Постанова

від 27.11.2024 по справі 915/754/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/754/21(915/369/24)Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

Представники учасників справи у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.06.2024 (складено та підписано 28.06.2024, суддя Ржепецький В.О.)

у справі №915/754/21(915/369/24)

за позовом Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство

до ОСОБА_1

про стягнення 53739,35 грн

ВСТАНОВИВ

Комунальне підприємство Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані комунальні послуги з водо-теплопостачання та водовідведення за період з 01.03.2013 по 29.02.2024 включно у сумі 53739,35 грн, з яких: заборгованість за спожиті водопостачання та водовідведення в сумі 21077,64 грн, заборгованість за послуги теплопостачання в сумі 20302,83 грн, інфляційні нарахування 9993,73 грн та 3% річних в сумі 2365,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язку з оплати спожитих комунальних послуг, а саме водопостачання та водовідведення та теплопостачання.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.06.2024 по справі №915/754/21(915/369/24) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з 01.03.2013 по 29.02.2024 включно в загальній сумі 53739,35 грн, з яких: водопостачання та водовідведення 21077,64 грн та теплопостачання 20302,83 грн, інфляційні нарахування в розмірі 9993,73 грн, 3% річних в сумі 2365,16 грн, а також витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 3028,00 грн.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що згідно з довідкою (випискою з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) станом на 28.02.2023 особовий рахунок в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 особовий рахунок відкритий на гр. ОСОБА_1 , яка з 25.05.2005 по теперішній час проживає за вказаною адресою. Однак, як встановлено судом, та не спростовано у законодавчо визначеному порядку відповідачем, останній не здійснює оплату комунальних послуг, з огляду на що станом на теперішній час утворилась заборгованість по оплаті за послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги позивача, з урахуванням строків позовної давності.

Так, за твердженням апелянта:

- особовий рахунок було відкрито на відповідача лише в березні 2024, а до цього часу такий рахунок було відкрито на ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- апелянту не було відомо про розгляду даної справи у суді першої інстанції, а про її наявність він дізнався лише після отримання копії оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений можливості надати відзив на позову, а також інші клопотання, заяви, зокрема заяву про застосування строку позовної давності;

- враховуючи те, що позивач звернувся до суду першої інстанції із даним позовом лише у березні 2024 та просив стягнути борг за період починаючи з березня 2013, апелянт вважає, що позивач пропустив строк позовної давності щодо стягнення боргу за весь заявлений до стягнення період.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 13.11.2024.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що у відповідності до ч.267 ЦК України, застосувати позовну давність суд може лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідачка була належним чином повідомлено про відкриття провадження по цій справі судом першої інстанції, а також отримана копію позовної заяви, яка була направлена позивачем, отже була обізнана про розгляд цієї справи, однак не скористалась своїм правом на подання, зокрема заяви про застосування строків позовної давності.

Позивач також зазначає, що ним на ім`я ОСОБА_1 був направлений договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення, однак відповідачем не було повернуто до КП «ТВКГ» підписаного примірника. В свою чергу, відсутність договору на постачання комунальних послуг не позбавляє споживачів зобов`язання сплачувати за спожиті послуги, оскільки такі зобов`язання у них виникають на підставі вимог чинного законодавства та внаслідок фактичного споживання цих послуг, і є обов`язковими для виконання.

До того ж, позивач відзначає, що відповідач постійно проживає і є споживачем комунальних послуг, що також підтверджується рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, який встановлено та підтверджено, що відповідач є споживачем та зобов`язана сплачувати надані комунальні послуги, які надає КП «ТВКГ» по особовим рахунках.

У судове засідання призначене на 13.11.2024 представники сторін не з`явились.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі №915/754/21(915/369/24) оголошено перерву до 27.11.2024.

У судове засідання призначене на 27.11.2024 представники сторін не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

При цьому від скаржника судом апеляційної інстанції було отримано заяву в якій ОСОБА_1 просила розглянути справи за своєї відсутності, за наявними матеріалами справи та зазначила, що підтримує доводи та вимоги за апеляційною скаргою.

З огляду на наведене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вирішила за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у відповідності до довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) станом на 28.02.2023 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 особовий рахунок відкритий на гр. ОСОБА_1 .

Згідно з повідомленням Центру надання адміністративних послуг Южноукраїнської міської ради за вих. №675 від 16.04.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 25.05.2005 по теперішній час.

Як зазначає позивач, відповідач не здійснює оплату комунальних послуг та станом на 01.03.2024 утворилась заборгованість по оплаті за послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення у розмірі 41380,47 грн, а саме: водопостачання та водовідведення 21077,64 грн; постачання теплової енергії - 20302,83 грн.

У вересні 2023 позивачем було направлено на адресу ОСОБА_1 претензію про сплату існуючої заборгованості, однак, відповідачем вимоги претензії виконано не було та заборгованість не сплачена, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Як визначено п. 5, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

До житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно з ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є, зокрема, послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення.

Статтею 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15).

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц).

Верховний Суд у постанові від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 зазначив, що укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А, сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до п. 35 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022), розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Згідно з п. 14 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 р. № 85), фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг.

