Постанова

від 28.11.2024 по справі 910/17059/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2024 р. м.Київ Справа№ 910/17059/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопром-Інжиніринг"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.03.2024 (повний текст складено та підписано 03.04.2024)

у справі № 910/17059/23 (суддя Р.Б. Сташків)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ""ЕНЕРГОПРОМ-

ІНЖИНІРІНГ""

про стягнення 216492,51 грн

та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ""ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ""

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС"

про стягнення 86973,91 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС"

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" (далі - ТОВ "ЕКВІВЕС", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" (далі - ТОВ "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ", відповідач) про стягнення 26746,52 грн - пені; 187740 грн - штрафу; 2005,99 грн - 3% річних за прострочення виконання відповідачем зобов`язання за Договору поставки №16/08/23-1 від 16.08.2023 .

Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані тим, що відповідачем не було поставлено позивачу товар у зв`язку із чим, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" були нараховані санкції за прострочення виконання цього обов`язку.

Короткий зміст позовних вимог за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ"

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" про стягнення 62640 грн боргу несплаченого за переданий товар за договором поставки №16/08/23-1 від 16.08.2023, та нарахованих на суму боргу: 4640,50 грн пені, 18792 грн штрафу, 501,12 грн інфляційних втрат, 391,29 грн 3% річних.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що за твердженнями відповідача він здійснив поставку товару позивачу, однак останній не оплатив усю суму його вартості.

Короткий зміст заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" проти первісного позову

Відповідач заперечував проти позовних вимог позивача, зазначаючи, що 19.09.2023 блочно-модульна будівля передана представникам позивача на погоджених (п. 3.2 Договору, п. 3 Специфікації) сторонами умовах поставки: EXW, згідно з «ІНКОТЕРМС-2010», склад постачальника за адресою м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Яблунська, 11а. Видаткова накладна на товар була передана представникам позивача при відвантаженні предмета поставки. Оскільки позивач не повернув підписану накладну на товар, документ був додатково переданий йому разом із супровідним листом № 1-10/23 від 10.10.2023. даний лист був надісланий на юридичну адресу позивача цінним листом та отриманий останнім 27.10.2023, однак до теперішнього часу відповідач не одержав підписаний позивачем екземпляр видаткової накладної № 19-09/23 від 19.09.2023 про постачання товару за договором.

Короткий зміст заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" проти зустрічного позову

Відповідач за зустрічним позовом не погоджувався із заявленими вимогами у зустрічному позові, з урахуванням того, що матеріали справи не містять доказів факту поставки товару і відповідно до цього позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.03.2024 у справі № 910/17059/23 позовні вимоги задоволено частково, а саме:

- первісний позов задоволено частково: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" 26746 (двадцять шість тисяч сімсот сорок шість) грн 52 коп. пені, 125160 (сто двадцять п`ять тисяч сто шістдесят) грн 20% штрафу, а також 2239 (дві тисячі двісті тридцять дев`ять) грн 80 коп. судового збору, у решті позовних вимогах первісного позову відмовлено;

- у задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено факт поставки ним товару за договором позивачу, а отже підстави для стягнення з позивача несплаченої суми за товар у розмірі 62640 грн відсутні.

Оскільки суд відмовляє у стягненні основної суми боргу, то заявлені відповідачем похідні вимоги щодо стягнення з позивача 4640,50 грн пені, 18792 грн штрафу, 501,12 грн інфляційних втрат, 391,29 грн 3% річних нарахованих на суму боргу за порушення строку оплати грошового зобов`язання задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено поставку позивачу товару за договором, виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач порушив зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Враховуючи, що відповідачем прострочено поставку товару більше ніж на 30 днів, то у даному випадку до нього може бути застосовано вищу міру відповідальності - штраф 20 % від вартості непоставленого товару за прострочення поставки більше ніж на 30 календарних днів - у сумі 125160 грн.

За умовами договору у відповідача наявне зобов`язання з постачання товару, позивач не відмовлявся від поставки йому товару та не звертався до відповідача із вимогою повернути йому вартість непоставленого товару, а отже у відповідача не виникало грошового зобов`язання з повернення коштів, а тому положення ч. 2 ст. 625 ЦК України у даному випадку не можуть бути застосовані.

