 16.11.2023 знаходилася у точці видачі/доставки, а наразі повертається поштовим оператором за зворотною адресою у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Отже, як стверджує позивач, заборгованість відповідача становить 524 736,64 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, позивач, на підставі п.8.1. договору нарахував останньому пеню у сумі 461 335,08 грн та на підставі ст. 625 ЦК України, 58 061,20 грн 3% річних та 241 913,16грн інфляційних втрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту порушення відповідачем основного зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення 524 736,64 грн основного боргу, разом з цим, суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки умовами договору, а саме п.7.3. договору встановлено, що Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований товар щотижня. Тобто умовами договору не передбачено граничного строку оплати з якого починається нарахування штрафних санкцій

Отже, предметом апеляційного перегляду є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 461 335,08 грн, 58 061,20 грн 3% річних та 241 913,16 грн інфляційних втрат.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Положеннями ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст.615 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 15.12.2020 згідно товарної накладної №3046187735 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 1 222 729,03 грн з ПДВ.

Накладна підписана директором відповідача Южбабенко В.І., на накладній наявний відтиск печатки ТОВ «СТРОЙ ОПТ», що свідчить про прийняття 15.12.2020 такого товару відповідачем, а отже, позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем щодо передачі (поставки) товару в повному обсязі та поставив його загальною вартістю 1 222 729,03грн (з ПДВ), що не заперечується з боку відповідача.

Відповідачем також не заперечується той факт, що з урахуванням часткової оплати за отриманий товар за ТОВ «СТРОЙ ОПТ» по договору станом на дату його останнього платежу (21.12.2021) склався борг у сумі 524 736,64 грн з оплати такого товару.

Тому, враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, позивач, на підставі п.8.1. договору нарахував останньому пеню у сумі 461 335,08 грн за період з 17.12.2020 по 30.06.2023, а також на підставі ст. 625 ЦК України нарахував 58 061,20 грн 3% річних за період з 17.12.2020 по 28.11.2023 та 241 913,16 грн інфляційних втрат за період з 17.12.2020 по 28.11.2023.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій, судова колегія вважає його вірним. Контррозрахунку з боку відповідача не було надано.

Разом з цим, як зазначалося вище, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 461 335,08 грн пені, 58 061,20 грн 3% річних та 241 913,16 грн інфляційних втрат.

За висновками місцевого господарського суду, умовами договору (п.7.3.) про те, що покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, не передбачено граничного строку оплати з якого починається нарахування штрафних санкцій, а отже доводи позивача про те, що період нарахування штрафних санкцій починається з дати поставки є безпідставним та таким, який суперечить умовам договору.

Судова колегія не погоджується із такими висновками суду, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. ст. 251 - 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 254 ЦК України до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

З огляду на викладені вище приписи цивільного законодавства суд зазначає, що строки розраховуються роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Проте, договір поставки не встановлює строків, протягом яких відповідач має оплатити товар. Натомість, п. 7.3. договору визначено, що покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 вказала, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

Верховним Судом у постанові від 04.04.2023 по справі № 916/1349/21 було наголошено, що до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

З викладених обставин колегія суддів доходить висновку, що реалізація товару у розумінні цивільного законодавства не може вважатись подією, яка неминуче має настати, оскільки вказана у п. 7.3. договору обставина може і не настати, адже товар може бути взагалі нереалізованим, у т.ч. з вини покупця та з причин, незалежних від постачальника.

При цьому наявність п.7.3. договору породжує для постачальника наслідок у вигляді неотримання коштів за переданий товар, а покупцю надає можливість не перераховувати за нього кошти протягом тривалого часу, який в межах даної справи становить вже майже 4 роки, що є явно несправедливим.

Наведене, дозволяє суду дійти висновку, що оскільки строк оплати товару у договорі визначений не був, оплата товару не залежить від події, яка має неминуче настати.

Приймаючи до уваги наведене, судова колегія вважає, що положення п.7.3. договору не підлягають застосуванню при визначенні строку оплати товару.

Окремо потрібно зауважити, що саме відповідач як особа, яка намагається довести нереалізацію товару станом на дату звернення позивачем до суду, повинен надати належні та допустимі докази цього. При цьому відповідач не скористався своїм правом, відповідно до п. 3.7 договору, на повернення нереалізованого товару протягом 90 днів з його отримання.

У зв`язку з тим, що позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає доведеним факт порушення відповідачем умов договору поставки в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, у розмірі 524 736,64 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до усталеної судової практики зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати.

Відтак обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Враховуючи, що в договорі поставки не встановлено інший строк оплати, то у такому разі строк виплати визначається ч. 1 ст. 692 ЦК України, що виключає застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2021 у справі № 922/3274/20.

За таких підстав, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про обов`язок відповідача сплатити заборгованість за отриманий товар щотижня, після реалізації товару третім особам за попередній тиждень.

У даному випадку у відповідача виник обов`язок з оплати товару з моменту його отримання, незалежно від того, чи пред`явив йому позивач пов`язану з цим вимогу.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача на підставі п.8.1. договору пені у сумі 461 335,08 грн та на підставі ст. 625 ЦК України, 58 061,20 грн 3% річних та 241 913,16грн інфляційних втрат є цілком правомірними.

Разом з цим, судова колегія вважає, що у даному випадку наявні підстави для зменшення нарахованої позивачем суми пені на 90%, зважаючи на наступне.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).

Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).

Проте, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).

Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Судова колегія наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

Як вбачається з матеріалів справи, місцезнаходженням відповідача та розподільчого складу, на який була здійснена поставка продукції є місто Херсон.

Загальновідомим фактом є те, що територія міста Херсон та Херсонська область були окуповані збройними силами російської операції в період з 24 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту про пожежу від 18.05.2023, складеного Головним інспектором ВЗНС ХРУ ГУ ДСНС України у Херсонській області, пожежею знищено, зокрема, побутова техніка, товари для саду та городу, автотовари, будівельні інструменти, господарські товари, будівельні матеріали, що належать ТОВ «Строй Опт».

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, судом враховано:

-відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

-очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, адже нарахований позивачем розмір пені становить 461335,08 грн пені від суми основного боргу у розмірі 524 736,64 грн, тобто нарахований позивачем розмір пені майже прирівнюється до суми основного боргу;

-правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

-пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та суми інфляційних втрат.

З урахуванням конкретних обставин і в їх сукупності, зменшення розміру пені на 90% з 461 335,08 грн до 46 133,50 грн є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підстави для часткового скасування судового рішення визначені статтею 277 ГПК України, відповідно до якої такими підставами є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, прийняття в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову. В іншій частині (задоволення позову про стягнення основного боргу) рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Слід зазначити, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі.

Відтак, відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, за правомірно заявлені позовні вимоги та апеляційну скаргу покладається на відповідача у повному розмірі.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РОБЕРТ БОШ ЛТД на рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 у справі №916/5503/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 у справі №916/5503/23 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в новій редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю РОБЕРТ БОШ ЛТД до Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ про стягнення 1286046,08 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РОБЕРТ БОШ ЛТД 524 736,64 грн основного боргу, 46 133,50 грн пені, 58 061,20 грн 3% річних, 241 913,16 грн інфляційних втрат та 19 290,69 грн судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РОБЕРТ БОШ ЛТД витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 17 129,46 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.12.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

суддіГ.І. Діброва

Л.В. Поліщук