Згідно п. 37 зазначених вище Правил, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць.

Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є споживачем наданих КП ТВКГ житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії, водопостачання та водовідведення за даною адресою та має заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з 01.03.2013 по 29.02.2024 включно в загальній сумі 41380,47 грн, а саме: водопостачання та водовідведення 21077,64 грн; постачання теплової енергії - 20302,83 грн.

Як вже було вказано вище, у вересні 2023 позивачем було направлено на адресу ОСОБА_1 претензію про сплату існуючої заборгованості, однак, відповідачем вимоги претензії виконано не було та заборгованість не сплачена.

Колегія суддів також зауважує на тому, що відповідачем не надано обґрунтованих заперечень, із посиланням на належні та допустимі докази, які б достеменно свідчили про відсутність заборгованості перед позивачем, невірність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, неможливість споживання наданих позивачем послуг, тощо.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду з приводу того, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по оплаті за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 21077,64 грн та заборгованості по оплаті за послуги теплопостачання в сумі 20302,83 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних витрат в сумі 9993,73 грн та 3% річних в сумі 2365,16 грн, суд зазначає таке.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційний втрат та 3% річних судом апеляційної інстанції встановлено, що таких розрахунок є вірним, арифметично правильним та здійснений з урахуванням суми заборгованості та періодів прострочення виконання зобов`язання.

А тому, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань в сумі 9993,73 грн та 3% річних в сумі 2365,16 грн.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що особовий рахунок було відкрито на відповідача лише в березні 2024, а до цього часу такий рахунок було відкрито на ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на таке.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У порушення наведених законодавчих приписів, апелянтом не було надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що особовий рахунок було відкрито на відповідача лише в березні 2024, а до цього часу такий рахунок було відкрито на ОСОБА_2 .

Натомість, як свідчить наявна у матеріалах справи довідка Центром надання адміністративних послуг міста Южноукраїнськ від 28.02.2023, особовий рахунок за адресою АДРЕСА_1 відкритий саме на ОСОБА_1 .

До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.

Згідно з пп.51 ч. 1 ст. 7 Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, до Реєстру вноситься така інформація про особу, зокрема, відомості про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи.

Згідно з повідомленням Центру надання адміністративних послуг Южноукраїнської міської ради за вих. №675 від 16.04.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 25.05.2005 по теперішній час.

Наведене спростовує твердження апелянта про те, що особовий рахунок було відкрито на відповідача лише в березні 2024 та свідчить про те, що саме на відповідача відкрито особовий рахунок та ОСОБА_1 проживає за адресою надання відповідних послуг позивачем.

Щодо посилання апелянта на те, що йому не було відомо про розгляду даної справи у суді першої інстанції, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений можливості надати відзив на позову, а також інші клопотання, заяви, зокрема заяву про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

За приписами ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Згідно з повідомленням Центру надання адміністративних послуг Южноукраїнської міської ради за вих. №675 від 16.04.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 25.05.2005 по теперішній час.

Відомостей про зміну адреси місця проживання/перебування ОСОБА_1 наявні матеріли справи не містять, а апелянтом не надано.

До того ж, колегія суддів відзначає, що вищевказана адреса також вказана ОСОБА_1 , як адреса для листування в апеляційній скарзі.

Саме за вказаною, єдиною відомою суду першої інстанції адресою відповідача, місцевим господарським судом було направлено ОСОБА_1 ухвалу про відкриття провадження у цій справі.

Однак, рекомендоване повідомлення, разом з копією ухвали суду, було повернуто відділенням поштового зв`язку з відміткою про причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».

Колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту ст.242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил №270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про дотримання місцевим господарським судом вимог ГПК України щодо належного повідомлення скаржника про відкриття провадження по цій справі.

Відтак, відповідач був належним чином сповіщений про відкриття провадження по цій справі, а тому не був позбавлений можливості скористатись своїм правом, яке на подання відзиву на позовну заяву, так й заяви про застосування строків позовної давності, однак своїм правом на вчинення таких дій не скористався.

Щодо заяви апелянта про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 129), від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц (пункт 53)).

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 367/2259/15 (провадження № 14-333цс18)).

Суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін (близький за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

Отже, умовою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції, є неналежне (без дотримання вимог процесуального законодавства) повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції (аналогічний висновок викладено в пункті 91 постанови Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 911/4923/14 та пункті 8 постанови Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 923/1137/21).

Втім, як зазначалось вище, суд першої інстанцій належним чином виконав вимоги процесуального закону щодо повідомлення скаржника про відкриття провадження по цій справі, а наслідки неотримання кореспонденції, яка направляється на адресу місця реєстрації та проживання відповідача, покладаються на цю особу.

Відтак, у суду апеляційної інстанції немає правових підстав для розгляду заяви скаржника про застосування позовної давності, зробленої на стадії апеляційного перегляду справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не спростовують вірних висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, а також закриття провадження по справі.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 28.06.2024 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.06.2024 у справі №915/754/21(915/369/24) залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.12.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.