У зв`язку із чим, суд відмовив у стягненні з відповідача 2005,99 грн 3% річних.

Таким чином, за висновками суду першої інстанції, первісний позов підлягає задоволенню в частині 26746,52 грн пені та 125160 грн 20% штрафу, у задоволенні стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2005,99 грн та 62580 грн штрафу слід відмовити. У задоволенні вимог зустрічного позову суд першої інстанції відмовив повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі №910/17059/23 і ухвалити нове рішення в цій частині, яким:

- відмовити у задоволенні позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" в частині стягнення 26 746,52 грн пені, 125 160 грн штрафу;

- задовольнити зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» про стягнення 62 640,00 грн боргу несплаченого за переданий товар за договором поставки №16/08/23-1 від 16.08.2023, та нарахованих на суму боргу: 4 640,50 грн пені, 18 792 грн штрафу, 501,12 грн інфляційних втрат, 391,29 грн.;

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано наступного:

- у судовому засіданні 13.03.2024 представники позивача повідомили, що ТОВ «ЕКВІВЕС» одержало товар 25.10.2023, виявивши його на майданчику за адресою: м. Київ, вул. Олекси Довбуша, 35;

- не зважаючи на з`ясування даного питання у судовому засідання, воно не одержало відображення в рішенні суду першої інстанції;

- дана обставина має ключове значення для вирішення зустрічного позову та суттєве для первинного, адже враховуючи визнання ТОВ «ЕКВІВЕС» факту одержання товару, суд першої інстанції мав задовольнити зустрічний позов ТОВ "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" щонайменше в частині вимоги про стягнення боргу за договором поставки у сумі 62 640 грн 00 коп.

Скаржник наголошував, що:

- після того як у судовому засіданні 21.02.2024 представник позивача повідомив, що станом на час звернення до суду (31.10.2023) ТОВ «ЕКВІВЕС» товар не одержало та йому не відома доля товару на поточний час, ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» одразу звернулось до правоохоронних органів із заявою про встановлення місцезнаходження товару та про наявність ознак шахрайської діяльності, про що до апеляційної скарги долучено відповідну заяву;

- Бучанське РУП відділення поліції № 1 ГУ Національної поліції в Київській області (матеріали були передані з відділення поліції № 2 (Ірпінь) за підслідністю) листом № 1546/109/1403/01-2023 від 25.04.2021 (дата зазначена помилково) повідомило про відсутність даних які б указували на наявність кримінального правопорушення та наявність ознак цивільно-правових відносин;

- ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» раніше не звернулось до правоохоронних органів, оскільки позивач надав акт огляду та зауважень від 25.10.2023 про те, що засвідчили огляд Блочно-модульної будівлі виробника ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» за адресою: м. Київ, вул. Олекси Довбуша, 35 ;

- відтак, до заяви представника позивача у судовому засіданні 21.02.2024 про неодержання товару у відповідача не було підстав вважати інше та, відповідно, звертатись до правоохоронних органів й надавати дану інформацію суду, у зв?язку з чим скаржник просив врахувати дані обставини та прийняти зазначені докази.

Крім того, скаржник наголошував на необхідності врахування показів свідків,а саме:

- з урахуванням вимог статті 88 Господарського процесуального кодексу України, 22 квітня 2024 року приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бойко Л.П. засвідчив справжність підпису на заяві свідка - ОСОБА_1 , що обіймає посаду начальника виробничо- технічного відділу в ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ», і даний співробітник здійснював загальне керівництво проєктом із виготовлення та поставки блочно-модульної будівлі для ТОВ «ЕКВІВЕС»; свідок, серед іншого показав, що протягом вересня-жовтня 2023 він, разом із

іншими працівниками ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ», неодноразово виїжджав для проведення завершальних робіт на майданчик за адресою: місто Київ, вулиця Олекси Довбуша, 35; допуск на об`єкт, де знаходиться зазначений майданчик, здійснювався через

контрольно-пропускний пуск після попереднього погодження в телефонному режимі із особою, що курирувала виконання проєкту від ТОВ «ЕКВІВЕС»; свідок показав, що як йому відомо, ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» не використовує даний майданчик у своїй господарській діяльності та не має юридичних підстав для користування ним;

- з урахуванням вимог ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, 22 квітня 2024 року приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Клімішина М.І. засвідчила справжність підпису на заяві свідка - ОСОБА_2, директора ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ»,який повідомив, що ним підписано від імені відповідача договір поставки блочно-модульної будівлі за № 16/08/23-1 від 16.08.2023 із ТОВ «ЕКВІВЕС» та контролював його виконання; свідок, серед іншого показав, що протягом вересня-жовтня 2023 він, особисто, на автомобілі ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» неодноразово доставляв співробітників підприємства за адресою: місто Київ, вулиця Олекси Довбуша, 35, для проведення робіт із прилаштування поставленої блочно-модульної будівлі для потреб покупця; свідок показав, що господарська діяльність ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» не пов`язана (окрім зазначених вище обставин) із об`єктами, розміщеними за адресою: місто Київ, вулиця Олекси Довбуша, 35. Приміщень або ділянок за цією адресою у користуванні або власності не мають. Вищезазначені докази безсумнівно свідчать, що саме ТОВ «ЕКВІВЕС», як покупцем було прийняте рішення про розміщення блочно-модульної будівлі за адресою: м. Київ,вул. Олекси Довбуша, 35. У сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи вбачається, що саме позивач 19 вересня 2024 року, після одержання товару на умовах EXW (як передбачено договором поставки), згідно з «ІНКОТЕРМС-2010», на складі постачальника за адресою м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Яблунська, 11а, перевіз блочно-модульну будівлю на вулицю Олекси Довбуша, 35 в місті Києві.

Скаржник наголошує, що:

- суд першої інстанції не врахував, що договір поставки не містить іншої адреси доставки товару, окрім м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Яблунська, 11а.; доказів, що сторонами договору поставки погоджена інша адреса відвантаження товару, зокрема, м. Київ, вул. Олекси Довбуша, 35, позивач не надав;

- позивач не надав жодних доказів та обґрунтувань на підтвердження того, що відповідач або будь-яка інша особа розмістила блочно-модульну будівлю за адресою м. Київ, вул. Олекси Довбуша, 35;

- судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що не зважаючи на визнання представниками позивача в ході судового засідання 13.03.2024 факту одержання товару, ТОВ «ЕКВІВЕС» до цього часу не здійснило остаточний розрахунок за товар та не повернуло документи про його постачання, і відповідачем були зареєстровані податкові накладні на суму ПДВ за здійсненими позивачем двома платежами від 18.08.2023 та від 19.09.2023, тоді як, не було зареєстровано податкову накладну на решту суми товару, яку, за його твердженнями, він поставив;

- ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» свої зобов`язання щодо поставки товару за Договором виконало 19 вересня 2023 року та, незважаючи на недобросовісність покупця, здійснило все залежне від нього, для оформлення документів про постачання товару (видаткової накладної);

- пункт 4.4. Договору не містить порядку визначення суми від якої здійснюється нарахування пені (від вартості товару, від суми сплаченої передплати, тощо), тобто відсутня база для нарахування пені, у зв?язку з чим суд першої інстанції безпідставно стягнув 26 746,52 грн пені.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

28.05.2024 через підсистему «Електроний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, в якому позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 залишити без змін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на наступне:

- в скаржником додано до апеляційної скарги заяви свідків, датовані вже датами після винесення рішення у справі (без обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції), різноманітні фотографії та інші документи, проте не надано товарно-транспортної та/або видаткової накладної, підписаної уповноваженими представниками ТОВ «ЕКВІВЕС», що підтверджували б поставку товару відповідно до пункту 3.5 Договору;

- судом першої інстанції на підставі наявних у справі матеріалів було правильно встановлено, що надана Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» копія видаткової накладної №19-09/23 від 19.09.2023 не містить підпису Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС», а отже не є тим документом, який би підтверджував факт отримання нею товару за Договором відповідно до умов укладеного Договору.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2024 у справі № 910/17059/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/17059/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2024 у справі № 910/17059/23.

09.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/17059/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2024 у справі № 910/17059/23; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/17059/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2024; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2024 у справі №910/17059/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

22.05.2024 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" надійшло клопотання, в якому відповідач просив розглянути апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2024 у справі № 910/17059/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

28.05.2024 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник висловив прохання відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ» про розгляд справи № 910/17059/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2024 з повідомленням (викликом) учасників справи.

У зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 10.09.2024 про звільнення у відставку судді Шаптали Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024, справу №910/17059/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючий суддя: Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 прийнято справу №910/17059/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2024, до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.; вирішено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2024 у справі №910/17059/23 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 16.08.2023 між позивачем - ТОВ «ЕКВІВЕС», як покупцем, та відповідачем - ТОВ "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ", як постачальником, було укладено Договір поставки №16/08/23-1 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого відповідач зобов`язався передати у власність позивача товар, що є предметом поставки, а позивач - прийняти та оплатити його.

Асортимент, ціна, кількість товару погоджується сторонами у специфікаціях, згідно умов Договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 1 Специфікації №1, що є невід`ємною частиною Договору, встановлена ціна товару у сумі 625800 грн, в тому числі ПДВ 104300 грн.

Сторонами погоджено у п. 2.3 Договору та п. 2 Специфікації №1 умови оплати: покупець здійснює розрахунки у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку:

- 70% (сімдесят) відсотків передплата;

- 30% (тридцять) відсотків по готовності відвантаження продукції.

Поставка товару здійснюється у порядку, на умовах та у межах строків (графіків), передбачених договором та підписаними специфікаціями (п. 3.1 Договору).

Якщо інше не визначено у специфікації, постачальник зобов`язується виготовити та поставити товар покупцю на умовах EXW, згідно з «Інкотермс-2010» (п. 3.2 Договору).

Строк поставки товару, що є предметом поставки за цим Договором, визначається у специфікації, якою також може бути передбачена можливість поставки товару згідно отриманих від покупця письмових заявок. Постачальник має право здійснити поставку товару в інші терміни виключно на підставі попередньої згоди покупця в письмовій формі (п. 3.4 Договору).

За умовами п. 3 та п. 4 Специфікації №1 умови поставки: EXW - м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Яблунська, 11а. Термін поставки: 20 робочих днів з моменту отримання 70% передплати.

18.08.2023 позивач зробив передоплату за товар у розмірі 70 % від загальної суми договору, що складає 438060 грн у т.ч. ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією № 1572 від 18.08.2023.

19.09.2023 позивач зробив передоплату за товар у розмірі 20 % від загальної суми договору, що складає 125160 грн у т.ч. ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією № 1825 від 19.09.2023.

Таким чином позивач зробив передоплату за товар у розмірі 90 % від загальної суми договору, що складає 563220 грн у т.ч. ПДВ.

Позивач стверджував, що товар йому так і не було поставлено, у зв`язку із чим він звернувся до відповідача із претензією, де заявив про нарахування штрафних санкцій за прострочення строків поставки товару.

Оскільки нараховані штрафні санкції відповідачем не було сплачено, позивач звернувся із позовом, у якому просив стягнути з відповідача 26746,52 грн пені, 187740 грн штрафу та 2005,99 грн 3% річних за прострочення виконання зобов`язання за договором щодо поставки товару.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, зазначав, що 19.09.2023 блочно-модульна будівля (товар) була передана представникам позивача на погоджених (п. 3.2 договору, п. 3 специфікації) сторонами умовах поставки: exw, згідно з «Інкотермс-2010», склад постачальника за адресою м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Яблунська, 11а., видаткова накладна на товар була передана представникам позивача при відвантаженні предмета поставки. Оскільки позивач не повернув підписану накладну на товар, документ був додатково переданий йому разом із супровідним листом № 1-10/23 від 10.10.2023, а даний лист був надісланий на юридичну адресу позивача цінним листом та отриманий останнім 27.10.2023, однак до теперішнього часу відповідач не одержав підписаний позивачем екземпляр видаткової накладної № 19-09/23 від 19.09.2023 про постачання товару за договором.

Відповідач зазначав, що його працівниками неодноразово було здійснено виїзд на об`єкт позивача (м. Київ, вул. Олекси Довбуша, 35), де останнім було розміщено предмет постачання за договором.

Також, відповідач зауважував, що саме 19.09.2023 у той день, коли ним було здійснено поставку товару, позивачем було здійснено оплату на суму 125160 грн, що також може підтверджувати факт поставки товару.

Відповідачем заявлено зустрічну позовну заяву, у якій він просив стягнути з позивача решту вартості поставленого товару на суму 62640 грн та нараховує на суму боргу: 4640,50 грн пені, 18792 грн штрафу, 501,12 грн інфляційних втрат, 391,29 грн 3% річних за прострочення строків оплати отриманого товару.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як зазначено у ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України далі відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України ).

Згідно зі статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України , статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 532 Цивільного кодексу України, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем було здійснено попередню оплату товару за договором разом у сумі 563220 грн у т.ч. ПДВ, що становить 90% від суми товару.

Позивач зазначав, що сплата ним 19.09.2023 20% вартості товару було волевиявленням позивача сплатити попередню оплату товару, та не може розцінюватися як підтвердження поставки йому товару.

Як вбачається з платіжної інструкції №1825 від 19.09.2023, за якою було перераховано відповідачу 20 % вартості товару, призначення платежу вказано: «передоплата 20% за Блочно-модульну будівлю, по дог. №16/08/23-1 від 16.08.2023, зг.рах.№7 від 17.08.2023, у т.ч. ПДВ».

Як вірно встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, враховуючи умови договору та специфікації №1 до нього, відповідач мав поставити позивачу товар у строк до 15.09.2023 (включно).

Пунктом 3.5 Договору визначено, що датою поставки товару є дата отримання товару, зазначена у товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній на товар, а пунктом 3.6 Договору обумовлено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар. дата поставки - згідно видаткової накладної на товар. Також, видаткова накладна на товар повинна бути підписана увповноваженими представниками сторін, особи яких підтверджуються паспортом або документом що його заміняє (п. 3.7 Договору).

Разом з тим, як вірно встановлено місцевим господарським судом, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, надана відповідачем копія видаткової накладної №19-09/23 від 19.09.2023 не містить підпису уповноваженої особи позивача, як не містить і відбитку печатки позивача, а отже не є тим документом, який би підтверджував беззаперечний факт отримання ним товару за договором відповідно до умов цього договору, на суму, як зазначена у вказаній видатковій накладній. При цьому, факт надсилання зазначеної видаткової накладної відповідачем на адресу позивача згідно накладної поштової установи 0820300811660 від 13.10.2023 та опису вкладеного - не свідчить про прийняття вказаного товару позивачем у порядку, обумовленому п. 3.5, 3.6, 3.7 Договору, і не може його підмінювати, з огляду на приписи ст. 525, 526, 530, 655, 662 Цивільного кодексу України , статтею 193 Господарського кодексу України.

Крім того, як вбачається зі змісту листа №1-10/23 від 10.10.2023 надісланого на адресу позивача: «Враховуючи, що постачальник отримав другий платіж за Договором, цього ж дня - 19 вересня 2023 року, блочно-модульна будівля була передана представникам ТОВ «ЕКВІВЕС» на погоджених сторонами умовах поставки (EXW, згідно з «ІНКОТЕРМС-2010», склад Постачальника за адресою м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Ябдунська, 11а). Оскільки представники ТОВ «ЕКВІВЕС», котрим був вручений предмет поставки, не мали при собі посвідчення повноважень на підписання документів про приймання (видаткової накладної), а між покупцем та постачальником встановились сприятливі ділові взаємовідносини, документ про приймання-передачу був підписаний лише з боку ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ- ІНЖИНІРИНГ» та переданий для подальшого підписання Покупцю разом із предметом поставки».

В свою чергу, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, на підтвердження того, що відповідач передав товар за договором саме працівникам позивача, - жодного доказу в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України - відповідачем не надано, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції.

Доводи скаржника про те, що у судовому засіданні в суді першої інстанції 13.03.2024 представники позивача повідомили, що ТОВ «ЕКВІВЕС» одержало товар 25.10.2023, виявивши його на майданчику за адресою: м. Київ, вул. Олекси Довбуша, 35, і не зважаючи на з`ясування даного питання у судовому засідання, воно не одержало відображення в рішенні суду першої інстанції - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані та такі, що спростовуються змістом оскаржуваного рішення, в якому судом першої інстанції надано оцінку наявним у справі доказам, так і доводам сторін стосовно обставин поставки товару за Договором та встановлено факт відсутності такої, виходячи з оцінки наявних справі доказів, які були подані учасниками.

Таким чином, вимоги відповідача за зустрічним позовом про стягнення 62 640,00 грн. - є необгрунтованими та задоволенню не підлягають. Відповідно, відсутні і правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача 4640,50 грн пені, 18792 грн штрафу, 501,12 грн інфляційних втрат, 391,29 грн 3% річних, оскільки матеріалами справи не підтверджується наявність простроченого грошового зобов?язання позивача перед відповідачем, що виключає застосування ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали апеляційної скарги встановив, що скаржник посилається та долучає до матеріалів справи наступні докази, які на його думку, мають бути враховані під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідачем 08.04.2024 було здійснено адвокатський запит до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна фірма «Берест» з проханням надати наступну інформацію:

- повідомити обставини за яких БМБ була розміщена на майданчику за адресою: місто Київ, вулиця О. Довбуша, будинок 35, а саме: хто звернувся з проханням про розміщення; коли звернулись з проханням про розміщення?

- чи були у ТОВ «ВБФ «БЕРЕСТ» договірні/позадоговірні відносини із Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ» (код ЄДРПОУ 42645191), зокрема, з приводу розміщення БМБ на майданчику за адресою: місто Київ, вулиця О. Довбуша, будинок 35;

- чи були у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБФ «БЕРЕСТ» договірні/позадоговірні відносини із ТОВ«ЕКВІВЕС» (код ЄДРПОУ 37502259) з приводу розміщення БМБ на майданчику за адресою: місто Київ, вулиця О. Довбуша, будинок 35.

- надати відомості про особу (ПІБ, посада, контактні дані), котра, за необхідності, зможе підтвердити вищезазначену (пункти 1-3) інформацію.

На виконання вказаного запиту надано лист Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна фірма «Берест» від 15.04.2024 №37.

Також, скаржник просив врахувати:

- заяву свідка: з урахуванням вимог статті 88 Господарського процесуального кодексу України, 22 квітня 2024 року приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бойко Л.П. засвідчив справжність підпису на заяві свідка -ОСОБА_1, що обіймає посаду начальника виробничо- технічного відділу в ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ», і даний співробітник здійснював загальне керівництво проєктом із виготовлення та поставки блочно-модульної будівлі для ТОВ «ЕКВІВЕС»; свідок, серед іншого показав, що протягом вересня-жовтня 2023 він, разом із

іншими працівниками ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ», неодноразово виїжджав для проведення завершальних робіт на майданчик за адресою: місто Київ, вулиця Олекси Довбуша, 35; допуск на об`єкт, де знаходиться зазначений майданчик, здійснювався через

контрольно-пропускний пуск після попереднього погодження в телефонному режимі із особою, що курирувала виконання проєкту від ТОВ «ЕКВІВЕС»; свідок показав, що як йому відомо, ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» не використовує даний майданчик у своїй господарській діяльності та не має юридичних підстав для користування ним;

- заяву свідка: з урахуванням вимог ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, 22 квітня 2024 року приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Клімішина М.І. засвідчила справжність підпису на заяві свідка - ОСОБА_2, директора ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ», який повідомив, що ним підписано від імені відповідача договір поставки блочно-модульної будівлі за № 16/08/23-1 від 16.08.2023 із ТОВ «ЕКВІВЕС» та контролював його виконання; свідок, серед іншого показав, що протягом вересня-жовтня 2023 він, особисто, на автомобілі ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» неодноразово доставляв співробітників підприємства за адресою: місто Київ, вулиця Олекси Довбуша, 35, для проведення робіт із прилаштування поставленої блочно-модульної будівлі для потреб покупця; свідок показав, що господарська діяльність ТОВ «ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРИНГ» не пов`язана (окрім зазначених вище обставин) із об`єктами, розміщеними за адресою: місто Київ, вулиця Олекси Довбуша, 35. Приміщень або ділянок за цією адресою у користуванні або власності не мають. Вищезазначені докази безсумнівно свідчать, що саме ТОВ «ЕКВІВЕС», як покупцем було прийняте рішення про розміщення блочно-модульної будівлі за адресою: м. Київ,вул. Олекси Довбуша, 35. У сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи вбачається, що саме позивач 19 вересня 2024 року, після одержання товару на умовах EXW (як передбачено договором поставки), згідно з «ІНКОТЕРМС-2010», на складі постачальника за адресою м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Яблунська, 11а, перевіз блочно-модульну будівлю на вулицю Олекси Довбуша, 35 в місті Києві;

- лист № 1546/109/1403/01-2023 від 25.04.2024 Бучанського РУП відділення поліції № 1 ГУ Національної поліції в Київській області (матеріали були передані з відділення поліції № 2 (Ірпінь) за підслідністю).

Відповідач у апеляційній скарзі наголошував на врахуванні долучених ним доказів та пояснень і відповідно до цього встановити факт поставки блочно-модульної будівлі для позивача на виконання укладеного між сторонами договору поставки.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу звертав увагу суду апеляційної інстанції на неможливість долучення вказаних доказів після ухвалення рішення Господарським судом міста Києва.

Суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків стосовно нових доказів, якими відповідач обгрунтовує свою правову позицію по суті спору.

Положеннями статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Статті 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, свідчать про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

За ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч. ч. 1 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до приписів ч. ч. 1 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність клопотань про поновлення строку на долучення вказаних доказів і відповідних обгрунтувань.

Проте, така обставина, як відсутність існування поданих скаржником доказів (заяв свідків від 22.04.2024, адвокатський запит від 08.04.2024 та лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна фірма «Берест» від 15.04.2024 №37, лист № 1546/109/1403/01-2023 від 25.04.2024 Бучанського РУП відділення поліції № 1 ГУ Національної поліції в Київській області) на момент прийняття рішення суду першої інстанції (13.03.2024), взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 922/393/18).

Отже, посилання скаржника на необхідність врахування заяв свідків від 22.04.2024, адвокатського запиту від 08.04.2024, листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна фірма «Берест» від 15.04.2024 №37, лист № 1546/109/1403/01-2023 від 25.04.2024 Бучанського РУП відділення поліції № 1 ГУ Національної поліції в Київській області - судом апеляційної інстанції не приймаються до розгляду, оскільки вказані докази виникли вже після ухвалення оскаржуваного рішення, що в силу приписів ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України виключає їх прийняття.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно наданих доказів встановлення факту передачі товару - не можливе, із чим суд апеляційної інстанції погоджується.

Крім того, судом першої інстанції прийнято до уваги зауваження позивача, що відповідачем були зареєстровані податкові накладні на суму ПДВ за здійсненими позивачем двома платежами від 18.08.2023 та від 19.09.2023, тоді як, не було зареєстровано податкову накладну на решту суми повару, яку, за його твердженнями, він поставив.

Відповідач у апеляційній скарзі звертав увагу на те, що відповідач, як постачальник, має можливість зареєструвати податкову накладну на решту суму товару виключно у разі здійснення оплати цієї суми позивачем або підписання покупцем документа про поставку товару.

Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Отже, як вже зазначалось, самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

З огляду на викладене висновки судів про доведеність факту поставки товару за спірними видатковими накладними, зроблені лише на підставі податкових накладних та декларацій сторін, за відсутності дослідження та встановлення обставин та доказів реального руху товарів за спірними поставками, є передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору цій справі.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у справі № 910/14900/19.

Господарським судам необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і і сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено факт поставки ним товару за договором позивачу, а отже позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 Господарського кодексу України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено поставку позивачу товару за договором, відповідачем порушено умови договору в частині виконання свого обов?язку з поставки товару.

Позивачем на суму непоставленого товару (625800 грн) було нараховано: 26746,52 грн пені на підставі п. 4.4 Договору, 187740 грн штрафу на підставі п. 4.5 Договору (62580 грн штрафу за прострочення постачання товару більше ніж на 7 календарних днів та 125160 грн штрафу за прострочення постачання товару більше ніж на 30 календарних днів) та 2005,99 грн 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Апеляційна скарга містить заперечення відповідача з приводу нарахування пені у розмірі 26 746,52 посилаючись на те, що п. 4.4 Договору не містить порядку визначення суми від якої здійснюється нарахування пені.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача в цій частині, з огляду на наступне.

За умовами п. 4.4 Договору, за порушення строків поставки товару передбачені Договором з Постачальника нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у відповідний період.

Тобто, умовами передбачено відповідальність за порушення строків поставки товару, і позивачем обгрунтовано застосовано при розрахунку, базову суму нарахування пені, виходячи з вартості непоставленого товару - 625 800 грн, що узгоджується як з умовами Договору, так і приписами ст. 549 Цивільного кодексу України.

Здійснивши власний розрахунок пені, і застосувавши період з 16.09.2023 по 24.10.2023, та ставку нарахування, виходячи з вартості непоставленого товару - 625 800 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовної вимоги позивача з урахуванням арифметично вірних розрахунків та стягнення з відповідача 26 746, 52 грн. пені. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Відповідно до умов п. 4.5 Договору у випадку порушення строків поставки Товару більше ніж на 7 календарних днів, Постачальник за порушення зобов`язаний додатково повинен сплатити Покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого Товару, а у випадку порушення строків поставки більш ніж на 30 календарних днів стягується 20% від вартості непоставленого Товару.

Враховуючи, що відповідачем прострочено поставку товару більше ніж на 30 днів, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку до нього може бути застосовано граничну міру відповідальності, обумовлену Договором - штраф 20 % від вартості непоставленого товару за прострочення поставки більше ніж на 30 календарних днів - у сумі 125160 грн., які присуджені до стягнення за первісним позовом, і відмовивши у стягненні з відповідача 62580 грн штрафу у розмірі 10%, і в цій частині рішення суду першої інстанції за первісним позовом відповідачем не оскаржувалось.

Також, щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 2005,99 грн, суд першої інстанції відмовив у задоволенні зазначеної вимоги, із чим відповідач погоджується і апеляційна скарга не містить заперечень щодо висновку Господарського суду міста Києва.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, які підтверджують факт поставки товару позивачу , як і не спростовують відсутність вини, як підстави для відповідальності за порушення зобов?язання, а саме поставки товару що визначено ст. 614 Цивільного кодексу України, у зв?язку з чим вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню частково з присудженням до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" 26746 (двадцять шість тисяч сімсот сорок шість) грн 52 коп. пені, 125160 (сто двадцять п`ять тисяч сто шістдесят) грн 20% штрафу, з відмовою у решті позовних вимог за первісним позовом, а вимоги відповідача за зустрічним позовом задоволенню не підлягають. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Усі інші доводи та посилання учасників справи розглянуті судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують і не впливають на вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким: первісний позов задоволено частково та присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" 26746 (двадцять шість тисяч сімсот сорок шість) грн 52 коп. пені, 125160 (сто двадцять п`ять тисяч сто шістдесят) грн 20% штрафу, у решті позовних вимогах первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладених в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі № 910/17059/23 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Також, оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена, і за наслідками апеляційного розгляду справи оскаржуване рішення залишено в силі, а тому його дія підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОМ-ІНЖИНІРІНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі №910/17059/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі №910/17059/23- залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 у справі №910/17059/23.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

5. Матеріали справи № 910/17059/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

М.Л. Яковлєв